ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ МАСОВИХ СВЯТ УКРАЇНЦІВ

Краткое содержание

У Вступі висвітлюється актуальність поставленої проблеми, визначаються мета і завдання роботи; виокремлюються об’єкт і предмет дослідження, наводяться відомості про зв’язок роботи з науковими програмами; розкриваються методи дослідження, обґрунтовуються його наукова новизна і практичне значення, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій.

У розділі І „Масові свята як предмет наукового дослідження” аналізується масив літератури, що стосується досліджуваної проблеми, в контексті обраної теми уточнюється зміст поняття „свято”, „масове свято”, „святкування”, „звичай”, „обряд”, „традиція” тощо; розглядаються основні підходи до аналізу масового свята як у вітчизняній науковій літературі, так і в зарубіжній.

Фактична історія масових святкових дійств, зокрема Давньої Греції, нараховує близько тридцяти століть. Американський культуролог Л.Уайт вважає, що до перших проявів феномену масового свята можна віднести такі традиційні для давнини видовища, як театральні вистави, бої гладіаторів, змагання на колісницях, на яких збиралися величезні натовпи людей.

Сам термін “свято” має своєрідні історичні корені та особливий семантичний зміст.

На думку вітчизняних дослідників (С. Безклубенко), поняття „свято” пов’язане з традицією шанування (вшанування) предків. Первісне означення в українській культурі предків передавалось словом „святки” („святок”). „Святок” – це предок. Спочатку просто (взагалі) предок, згодом – померлий предок, далі – взагалі померлий родич. В уречні часи давні слов’яни „спілкувалися” з ними, „поклонялися” їм, частували їх в надії на сприяння у всіх добрих починаннях на „цьому” й на „тому” світі. Саме ремінісценцію дуже давнього „язичницького” обряду вшанування предків і являють собою звичаї, рудименти яких відтворюються за часів християнства в період від Різдва до Водохреща (Святки).

Отже, українське свято походить від слів святе, святий, святок, тим самим підкреслюючи сакрально-ритуальну природу цього явища; натомість російське праздник, походячи від праздности, вказує на інший складник свята - дозвілля. Через те переддень Різдва в Росії має назву „сочельнік” (від назви солодкої підливи до куті), тимчасом як в Україні віддавна це був (і залишається досі) саме святий вечір (вечір, коли пригощають святків).

Л.Литвиненко інтерпретує свято як форму організованої масової публічної гри, позначену художньою творчістю, приуроченою до певної події чи певного явища. Проте в даному разі змішуються різні поняття – „свято” і „святкування”. „Свято” – це предмет, зміст того, що відзначається людьми; „святкування” – це те, як воно відзначається. Перше має, як правило, об’єктивний характер, друга – суб’єктивний. Отже, свято може бути і спонтанним, імпровізованим, і організованим, театралізованим.

Святковість являє собою важливу сферу культурного життя, що формує і утверджує життєві ідеали та цінності, нагромаджені як у національній, так і світовій культурі. М.Бахтін слушно вважав святковість дуже важливою первинною формою людської культури.

Свято обов’язково пов’язане із соціальним досвідом, що з часом набуває статусу суспільно значимих звичаїв та традицій. У філософській літературі феномени звичаю, традиції та обряду нерідко ототожнюються. Культурологічна термінологія продовжує залишатися недосконалою: суспільні явища, що, поза сумнівом, належать до звичаїв, називаються то звичаями, то обрядами або традиціями. В цьому зв’язку видається найбільш конкретним визначення традиції як сукупності усталених, успадкованих від попередніх поколінь уявлень про навколишній світ і про місце та роль у ньому людей, про їхні права та взаємні обов’язки, як сукупності “уявлень, які мають оціночний (аксіологічний) та нормативний (регулятивний) характер” (С.Безклубенко).

---

Ñàêðàëüíå ïîõîäèòü ç ëàòèíñüêî¿ ìîâè (sacralis) ³ îçíà÷ຠñâÿòèé, ñâÿùåííèé, ïîñâÿ÷åíèé (òîáòî ïðèíåñåíèé ó æåðòâó) áîãàì, à òàêîæ: ³ ïðèðå÷åíèé ï³äçåìíèì áîæåñòâàì, òîáòî ïðîêëÿòèé