ДІЯЛЬНІСТЬ КАФЕДРИ МУЗИКОЛОГІЇ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ (1912–1939 рр.) У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ АКАДЕМІЧНОЇ ОСВІТИ : ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ КАФЕДРЫ музыкологии Львовский университет (1912-1939 гг.) В контексте европейской Академическое образование

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються предмет, мета й завдання дисертаційного дослідження, методологія, визначається її новизна, наукове й практичне значення, подається огляд проблематики наукової літератури, аналізуються використані у праці архівні джерела.

Розділ 1. Музикологія як університетська дисципліна: історія і розвиток має три підрозділи:

1.1. Історичні та культурно-освітні передумови утвердження музикології як університетської дисципліни. Розкриваються історія розвитку та характерні ознаки музичної освіти в європейських університетах і філософське підґрунтя Гумбольтівської ідеї університету як новітньої інституції, що породило і нові тенденції у розвитку музичної освіти. Ґенеза ідеї трактування предмету музики в європейській освітній системі як науки про музику сягає ще античних часів, продовжуючись у середньовічній системі quadrivium у вигляді musica speculativa до середини ХVІ століття, поки вплив ідей гуманізму не змінив світоглядні погляди на музику як мистецтво.

Зміна естетичних орієнтирів привела до занепаду науки музики в західноєвропейських університетах із другої половини ХVI століття. Настав час переоцінки співвідношення двох галузей музичного знання – теоретичної і практичної, які розпочинають новий етап свого розвитку на ґрунті нової методології та наукових методів дослідження аж до формування музикології у другій половині ХІХ століття як особливої мистецтвознавчої дисципліни зі своїми специфічними методами дослідження та методологією.

Активне становлення національних музикознавчих шкіл зумовило інтенсивність музикознавчої діяльності у різних галузях музичної науки, що потребувало планомірного виховання фахівців. Це завдання було реалізоване в умовах реформованої університетської освіти початку ХІХ століття на ґрунті тісної взаємодії музикології з іншими науками. Філософсько-етичні та науково-педагогічні засади Гумбольтівської реформи створили головні передумови для входження музикології у коло університетських наук.

1.2. Місце музикології у музично-освітній системі німецько-австрійського музикознавства другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Розглядається становлення музикології як самостійної наукової університетської дисципліни у німецько-австрійському музикознавстві. Основна увага концентрується на історії розвитку й основних принципах навчальної та наукової організації академічної німецько-австрійської музикології, оскільки саме німецька університетська система навчання забезпечила відповідні умови для плідного розвитку науково-дослідної галузі музикознавства та вплинула на формування національних музикознавчих шкіл Східної та Північної Європи. Адольф Хибінський, засновник кафедри музикології Львівського університету, здобув музикологічну освіту у мюнхенській школі Адольфа Зандберґера, і організував навчальну та наукову роботу за зразком одноосібних німецьких музикологічних кафедр на ґрунті Галичини.

1.3. Історичний розвиток музично-освітніх тенденцій в Україні. Розкриваються основні напрями розвитку музичної освіти в Україні до початку ХІХ століття, та шляхи становлення музикознавчої системи освіти в Центральній Україні та у Галичині у другій половині ХІХ – початку 40-х років ХХ століття.

До початку ХІХ століття в Україні існувала чітко налагоджена система професійної музичної освіти духовно-світського типу, котра охоплювала широкі верстви суспільства, сприяла загальній музичній грамотності та формувала мистецький менталітет народу. У національних освітніх закладах, починаючи з кінця ХV століття, формувалася ідея музичної освіти на принципово відмінних засадах: музика як навчальна дисципліна вивчалася насамперед з погляду прикладної теорії, оскільки трактувалася як мистецтво, тісно пов’язане з практикою сакрального вокально-хорового виконавства.

З початком ХІХ століття, у зв’язку із загальним процесом секуляризації суспільного життя, а також складною політичною ситуацією, коли український етнос був розділений між різними імперіями – Російською й Австро-Угорською, – подальші шляхи розвитку музично-освітньої системи у цих регіонах формувалися під культурним впливом метрополій. У Східній Україні музикознавчі дисципліни функціонували у рамках консерваторської освіти, у Галичині створення Адольфом Хибін­ським кафедри музикології у Львівському університеті (1912–1939) році продовжило і розвинуло традиції європейського музикознавства і вперше на українських землях ввело музикознавство в русло європейської університетської освіти.

Розділ 2 Історія створення і діяльності кафедри музикології Львівського університету має п’ять підрозділів:

2.1. Адміністративний уклад Львівського університету, його структура та педагогічний склад (1912–1939), де розглядається історія Львівського університету як потужного осередку освіти та наукової думки першої половини ХХ століття. Оскільки ми покликаємося на ряд архівних документів, у яких фігурують різні назви університету, а також прізвища викладачів, наукові титули і спеціальна термінологія досліджуваного періоду, подається огляд навчальної структури університету та педагогічного складу університету.

2.2. Організація навчального процесу на кафедрі музикології Львівського університету. Розкриваються основні принципи організації навчального процесу кафедри, яка була організована Адольфом Хибінським у 1912 році за зразком одноосібних німецьких музикологічних інститутів як автономна науково-педагогічна інституція. Уже у своєму інавгураційному виступі Хибінський обґрунтовує необхідність вивчення музикології як наукової дисципліни в університеті: її взаємодія з іншими науками була необхідною й обов’язковою умовою наукового дослідження. Обов’язковим було опанування суміжного фаху – як правило це була філологія, філософія, загальна історія чи історія мистецтв. Існувала чітко налагоджена ступенева система навчання, якою передбачено лекційний виклад матеріалу та практичні форми роботи; їх метою було уже  на самому початку залучати студентів до дослідного процесу в різних ділянках музичної науки. Тематику лекцій не визначала жодна загальна програма і, як правило, вона відбивала наукові зацікавлення професора. Особливого значення у навчальному процесі надавалося самостійній роботі студентів з опрацювання музикологічної літератури різними мовами та практичним заняттям з музичної палеографії, гармонії, поліфонії, аналізу музичних форм.

Основним завданням студій було виховання у студентів історичного типу мислення через пізнання як методологічних стратегій суміжних наук, так і іманентних властивостей музичного мистецтва.

2.3. Організація наукової роботи на кафедрі музикології Львівського університету. Pозглядаються головні засади наукової діяльності кафедри, яких дотримувався А. Хибінський: поєднання навчання з науковою творчістю, спрямованою передусім на розвиток самостійного мислення. Уже з першого року студій студент обирав тему наукової праці і протягом року ретельно її опрацьовував, застосовуючи дослідницькі методи, засвоєні під час навчання. Практичні навички доповнювалися самостійним опрацюванням додаткової літератури і, таким чином, студент проходив цілісний курс музично-історичних досліджень уже на початку свого навчання на кафедрі музикології. Методи педагогічної праці Хибінського забезпечували високий рівень знань і практичних навичок студентів, що уможливило їх самостійну наукову працю від перших кроків навчання і привело до першого докторату вже через п’ять років з часу заснування кафедри музикології. Так реалізувався один із найважливіших постулатів європейської університетської освіти другої половини ХІХ – початку ХХ століття – взаємозв’язок навчання і дослідження, в якому останнє має бути водночас матеріалом навчання. Звідси велике значення особи Вчителя, що сам перебуває у стані наукового пошуку і дає можливість учням бути причетними до власного процесу пізнання, передаючи їм найважливіше – дух науки, а не лише дидактично впорядковане знання.

Важливим стимулом наукової діяльності студентів була можливість публікувати свої дослідження в авторитетних музичних виданнях. 1938 року були започатковані власні видання і вийшов друком пер­ший номер Львівських музикологічних праць (Lwowskie rozprawy muzykologiczne. Wydawnictwo zakładu muzykologicznego Uniwersytetu Ja­na Kazimierza). Крім того, студенти кафедри були членами Наукового Музикологічного товариства студентів, куратором якого був А. Хибінський.

2.4. Діяльність А. Хибінського на кафедрі історії музики Львів­ської державної консерваторії (1940–1941). Висвітлюється історія ство­рення кафедри історії музики консерваторії та значення діяльності А. Хибінського у цьому процесі. Кафедра історії музики у Львівській державній консерваторії відразу розпочала свою роботу на високому рівні передовсім завдяки досвіду А. Хибінського в організації кафедри музикології Львівського університету і впровадженню ним у консерваторію європейської методики навчальної та наукової роботи. Наявність надзвичайно цінної зібраної А. Хибінським в університетському Закладі музикології бібліотеки, що містила рукописи та стародруки, необхідні праці з історії та теорії музики і музичну періодику з багатьох країн, надавала великі можливості для самостійної підготовки та наукової праці студентів та працівників кафедри. Крім того, всі члени кафедри – В. Витвицький, З. Лисько, Б. Кудрик, С. Лобачевська, М. Щепанська, З. Лісса і сам А. Хибінський – здобули ґрунтовну музикологічну освіту, зокрема у західних університетах, що зумовило широту їхньої гуманітарної ерудиції і розуміння функціонування західної системи музикологічної освіти. Це дало можливість упровадити цю систему і продовжити європейську музикологічну традицію у стінах Львівської державної консерваторії. Проте ідеологічна політика радянської влади поставила наукові і навчально-методичні завдання у пряму залежність від політичної кон’юнктури комуністичної ідеології. Науково-дослідний профіль музикознавства, обмежений ідеологічними рамками, зайняв другорядне місце у системі радянського музикознавства, яка об’єднала в єдине ціле освіту композиторів, музикантів-виконавців, прикладне та наукове музикознавство.

2.5. Діяльність А. Хибінського у музичному шкільництві. Аналізуються процеси організації музичного шкільництва у Галичині у першій третині ХХ століття. Їх активізація була пов’язана насамперед із необхідністю забезпечити можливість фахової освіти, опертої на здобутки та досвід європейської музичної культури на своїх теренах, по-друге, розумінням виховної ролі музики для формування естетично розвиненої особистості і, найголовніше – усвідомленням значення музичної освіти як складової частини національного культурного процесу.

У першій половині ХХ століття у Галичині найвагомішою на ниві музичного шкільництва була діяльність двох визначних особистостей – Адольфа Хибінського та видатного українського композитора та музикознавця Станіслава Людкевича. Усвідомлюючи велику суспільну вагу музичної освіти як складової частини національного культурного процесу, вони поставили перед собою мету адаптувати досягнення західного музикознавства на національному ґрунті, але при всій спільності завдань, що стояли перед ними, обрали різні шляхи їх вирішення.

Активна діяльність А. Хибінського в галузі музичного шкільництва була спрямована на піднесення значення музично-теоретичних предметів, усвідомлення їхньої ролі і завдань на середніх та вищих щаблях професійної музичної освіти. Вона заклала міцну основу як для всебічного розвитку професійного музиканта-виконавця, так і для подальшого наукового поступу студента у рамках університетської музикології, оскільки володіння базовими теоретичними знаннями Хибінський вважав необхідною умовою при вступі на кафедру музикології Львівського університету.

У Розділі 3 Львівська музикологічна школа Адольфа Хибінського як цілісний науково-дослідний напрям у польському та українському музикознавстві, що має три підрозділи, розглядається львівська музикологічна школа, що сформувалася внаслідок майже 30‑літньої науково-педагогічної діяльності А. Хибінського на кафедрі музикології Львівського університету. Його вихованців об’єднала спільність наукової традиції, що продовжила європейський напрям розвитку музикології кінця ХІХ – першої половини ХХ століття й опиралася на філософсько-етичні принципи ідеї сучасного університету. Характерними ознаками львівської школи Хибінського були широкий гуманітарний світогляд, бачення історичної перспективи в дослідженні музичних явищ, спільна методологічна позиція, досконале володіння науковими методами досліджень як суто музикологічними, так і властивими цілому комплексу гуманітарних дисциплін, об’єктивність і критичність в опрацюванні матеріалу, прагнення до самоосвіти. Не менш важливою була глибока духовна спорідненість, що єднала Вчителя та його учнів, завдяки чому витворився своєрідний духовно-інтелектуальний простір, де впродовж багатьох років навчання та подальшої самостійної праці відбувався активний обмін ідеями, досвідом, інформацією та моральною підтримкою.

Європейська освітня система, що розвивала музикологію як університетську дисципліну і була адаптована у Львівському університеті А. Хибінським, її методологія, дослідницькі методи давали широкі можливості для застосування їх у різних галузях музичної науки. Свобода творчого вибору, оперта на наукові методи пізнання – таким був основний принцип, якого дотримувався Хибінський у своїй науково-педагогічній діяльності.

Наукові інтереси львівської музикологічної школи охоплюють проблеми польської та європейської медієвістики (М. Щепанська, Я. Ю. Дуніч, Г. Файхт, М. Антонович, Й. Хомінський), музичної естетики, соціології та психології (Б. Кудрик, З. Лісса, С. Лобачевська), музичної куль­ту­ри кінця ХІХ – початку ХХ століття (Б. Вуйцік-Кеупрулян, С. Лобачевська, О. Залеський, М. Білинська, З. Лісса, Й. Хомінський, Г. Файхт, Б. Кудрик), етнографії (Б. Вуйцік-Кеупрулян, А. Возачинська, Я. Маринович), музичної україністики (М. Антонович, М. Білинська, О. Колодій, О. Залеський), джерелознавства та бібліографії (Я. Колодій), музичну теорію (Й. Хомінський, А. Франчкевич).

3.1. Медієвістика як основний напрям наукової діяльності професора А. Хибінського та його учнів. висвітлюються наукові пріоритети професора Хибінського, сформовані на методології історичного факту, що визначали його першочергові завдання як одного із засновників польської музикологічної школи. Це насамперед пошуки та критичне опрацювання джерел, на ґрунті яких можна вималювати об’єктивну картину розвитку польської музичної культури. Його учні, зокрема М. Щепанська та Г. Файхт, безпосередньо продовжили джерелознавчу та редакторську діяльність свого вчителя, заповнюючи своїми дослідженнями, опертими на критичне осмислення джерел, маловивчені сторінки в історії давньої польської музичної культури. Їхня наукова та педагогічна діяльність сприяла зацікавленню музично-історичними дослідженнями як одним із найважливіших проявів духовного життя суспільства, а також стимулювала активне концертне виконання давньої музики. На сьогоднішній день напрям у польській музикології, започаткований Адольфом Хибінським, продовжують його учні, виховані у повоєнній Польщі –  Зиґмунт Швейковський, Мірослав Пеж, Єжи Моравський, Анна Чекановська, та їхні учні.

3.2. Інші напрями наукової діяльності учнів А. Хибінського – етнографія та проблеми музичної культури ХІХ століття, музична естетика та соціологія, історія теорії. Розглядається широкий спектр наукових зацікавлень учнів Хибінського, що охоплюють широке коло тематики з різних ділянок музикознавства. Це питання музичної етнографії, польської музичної культури ХІХ – початку ХХ століття, музична естетика, психологія та соціологія, історія теорії. Розвиваючи традиційні для польської музикології наукові напрями досліджень, вони активно працювали над створенням методологічно нових ділянок музикології, заснованих на міждисциплінарних зв’язках. Проблеми, пов’язані з дефініцією, періодизацією та критеріями стилю, нові методологічні напрямки досліджень у галузі теорії музики – взаємозв’язок виконавської інтерпретації і конструктивної будови твору, музична фактура як складова пізнання процесу звукового формотворення, теорія сонористики як новий аналітичний метод дослідження звукової тканини твору та музичної форми, естетичні питання, пов’язані з рецепцією твору – були в центрі уваги учнів А. Хибінського. У цьому проявилася висока життєздатність львівської музикологічної школи, що активно розвивала музикознавчу науку на європейському рівні і спричинилися до високого злету польської музикології у повоєнні роки.

3.3. Українські учні професора Адольфа Хибінського. Ідеться  про українських студентів, що навчалися на кафедрі музикології А. Хибінського, розкривається значення здобутої європейської музикологічної освіти для розвитку їхньої післявоєнної наукової діяльності.

Серед львівських вихованців А. Хибінського була значна кількість українських студентів, які згодом розвивали різні напрями музичної україністики. Це композитор і теоретик Нестор Нижанківський, музикознавці Борис Кудрик, Осип Залеський, музикознавець, диригент та оперний співак Мирослав Антонович, музикознавці Ярослава Колодій, Марія Білинська, Ярослав Маринович, Яків Козарук, Рожа Смеречинська-Шуль, композитор та музикознавець Стефанія Туркевич-Лукіянович, співак та диригент Володимир Божик.

Після ліквідації кафедри у 1939 році та пізніше у зв’язку з подіями Другої світової війни частина українських учнів Хибінського емігрувала за кордон і там продовжила музикологічну освіту та наукову працю, інші в умовах ідеологічного тиску не змогли реалізувати себе повною мірою як науковці, a деякі були знищені фізично. Однак усі українські вихованці професора А. Хибінського присвятили свою наукову діяльність музичній україністиці, опираючись на засади науково-освітньої методології європейської академічної освіти.

Спогади студентів-українців, зокрема М. Антоновича, їх листування із професором та інші джерела змальовують взаємини між ними як дружні, сповнені взаємної прихильності, демонструють повагу до їхніх наукових зацікавлень, спрямованих у русло музичної україністики, мови та культури. Це переконливо засвідчує, що в культурно-мистецькій площині українсько-польські музичні взаємини були позбавлені антагонізму і зорієнтовані на глибше пізнання та взаємозбагачення.

У Висновках дисертації підсумовуються результати дослідження навчальної та наукової діяльності кафедри музикології Львівського університету, спрямовані на виявлення типологічних ознак європейської академічної освіти. У процесі розгляду ґенези розвитку музичної науки у західноєвропейській академічній системі освіти до першої половини ХІХ століття та культурно-освітніх і історичних передумов формування музикології як самостійної мистецтвознавчої дисципліни зі своєю складною специфікою у другій половині ХІХ століття виявлено:

1. Розвиток ідеї розуміння музики як науки у європейській академічній системі освіти втілювався послідовно, починаючи з появи цього предмету у середньовічних університетах у складі septem artes liberals до входження музикології як самостійної мистецтвознавчої дисципліни в академічну освіту другої половини ХІХ століття, що базувалася на принципі „науковості як форми освіти”.

2. Університетська музикологія другої половини ХІХ століття у європейських університетах обумовила органічне входження музикознавчої науки у загальнонауковий контекст і становила важливий доповнюючий чинник для інших форм музично-освітньої системи.

3. Академічний статус музикознавчої дисципліни сформувався завдяки інтенсивному розвитку музикознавства у різних його галузях у період становлення національних музикознавчих шкіл у другій половині ХІХ століття на ґрунті позитивістської методології. Не менш важливе значення мали науково-педагогічні та морально-етичні засади Гумбольтівської реформи новочасного німецького університету початку ХІХ століття.

4. В українських національних освітніх закладах, починаючи з кінця ХV – та у ХVI століттях процес становлення ідеї науки про музику відбувався на принципово відмінних засадах: теоретична думка була цілком спрямована на практичні потреби, оскільки музика трактувалася насамперед як мистецтво, тісно пов’язане з практикою сакрального вокально-хорового виконавства.

5. У зв’язку із процесом секуляризації та складною політичною ситуацією ХІХ – початку ХХ століття, коли український етнос був розділений між різними імперіями, подальші шляхи розвитку музично-освітньої системи у цих регіонах формуються під культурним впливом метрополій. У Східній Україні музикознавчі дисципліни функціонували у рамках консерваторської освіти, у Галичині кафедра музикології Львівського університету розвивалася як європейська академічна дисципліна.

6. Навчальна робота на кафедрі музикології Львівського університету була організована за зразком одноосібних німецьких музикологічних інститутів як автономна науково-педагогічна інституція. Опора на класичну методологію гуманітарних наук та наукові методи дослідження, високий рівень організації науково-педагогічної роботи, апробовані у європейській академічній освіті, сприяли формуванню львівської музикологічної школи як цілісного науково-дослідного напряму в польському та українському музикознавстві.

7. Серед учнів А. Хибінського була значна кількість українських студентів, які згодом розвивали різні напрями музичної україністики, що oпиралися на методологічні засади європейської музикологічної освіти.

8. Загальним висновком дисертаційного дослідження є твердження, що науково-педагогічна діяльність кафедри музикології Львівського університету 1912–1939 років продовжила традицію європейської академічної освіти, яка сформувалася на філософських та морально-етичних принципах Гумбольтівського університету. Науково-педагогічна діяльність Адольфа Хибінського у львівський період (1912–1941) була важливим чинником становлення та розвитку музикології як науково-дослідної галузі музикознавства у системі польської та української музичної освіти. Вона зумовила створення львівської музикологічної школи як цілісного науково-дослідного напряму, що охоплює своєю діяльністю всі традиційні наукові напрями та розробляє методологію нових міждисциплінарних пошуків.

У Додатку містяться програми лекцій та практичних занять А. Хибінського на кафедрі музикології Львівського університету за 1912–1939 роки.