ПРОБЛЕМА ВОПЛОЩЕНИЯ ЭКСТАТИЧЕСКОГО СОСТОЯНИЯ В МУЗЫКЕ (НА ПРИМЕРЕ ПРОИЗВЕДЕНИЙ К.ДЕБЮССИ, А.СКРЯБИНА и Ч.АЙВЗА)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПРОБЛЕМА ВОПЛОЩЕНИЯ ЭКСТАТИЧЕСКОГО СОСТОЯНИЯ В МУЗЫКЕ (НА ПРИМЕРЕ ПРОИЗВЕДЕНИЙ К.ДЕБЮССИ, А.СКРЯБИНА и Ч.АЙВЗА)
Альтернативное Название: ПРОБЛЕМА ВТІЛЕННЯ екстатичний стан В МУЗИКУ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ К.ДЕБЮССИ, А. Скрябіна і Ч.АЙВЗА)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, наукову новизну проблеми дослідження, визначено мету та завдання роботи, а також представлено панораму відображення екстатичних образів у мистецтві.


            Розділ 1 - "Історія і теорія екстатичного стану" - являє собою екскурс в історію і теорію екстатичного стану, розглядає філософський та психологічний аспекти зазначеного явища (перший підрозділ) і пропонує умовну ідентифікацію музично-мовних еквівалентів вираження екстатичності у музиці (другий підрозділ).


            Екстатичний стан – це феномен, що визначається як явище (або категорія) у філософії, релігієзнавстві, психології. Етімологія слова "екстаз" походить від грецького "εχ-στασις", що буквально означає "з рівноваги", "зсув", "вихід".


Науковий інтерес до екстатичних явищ виник в етнології та релігієзнавстві при вивченні давніх ритуалів і обрядів (праці Ед.Тайлора, Е.Арбмана, Дж.Фрезера, М.Еліаде, С.Токарєва, Г.Ксенофонтова, В.Тернера, В.Костецького).


Феномен екстатичності привертав увагу дослідників різних галузей науки, проблематика екстатичних явищ присутня у багатьох наукових та художніх текстах, але, як правило, у метафоричному вигляді. Кількість "спеціальних", монографічних, досліджень присвячених екстазу, обмежено. У першому розділі дисертації зроблено огляд праць, у яких це явище визначається з позицій культурології, філософії, психології та робиться класифікація екстатичних станів. Це роботи Д.Овсяніко-Куліковського, В.Іванова, М.Еліаде, С.Грофа, В.Костецького, М.Мурашкіна.


            Філософська наука досить широко й багатобічно описує екстатичні стани у зв'язку з одним з найголовних питань філософії - розуміння й осягнення Істини, Абсолюту. Екстаз у філософії – це спосіб злиття з Трансцендентним, перехідний "міст" до Вищого – Істини, Абсолюту, Бога.


            Упродовж століть, залежно від соціально-ментального й культурно-історичного контекстів, визначаючись передусім "об'єктом злиття", Істина називалася по-різному, підкреслюючи то філософську, то релігійну сфери: містеріально-оргіастичний екстаз давньогрецьких діонісійських святкувань, екстаз як ознака божественної наснаги (Платон) і "симптом" вселення у людину Бога (неоплатонізм), містичне злиття в екстазі людини й Бога (середньовічний містицизм), екстаз як поетичне захоплення у світосприйнятті романтиків, екстаз як стихійний оргіастично-ірраціональний початок життя людини (Ф.Ніцше), екстаз як спосіб буття, екзистенція (М.Хайдеггер), тлумачення екстазу як океанічного почуття статевої любові (З.Фрейд) і т.д.


            Але екстаз як явище релігійно-філософського порядку має певну фізіологічну основу. Це доводить практика екстатичних станів: досягнути екстазу неможливо без тривалої підготовки, до якої відноситься багато засобів (повторення "магічних" словесних сполучень – мантр, молитв; комплекси вправ для дихання; танці з домінуючою основою одноманітного ритму; багатоденний піст; споглядання природних явищ – моря, вогню, сонця; вживання алкоголю та наркотиків тощо).


Філософська концепція тлумачення екстазу, що запропонована в дисертації, ґрунтується на визначенні екстатичних станів як форми трансформації людської свідомості, що відбувається у момент злиття з Абсолютом, коли відкривається нова реальність – реальність зустрічі із Трансцендентним. Саме на цьому етапі виникає диференціація: Трансцендентний Абсолют – так званий "об'єкт злиття" – може бути різним. Подана в дисертації класифікація екстатичних станів заснована на різноманітних його "модифікаціях":


1)     злиття душі з Богом-суб'єктом, втілене в ортодоксальних релігіях, – Ісусом Христом, Буддою, Аллахом, Крішною тощо (божественний, релігійно-містичний екстаз);


2)     осягнення в умогляді або творчому процесі Вищого Розуму, Абсолюту, Істини, творче осяяння, інсайт, що супроводжує наукові відкриття (філософсько-споглядальний екстаз і творчий екстаз);


3)     єднання індивідуальної душі з Природою (пантеїстичний екстаз);


4)     боготворіння людини, досягнення духовної і фізичної гармонії з іншою людиною (любовний екстаз) або самозанурення, що досягає "над-Я" (ентаз).


Психо-емоційне поле екстатичного стану визначається явищем, вже у назві якого закладено деяку нетиповість: eks (поза) – statis (стан). У своєму первісному варіанті екстаз означав навіть перехід від нормального стану до ненормального (як у тілесному плані – вивих, а також в душевному – божевілля). Можливо, саме тому деякі психологи відносять екстаз до різновидів афективного стану.


Звідси один з критеріїв емоційного поля екстазу – максимальне напруження: локалізація зосередження, сфокусованість енергії, максимальне її збільшення.


Виходячи із філософської семантики екстатичного стану (найвищий ступень наближення до Ідеалу, злиття з Абсолютом), його емоційне, базальне забарвлення можна виявити позитивним модусом, як кульмінацію позитивного емоційного настрою.


Така модальність (термін Л.Дорфмана) визначає об’єктивну спрямованість у характері екстатичного стану: бажання вийти за суб'єктивні межі почуттів і свідомості, їх відвертість та безмежність; відчуття повної свободи.


Окремо варто розглянути фактор активності емоційного поля екстатичного стану. Його енергетика, окрім бурхливої активності, може мати й інший вияв. За однакового витрачання енергії й нервово-психологічної активності можливе й переживання екстазу, пов'язане з глибинним самозануренням, спостереженням, тобто "тихий екстаз". У руховій сфері вияву екстазу спостерігається або нерухомість, коли людина тривалий час залишається в нерухомому стані, впадає у транс, або, навпаки, тілесна легкість, коли почуття радості виражається в активних рухах.


            Характеризуючи екстатичний стан з погляду часового фактора, слід підкреслити, що екстаз це не тимчасовий вияв почуттів, не одномоментний факт, а цілісний неподільний процес, що включає розвиток від зародження позитивних емоцій до кульмінації, якої не можна досягти без підготовчого етапу.


            Таким чином, в аспекті психофізіологічної характеристики екстатичного стану у роботі пропонується таке визначення: екстаз – це афективний вияв емоції радості з попереднім тривалим розвитком цієї емоції, що приводить до найвищого напруження й вимагає виплескування.


Емоційний стан, виражений у творі мистецтва, – це динамічна й мобільна структура взаємопов’язаних елементів, яка включає психологічну, філософську, естетичну й художню характеристики. Окрім того, "граматика" емоції завжди являє собою комплекс суб’єктивно-інтуїтивних уявлень людини про дану емоцію, пов’язаний передусім із власним життєвим досвідом та особистим темпераментом. Будь-який емоційний стан, втілений у художньому творі, має свій атрибутивно-технічний комплекс засобів, завдяки якому відбувається "розпізнавання" даної емоції. Спираючись на дослідження з проблем музичної семантики, музично-інтонаційної виразності та емоційністі музики (праці Б.Яворського, Б.Асаф’єва, М.Арановського, В.Медушевського, В.Холопової), у роботі визначається орієнтовний набір виразових засобів музики, які формують механізм функціонування екстатичних образів у музичних творах, тобто музично-семантичний тезаурус екстатичного стану в музиці:


образний рівень: втілення містичних, божественних видінь; космологічних образів; ритуальних дій; образів Природи (як втілення божественного); любовної знемоги; творчого процесу;


музично-виразовий рівень:


-        мелодика: напружена стрибкоподібна, переривчаста – у фазі розвитку екстатичного процесу; широкого діапазону, наспівна, проста – в кульмінаційному моменті (власне екстазі);


-        гармонія: з численними тяжіннями, затримками, відхиленнями, еліпсисами, перепадами рівнів дисонантності – для відображення цілеспрямованості, зростання напруженості; з переважанням діатонізації, мажорності – для втілення екстатичного осягнення Істини;


-        метро-ритм, темп: найскладніші поєднання, поліритмія, ритмічна поліфонізація – як відображення складної психологічної трансформації свідомості; спрощення ритмічного малюнка у фазі екстатичного процесу, який відповідає "моменту Істини"; зростання швидкості чергування метричних долей, музично-синтаксичних структур, розділів драматургії у зв’язку із зростанням емоційної активності;


-        фактура: ускладнена, поліфонізована, пульсуюча, "вібруюча" – для передачі екстатичної напруженості; прозора, просвітлена – у кульмінаційній фазі екстатичного процесу;


-        динаміка: використання крайніх "показників" динамічної шкали для втілення максимального емоційного напруження;


-        драматургія: принцип конфліктної взаємодії рушійних сил, який реалізується у хвилеподібному типі розвитку.


Безумовно, що така спроба визначити "формулу" використання комплексу музично-виразних засобів для втілення екстатичного стану в музичному творі, можлива лише на конкретному контекстному рівні, який передбачає обовязкове внесення корективів та доповнень у надану схему.


 


Розділ 2 - "Про феномен екстатичності в музиці К.Дебюссі"розглядає екстатичність у контексті пантеїстичної філософії творчості К.Дебюссі.


Філософія пантеїзму, яка має за мету пізнання світу, злиття із світом-Природою, характеризується екстатичністю як одним із "засобів" розуміння Абсолюту. Пантеїзм Дебюссі – це екстатичне злиття суб’єктивного і об’єктивного начал: у його творах образні сфери "пейзажного" й "людського" взаємоінтегруються.


Природа для Дебюссі – не об’єкт інтерпретації, а джерело безпосереднього відчуття і релігія – абсолютна і всеосвятна, з притаманними їй екстатичною відвертістю й розумінням. Пантеїзм безсумнівно панує у симфонічній поемі "Море", в "Острові радості". У творах, де екстаз набуває "земного" забарвлення, стаючи "вихідним" людської любові (як у "Пеллеасі та Мелізанді"), природа залишається його підгрунтям. Іманентно-музичним доказом цього є тісні інтонаційно-тематичні зв’язки між пантеїстичними й любовно-ліричними образами: ліричні теми трактуються як елементи звукового пейзажу, а екстатичні любовні сцени композитор вибудовує на основі звукозображальних, природно-пейзажних мотивів.


Етапне становлення, розвиток і досягнення екстатичного стану виявляється в усіх проаналізованих у дисертації творах Дебюссі. Різниця ж між ними – у характеристиці емоційного поля екстатичного стану, в енергетиці його виявлення. Вона може виражатися в зовнішньо-афектній активності ("Острів радості", фінал "Моря", остання дуетна сцена Пеллеаса й Мелізанди, апофеоз "Екстатичного танцю"), однак може виявитися і в глибинному самозануренні, внутрішньому напруженні (як у романсі "Екстаз").


Атрибутивно-семантичний комплекс втілення екстатичного стану простежуються в усіх творах Дебюссі, включає усі різновиди засобів музичної виразності:


-        гармонічна мова в екстатичних фрагментах позначена відкритою мажорністю (до того ж найчастіше це дієзні тональності); в епізодах підготовки екстатичної кульмінації, накопичення сили й напруження використовуються цілотонові акорди та мелодії або застиглі співзвуччя-основи, на які накладаються паралелізми складних акордових комплексів або рухливі перетікання дисонансів; безпосередньо на гребені розвитку екстатичного процесу відчутне тяжіння до ясної і світлої пентатоніки, натуральних ладів, діатонічності;


-        колористичну чарівність гармонії завжди супроводжує фонічно-темброва свіжість музики; однак, попри загальноприйняту думку, що оркестр Дебюссі поєднує в собі колорит з індивідуалізацією голосів і камерність фактури, в епізодах втілення екстатичності ми стикаємося з протилежним: у фіналі "Моря" виявляється навіть конфліктне зіставлення тембро-мотивів, яке доходить до напруження, незвичного для Дебюссі-імпресіоніста, і досягається воно за рахунок тематично-фактурного "хаосу", нашарування осколків тем у примхливих тембрових варіаціях, фігураційного викладу гармонії;


-        мелодика: на підготовчих етапах екстатичного піку переважає безперервний музичний потік з фоновими темами, короткими фразами-імпульсами, а в моменти екстатичних кульмінацій характерною є поява наспівної ліричної теми, теми-мелодії, як правило, з авторською ремаркою "expressif";


-        ритміка, що характеризується хисткістю, намаганням подолати владу тактової риски, в екстатично-палких епізодах позначена складними поєднаннями і водночас чіткою акцентуацією;


-        хвилеподібний принцип розвитку екстатичного процесу відобразився у драматургії проаналізованих творів Дебюссі у вигляді чергувань "поривання – заціпеніння – поривання – заціпеніння..."; композитор використовує принцип так званого "згасання" у різних масштабах: від миттєвих емоційних "гальмувань" у романсі "Екстаз" до цілих сцен, призначених для зняття напруженості (в опері "Пеллеас та Мелізанда");


-        філософська ідея осягнення Істини, екстатичне прозріння знаменуються в музиці Дебюссі проясненням звучання: випрямлюються мелодичні лінії, вирівнюється ритмічний малюнок, світлішає тональний колорит, спрощуються гармонічні співзвуччя й фактурна організація – все це після багатозначності, таємничості й "хисткості" попередніх етапів.


Образна сфера, повязана із втіленням екстатичного стану у Дебюссі,це природна стихія: любовні почуття, містично-релігійний ритуал – все на фоні домінуючої Природи.


 


Розділ 3 - "Екстаз як квінтесенція філософії і творчості О.Скрябіна" – присвячений розгляду особливостей стилю і світобачення Скрябіна у зв’язку з досліджуваною проблемою. У ньому зроблено спробу перенести основні філософські критерії нової релігійної свідомості, що виникли в Росії на початку ХХ століття, на характеристику екстатичності світогляду Скрябіна:


-        скрябінський екстаз уособлює вище піднесення творчого духу й абсолютну свободу творчості;


-        у процесі досягнення екстазу особистісна сутність індивіду переростає в боголюбську;


-        ідея соборності народжує в екстатичному світосприйнятті Скрябіна парадоксальне співіснування двох реалій: соборності та тотального індивідуалізму;


-        всесвітня катастрофа, яку передбачали та очікували символісти, трактується у філософії творчості Скрябіна як переродження, розчинення у просторі Космоса, всесвітній катарсис;


-        есхатологічні мотиви реалізуються в усвідомленні екстазу як вищої межі буття, після якої йде падіння в Хаос;


-        творчість, що стала "засобом втілення" екстатичності Скрябіна, водночас є "засобом осягнення" Абсолюту;


-        найвищий синтез, що є однією з характерних рис екстатичності композитора, має у Скрябіна явний еротичний, чуттєвий відтінок – Дух оволодіває Матерією, Божество пізнає Всесвіт.


Т.Лєвая визначає екстаз Скрябіна як "тріумфуюче самоствердження Творящого Духу", концентруючи у цій "формулі" всі елементи, що складають екстатичність світовідчуття композитора, а саме:


- найвищу радість і найсильніший прояв позитивних емоцій;


- самоствердження як головну ідею соліпсизму і найважливішу рису індивідуалізму, коли "Я" утверджується в Вічності і дорівнює Абсолютному Божеству;


- творчість, яку Скрябін визначає як сенс життя, боротьби, як засіб світоперетворення, як прояв і "спосіб досягнення" екстазу;


- дух, що насправді і є знаком Трансцендентного, тим, що відкривається лише в екстатичному осяянні.


Ідея перетворення світу, напружені пошуки шляхів її здійснення пояснюють новий зміст музики Скрябіна: новизна музичної мови стає не самоціллю, а засобом досягнення певних психологічних відчуттів того, хто творить. Динаміка творчого процесу, втілена у музиці Скрябіна, стає альтернативою втілення екстатичного процесу.


Філософська та драматургічна "ідеї" творчого екстазу були осмислені Скрябіним як внутрішній закон музики – рух від напівоманливого хаосного стану до екстатичного тріумфу – і вилилися у цілий світ мовних засобів, які передають цей процес:


-        образна сфера – образи "людських емоцій": бажання, воля, томління тощо, що набувають загальносвітового, космічного значення;


-        підвищений емоціоналізм (може бути прихованим, внутрішнім, напружено-томливим, знемогливо-чуттєвим, навіть беззвучним, а може виявити себе в неприхованій силі, яка руйнує все на своєму шляху, у вибуху, в безумному запаморочливому польоті);


-        символіка – цифрова, тонально-кольорова, інтонаційна, графічна (особливе значення числа "3" у конструкції форми (тричастинні побудування), фактури (її трипластовість), кількості тем, голосів, перевага триольних ритмів, тритонів і т.д., тональне забарвлення екстатичних кульмінацій у "вогняні" кольори (згідно з тонально-кольоровим сприйняттям Скрябіна), кругові та спіралеподібні малюнки мелодичних ліній тощо);


-        особливе значення ритму як явища синтетичного, що включає не тільки тривалості звуків, а й ритми динаміки, тембру, гармонії; напружена емоційність вилилася в поляризацію ритмічних начал: прискорення ритмічного пульсу в епізодах зростання екстатичного напруження і "застигання" ритмічного руху аж до повного зняття ритму у споглядальних епізодах;


-        поляризація гармонічних засобів: експресії альтерованих звучань акордів домінантової групи протистоїть статика побічних діатонічних щаблів. Взагалі автентичність гармонічних послідовностей стає у творах Скрябіна ще одним фактором напруженості. Домінантова природа функціональних зв’язків спричиняє систему "двічі ладів" (за Б.Яворським), в основі якої лежить напруженість і нестійкість тритону. Таку ж нестійкість і функцію напруженості несуть багатозвучні комплекси, що поєднують хроматику і діатоніку. Важливо підкреслити, що в моменти екстатичних кульмінацій гармонія діатонізується, співзвуччя спрощуються до терцевих.


-        Фактура: образ екстатичного горіння втілюється за допомогою тріольних акордових репетицій, тремоло, використання поліритмії, фігураційного типу викладу. При цьому варто зазначити, що грандіозність і потужність музики Скрябіна поєднуються з польотністю. Польотність, яка несе у скрябінському контексті семантику "перехідного етапу" від задуму-томління до екстазу, виражається в "пурхаючих" мотивах, широких стрибках мелодії, різного роду фігураціях у верхніх регістрах, в широкому розташуванні рівнів фактури та її внутрішніх комплексів тощо.


-        "Драматургічна ідея" процесу досягнення екстазу полягає, крім хвилеподібного принципу розвитку, що формулюється як "імпульс-обрив" (для того ж як на рівні цілісної композиції, так і всередині тем), також у наявності двох комплексів тем. Перша група характеризується витонченими, млосними, пристрасними образами, а друга – активними, руйнівними або, навпаки, творчими у своїй дієвості. Наявність такої контрастної образності, в залежності від масштабу твору, проявляється по-різному. У мініатюрному "Бажанні" відображене одне почуття-настрій, але з різними його відтінками. У П’ятій сонаті контраст двох начал розподілений по партіях-темах: перша тема вступу, ГП, СП та ЗП утворюють згусток активної енергії, а тема Lanquido і ПП є втіленням космічного, ірреального і чуттєвого. У грандіозній "Поемі екстазу" ці сфери образності поділені на багато тем. Але, попри все це, екстаз-кульмінація знаменується синтезом цих начал.


-        Момент екстатичної кульмінації у Cкрябіна характеризується максимальними "показниками" щодо засобів музичної виразності: це потужність динаміки, синтез тем, пульсація остинатних ритмів, використання багатозвучних комплексів. Якщо це фортепіанний твір, то охоплюється весь діапазон інструмента; якщо це симфонічне полотно, то звучання оркестру підсилюється (доданням духових, дзвонів, органу в "Поемі екстазу") і часто використовується туттійний "режим".


Стосовно Скрябіна ми маємо говорити про деяку "надтему" всієї творчості в цілому, яка "втілюється різними засобами музичної виразності, що використовуються композитором для створення образів, які беруть участь в драматургічному розкритті цієї ідеї". Екстатичність можна визначити "надтемою" творчості О.Скрябіна: екстаз як форма пізнання Абсолюта і як форма музичного втілення, як мета і як засіб.


 


Розділ 4 - "Екстаз у філософії американського трансценденталізму і творчість Ч.Айвза" – розглядає прояв екстатичності у творчості американського композитора Ч.Айвза в контексті ідей філософії американського трансценденталізму.


Музикознавчі дослідження творчого спадку Айвза завжди якимось чином аналізували філософські погляди композитора. Завдання цієї роботи полягало у виявленні характерних рис екстатичного процесу, які притаманні саме філософії американського трансценденталізму, в творах Айвза.


Творчість Айвза є прикладом втілення трансценденталістського "шляху до Абсолюта", - це пошук Істини в реальному світі, що нас оточує. Згідно з ідеями трансценденталістів, осягаючи смисл природи (природи в широкому розумінні - Реалії), зливаючись з нею, людина підноситься до естетично-морального ідеалу. Трансценденталістська релігія Наддуші (вищого, Абсолютного начала), яка маніфестує пошук божественного в реальності, стала для Айвза "релігією творчості", методом розкриття екстатичного процесу пізнання Істини. Світоспряйняття трансценденталістів виходить з визнання присутності божественної суті у кожному предметі та явищі реального світу, точніше – розподіленності Наддуші між усіма предметами та явищами.


Принцип творчості Айвза запозичений з філософії трансценденталізму: художній твір розглядається передусім як активний носій філософської ідеї. Відтак, трансценденталістське світобачення визначило суть творів композитора – причетність його музики до вищого духовного начала. Характерна особливість творчого стилю Айвза полягає в тому, що в основі багатьох його творів лежить аналогія явищ світу природи з духовною сферою, а реальні явища представлені емблемами духовного буття.


Можна говорити про трактування художньої творчості Ч.Айвза як інтуїтивного методу пізнання. Вона повною мірою відбила головний аргумент засновника трансценденталістської філософії Р.Емерсона: людина може відчувати в собі присутність Наддуші лише в ті рідкісні моменти внутрішнього прозріння "відвертості", коли вона відчує в усій повноті єдність із зовнішньою природою, навколишнім світом і як наслідок з усім космосом.


У "філософській програмі" екстатичного стану, яка знайшла втілення у творах Айвза, роль Вищої Мети, Вищого Ідеалу, до якого прагне в своєму пізнанні людина, виконує Наддуша, що розчинилася в оточуючому світі природи. Тому й образна сфера, що "відповідає" за втілення екстатичності у музиці Айвза, – це образи навколишнього світу: природа, люди.


Один з улюблених афоризмів трансценденталістів, який вони запозичили у Геракліта: "Прихована гармонія є вищою від гармонії явної", стає визначальним у характеристиці екстатичних станів у творах Айвза, якій притаманна не зовнішньо-афектна активність, а глибинне самозанурення, внутрішнє напруження.


Процесуальна сторона екстатичного стану у проаналізованих в дисертації творах Айвза пов'язана з тривалим "визріванням" Істини, яке завершується миттєвим яскравим "осяянням". Саме така характеристика екстатичності надає можливості говорити про вплив східної філософії: розуміння "внутрішньої" природи крізь зовнішню природу реальності, саморозкриття. Це свідотцтва проростання ідей філософії дзен, а саме такого явища як саторі. Миттєве осяяння, що несе у собі саторі, відкриває новий погляд на світ – це і є шлях до Істини, до злиття із Наддушею, шлях трансценденталістського екстазу.


Айвзівське розуміння пізнання – від хаотично складного до вкрай простого – спричинило драматургію екстатичного процесу в його творах: після тривалої підготовки несподівано настає "зсув", що несе в собі кульмінацію-осяяння.


"Драматургія осяяння" визначила атрибутивно-семантичний "багаж" музично-виражальних засобів у творах Айвза, який умовно можна поділити на дві категорії:


1) засоби музичної виразності, які символізують у музиці реальність, життєвий потік;


2) прийоми музичної мови, за допомогою яких композитор відтворює "знаходження відповідей", осягнення Істини.


Так, "шлях екстазу", пов’язаний у Айвза з фотографічним відбиттям реальності, зовнішнього, макросвіту (чи то відображення природи як у романсі "Afterglow", чи то події, чи то явища людського життя як у симфонії), в музиці характеризується певного роду "хаосним" інтонаційним середовищем. Дійсність же показана як багатообразне ціле, що перебуває в постійному русі й утворюється контрастними елементами. Музична тканина, зіткана за принципом "об’ємного", реального зображення, зміни ракурсів та планів, контрастних монтажних зіткнень, поступово накопичує напруження, підсумовуючи враження від кожного нового образу. Шлях пошуку "визрівання" Істини відтворений у музиці у вигляді:


- багатої палітри фрагментарних тем-мелодій та їх дифузії; насичення тематичних елементів численними підголосками і призвуками;


- симетричних ритмічних прогресій і ритмічних педалей;


- фактурної компактності;


- загострення мелодичного та ритмічного малюнків, їх наближеності до імпровізованого викладу;


- складної поліфонічної роботи;


- інтенсивного використання складних гармонічних сполучень; тональній нестійкості.


У симфонії "The Camp Meeting" музичний "портрет" реальності виходить у Айвза вірогідним також за рахунок використання  "поліфонії груп" (термін Р.Реті) та прийомів стереофонічного звучання (акустичний поділ музичної матерії на прошарки, створення близького і далекого звукових планів за рахунок поліритмії, політональності).


Момент же екстатичного осяяння у творах Айвза пов’язаний з пошуком істинної простоти, яка уособлюється композитором у мелодіях американських духовних гімнів, які він використовує у вигляді цитат. У піснях і гімнах Айвз вбачав високу духовність, за його визначенням, "субстанцію", лише втілену іншими засобами – більш безпосередніми і буденними.


Осягнення Абсолюту в Айвза символізує простота і ясна музична мова, коли діатонізується мелодика, спрощуються ритмічний малюнок і фактура (майже до унісонності ліній в Третій симфонії), прояснюється гармонія, підкреслюється тональний центр. Таким чином, колажні зіставлення пластів у музиці Айвза – результат взаємодії різних сфер реальності – стають своєрідними генераторами енергії для раптового прояснення прихованого змісту твору.


Істина не подається відкрито, а розкривається у процесі. Цей догмат трансценденталістської філософії спричинив і трактування драматургії, і конструкцію форми творів Айвза: тут немає чітких меж розділів форми, розгортання музичного матеріалу іде безперервним потоком, і лише момент екстатичного осяяння, пов’язаний з появою нового матеріалу (мелодії духовного гімну), чітко виділяється, стаючи змістовою кульмінацією твору.


Суть екстатичного осяяння Істини у творчому світобаченні Айвза приховується в зіставленні зовнішнього і внутрішнього, макросвіту і мікросвіту. Відтворюючи у своїх опусах різноманітні сфери життя, він вільно поєднує минуле, сьогоднішнє й майбутнє в універсальному, синхронічному контексті своїх творів. І цей контекст породжує екстатичне усвідомлення Істини, яка є частиною усеєдності життя.


 


У Висновках дисертації підсумовуються особливості втілення екстатичного стану в музиці трьох композиторів К.Дебюссі, О.Скрябіна та Ч.Айвза.


1. Філософська, "фабульна" семантика екстазу, що характеризує його як стан, що супроводжує осягнення Абсолюту, зіткнення з Трансцендентним, Вищим началом, по-різному втілюється у творчості Дебюссі, Скрябіна і Айвза.


Так, екстатичність Дебюссі пов’язана з обожнюванням Природи – Абсолютного начала його пантеїстичного світобачення → пантеїстичний екстаз.


У філософії Скрябіна екстаз – це творчість, що є і проявом, і засобом пізнання Абсолюту творчий екстаз.


Айвз відтворює у своїх творах ритм життя і подих Вічністі у неподільній єдності, екстаз у його розумінні – це пошук Істини у людській повсякденності → філософсько-споглядальний екстаз на основі пантеїстичного світосприйняття.


2. Філософський аспект екстатичного стану має на увазі злиття з трансцендентним Абсолютом, цілковите розчинення в ньому. На цьому рівні виникає диференціація трактувань вищого екстатичного "синтезу" у творчості композиторів, яку умовно можна представити так:


Дебюссі – "Я" і "Світ";


Скрябін – "Світ" в "Я";


Айвз – "Я" в "Світі".


3. "Психологічний портрет" екстатичного стану, що характеризується афективним вираженням позитивних емоцій з їх етапним процесом розвитку, також має відмінності у цих композиторів. У творах Дебюссі екстатичність виявляється як у зовнішній емоційній активності ("Острів радості", фінал "Моря", сцена останнього побачення Пеллеаса та Мелізанди в однойменній опері, останній розділ "Екстатичного танцю" із сюїти "Мучеництва святого Себастьяна"), так і у внутрішньому "тонусі", більш притаманному імпресіоністському стилю композитора (романс "Екстаз").


Психологічна "драматургія" екстатичного стану у Скрябіна пов’язана із зовнішньо-афектним проявом, який дослідники скрябінської творчості вважають характерною рисою стилю "співця екстазу". Однак розглянута нами мініатюра "Бажання", яка є втіленням млосної, "внутрішньої" енергії екстатичності, дозволяє говорити і про наявність внутрішнього вираження екстатичного стану у творах Скрябіна.


Екстатична енергія у проаналізованих творах Айвза проявляється внутрішньою напруженістю, "споглядальним розчиненням", яке приносить афект-осяяння.


4. Позитивний емоційний настрій, об’єктивна спрямованість емоційного процесу та етапність його розвитку – ці аспекти психологічної характеристики екстатичного стану однозначно підтверджуються у творах усіх трьох композиторів.


5. Своєрідний атрибутивно-семантичний "багаж" екстатичного стану, що відображує такі параметри цього емоційного явища, як активність, прагнення, гранична напруженість, позитивний емоційний настрій, знаходить своє музичне вираження у використанні складної ритміки та активного музичного розвитку (як вияву активного начала); гармонічних напружених тяжінь, відхилень, альтерацій і поліфонізації музичної тканини (як відображень прагнення); високого регістру, підвищеної гучності, дисонуючих гармонічних комплексів, "пульсуючого" типу фактури, мелодійного і ритмічного малюнків (що втілюють напружений тонус); мажорності, широкого мелодичного діапазону ("символів" позитивної емоційності).


Музична мова вираження екстатичного стану заснована на асоціативному зв’язку музичних прийомів з філософською і психологічною характеристиками даного стану, сформована багатовіковими традиціями мистецтва, але кожний твір (кожне суб’єктивне композиторське бачення екстатичного стану) має свої особливості трактування його втілення.


6. Окремо слід сказати про композиційно-драматургічний момент співвідношення підготовчого та кульмінаційного етапів екстатичного процесу. Для Дебюссі характерні більш тривалі підготовки та короткі кульмінації. Скрябін всі сили концентрує на міцній і тривалій кульминаційній зоні, що підготовляється експресивними хвилями попереднього розвитку. У творах Айвза кульмінація-осяяння настає несподівано, як нашарування на попередній процес розвитку.


7. Драматургія екстатичного процесу, з хвилеподібним типом разгортання, у музичних творах кожного з композиторів має свою "траєкторію". Так, Дебюссі використовує принцип т.зв. "згасання" свідомого гальмування розвитку за допомогою зміни напрямку мелодичного руху, динамічного згасання, внесення нового, контрастного текстово-сюжетного елементу. У Скрябіна "малюнок" хвиль більш чіткий: крещендуючий цілеспрямований рух зривається з найвищого піку, щоб знов розпочати розвиток "з нуля". Хвилеподібний розвиток у творах Айвза – це поступові спади та підйоми, до того ж кожна нова хвиля зароджується у попередній, ніби проростаючи крізь неї.


8. Різні втілення екстатичного стану в музиці Дебюссі, Скрябіна й Айвза мають, однак, подібність на образно-драматичному рівні: розуміння Істини, Абсолюту, яке викликає екстаз, знаменується новою якістю образу. "Знаком", що вказує на досягнення екстазу, пізнання Істини, Гармонії, у музиці Дебюссі стає прояснення та спрощення звучання. Скрябін, навпаки, від однозначності й прозорості зіставлюваних образів приходить до їх складного синтезу. Момент екстатичного осяяння у творах Айвза пов’язаний з віднайденням істинної простоти, яка ототожнюється композитором з оригінальними мелодіями духовних гімнів.


Розроблений у дисертації принцип ідентифікації параметрів екстатичного стану у музичному творі передбачає перспективи подальшого науково-дослідницького пошуку:


1)                      розширення області музичного матеріалу для аналізу втілення екстатичності в музиці;


2)                      поглиблення сфери застосування даного принципу (дослідження втілення інших емоційних станів);


3)                      можливості виявлення своєрідних "тезаурусів" засобів вираження різних емоцій і в інших різновидах мистецтва.


 








Левая Т. Космос Скрябина // Русская музыка и ХХ век. – М.: Музыка, 1997. - С.126.




Бэлза И. Александр Николаевич  Скрябин. – М.: Музыка, 1982. – С.129-130.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины