ЖАНРОВАЯ СИСТЕМА НАРОДНО-ПЕСЕННОЙ КУЛЬТУРЫ КИТАЯ : Жанрова СИСТЕМА народнопісенної КУЛЬТУРИ КИТАЮ

Краткое содержание

У Вступі розглянуті актуальність, об’єкт і предмет дослідження, мета, завдання, матеріал і методичні засади дисертації, відмічена новизна та практичне значення результатів.

У першому розділі дисертації «Про специфіку народно-пісенної культури Китаю» народна пісенна традиція Китаю розглядається як складне і багатозначне явище, що поєднує релігію, філософію, мораль та віддзеркалює загальний рівень розвитку культури, включаючи художню культуру. 

У підрозділі 1.1. «Про поняття «народно-пісенна культура» зазначається, що структура культурного життя Китаю складає своєрідну тріаду. По-перше, це вітчизняна загальнонаціональна культура як складова частина світової культури; по-друге – змішана культура, що народжується у національних утвореннях на території Китаю на підставі взаємодії представників різних націй і народностей, що тут проживають; і, по-третє, – власне національна культура, що переважає у даному регіоні.

Звертається увага, що європейське і китайське трактування терміну «фольклор» різняться. У Європі в сферу фольклору включається будь-яке народне мистецтво: танці, музика, різьба по дереву, вишиванка тощо. У Китаї народна творчість узагальнюється назвою Мін ге. Дослівним перекладом на російську (民歌 – [min ge] – народна пісня) підкреслюється ведуча роль в традиційній китайській музичній творчості пісенного начала.

Робиться стислий огляд існуючих точок зору на зміст поняття «культура». Зазначається, що теоретичні праці відомих культурологів (А. Крьобер, К. Клакхон) створюють умови для багатобічного дослідження народної пісенної культури.

Виділяються п’ять параметрів, котрі є основоположними для формування і розвитку китайської народної пісенної культури:

1.     Історія – просторово-часовий розвиток жанрової системи.

2.     Цінності – загально-прийняті установки відносно цілей, до яких людина має тяжіти. Вони складають основу моральних принципів, формують норми, очікування та стандарти, що реалізуються під час спілкування.

3.     Правила (норми), котрими регулюється поведінка людей у відповідності з цінностями культури. Вони являють собою стандарти поведінки.

4.     Поняття (концепти) – впливають на принципи мислення.

5.     Ментальність нації, яка простежується як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівні.

Відзначається також, що, базовим поняттям, котре можна вважати  з’єднуючою ланкою між наведеними параметрами і музичною творчістю, є музичний жанр.

У підсумку робиться висновок, що народна пісенна культура є такою формою культури, яка характеризується перетворенням у відповідній первинній музичній жанровій системі менталітету народу, що склався історично, з властивими йому національно визначеними стереотипами світовідчуття і поведінки.

Підрозділ 1.2. має назву «Соціально-історичні особливості розвитку народно-пісенної культури Китаю».

Тут зазначається, що Китай є однією з найстародавніших країн світу. Він має більш ніж 5000-літню історію. Протягом тисячоліть цієї історії відбувалися значні зміни суспільного, політичного, державного характеру, що суттєво вплинули на розвиток китайської культури. Разом з цим ця культура (включаючи музичну культуру) набула стійких і дуже своєрідних рис, що зумовлені менталітетом китайського народу, життєво-побутовими, соціально-політичними, моральними, філософськими та іншими засадами. 

Досліджуються процеси виникнення, поширення та побутування народно-пісенної традиції в китайському культурному просторі. Розглядаються питання ролі і значення народно-співочих жанрів в історії китайського етносу, їх поліфункціональний характер, особливості сприймання музики відповідно до соціально-психологічних рис китайської ментальності.

Вже перші згадування про давньокитайську музику вказують на її тісний зв’язок з різними сторонами життя діяльності людини. З давніх часів в китайській традиційній музичній творчості розділялися функції інструментальної та вокальної музики. Притаманна цьому розподілу символіка глибоко увійшла у відомість суспільства і супроводжувала всю історію розвитку музичної культури Китаю.

В останнє десятиріччя ХХ ст. в Китаї розгорнулася широкомасштабна діяльність по збиранню народних культурних цінностей, серед яких значне місце займає традиційне музичне мистецтво.

У підрозділі 1.3. «Філософсько-релігійна традиція як основа формування китайського музичного мислення» розглядаються три найбільш об’ємні філософсько-релігійні утворення східно-культурного простору – конфуціанство, даосизм та буддизм.

Особлива увага приділяється феномену традиційності, під якою розуміються ціннісні уявлення та моделі поведінки, що сформовані під впливом філософсько-релігійних напрямків. Окремий акцент у цьому ракурсі робиться на формуванні специфічних властивостей китайського музичного мислення.

В плані взаємодії народної пісенної творчості з трьома ведучими філософсько-релігійними тенденціями Китаю доцільно виділяються наступні позиції:

Конфуціанство вплинуло на манеру поводження під час музичного виконання, що закріпилося в наступних постулатах:

- високо цінувати ідеали і традиції (заборона порушення існуючих традицій);

-    придушувати індивідуальність в ім'я нормативного еталона суспільства (тобто заперечується розвиток індивідуального стилю виконання – дотримання еталонів, що склалися у суспільстві, не привносячи при цьому нічого нового);

-    дотримуватися помірності у прояві бажань і пристрастей.

              Це проявляється:

а) у вербальних текстах пісень, де почуття зашифровані алегоріями або інакшомовностями;

  б) у міміці під час співу, де і радість, і горе  практично однаково виражені і лише по мелодичному розвитку можна здогадуватися про емоційний стан виконавця;

  в) у стаціонарному положенні тіла під час виконання – лише зрідка спостерігається рух руками, відповідний до побудови фраз мелодії.  

г) у внутрішньому усвідомленні загальноприйнятих традиційних норм і у безумовному підпорядкуванні їм (традиції, що передаються від покоління до покоління).

Даосизм уплинув на структурно-конструктивну сторону музичної системи, а також на особливу роль фактору об’єктивності у музичному інтонуванні. Його вплив проявляється:

-        у принципах організації музичної системи, де все діалектично протилежно, але єдино;

-        у принципах побудови музичних творів, де все взаємообумовлене і тісно пов’язане;

-        у знятті суб'єктивності в ім’я включення у єдиний потік об’єктивності;

-        у створенні відповідних теоретичних пояснень щодо побудови музичної системи.

Буддизм уплинув на характер вербальних текстів пісень.

              Це простежується:

-        у схильності до недомовленості, незакінченості, що символізує безупинність життя, нескінченний процес перетворень;

-        в ідеалі зачарування природою як спробі зафіксувати нескінченну невловимість моменту;

-        у принципі некатегоричності – світ у своїй змінності вміщує у себе все, нічого не заперечуючи і не виключаючи;

-        у споглядальності над картинами природи; мається на увазі не вивчення Світу, а його переживання;

-        в активному використанні знаків та символів – усе закодоване, має свій підтекст, який знає кожен;

-        у непрямому відтворенні реальності через метафору, порівняння, гіперболу тощо.

Таким чином, традиційність народного пісенного мистецтва Китаю не тільки сягає коренями в глибину століть, але і підтверджує силу своїх потенцій, що базуються на філософсько-релігійних нормах. Останні дають підґрунтя для формування необхідних основ музичного мислення, які у свою чергу сприяють самозбереженню народної пісенної культури країни.

У підрозділі 1.4. «Про регіонально-діалектну специфіку народно-пісенної культури Китаю» розглядаються регіональні підстави жанрового розмаїття китайської народної пісні. Йдеться про історично сформований спосіб життя певного регіону Китаю. Він віддзеркалюється у звичаях, обрядах, мові, особливостях харчування, одягу 56 національностей, що проживають на території Китаю Кожна національність яскраво характеризується своєю самобутньою народною піснею, специфікою музичної мови, що відповідає характеру розмовного діалекту даного регіону.

У другому розділі «Жанрові особливості народно-пісенного мистецтва Китаю», розглядаються питання систематизації та жанрової класифікації китайської народної пісенної культури. Головний акцент у дослідженні ставиться на музичному виконавстві та стилістичних особливостях традиційного пісенного жанрового фонду.

Підрозділ 2.1. має назву «Теоретичні аспекти жанрової системи народної пісенної творчості».

Поняття «народно-пісенна культура», що використовується в дисертації, включає культурологічну і жанрово-типологічну складові. Жанрова складова представлена традиційною (в масштабах Китаю) пісенною творчістю. Обсяг даного явища є дуже широким. Сюди входять і музичний фольклор, і так звані жанри народного музичного професіоналізму (аналогічно українській думі, що представляє професійну лінію української народної творчості).

На підставі розуміння музичного жанру, що висвітлене у науковій літературі (включаючи дослідження в галузі музичної фольклористики), пропонується жанрова класифікація продуктів китайської народної пісенної творчості. В якості єдиного критерію для такої класифікації обирається соціально-зумовлюючий, функціональний підхід.

Відповідно, виокремлюються чотири соціально-породжуючі моделі пісенної творчості: Лао цзо ге (трудові пісні), Шан тен ге (лірико-протяжні пісні), Чін су ге (родинно-побутові пісні) і Шо чан (пісні-сказання). Ці жанрові спрямування потім деталізуються і розшаровуються на жанрові типи і підтипи.