Перекладення як процес переосмислення засобів оркестрової виразності

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Перекладення як процес переосмислення засобів оркестрової виразності
Альтернативное Название: Перекладывание как процесс переосмысления средств оркестровой выразительности
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі подається обгрунтування теми дисертації, її основної мети, відзначені новизна й актуальність, формуються структурні нарямки дослідження. Визначено методологічне підгрунтя, теоретичне та практичне значення обраної теми.


Перший Розділ дисертації – „Інструментальні виражальні засоби” складається з чотирьох підрозділів.


У підрозділі 1.1. – „Порівняльна характеристика оркестрів” подано порівняльну характеристику засобів оркестрової виразності. Вказано на особливості інструментального складу народних оркестрів, що побутують в Україні. Виділено принципові моменти у визначенні характеру виду діяльності та напрямку створення нової системи тембрових співвідношень, що доповнюють авторську концепцію відтворення та сприйняття.


Образний зміст оркестрової музики виражається конкретними тембровими засобами і перенесення в нові акустичні умови може призвести до викривлення його художньої цінності. Але, в інструментальній музиці в центрі творчого мислення знаходиться в першу чергу емоційне сприйняття образного змісту, що грунтується на комплексній дії засобів музичної виразності. В процесі перекладення (інструментовки) розуміння особливостей тембрового розвитку дорівнює емоційному стану сприйняття. Тому, переосмислення темброво-логічної послідовності розвитку музичного матеріалу не руйнує його основного художнього змісту, а висвітлює його в іншому тембровому аспекті.


Оркестрове виконавство являє собою один з найефективніших засобів репродукції творів музичного мистецтва. Його розвиток відображає історію культури людства, процесів формування художнього мислення, форм і засобів музичного виконавства. Основні проблеми оркестрового виконавства на професійному рівні між симфонічним оркестром та оркестром народних інструментів є аналогічними. Вони зумовлені певними закономірностями, притаманними оркестровому виконавству як на художньому, так і на технологічному рівнях. Відмінності стосуються специфіки інструментарію, особливостей, правил і законів його застосування. Інструментальний склад оркестру народних інструментів відповідає принципу ефективного використання всіх музичних інструментів, що побутують в Україні, а інструментальний склад симфонічного оркестру відображає принцип інтернаціонального використання музичного інструментарію. Оркестр народних інструментів, на відміну від симфонічного, за своїм інструментальним складом не є постійно-стабільним. Він формується за національно-регіональними ознаками і комплектується музичними інструментами, які нація вважає частиною своєї духовної культури. Національними музичними інструментами можна вважати інструменти, що супроводжують історично-еволюційний процес і є невідємною частиною побутової сфери існування нації.


Підрозділ 1.2. – „Специфіка темброутворення” присвячений класифікації музичного інструментарію з точки зору звукоутворення та аналізу схеми тембрових сполучень при різних варіантах складу оркестру народних інструментів.


Загальною рисою всіх музичних інструментів є здатність передавати різноманітний характер музики. За своїми специфічними та виражальними можливостями всі музичні інструменти різні, але під час переосмислення художнього змісту необхідно шукати і знаходити логічні зв’язки між інструментами через загальні музично-естетичні закономірності та закони мистецтва. Так, характер музичного твору визначає і підбір інструментальних засобів виразності для його виконання. З іншого боку, використання нових інструментальних виражальних засобів (тембру, штрихів, теситури) впливає на характер звучання. Завдяки великій кількості існуючих засобів інструментовки, музичний матеріал може бути відтворений у різноманітних аспектах свого звучання. Тому, під час перекладення виявляються нові інтонаційні, темброві, фактурні, динамічні, штрихові властивості музичних інструментів. За тембровими можливостями, та враховуючи способи звукоутворення, інструменти оркестру можна умовно розділити на три види: однорідні, відносно-однорідні, різнорідні.


Зміна та чергування тембрів є загальною характеристикою оркестрового письма. Трансформація відтінків темброутворення здійснюється у вигляді розподілу музичного інструментарію між елементами оркестрової фактури. Саму ж фактуру можна умовно розділити на три основні функції: мелодичну, гармонічну, басову. При цьому оркестрова специфіка поєднує темброво-виражальні можливості і окремого музичного інструмента. Взаємодія оркестрових голосів, використання різнорідних варіантів їх перерозподілу створює нові темброві утворення. Такі модифікації в оркестровій фактурі застосовуються для утворення:


-        нового тембру (його виявлення, або нівелювання);


-        динамічного посилення;


-        нового виду фактурних ліній.


Створення нового тембру звучання пов’язане з конкретним баченням характеру викладення та на основі комплексного уявлення розвитку тембрової драматургії твору як в оригіналі, так і в партитурі перекладення. А питання, що стосуються тембрових характеристик окремого епізоду, художньої доцільності виділення того чи іншого тембру, створення тембрової однорідності чи контрастності звучання, вирішуються безпосередньо в самому процесі перекладення.


Підрозділ 1.3. – „Способи та прийоми звуковидобування” визначає роль класифікації штрихових позначень та закономірності їх модифікації відповідно до нової тембрової системи існування симфонічного твору.


Засоби оркестрового втілення композиторського задуму інтегрують темброве багатство з різноманітними прийомами гри на кожному з інструментів оркестру. Тому, процес перекладення симфонічних творів вимагає детальної роботи над переосмисленням штрихових позначень музичних інструментів та оркестрових груп для художньо-адекватного звучання. Технічні можливості будь-якого оркестру можна розподілити на два основні компоненти: специфіка звукоутворення та майстерність виконання прийомів і способів звуковидобування. Техніка оркестрової гри не обмежується лише індивідуальними можливостями окремого виконавця. Відтворення оркестрової фактури музичного твору вимагає ансамблево-групової класифікації прийомів і способів звуковидобування, незважаючи на специфічні особливості як окремого інструмента, так і оркестрової групи. Враховуючи ці фактори, актуальним постає завдання класифікації штрихових позначень та переосмислення їх художнього значення відповідно до специфіки оркестру народних інструментів. Адже невідповідність способів звуковидобування негативно впливає на характер відтворення музичного матеріалу, що в свою чергу породжує проблеми функціонування оркестрового ансамблю.


Музичні інструменти, що входять до різних оркестрових груп, відрізняються не тільки способами звукоутворення, але мають і різну специфіку звуковидобування. Відомо, що однаковий нотний текст на різних інструментах може виконуватися різними штрихами. Тому, в процесі перекладення (інструментовки) потрібна переосмислена штрихова система, що враховує втілення музичного змісту в нових темброво-інструментальних умовах. Відмінність інструментів не виключає подібності підходу до трактування назв штрихів згідно з двома головними критеріями: врахування специфіки інструментів та загальномузичного значення штрихових термінів. Тільки при такому підході можна знайти взаємоприйнятну трактовку штрихової термінології у відповідності до бажаної якості реального звучання.


Різноманітністю штрихових засобів в оркестровому виконавстві досягаються певні колористичні ефекти звучання. Якщо в сольному виконавстві на темброві відтінки впливають насиченість фактури, регістрові, динамічні, конструктивні особливості, то в оркестровому виконавстві колорит звучання інструментів (оркестрових груп) спрямовується в напрямку відображення штрихової лінії як певної тембрової характеристики, а відчуття динамічної градації в середині оркестрової фактури сприймається як художній виражальний засіб.


Необхідність переосмислення системи штрихових позначень зумовлена не тільки різною специфікою звукоутворення і звуковидобування між інструментами симфонічного і народного оркестрів, а також різними аспектами методичних розробок, де штрихові позначення трактуються не однаково. Питання переосмислення штрихових позначень пов’язані з індивідуальним характером, закономірностями творчої інтерпретації, коли спільні наміри автора перекладення та композитора вимагають глибоких та всебічних знань специфіки, виражальних і технічних можливостей музичних інструментів. Цими причинами можна пояснити зміни штрихових позначень в процесі перекладення симфонічних творів для оркестру народних інструментів.


Підрозділ 1.4. – „Логіка та особливості музичного мислення” визначає принцип „інтонаційного моделювання” як основу музичного мислення процесу перекладення (інструментовки), а оперування „інтонаційними моделями” – його складовою частиною. Виявляє певні логічні закономірності тембрового переосмислення.


Музичне мислення в даному виді діяльності є різновидом творчого мислення, що потребує відповідних здібностей, теоретичної підготовки, певних композиторських навичок. Загальним критерієм композиторського мислення в симфонічній музиці традиційного спрямування є інтонаційно-висотний ладовий рух тонів, що викладені в певній логічній темброво-ритмічній послідовності. В ній запрограмована смислова сутність як текстового, так і підтекстового значення. Така фонічна ієрархія являє собою певний вид оркестрової фактури і потребує відповідно визначених засобів виконавської реалізації, що характеризують темброву, артикуляційну, штрихову, динамічну якість звучання. Але, розмежування на окремі напрямки виконавської техніки і закономірностей логіки творчого переосмислення в процесі перекладення призводить до викривлення інтонаційного змісту та розвитку загальної тембрової драматургії. Як виконавська техніка має право на окремий інтелектуальний напрямок, так і логічні закономірності тембрового мислення повинні базуватись на певних теоретичних закономірностях. Такий розподіл доцільний під час пошукового аналізу, коли він набуває конкретизованого методичного обґрунтування з метою подальшої трансформації. Критерієм логіки переосмислення має бути синтез закономірностей, що складається зі специфіки оркестрового музикування, основ інструментальної виконавської техніки, особливостей темброутворення.


Всі елементи музичного мислення знаходяться в постійному взаємозвязку і зявляються не ізольовано один від одного. Фонічна перспектива звучання утворює певні пласти тембрового відчуття. Головним в партитурі може бути рель’єф крайніх голосів (нижнього басового та основного мелодичного), темброве розташування в середині фактурного комплексу, забарвлення звучання зв’язуючих та допоміжних інтонацій, викладення гармонічного супроводу, темброва індивідуалізація (насичення або розрідження), поміжмотивні цезури тощо. На насиченість чи прозорість відображення тембрових асоціацій також впливають особливості викладення та звуковисотна структура різних регістрів звучання.


Особливістю музичного мислення процесу перекладення (інструментовки) є оперування тембровою характеристикою інтонації, що виявляє логіко-конструктивну основу музичного процесу. Музичне мислення проходить за допомогою узагальнення у свідомості «інтонаційних моделей» і проявляється в різних варіантах аж до виявлення найкращого еквівалента звучання. При цьому взаємоузгоджується вся система тембрових модифікацій, перевіряється доцільність співвідношення елементів конструктивного складу нової партитури. „Інтонаційні моделі” мають диференційний характер у відповідності до конкретних художніх завдань – від проміжного до загального результату, – що допомагає реалізації творчого мислення.


Мислення «інтонаційними моделями» виконує і функцію нотно-знакової фіксації в системі тембрових співвідношень від окремого епізоду звучання, до загальної картини розвитку тембрової драматургії музичного твору. За рахунок даної категорії проходить виявлення звукового матеріалу, що існує в якості елемента музичної думки і дозволяє отримати певний проміжковий результат та розвивати пошук темброво-інтонаційного процесу в якості тотожності, контрасту, варіаційності звучання. В результаті відбору потрібного виду звукових забарвлень свідомість отримує можливість вибору найефективнішої «інтонаційної моделі». Вони включають в себе не тільки різного виду темброві перетворення, а й отримують певні форми організації нотного тексту. Музичний матеріал стає виявленням творчої думки і реалізується спрямованістю тембрового мислення. „Інтонаційне моделювання” включає різні види тембрових співвідношень, що відтворюють зміни оркестрової фактури. Нами визначено три умовні види модифікацій: часові, трансформаційні, композиційні. Часові відповідають за зміни звукових забарвлень в певний проміжок часу. Трансформаційні – сприяють модифікації тембрових відтінків при змінах емоційного стану. Композиційні – узагальнюють видозміни тембрових співвідношень відповідно до розвитку музичної форми, логіки авторської версії.


Другий Розділ „Загальні теоретичні положення” складається з чотирьох підрозділів.


Підрозділ 2.1. – „Прийоми перекладення” розглядає застосування загальних прийомів перекладення (ампліфікація, редуція, пропуски звуків, зміна викладення голосів, зміна ритмічного малюнка, педалізація) в контексті засобів реорганізації оркестрової фактури.


Під час створення партитури перекладення, автор аналізує всі засоби інструментального мислення композитора та специфіку їх застосування в іншому тембровому середовищі. Головною метою цього процесу є досягнення змістовно-адекватного (відносно оригіналу) звучання та музично-естетичний вплив на слухача. При такому переосмисленні засобів музичної мови оригіналу, основне завдання полягає у трансформації фактури. Залежно від композиторського задуму викладення матеріалу та художньо-технічних можливостей оркестру народних інструментів, частина елементів фактури зберігається, а інша частина може змінюватись, в наслідок чого утворюються нові види фактури. Так, малосмислові компоненти фактури, що не відповідають специфіці народного оркестру, можуть бути замінені, або пропущені. Застосування прийомів перекладення є способом реорганізації фактури як в цілому, так і окремих її елементів, що сприяє досягненню різноманітних звукових ефектів. Прийоми перекладення можна розділити на два види: мелодичні та фактурні. Мелодичні – стосуються тематичного матеріалу, допоміжних голосів та зміни їх структури. Фактурні – повністю підпорядковуються завданням реорганізації фактури.


Підрозділ 2.2. – „Основні принципи перекладення” присвячений аналізу структурних аспектів художнього перекладення та оркестровки. Обгрунтовуються технічні та темброві можливості інструментів, будується система фактурного перерозподілу музичного інструментарію, розглядаються можливі варіанти складу оркестру народних інструментів, визначається характеристика та опрацьовуються закономірності темброутворення окремих інструментальних груп і цілого оркестру, характеризуються основні принципи перекладення (інструментовки).


Трансформація фактури виникає не тільки при перекладенні симфонічних творів для оркестру народних інструментів. Це явище закономірне при оркестровці фортепіанних, органних та інших інструментальних творів і притаманне всім різновидам перекладення. Особливості трансформації оркестрової фактури при даному виді перекладення базуються на тому, що вони проходять в межах оркестрової фактури, зі створенням тих її якостей, що властиві тільки оркестровому виконавству.


Як відомо, фактура музичного твору складається з чотирьох основних компонентів: мелодія, гармонія, фігурація, контрапункт. Оркестрова фактура являє собою функціональний ансамбль різнотембрового звучання, в якому темброві характеристики музичних інструментів в окремому з епізодів вимагають художньої доцільності виявлення того чи іншого тембрового відтінку, або певної тембрової однорідності. Фактура симфонічного твору є способом композиторського мислення і несе в собі основне художньо-смислове навантаження.


Інші акустичні умови звучання вимагають нового виявлення особливостей тембрового забарвлення від окремого музичного інструмента до оркестрової групи. Відбір “інтонаційних моделей” для кожної структурної побудови проводиться на основі діалектичного принципу від простого до складного. В першу чергу інструментуються побудови, які легко засвоюються з точки зору застосування інструментів та їх розподілу між елементами фактури. Складніші місця з партитури оригіналу, що вимагають більшого переосмислення та деталізації, відкладаються на певний проміжок часу. Ступінь звукової реалізації кожного окремого епізоду дає можливість говорити про інструментовку як про мистецтво інтерпретації. Тому, на деякі питання відносно застосування музичних інструментів (оркестрових груп), прийомів та засобів – неможливо дати однозначну відповідь.


Симфонічна партитура, будучи задуманою для певних інструментів, відображає специфіку їх художніх та технічних можливостей. Тому, однією з перших умов цього процесу повинно бути збереження саме основних властивостей авторського виду фактури, якою цей зміст передається. Загальними якостями фактури симфонічних творів є широта діапазону, різновидність та контрастність форм викладення музичного матеріалу, темброва драматургія, динамічні градації, різноманітність прийомів гри, тощо. Вони зберігаються в процесі перекладення, тому що загальні риси оркестрової фактури схожі між собою як в симфонічному оркестрі, так і в оркестрі народних інструментів.


Але принцип збереження загальних рис оригіналу не завжди розповсюджується на всі деталі викладення музичного матеріалу. Точне копіювання малюнка фактури, звуковисотності тексту в процесі перекладення (інструментовки) проходить “легко” лише в тих випадках, коли специфіка оркестру народних інструментів не спотворює інтонаційно-виражальну суть оригіналу. Тоді вид фактури, що переноситься в партитуру оркестру народних інструментів, зберігає своє змістовне та виражальне значення у відповідності з композиторським задумом. Якщо оригінальна фактура відображає специфіку симфонічного оркестру, а деякі її сторони є неприйнятними для оркестру народних інструментів, то такий вид фактури має бути трансформований стосовно до його специфіки. Подібна трансформація не повинна порушувати логіку цілісного викладення музичного матеріалу: типу фактури, регістрових співвідношень між її елементами та загальним розвитком музичної матерії. Зміни у фактурі допускаються в таких аспектах як перерозподіл звуків в акорді, теситурні переміщення деяких елементів фактури з однієї октави в іншу, доповненні або знятті подвоєнь, спрощенні викладення окремих технічних прийомів гри. Іноді ці зміни стосуються введення до партитури перекладення нових елементів фактури (наприклад, педалі тощо). В таких випадках потреба трансформації фактури, її спрощення або доповнення виникає для того, щоб форма викладення музичного матеріалу відповідала специфіці оркестру народних інструментів і могла допомогти краще розкрити зміст симфонічного твору.


Відомо, що всі різновиди тембрових співвідношень можна умовно розділити на два види, в залежності від того, чи характеризують ці темброві співвідношення звучання музики в даний момент часу, чи відображають загальний процес драматургічної зміни та розвитку. Якщо в першому випадку, коли мова йде про одночасність звучання, темброві співвідношення виникають по вертикалі, то в другому, коли вони виражають процесуальні зміни музичної матерії – слід говорити про співвідношення по горизонталі. Вертикальні темброві співвідношення характеризують взаємодію тембрів між мелодичними голосами, у середині акомпануючих голосів, а також між мелодією та супроводом. Такі співвідношення ґрунтуються на однорідності та контрастності тембрів і засвідчують єдність звучання, або його роздільність. При цьому, ступінь контрасту може бути різним, спеціально підкресленим різницею регістрів, динамічних відтінків, або нівелюватись використанням змішаних тембрів, що знімають його гостроту між окремими елементами фактури. Тип горизонтальних тембрових співвідношень пов’язаний з відображенням тембрового розвитку музичної матерії і може охоплювати як всю фактуру в цілому, так і окремі її елементи.


Таким чином, принцип збереження тембрових співвідношень відноситься тільки до перекладення симфонічних творів і відображає специфічні риси цього процесу. Подібна проблема не може виникати при перекладенні (оркестровці) інструментальних або хорових творів тому, що в даному випадку розвиток тембрової драматургії музичного твору залежить від творчих здібностей автора оркестровки. Застосування принципу збереження тембрових співвідношень дозволяє оптимально виражати характерні риси тембрової драматургії оригіналу засобами оркестру народних інструментів.


Перекладення симфонічних творів для оркестру народних інструментів практично проходить при одночасному вирішенні питань, пов’язаних зі збереженням основних рис фактури, тембрових та динамічних співвідношень. Але це не означає, що сам даний процес проходить без певних ускладнень. Існує багато прикладів, коли в оркестрі народних інструментів, одночасне збереження всіх видів фактурних співвідношень буває неможливим або недоцільним. В таких випадках необхідно виявити, які з елементів фактури даного музичного твору є найбільш типовими по відношенню до стилю, жанру, образної сфери композиторського задуму. Тоді ті співвідношення, що являються в меншій мірі характерними, пропускаються частково або повністю для збереження більш важливих фактурних співвідношень. Такі зміни одного з видів оригінальних співвідношень не означають порушення авторського задуму, а свідчать про те, що стосовно конкретних обставин, вони являються одним із оптимальних варіантів відображення змісту симфонічного твору в нових тембрових умовах.


Реорганізація фактури може виражати динамічні якості музики. В практиці перекладень для оркестру народних інструментів частіше можна зіткнутись з невідповідністю тембрових співвідношень по відношенню до динамічних. Це закономірно, адже характер динамічних співвідношень в більшості випадків виявляється більш значимим, ніж загальне співвідношення тембрів. Якщо можна допустити звучання симфонічного твору в нових тембрових умовах, зміну фактурних співвідношень між її елементами, то неможливо змиритися з загальним порушенням динаміки, дисбалансом між елементами фактури та рівновагою цілісного звучання голосів. Іноді, в процесі перекладення, протиріччя виникають між горизонтальними та вертикальними співвідношеннями як тембровими, так і динамічними. В таких випадках перевага віддається напрямку підпорядкованості менш суттєвих співвідношень більш суттєвим. Менш суттєвими, як правило, виявляються співвідношення по вертикалі. Вони в основному виражають специфічні якості розвитку музичного матеріалу.


Збереження тембрових та динамічних співвідношень в багатьох випадках проходить без великих змін у самому малюнку фактури. Але практично можна зустрітись з таким явищем, коли вид фактури не дозволяє в повній мірі одночасно передати характер тембрових та динамічних співвідношень оригіналу. Це змушує відмовлятись від повного відображення тих чи інших співвідношень. В таких випадках темброві співвідношення відходять на другий план, а динамічні повністю підпорядковуються фактурним вимогам. Випадки, коли трансформація фактури спричиняє відповідну зміну тембрових та динамічних співвідношень зустрічаються рідко.


Підрозділ 2.3. – „Специфіка переутворення різновидів фактури” розглядає практичне значення трансформації окремих видів фактури.


Більш складним завданням є створення цілісної тембрової драматургії звучання. Використовуючи темброві можливості оркестру народних інструментів, необхідно знайти такі фактори його узгодження з оригіналом, які допомогли б зробити це звучання цілісно-логічним за рахунок поєднання різних музичних інструментів і оркестрових груп та встановлення необхідних фактурних співвідношень між ними на основі тембрової однорідності чи контрасту в звучанні. Створення нової тембрової драматургії зумовлює і створення іншої темброво-інтонаційної системи інтонування симфонічного твору, функціонування якої повинно відтворювати співавторську концепцію мислення. Різноманітні забарвлення оркестрової тканини утворюються шляхом поєднання тембрових характеристик музичних інструментів. Насичене звучання вимагає яскравого виявлення тембрового забарвлення на рівні фактурного ансамблю або оркестрової групи. Синтезація звучання отримується шляхом поєднання різних тембрів. Частіше всього таке поєднання передбачає посилення динамічної звучності. Виявлення окремого тембру потребує спорідненості тембрових сполучень (як вертикальних, так і горизонтальних), або певного темброво-фактурного контрасту. Це залежить від художніх завдань та поставленої мети автора перекладення. Специфічні якості фактури при перекладенні проявляються по-різному. Іноді вони взагалі не відчуваються, не враховуючи специфіки самого звучання, в інших випадках підлягають змінам теситурного характеру, або взагалі повній трансформації, спрощенню та пропуску окремих її елементів.


Підрозділ 2.4. – „Темброво-інтонаційні особливості” досліджує естетичні критерії. Створення нової художньої системи існування музичного твору при збереженні його художньої змістовності в нових темброво-інструментальних умовах. Співвідношення та співіснування двох художніх систем (оригіналу та оркестровки), взаємодія двох мислень через призму часу, стилю, епохи. Завдання, що постають при створенні нової інтонаційно-семантичної моделі, пов’язані з відбором музичного матеріалу, методами та заходами переінтонування.


Якщо в момент створення оркестровки музичного твору задум композитора повязаний з метою конкретного тембрового втілення, то в процесі перекладення (інструментовки), можливий і зворотний звязок. В умовах “пристосування” твору до нових темброво-інструментальних умов, обовязково виникають зміни в нотному тексті, спрямовані на кінцеву ціль – збереження авторського задуму.


Темброво-інтонаційні особливості звучання виявляють процесуальні можливості зміни тембрових співвідношень при реорганізації фактури симфонічних творів. Загальним принципом такого переосмислення є темброво-функціональний перерозподіл музичних інструментів між елементами новоствореної фактури, при якому окремому тембру (міксту) відводиться особливе призначення, а відображення гармонічних зв’язків в партитурі перекладення вимагає пристосованого до нових умов голосоведення. Таким способом досягаються як динамічні посилення елементів фактури, так і виділення окремого тону, співзвуччя, акорду тощо. В оркестрі кожний звук відтворюється окремим виконавцем, що створює реальний тембровий рух голосів. За рахунок такого розподілу, подвоєння звуків, мотивів, фраз різними тембрами досягається їх виявлення навіть без посилення динамічної гучності. При таких подвоєннях кожний музичний інструмент є учасником звучання. Що вимагає не тільки правильності голосоведення, а й логічного продовження лінії, інтонації, мотиву. Така трансформація дає можливість зміщувати ведення окремих тембрових ліній, застосовуючи принцип їх комбінованого розвитку. Це стосується, в першу чергу, інтонаційних сполучень у новоствореній фактурі, що призводить не тільки до перерозподілу між її елементами, а й до комбінування між її складовими частинами.


Співвідношення музичних інструментів, що входять у вертикальні та горизонтальні темброві співвідношення створюють певні темброво-інтонаційні лінії (пласти). Вони зустрічаються при різних видах фактури, являють собою мелодичні, гармонічні, ритмічні нашарування музичної тканини і виконують певні оркестрово-фактурні функції. Такі співвідношення виникають при викладенні матеріалу від невеликої кількості інструментів – до тембрового співставлення оркестрових груп. Фактура оркестрової тканини при цьому може складатись як із однотембрових, так і з багатотембрових фактурних ліній.


Третій Розділ „Перекладення, інструментовка, оркестровка – різновиди музично-творчої діяльності” – складається з чотирьох підрозділів.


Підрозділ 3.1. – „Історичні тенденції розвитку оркестровки” визначає шляхи взаємодії історичних процесів та музичних явищ і сфери їх взаємодії. Відбиття художньої картини світу, оркестрово-стильові спадкоємності.


Виражальні можливості музичних інструментів (голосів) самі по собі не мають конкретного темброво-виражального значення. Вони отримують його лише в процесі колективного музикування. Інструментовка є різновидом творчості, в якому темброві якості музичних інструментів створюють найбільший еквівалент відтінків звукової палітри і являє собою процес систематизації та підпорядкованості різних елементів звучання певним художнім завданням.


Зародження оркестровки як виду мистецтва відноситься до XVI ст. Це явище розвивається в єдиному об’єктивному руслі музичного мистецтва в цілому і тісно поєднується з історією розвитку інструментарію, тенденціями концертного виконання певної епохи, географічним положенням країни, проживання та середовищем існування композитора, політичними, а іноді і комерційними умовами. З іншого боку на фактор оркестрового мислення впливають національні особливості: ментальність, суспільні смаки, розвиток економічних відносин в окремій країні. Історія оркестровки є невід’ємною частиною композиторської техніки, вдосконалення конструкції музичних інструментів, зростання техніки виконання. Розглядаючи історичні тенденції розвитку оркестровки, їх можливо умовно класифікувати на два різновиди: еволюційні та стильові. Еволюційні тенденції відображають розвиток в загальноісторичному аспекті. Стильові – базуються на суспільних закономірностях музикування та його сприйняття.


Підрозділ 3.2. – „Оркестровка як різновид інтерпретації” розглядає питання взаємозв’язку художнього перекладення та оркестровки з поняттям „професійної інтерпретації”, що грунтується на взаємодії відносно стабільних засобів музичної виразності (лад, гармонія, фактура, контрапункт, метроритм, тембр, архітектоніка), та виконавських виражальних засобів (динаміка, агогіка, артикуляція, штрихи, темброва експресія). Специфіка співтворчого музичного мислення полягає в поєднанні інтерпретаційного (емоційно-образного) мислення зі спеціальним інструментально-технічним (безпосередньо в музично-творчому процесі).


Інтерпретація – це процес художньої співтворчості з метою яскравого розкриття змісту музичного твору. У творчому процесі оркестровки, інструментовки, перекладення поєднуються дві інтерпретаторські версії. Авторська, що реалізується завдяки досконалій майстерності, та суб’єктивно-співтворча. Суб’єктивне тлумачення авторської версії, записаної в нотному тексті, допускає індивідуально різні трактовки одного й того ж музичного твору, але в межах певних естетичних норм даного стилю, жанру, епохи. Партитура як об’єкт творчого вивчення – невичерпна, вона дає можливість великої кількості різних варіантів для перекладення та виконавських трактовок, що не порушують авторського задуму. При цьому, перекладач не пасивно спостерігає за тим, що знаходиться в полі зору його сприйняття, а інтенсивно шукає в музичному творі такі риси, які йому найбільш близькі та необхідні. Так, одні сторони партитури акцентуються і виходять на перший план, інші залишаються на другому плані. У процесі перекладення, оркестровки та інструментовки партитура не просто “переноситься в голову”, а переосмислюється через призму образності, характеру, темпераменту, життєвого досвіду, художніх принципів самого перекладача.


Нотний текст перекладення є своєрідною інструментальною інтерпретацією музичного твору. На високому художньому рівні мислення поняття перекладення (інструментовка) та інтерпретація музичного твору зближуються. Інтерпретація і процес перекладення (інструментовки) базуються на єдиній творчій дії музичного мислення, при якому в центрі уваги знаходиться і результат цієї дії, і сам музично-творчий процес. Усвідомлення ролі і значення виконання симфонічних творів в оркестрі народних інструментів спирається на низку закономірностей і особливостей в інтерпретації, пріоритетними завданнями яких є реалізація конкретних творчих пошуків для забезпечення рівноцінної художньо-адекватної якості звучання в напрямку співавторської концепції сприйняття. Під час оркестровки формується інтонаційний (інтерпретаторський) образ твору, в якому музична думка зароджується з окремої інтонації, а її розвиток і функціонування в індивідуальній інтонаційній системі мислення. Здатність емоційно “присвоювати” систему образного бачення композитора в процесі розгортання драматургії музичного твору дозволяє автору перекладення (інструментовки) піднятися в своєму мистецтві до рівня загальнолюдських духовних цінностей і відобразити їх у конкретній звукотворчості.


Підрозділ 3.3. – „Особливості музичного інструментарію в процессі оркестровки для оркестру народних інструментів” досліджує проблему збагачення тембрової палітри та еволюцію тембрових модифікацій у напрямку поєднання „класичного” народного інструментарію з відродженням старовинних українських музичних інструментів.


Процес культурного відродження нації повязаний з відродженням історичних традицій музикування. Тому, в наш час посилюється інтерес до старовинних народних інструментів як серед виконавців, так і серед слухачів. Виконавство в цій галузі отримує професійну основу завдяки впровадженню викладання в вищих музичних навчальних закладах України. Вдосконалення конструктивних та технічних можливостей цих інструментів створює умови для використання більшості з них не тільки як епізодичних, а й як сольних інструментів.


Одним з домінуючих принципів процесу перекладення (інструментовки) для народного оркестру є створення певного тембрового колориту звучання, що вимагає застосування нових оркестрових виражальних засобів. Колористичні оркестрові ефекти базуються на використанні специфічних прийомів та способів гри на традиційних народних інструментах і застосування старовинного музичного інструментарію. Це неможливо собі уявити без використання і вдосконалення старовинних народних музичних інструментів: ліри, волинки, сопілки, трембіти, дримби тощо. Їх наявність в партитурах для оркестрового виконання не тільки збагачує темброві можливості, а й сприяє відтворенню специфічних колористичних звукових ефектів, близьких до народно-автентичної традиції.


Підрозділ 3.4. – „Оркестровка та диригування” аналізує взаємозв’язок між двома видами музично-творчої діяльності.


Диригент, осмислюючи партитуру, вивчає і оркестровку цієї партитури, адже оркестрове мислення композитора і є головним фактором розвитку музичного матеріалу. Образний зміст (характер) виконуваного твору (частини, фрагмента) неможливо відтворити, не усвідомивши, якими засобами оркестровки досягається його реалізація. Особливо важливим є “оркестрове мислення” диригента в момент концертного виконання, яке виявляється в акті колективної гри музикантів оркестру. Диригент відтворює музику через посередництво інших людей; управління оркестром здійснюється на відстані, і цей факт вимагає глибокого та досконалого знання партитури на рівні як окремого музичного інструмента, його специфіки, так і різного виду ансамблів, оркестрових груп та їх взаємодії. Керуючи виконанням музичного твору, диригент сприймає слухом не тільки логіку поєднання та розвитку музичного матеріалу і його побудови, а й реалізує її в конкретному специфічному комплексі організованих в часі реальних фізичних рухів (жестів).


Інтонаційна реалізація музичного твору в процесі інструментовки сприяє виявленню музичної думки в двох напрямках: уявному і реальному звучанні. Розкриття творчого потенціалу твору значною мірою залежить від художнього рівня його виконання. Домінуюча роль під час репетиційного процесу та концертного виконання належить диригенту-виконавцю, який реалізує і свої особисті творчі можливості, і відтворює ідейно-образний зміст, стильові особливості, логіку мислення композитора (перекладача).


 


Якщо розглядати процес перекладення як своєрідну інтерпретацію інструментальними засобами в контексті стилю, манери композиторського письма, то тільки після концертного виконання можна говорити про кінцевий результат цього процесу. Без концертного виконання ця робота сама по собі не має художньої цінності. Тому, значення ролі диригента і оркестру в реалізації творчої ідеї самого процесу має зумовлюватись високим рівнем виконавської майстерності і повністю залежить від неї, а не від звичайного відтворення нотного тексту. Основні завдання диригента як виконавця полягають у виявленні стилістичних особливостей, засобів художньої виразності і їх зв’язку з особливостями темброутворення, форми, інтонування, тощо. Лише за таких умов можна говорити про творчі результати роботи і її змістовність.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины