ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ РОЗВИТКУ В НАУКАХ ПРО КУЛЬТУРУ (В. ДІЛЬТЕЙ, БАДЕНСЬКА ШКОЛА, М. ВЕБЕР)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ РОЗВИТКУ В НАУКАХ ПРО КУЛЬТУРУ (В. ДІЛЬТЕЙ, БАДЕНСЬКА ШКОЛА, М. ВЕБЕР)
Альтернативное Название: Эпистемологические ОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ ПОНЯТИЕ РАЗВИТИЯ В НАУКАХ О КУЛЬТУРЕ (В. Дильтей, баденском ШКОЛА, М. Вебер)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, показується зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі дослідження, окреслюються об’єкт і предмет, викладаються методи дослідження, характеризуються наукова новизна та практичне значення роботи.


розділ “Джерела та методологічна база складається з двох підрозділів.


У першому підрозділі дається аналіз ступеня наукової розробки проблеми. Указується, що окремі аспекти критичних наук про культуру висвітлювалися у публікаціях як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. На початку ХХ ст. російські учені О. Лаппо-Данилевський, С. Франк, Г. Шпет, Б. Яковенко досліджували творчість В. Дільтея, В. Віндельбанда, Г. Ріккерта, М. Вебера. Ці автори аналізували потрактування специфіки наук про культуру, співвіднесення психології, логіки і теорії пізнання як складових, що обумовлюють їх метод. Роботи Г.-Г. Гадамера, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера продовжують розгляд проблем, сформованих критичними науками про культуру.


Творчість В. Дільтея отримала висвітлення у роботах радянських філософів В. Бібіхіна, С. Земляного, І. Кона, Р. Куліс, С. Одуєва. Значну цінність становлять монографії С. Кошарного і М. Плотнікова.


У вітчизняній літературі (В.Ф. Асмус, К.С. Бакрадзе, О.С. Богомолов,  О.Л. Вайнштейн, Б.Т. Григорьян, Б.В. Марков, З.М. Мелещенко, Н.В. Мотрошилова, С.І. Попов, Л.В. Скворцов, Є.П. Сітковський, Г.В. Тевзадзе, М.В. Яковлєв) досліджено окремі положення теорії Баденської школи неокантіанства: відокремлення наук про культуру від наук про природу, гносеологічний та аксіологічний аспекти. Глибоко вивчена трансформація кантівської філософії у неокантіанстві, показана відмінність кантівських апріорних форм і понять від норм і цінностей Баденської школи.


Теоретична спадщина М. Вебера була піддана аналізу вітчизняними і зарубіжними ученими М.А. Баргом, В.В. Бібіхіним, Л.В. Гудковим, А.Г. Здравомисловим, Л.Г. Іоніним, Н. Ірібаджаковим, Г. Корфом, Б.Г. Капустіним, Дж. Льюїсом, В.П. Макаренком, А.І. Неусихіним, О.І. Патрушевим, Р.П. Шмаковою. Особливо плідним у царині вивчення критичних наук про культуру є доробок П.П. Гайденко і Ю.М. Давидова.


У сучасній зарубіжній літературі є значний пласт досліджень, які ґрунтуються на теоретичній спадщині критичних наук про культуру. Це роботи Ф. Анкерсміта, М. Бевіза, Д. Бейтса, Ст. Беррі, Е. Гомбріха, Б. Грьотхойзена, Е. Ермарт, Г. Іггерса, Д. Карра, Д. Мегілла, В. Моммзена, Е. Пелті, Ю. Пітерса, Ф. Помпера, Е. Реймонда, Фр. Рінгера, Р. Торстендаля, К. Фогу,  Дж. Холла. Ці роботи присвячені проблемам кризи історизму, постмодерній філософії історії, методологічним засадам історичної метатеорії та історичної наратології.


Аналіз літератури показує, що у вивченні критичних наук про культуру накопичено значний матеріал, але досі бракує досліджень, які б ставили за мету висвітлення іманентного смислу тематики, сформульованої самими В. Дільтеєм, В. Віндельбандом, Г. Ріккертом, М. Вебером. При цьому вирішенню проблеми розвитку у критичних науках про культуру не присвячено жодної наукової роботи.


” шляхом розгляду існуючих методологічних підходів вироблений власний метод дослідження, який базується на:


-      прийнятті проведеного І. Кантом розділення основи буття і основи пізнання;


-      дотриманні логічного аспекту розгляду, орієнтованого на фіксацію конкретних методів розв’язання логічних проблем, сформованих історичною констеляцією критичних наук про культуру;


-      необхідності встановлення особливого авторських точок зору – культурної специфіки досліджених концепцій, які в такий спосіб приводяться до поняття об’єкту наук про культуру, розробленого їх авторами;


-      історичному підході – розгляді сталої історичної констеляції в науках про культуру. При цьому ми застосовуємо метод історичного розгляду науки  Т. Куна;


-      упровадженні позиції конкретно-історичного суб’єкта пізнання;


-      принципі апостеріорності, у відповідності до якого тільки проведений аналіз може бути основою для побудови теоретичних схем;


-      іманентному підході, який передбачає виявлення непослідовностей і внутрішніх суперечностей у самих досліджуваних теоріях, а не застосування до них контраргументів, запозичених з інших філософських теорій;


-           аналітичному принципі, що передбачає виділення основних тем досліджуваних концепцій, встановлення горизонтальних логічних реляцій між варіантами їх інтерпретацій і вертикальних тематичних реляцій з концепціями, що є їх науковими джерелами і спадкоємцями. Таким чином, метод дослідження може бути визначений як метод апостеріорного іманентного аналізу.


У другому розділі , який складається з двох підрозділів, подано характеристику ролі поняття розвитку в критичній філософії життя В. Дільтея.


У першому підрозділі Обґрунтування наук про дух і задача критики історичного розуму досліджується, як вихідні філософські постулати, які приймає автор, обумовлюють необхідність створення фундаменту наук про дух.


Висвітлюється принципова відмінність методологічних засновків учення В. Дільтея від критицизму І. Канта. У той же час підкреслюється логічна спадкоємність критики історичного розуму. Дається характеристика принципу феноменальності, який є способом даності матеріалу наук про дух, що фундує їх особливу теоретико-пізнавальну природу. Розглядається авторське визначення предмету і методу наук про дух, який представляється як метод історичного розгляду. Робиться висновок, що експлікація поняття розвитку набуває значення однієї з центральних тем учення В. Дільтея. В результаті розгляду співвідношення типів суджень в науках про дух визначається метод установлення загальнозначущості у концепції В. Дільтея.


У другому підрозділі “Поняття розвитку: від регулятивної ідеї “Описової психології” до схематизму категорій життя” поняття розвитку розглядається у трьох ракурсах:


1) як регулятивна ідея аналітичної  психології;


2) як розвиток у “зовнішньому світі”;


3) як центральний елемент схематизму категорій життя.


При розгляді аналітичної психології визначається зміст її понять. Показується їх зв’язок із рухом часу. З цією обставиною пов’язуються обмеженість методу інтроспекції і потреба у застосуванні історичного методу. Отже, епістемологічно обґрунтовується необхідність останнього. Розглядається іманентно-телеологічний характер душевної структури.


Визначається регулятивна роль поняття розвитку, за допомогою якого конструюється ряд психологічних понять, що відтворює телеологічну природу душевної структури. Встановлюється логічна спорідненість цієї ролі регулятивній ролі ідей розуму І. Канта.


Розгляд поняття розвитку як форми життя у зовнішньому світі виходить із кореляції “зовнішнього і внутрішнього”. Тиск середовища є зовнішньою межею, яку долає індивід. Але основою розвитку є необхідність подолання внутрішньої межі. Постійне збереження балансу між існуючою межею можливостей і свободою вибору є іманентним джерелом розвитку. Отож, культура епохи має бути розглянута як спосіб, в який структурний взаємозв’язок душевного життя розповсюджується назовні. Історія філософії має представити “послідовність життєвих позицій людської душі”. Саме тут треба застосувати історичний метод дослідження.


У ході аналізу схематизму категорій життя дається визначення кожній категорії. Робиться висновок, що кожна з них містить у собі уявлення про рух у часі. Таким чином, “ідея розвитку” міститься всередині кожної категорії. Отже, набуття поняттям категоріального статусу пов’язане з можливістю розгортання часової структури у його смисловому полі. Субстратом визначення категорії виступає процес розуміння.


Проводиться порівняльний аналіз схематизму чистих розсудочних понять І. Канта і схематизму категорій життя В. Дільтея. Дається власна інтерпретація логічної ролі часу у формуванні схеми.


, який складається з чотирьох підрозділів, присвячений аналізу дедуктивної схеми понять у науках про культуру і визначенню місця поняття розвитку у цій схемі.


“Критицизм як філософія культури розглянуті вихідні принципи концепції школи. В якості її засновків представлені філософські системи І. Канта та Й.Г.Фіхте. Проведений аналіз підходу В. Віндельбанда і Г. Ріккерта до визначення предмету і методу наук про культуру, а також поняття “розвитку культури”. Висвітлена специфіка концепції школи, як встановлення зв’язку форми і матеріалу наук про культуру, відповідно до її методологічних і конститутивних форм.


У другому підрозділі започатковується аналіз схеми дедукції понять у Г. Ріккерта. Розглядається теоретичне віднесення до цінності як метод визначення “історичного індивідуума” – об’єкта дослідження наук про культуру. Визначення поняття історичного індивідуума проходить три стадії. По-перше, це поняття „про дійсність без обмежень”. По-друге, воно приводиться у зв’язок з цінністю за допомогою оцінкового судження. По-третє, історичний індивідуум визначається теоретичним віднесенням до цінності.


У третьому підрозділі та предметного поняття історії” продовжується аналіз дедуктивного ряду історичних понять. Таким чином, відслідковується логіка, за якою поняття про історичне отримує подальшу визначеність.


Установлюється відмінність поняття “зв’язок” природничих наук і наук про культуру. В останніх воно формується “побіжним шляхом загальних понять”, який дозволяє сполучити генетичний і телеологічний методи розгляду. Проводиться порівняльний аналіз потрактування співвідношення цих методів у В. Віндельбанда і Г. Ріккерта.


Розгляд поняття розвитку зосереджується на засобах узгодження телеологічного і причинного методів. Ця проблема розв’язується шляхом визначення двох типів історичних індивідуумів, що вносить неузгодженість у дедуктивну схему.


У ході аналізу предметного поняття історії ця неузгодженість приводить до необхідності виділення квазіметафізичного суб’єкта всередині гносеологічного об’єкта, що суперечить гносеологічному вектору розгляду.


У четвертому підрозділі розглядаються методи визначення цінностей. Проводиться порівняльний аналіз способів установлення цінностей В. Віндельбанда і Г. Ріккерта. Визначається співвідношення понять соціального і індивідуального. Робиться висновок, що Г. Ріккерт пов’язує проблему загальнозначущості норм з поняттям соціального. У В. Віндельбанда механізм прояву норм не опосередковується соціальним: норми в силу своєї самоочевидності оволодівають індивідом. Встановлюється подвійна еквівокація, що міститься у дедуктивній схемі Г. Ріккерта.


”, який складається з п’яти підрозділів, висвітлено впровадження М. Вебером поняття розвитку в дослідженнях культури.


У першому підрозділі ” досліджується веберівське потрактування їх предмету і методу. Особлива увага приділяється специфіці авторської інтерпретації поділу природничих наук і наук про культуру. Підкреслюється значення розмежування конститутивних і методологічних форм як засновку поділу дослідження в науках про культуру на нормативну і емпіричну частини.


Другий підрозділ присвячений розгляду нормативної складової дослідження. Встановлюється специфічна філософсько-історична природа ціннісного аналізу. Проводиться його порівняльний аналіз з теоретичним віднесенням до цінності Г. Ріккерта. Дається критика сучасних інтерпретацій концепції М. Вебера як такої, що базується на “історично-епохальному” суб’єктивізмі. Установлюється метод визначення загальнозначущості в концепції М. Вебера.


У третьому підрозділі як засіб формування причинно-наслідкового ряду розвитку” дається характеристика емпіричної частини дослідження, метою якої є встановлення причинно-наслідкового зв’язку. Дається інтерпретація категорії “об’єктивної можливості”. Проводиться порівняння методу каузального аналізу М. Вебера і поняття історичного розвитку Г. Ріккерта.


Акцентується, що вирішення проблеми розвитку для М. Вебера заключається в обмеженні логічного смислу поняття „розвиток”. Розвиток розуміється не як „об’єктивний” процес руху історичної реальності, а як процес раціонального структурування історичного матеріалу.


У четвертому підрозділі останні інтерпретуються як методологічні форми, що є результатом логічного поєднання “первинних” і “вторинних” історичних фактів Г. Ріккерта в одному понятті. Задача створення нових методологічних форм пов’язується з необхідністю критичного переосмислення понять, що використовуються в науках про культуру. Ідеально-типові поняття потрактовуються як засоби наочного (в кантівському сенсі) висвітлення смислу абстрактних форм. У такий спосіб останні набувають евристичної значущості. Наприкінці підрозділу піддаються критиці сучасні інтерпретації ідеально-типових понять М. Вебера як конструкцій, що вилучені з “емпіричної дійсності”.


У п’ятому підрозділі до розгляду соціологічних категорій застосовується схема утворення ідеально-типових понять, що запропонована у четвертому підрозділі.


 


Досліджуються логічні схеми застосування категорій соціології у ході визначення цінностей. При цьому поділ дослідження на нормативну і емпіричну частини дістає нового обґрунтування. Розглядається логічна схема застосування понять для встановлення тенденції розвитку об’єкта. Піддаються критиці сучасні субстантивні інтерпретації категорій соціології М. Вебера.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины