ЗАОХОЧЕННЯ СУСПІЛЬНО КОРИСНОЇ МОТИВАЦІЇ. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ :

Краткое содержание

Актуальність теми обумовлюється тим, що відносна стабілізація злочинності в Україні містить складні тенденції в її структурі та географії, а також певні особливості суб’єктивної причинності вчинення злочинів. У чинному Кримінальному кодексі України (далі – КК України), у кримінальній політиці нашої держави втілюються у життя принципи гуманізації та економії кримінально-правової репресії. При цьому виникає необхідність подальшої диференціації загальних та спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності, має відбуватися активне встановлення обставин, що виключають злочинність діяння та застосування покарань, альтернативних позбавленню волі тощо. Очевидно, що проголошення гуманізації кримінального законодавства не означає послаблення, а навпаки посилення ролі кримінального закону у запобіганні злочинності. Тому виникає потреба в зміні пріоритетів стосовно завдань кримінального закону, відмова від домінування ролі кари на користь пріоритету каяття та виправлення.

Злочинність, як своєрідний барометр моральності суспільства, залишається гострою проблемою, яка вимагає адекватної реакції у суспільстві, державі, законодавстві.  Проте варто зазначити що на цьому тлі відповідні зміни до кримінального закону не завжди мають осмислений та виважений характер. Протидія наслідкам, а не причинам злочинів, неврахування суттєвих особливостей вчинення злочину взагалі та його мотивації зокрема, зумовлюють значний рівень рецидиву злочинів, посилення кримінальної активності окремих членів суспільства, збільшення «групи ризику» за рахунок осіб, схильних до соціальних відхилень. Недостатня увага до вивчення та врахування мотивації злочинної поведінки сприяє тому, що кримінально-правовий вплив не стає інструментом виправлення. Недостатньо заохочується з боку держави суспільно корисна поведінка, нерозвиненими є профілактичні функції державних та суспільних інституцій, що не дозволяє підвищити ефективність запобігання злочинності. При цьому питання встановлення, визначення та врахування суспільно корисної мотивації залишається недостатньо розробленим на теоретичному рівні та, як наслідок, недостатньо застосованим на практиці.

Суспільно корисна мотивація  будь-якої діяльності є реальним соціально-психологічним  чинником, який  протистоїть  злочинності, саме тому вона потребує комплексного кримінально-правового та  кримінологічного дослідження, адже вчинення злочинів  не є раптовим, несподіваним,   випадковим. Воно є закономірним наслідком процесу  особистісної деформації людини,   впливу  негативного середовища.  В юридичній  літературі   залишаються   не   достатньо   дослідженими  мотиви   та        мотивація   як   правомірної   поведінки,   так   і   злочинної.   Мотивація правомірних  

вчинків  зазвичай визнається суспільно корисною (прийнятною), а мотивація злочинної поведінки – суспільно небезпечною. Проте окремі злочини вчиняються із суспільно корисною мотивацією та містять ознаки обставин, що виключають злочинність діяння. Така мотивація залишилась поза безпосередньою увагою вчених, оскільки не була досліджена на комплексному монографічному рівні, що й зумовлює актуальність обраної теми дослідження. Особливу важливість означеної проблеми підкреслює також відсутність комплексних наукових розробок із питань наявності або відсутності суспільно корисної мотивації злочинної поведінки, а також дослідження ролі мотивації, у тому числі позитивної, у системі суб’єктивної причинності злочинної поведінки.