У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні та територіальні межі, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення результатів.
Розділ 1. Історіографія та джерельна база роботи висвітлюють стан наукового дослідження теми і містять огляд джерел.
1.1. Історіографія. Образотворче мистецтво Буковини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. є малодослідженою сторінкою культурного життя краю. Розвідки науковців мали, здебільшого, несистематичний характер, а проблеми творчого переосмислення в образотворчості Буковини європейських художніх стилів і напрямів були поза увагою дослідників.
Художній процес зазначеного періоду не знайшов відповідного відображення ні в літературі 1960–70-х рр., ні в публікаціях пізнішого часу, які висвітлюють розвиток українського мистецтва. Це стосується і фундаментальних наукових видань, серед яких шеститомна "Історія українського мистецтва" 1960–70-х рр. та п’ятитомна "Історія українського мистецтва" (2006–08), і досліджень, присвячених розгляду окремих питань ("Корни и крона" Г.Островського та А.Попова, 1989).
Єдиною ґрунтовною працею, побудованою на вивченні архівних джерел і творів, є дисертаційна робота Х.Саноцької "Украинское изобразительное искусство Северной Буковины конца ХVIII – начала ХХ ст. (1774–1940 гг.)" (1970), в якій окреслено особливості розвитку образотворчості краю. Проте й вона не відбиває складної картини розвитку буковинського мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Буковинські автори подані й у книзі В.Рубан "Український портретний живопис другої половини ХІХ – початку ХХ століття", де автор аналізує стильову приналежність робіт, особливості композиції та манери виконання.
У згаданих виданнях, як і в іншій літературі 1940–2000-х рр., розглядається доробок окремих, часто випадково й тенденційно обраних художників. Відсутні мистецтвознавчі праці, що узагальнюють знання з історії буковинського мистецтва, як майже не існує книг про творчість найцікавіших майстрів. Винятками є книги Т.Дугаєвої "Скульптор, доктор медицини Опанас Шевчукевич" (2002) та І.Міщенко "Євзебій Ліпецький. Мистець і особистість" (2004).
Значну увагу художньо-ремісничій освіті Буковини приділено у монографії Р.Шмагала "Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ ст.: структурування, методологія, художні позиції" (2005).
Поодинокі питання мистецького життя краю висвітлені у збірниках матеріалів всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій останніх років. Серед них видання "Українсько-австрійські культурні взаємини другої половини ХІХ – початку ХХ століття" (1999), в якому видрукувані статті П.Білецького "Роль Австрії в історії мистецтва України"; В.Ханка "Зіставлення і паралелі віденського сецесіону та українського архітектурного стилю", що розкривають вплив австрійської культури на формування ідей модерну на теренах України, зокрема, Буковини. Особливості розвитку архітектури та меморіальної пластики, діяльність культурно-освітніх та музейних товариств краю на початку ХХ ст. розглянуто у матеріалах ІV Буковинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції (2000) та V конгресу Міжнародної асоціації україністів (2005), у збірнику "Архітектурна спадщина Чернівців австрійської доби" (2003).
Відомості про митців, що працювали на теренах краю, опубліковані за межами України: монографії І.Потопіна "Георг Льовендаль" (1987); Х.Поллерус "Живописець Владимир Загородніков. 1896 - Курськ – Чернівці – Грац - 1984. Від ікони до графіті" (2006); Б. Деншера "Мистецтво плакату Австрії 1898–1938" (1992).
При вивченні загальних тенденцій розвитку українського мистецтва довелося звернутися до літератури, яка висвітлює той чи інший аспект досліджуваної проблеми. Серед них монографія Н.Асєєвої "Украинское искусство и европейские художественные центры (конец ХІХ – начало ХХ в.)" (1989).
Важливим для розуміння художніх процесів першої половини ХХ ст. у Європі є вивчення праць, що містять аналіз культурно-мистецької ситуації в різних країнах. Оскільки буковинська образотворчість розглядуваного періоду найтісніше була пов’язана з мистецтвом Австрії та Німеччини, виданням саме цих країн було приділено особливу увагу: книга "Франц Марк. Коні" (2000), статті У.Кухірта (1961), А.Леттау (1989), В.Ауфферманна (1990), Г.Мейєра (1991). Серед досліджень, що висвітлюють схожі проблеми в українському мистецтві – праця О.Голубця "Між свободою і тоталітаризмом. Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття" (2001), розвідка В.Молинь "Мистецькі об’єднання Галичини на рубежі ХІХ–ХХ століть" (2004), публікація М.Криволапова "Мистецтво та соціально-культурні процеси в Україні на початку ХХ ст. і осмислення їх художньою критикою" (2004).
Таким чином, не існує жодної комплексної наукової праці, в якій розглянуто мистецтво Буковини міжвоєнного періоду (1918–40 рр.). Тільки окремі питання розвитку буковинського мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. висвітлені у нечисленних працях українських та зарубіжних науковців, однак вони не подають повної та об’єктивної картини художнього розвитку регіону і не дають змоги говорити про системне й вичерпне дослідження даного явища художньої культури України.
1.2. Джерельна база роботи складається з писемних та матеріальних джерел. Серед перших – архівні документи, друковані матеріали та періодичні видання другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., які зберігаються у державних і приватних архівах та книгозбірнях України, і в науковий обіг, здебільшого, вводяться вперше. Найбільша частина документальних та друкованих матеріалів з розвитку мистецтва краю зберігається у Чернівецькому обласному державному архіві. У фонді "Крайового управління Буковини" віднайдено документи, що висвітлюють діяльність мистецьких та культурно-освітніх товариств регіону. Важливі відомості про роботу художників наявні у фонді "Митрополії Буковини". Біографічні дані про діячів культури містять буковинські календарі, праці М.Гараса "Ілюстрована хроніка товариства "Український Народний Дім" у Чернівцях. 1884–1934" (1934) та "Ілюстрована історія товариства "Українська Школа" в Чернауць. 1887–1937" (1937).
Найважливішими серед архівних документів є особові справи художників, які викладали у навчальних закладах краю, листування митців з Крайовим управлінням Буковини, Міністерством культів та освіти, Православним Релігійним фондом Буковини з приводу надання їм стипендій для навчання.
У чернівецькій українській, польській, німецькомовній та румунській періодиці опубліковані умови та результати художніх конкурсів, інформації про мистецькі експозиції, склад їх учасників, начерки про доробок митців тощо.
Окрема група публікацій – огляди виставок та інших художніх подій (дописи В.Залозецького, Альбріха, Б.Еховича М.Керн, Є.Похонцу, П.Єлеску).
Цінний матеріал містять музейні зібрання і приватні колекції Буковини, Львова та Києва, зокрема, збірки Чернівецького художнього музею, Чернівецького краєзнавчого музею, Національного музею у Львові й Національного художнього музею (Київ), в яких репрезентовано доробок буковинських авторів від кінця ХVІІІ ст. до 1940 р.
Під час виконання роботи було вивчено максимальну кількість фактологічного матеріалу, проаналізовано достовірність джерел, що дає можливість з належною повнотою розкрити особливості образотворчості Буковини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.
Розділ 2. Особливості художнього процесу на Буковині 1880–1940 років складається з п’яти підрозділів. У ньому виявлено основні риси мистецького процесу в краї.
2.1. Провідні тенденції культурно-мистецького розвитку Буковини. Висвітлено основні особливості культурного й художнього життя краю від кінця ХІХ ст. до 1940 р.
Протягом цього періоду на теренах Буковини працювали численні культурно-просвітницькі та національні товариства, музеї, частиною діяльності яких було і влаштування мистецьких експозицій.
Велику роль у культурному житті краю відігравали мистецькі спілки, що існували від кінця ХІХ ст. і об’єднували художників з різними мистецькими уподобаннями.
Архівні документи та публікації свідчать про активну діяльність мистецьких угрупувань, а каталоги виставок – про жвавий обмін художніми творами між Чернівцями та містами Австро-Угорщини, Румунії, Польщі, Італії, Бельгії, інших країн.
В історії мистецтва Буковини розглядуваного часу простежується поділ на два періоди, протягом яких край входив до складу різних держав. Період 1880–1918 рр. позначений активністю громадсько-культурного й мистецького життя, толерантним ставленням влади до національних проявів, підтримкою нею недержавних утворень, зокрема, художніх об’єднань. Саме в цей час виникли більшість музеїв Буковини, сформувалася розгалужена мережа ремісничих навчальних закладів, а для навчання у мистецьких академіях Європи виділялися щорічні стипендії. Художні товариства Буковини активно співпрацювали з подібними спілками усієї Європи, що проявилося в наявності у чернівецьких експозиціях творів найвідоміших європейських майстрів (Г.Клімта, А.Мухи, Е.Орліка). Протягом цього часу в буковинській образотворчості зберігалась орієнтація на мистецтво Австрії, панівним стилем став модерн поряд із традиційним для краю, але дещо архаїчним академізмом.
Період 1918–40 рр. позначений, з одного боку, зростанням кількості групових та персональних виставок творів буковинських авторів, з іншого, у Чернівцях досить рідкісними стали експозиції робіт майстрів з-за меж краю. Значних утисків на початку періоду зазнали національні товариства, передовсім, українські, відчутними були спроби румунізації культури, що проявилося й у практиці нострифікації. Образотворчість цього часу вирізнялася орієнтацією на мистецтво Франції, у студіях якої часто навчалися художники, а серед найпоширеніших напрямів можна назвати імпресіонізм та експресіонізм.
Спільним для обох періодів стало намагання об’єднати митців у товариства, проте, якщо на початку століття такі спілки ставили перед собою суто естетичні завдання, то в міжвоєнний час серед головних завдань був і захист професійних інтересів художників.
2.2. Вплив художньої культури Австрії на образотворчість Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Розглянуто вплив культури Австрії на розвиток мистецтва Буковини, присутній у багатьох проявах.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Чернівцях творили австрійські архітектори – Й.Главка, Г.Гесснер, Р.Віттек та ін., роботи яких визначили сучасний вигляд міста.
Від середини ХІХ ст. на теренах краю працювали й австрійські живописці (К.Йобст, К.Аренд, Л.Купельвізер, К.Кляйн, К.Свобода), що створили розписи та іконостаси у кафедральному соборі Чернівців, резиденції буковинських митрополитів, багатьох храмах краю.
Прагнення знайомити буковинців з доробком сучасних європейських, зокрема австрійських, художників характерне для всіх мистецьких товариств, які існували в Чернівцях, а твори буковинських авторів експонувалися у столиці імперії (роботи А.Оффнера, А.Кохановської тощо).
Буковинці від 1910-х рр. одержували докладну інформацію про тогочасне європейське мистецтво не тільки завдяки виставкам у Чернівцях, а й через австрійські друковані видання.
Вагомим був вплив на формування буковинських художників мистецьких навчальних закладів Німеччини та Австро-Угорщини. Більшість майбутніх митців здобували фахову освіту у Віденській академії образотворчих мистецтв (Е.Бучевський, Є.Максимович, А.Кохановська, А.Оффнер, К.Ольшевський). У Мюнхенській королівській академії образотворчих мистецтв студіювали М.Івасюк та Є. Ліпецький.
Вплив австрійської культури на розвиток образотворчості Буковини не припинився з розпадом у 1918 р. австро-угорської монархії. До Чернівців продовжували надходити німецькомовні видання з питань культури, тут працювали випускники віденських мистецьких закладів. Німецькою мовою на початку 1920-х рр. друкувалися каталоги художніх експозицій, в яких ще протягом років брали участь митці з різних земель Австрії.
2.3. Роль культурологічних товариств та музейних об’єднань у розвитку народного та професійного мистецтва. Досліджено діяльність національних та культурних товариств і музеїв Буковини.
На теренах краю до 1918 р. було зареєстровано 1763 товариства, серед яких 7 – мистецьких. Ставлячи перед собою завдання дослідження історико-культурної спадщини, національної ідентифікації та згуртування, громадські товариства нерідко зазначали у своїх статутах необхідність популяризації народного та професійного мистецтва.
Від кінця ХІХ ст. на Буковині працювали численні музеї: Буковинський Крайовий музей та Буковинський Промисловий музей (у 1935 р. об’єднані у музей короля Кароля ІІ), Православний єпископальний церковний музей, Український музей народовідання у Чернівцях та ін.
Всі музеї займалися активною виставковою діяльністю. Так, у залах Промислового музею відбувалися етнографічні, мистецькі експозиції, виставки виробничого обладнання, хатніх виробів тощо. У приміщенні музею працювала перша на Буковині офіційна художня школа, експонувалися роботи її учнів, тут проходили "Осінні Салони", а 1935 р. було відкрито Дім художників з майстернями.
Музейна справа викликала значне зацікавлення в широких колах інтелігенції краю, діставала важливу підтримку з боку держави, сприяла розвиткові виставкової та освітньої діяльності мистецьких товариств.
2.4. Виставкова та видавнича діяльність мистецьких об’єднань. Підрозділ присвячений засадам виникнення та питанням функціонування на теренах Буковини товариств художників.
На період 1895–1918 рр. припадає діяльність кількох мистецьких товариств: "Gesellschaft der Kunstfreunde in der Bukowina" ("Товариство прихильників мистецтва на Буковині", 1895–1902); "Gesellschaft der Kunstfreunde in Cze owitz" ("Товариство прихильників мистецтва у Чернівцях", засноване 1903 р.); "Gesellschaft der Kunstfreunde in der Bukowina" ("Товариство прихильників мистецтва на Буковині", засноване 1912 р.); "Societaţii artiştilor şi amicii artelor plastice din Bucovina" ("Товариство митців і любителів пластичних мистецтв на Буковині"), зареєстроване 1932 р.
Помітним явищем у культурному житті краю стала діяльність "Товариства прихильників мистецтва у Чернівцях". Об’єднання вело активну виставкову діяльність, поширеними були виставки творів із приватних збірок чернівецьких колекціонерів. Майже в усіх виставках брали участь не тільки буковинці, а й художники з найвідоміших мистецьких об’єднань Австрії. Так, 1906 р. у Чернівцях було влаштовано експозицію, до якої увійшли понад 400 робіт членів товариств "Genossenschaft bildender Künstler Wiens", "Hagenbund", "Secession", "Verein bildender Künstler Steiermarks" тощо. На виставки до Чернівців надходили художні твори зі Львова, Відня, Флоренції, Мюнхена, Праги, Граца, Будапешта, Глазго, Берліна, Венеції.
Одним з важливих досягнень "Товариства прихильників мистецтва на Буковині" стало успішне функціонування Першої мистецької школи, яка мала живописне та скульптурно-керамічне відділення і надавала можливість отримати початкову освіту в галузі мистецтва значній кількості буковинців.
Активну діяльність художніх товариств австрійського часу було перервано Першою світовою війною і значними змінами у політичному устрої краю, який після 1918 р. увійшов до складу Румунії.
Впродовж наступного періоду організаційна діяльність художників була менш активною, проте 1932 р. було створене нове "Товариство митців і любителів пластичних мистецтв на Буковині".
Найпомітнішою у діяльності спілки стала організація щорічних "Осінніх Салонів", які проходили з 1931 р. і, представляючи публіці все розмаїття художніх уподобань буковинських митців, незмінно викликали появу цілої низки ґрунтовних пресових оглядів.
Значення мистецьких товариств для розвитку культури краю важко переоцінити. Вони згуртовували художників, сприяли популяризації та поширенню образотворчого мистецтва та художнього ремесла серед різних верств суспільства через організацію виставок творів професійних та народних майстрів, читання публічних лекцій з мистецтва. Спілки сприяли розповсюдженню новітніх мистецьких ідей та розвитку художньої освіти на Буковині, започаткували видання каталогів експозицій.
2.5. Висвітлення художнього життя у періодиці. Охарактеризовано публікації у періодичних виданнях краю, що дозволило реконструювати художнє життя Буковини 1900–40-х рр.
З газетних та журнальних публікацій 1920–30-х рр. можна довідатися про реставрацію пам’яток, конкурси на створення проектів, встановлення монументів, вони ж дають можливість у репродукціях познайомитися з творами митців, оригінали робіт яких не збереглися або були вивезені.
Починаючи з 1910-х рр., з’являлися нариси, в яких заторкувалися питання історії мистецтва краю, кількість таких публікацій значно збільшилася у 1930-х рр. Проте, вони не мали систематичного характеру, розповідаючи про окремі сторінки культури краю, зокрема, про роботи майстрів релігійного малярства, архітектурні споруди Буковини.
Значна частина статей присвячена огляду "Осінніх Салонів". Від середини 1920-х рр. можемо говорити і про існування у Чернівцях художньої критики, до виникнення якої причетні В.Залозецький, Альбріх та М.Керн.
Серед тих, про кого найчастіше писала чернівецька преса 1920–30-х рр. – Г.Льовендаль, І.Константинович-Хайн, П.Верона, А.Кольнік, Є.Ліпецький, В.Загородніков, О.Шевчукевич, Г.Рецорі.
Завдяки періодичним виданням, котрі виходили на Буковині протягом 1900–40 рр., можна доволі повно реконструювати картину мистецького життя краю даного періоду.
Розділ 3. Стилі та напрями європейського мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. та їх трансформація в образотворчому мистецтві Буковини. Досліджено прояви у мистецтві краю різноманітних художніх стилів і течій.
3.1. Академічний напрям у творчості К.Аренда, Є.Максимовича, Є.Ліпецького, П.Видинівського, А.Кохановської та Г.Рецорі. Розглянуто особливості вияву академізму в образотворчому мистецтві Буковини, де різні стилі та течії існували у значно меншою мірою вираженому протистоянні, ніж на теренах Західної Європи.
Академізм, порівняно з іншими художніми проявами, в історії мистецтва регіону існував чи не найдовший час, будучи започаткованим у ньому роботами австрійських митців кінця ХVІІІ–ХІХ ст. До академічного напряму належить значна кількість творів, виконаних у рамках офіційного мистецтва. Серед подібних речей переважали портрети, зроблені на замовлення урядових установ, громадських об’єднань, національних товариств. У традиціях академічного мистецтва працювали й віденські майстри, що створювали монументальні розписи у храмах краю.
У Чернівцях відомими авторами академічного портрету кінця ХІХ – початку ХХ ст. були Ф.К.Кнапп (1809–1883) та А.Ротт (1864–1952).
Майстром релігійного живопису, історичних картин та портрету був К.Аренд (1815–1876), який став і першим вчителем Е.Бучевського, зумовивши мистецькі уподобання останнього.
Створені художником буковинської митрополії Е.Бучевським (1843–1891) релігійні композиції та монументальні розписи за вирішенням нагадують роботи майстрів віденської школи. У портретних творах майстра академізм поєднується з рисами реалізму.
Орієнтація на академічні схеми побудови картини простежується у портретах та композиціях Ю.Пігуляка (1845–1919), А.Кохановської (1868–1927), яка пройшла шлях від академічного малярства до модерну. Характерне для мисткині поєднання академічних навичок та стилістики інших течій, зокрема романтизму, відчутне у виконаних художницею ілюстраціях до творів українських письменників, композиціях релігійного характеру.
У книжковій графіці та акварелях П.Видинівського (1891–1978), портретних творах Є.Ліпецького (1889–1970) існує своєрідне нашарування рис академізму, сецесії та реалістичного мистецтва.
Дещо оновлений варіант академічного мистецтва присутній у доробку художника православної Консисторії Буковини Є.Максимовича (1863–1922), у творах якого (портрети, жанрові сцени, монументальні розписи, іконостаси) академічна манера поєднується з новим підходом до вирішення живописних завдань, що нагадує пошуки імпресіоністів.
Випускник Віденської та Мюнхенської академій мистецтв М.Івасюк (1865–1937) значну кількість робіт створив саме у стилістиці академізму. Серед таких творів – замовні портрети, історичні композиції.
Відгомін академічного мистецтва помітний у краєвидах, створених архітектором Г.Рецорі (1876–1943).
До академічного напряму тяжіє і Ю.Зламал, у монументальній та меморіальній скульптурі послуговуючись класичними образами і пластичними рішеннями, подекуди доповнюючи їх елементами, поширеними у культурі сецесії.
Академічний напрям в образотворчості Буковини, існуючи в різних видах мистецтва та розмаїтті жанрів, найяскравіше проявився у портретному малярстві та сакральних творах і представлений як роботами приїжджих митців, так і місцевих авторів. Академізм у доробку одних майстрів виступає як домінуючий, у творчості інших присутній лише на початковому етапі. Серед перших – К.Аренд, Е.Бучевський, Є.Максимович, Ф.К.Кнапп, А.Ротт, Ю.Пігуляк, до других належить, зокрема, А.Кохановська.
3.2. Модерн у мистецтві Буковини. Риси модерну в малярстві та графіці А.Оффнера, П.Видинівського, Є.Ліпецького, А.Кохановської. Визначено передумови виникнення у мистецтві Буковини рис модерну, розкрито вплив на розвиток стилю віденської сецесії.
Вплив австрійського модерну став найпосутнішим для розвитку художньої культури Буковини. Найповніше він сформулювався в архітектурі та декоративно-ужитковому мистецтві, меморіальній і декоративній пластиці. Не таким помітним був його вплив на графіку та книжкове оформлення, ще менше позначився він на розвиткові малярства.
Безпосередній вплив на формування художнього середовища Чернівців мали австрійські, передовсім віденські, архітектори, що працювали в краї на межі століть. Одним із найвиразніших втілень стилю став будинок Дирекції ощадних кас, споруджений за проектом віденського архітектора Г.Гесснера і добудований чернівецьким будівничим Й.Прошке – яскравий приклад характерного для сецесії синтезу мистецтв – архітектури, пластики, живопису, вітражу, кераміки, художнього ліплення та обробки металу.
Серед художників, що працювали у стилістиці модерну (1879–1937). Його твори почасти перегукуються з роботами Ф.Ходлера з властивою їм екстатичністю, проте позначені більшою увагою до вишуканої декоративності. Риси сецесії помітні у плакатах та поштових картках, створених А.Оффнером під час Першої світової війни, в яких відчутне поступове наростання ознак експресіонізму, що згодом втілилося у динамічності пізніх творів.
На перетині модерну та експресіонізму створено ранні полотна А.Кольніка (1890–1972), в малярських роботах якого витонченість сецесії перетікає в емоційну пластику експресіонізму. Схожі риси помітні у станковому малярстві та графіці Г.Льовендаля 1910–20-х рр.
Співіснування академічних рис та сецесії характерне для ілюстрацій А.Кохановської, видань, оформлених П.Видинівським, а прояви модерну в книжковій графіці краю зберігалися до 1930-х рр.
Вплив модерну відчутний і у виконаних Є.Ліпецьким у 1910–20-х рр. графічних портретах, в окремих ілюстраціях пізнішого часу.
Модерн у пластиці присутній у скульптурному оздобленні будівель та меморіальних спорудах, що збереглися на Руському цвинтарі в Чернівцях.
Модерн існував у мистецтві Буковини від 1890-х до 1920–30-х рр. Його відмітними ознаками стали: тісний зв’язок з віденською сецесією, майстри якої працювали на теренах Буковини; наявне в доробку багатьох авторів поєднання рис модерну не лише з архаїчним на той час академічним мистецтвом, а й з проявами модерністських течій, зокрема експресіонізму. Останнє дозволяє говорити про постійний вплив загальноєвропейських художніх тенденцій на розвиток мистецького процесу Буковини.
3.3. Малярство та графіка А.Кольніка, Л.Копельмана, Г.Льовендаля, пластика О.Шевчукевича. Прояви експресіонізму в їх творчості. Висвітлено доробок майстрів, у творчості яких існували риси експресіонізму.
Вплив експресіонізму найяскравіше виявився у творах станкової та книжкової графіки, малярстві А.Кольніка, Л.Копельмана і Г.Льовендаля, пластиці О.Шевчукевича.
Риси експресіонізму присутні у графічних творах А.Кольніка, зокрема, в ілюстраціях до книги Е.Штейнбарга "Байки" та циклі дереворитів "Під циліндром". Остання серія, позначена саркастичним ставленням митця до зображуваного, стала фантасмагоричним відбиттям суспільного життя з наявними у ньому трагедією та іронією.
На відміну від сповнених умовності гравюр А.Кольніка, в яких реальні форми перетворено на знаки, роботи Л.Копельмана (1904–1982) вирізняються класичним потрактуванням. У творчості майстра знайшло відображення програмне для німецького експресіонізму звернення до відродження середньовічної ксилографії, а чітко окреслені асоціації з реаліями сучасності часто поєднуються з філософськими роздумами автора.
У роботах О.Шевчукевича (1902–1972) – екзальтованість почуттів, яка споріднює його твори з середньовічним сприйняттям, та властивий пластиці художника драматизм, що часто виявляється у гротескових формах.
У доробку Г.Льовендаля (1897–1964) відбилося характерне для багатьох художників початку ХХ ст. поєднання різноманітних мистецьких стилів і напрямів. В основі його творів – бездоганний рисунок, а виразність образу досягається енергійністю чітко окреслених контурів, різкими перепадами форми та контрастами тону. Деформуючи обриси, автор воднораз вміло уникає карикатурності, часом властивої творам експресіонізму.
На відміну від інших мистецьких стилів і течій, експресіонізм з’явився в образотворчості Буковини з деяким запізненням і найяскравіше проявився у період середини 1920-х – кінця 1930-х рр. Проте, окремі твори експресіоністичного характеру існували у графіці краю і на початку 1940-х рр.
Дослідження впливів європейських художніх течій на образотворчість Буковини першої половини ХХ ст. дозволяє уточнити існуючі на сьогодні і, як виявляється, хибні уявлення про мистецтво краю як суто реалістичне або академічне, створити об’єктивнішу картину тогочасного культурного життя.
ВИСНОВКИ
У висновках узагальнено основні положення дисертаційного дослідження:
1. Художній процес на теренах Буковини у нечисленних розвідках науковців розглянутий фрагментарно, в них часто відсутній аналіз причин виникнення і шляхів розвитку тих чи інших явищ в образотворчому мистецтві Буковини.
2. У культурно-мистецькому житті Буковини можна виділити два періоди з відмінною історико-політичною ситуацією, яка вплинула і на розвиток мистецтва. Протягом 1774–1918 рр., коли Буковина була коронною землею Австро-Угорщини, значним був вплив на формування мистецтва краю австрійської культури. У 1918–40 рр. Буковина входила до складу Румунії, що спричинилося до змін, зокрема, у питаннях отримання професійної освіти. Найпопулярнішими на той час були паризькі приватні заклади, зокрема, Академія Жюльєна та Школа Лоранса.
3. На межі ХІХ–ХХ ст. на теренах краю відбулося формування мережі мистецьких і ремісничих навчальних закладів та майстерень, як державних, так і приватних.
4. У культурному процесі регіону значну роль відігравали національні, освітні та музейні товариства, які ставили собі за мету вивчення й популяризацію етнографічної і мистецької спадщини, влаштовуючи виставки сучасних художників, виробів традиційних промислів, друкуючи результати наукових розвідок.
5. У художньому житті Буковини значимими були численні мистецькі спілки: "Товариство прихильників мистецтва на Буковині"; "Товариство прихильників мистецтва у Чернівцях"; "Товариство митців і любителів пластичних мистецтв на Буковині", які сприяли об’єднанню митців, захисту їх професійних інтересів та популяризації образотворчості й художнього ремесла серед широких верств населення. Буковинські товариства митців активно співпрацювали з австрійськими, передовсім, віденськими об’єднаннями, а окремі з чернівецьких авторів були членами віденських угруповань, а згодом – спілок художників Румунії, Франції та Німеччини.
6. Відмітними ознаками мистецького процесу в краї кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. були його мобільність, інтенсивність виставкової діяльності та поява численних публікацій, які можна означити як мистецьку критику.
7. Процеси, що відбувалися в буковинському мистецтві, мали витоки у культурі Європи, а художні стилі й течії останньої, завдяки тісним зв’язкам між окремими митцями і товариствами в цілому, були визначальними для розвитку буковинської образотворчості кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Проте, процес засвоєння тих чи інших новацій нерівномірно проявився у різних видах мистецтва. В той час, як творча практика віденських архітекторів, пропонована ними естетична програма і художні рішення одразу ставали надбаннями чернівецьких будівничих, в образотворчому мистецтві часто спостерігалися певний консерватизм та дещо запізніле засвоєння новітніх тенденцій. Характерним було і поєднання у творчості окремих авторів різних стильових проявів, іноді в рамках одного твору.
8. Вивчення творчої біографії багатьох буковинських митців змінює усталене уявлення про мистецтво краю як суто академічне і дозволяє стверджувати, що в образотворчості Буковини досліджуваного часу існували яскраві прояви художніх стилів і напрямів, характерних для культурного розвитку всієї Європи, зокрема, модерну та експресіонізму. | 
