Тенденції розвитку музичної культури Волині наприкінці ХХ – початку ХХІ століття : Тенденции развития музыкальной культуры Волыни в конце ХХ - начале XXI века

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, зв’язок з науковими програмами, планами, визначаються об’єкт та предмет, головна мета і основні завдання дослідження.

Перший розділ – „Музична фольклористика і фольклор” – присвячений аналізу даної галузі музичної культури регіону і складається з двох розділів.

У першому підрозділі – „Розвиток народної творчості в історії музичного мистецтва і культури Волині” – зазначається, що перші записи пісенного фольклору Волині припадають на початок XIX століття. У передових колах діячів української, російської і польської культури зростає інтерес до вивчення історії, етнографії та фольклору України. Одними із перших до цієї справи долучились польські етнографи З.Доленга-Ходаковський (Адам Чарноцький) та О.Кольберг.

Значне місце у волинській фольклористиці належить працям М. Костомарова та народознавчим матеріалам етнографічно-статистичної експедиції російського Географічного Товариства, очолюваній П.Чубинським. Чимало пісень різних жанрів, записаних експедицією на території тодішньої Волинської губернії, збагатили «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край» (1872–1878). Окремі публікації волинського фольклору і дослідження його знаходимо у періодичному виданні Краківської Академії наук «Zbiуr wiadomуsci do antropologii krajowej» (1877–1889).

5

Наприкінці XIX – початку XX століття досліджували пісенний фольклор Волині Олена Пчілка, В. Кравченко, П. Козицький. Важливим етапом у дослідженні та публікації пісенної творчості волинського краю були праці Лесі Українки. У селі Колодяжно Ковельського повіту Леся Українка почала записувати народні пісні й мелодії. Нині в архівах Волинського обласного історико-краєзнавчого музею зберігається рукопис „Записи колодяженських пісень” із 156 пісенних зразків, зібраних Лесею Українкою та її сестрою Ольгою Косач-Кривинюк від односельчан.

В 20-30-х роках ХХ ст. на Волині розгортається етнографічно-фольклористична діяльність Н.Диленича, уродженця Кременеччини. В радянський час серед збирачів пісенного фольклору – П.Мотуляк, О.Бренчук, Є.Ващук, І.Федько. Зібрані матеріали публікувалися в журналі «Народна творчість та етнографія», в місцевих художньо-поетичних альманахах і збірниках «Співає Радянська Волинь» (1954), «На оновленій Волині» (1956), «Народна творчість Волині» (1957); у багатотомному виданні «Українська народна творчість» (Київ), а також у збірнику «Пісні та вірші революційного підпілля Західної України (Київ, 1965). Праця О.Ошуркевича і М.Стефанишина „Пісні з Волині” (1970 р.) розпочала нову серію „Народні пісні України” (432 народні пісні, 24 інструментальні мелодії). Значним внеском у волинську фольклористику стала збирацька праця А.Голентюк. В 1984 році вийшла друком перша збірка її пісень „Фольклорна веселка. Українські народні пісні з голосу Антоніни Голентюк”. Отже, розвиток волинської фольклористики від її зародження і до 90-х років ХХ століття підтверджує його зв’язок із загальноукраїнськими процесами і їх регіональною специфікою.

У другому підрозділі – „Сучасні дослідження волинського фольклору в історії музичної науки” – аналізуються збірки фольклорних матеріалів місцевих краєзнавців та висвітлюється побутування музичного фольклору на сучасному етапі.

Із встановленням державної незалежності в Україні відкриваються нові перспективи у розвитку музичної культури, зокрема фольклористики . Стають доступнішими для вивчення обрядовий фольклор, стрілецькі та повстанські пісні, розширюється палітра музичної обрядовості. Втім ентузіазм перших років значною мірою вщух, позаяк фінансової систематичної підтримки з боку держави фольклористична справа практично не отримала, тому збирати народні пісні продовжує прогресивна інтелігенція з власної ініціативи і за власний кошт. Тут ведуть активну збирацьку діяльність О.Ошуркевич, Є.Гіщинський, О.Антонюк та О.Кондратович, яка в 1994 році у видавництві „Надстир’я” видала збірку „Калиновий квіт Полісся”, до якої увійшло 160 народних пісень, записаних збирачкою в рідному селі Кримно Камінь-Каширського району. Збірка О.Ошуркевича «Пісні з Колодяжна», що видана в 1998 році в „Надстир’ї”, репрезентує пісенний пласт з одного осередку – села Колодяжна Ковельського району. Помітною стала збірка «Старовинні обрядові пісні» (Алушта, 2004), яку опублікувала волинська виконавиця народних пісень із с. Обсніжи Турійського району О.Антонюк.

6

На початку 90-х років ХХ століття значного поширення й громадського визнання набув такий пласт української пісенності, раніше заборонений, як повстанська пісня І-ої половини ХХ століття. Багато зусиль до того доклав Є.Гіщинський – творець співаника „Пісні січових стрільців” (1990 р.). В 2002 році ним був надрукований збірник-антологія „За волю України”, в якому репрезентовано повстанські чоловічі військові співи. Подано 238 текстів і нотний матеріал (в тому числі варіанти) молитов і гімнів (6), урочисто-патріотичних (83), похідних (18), лірико-побутових (55), жартівливих і сатиричних (12), тюремних і табірних (44). Збірник доповнений примітками, історичними довідками про авторів пісень (якщо відомо), а також біографічними нарисами.

Характерною ознакою новітньої історії української культури стало проведення міжнародних та загальноукраїнських мистецьких акцій, найчастіше не в столиці, а в окремих регіонах. Так, з червня 1991 року в Луцьку проводиться Міжнародний фестиваль українського фольклору „Берегиня” та фестиваль автентичного мистецтва світової спільноти „Поліське літо з фольклором”.

Усе зазначене дозволяє констатувати, що в 90-х роках ХХ ст. і на початку ХХІ ст. фольклористична справа Волині продовжує традиції своїх видатних попередників. Саме у цей період збагачується народна музична творчість краю, повертається із забуття музичний епос боротьби УПА, набувають широкого побутування пісні, ще зберегли своє ритуальне призначення (весільні, купальські, колядки, щедрівки).

Другий розділ – „Аматорський музичний рух” – присвячений дослідженню музичної самодіяльності та складається з двох підрозділів.

7

У першому підрозділі – „Творчі колективи та виконавство” – досліджується виконавська діяльність музичних колективів.

Аматорство, як одна із форм художньої творчості, завжди активно побутувало в Україні. Залучення до нього широких верств населення є одним із дієвих чинників піднесення національної самосвідомості, патріотичного виховання, хоча на початку 90-х років ХХ ст. спостерігається спад аматорської творчості в Україні та Волині, пов’язаний зокрема із нехтуванням клубної роботи загалом.

Надання більших можливостей органам місцевого самоврядування відкрило перед аматорством нові перспективи. В регіоні виокремився провідний мистецький центр – місто Луцьк, в якому сконцентрувалися основні культурно-мистецькі заклади: музично-драматичний театр імені Т.Г. Шевченка, філармонія. Головним осередком самодіяльного мистецтва стає Народний дім „Просвіта”, в якому працює низка колективів, що мають почесне звання «народний». Близько 60 музикантів постійно задіяні у народному самодіяльному духовому оркестрі, 25 учасників – у народному самодіяльному ансамблі танцю „Волинянка”, 13 – у народному самодіяльному оркестрі народної музики „Волинянка”, понад 30 – у народному самодіяльному ансамблі бального танцю „Юність”. Майже 50 дітей беруть участь у зразковому дитячому хореографічному ансамблі „Волиняночка”. Багато учасників збирають у свої колективи хори „Посвіт”, „Подвиг”.

Для активізації аматорського мистецтва в області проводяться різноманітні конкурси, огляди, а також творчі звіти. Найчастіше вони приурочені певним пам’ятним датам. Як приклад, творчий звіт аматорських колективів всіх районів області, присвячений 60-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників. Система відбору кращих колективів на обласний огляд сприяла підвищенню виконавського рівня, утворенню нових мистецьких гуртів і осередків, розширенню їх репертуару.

Ще однією дієвою формою активізації самодіяльної творчості стало проведення в області різноманітних конкурсів. Серед них – конкурс кобзарського мистецтва до Шевченківських днів, конкурси сімейних і родинних ансамблів „Співає родина”, театральне свято на приз видатної землячки Наталії Ужвій, свято народного танцю та духової музики, обласний дитячий фольклорний конкурс „Волинська веселка”, огляд-конкурс повстанської пісні „Повстанські ночі”, огляд-конкурс виконавців на традиційних народних інструментах Волині „Весняний розмай”, огляд-конкурс української народної жартівливої пісні, гумору, танцю „Веселімось, браття, тут” і багато інших.

8

У другому підрозділі – „Композиторська творчість” – аналізується діяльність волинських композиторів-аматорів, яка, загалом, розвивається на основі масового виконавства. Вона міцно пов’язана з колективами художньої самодіяльності, становить переважну частку їх репертуару, а також базується на народнопісенних інтонаціях.

Позитивними рисами у творчості самодіяльних митців є сучасність й актуальність тематики, тісний зв’язок з життям простих людей, оспівування краси рідного краю. У вокальних жанрах волинські композитори своїм обов’язком вважають написання творів на слова Лесі Українки – своєї славетної землячки.

Провідне місце у творчості композиторів-аматорів посідають пісенно-вокальні жанри – сольні, хорові, пісні для вокальних ансамблів, обробки народних пісень. Хоча в останні роки спостерігається тенденція до розвитку інструментальних форм, переважно камерних: варіацій, сюїт, фантазій на теми народних пісень, з’являються твори більш розгорнутої форми, написані для симфонічного оркестру.

Третій розділ – „Церковна музична культура” – присвячений дослідженню питань збереження, відновлення і поширення духовної музики Волині в контексті розвитку сучасної музичної культури України. Він складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі – „Тенденції музично-мистецької діяльності в контексті розвитку сучасної церковної культури” – досліджено особливості сьогоденних церковних реалій регіону, а також їх вплив на відродження в музичній творчості духовних традицій українського народу в загальнонаціональному плані.

На Волині активізується церковне життя, зокрема діяльність духовних семінарій (1992 р.); відчувається збільшення впливу провідних засад християнської етики, традицій святкування релігійних свят, християнських богослужінь, проводиться Міжнародний фестиваль „Різдв’яна містерія”, створюються церковні хори, які продовжують вікові традиції національного хорового співу.

У другому підрозділі – „Діяльність сучасних церковних хорів” – досліджується історія виникнення та розвиток церковно-хорового виконавства Волині наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст., що пов’язано з діяльністю таких хорів, як „Оранта”, „Волинські дзвони”, молодіжного мішаного хору костелу Св. Петра і Павла. Склад хорових колективів поповнюється за рахунок викладачів та студентів мистецьких навчальних закладів області, любителів співу. Крім богослужбових співів, хори виступають із світськими концертами. „Оранта” й „Волинські дзвони” виконують переважно твори православного віросповідування: „Богородице Діво” Я.Яциневича, ”Благослови, душе моя, Господа” К.Стеценка, „Слава, Єдинородний Сине!” О.Кошиця, ”Святий Боже”, ”Ангел вопіяше” М.Вербицького та інші. Репертуар молодіжного мішаного хору костелу Св. Петра і Павла складають духовні твори католицької церкви: „Ave Maria” Вітторіо, „Ave Regina” Лотті, ”Salve Regina“ Ф.Шуберта, ”Laudate Dominum”, ”Ave verum”, ”Коронаційна меса”, ”Reguiem“ В.-А.Моцарта, ”Panis angelicus” С.Франка та інші. Колективи ведуть активну концертно-конкурсну діяльність в Україні і за рубежем: Польща, Німеччина, Італія, Іспанія.

9

Четвертий розділ – „Музичне професійне мистецтво” – складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ –„Музичне виконавство” – присвячений висвітленню діяльності таких виконавських колективів Волині як камерний оркестр „Кантабіле”, Волинський народний хор, Волинський струнний квартет, а також окремих виконавців: народних артистів України В.Зінкевича, В.Чепелюка, тріо Маренич; заслужених артистів України З.Комарук, М.Лазуки, В.Карпося, піаністів Т.Шерубньової, Н.Тишкевич, Е.Пасюк.

За останні роки у музичній сфері Волині прослідковується відрадна тенденція: волиняни, ставши досить відомими музикантами, регулярно навідуються до рідного краю, знайомлять земляків з кращими своїми здобутками. Один з них – В.Рунчак. Своєю неординарною творчістю як композитора, диригента, організатора, неперевершеного інтерпретатора сучасної музики, В.Рунчак уособлює найкращі здобутки новітньої української музики. Концертні серії „Нова музика в Україні” (сезон 2002-2003 рр.) „Вітольд Лютославські та українська сучасна музика” (90-річчя від дня народження В. Лютославському присвячується) вперше репрезентовано в Луцьку в 2003 році. Волинь вже дарувала світу композитора-новатора. Ще на початку минулого століття в м. Устилуг Волинської губернії оселився Ігор Стравінський і створив тут твори, які принесли йому світову славу.

10

У другому підрозділі – „Композиторська творчість” – досліджується діяльність композиторів, членів Волинського осередку Національної Спілки композиторів України, що належать як до традиційної композиторської школи, так і до русла нової генерації молодих українських композиторів (В.Герасимчук, В.Тиможинський).

У третьому підрозділі – „Музична освіта Волині” – розглядається освітня система музичної підготовки як професійного музиканта, так і виховання активного слухача на основі дослідження діяльності митецько-освітніх закладів трьох рівнів – школа, училище, ВНЗ.

П’ятий розділ – „Музична поп-культура”, що складається з двох підрозділів, – присвячено дослідженню розвитку сучасної молодіжної музики. У першому підрозділі – „Тенденції розвитку сучасної поп-музики” – аналізуються основні напрями та ціннісні орієнтації носіїв музичної поп-культури.

Сучасна музична поп-культура переживає період значної активізації. Лібералізація і комерціалізація цього процесу привели до формування певних протиріч. З одного боку, молоді виконавці, які не обтяжені талантом, але, маючи можливість використання механізмів так званої „розкрутки”, стрімко набувають популярності і статусу „зірок”. Сучасні можливості звукозапису, виконання „під фонограму” звільняють їх від мук творчості і бажання удосконалюватись. Основна маса таких виконавців використовується продюсерами для отримання максимальних прибутків, і через 1-3 роки вони зникають.

Водночас у цій музичній субкультурі потужно вирізняються виконавці, які набули популярності та заслуженої поваги у попередній період (В.Зінкевич, Н.Яремчук, П.Дворський, І.Попович, С.Ротару та інші).

Поза тим, молодь сьогодні хоче творити свій “музичний простір”. Її музика стала закономірним, „пріоритетним” подовженням загального історико-культурного й музичного процесу. До феномена даного виду музикування заведено відносити практично будь-які напрямки джазу, року, вітчизняної пісні тощо, в тому разі, коли послуговуються ними широкі маси, коли продукція ця обертається у сфері „попиту-пропозиції”, тобто є об'єктом комерційного товарообігу.

Істотно важливим у такому разі належить зауважити, що така музика, в основному, виконує суто гедоністичну функцію, задовольняючи невибагливий попит масового споживача, а тому є принадним товаром для пропозиції. Тому нинішню молодіжну музику варто визначати як масово-комерційну, оскільки сьогодні масово купується і продається лише вона.

11

Виявлено, що окреслені тенденції комерціалізації набувають поширення в інших галузях професійного й аматорського музикування (шоу-бізнес). В цьому зв’язку аналізується діяльність гурт-дуету „Світязь”, групи „Тартак”, жіночого квартету „Нота-нео”, шоу-балету „Натхнення” як бізнесових проектів, а також творчість співака і композитора В.Хурсенка.

Отже, за роки незалежності в українській поп-музиці відбуваються складні процеси, що протікають у двох, іноді взаємовиключних напрямах. Перший – це збереження й поширення набутків автентично- українського піснеспіву, що потребує тривалого часу вивчення та оволодіння його прийомами в усталеному культурному середовищі побутування, навчання та пропаганди. Другий – становлення українського шоу-бізнесу, який передбачає термінове отримання максимальних прибутків. Ефективною формою „примирення” (компромісу чи нівелювання) цих суперечливих тенденцій, на думку дисертанта, могло бути проведення найрізноманітніших конкурсів, фестивалів, „шоу-проектів” і „акцій” за участю представників цих протиборствуючих напрямів.

У другому підрозділі – „Молодіжний музично-фестивальний рух” – досліджуються такі музичні акції, як фестивалі авторської пісні „Оберіг”, української естрадної пісні „На хвилях Світязя”, української пісні та молодіжної музики „Володимир” тощо.

Нинішня конкурсно-концертна й фестивальна Волинь багатобарвна в своїй унікальності. „Берегиня” – повернення до першоджерел фольклорної автентики; „Поліське літо з фольклором” – презентація світового фольклору; „Оберіг” – огляд української авторської пісні; „Володимир” – формування юного українського вокаліста-виконавця і т. д. Як зазначається у дисертації, названі імпрези розвивають традиційну спрямованість музичної культури.

Крім того, на Волині, як і в Україні загалом, продукується ще й так звана „молодіжна альтернативна музика” (хоча це явище точніше було б визначити як молодіжну альтернативну музичну субкультуру). Найчастіше її провідниками виступають молоді люди, що не мають музичної освіти. „Кумирами” і яскравими представниками даного напрямку є Сашко Положинський з гуртом „Тартак”.

На Волині, за деякими джерелами, існує близько 20-ти гуртів, що вважають себе нетрадиційниками. Починаючи з 2003 року, вони створили свій фестиваль – „Інший вимір”, метою якого є проведення конкурсів серед відповідних колективів, вдосконалення майстерності у представників цього напряму, виявлення ліпших, залучення ЗМІ до популяризації даного фестивалю, обмін досвідом команд-учасників, що представлені на фестивалі.