СХІДНІ ВПЛИВИ В ОРНАМЕНТАЛЬНОМУ ОФОРМЛЕННІ УКРАЇНСЬКИХ ІКОН КІНЦЯ ХVІ – ХVІІ СТОЛІТЬ

Краткое содержание

У вступі розглядається проблематика дослідження, обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет, вказуються хронологічні і територіальні межі, методологічна основа і джерельна база, висвітлюються наукова новизна, практичне значення роботи, подається інформація про апробацію основних результатів дисертації.

Розділ 1. Аналіз літератури та методика дослідження. У першому розділі проводиться аналіз стану наукового опрацювання проблеми, дотичних до теми літературних джерел, розглядаються методика та термінологія дослідження. 

Аналіз літератури засвідчує брак досліджень щодо проблеми східних впливів у орнаментальному оформленні українських ікон кінця ХVI – ХVII ст. Спеціальної праці про вплив східної орнаментики на іконопис немає. У мистецтвознавчій науці питання не опрацьовувалося і в переглянутих джерелах згадується побіжно. Дослідники рідко звертаються й до таких аспектів проблематики, як орнаментальне оформлення українських ікон, східний вплив в українській орнаментиці чи східний вплив на українське мистецтво загалом – зазначені явища не отримали належного наукового опрацювання і фахових праць із названих тем не існує.

Принцип комплексного підходу, покладений в основу методології дисертації, актуальність дослідження і відсутність спеціальних праць з обраної теми спричинили використання значної кількості літературних джерел. Проведений огляд літератури засвідчив, що серед публікацій домінують насамперед наукові дослідження, присвячені історії країн мусульманського Сходу, історії України, а також мистецтвознавчі напрацювання, у яких розглядається багатогранне у своїх виявах мистецтво країн ісламу. Значно меншу групу джерел складають праці, що надають інформацію про контакти й історичні взаємозв'язки країн мусульманського Сходу і Європи та культурні взаємовпливи між цими регіонами. Українські автори загалом рідко звертаються до вказаних питань; більшість розглянутих праць належить закордонним дослідникам.

Проблема взаємозв'язків України і мусульманського Сходу окремо не розглядалася. Інформація щодо складової цієї проблеми – питання торговельно-економічних зв'язків між Україною і Сходом у XVI – XVII ст. – подається в VI томі відомої праці М.Грушевського „Історія України-Руси” – „Життя економічне, культурне, національне XIV – XVII віків”.

Багатопланова картина розвитку мистецтва мусульманського Сходу, його специфіка у різних країнах ісламу в різні історичні періоди, зокрема, у ХVI – ХVII ст., висвітлюється у дослідженнях російських сходознавців Л.С.Бретаніцького, Л.І.Ремпеля, Б.В.Веймарна, Ю.А.Міллера, Л.А.Лелекова. 

Проблему східного впливу на мистецтво Київської Русі активно розробляв Л.А.Лелеков. Серед його публікацій відзначимо „Искусство Древней Руси и Восток”, статтю „Искусство Древней Руси в его связях с Востоком (к постановке вопроса)”, в яких автор простежує точки зіткнення між культурами Сходу і Київської Русі.

Східні впливи у культурі і мистецтві Речі Посполитої – тема дослідження польських авторів: Т.Маньковського, що опублікував праці „Influence of Islamic Art in Poland”, „Polskie tkaniny i hafty ХVI – ХVII w.”, „Orient w polskiej kulturze artystycznej”, і А.Якімовіча – „Zachód a sztuka Wschodu”. З-поміж порівняно нових польських видань, які в дечому підсумовують попередні напрацювання дослідників з питань взаємозв'язків польської культури зі Сходом та східного впливу у мистецтві Речі Посполитої, варто назвати збірники: „Orient i orientalizm w sztuce”, та „Orient w sztuce polskiej“. Ці джерела варто використовувати і при дослідженні українського мистецтва  ХVI – ХVII ст.

Ґрунтовним дослідженням орнаментики мусульманських країн є німецьке видання „O amente” у двох томах, другий том якого – „Eintauseneis islamische Motive” – повністю присвячений мотивам східного орнаменту і містить великий ілюстративний матеріал. Вартісною роботою з вивчення орнаментальних побудов мусульманського Сходу є праця М.С.Булатова „Геометрическая гармонизация в архитектуре Средней Азии  IХ – ХV веков”.

Проведений огляд літератури засвідчив, що дослідники рідко зверталися до питання орнаментики ікон. Актуальний стан опрацювання цієї проблеми зводиться переважно до короткого аналізу орнаментів на іконах у межах студій над тими чи іншими питаннями українського іконопису. Опубліковані відомості можуть сформувати певне уявлення щодо орнаментального оформлення ікон, проте лише в загальних рисах, і є, по суті, надто нечисленними. Стислу інформацію про орнамент в українських іконах подають І.Свєнціцький, В.Свєнціцька, П.Жолтовський. Більш ґрунтовно проблему орнаментального оформлення ікон розглядають М.Драган у відомій праці „Українська декоративна різьба ХVI – ХVIII ст.” і О.Сидор у дисертаційній праці „Творчість Йова Кондзелевича та українське малярство кінця ХVI – першої половини ХVIII ст.” і статті – „Орнаментальні мотиви в давньому українському малярстві”.

Проблема східного впливу в орнаментальному оформленні українських ікон у мистецтвознавчій літературі не отримала фахового опрацювання, оскільки вивчення орнаментики  ікон загалом проводилося в дуже скромних масштабах.

Методи дослідження визначалися відповідно до їх ефективності при аналізі орнаментального оформлення українських ікон кінця ХVI – ХVII ст. і східних впливів у цій орнаментиці. В основу методики дисертаційного дослідження покладено принцип комплексного підходу як не лише ефективний, а й необхідний фактор у вивченні обраних об'єкта і предмета дослідження, що потребують комплексного застосування відповідних взаємопов'язаних методів для вирішення конкретних завдань.

Історичний метод використовувався при розгляді процесів і явищ, що спричинили поширення східних впливів у культурі європейських країн, дозволив з'ясувати передумови східних впливів на українське мистецтво. Метод мистецтвознавчого аналізу застосовано при дослідженні художніх особливостей орнаменту в українських іконах кінця ХVI – ХVII ст. та стилістичної еволюції орнаментики ікон упродовж цього періоду. Метод порівняльного аналізу є одним із основних у методології дисертаційної роботи, оскільки дослідження багато в чому ґрунтується на зіставленні й порівнянні зразків східного орнаменту з орнаментами на тлі українських ікон кінця ХVI – ХVII ст., на підставі чого виявлені подібності, спільні принципи і прийоми в орнаментиці ікон і східних орнаментах, простежені використання і трансформація запозичених схем і мотивів східної орнаментики в українських іконах. Типологічний метод застосовувався при визначенні основних схем організації орнаменту за розташуванням декоративних мотивів на площині тла ікон і класифікації мотивів орнаментального декору українських ікон кінця XVI – XVII ст. При аналізі схем і мотивів орнаменту ікон, їх порівнянні зі зразками орнаментики мусульманського Сходу використовувався метод опису.

Розділ 2. Східні впливи в українському мистецтві кінця XVI – XVII ст. У розділі розглядаються історичний аспект проблеми впливів мусульманського Сходу на мистецтво Європи загалом і України зокрема, передумови і особливості поширення східних впливів в українському мистецтві кінця XVI – XVII ст., подається характеристика орнаменту мусульманських країн Близького і Середнього Сходу.

2.1. Культурні впливи Сходу і європейський контекст. Східні впливи помітно позначалися в культурі європейських країн упродовж усієї доби Середньовіччя і в Новому часі – в Європі періоду хрестових походів, монгольського завоювання, в часи османської окупації слов'янських земель Південної і Східної Європи – та знаходили вираження насамперед в орнаментиці. Проникнення цивілізаційних здобутків культури країн ісламу в Європу зумовлювалося різноплановими зв'язками – військовими, торговельними, дипломатичними, культурними. Найбільш інтенсивно східні впливи проявлялися в регіонах безпосереднього контакту культур мусульманського Сходу і християнської Європи: арабській Іспанії, Візантії, а також у містах Італії, торговельна діяльність в яких сприяла активним взаємовідносинам із центрами арабо-мусульманської цивілізації. Масштабні турецькі територіальні завоювання XIV – XVII ст. наблизили ісламський світ до Європи, залучивши у коло культури ісламу слов'янські землі, і посилили взаємоконтакти та східні впливи загалом.

Вироби художнього ремесла мусульманського Сходу, що у великій кількості надходили на європейські території, були носіями певного комплексу орнаментів, котрі швидко розповсюджувалися і знаходили відображення у творах європейського декоративно-ужиткового мистецтва. Основним джерелом для запозичення схем і мотивів орнаменту були візантійські (з елементами східного походження або із прямим наслідуванням східних візерунків), арабські, іранські, середньоазійські, згодом турецькі тканини. Впливи Сходу в орнаментиці поширювалися і через посередництво італійських тканин, що наслідували східні зразки.

У XVII ст. східні впливи простежуються в мистецтві країн Східної та Південної Європи внаслідок турецьких територіальних завоювань у цьому регіоні і близького контакту з культурою мусульманського Сходу.

2.2. Історичні передумови та особливості поширення східних впливів в українському мистецтві кінця XVI – XVII ст. Орієнтальні впливи помітно виявилися в українській художній культурі означеного періоду через певні історичні передумови і в багатьох аспектах були пов'язані з географічним розташуванням України на межі двох культурних зон – Заходу (Європи) і Сходу (Азії). Ісламський світ безпосередньо наблизився до українських земель лише у XV ст. внаслідок посилення турецької держави, падіння Константинополя і знищення Візантії, прийняття Кримського ханства під протекторат Туреччини, підпорядкування Валахії і Молдавії, Угорщини – регіонів, що безпосередньо контактували з Україною. Раніше східні впливи також позначалися в українській культурі (в орнаментальному мистецтві Київської Русі) і здійснювалися через візантійське посередництво або внаслідок безпосередніх контактів з культурою Сходу. У XVI – XVII ст. орієнтальні впливи проявилися більш потужно.

Суттєвим чинником проникнення східних впливів слід вважати поширення у суспільстві Речі Посполитої концепції сарматизму, що спричинила звернення до східної моди та наслідування східних зразків у мистецтві. Серед передумов східних впливів на українське мистецтво – численні і різнопланові контакти з культурою мусульманського Сходу – військові, торговельні, дипломатичні. Татарські напади на українські землі, польсько-турецькі війни, окупація Поділля турками у 1672-1699 рр., подорожі, дипломатичні місії, розвинена торгівля з країнами ісламу в західноукраїнському регіоні, що був сполучною ланкою у транзиті Схід – Захід, монополія Львова на торгівлю зі Сходом – серед факторів, що зумовлювали масштабні надходження товарів східного виробництва на українські терени – тканин, килимів, зброї, ювелірних виробів тощо. Ці твори високо цінувалися, користувалися широкою популярністю і викликали численні наслідування в місцевому художньому ремеслі. Торговельна і реміснича діяльність вірменських поселенців у містах Західної України, що, як етнос східного походження, мали широкі контакти з різними регіонами Сходу та у виготовленні виробів орієнтувалися на східні зразки, також є вагомим чинником поширення східних впливів у мистецтві.

Впливи мусульманського Сходу виявилися в українському декоративно-ужитковому мистецтві XVII ст., в орнаментиці художніх виробів – у запозиченні східних орнаментальних схем, мотивів, їх поєднанні з елементами місцевої орнаментальної традиції. Джерелами інспірацій були військові трофеї, імпортовані зі Сходу товари, речі, привезені в результаті дипломатичних контактів і подорожей. Передовсім ввозилися предмети розкоші з Туреччини та Ірану, отже, саме турецькі та іранські орнаменти були взірцем для наслідування місцевим майстрам.

2.3. Орнаментика країн Близького і Середнього Сходу як джерело інспірацій декору творів українського іконопису. У підрозділі розглядається орнамент країн ісламу, зокрема, Туреччини та Ірану досліджуваного періоду, його специфіка й основні характеристики, орнаментальні схеми і репертуар декоративних мотивів, розвиток у часі і регіональні відмінності, що дає основу для подальшого простеження і виявлення східних елементів у орнаментальному оформленні українських ікон кінця XVI – XVII ст.

Вирішальним чинником, що визначив характер арабо-мусульманської орнаментики періоду Середньовіччя і сформував її специфіку, став вплив ісламу, з яким пов'язане надзвичайне розповсюдження і розвиток орнаментального мистецтва в країнах Близького і Середнього Сходу.

В контексті теми дисертації найбільше значення має рослинна орнаментика як джерело інспірацій для оздоблення творів іконопису. Рослинний орнамент досягає розквіту в Сефевидському Ірані й Османській Туреччині XVI – XVII ст., характеризується декоративністю, різноманіттям схем і мотивів, поліхромією – якостями, притаманними східному мистецтву. Домінантними мотивами є тюльпан, гвоздика, троянда, лотос, плід і квітка граната, схемами – банд-е румі, ісламі. Середньоазійський орнамент також розвивався у руслі еволюції мистецтва країн, що входили у систему Арабського Халіфату. Майстри-орнаменталісти створювали композиції залежно від власної фантазії та естетичних принципів, вироблених культурою ісламу.

Розділ 3. Орнамент в українських іконах кінця XVI – XVII ст. У третьому розділі розглядається орнамент в українських іконах кінця ХVI – XVII ст. у взаємозв'язку з характерними мистецькими процесами часу – панівними стилістичними напрямами і впливами, що надходили як із Заходу, так і зі Сходу; висвітлюються причини орнаментування ікон, простежується розвиток орнаменту на іконах у XV – XVIII ст., визначаються основні орнаментальні схеми та мотиви,  аналізуються художні особливості іконних орнаментів.

3.1 Загальні тенденції розвитку. Орнаментування тла українських ікон виникло внаслідок дії певних чинників, серед яких: наслідування декору металевих шат; впливи готичного сакрального малярства і декоративності народного мистецтва; потреба в абстрагуванні сакрального зображення на іконі (в поєднанні з символічним значенням золота ікони цьому сприяло оздоблення золоченого тла); у XVII ст. – відповідність золоченого тла ікон цілісному іконостасному ансамблю та тенденціям стилю бароко.

Орнаментальне оформлення українських ікон кінця XVI – XVII ст. значно відрізняється від іконних візерунків попереднього періоду (XІV – XVI ст.). Увага майстрів концентрується насамперед на оздобленні золоченого тла ікон переважно рослинними орнаментами або ж рослинні мотиви використовуються для заповнення геометричних елементів візерунка. Золочене тло ікон із своєрідним комплексом орнаментів стало характерною ознакою українського іконопису кінця XVI – XVII ст. Орнамент українських ікон упродовж періоду кінця XVI – XVII ст. розвивався у руслі загальних закономірностей еволюції сакрального малярства й орнаментики на українських землях, відобразивши панівні стилістичні напрями західноєвропейського мистецтва і впливи мистецтва Сходу, що поєднувалися на ґрунті національних традицій.

Орнамент українських ікон кінця XVI – XVII ст. не залишається однорідним, незмінним і не вичерпується кількома характерними різновидами. Українським іконам властиві багатство і розмаїття орнаментального оздоблення, що виявилися у розповсюдженні значної кількості варіантів орнаментальних рисунків тла. Певні типи орнаментів властиві для ікон окремих майстрів, іконописних майстерень, іконостасів досліджуваного періоду. Дослідження пам'яток українського іконопису кінця XVI – XVII ст. засвідчує спільність розвитку орнаментики в іконах різних регіонів України: у стилістиці, використанні орнаментальних схем і мотивів.

3.2 Художні особливості. Традиції та інспірації. Художні особливості орнаментики українських ікон кінця XVI – XVII ст. значною мірою визначені впливом панівних у тогочасному українському мистецтві стилістичних напрямів – ренесансу, маньєризму, бароко, що долучалися до традицій народної орнаментики та української орнаментики попередніх періодів розвитку. Потужним джерелом інспірацій для орнаменту ікон стало мистецтво Сходу. Із синтезу східних і західних впливів та національних традицій витворився комплекс орнаментів, позначений художньою своєрідністю, яка значною мірою була зумовлена впливами східного мистецтва.

За розташуванням мотивів на площині тла можемо виділити дві групи орнаментів на іконах досліджуваного періоду – із впорядкованою структурою на основі сітки та з довільним розташуванням рослинних мотивів. Особливо поширеною в оздобленні іконного тла була схема на основі рослинної ромбовидної сітки.

Орнаментальне оформлення українських ікон наприкінці XVI – впродовж XVII ст. проходить певну еволюцію, демонструючи тенденцію до ускладнення та врізноманітнення візерунків іконного тла в композиційних вирішеннях і трактуванні орнаментальних мотивів. У орнаментації ікон відобразилися впливи ренесансної, маньєристичної, барокової стилістики.

Ренесансний орнамент в ікономалярстві виявився у дотриманні певних засад, рис стилю відродження у трактуванні візерунка – це гармонійність, дотримання міри у декоруванні, симетричність композицій і спокійна ритміка, а також у використанні значної кількості мотивів, що притаманне різьбленому по левкасу орнаментуванню тла ікон кінця XVI – середини XVII ст.

Мистецтво маньєризму вплинуло на стилістику іконних візерунків і виявилося у тенденціях до збагачення орнаменту декоративними деталями, тісного і насиченого розташування мотивів на площині тла, ускладненні ритмів, подрібненості форм.

Вплив стилю бароко у другій половині XVII ст. спричинився до набуття іконними візерунками притаманних цьому стилю характеристик: динамічності, насиченості, підвищеної декоративності, світлотіньових градацій, енергійності. Широке використання аканта як орнаментального мотиву в оздобленні тла ікон також є виявом барокових тенденцій.

Орнамент українських ікон виявляє спільні характеристики з орнаментом у мистецтві країн ісламу; ця спорідненість уможливила наслідування східних орнаментальних схем і мотивів у оздобленні творів іконопису.

 Розділ 4. Особливості адаптації і трансформації східних орнаментальних мотивів у оздобленні українських ікон кінця ХVI – ХVII ст. У розділі розглядаються елементи східного походження в орнаменті українських ікон, простежується їх еволюція в мистецтві Сходу, використання і трансформація у творах іконопису кінця ХVI – XVII ст., проводиться порівняльний аналіз схем і мотивів орнаменту мусульманських країн та орнаменту на іконах. 

4.1. Використання орнаментальних схем східного походження. Впливи Сходу в орнаменті українських ікон кінця ХVI – ХVII ст. виявилися у використанні східних орнаментальних схем, котрі були пристосовані місцевими майстрами для оздоблення творів іконопису. Схеми розташування орнаменту на іконах відповідають орнаментальним схемам мистецтва Сходу – рослинній ромбовидній сітці і банд-е румі – схемі з чітких геометричних фігур (загострених овалів) з рослинними мотивами всередині. Ці схеми отримали поширення в усіх областях мусульманського Сходу (включно з Індією Великих Моголів), були характерними для декору пам'яток архітектури і декоративно-ужиткового мистецтва країн ісламу, широко розповсюджуючись також у тих регіонах (Візантія, російські землі) чи видах мистецтва (тканини, зокрема, італійські), на яких помітно позначилися східні впливи. Внаслідок східних впливів у XVI – XVII ст. ці схеми поширилися в орнаменті українських ікон.

Східні орнаментальні схеми і мотиви, розвиваючись як елементи орнаменту в українському мистецтві, зазнавали певних трансформацій відповідно до еволюції українського іконопису та українського орнаменту впродовж досліджуваного періоду.

4.2. Комплекс орнаментальних мотивів в українських іконах кінця XVI – XVII ст.: трансформація східних орнаментальних форм. Впливи мусульманського Сходу в орнаментиці українських ікон виявилися у запозиченні і використанні мотивів, характерних для орнаментики близькосхідного і середньоазійського регіонів.

У орнаменті країн ісламу та орнаменті українських ікон використовується майже тотожний підбір рослинних мотивів – це мотиви багатопелюсткової квітки, гвоздики, тюльпана, лотоса, плоду і квітки граната, серцеподібні мотиви із пальметкою всередині, листкові мотиви. Порівнюючи трактування названих мотивів у мистецтві мусульманського Сходу та в оздобленні українських ікон, знаходимо як прямі аналогії цим орнаментальним формам – цілком ідентичні, так і їх видозміни – значно трансформовані (у бік спрощення чи ускладнення) варіанти. Особливо багате опрацювання в орнаментиці ікон отримав мотив граната, який демонструє велике розмаїття форм.

Незважаючи на те, що аналогії в орнаменті країн ісламу можемо віднайти для більшості мотивів орнаментального декору українських ікон, проте не всі ці мотиви інспіровані мистецтвом мусульманського Сходу досліджуваного періоду. Деякі орнаментальні форми східного походження потрапили в українську орнаментику раніше (крин, серцеподібний паросток із пальметою всередині). Мотиви гвоздики, тюльпана, лотоса, граната з'явилися в орнаментиці ікон під впливом орнаментального мистецтва країн ісламу.

Схеми та мотиви, характерні для східної орнаментики, використовувалися майстрами в оздобленні тла українських ікон упродовж усього ХVIІ ст.; у першій половині століття такі мотиви надзвичайно різноманітні, демонструють значну кількість аналогій зі зразками у мистецтві мусульманського Сходу; у другій половині та ближче до кінця ХVIІ ст. в орнаментиці ікон застосовується більше трансформованих варіантів досліджуваних мотивів. Майстри-сницарі творчо переосмислювали інспіровані мистецтвом Сходу орнаментальні форми, спрощуючи чи ускладнюючи їх, доповнюючи новими елементами, трансформуючи відповідно до власних естетичних смаків і фантазії.

Проведений аналіз засвідчив, що при розгляді східних впливів у орнаментальному оформленні українських ікон кінця ХVI – ХVIІ ст. маємо справу не з поодинокими збігами у трактуванні окремих орнаментальних мотивів, а зі спільністю побудови, декоративного репертуару та естетичних якостей досліджуваних візерунків.

Східні впливи були досить вагомим чинником у формуванні характеру орнаментального оформлення українських ікон досліджуваного періоду і в поєднанні з іншими факторами – місцевою орнаментальною традицією та західноєвропейськими впливами – спричинили появу комплексу цілком оригінальних візерунків, що його нам демонструють пам'ятки українського ікономалярства кінця ХVI – ХVIІ ст.