ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ СВІТОБАЧЕННЯ МОДЕРНІСТСЬКОГО МАЙСТРА (НА МАТЕРІАЛІ КАМЕРНОЇ МУЗИКИ 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ В УКРАЇНІ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ СВІТОБАЧЕННЯ МОДЕРНІСТСЬКОГО МАЙСТРА (НА МАТЕРІАЛІ КАМЕРНОЇ МУЗИКИ 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ В УКРАЇНІ)
Альтернативное Название: Экзистенциальные мотивы мировоззрения модернистского МАСТЕРА (На материале камерной музыки 20-Х ГОДОВ ХХ ВЕКА В УКРАИНЕ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується актуальність теми роботи, вказується на її наукову новизну, формулюється мета і завдання дослідження, надаються відомості про методологічні засади і структуру дисертації, наголошується на її практичній цінності.


У першому розділі «Екзистенційні характеристики модер­ніст­сько­го мистецтва 20‑х років ХХ століття» узагальнюються відомості про екзистенційну ситуацію у філософсько-естетичному дискурсі першої половини ХХ століття, зокрема 20‑х років. При цьому проводяться безпосередні паралелі зі світоглядною доктриною модерністського Майстра як провідника екзистенційних смислів у лоно музичної творчості 20‑х років.


У першому підрозділі – «Філософсько-естетичний базис екзистенційних мотивів модерністської творчості 20‑х років ХХ століття» – всебічно розглянута екзистенційна ситуація часу з її відповідним методологічним осмисленням на постаті модерністського Майстра у трьох напрямках.


У параграфі – «Культурологічні перспективи осмислення екзистенційного у творчості модерністського митця» – означується широке поле екзистенційних ідей філософського-естетичного дискурсу, які знаходять широке висвітлення у модерністському мистецтві 20‑х років. З одного боку, це методологічна база «чистої екзистенціальної філософії», предмет, сфери якого доволі нечітко окреслені у філософській думці. З іншого – екстраполюючи свій погляд у 20‑ті роки музичного мистецтва України, передусім «означуємо» вихор екзистенційності у потужному модерністському мисленні Майстра як сфери протиставлення себе абсурдності світу і його недосконалості. Така якість стала головним пріоритетом творчості 20‑х років ХХ століття, охопивши практично всі сфери існування творчої особистості. Зумовлені філософськими конотаціями, «припущення» «філософії буття» найбільш яскраво проявилися у процесі творчості модерністського Майстра, а саме на ниві камерної музики (полем для пошуку екзистенційних мотивів є камерно-во­каль­ні, камерно-інструментальні та фортепіанні твори Б. Лятошинського, І. Белзи, Ю. Кофлєра й З. Кассерна) як рефлексія внутрішнього голосу Майстра, «співу його душі», що перегукується з екзистенціальною інтерпретацією буття особистості.


Культурологічний та філософсько-естетичний дискурс часу 20‑х років ХХ століття крізь призму загальних екзистенційних процесів світобуття означують такий спектр ідей, які характеризують буттєве у творчих пошуках модерністського митця, а саме: загальний суспільний негативістський процес, який породжує містичне розуміння екзистенційного єства митця та його доробку, що ніби штовхає його занурюватися у глибини власноруч створеного світу; загострене відчуття крихкості індивідуального існування модерністського Майстра; виразно проступає екзистенційне через екзальтованість творчих пошуків митців, їх інтровертивно заглиблене переживання, яке позбавлене відчуття фізичного часу, де картина творчості розкривається в екзистенційному часі.


У параграфі – «Філософська “свобода і творчість” як пошук категорії екзистенціальних змістів» – означено слов’янський екзистенціальний наратив Вл. Соловйова, М. Бердяєва, Л. Шестова, які найбільш повно і ґрунтовно у модерністському вирі початку ХХ сторіччя окреслили проблему «свободи особистості» та «вільної творчості» як центральний філософсько-естетичний дискурс модерністської доби; філософи відносно точно репрезентують часові рамки нашого дослідження; їх екзистенційні ідеї щодо розкодування «вільної творчості», віднаходження свободи і творчості мистецькою особистістю без застережень були прийняті та стають цементуючими для осягнення постаті модерністського Майстра 20‑х років ХХ століття – феномену модерністської доби, про якого мова буде йти у другому розділі.


Екзистенційний аспект розуміння «способів реалізації ситуації творчої свободи на теренах мистецтва» часу 20‑х у Майстра проявляється через основну модерністську установку – модерністський митець через екзистенційне шукає і знаходить всеохоплюючу свободу у творчості, відкинувши певні зовнішні стереотипи часу. Він ніби знаходить своє вираження в інтровертивно спрямованій світоглядній доктрині (митець мовби існує у паралельному, душевному вимірі, відстороненому від об’єктивного буття) та у «духові свободи» модерністської творчості з її центральним стрижнем – ідеєю творчості як одкровення. Звідси – яскрава екзистенційна палітра відчужених станів митця (смерть, замкненість героя, відчуженість від об’єктивного світу тощо), що знаходить широке застосування у колі його образних пріоритетів.


Остання складова філософсько-естетичного погляду на мистецьку картину модерністського часу реалізована у параграфі «Екзистенційні параметри у світоглядному горизонті української культурологічної думки», де підкреслюється ідея того, що українська, як і російська філософські традиції, що значною мірою переплетені, акумулюючи у процесі екзистенційного творення (як основна національна ознака) екзистенційно-персоналістичну глибину. Саме своїм проникненням в надра людської душі так вразив світ Ф. Достоєвський і український мислитель В. Винниченко. Продовжуючи традиції української філософії, закладені ще Г. Сковородою, українська екзистенційна традиція висуває на перший план про те, що людина передує філософії. Традиція кордоцентризму пронизує українську думку ХІХ–ХХ століть, грає різноманітними барвами у творчості М. Гоголя, П. Куліша, П. Юркевича, мислителів «розстріляного» відродження. Очевидно, кордоцентризм стає екзистенційною ознакою музичної образності модерністського Майстра 20‑х років.


Розділ другий «Модерністський майстер – континуум надідей часу» присвячений розкриттю структурно-узагальнюючої моделі універсуму творчої особистості означеної як модерністський Майстер.


У підрозділі «Поняття “модерністський Майстер” крізь призму екзистенційних модусів існування» детально означуються складові поняття модерністський Майстер, який за екзистенційними параметрами у творчих пошуках «прирівняний» до Творця універсуму власного героя. До речі, модерністський мистецький вир висуває на перший план саме героя з екзистенційними характеристиками буття – змученої, екзальтованої, мовби незадоволеної суспільним ритмом істоти, для якої її буття чи екзистенція втратило усілякий сенс, ставши абсурдним і незрозумілим. Модерністський Майстер акумулює у своїй персоналії переродження крізь мистецький дискурс від класично-романтичної «людини як істоти» до власне модерністського екзистенційного – розуміння себе як єдиного і неповторного «я». Означивши себе ще на межі ХІХ–ХХ століття як постать трагічну, як таку, яка ґрунтовно сконцентрувала в собі екзистенційні модуси «смерть, страх, нудьга тощо…», модерністський Майстер на ниві камерної музичної творчості стає свого роду пророком ХХ століття музичних новацій і цікавого образного насичення у власному творчому доробку.


Означені в параграфах екзистенційні модуси в умовній інтерпретації модерністського Майстра на музичному камерному ґрунті закріплюють такі смислові сфери у творчому доробку.


«Екзистенція як страх».


У модерністському мистецькому дискурсі 20‑х страх – це те, що болісно переживає митець. Власне така категорія екзистенційного напруження скеровує творчу особистість на інтровертивне заглиблення: з одного боку, на філософсько-естетичному ґрунті такого роду екзистенція пізнається в її основоположному значенні – страх як умова становлення справжнього існування; з іншого – на мистецькому – як своєрідна картина образів-станів у творчому доробку, як експресія нової музичної мови, привнесена ХХ століттям. Для рефлексії модерністського героя екзистенційний страх – це свого роду метафізичний жах прозріння, що охоплює образні відчуття, де онтологічна природа проявляється через «раптово відкриту» безодню буття. Зверненням до «екзистенції як страху», мистецький дискурс 20‑х тим самим продовжує утвердження центральної проблеми буття, де за кожним життєвим порухом може «чекати» вічність. Герой модерністського Майстра пізнає усю суть екзистенційного існування не на основі власного волевиявлення, а завдяки страху, що немовби наздоганяє його: Майстер у запамороченні бачить між собою і світом простір-порожнечу, втрачаючи при цьому будь-яку впевненість у творчих орієнтирах, знаходячи свободу лише у специфічному образі страху, який пізнається у проходженні крізь страх самого Майстра по його життєвій дорозі.


«Екзистенція як невдоволення, нудьга, туга, відчай, розчарування».


Значущим для екзистенційного дискурсу камерного жанру 20‑х років ХХ століття стає модус існування, який втілився крізь образний потік, увібрав широкий спектр станів – невдоволення, нудьгу, тугу, відчай, розчарування. Ці модуси існування (загалом мова йде про відтінки єдиного фундаментального екзистенційного настрою) віднаходять своє екзистенційне призначення за рахунок того, що у відповідних формах повторюють результат страху.


Тема екзистенціальної туги Майстра, як часто розуміють її сучасні дослідники, означає не просто загострено сумний настрій, а даність в екзистенціальному світлі, що сприймається як вираз специфічної інтровертивної заглибленості Майстра. Звідси, екзистенційне як відчай – це те, що у творчому контексті мовби внутрішньо охоплює митця і «міцно» тримає його коло образів в страху. Для мистецького дискурсу 20‑х – це тема героя Майстра, якого охоплює відчуття бездонної пустки, де для нього нічого не має значення, все на дорозі утопічного кінця. У цьому випадку означені кордони як невдоволення, нудьга, туга, відчай, розчарування – це своєрідний опис байдужості існування, в якому потопає все навколишнє. Таке екзистенційно-образне різнобарв’я музичної камерної творчості проявляється в образному мисленні модерністського Майстра, в його апеляції до кола специфічних сюжетних колізій, і дозволяє говорити про насиченість екзистенціальними мотивами модерністського дискурсу 20‑х років ХХ століття на українському ґрунті.


«Екзистенційна трагедія «як смерть» у мистецькому дискурсі».


Езистенційне в мистецькому дискурсі з надзвичайною виразністю проявляється через «існування як смерть». Скінченність буття героя Майстра на рівні образного змісту творчого доробку неминуче відсилає до образів смерті як остаточної, граничної межі людського буття. А сам модус «екзистенція як смерть» у камерній музиці 20‑х років ХХ століття займає центральне місце у творчому доробку Майстра, з одного боку, як виняткова обставина, яка зумовлює внутрішню екзальтованість митця, його особистого буття в тенетах екзистенційній безвиході, так і з іншого – як сфера образного насичення камерного жанру. Майстер крізь єство свого героя мовби переживає кожну смерть, де значні соціальні зриви тільки поглиблюють цей екзистенційний процес, де мистецька образність смерті втілює позицію – потрясіння від смерті, постійне її передчуття, яке підсвідоме і мовби не має під собою об’єктивних передумов. Звернення у модерністського Майстра до містичного розумінням смерті – це спроба власне екзистенційного осмислення протилежностей життя і смерті в більш високій єдності цих двох начал. І при цьому не можна виключати мета-смерть, як загальну обумовленість скінченого існування на землі: смерть особиста, смерть чужа та мета-смерть, що зумовлено у модерністського Майстра самою крихкістю свого героя.


«Екзистенційне “як відчуження”».


У контексті модерністського музичного руху 20‑х років ХХ століття з його яскраво вираженою екзистенціальною філософсько-естетичною установкою однією з головних ознак стає парадокс відчуження як філософсько-естетична категорія, яку найбільш випукло означила на музичному ґрунті Н. Горюхіна. Екзистенційне через категорію «відчуження» породжене «соціальними й екологічними катастрофами, буттєвими й духовними конфліктами особистості й суспільства, світорозумінням на основі реальних або ідеальних уявлень про дійсність...» Завдячуючи історичним реаліям, «екзистенція як відчуження» вже повнокровно розкривається на мистецькому ґрунті української камерної музичної культури починаючи з 20‑х років ХХ століття, інакше чим пояснити низку музичних творів, які вміщують в своїх «назвах» (образному насиченню. – І. С.) авторську установку «образів», «відсторонень», «інтровертивного заглиблення», яке «викликає до життя» «розвінчання банальності, викриття фальшивого, анти-людського, заперечення жорстокості з одного боку, а з іншого – іронія, гротеск, що досягають межі зруйнування <…> серед обрисів стилю відчуження запанувало обличчя страху…». Відчуження породжує самотність і, як її наслідок, невпевненість буття, які і викликають власне відчуття неспокою, непостійності у музичному мисленні.


«Невротичність як екзистенційна умова модерністської творчості».


Чинник, який, безумовно, випливає на поверхню образних асоціацій у творчих пошуках модерністського Майстра, – невротичність буття, звідси – невротизм творчої ідеї модерністського часу, як мистецтва екзальтованої, оголеної емоції. Ця якість, що лаконічно відображає напружену круговерть буття (мистецтва-Майстра-його героя – І. С.), стає майже вимогою для модерністського Майстра, виступаючи однією з основних домінант екзистенційного дискурсу модерністського мистецтва 20‑х років ХХ століття.


Узагальнено чи схематично невротизм як ознака екзистенційного в модерністському мистецтві 20‑х років ХХ століття увібрав такі три буттєві позиції, а саме: невротичність як домінуюча ознака існування у модернізованому соціумі (соціальні конфлікти новітнього часу); невротизм як відчуття часу у розвиткові модерного мистецтва (нашарування мистецьких стилів і напрямків, хаотичність мистецьких орієнтирів); невротизм мистецької ідеї, сюжету або існування як смерть чи божевілля, породжене передчуттям останньої.


 








 Ãîð&tho ;õ³íà Í. ³ä÷óæåííÿ â ìóçèö³ // Óêðà¿íñüêå ìóçèêîçíàâñòâî. – Âèï. 28. – Êè¿â, 1998. – Ñ. 127.




 Òàì ñàìî.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины