АПАРАТ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В УКРАЇНІ у кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з основних тенденцій розвитку демократичної, соціальної, правової держави є задоволення різноманітних потреб окремої людини, тих чи інших соціальних груп та суспільства в цілому. Для реалізації цих завдань необхідною є належна матеріальна база. Її створення потребує динамічного господарського розвитку, наростання суспільного багатства. Це, в свою чергу, вимагає зваженої й ефективної економічної, зокрема фінансової, політики, її правового закріплення та успішної реалізації спеціально уповноваженими органами державної влади. Оптимізація організаційно-правових засад діяльності у сфері публічних фінансів є важливим матеріальним чинником переходу держави до соціально-сервісної функції, подолання державного етатизму відносно конкретної людини. Ці завдання повною мірою постають перед незалежною Україною.

Система державних фінансів віднесена статтею 92 Конституції України до сфер суспільних відносин, регульованих виключно законами. Йдеться про: державний бюджет і бюджетну систему України; оподаткування; фінансовий, грошовий, кредитний та інвестиційний ринки, статус національної та іноземних валют на території України; утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; випуск та обіг державних цінних паперів.

Генезис та розвиток фінансового апарату, незалежно від національних, геополітичних, соціальних та інших особливостей, мають свої закономірності, певні стадії, характерні для різних державних утворень. Вони були притаманні діяльності органів управління державними фінансами Російської імперії на українських землях у кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. Ця обставина, як і те, що у вказаний період самодержавна Росія утримувала у своєму складі переважну більшість території й населення України, надають можливість для системного історико-правового дослідження організаційних засад, правового регулювання і практики фінансово-управлінської діяльності, створюють широке підґрунтя для узагальнень і творчого використання накопиченого досвіду у державному будівництві в незалежній Україні.

Хронологічно досліджуваний період обмежений останньою третиною ХVІІІ ст., коли Україна втратила рештки своєї автономії, і початком ХХ ст., тобто Лютневою революцією. Хронологія визначена можливістю простежити закономірності становлення та розвитку апарату управління державними фінансами на прикладі українських земель у складі Російської імперії.

Територіальні рамки дослідження – дев’ять губерній, які сформувалися на зламі ХVІІІ та ХІХ ст. (Київська, Подільська, Волинська, Херсонська, Таврійська, Катеринославська, Чернігівська, Полтавська і Харківська) і об’єднували усі українські регіони, окрім західного. Термін „Україна” вживається не у державно-правовому, а у географічно-етнографічному сенсі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п.1.1 „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки” та річних планів науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт університету (нині Харківський національний університет внутрішніх справ). Її тема розглянута і схвалена у 2005 р. Академією правових наук України.