| Краткое содержание: | У Вступі обґрунтовано вибір, актуальність, наукову новизну, теоретичну та практичну значущість теми, сформульовано мету, завдання дослідження, зроблено огляд використаних джерел.
Розділ 1. “Неофольклоризм як поняття” висвітлює концепцію неофольклоризму як музично-теоретичного поняття, містить у собі три підрозділи.
Перший підрозділ “Еволюція розуміння поняття” присвячено дослідженню етимології та існуючих музикознавчих дефініцій поняття “неофольклоризм” із метою виявлення імпульсів для створення його науково-обґрунтованого визначення.
Поява терміну “неофольклоризм” пов’язана з працями представників бельгійської школи неофольклоризму 1920–1930-х рр. (А. Маріню), у російськомовній науці – зі статтями Л. Христіансен. На основі аналізу співвідношення поняття “неофольклоризм” з існуючими альтернативними термінами (примітивізм, неопримітивізм, фовізм, скіфство, віталізм, фольклорний напрямок, фольклоризм ХХ століття, нова фольклорна хвиля) нами зроблено висновок про його особливу змістовну ємність та здатність узагальнювати проблематику в аспектах “архаїка – сучасність”, “природа –культура”, і, в певному сенсі, “міфологічне – раціональне”.
Проведено дослідження етимологічних складників поняття “неофольклоризм”: лексеми “фольклоризм” та частки складного слова “нео”. З’ясовано, що термін “фольклоризм” (введений французьким фольклористом П. Себійо, в російськомовній науці – М. Азадовським) активно застосовується в кількох галузях: фольклористиці, етнографії, літературознавстві, лінгвістиці, музикознавстві. Закономірно, що його вживання може мати різний смисл залежно від сфери, аспекту вживання та обсягу. В музикознавстві це поняття вивчається в контексті композиторської творчості й може мати два значення. В широкому значенні “фольклоризм” трактується як переінтонування фольклору в професійній творчості. У вузькому значенні – це стадіальна ознака національного стилю.
Стосовно змістоутворюючої ролі “нео” відомо, що в основу найбільш поширеного її значення – звернення до позаминулих етапів музичної історії – покладено хронологічний параметр (М. Михайлов). Нами висловлено припущення щодо існування феноменологічного ракурсу в трактовці “нео”. Теоретичним підґрунтям цієї гіпотези є концепція культурно-історичного розвитку психічних функцій (Л. Виготський), згідно з якою встановлюється відповідність європейського художнього мислення ХХ ст. і визначеного вченим етапом розвитку “вищих психічних функцій” (довільна увага, логічна пам’ять, мислення в поняттях тощо). Досягнення рівня “вищих психічних функцій” в академічній творчості характеризується тим, що атмосфера та “дух” сучасності дістають своє вираження через вживання знаків, які репрезентують певні музичні явища минулого і входять до фонду своєрідної музично-культурної “ноосфери”. Довільне ж оперування надбаннями цього інформаційного простору, засвоєними узагальнено-опосередкованим шляхом, свідчить про досягнення музичним мисленням рівня мислення в поняттях.
Аналіз зіставлення понять “фольклор” – “фольклоризм” – “неофольклоризм”, поставлених у логічний ряд, виявляє кумулятивну закономірність його організації: явища, які виникли в різний історичний час, функціонують паралельно, розвиваються і взаємодіють, що підтверджується фактом існування у сучасній музичній практиці фольклорних, і фольклористичних, і неофольклорних проявів. Кумулятивністю цієї тріади пояснюється також той факт, що неофольклоризм не виключає всіх способів переінтонування фольклору, вироблених у фольклоризмі ХІХ ст., а лише додає до них нові прийоми, іноді якісно переосмислюючи й трансформуючи традиційні.
Наявні в музикознавчій літературі трактування неофольклоризму (включаючи дефініції, в яких відсутній даний термін, а замість нього вживається “фольклоризм” – Л. Березовчук, Г. Григор’єва, М. Дрожжина, Л. Кокорєва, Л. Райляну, О. Фрайонова, Л. Христіансен, Н. Шахназарова) проаналізовані нами за допомогою методологічного прийому моделювання. Модель-схема визначення поняття будується за параметрами, що є результатом поєднання критеріїв моделювання в працях філософа В. Кузнєцова та музикознавця І. Котляревського (див. Рис.1). У трьох горизонтальних колонках поняття, через які визначається “неофольклоризм”, розподіляються за належністю до бази (В) (рід/клас, до котрого належить явище; фундаментальні для наукової галузі поняття), репрезентуючої частини (R) (поняття, що вказують на істотні ознаки об’єкту визначення, властивості й відношення елементів всередині системи) та сполучної частини (I) (у цьому випадку вказує на характер взаємодії композиторської творчості з фольклором).
У вертикальних стовпчиках використані у визначенні терміни-поняття класифікуються за критеріями, запропонованими І. Котляревським: 1) терміни, які пояснюють визначувані в даному контексті поняття (безпосередньо визначувані; непрямо визначувані); 2) терміни, що пояснюють поняття, не визначувані в даному контексті (загальновживані; невизначені за змістом або метафоричні). Названі критерії класифікації дозволяють робити висновки щодо ґрунтовності та наукової значущості розглянутого визначення на підставі відбору для дефініції певних термінів (наукових, загальновживаних, метафоричних).
Наскрізний огляд схем-моделей музикознавчих дефініцій неофольклоризму дозволив виявити основні концепти дослідження, напрямки еволюції розуміння поняття: а) в хронологічному ракурсі (перша третина ХХ ст. – перша половина ХХ ст. – ХХ століття в цілому); б) в історико-типологічному аспекті (рух – течія – тенденція – стильовий напрямок); в) від засобів письма, музичної мови до стилю та музичного мислення; г) від ненаукових дефініцій (поєднання, проникнення, оновлення, опора) до понять “міжкультурні взаємодії”, “діалог”, “асиміляція”, “інтерпретація”. Зміна дослідницьких поглядів відбувається і в оцінці явища: від підкреслено емоційної, різко негативної оцінки з боку прихильників авангардної лінії розвитку мистецтва у 1950-ті роки (П. Коллер, Б. Шеффер, Г. Штуккеншмідт) до намагання науково визначити його особливості. Як провідні орієнтири дослідження обрано поняття “музичне мислення” та “діалог”.
Складність та багатоосяжність поняття “неофольклоризм” дозволяє говорити про існування в його розумінні декількох “іпостасей” та “ликів”. (концепція моделювання понять В. Кузнєцова). Так, “іпостасі” поняття “неофольклоризм” дають, водночас, уявлення про два магістральні аспекти його вивчення – статичний та динамічний: 1) неофольклоризм як комунікативна структура, що “закодована в повідомленнях” (В. Кузнєцов) – тобто як музично-теоретичне поняття; 2) неофольклоризм як ментальна структура, що існує в свідомості композиторів, “використовується при думанні про зовнішні та внутрішні феномени” (В. Кузнєцов), тобто музично-практичне явище. “Лики” поняття маркірують базові концепти розглядання неофольклоризму: 1) “когнітивний лик” в даному контексті розкриває діалогічну природу неофольклоризму; 2) “психологічний лик” є підставою для розглядання неофольклоризму в контексті теорії музичного мислення. Наступні підрозділи дисертації розкривають специфіку названих елементів структури поняття “неофольклоризм”.
Другий підрозділ “Концепційні засади визначення” присвячено визначенню поняття “неофольклоризм” у “когнітивному лику”. Для цього здійснено аналіз досліджень з проблеми музичного мислення (далі скорочено – ММ. – О. Д.) та виявлено аспекти, які пояснюють місце неофольклоризму в його типологічній структурі.
Огляд музикознавчої літератури з проблеми ММ охоплює широке коло питань: ММ як частина художнього та загальнолюдського мислення; функції ММ; характеристики ММ (інтонаційність, музично-мовна форма реалізації, логічні та позалогічні компоненти, мисленнєві операції, поняттєвість, існування зовнішнього і внутрішнього планів ММ); рівні розглядання ММ (філо- та онтогенез); термінологічне питання; основні системи поглядів та підходи до визначення. За основу розуміння поняття “музичне мислення” в цій роботі прийнята точка зору М. Арановського, що в процесі створення музичного твору система ММ діє як система селекції, обмеження, наведення на ціль, структурування тексту в його єдності плану вираження й змісту, та дефініція В. Москаленка, в якій цей феномен трактується як “оперування інтонаційними моделями для вирішення певного творчого завдання”. Під виразом “оперування інтонаційними моделями” в контексті композиторської творчості ми розуміємо процес відбору цих інтонаційних моделей та часо-просторової організації їх у художню цілісність різного масштабу за допомогою різноманітних операцій опосередкування (аналіз, синтез, абстрагування й узагальнення, конкретизація та диференціація).
Гіпотеза, що в структурі ММ неофольклоризм є окремою типологічною ланкою, випливає з того, що “тип” трактується як таке формально-логічне родове поняття, котре визначає суттєво-закономірне для роду життєвих явищ і втілюється у формі індивідуального (О. Лосєв). Як критерії для створення типології ММ пропонуються напрями вивчення феномена мислення в психології: процес, діяльність, спілкування. В музикознавчих працях процесуальний аспект традиційно розглядається в контексті проблеми музичного становлення (Б. Асаф’єв, Н. Горюхіна та ін.), діяльнісний аспект – у зв’язку із специфікою музично-творчих завдань (творення, виконання, сприйняття, інтерпретування). Третій з названих аспектів, як правило, пов’язується з комунікативною функцією ММ (праці Б. Асаф’єва, А. Сохора та ін.), спілкуванням між суб’єктами, задіяними у названих вище видах музичної діяльності (наприклад, композитор – слухач).
|
