ФОРТЕПІАННА ТВОРЧІСТЬ ФРАНСІСА ПУЛЕНКА В КОНТЕКСТІ ФРАНЦУЗЬКИХ КЛАВІРНИХ ТРАДИЦІЙ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, окреслюється рівень її наукової розробленості, визначається головна мета і конкретні завдання, поставлені в дисертації, її методологічна основа, зумовлюється практичне значення роботи.

Розділ 1 – «Французькі клавірні традиції та їх вияв у фортепіанній творчості Ф. Пуленка» складається з чотирьох підрозділів. У ньому здійснюється огляд історичних передумов формування мистецької індивідуальності Франсіса Пуленка та особливостей фортепіанного доробку композитора. Розглянуто поняття традиції у його загальнокультурному розумінні та прояви цього явища на рівні національної специфіки, а також формування французьких національних інтелектуально-мистецьких, спільно-музичних та виконавсько-композиторських традицій та їх літературну складову. Таким чином, у даному розділі дослідження рухається від загального до локального аспектів.

Чимало уваги приділено зв’язку музичної спадщини композитора з національними традиціями на різних рівнях. Це рівень передусім духовний (ментальний), де Пуленк постає як носій суто французького духу (un esprit francais), характеру, психології. З цього ж боку Пуленка репрезентує тяжіння до «есеїстичного» типу мислення, есе як форми висловлювання. Звертається увага і на його активне світсько-«салонне» життя, яке мало суттєве значення для композитора, особливо у молоді роки: адже саме там він отримував замовлення від меценатів, спілкувався з видатними колегами, налагоджував творчі взаємини. Саме салон ще з XVІI ст. є типовим мистецьким середовищем і визначено французьким, зокрема – паризьким культурним осередком. Ці факти так само вказують на міцний зв'язок з культурною традицією, на «традиціоналізм» у одному з його значень. Отже, з цього випливає, що Пуленк – традиціоналіст, але не тому, що він залишається на позиціях традиційної класичної музичної мови, а тому, що нерозривно пов'язаний з національними традиціями у всьому їх різнобарв’ї.

У підрозділі 1. 1. «Творчість Ф. Пуленка у вітчизняній і зарубіжній музикознавчій літературі» здійснено огляд існуючої літератури, присвяченої даному питанню чи такої, що допомагає його вивченню. Багатовекторність дослідження та наявність декількох точок зору на об’єкт нашої уваги суттєво розширює коло використаних джерел. Здійснюючи огляд доступного наукового матеріалу - передусім, російськомовного, - слід зауважити, що до «вітчизняної» музикознавчої традиції віднесено також літературу радянського періоду, оскільки українська музикознавча традиція як така є ще відносно молодою.

Взагалі традиція світового та вітчизняного «пуленкознавства» має давнє і глибоке коріння, адже творчість Пуленка привертала увагу дослідників ще на початку його композиторського шляху (це підтверджує датована 1926 роком стаття Бориса Асаф’єва «Французская музыка и её современные представители»). Серед робіт радянських музикознавців слід відзначити монографію І. Медведєвої «Франсіс Пуленк», статті О. Виноградової та І. Мартинова, роботи М. Друскіна, Г. Шнеєрсона, Л. Ентеліса, Г. Філенко, а також ряд інших, пізніше написаних робіт. На жаль, дослідники, які розглядають французьку фортепіанну музику ХХ  ст. і відтворюють загальну мистецьку атмосферу того часу – наприклад, О. Алєксєєв та Л. Гаккель – не приділяють жодної уваги фортепіанній музиці Ф.Пуленка або згадують її лише мимохіть.

Безумовно авторитетними є перекладені російською мовою книги і статті сучасників і колег по «Шістці», які підтримують таку типову для французької культури тенденцію літературної «маніфестації» власних художніх засад. Частково вони створені у специфічному жанрі, так би мовити, «групової монографії», у якій серед членів «Шістки» та їхніх найближчих колег присутній і сам Пуленк. Цей жанр не претендує на універсальність, але загальні відомості та цікаві спостереження містять такі роботи, як «Современные французские композиторы группы «Шести» Р. Дюменіля або написана жвавою і дотепною мовою книга Е. Журдан-Моранж «Мои друзья-музыканты», а також інші роботи співвітчизників-сучасників, друзів, колег-музикантів, які відображають культурне життя та мистецькі тенденції, що панували у середовищі, де обертався Пуленк, та містять красномовні висловлювання про Пуленка - людину та митця. Це книги А. Онеггера, статті Л. Дюрея, Д. Мійо «Нотатки без музики».

Найціннішими є літературні джерела, які залишив сам митець: його «Листи», книга «Я і мої друзі», а також «Щоденник моїх пісень» та музикознавчі статті, присвячені творчості С. Прокоф’єва, Е. Саті, М. Равеля, Е. Шабріє, Б. Бартока.

Сучасна франкомовна література, безумовно, приділяє велику увагу постаті Пуленка, але переважно також у зв’язку з існуванням «Шістки». Розгляду творчості Пуленка крізь загальнокультурну «призму», зокрема історію «Шістки» як типового явища паризької культури початку століття, дотримуються і упорядники енциклопедичних статей та розділів підручників, наприклад, Ж. Руа та Ж.-Н. Вейд. У масштабній роботі останнього щодо Пуленка зустрічається лише побіжна згадка.

Втім, не слід забувати, що доробок як Пуленка, так і його найталановитіших колег значно виступає за хронологічні і стильові межі «Шістки», а отже, ці роботи не можуть повністю задовольнити нашої цікавості по відношенню до кожної з цих постатей. Більш серйозно творчість Пуленка висвітлює масштабна монографія А. Еля «Франсіс Пуленк», створена незабаром після смерті композитора, та, на жаль, не перекладена ані російською, ані українською мовами.

Окрім суто монографічної літератури, важливими документами епохи є маніфест Ж. Кокто «Le Coq et l’arlequin» («Півень та Арлекін», 1918), збірка «Статьи и рецензии композиторов Франции кон. ХІХ – нач. ХХ века», упорядкована А. Бушен, книга В. Ландовської «Старовинна музика» (французькою мовою), присвячена відродженню старовинної музики на рубежу століть, та інші.

Безсумнівно, неможливо оминути такий «свіжий» матеріал по даній темі, як статті Є. Богданової, Г. Філенко та Є. Левської, а також роботи молодих українських музикознавців А. Різаєвої, Т. Васіної та О. Михайлової, які ґрунтовно вивчають оперну, духовну хорову та камерно-вокальну творчість Пуленка, хоч і не зупиняються на його фортепіанній музиці – це, безумовно, є свідоцтвом зростаючого інтересу до постаті французького композитора.

Отже, при всьому розмаїтті оцінок та великій кількості робіт в цілому фортепіанна творчість Ф. Пуленка досліджена поверхнево, при цьому відсутні яскраві проблемні ракурси; це робить особливо актуальною тему даного дослідження.

У підрозділі 1. 2. «Наукові інтерпретації поняття традиції» наводиться ряд визначень поняття традиції та розглядається література, присвячена цьому питанню, в усьому розмаїтті тлумачень цього слова та наукових позицій; розглядаються положення про походження національної специфіки та національно-ідентифікованих рис традиції. Зокрема, наводяться різноманітні визначення та тлумачення терміну, які базуються на відомостях з культурологічних словників і філософських джерел. Стверджується така важлива ознака національної традиції, як наявність спадкоємності (навіть несвідомої) у межах національної культурної історії: на рівні кола образів, вибору жанрів, музичної мови, композиторської манери, виражальних засобів, навіть у поняттях та категоріях музичної критики, яка коментує суто музичні явища, тощо.

У підрозділі 1. 3. «Національна специфіка французьких культурних традицій» міститься огляд особливостей французької культури, притаманних їй протягом багатьох історичних етапів. У ньому враховано такі типові для французької культурної традиції ознаки, як раціоналізм, прагнення композиційної довершеності, тяжіння до літературного втілення мистецьких ідей та схильність до театральності та до зорової, видовищної складової, здатність до асиміляції та переосмислення на національному ґрунті іноземних, зокрема екзотичних культур.

Більш детальному розкриттю даного питання також присвячений пункт 1. 3. 1. «Літературні традиції у французькій музичній культурі та їх вплив на мистецьку індивідуальність Ф. Пуленка». Суттєву роль у розкритті особливостей французького інтелектуального дискурсу грають ідеї, викладені у дослідженнях А. Ю. Соломеїна, автора статей, присвячених питанням французьких інтелектуальних та мистецьких традицій; зауважується на літературні спроби французьких музикантів – композиторів та виконавців - на рівні програм до музичних творів, музично-критичної діяльності тощо.

Підрозділ 1. 4. «Основні етапи історії французького клавірного мистецтва» є одним з основних та найбільш розгорнутих. Він висвітлює показовий феномен універсальності, багатомірності мистецького обдарування та множинності професійних інтересів більшості представників французької музичної традиції. Тут можна вважати доцільною навіть заміну характеристики «музична» на слово «мистецька»: адже зацікавленість різними «іпостасями» музичної діяльності інколи розповсюджувалася за межі суто музичної сфери.

Більшість представників музичної культури у Франції поєднували у одній особі професії музиканта-виконавця і композитора. Звичайно, це є характерним не лише для французької музичної традиції, але саме тут сфера виконавських інтересів концентрувалася передусім у галузі клавірного мистецтва. Про це свідчить, зокрема, Н. Харнонкурт, який у своїй книзі «Музика як мова звуків» наголошує на відмінності між двома національними музичними стилями – італійським та французьким. На думку цього авторитетного музиканта і дослідника, якщо до екстравертної та безпосередньої натури італійців з їх тяжінням до співучості більше пасувала скрипка з її виражальними можливостями, то для французів з їхньою любов’ю до бездоганної форми та вишуканого смаку таким інструментом для втілення усіх основних мистецьких засад ще у XVII ст. став клавесин.

Гнучкість рольової межі між виконавцем і автором, а також концентрація саме на клавірному виконавстві є дуже типовою для французької музичної культури. Отже, треба зазначити, що нерозривна єдність, яка існує між композитором і виконавцем та тісний взаємовплив композиторської та виконавської естетики та техніки, є рисою, вельми типовою і навіть специфічною для французької музичної культури. Таке явище, як «універсальний музикант», тобто митець, у творчій діяльності якого тісно взаємодіють виконавська та композиторська, а часто і публіцистична, літературна, теоретична її складові, є дуже типовим для французької музичної культури.

У даному підрозділі також зроблено спробу виявити художню своєрідність фортепіанної музики Франсіса Пуленка з її виразною схильністю до типових рис національної клавірно-фортепіанної традиції, зокрема, близькістю до творчості французьких клавесиністів; охарактеризувати специфіку такого персонального явища французької музичної культури, як виконавець-композитор, довести відмінність різних етапів його формування та показати творчий взаємозв’язок представників різних історичних періодів даної музичної традиції. З цією метою у даному розділі ми зупиняємося на добі Ренесансу; своєрідному та багатоскладовому за стильовим визначенням періоді XVII – XVIII ст., у який в межах французької музичної культури поєдналися барокові, класицистичні та рокайльні ознаки; творчості композиторів-романтиків, які творили для фортепіано, та, врешті-решт, митців рубежу ХІХ-ХХ ст. При цьому наголошується передусім на фортепіанній творчості та різних відгалуженнях мистецької діяльності музикантів.

У висновках до Розділу 1 наголошується, що поняття «традиції» є багатошаровим та багатоскладовим, що ускладнює його уніфіковане визначення. Втім, цей термін існує «в ореолі» певних асоціацій, які і формують поняття традиції і дозволяють виокремлювати певні її різновиди. Зокрема, існує можливість розглядати традиції у регіональному, географічно-ментальному зрізі. Такий погляд тим більш доречний, що французькі культурні традиції взагалі і музичні зокрема, які мають суттєве значення для розуміння фортепіанного доробку Пуленка, завжди відзначалися більш-менш чітко окресленими національно-своєрідними рисами, а отже дають можливість простежити їх у динаміці історичного розвитку.

Серед таких рис національної музичної традиції дослідники виокремлюють:

– есеїстичний тип мислення;

– тяжіння до театральності та видовищності навіть на рівні суто інструментальної музики; програмність та танцювальність як прояв цієї зорової складової;

– прагнення композиційної стрункості,

– важливу роль літературного начала у його взаємодії з музичною мовою; публіцистичні та літературні форми висловлювання композиторів.

Ці риси тим чи іншим чином проявилися у творчості композиторів Франції на всіх етапах існування національних музичних традицій, розпочинаючи з часів «ранніх» французьких клавесиністів. Фортепіанна творчість Франсіса Пуленка стала гідною ланкою цієї неповторної історії.

Розділ 2 «Французька фортепіанна культура кінця ХІХ–першої третини ХХ ст. і Ф. Пуленк» присвячено мистецькому оточенню композитора, його найближчим попередникам і сучасникам, а також найбільш значущим постатям у французькому мистецтві початку ХХ ст. – як композиторам, так і виконавцям. Також приділено увагу тенденціям виконавського фортепіанного мистецтва того часу. В розмаїтті творчості французьких митців першої половини ХХ ст. доробок Ф. Пуленка є одним з найбільш художньо цінних, багатошарових, стилістично та жанрово різноманітних. Намагаючись надати його творчості певне стильове визначення, дослідники оперують багатьма термінами – відзначаючи постромантичні впливи, риси неокласицизму тощо. Пуленк не був би Пуленком - володарем сонячного, барвистого, життєлюбного, розмаїтого таланту, щедрим мелодистом, невтомним концертантом, якби не його особистісна чарівність, енергійний і оптимістичний характер, який зберігав свою життєдайну силу навіть у роки руйнівних катаклізмів ХХ ст. Уявлення про його світобачення і світосприйняття дають висловлювання, зафіксовані у численних згадках друзів. Саме тому одним із ракурсів дослідження є «ренесансне» світобачення Пуленка та неоренесансні тенденції його творчості.

У підрозділі 2. 1. «Мистецьке життя Парижу початку ХХ ст.» охарактеризовано атмосферу сучасного Франсісу Пуленку мистецького середовища столиці Франції, яка на той час вже протягом кількох століть була справжнім культурним центром Європи. Саме у Парижі сягнула найвищої точки розвитку історія французького клавесинізму у XVIII ст., набуло розмаху мистецтво піаністів-віртуозів – у ХІХ, відбувся розквіт концертного життя у кінці ХІХ - поч. ХХ ст.; саме у Парижі найяскравіше професійно самореалізувалися найпотужніші митці різних країн: Ф. Шопен та Ф. Ліст, іспанські композитори, антреприза С. Дягілєва тощо. Ці обставини призвели до виникнення мистецької атмосфери, багатющої на строкаті стильові впливи, розмаїті екзотичні враження, суміш різних національних традицій, а отже, створили сприятливі умови для розкриття композиторського таланту Ф. Пуленка та його виконавського потенціалу.

Огляду національних виконавських тенденцій часу присвячено підрозділ 2. 2. «Провідні тенденції французького фортепіанного виконавства початку ХХ ст.». Тут більш детально репрезентуються різні напрямки тлумачення виражальних можливостей фортепіано, які підсумували творчу діяльність багатьох композиторів, що писали для цього інструменту. Уславлена паризька школа викладання гри на фортепіано у даний період сягнула найвищого розквіту під орудою найвизначніших музикантів свого часу. У Паризькій консерваторії, очолюваній Г. Форе, було підтримано найпрогресивніші здобутки мистецтва гри на фортепіано. Також висвітлено основні творчі засади двох видатних виконавців та педагогів М. Лонг та А. Корто, кожен з яких був неповторним музикантом і у той самий час яскравим представником національної школи, що втілив найхарактерніші її риси. Без цих двох постатей важко уявити фортепіанне виконавство ХХ ст.

У підрозділі 2. 3 «Екзотизм як складова французьких клавірних традицій. Каталонський піаніст Р. Віньєс у його зв’язках із французькою музичною культурою початку ХХ ст.» встановлюється значення іноземних культурних впливів на французьку музику та особливості її перетворення на національному ґрунті; висловлюється ідея щодо суто французької здатності засвоювати елементи іноземного походження та створювати на їх основі оригінальний і національно-ідентифікований мистецький продукт. Зроблено наголос на особливому значенні іспанського мистецтва та впливі іспанської музики на французьку музичну культуру. Наведені також деталізовані факти творчої співпраці іспанських і французьких музикантів, подаються відомості про діяльність вчителя Ф. Пуленка, видатного іспанського музиканта Рікардо Віньєса у Парижі та його визначальний вплив на французьку музичну культуру початку ХХ ст. – зокрема на творчість К.Дебюссі, М.Равеля і власне Ф. Пуленка.

Підрозділ 2. 4. «Творча діяльність та фортепіанне виконавство К. Дебюссі і М. Равеля» розглядає творчість двох найбільш яскравих митців рубежу ХІХ-ХХ ст., видатних композиторів, причому підкреслено передусім такі ознаки їхньої творчості, які підтверджують належність згаданих митців до стійкої виконавської традиції. З огляду на основні проблеми даного дослідження, увагу приділено передусім фортепіанній музиці композиторів та проявам у їхній творчій діяльності рис національних клавірних традицій.

Підрозділ 2. 5. «Фортепіанна діяльність і творчість «Групи Шести» висвітлює історію виникнення паризького мистецького угрупування «Група Шести» та його творчі взаємини з Франсісом Пуленком, а також ступінь зацікавленості членів групи фортепіанною музикою. У висвітленні даного питання у музикознавчій літературі існує певний парадокс. Численні наукові джерела розглядають творчий доробок Ф. Пуленка передусім у контексті діяльності «Шістки». У той самий час композитор та його найближчі колеги, попри певні спільні акції, заперечували існування мистецького угрупування як такого, оскільки, за винятком раннього періоду перебування під впливом Ж. Кокто та Е. Саті, вони не мали спільних мистецьких засад та працювали, спираючись більшою мірою на власні художні принципи. Втім, не можна заперечувати вплив найближчого оточення на формування мистецької індивідуальності Ф. Пуленка та на музичну мову його ранніх творів.

Індивідуальність митця, його характер та спосіб життя, які відчутно вплинули на його творчість та формування композиторського стилю, складають зміст підрозділу 2. 6. «Визначальні риси особистості Ф. Пуленка». У особі Франсіса Пуленка постають надбання французької музичної культури у її найкращих проявах – з її вишуканістю, елегантністю та водночас демократичністю і композиційною красою форми - та потужна мистецька індивідуальність, що на тлі почасти емоційно-тьмяної та депресивної, почасти механістично-конструктивістської естетики музичної діяльності численних композиторів першої половини ХХ ст., так яскраво виділяється своїм образним, стильовим і жанровим розмаїттям, своєю «сонячною» енергією, щирістю та теплотою художнього висловлювання.

Отже, Ф. Пуленк був не тільки видатним спадкоємцем французьких клавірних традицій, але і митцем, що напрочуд цілісно втілив дух свого часу. Саме у цій гармонії традиційного та індивідуального, у здатності перетворювати традиції у відповідності з сучасними художніми вимогами – цінність доробку композитора. Очевидно, що Пуленк – особистість та музикант, композитор і виконавець, – формувався у дуже активній взаємодії з сучасним йому паризьким мистецьким оточенням: бунтарським, бурхливим, сповненим суперечностей; екзотичних вражень тощо. Сутність впливів мистецького оточення та атмосфери сучасного Ф. Пуленку культурного Парижу найкраще сформулювати так: митець віднайшов у художньому «довкіллі» усі розмаїті риси, які могли слугувати втіленню його творчих задумів – так само, як серед здобутків минулого у галузі музичної мови композитор виокремив найбільш вишукане, найбільш французьке, найулюбленіше для багатьох поколінь музикантів Франції.

Крім творчих віянь, які позначилися на композиторській стилістиці Пуленка, слід зауважити також на впливи суто виконавські. Адже французька педагогічна школа того часу (централізована передусім у Парижі), зокрема – піаністична, вражає кількістю імен, кожне з яких зіграло свою роль у подальшому розвитку не тільки французького, але і світового піанізму. І у цій «іпостасі» Пуленк також блискуче уособлює французькі традиції, запозичивши від своїх видатних вчителів та не менш знаменитих колег найкращі досягнення вітчизняного виконавського мистецтва.

Розділ 3 «Панорамна характеристика фортепіанної творчості  Пуленка» більш детально зосереджений на особливостях фортепіанного доробку композитора. Фортепіанна творчість Пуленка заслуговує на особливу увагу, оскільки в ній яскраво проявилася не тільки оригінальність самого митця, але і риси, визначні для французької музичної культури взагалі. У ній він постає як композитор, обдарований талантом створювати чарівні мелодії, як творець, що втілив сучасний погляд на стильову еволюцію у музиці та оригінально інтерпретував її етапи; як неперевершений піаніст, якому були доступні будь-які технічні прийоми та будь-які фактурні рішення. Отже, серед іншого, мета даної роботи полягає у тому, щоб викликати інтерес до тієї частини творчого спадку композитора, яка досі вважалася його «музичною робітнею», сферою не самоцінного, а «прикладного» значення.

Важко заперечувати, що фортепіанні твори не домінують у творчості митця за кількістю і дещо поступаються художньою силою його славетним операм, хоровим та камерно-вокальним творам. Втім, саме фортепіанний доробок був тим засобом спілкування композитора з дійсністю, який відображав усі значні події його творчого життя, найтонші зміни його індивідуального стилю, сміливі експерименти з усталеними жанрами. Фортепіанна музика супроводжує усе життя Пуленка і змінює своє обличчя разом з ним, відбиває його творчі пошуки.

Складність естетичної, художньої та стильової характеристики фортепіанної творчості Пуленка, за умов її багатоликості та приналежності композитора до неоднозначного культурно-історичного періоду спонукає до використання кількох дослідницьких методів. Передусім, фортепіанна творчість Пуленка вимагає уточненої періодизації. Крім того, доробок митця розглянуто у світлі як історично сформованої національної традиції, так і на тлі сучасного композитору культурного середовища. Також проаналізовано пуленківський «піаністичний текст» – як один із найпереконливіших доказів спорідненості митця з великою традицією французької клавесинно-фортепіанної культури. Тут перед сучасним дослідником постає парадокс: адже, хоча композитора і прийнято розглядати не тільки у межах сучасного для нього мистецького середовища 1-ої пол. ХХ ст., але також з позицій неокласицизму, апеляція лише до віденського класицизму суттєво обмежує коло асоціацій, які допомагали б осягнути усе стильове та жанрове розмаїття фортепіанного доробку Пуленка. Отже, виникає необхідність знайти інші, «докласичні» витоки тих традицій, на які спирався і які збагачував Пуленк.

Творча біографія композитора з акцентом на фортепіанну галузь творчості та виконавську складову мистецької діяльності Ф. Пуленка розгортається у підрозділі 3. 1. «Етапи творчого формування Ф. Пуленка як композитора, піаніста – соліста та ансамбліста». Тут зазначаються події, які вплинули на формування мистецької індивідуальності та композиторської манери Ф. Пуленка, названі імена вчителів та колег, спілкування з якими також значною мірою відбилося на особистості композитора.

Підрозділи 3. 2. «Періодизація фортепіанної творчості Пуленка» та 3. 3. «Жанрова специфіка фортепіанної творчості Ф. Пуленка» з пунктами 3. 1. 1. «Сюїта», 3. 1. 2. «Соната» та 3. 1. 3. «Концерт» спрямовані на предметний огляд фортепіанної спадщини композитора та різні типи її класифікації. Фортепіанний доробок композитора тут репрезентовано у його історичному, жанровому та стильовому розрізах. Зміст кожного з пунктів відповідає назві та розглядає особливості роботи Ф. Пуленка з усталеними класичними жанрами. У комплексі прийомів роботи композитора з жанрами: вільному «спілкуванні» з жанровими моделями, жанрових експериментах та «мікстах» тощо проявилася його спорідненість з традицією. Робота Ф. Пуленка з жанрами носить ігровий характер, оскільки композитор постійно переосмислює їх. Жанрові різновиди «нашаровуються» і утворюють подвійні жанрові структури. На прикладі «Aubade», яка за назвою адресує нас до часів трубадурів, але за своєю жанровою природою є вельми специфічною сюїтою, що «подорожує» стильовими епохами, можна зробити висновок про сміливість Ф. Пуленка по відношенню до старовинних і традиційних жанрів. У цьому підрозділі також наведено аналіз найбільш показових творів композитора: Сонат у 4 руки та для двох фортепіано, Французької сюїти за Клодом Жервезом, Сільського концерту для клавесину з оркестром та Фортепіанного концерту  – передусім з позицій втілення у них французьких клавірних традицій.

Підрозділ 3. 4 «Особливості нотного запису в фортепіанних творах Ф. Пуленка» репрезентує основні тенденції пуленківського нотного письма у фортепіанній творчості. Висловлюється ідея тісного взаємовпливу виконавської і композиторської манер Пуленка; наводяться приклади втілення у нотному тексті особливостей композиторської манери митця, що представляють його творчість як гідну ланку традиції. Велике значення у розумінні естетичних засад творчості Пуленка мають особливості нотного запису, стиль його словесних вказівок у музичному тексті. Порівнюючи нотний запис з авторським виконанням фортепіанних творів композитора, можна сформувати неупереджене та оригінальне уявлення про втілення національних клавірних традицій у композиторському письмі Пуленка та його виконавській манері. Одним із найбільш суттєвих положень роботи є спроба окреслення сутності пуленківського фортепіанно-композиторського стилю з пріоритетом мелодії, барвистою гармонічною мовою, розмаїтою фактурою та незвичайною, але чітко побудованою формою.

Логічним продовженням та розвитком ідей даного підрозділу є наступний підрозділ 3. 5. «Проблеми інтерпретації фортепіанних творів композитора», який досліджує особливості трактування автором власних творів, виконавські тлумачення сучасників та співвітчизників композитора, які були його колегами та друзями, а також формулює основні вимоги до виконавця фортепіанних творів Пуленка. Підрозділ базується на вивченні численних аудіо-записів, які репрезентують авторське прочитання фортепіанних творів, особливості французького піанізму у контексті національних клавірних традицій стосовно артистичної інтерпретації творів митця для фортепіано; коментарів зарубіжних та вітчизняних вчених та виконавців; аргументує деякі рекомендації стосовно виконавської інтерпретації фортепіанної музики Пуленка.

У Висновках обґрунтовано актуальність вивчення творчості композитора у зв’язках з творчими здобутками його видатних попередників та розвинуто ідею щодо вкоріненості Ф. Пуленка у національну музичну традицію і виняткову органічність цих спадкоємних зв’язків, що є типовими для французької національної музичної традиції. Також підкреслюється велике значення, що його мають питання фортепіанної стилістики композитора, одним з домінуючих напрямків якої є вельми специфічно трактований пуленківський багатоскладовий неокласицизм з акцентом на неоренесансні риси. Зокрема, висвітлюється неоренесансна складова творчості митця, його зв'язок з традицією попередників та здобутками сучасників. Взагалі ж фортепіанна творчість композитора репрезентує звернення до основоположних зразків ледь не усіх стилів та стильових епох французької музичної культури. Ця багатоманітна цілісність національної культурної традиції «резонує» з творчістю Ф. Пуленка і деталізує обсяг, склад та конкретний зміст пуленківського неокласицизму. Нарешті, ще один вектор взаємодії – зв'язок безпосередньо з клавірно-фортепіанною традицією, який також проявився на багатьох рівнях доробку митця.

Творчість Ф. Пуленка є певним культурним феноменом. Всупереч загальноприйнятій точці зору на ступінь значущості та співвідношення фортепіанного доробку Пуленка й інших галузей його спадщини, та навіть всупереч тому, що стверджував сам композитор та його сучасники, вважається доречним зробити дещо відмінні висновки щодо художньої привабливості та естетичної цінності його фортепіанної музики. Враховуючи корекцію традиційних музикознавчих поглядів,  яка була здійснена у даній роботі, можна стверджувати, що фортепіанна музика Ф. Пуленка заслуговує на те, щоб бути самоцінним об’єктом наукового дослідження та виконавської інтерпретації. У своїй фортепіанній творчості Франсіс Пуленк так само глибокий, оригінальний, загадковий, привабливий, як і у камерно-інструментальній та вокальній творчості, хоча, можливо, при цьому і не так явно розкривається його неповторне композиторське обличчя.

Франсіс Пуленк як митець, що уособив у своїй композиторській творчості та розмаїтій діяльності найкращі риси французької музичної культури і водночас висловив світосприйняття і світовідчуття людини новітнього часу, суперечливого і переповненого глобальними історичними подіями ХХ ст., є одним з найцікавіших і найобдарованіших музикантів свого часу. Його творчість є блискучим зразком європейського, зокрема французького сучасного мистецтва і перлиною у низці видатних імен композиторів, які вже майже тисячоліття прославляють музичну культуру Франції.