Хорове життя Дрогобиччини першої половини ХХ ст. в контексті духовного розвитку Галичини



Название:
Хорове життя Дрогобиччини першої половини ХХ ст. в контексті духовного розвитку Галичини
Альтернативное Название: Хоровое жизни Дрогобычского первой половины ХХ в. в контексте духовного развития Галичины
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, формулюється предмет, мета й завдання роботи, доводиться її наукова новизна й практичне значення, визначається методологія дослідження, окреслюються можливі перспективи використання його результатів.


У першому розділі “Історичні витоки становлення хорового життя Дрогобиччини” (складається з одного підрозділу) – визначаються функції хорового мистецтва в суспільному житті галичан, з’ясовується його значний виховний потенціал, а також місце в культурній традиції українського народу загалом.


У розділі зроблено ретроспективний аналіз найважливіших історичних подій у Галичині (від 1772 до 1950 рр.), показано їхній вияв на Дрогобиччині та вплив на культуротворчі процеси й піднесення національного життя. У першій половині ХІХ ст. культурно-просвітницький рух зародився в середовищі священиків (“Товариство греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних на основах християнської релігії”, Дяко-вчительський інститут у Перемишлі; “Руська трійця” і “Собор руських учених” у Львові, народна школа при гімназії отців Василіян у Дрогобичі). Священики Галичини брали найактивнішу участь у культурно-освітньому русі, політичному житті. Їхня діяльність засвідчувала глибокий інтерес до українства, сприяла розвитку національної освіти й культури. Патріотичні починання священиків Галичини розглядаються як вагомий чинник становлення національної самосвідомості в період перебування під владою Австрії, згодом Австро-Угорщини.


У другій половині ХІХ ст. потужний поштовх до поширення освіти серед народу й пожвавлення музично-громадського життя дали культурно-просвітницькі та співочі товариства “Руська бесіда”, “Просвіта”, “Теорбан”, “Академічне братство”. На хвилі культурного піднесення, що охопило Галичину, творчі колективи “Руської бесіди”, “академіки” неодноразово побували на Дрогобиччині. У 1873–1874 рр., під час одного із приїздів до Дрогобича, і зав’язався перший контакт І.Франка з українським театром “Руської бесіди”, для якого він, тоді ще молодий гімназист, робив переклади. Прикметно, що до участі в Шевченківських концертах дрогобицька громадськість залучала артистів театру, і завдяки їхнім творчим можливостям у Дрогобичі в 1886 р. було виконано “Заповіт” М.Вербицького.


Окреслюючи сферу діяльності “Просвіти”, ми вперше ввели до наукового обігу ряд зазначених вище архівних документів.


До піднесення хорової справи на Дрогобиччині спричинилося і співоче товариство “Теорбан”, що виникло в с.Східниця (на зразок львівського “Теорбану”), але не розвинуло широкої діяльності в реґіоні. Метою східницького гуртка був розвиток хорового співу.


Велике просвітницьке значення мали подорожі по Галичині етнографічного гуртка “Академічне братство”. Дві студентські мандрівки “академіків” проходили через Дрогобич (1884, 1886). У першій брали участь І.Франко, К.Левицький, у другій – К.Трильовський, Є.Гушалевич, Є.Петрушевич. Студенти влаштували хорові концерти, у програмі яких прозвучали композиції М.Лисенка, М.Вербицького, І.Лаврівського, А.Вахнянина, обробки народних пісень.


Діяльність культурно-просвітницьких та співочих товариств другої половини ХІХ ст. стала чудовим підґрунтям для зростання національної свідомості українців Галичини.


На зламі ХІХ–ХХ ст. музична культура Галичини розвивалася в атмосфері інтенсивного процесу національного самоствердження українців. Про це йдеться в першому підрозділі – “Діяльність культурно-просвітницьких товариств на Дрогобиччині в першій половині ХХ ст.”. Основною метою є виявлення динамічних процесів хорового життя краю, що сприяли становленню професіоналізму в українському середовищі.


Особливо активно розвинуло свою діяльність в реґіоні товариство ”Просвіта” (1901 – 1939 рр.). Охарактеризовано роботу численних його філій, наведено статистичні матеріали. Головну увагу звернено на заснування хорових колективів, театральних гуртків і оркестрів при філіях, проаналізовано їхній репертуар і рівень виконавської майстерності.


Успішна праця просвітянських гуртків мала велике значення для духовного піднесення народу, утвердження національної свідомості українців. Найбільш показовим видом гурткової роботи “Просвіти” був хор. У репертуарі просвітянських хорів переважали оригінальні твори українських композиторів (наддніпрянських і західноукраїнських), українські народні пісні в опрацюванні М.Лисенка, М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, О.Кошиця, Ф.Колесси, С.Людкевича та ін. Діяльність хорів була спрямована на поширення української пісні через навчання співу, теорії музики, сольфеджіо. Підготовка дириґентів для аматорських гуртків була в полі зору не тільки “Просвіти”, а й Музичного товариства ім. М.Лисенка.


Величезну культурно-освітню працю гуртків Просвіти” висвітлено на прикладах організації та проведення таких мистецьких заходів, як Шевченківські концерти, концерти української пісні; свята на честь І.Франка, Л.Українки, І.Мазепи, Просвіти, матері; весняні концерти; фестини тощо.


Хронологія концертного життя просвітянських гуртків знайшла своє відображення у друкованому органі товариства – “Бюлетині”, що видавався у період активізації діяльності “Просвіти” на Дрогобиччині (1933–1939 рр.). Віддзеркаленням цього процесу була академія, присвячена 30-річному ювілею філії товариства “Просвіта” в Дрогобичі (1934), що перетворилася на величне свято української пісні (виступило 11 хорів, близько 400 співаків). Вона засвідчила неабияке піднесення хорової справи в реґіоні в її кульмінаційній точці. Акцентовано також на тому, що репертуарна політика просвітянських хорових гуртків зосереджувалася на творчості українських композиторів. Це сприяло  утвердженню статусу української пісні, гальмувало процеси денаціоналізації у складний період безупинної суспільно-культурної праці під владою Польщі, засвідчувало подвижницьку діяльність навіть в умовах бездержавності.


Активна праця гуртків “Просвіти” спричинилася також до появи нових колективів при культурно-громадських і руханкових (гімнастичних) товариствах: “Рідна школа”, “Сільський господар”, “Союз українок”, “Пласт”, “Сокіл”, “Січ” та ін. При кожному з них діяли хори, а при деяких – аматорські театральні гуртки та струнні оркестри.


Чималий вплив на розвиток культурного життя реґіону мали дитячі хори, що успішно працювали при двох приватних народних школах у Дрогобичі – ім. Т.Шевченка та ім. І.Франка. У репертуарі цих колективів були не тільки твори для дітей, а й складні чотириголосі композиції.


Активністю і культурною різноплановістю відзначалися гуртки “Союзу українок”: хор, театральний гурток і оркестр, силами яких 1919 р. у Дрогобичі було поставлено оперу “Наталка Полтавка” М.Лисенка. Заходами цього товариства влаштовувалися концерти на честь Тараса Шевченка, Івана Франка, свята матері, Маланки, св. Миколая, “Андріївські вечори” тощо. Творчий та організаційний потенціал учасниць товариства виявився у проведенні “Свята народної ноші та звичаїв” (1938) – оригінальної форми утвердження національних традицій, збереження реґіональних культурних особливостей.


Хоровий спів був засобом виховання свідомої української молоді в організації “Пласт”, що діяла при українській гімназії ім. І.Франка та польській гімназії в Дрогобичі, де також навчалися українці. Патріотичне виховання забезпечувалося не лише відмінним вишколом, а й пропагуванням українського репертуару хоровими й театральними гуртками.


У першому підрозділі наголошується зокрема на тому, що в період міжвоєнного двадцятиліття (1919–1939) провідне місце в національному процесі займала українська греко-католицька церква, священики якої активно працювали в різних сферах не лише релігійного, а й громадського життя.


У першій половині ХХ ст. культурно-просвітницькі товариства і хорова культура Дрогобиччини взаємно стимулювали розвиток одна одної. Саме хор став виразником інтересів народу, чинником “духовного самозахисту” в умовах Австро-Угорщини та Польщі. Діяльність аматорських хорів культурно-просвітницьких товариств вилилася у значне піднесення національної свідомості, що переросло у політичний рух за самостійність і незалежність українського народу. Репертуар хорових гуртків опосередковано розкриває естетичні погляди й смаки населення реґіону в першій половині ХХ ст.


У другому розділі – “Церковні хори Львова, Перемишля, їхні традиції у діяльності хорових осередків церков Дрогобиччини” – зроблено короткий огляд діяльності церковних хорів краю першої половини ХІХ ст., що розглядаються як взірець для організації їх на Дрогобиччині. Тут увагу зосереджено на формах роботи відомих осередків розвитку музичного мистецтва в Галичині (Святоюрська капела, хори при Перемишльській греко-католицькій церкві, Духовній семінарії та Ставропігійському інституті у Львові), які плекали виконавські кадри (реґентів, співаків) для популяризації духовної та світської музики. Це були добре вишколені колективи, що володіли мистецтвом співу, а їхня діяльність стала фундаментом, на якому виросла професійна музична культура Галичини.


На зразок львівських та Перемишльського осередків співу церковні хори почали виникати на Дрогобиччині. На початку ХХ ст. майже в кожному селі при церкві діяв хор. Важко переоцінити їхнє значення у піднесенні духовності й культури українців. Церковні хори не тільки супроводжували Службу Божу, а й часто концертували зі світською програмою в рідному селі, у сусідніх парафіях. У розділі підкреслено роль церкви в організації мистецьких заходів на Дрогобиччині.


Особливу увагу зосереджено на діяльності хорів церкви Пресв. Трійці при Василіянському парафіяльному соборі м.Дрогобича, що діяли ще з початку ХХ ст. Зразковими були хори під орудою дяка В.Вельгуша (в 1910-х рр.) та о.С.Сапруна (в 1930-х рр.). Усвідомлюючи значення церковного співу, о.С.Сапрун створив зразковий хор у церковному храмі. Кульмінаційними були виступи хору в 30-х рр.: з нагоди 900-річчя проголошення Ярославом Мудрим Богородиці покровителькою українського народу (1937), на честь Богоматері (1938, 1939). У репертуарі хору представлено твори як українських композиторів (Д.Бортнянський “Скажи ми, Господи”, “Символ віри”; А.Ведель “Доколе, Господи”; М.Лисенко “Пречистая Діво Мати”), так і зарубіжних (Й.Гайдн “Сім слів”; О.Архангельський “Милость мира”, П.Турчанинов “Херувимська пісня”), в тому числі композиторів-аматорів Галичини (М.Копко “Небес Царице”, С.Сапрун “О, спомагай нас”). Хор церкви Пресв. Трійці влаштовував концерти духовної музики не тільки в Дрогобичі, а й у сусідніх містах – Бориславі, Самборі, Стрию. Діяльність хору мала неабиякий вплив на розвиток хорової культури реґіону. У роботі підкреслюється, що церковні хори ставили й вирішували важливі культурно-національні завдання.


Третій розділ дисертації “Хор “Боян” у Львові, Дрогобичі та Бориславі”, що складається з чотирьох підрозділів, присвячено одному з унікальних явищ української культури – співочому товариству “Боян”, яке не лише відіграло надзвичайно велику роль у розвитку професійної музики, а й мало значне політичне, патріотичне та загальнопросвітницьке значення. Висвітлюючи діяльність “Львівського Бояна”, акцентуємо головно ті аспекти, що стали показовими для дрогобицького (1901–1944) і бориславського “Боянів” (?1939).


У дослідженні приділено увагу двом освітнім осередкам Дрогобича, чиї музичні традиції проливають світло на культурне життя провінційного містечка кінця ХІХ ст. Їхня діяльність прикметна ще й тому, що в цих навчальних закладах навчався Іван Франко. Оповідання письменника “Рутенці” та “Гірчичне зерно” (“Із моїх споминів”) містять цікавий матеріал про музичні традиції народної школи оо. Василіян і Дрогобицької гімназії. Цілком закономірно, що шкільний хор виконував нескладні церковні та світські твори, а гімназійний – значно складніші хорові композиції для чотириголосого хору М.Лисенка, М.Вербицького, І.Лаврівського, П.Ніщинського та ін. Промовистим є той факт, що засновником і керівником гімназійного хору був випускник Перемишльської музичної школи, учень А.Нанке Стеців. Саме в цьому бачимо тяглість хорових традицій, які вихованці Перемишля поширювали в галицькій землі.


Етапну роль у піднесенні музичного життя окресленого періоду відіграла діяльність аматорського театрального гуртка товариства “Бурса св. Івана Хрестителя”. Силами гуртка під керівництвом о.П.Кмітя здійснено постановку водевіля І.Котляревського “Москаль-чарівник”.


Значний вплив на музичне життя Дрогобиччини першої половини ХХ ст. мали Шевченківські концерти, які влаштовувала гімназійна молодь. У цих меморіальних заходах брав участь також новостворений мішаний хор “Дрогобицький Боян”.


У першому підрозділі третього розділу – “Дрогобицький Боян” – на основі аналізу віднайдених архівних документів вдалося встановити точну дату заснування співочого товариства – 1901 р. Цей колектив виник у період активного поширення хорового співу в Галичині, а саме – інтенсивної діяльності “Боянів” (на початку ХХ ст. вони вже діяли в Перемишлі, Бережанах, Стрию, Коломиї, Станіславові, Тернополі).


Подано інформацію про сфери діяльності “Бояна”, структуру і склад управи товариства, наведено витяги зі Статуту. Проаналізовано концертно-виконавську діяльність співочого товариства, присвячену важливим подіям культурного життя (щорічно влаштовувалися Шевченківські концерти, духовні, світські музичні вечори тощо). Творчий рівень “Дрогобицького Бояна” досяг кульмінації наприкінці 30-х років.


Показовими стали концерти з творів М.Леонтовича, Псалмів, слов’янських народних пісень, зокрема Лисенківський концерт та ін. Репертуарна палітра “Бояна” вирізнялася тематичною розмаїтістю, включенням до програм поряд з українськими композиціями (оригінальними й обробками народних пісень) церковної та світської музики західноєвропейських композиторів. Вершинними можна вважати духовні концерти ”Дрогобицького Бояна” в 1938 і 1939 рр., коли в парафіяльній церкві Пресвятої Трійці було виконано в супроводі симфонічного оркестру “Стабат Матер” Дж.Россіні та “Месію” Ґ.Генделя. Успішна концертно-виконавська практика співочого товариства “Дрогобицький Боян” стала взірцем піднесення хорової культури реґіону.


Прикметною рисою у діяльності товариства було видання часопису “Боян” (1929–1930) “для співацьких і музичних справ”, покликаного сприяти розвитку хорової справи в краї та пожвавленню музичного життя. У роботі висловлено припущення, що “Боян” був попередником фахового музичного журналу “Українська музика”, що згодом почав виходити у Львові.


Важливу роль у становленні хорового життя Дрогобиччини відіграла місцева музична інтеліґенція. У дисертації висвітлюється діяльність “Дрогобицького Бояна” під дириґентурою о.А.Рудницького (початковий період), а також о.С.Сапруна (як організатора “Хору української молоді”, хорів Учительської семінарії сестер Василіянок, міщанського товариства “Зоря”, “Бояна”), Б.П’юрка, М.Іваненка (упродовж 1920–40-х рр.). Ці музичні діячі долучилися до процесу формування засад хорового виконавства в краї.


У другому підрозділі – “Бориславський Боян” – досліджується функціонування співочого товариства в 1920–40-х роках. Очевидно, хор виник на початку ХХ ст. На жаль, встановити дату його заснування не вдалося через відсутність архівних документів. Першими керівниками хору були любителі співу П.Цимбалістий і С.Бованко. Розквіт “Бояна” припадає на 20-ті роки, коли  хор очолив Т.Дуб – знаний на Дрогобиччині співак, виконавець багатьох сольних вокальних творів. Успішна дириґентська діяльність Т.Дуба сприяла значному піднесенню мистецького рівня колективу.


“Бориславський Боян” розвивав традиції концертного життя, започатковані “Бояном” у Дрогобичі, зокрема проводив щорічні Шевченківські концерти. Репертуар хору вирізнявся суто українським спрямуванням і був джерелом формування культурно-мистецького середовища реґіону.


Співоче товариство вперше на Дрогобиччині почало здійснювати постановки оперних спектаклів, оскільки творчий потенціал учасників товариства був досить високим. У 1928 р. “Бориславський Боян” поставив оперу С.Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. Відтак національні зразки оперного мистецтва, поряд з хоровим, стали важливим чинником громадського життя.


Отже, Дрогобицький і Бориславський “Бояни” були основними репрезентантами хорового виконавства реґіону, сприяли піднесенню національної свідомості, спонукали до створення інших музичних осередків.


Важливою ознакою культурно-мистецького життя Дрогобиччини була спільна участь у мистецьких імпрезах хорових колективів “Бояна”, “Просвіти”, “Союзу українок”, народних шкіл та ін. Це підносило престиж заходів і засвідчувало високу і благородну мету аматорських гуртків культурно-просвітницьких товариств – піднесення культури краю.


Діяльність співочих товариств “Боян” у Дрогобичі й Бориславі засвідчує, що хоровий спів був традиційним і домінуючим видом музикування, мав значний вплив на розвиток культури реґіону, був важливим чинником духовного розвитку суспільства. Ці товариства були творчими одиницями високого мистецького рівня.


У третьому підрозділі – “Сурма”, хори Української гімназії ім. І.Франка, “Робітничої громади”, “Зорі” та ін.” йдеться про те, що в першій половині ХХ ст., в період піднесення культурного життя українців, на Дрогобиччині виникло багато робітничих і сезонних хорів, діяльність яких позитивно вплинула на становлення хорового життя краю. Зокрема хор “Сурма” в Трускавці ознайомлював з українською піснею не лише жителів міста, а й численних відпочиваючих. При товаристві успішно діяв мандоліновий оркестр.


У цьому підрозділі дисертаційного дослідження проаналізовано діяльність хору учнів української коедукаційної (для дівчат і хлопців) гімназії ім. І.Франка (20–30-і роки). Успішна художньо-творча праця колективу (самостійні концерти української пісні, колядок, щедрівок; участь у театральних постановках; заангажованість у мистецьких імпрезах міста поряд з “Бояном”, просвітянськими хорами тощо) залишила помітний слід в історії хорової культури Дрогобиччини. Концертно-виконавська практика учнівських гуртків (хорового, театрального) демонструвала високий рівень музичного виховання у навчальному закладі.


Важливу роль у піднесенні хорового життя відіграли також співочі гуртки “Робітничої громади”, що діяли в Дрогобичі, Східниці, Стебнику. Товариство мало на меті всебічний духовний розвиток українського робітництва. Хори “Робітничої громади” виконували твори українських композиторів (оригінальні та обробки народних пісень), давали власні концерти та брали участь в академіях з нагоди національних свят.


У роботі проаналізовано діяльність хорових гуртків ремісничого товариства “Зоря” в Дрогобичі та Бориславі. Чоловічі хори цього товариства популяризували український хоровий репертуар. Добрий виконавський рівень виступів сприяв піднесенню мистецької вартості творів. У розділі підкреслюється доступність хорового мистецтва для різних верств населення.


Хорові колективи товариств “Сурма”, “Робітнича громада”, “Зоря”, учнів Української гімназії ім. І.Франка  примножували традиції українського хорового співу, налагоджували українське культурне життя. Прикметно, що виконавські кадри для хорових колективів виходили не тільки з учнівського, а й робітничого середовища.


На початку ХХ ст. на Дрогобиччині виникло ряд польських співочих товариств. Їхні статутні вимоги й основні види діяльності стали об’єктом нашої дослідницької уваги у четвертому підрозділі третього розділу – “Польські співочі товариства”. У час перебування Дрогобиччини під владою Польщі в реґіоні успішно діяли співочі товариства “Лютня” (“Lutnia”), “Ехо” (“Echo”), а також “Товариство любителів музики” (“Towarzystwo milosnikow muzyki”). Статути цих товариств мали аналогічну з українськими товариствами, зокрема “Бояном”, мету та засоби її реалізації. Концертно-виконавська практика польських товариств полягала у влаштуванні музичних вечорів, доповідей, театральних вистав тощо. Цікаво, що при кожному товаристві діяли хори. Концертні програми складалися з хорових та інструментальних творів. Поряд з хоровими творами М.Лисенка, М.Вербицького, А.Вахнянина, О.Нижанківського, Ф.Колесси звучали вокальні й інструментальні твори польських композиторів С.Цетвінського, Г.Мельцера, а також композиції Ф.Ліста, Г.Ернста. Це підносило престиж української музики в контексті світової. Часто в польських хорових колективах брали участь й українці, такі міжнаціональні творчі контакти позитивно впливали на культурні процеси та становлення мистецького життя Дрогобиччини. Успішне функціонування польських співочих товариств також відіграла помітну роль у розбудові мистецького життя реґіону.


Четвертий розділ “Роль Дрогобицької та Бориславської філій Музичного товариства ім. М.Лисенка й Інституту ім. М.Лисенка у Львові у професіоналізації хорового життя Дрогобиччини”, що складається з одного підрозділу, присвячено питанням професіоналізації музичного, зокрема хорового життя, організації культурно-освітніх заходів згаданих установ на Дрогобиччині. Різнобічною була діяльність філії Музичного товариства ім. М.Лисенка. Це влаштування концертів, вистав, видання музичних творів, утримання музичної бібліотеки тощо. Найбільш показовою сферою творчої роботи Товариства у Дрогобичі був симфонічний оркестр під керівництвом о.С.Сапруна. Виступи оркестру сприяли популяризації інструментальної музики в краї (адже цей жанр не мав такого поширення, як хоровий), збагачували загальнокультурну палітру Дрогобиччини. Оркестрова музика розширювала межі музично-педагогічного виховання студентів-інструменталістів філії Музичного інституту ім. М.Лисенка. Репертуар оркестру урізноманітнював місцеву музичну практику творами західноєвропейських композиторів В.Моцарта, Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Е.Ґріґа та ін. Плідна діяльність симфонічного оркестру філії Музичного товариства ім. М.Лисенка сприяла формуванню музичного професіоналізму на Дрогобиччині.


Значну увагу Товариство приділяло музичному вихованню дітей. У 1929 р. з ініціативи Музичного товариства ім. М.Лисенка для вчителів музики в школах було засновано трирічний семінар. Члени Товариства запропонували також проект заснування Союзу українських хорів. Завдання Союзу були відображені в “Правильнику Союза українських хорів – секції Музичного товариства ім. М.Лисенка у Львові”.


У 1903 р. у Львові було засновано Вищий музичний інститут, діяльність якого спрямовувалася головно на навчання музики всіх бажаючих, а також на підготовку кадрів для співочих товариств. Суттєві зрушення в галузі музичної освіти відбулися з відкриттям у Дрогобичі філії музичного інституту (1923 р.). Тут навчали сольного співу, гри на фортепіано, скрипці, хорового співу. Уже з першого навчального року в інституті успішно діяли хори. Щорічні звіти учнів демонстрували високий рівень їхньої професійної підготовки. Так, наприклад, вихованці Вищого музичного інституту влаштували в Дрогобичі концерт з творів Бетховена, а викладачі – вечір камерної музики. Учні та професори часто долучалися до концертних заходів, що відбувалися в місті, переважно за участю “Дрогобицького Бояна”.


Інтенсивний розвиток хорового виконавства в краї зумовив поширення відповідних курсів. Перші дириґентські курси були організовані з ініціативи керівників Музичного інституту та філії “Просвіти” в Дрогобичі. Навчальна програма складалася з теоретичного і практичного курсів, особлива увага приділялася практичній роботі з хором.


У приміщенні інституту діяла також хорова порадня (консультація), заснована спільними зусиллями “Дрогобицького Бояна” , філій “Просвіти” та Музичного інституту. Її завданням було надавати допомогу керівникам хорових гуртків, насамперед просвітянських, у налагодженні роботи, репертуарній політиці, забезпеченні нотною літературою тощо. Керівником хорової секції, створеної при філії “Просвіти”, став професор Музичного інституту С.Оґроднік.


Важливу роль у поширенні інструментальної музики відіграв струнний квартет, що успішно діяв при філії Музичного інституту. Його учасниками були викладачі (пожружжя А. і С.Оґродніки, Мих. і М.Мариняки). Виступи квартету в концертних програмах навчального закладу і міста пожвавлювали культурно-мистецьке життя Дрогобиччини.


Бориславська філія Музичного інституту ім. М.Лисенка (1927 р.) утримувала інструментальне тріо, до складу якого увійшли педагоги інституту (Н.Кулицька, А.Оґроднік, С.Оґроднік). У його репертуарі були твори західноєвропейських та українських композиторів.


Цікаво, що саме директор дрогобицької філії Музичного інституту о.С.Сапрун порушив питання про централізацію системи навчання для піднесення освітнього рівня студентів. Вона передбачала викладання основних предметів за єдиними програмами.


Успішна діяльність філій Музичного товариства ім. М.Лисенка, Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у Дрогобичі та Бориславі сприяла поступовому заповненню прогалини – відсутності інструментальної традиції в українському культурному середовищі. Урізноманітнилися концертні програми: поряд з хоровою музикою з’явилися симфонічні й інструментальні твори західноєвропейських і українських композиторів. Мистецький репертуар помітно розширився, до нього увійшли твори сучасних митців, критичнішою та вимогливішою стала публіка. Все це сприяло професіоналізації музичного життя Дрогобиччини. Діяльність згаданих музичних інституцій у містах реґіону знаменувала новий етап розвитку української культури в Галичині – перехід від аматорського мистецтва до професійного.


Перший підрозділ четвертого розділу – “Активізація музичного життя Дрогобиччини в 2030-х роках ХХ ст.” – розкриває нові тенденції концертної діяльності, характерні для окресленого періоду. Музичне життя особливо пожвавлювали виступи відомих українських виконавців і колективів. Так, концерти популярного академічного хору “Бандурист”, “Українського хору” Д.Котка сприяли піднесенню виконавського рівня численних аматорських хорових гуртків Дрогобиччини, поповненню їхнього репертуару новими творами.


Виступи відомих співаків М.Менцинського, М.Голинського, С.Федичківської, В.Тисяка, М.Шекун-Коломийченко, інструменталістів В.Барвінського, Б.Бережницького, Т.Шухевича, І.Шмериковської, Р.Савицького мали широкий суспільний резонанс, а для студентів філії Вищого музичного інституту ім. Лисенка стали найвищим взірцем професійної майстерності.


 


Концертні програми вокально-хорової та інструментальної музики на високому виконавському рівні сприяли розширенню традицій музичного життя Дрогобиччини, його активізації.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины