ВІОЛОНЧЕЛЬНА ТВОРЧІСТЬ В.БАРВІНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЖАНРУ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ



Название:
ВІОЛОНЧЕЛЬНА ТВОРЧІСТЬ В.БАРВІНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЖАНРУ В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЦІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
Альтернативное Название: Виолончельное ТВОРЧЕСТВО В.Барвинского В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ ЖАНРА В УКРАИНСКОЙ МУЗЫКЕ ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, наводяться основні наукові джерела за обраною темою та історичні причини їх винятково малої кількості. Характеризуються публікації останнього десятиліття близькі темі дослідження, формулюється мета і завдання дисертації, окреслено її новизну і малодослідженість з огляду на попередню суспільно-політичну ситуацію. 


Розділ 1 „Формування стилістики віолончельної музики В.Барвінського на перетині українських (в т.ч.галицьких) та європейських музичних традицій” умовно поділяється на 2 частини. В першій проаналізовано процес формування камерних жанрів на Україні у другій пол. ХІХ – на поч. ХХ ст.. При цьому відзначено, що віолончельні твори  чи ансамблі з участю віолончелі є рідкістю і носять переважно салонно–аматорський характер. Відзначено характер стрімких змін загальної картини культурного життя в Україні на початку ХХ ст. Визначено великий вплив музикантів з Чехії у становленні професійної інструментальної педагогіки і оркестрово- та ансамблево-виконавської традиції. Вплив представників чеської музичної школи спостерігався, як на Галичині, так і в Києві, і Одесі. Зроблено огляд камерних творів того часу з позицій стилістики, характеру програмного змісту, форми, виразових засобів, що переважно вказують на пізньоромантичну традицію. Окремо розглядаються нечисленні твори для віолончелі. Відзначено вплив на українську професійну музику творчості Миколи Лисенка, розглянуто камерну творчість композиторів – вихованців шкіл РМТ.


 Установчим підсумком першої частини першого розділу є висновок, що саме твори В.Барвінського для віолончелі стали першими  зразками цього жанру в українській музиці, які своєю  професійною та мистецькою вартістю піднесли його до європейського рівня.


 В другій частині першого розділу аналізується чеська композиторська школа у контексті европейських впливів і взаємозв’язків, яка в період навчання  В.Барвінського у Празькій консерваторії проходила особливий  етап стильової орієнтації. Розглядаються найістотніші віолончельні твори відомих європейських композиторів, які звучали у концертних програмах чеських та німецьких товариств камерної музики та гастролюючих колективів і могли мати вплив на формування світогляду і стилістики молодого В.Барвінського. У зв’язку з цим розглядяються взаємовпливи чеської та німецької композиторських шкіл (Й.Брамс, М.Реґер, П.Гіндеміт). Окремо виділено надбання французької композиторської школи з її тяжінням до естетизму та імпресіонізму, яка дала світу геніальні зразки таких віолончельних творів як концерт, сюїта та дві сонати К.Сен-Санса, соната та п’єси  Г.Форе,  соната К.Дебюссі, з іншого боку – широке обгрунтування естетичних засад французької “шістки” ( сонатини для віолончелі та для скрипки і віолончелі А.Онеггера). Згадуються віолончельні твори молодих композиторських шкіл, що проходять стадію самоствердження і становлення з притаманним для них тяжінням до фольклорного начала у поєднанні з пізньоромантичними, неоромантичними, неокласичними та імпресіоністичними стилістичними ознаками. Це стосується насамперед музичного мистецтва Угорщини, Фінляндії, Норвегії, Італії, Іспанії, Росії,  Чехії, Польщі, Югославії, Румунії, України.


Чеська композиторська школа цього часу представлена творчістю послідовників Б.Сметани і  А.Дворжака  - виразників національного романтизму, серед яких найяскравішими є Зденек Фібіх, Йозеф Богуслав Ферстер, Вітезслав Новак і Йозеф Сук. Окремо розглядається творчість Вітезслава Новака, вчителя В. Барвінського, який мав визначальний вплив на формування світогляду композитора. Будучи активним збирачем і дослідником народних пісень, він формував у своїх учнів вміння оперувати фольклорним матеріалом і спиратися у своїй творчості на національні джерела. 


Серед чеських  композиторів молодшої генерації розглядається творчість Л.Яначека та Богуслава Мартіну. Отже стилістика віолончельної творчості В.Барвінського значною мірою формувалася на поєднанні ознак українських національних традицій і європейських композиторських шкіл, серед яких особливе місце належить чеській школі.


У Розділі 2. Віолончельні твори  В.Барвінського та камерні ансамблі з участю віолончелі здійснено цілісний аналіз сольних віолончельних творів та камерних віолончельних ансамблів композитора.


2.1. Віолончельні мініатюри (“Думка”, “Ноктюрн”, ”Мелодія”).


На початку розділу зроблено короткий огляд всіх творів з участю віолончелі, які нижче будуть розглянуті детально. Визначено їх стильові особливості, вплив різноманітних чинників і безпосередньо В.Новака на формування характерних рис неофольклоризму у творчості В. Барвінського.


        Першим проаналізовано „Ноктюрн” (1913 р.), позначений поєднанням рис пізньоромантичної та імпресіоністичної стилістики. Ці ж ознаки спостерігаються в ”Думці” і “Мелодії”.


2.2.     Великі циклічні форми ( “Варіації на українську тему”,  ”Сюїта”). Першим циклічним  твором для віолончелі  є “Варіації на українську народну тему” (1918 р.). Це п’ять варіацій імпровізаційного типу, і шоста у нетрадиційній формі вільно трактованого сонатного аллеґро зі скороченою репризою.


Найбільш пізнім за часом написання циклічним твором для віолончелі стала Сюїта (1927 р.), присвячена П.Козицькому. Вона являє собою цикл з чотирьох характеристичних контрастних жанрових мініатюр (“Заспів”, “Гумореска”, ”Колискова”, ”Танець”), що об’єднані фольклорними орієнтирами і базуються на народних темах.


2.3.   Сонатні цикли (соната для віолончелі і фортепіано та    віолончельний концерт).


У 1926 році композитором завершена робота над сонатою fis-moll. Це - перший і єдиний у його доробку зразок сонатного циклу для віолончелі, твір в якому поєднуються закономірності циклічного твору такого типу і фольклорні принципи мислення. Композиція сонати традиційна, грані форми чіткі і конструктивно ясні, що притаманно творчій манері автора: 1ч. - сонатне аллеґро, 2ч. – Adagio, 3ч. фінал – рондо-соната. Всі три частини об’єднані єдиною наскрізною лінією драматургічного розвитку, розгалуженою системою інтонаційних зв’язків і монотематичним принципом.


 Ліричний  концерт для віолончелі з оркестром є наймасштабнішим задумом серед численних творів композитора для цього інструменту. Він належить до  частини доробку композитра, тісно пов’язаної з трагічними обставинами його особистої долі. Період найвищого творчого розквіту і зрілості був  ускладнений фашистським окупаційним режимом, важкими повоєнними роками, а далі – десятирічним засланням ( 1948-1958 рр.)  у мордовські табори за сфальсифікованими звинуваченнями. В цьому розділі окрім аналізу самого концерту описані умови, в яких перебував композитор під час написання концерту, а також  твори пізнього періоду творчості (1948 – 1963 рр.) Твір був задуманий як традиційний тричастинний цикл, з якого мистець встиг завершити дві частини у клавірній версії (1ч. - сонатне Allegro з повільним вступом і 2ч. -  Думка).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              


2.2 Камерні ансамблі з участю віолончелі


2.2.1. Тріо a-moll.


Першими камерними ансамблями В.Барвінського є два фортепіанні тріо №1 es-moll і №2  a-moll для скрипки віолончелі і фортепіано, написані у 1910-1911 роках в час навчання у Празі. Ці твори можна вважати першими професійними зразками камерно-інструментальної музики на  Україні після Лисенка. В розділі проаналізовано обидва тріо; про перше – втрачене, зібрано весь доступний аналітичний матеріал, спогади сучасників, відгуки в мистецькій пресі з метою прослідкувати характер творчої еволюції стилю композитора у камерно-віолончельних жанрах.


2.2.2. Секстет для п’яти струнних і фортепіано c-moll. твір, який замовило композитору Музичне Товариство ім. М.Лисенка у Львові для святкування утворення нового будинку Музичного Товариства і Музичного Інституту, що планувалось на 1914 рік. Секстет c-moll (Варіації на власну тему) є новим кроком композитора в  засвоєнні камерних жанрів. Форма Секстету – це вільні романтичні варіації, зі значною індивідуалізацією образів, контрастними протиставленнями жанрів, відмінностями у принципах формотворення, масштабах, співвідношенням тональностей і фактурному викладі.


2.2.3. Квартет g-moll “Молодіжний” . Його написання було викликане потребою формування національного педагогічного репертуару у зв’язку зі зростанням рівня професіоналізації інструментально-виконавської освіти серед музикантів-українців у  20-30-ті роки, необхідністю виховання фахових виконавських кадрів. Квартет нетрадиційний  за характером тематичних зв’язків і за будовою циклу. Його складають чотири частини: 1ч. – тема з трьома варіаціями, 2ч. – скерцо, 3ч. – мініатюрне andante, 4ч. – народно-танцювальний фінал.


2.2.4. Квінтет g-moll для двох скрипок, альта, віолончелі і фортепіано. Цей твір, який дослідники творчості справедливо називають “лебединою піснею” композитора, є яскравим взірцем пізнього стилю автора. В даній роботі проаналізовано 2-і частини квінтету, які були опубліковані.


Розділ 3. Риси стилістики та особливості музичної мови у  віолончельних  ансамблях В. Барвінського. На початку розділу зроблено загальний огляд творчості композитора з точки зору еволюції рис стилю. В творах раннього, празького періоду, помітні впливи німецького романтизму. В період зрілості В. Барвінський тяжіє до українського фольклорного неоромантизму та неофольклоризму. „Ідеал Барвінського – це творення українського музичного стилю, щоправда у змодернізованому виді, але все таки без зриву з традицією...  Деякі твори мають ознаки постромантизму.  Відчувається, що авторові близька й зрозуміла музична мова раннього Скрябіна, Метнера, Рахманінова, Равеля...” .   Для фортепіанних творів композитора характерні риси імпресіонізму. Найяскравішим твором серед віолончельного репертуару, у якому виявилися імпресіоністичні риси є “Ноктюрн”. Своєрідну стилістичну специфіку мають твори пізнього періоду творчості. Розглядаючи їх стилістику з позицій сучасного музикознавства, можемо зауважити цілий ряд ознак, що вказують на їх постмодерністичну орієнтацію.  


В середній частині розділу охарактеризовано принципи формотворення,  жанрові орієнтири, особливості музичної мови у віолончельних творах мистця (мелодика, гармонія, поліфонія). Окрема увага приділена рисам  фольклорного мислення В.Барвінського  на різних рівнях, а саме:


- опора на фольклорні різновиди пісенних і танцювальних жанрів;


-  принципи формотворення;


- тонально-гармонічне мислення;


- принципи розвитку матеріалу;


- наслідування прийомів народного інструментального виконавства, тощо.


 








Êîâàë³â ². Âàñèëü Áàðâ³íñüêèé. Íàðèñ æèòòÿ ³ òâîð÷îñò³. – Ìóçè÷íèé ³íñòèòóò ³ì.Ì.Ëèñåíêà. – Òîðîíòî, 1964. – 14c.


 


 



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины