УГОРСЬКА ВИШИВКА ЗАКАРПАТТЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ ( ХУДОЖНЬО­ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
УГОРСЬКА ВИШИВКА ЗАКАРПАТТЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ ( ХУДОЖНЬО­ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ)
Альтернативное Название: ВЕНГЕРСКАЯ ВЫШИВКА ЗАКАРПАТЬЕ XIX - первой четверти ХХ ВЕКА (ХУДОЖНЬОФУНКЦИОНАЛЬНИ и стилистические особенности)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі дисертаційної роботи обгрунтовується актуальність теми, окреслюється мета та завдання, визначається предмет і об'єкт дослідження а також його територіальні межі. Також вказується наукова новизна роботи, особистий внесок автора дисертації, варіанти практичного застосування дослідження та надаються відомості, що до апробації його результатів.


Розділ 1.  Історіографія та джерела дослідження. Вишивка угорців Закарпаття досі не стала окремим предметом дослідження. На сьогодні фрагментарні відомості про вишивку угорців Закарпаття знаходимо в етнографічних працях, присвячених угорській культурі. Огляд літератури подається за хронологічним порядком, де окремо згруповані українські, російські та угорські джерела. Дослідженням культури закарпатського краю в другій половині ХІХ ст. займались відомі вчені Я.Головацький, П.Чубинський, І.Срезневський. У їх працях містяться тільки окремі зауваження про угорське населення, вони взагалі не торкаються народних промислів чи мистецтва угорців.


Велику кількість власних етнографічних матеріалів з 1885 року публікували етнографи М.Врабель, І.Мейгеш, О.Петров, Й.Рубій, Є.Фенцик у двотижневику „Листок”. Для цих публікацій також характерна відсутність наукового аналізу, автори здебільшого складають лише опис того чи іншого етнографічного явища, окремих різновидів народного мистецтва, строю, традицій та ін. Важливу роль у дослідженні народної спадщини краю відіграв відомий краєзнавчий часопис «Підкарпатська Русь» (1923-1936), з яким співпрацював видатний український фольклорист та етнограф В. Гнатюк. Опубліковані матеріали, переважно етнографічного характеру, незважаючи на дещо незвичну мову, підтверджують українську основу народної культури Закарпаття.


У період 1923-1955 рр. зацікавлення науковців дослідженням вишивки Закарпаття відчутно послаблюється. Найбільший вклад у дослідження культури угорців зі сторони українських науковців зробила мистецтвознавець О. Полянська. Її статті про одяг та вишивку Закарпаття у 70-х роках  друкувалися в журналі “Народна творчість та етнографія”. У фондах Закарпатського музею архітектури та побуту зберігаються також два важливих рукописи. Один із них вийшов друком під назвою «Угорський народний одяг». Друга, не менш важлива праця, в якій подаються матеріали про угорський народний костюм та вишивку, вийшла під назвою  «Оздоблення народного одягу угорців та румун Закарпатської області».


У розділі також розглядаються угорські літературні джерела ХІХ, ХХ, ХХІ ст. спрямовані на дослідження угорської вишивки Закарпаття. Найдавнішим джерелом, де містяться відомості про одяг та вишивку угорських селян Закарпаття є стаття Міхая Ускої «Tiszaháti népélet Bereg megyében» (“Життя населення Затисся у Березькій жупі”), яку опубліковано у 1845 р. в журналі «Pesti Divatlap».  Крім традицій та побуту угорських селян Затисся автор описує і їхній одяг, оздоблення та вишивку, а також торкається окремих процесів, які вплинули на зміни традицій у народному мистецтві. У 50-х роках ХІХ ст. у Будапештській недільній газеті «Vasá api ujság» з’являються перші повідомлення про життя угорських селян Тячівщини. Пастор тячівської реформаторської церкви Ботізі Янош  1855 р. пише в цій газеті статтю «Técső és kő yéke» (“Тячево та його околиці”), де крім історичних відомостей також описує жіночий та чоловічий угорський одяг. У 60-х роках ХІХ ст. більш детальні дослідження у Мароморишській жупі проводить П.Сотмарі Карой, який також спрямовує свою увагу на угорські села Тячівщини, але в його працях з’являється вже ілюстративний матеріал. Величезний внесок у розвиток етнографії Закарпаття зробив угорський вчений Тиводар Легоцький. Крім історичних відомостей у його наукових творах містяться матеріали про легенди, перекази та описи видатних місць, що є важливим джерелом для визначення семантики окремих мотивів Закарпатського орнаменту.


На початку ХХ ст. дуже мало науковців спрямовують свою увагу на дослідження Закарпаття, тому про угорську вишивку цього краю статті не виходять. Зустрічаються тільки окремі зауваження Д.Молоні та А.Германа у плані порівняльних характеристик.


У 1939 р. за редакцією обласного соціографічного відомства у світ виходить монографія про Ужгород та Ужанську жупу «Ungvár és Ung vármegye». Автором розділів про географічне розташування угорських сіл, народний одяг, домашні промисли є Чомар Золтан. Важливою інформацією є зауваження автора про зміни у селянському одязі у 30-х роках ХХ ст., які виявилися під впливом тенденцій світської моди. З´явилося поняття непристойності у плані носіння традиційного народного, оздобленого вишивкою костюму. У 50­і роки над дослідженням угорської вишивки хрестиком працює Марія Сірмої Форіш. В публікаціях 30-х років М.Сірмої Форіш описує вишивку Затисся, де також вперше дає назву вишивці колишньої Березької жупи – «Березька вишивка». Схожі дослідження проводили Гертруд Полойтої, Іштван Дьорфі, Георгіна Лендел, Едіта Фел.


Найбільші досягнення у дослідженні текстильних виробів угорців Закарпаття належать директорові Березького музею міста Вашарошномень, доктору наук Шарлоті Чісар-Фелгош. Вона вперше провела комплексне дослідження художнього ткацтва і вишивки на території Закарпаття. 1982 р. було видано книгу «A beregi népi textiliák lexikona» (“Лексикон березького народного текстилю”), авторами якого є відомий етнограф, протестантський пастор А. Чісар та доктор етнографічних наук Ш.Чісар-Фелгош. Автори виклали вичерпну характеристику значень угорських народних термінів, які стосуються березького текстилю. В четвертому номері “Вісника” Соболч-Сотмарської області за 1986 р.  виходить стаття Ш. Чісар-Фелгош «A beregi Tiszahát néprajzához» (“До етнографії березького Затисся”), де автор пише про вишивку, як про найважливіший вид народного мистецтва у Березькій жупі. У середині 90-х років Ш.Чісар-Фелгош активізує свої експедиційні дослідження. 1995 р. виникла ідея інвентаризації майна реформаторських церков Закарпаття, щоб проаналізувати та зробити опис храмів, церковного приладдя, дзвонів, вишивки та написати історію реформаторських общин. Роботу  проводила комісія у складі чотирьох осіб: А.Молнар, Е.Солої, І.Кюллош та Ш.Чісар- Фелгош, яка займалася дослідженням саме вишивки. Чісар-Фелгош на території Закарпаття зібрала відомості про наявність унікальних екземплярів сакральної вишивки, серед яких є навіть і такі, що датуються ХVII – XVIII століттями. Завдяки плідній п’ятирічній праці 2000 р. виходить чотиритомник “Magyar Református Egyházak javainak tára” (“Опис майна угорських реформаторських церков”) [145 – 148]. У всіх чотирьох томах  подається опис суто Закарпатських церков колишніх жуп. У книзі також розміщені світлини більшості описаних експонатів і вишивок включно.


          Отже, в розглянутих працях, розрізнених публікаціях угорських етнографів знаходимо лише фрагментарні відомості дотичні до нашої теми. Немає мистецтвознавчого дослідження, яке б комплексно розкривало завдання поставлені у дисертації.


У загальнотеоретичному мистецтвознавчому аспектах осмислення проблеми, порушеної у дисертації автор ґрунтується на дослідженнях українських і зарубіжних вчених Ф.Вовка, К.Матейко, Т.Кари-Васильєвої, Г.Стельмащук, Р.Захарчук-Чугай, Т.Ніколаєва, М.Селівачов, Г.Скрипник, М.Станкевича а також відомого угорського етнографа Едіти Фел.


         У другому розділі « Історія угорської вишивки Закарпаття ХІХ – першої чверті ХХ ст. » розглядаються основні етапи розвитку угорської вишивки Закарпаття ХІХ – першої чверті ХХ ст.


Історичний аналіз вказує на те, що на території Закарпаття особливості розвитку угорської вишивки не відзначалися великими відмінностями у межах локальних осередків, скоріше навпаки – у колориті, структурі композиційного вирішення, пластиці декору кожне із сіл чи міст мало спільні риси і художні ознаки.


            Процеси, що вплинули на зміну стилістики, етнічні особливості народної угорської вишивки можна відстежити завдяки поодиноким збереженим зразкам, що датуються від ХVII ст., зберігаються в Угорських етнографічних музеях і реформаторських церквах Закарпаття. На початку ХVІІ ст., під час панування трансильванських князів Ракоціїв у Мукачівському замку був заснований вишивальний гурток де навчали мистецтву вишивки турецькі майстри та майстрині. Це спричинило появу у вишивці угорців нових стилістичних ознак, привнесених турецькими майстрами, пов’язаних у першу чергу із рослинною орнаментикою, що згодом стає панівним в угорській вишивці, а також спонукає виникненню понять “tőrők szekfű” „турецька гвоздика”. У вишивці з’являються рослинні мотиви із стеблами, що взаємно перетинаються, що вказує на присутність турецьких елементів в угорській вишивці загалом. У розділі вказано позитивні фактори заснування місцевих вишивальних гуртків, що діяли під патронатом місцевих трансильванських князів. До найвідоміших осередків Закарпаття, де розвивалося мистецтво угорської вишивки слід віднести колишню Березьку жупу, що дає підстави твердити про розвиток угорської вишивки у місцях найбільшої локалізації традиційної культури угорського населення, завдяки чому процеси збереження традиційних, технічних і художньо-стильових особливостей вишивки впливали на розвиток народних ремесел, зокрема мистецтва вишивки. Найдавніший взірець березької вишивки початку ХІХ ст. оздоблює скатертину реформаторської церкви с. Рівне (Мукачівський р-н). Традиційними для Закарпатських угорців є лінійно-силуетні орнаменти, які зустрічаються  в народній, а також і дворянській вишивках. Найдавніший виріб із лінійно-силуетним орнаментом  зберігається у с. Такош комітату Берег, він датується 1668 роком.


У третьому розділі «Художньо-функціональна роль угорської вишивки» розглянуто естетичну функцію вишивки, проаналізовано вишивку, як основний композиційний засіб декоративного оформлення народного костюму угорців Закарпаття та церковних тканин реформаторських церков даної області. Також розглянуто розвиток колоризації та орнаментації вишивок, окремих видів поясного і плечового одягу.


3.1. Функції вишивки в жіночому та чоловічому одязі. Незважаючи на тисячолітню історію проживання угорців серед слов’яномовного населення, їм все ж вдалося зберегти свою культурну автентичність, зокрема, у мистецтві вишивки народного костюму, його оздобленні, що пов’язано із прагненням виділення художні традиції з-поміж середовища слов’ян. Саме це спровокувало появу сталої термінології на означення насиченого різноманітними оздобленнями виробу. У традиційному костюмі угорців Закарпаття вишивка відіграє швидше допоміжну, ніж домінантну роль, таким чином створюючи композиційну врівноваженість між оздобленням і формою. На основі архівних джерел виявлено, що упродовж  ХVІІІ – ХІХ ст. у костюмі  угорців Закарпаття не спостерігалося різких змін у оздобленні вишивкою, костюми, як і жіночий, так і чоловічий, відзначалися стриманістю декору. Вишивка верхнього одягу кардинально відрізнялась від інших видів, в першу чергу через, індивідуальне трактування декору майстром – кушніром. На початку ХХ ст. спостерігається тенденція до нашарування одягу, що безпосередньо відобразилося на місцях зосередження вишивки. Вишивка сорочки, крім художньо-естетичного, локалізує особливості соціального і вікового статусу власника, що відображається в колористиці і техніці виконання. Поліхромія вишивки жіночого костюму найбільшою мірою простежується у керсетках і фартухах. На противагу, чоловічий костюм відрізняється колористичною стриманістю, винятком служать лише декотрі види святкового поясного одягу, фартух „surc” та рушники, які використовували в якості фартуха – „vőfélykendő”.


Найбільше національну закарпато-угорську стилістику зберіг народний костюм с. В. Добронь, завдяки своїй відокремленості від навколишніх угорських і русинських сіл.


 


3.2. Оздоблення верхнього суконного чоловічого угорського одягу –  сюру. У процесі вдосконалення традиційних і виникненні нових типів вбрання угорців Закарпаття найцікавішим видом верхнього сукняного чоловічого одягу був сюр.


          Сюр – давній тип верхнього одягу угорців Закарпаття, що має спільні риси із сусідніми лемківськими чугами, гуцульськими і буковинськими мантами. У межах цього виду одягу більшою мірою, ніж в інших прикладах, поєднались риси чисто побутового призначення і високохудожнього мистецтва оздоблення вишивкою і аплікацією. Оздоблення сюрів позначено різностильовими західноєвропейськими впливами у поєднанні із традиційним народним угорським мистецтвом і семантикою слов’яномовних та близько східних народів. В оздобленні сюрів не існувало обмежень, це спричинило появу різноманітних стилістичних напрямків, що чітко відображено у різноманітності форм орнаментальних композицій і яскравої кольорової гами вишивок. На відміну від початкового етапу оздоблення сюрів, що позначений чітким дотриманням точності виконання щодо вибраного взірця, у подальших прикладах стає відчутним прагнення до декоративності, введення окремих випадкових елементів – все це підкреслює динамічність і різноманіття декору. Розмаїття декорування сюрів має прямий зв’язок із діяльністю професійних вишивальників, кожен із яких вносив індивідуальні, у композицію і колористику неповторні елементи у вироби, що загалом вплинуло на традицію художньо-стилістичних особливостей.


 


 3.3. Вишивка жіночого верхнього хутряного одягу –  бунди. Виготовлення бунд відноситься до останнього, завершального етапу кушнірства угорців. Мотиви вишивки цього одягу були зосереджені, головним чином, у різноманітних стилізованих формах рослинної орнаментики, відтвореної майстрами на основі трансформації елементів з навколишнього природного світу. Структурне розташування орнаменту на жіночих бундах було зумовлено чітким геометричним поділом на парну і непарну кількість площин. Поверхня бунди оздоблювалася, рослинними мотивами, серед яких найчастіше зустрічаються  „очі пави”. Вишивка наносилася за допомогою техніки гладь.  Колористична гама оздоблення бунди набуває розвитку від стриманої, у межах червоного  і зеленого кольорового насичення у другій половині ХІХ ст., що загалом характерно і для вишивки інших видів одягу. Композиційна структура розташування орнаментальних схем на жіночій бунді безпосередньо підпорядкована логічній структурі силуету і конструкції бунди.


 


3.4. Сакральна вишивка у реформаторських церквах Закарпаття. Перші зразки вишивки реформаторських церков Закарпаття з'являються на скатертинах вже на початку доби реформації і позначені інтерпретацією традицій, функцій і художніх особливостей народної вишивки. Виготовлення і збереження вишивки із дорогих і простіших тканин виконаних у різній технічній і стильовій манері зумовлено лояльністю реформаторської церкви, смаками замовників дворянського середовища і проникненням народного мистецтва.


          Композиційні особливості розташування орнаментики на виробах  позначено симетрією натуралістично трактованих мотивів, з метою наслідування кращих взірців західноєвропейських текстильних виробів епохи Ренесансу і бароко. Орнамент розташовувався по периметру скатерті інколи поєднувався з цитатами із Біблії. Складні композиції і колористичні структури вишивок були позначені, як і в одязі та ужиткових виробах рослинними мотивами граната, ананаса, тюльпанів і зубчастих листків – зумовлених орнаментикою Сходу. З початку ХІХ ст. стилістика вишивок реформаторських церков Закарпаття  наслідує впливу пізнього рококо і класицизму і позначена лінійно-силуетним орнаментом, основними принципами якого є – натуралізм, асиметрія та графічні інтерпретації рослинних мотивів, християнської символіки, – всі ці методи були загальнопоширені у вишивці угорців. Вже на початку періоду Реформації, у зв'язку із забороною використання окремих зображень у протестантських церквах, у сакральній вишивці реформаторських церков відсутні антропоморфні мотиви. Поряд із суто народними вишивками у стилі „калоташ” в реформаторських церквах існують вишиті вироби виконані на дорожчих, важких тканинах, що пов'язане із проникненням нових модних тенденцій. Найпопулярнішими техніками що використовувалися у подібних виробах визначено: гладь і накладання ниток у прикріп, що суттєво відрізняється від оздоблень інших типологічних груп, і пояснюється впливом модерну.


 


У четвертому розділі  «Орнаментальні мотиви і техніки угорської вишивки Закарпаття» виявлено стилістичні особливості та регіональні взаємовпливи. Виявлено техніки виконання угорської вишивки Закарпаття. Виділено та охарактеризовано найбільш актуальні засоби композиції. Також описано семантику мотивів орнаменту, що є важливим фактором ґенези народного мистецтва вишивки угорців у цілому. У розділі також приведено таблиці і схеми, які доповнюють зміст кожного підрозділу.


4.1. Традиція та стилістичні особливості, регіональні взаємовпливи в інтер´єрній вишивці угорців Закарпаття. У цьому параграфі відзначено, що на формування народної інтер´єрної вишивки угорців Закарпаття впливала стилістика „панської вишивки” ренесансу, бароко, рококо, класицизму, романтизму, еклектики, національного романтизму, сецесії. Важливу роль у поширенні вишивки відігравала популяризація цього виду народного мистецтва наприкінці ХІХ ст.


На основі аналізу історичних реалій, та художньої стилістики можна виділити вишивку з „лінійно-силуетним” орнаментом та „березьку”, і вважати їх традиційними для народної вишивки угорців Закарпаття, в яких найчіткіше простежується семантика, своєрідна стилізація орнаменту і властива червоно-синя кольорова гама. Найчастіше закарпатські угорці використовували у вишивці мотиви рослинного орнаменту, які у ХІХ ст. відрізнялися геометризованістю форми мотивів, а у ХХ ст. натуралізмом. Суто геометричний орнамент був притаманний вишивці „калоташ”. Копіювання взірців народної вишивки з інших регіонів Угорщини, зокрема Трансильванії, було негативним явищем, що вплинуло на формування нових, невластивих закарпатським угорцям, модних тенденцій кінця ХІХ – початку ХХ ст. Винятком є вишивка „калоташ”, оскільки поширення її на Закарпатті у середині ХІХ ст. спонукало виникненню власних традицій у техніці виконання і художньому вирішенні. Проникнення на територію Закарпаття вишивки „матьо” на початку ХХ ст. спричинило актуалізацію поліхромної кольорової гами та натуралізму в декоративному вирішенні, що досі було невластивим для угорців Закарпаття. Внаслідок порівняння стилістичних ознак угорської вишивки з українською, виявлено найбільше спільних рис із районами Івано-Франківщини, Буковини, Полтавщини, Чернігівщини та Київщини, що яскраво виражено у геометризованих формах березької вишивки, лінійно-силуетних орнаментах, а найчіткіше у вишивці вирізуванням „колоташ”, з якою можна проводити прямі аналогії. Рослинні орнаменти із колотосезьких мотивів, які зустрічаються у вишитих творах закарпатських угорців, за своєю пластикою та червоною кольоровою гамою нагадують вишивку сорочок Сумщини.


4.2. Техніки угорської вишивки Закарпаття. Серед найважливіших чинників, що впливали на розвиток технік вишивання в першу чергу потрібно зазначити нероздільний зв'язок угорської вишивки із Західноєвропейськими та Азіатськими традиціями, які найяскравіше простежуються в рахувальних техніках.


               Типологія технік угорської вишивки Закарпаття базується на системному аналізі розвитку традицій вишивання, що вказує на різноманіття технік, серед яких найбільш актуальними виявилися гладь, хрестик, вирізання. Особливості розвитку технік вишивки не відзначалися великими відмінностями у межах локальних осередків, скоріше у формах композиційного вирішення. В техніках вирізування та хрестик, найкраще відображена автентичність мистецтва угорської вишивки.


           Виявлено, що поряд із техніками, аналогії яким можна зустріти в українській вишивці існують і такі, які не застосовувалися українцями. Приміром, техніка “margitőltés” („стібок моргіт”), „laposőltés hamis” („лукава гладь”) в українській вишивці відсутні, а також сюди можна віднести і різноманітну обробку тороків угорської вишивки, яка відрізняється характерними традиційними назвами та насиченістю переплетень, що є однією із основних розпізнавальних чинників вишивки угорців Закарпаття.


Функціонування вишивальних гуртків є позитивним фактором розвитку угорської вишивки Закарпаття. Завдяки цьому вдалося розвинути традиції вишивання, зберегти давні техніки та урізноманітнити декоративне оформлення народної тканини.


4.3. Композиція мотивів угорської вишивки Закарпаття. На основі комплексного аналізу структури орнаменту угорської вишивки Закарпаття визначено найбільш актуальні засоби композиції, та принципи художнього вирішення.


              Найбільш поширеними виявлено ритмічні композиції, які  складають чергування різних мотивів (ромбів, хрестиків, зиґзаґів, павучків тощо), переважно геометричного орнаменту. Вишивкою заповнюють виріб по нижньому та верхньому краях, по периметру  або по всій площині виробу.


         Інтерпретації ритмічних композицій із мотивів квадрату, ромбу, трикутника, які частіше відображали культ землеробства в угорській вишивці розвивалися у тісному зв'язку з народним мистецтвом сусідніх етносів (українців, румун, молдаван). Це дає змогу твердити, що геометричні мотиви, які особливо відображені в угорській березькій вишивці та вишивці «калоташ» мають спільні традиції із сусідніми народами.


        В основі метричних та рапортних композицій, лежить розташування рослинних мотивів квіток лілії, троянд, гвоздик, тюльпанів по хвилястій або зиґзаґоподібній лінії. Зустрічаються різновиди стрічкового орнаменту, які були досить актуальними в угорській, так само, як і в українській вишивці.


      Сецесійний орнамент і мода бюргерства мали найбільший вплив на формування структури орнаменту угорської вишивки початку XX ст. Симетричне розташування або чергування двох букетів, вазонів, мотивів зооморфного орнаменту, у натуралістичному вирішенні, які двома великими плямами заповнюють нижню частину полотна почали інтенсивно формувати новий смак та стилістику вишивки на початку ХХ ст.


      Пізніше вишивка урізноманітнюється симетричними та асиметричними композиціями із рослинного натуралістичного орнаменту, який заповнює переважно нижню частину вишивки однією масивною плямою.


      Серед мотивів рослинного орнаменту виявлено, що найбільш розповсюдженими були у цих композиціях букети з квітів троянди, пролісок, тюльпанів, ґеорґін, а також птахи – голуб, пава, фазан.


     Можна також визначити аналогічність деяких композицій угорської вишивки із лемківською, де диференційною особливістю є композиційне завершення країв виробу тороками, які в угорській вишивці відзначалися більшою різноманітністю.


4.4. Семантика мотивів орнаменту угорської вишивки. Виникнення орнаментики угорської вишивки Закарпаття глибоко пов’язане із обереговими та ритуальними функціями, а отже має семантичний характер. Семантика орнаментальних композицій сформована складною знаковою системою, на основі комбінацій із окремих мотивів, форми яких, інколи аналогічні графічній пластиці букви, що пояснюється спільним джерелом походження.


Досліджений матеріал вказує на зміст і філософське підґрунтя мотивів орнаментики, що є пріоритетним для аналізу культури угорців загалом. Архаїчні мотиви угорської вишивки Закарпаття – це ромбо-меандрові, мотиви кола, спіралі, хреста, зірки, хвильки, – насамперед те, що пов’язано із силами природи, небесних світил, землеробського культу, постійного руху, циклічних повторів земного життя. Безпосередній зв’язок із семантикою вишивки має її колористичне наповнення, зокрема його символіка. Іноді вишивка виконувалась лише одним кольором. Мотиви запозичені із Ренесансної стилістики, адаптовані до традиційного оздоблення, трансформувалися у відповідності до естетичних поглядів селянства і відрізнялися простотою і локанічністю композиційного вирішення, що загалом змінило пластичний характер і символічність вишивки. Найпоширенішими мотивами, що зустрічаються у вишивці угорців Закарпаття є  „дерево життя”, „гранат”, „тюльпан”, „гвоздика”, що відповідає загальноєвропейському трактуванню вище названих мотивів.


Окремо виділено групу архаїчних мотивів симетрично розташованих птахів навколо „дерева життя”, „світового дерева”, фантастичного грифа – „Turul”, оленя, коня, а також мотивів пальмет та лілій, що більшою мірою наділені символічними ознаками, аніж оздоблювальними.


До комплексу християнської символіки слід віднести мотиви хрестів, вівці, риби, павука, фантастичного птаха „пелікана”, та низку рослинних мотивів, символи яких, іноді набувають у народному трактуванні складного змісту. До найпоширенішої групи мотивів відносяться рослинні, що зустрічаються у вишитих виробах угорських селян Закарпаття, і позначені, не лише естетичністю художніх поглядів, а й лікувально-функціональними особливостями. Семантика композиційних структур вишивки одягу, побутових тканин, а також виробів культового призначення суттєво відрізняється, що пов’язано із копіюванням, зміною композиції і окремих структурних елементів, наслідком чого є втрата змістовності.


 


      У загальних висновках констатується, що закарпатська вишивка угорців ХIХ – першої чверті ХХ ст. розкриває історико-культурні процеси того часу, які впливали на формування мистецьких традицій окремих етнікосів та субкультур закарпатського пограниччя і водночас виступає –  єдиною локальною структурною одиницею народного мистецтва України загалом. На основі експедиційних, фольклорних, літературних, колекційних джерел досліджено значущість угорської вишивки у тканинах різного призначення.


   Порівняно із науковими публікаціями, які були зосереджені у звітах українських і російських етнографічно-статистичних експедицій та звітах географічних товариств, виявлено, що етнографічні матеріали закарпатоукраїнських та угорських видань другої половини ХІХ – початку ХХ ст. на сьогодні є недостатньо відомими у науковому світі.


         Історичні передумови формування угорської вишивки на Закарпатті проходили у синкретичній єдності розвитку даного виду народного мистецтва із традиціями Карпатського регіону, а саме із впливом  слов´яно-германської та алтайської культур. Важливо відзначити, що ґенезу народної вишивки угорців Закарпаття доцільно розглядати у контексті мистецтва Угорщини, це пов’язано насамперед із формуванням власних культурних особливостей та художніх принципів, які також тісно пов’язані із загальноугорською культурою. Історичний аналіз вказує на те, що процеси, які на території Закарпаття впливали на зміну стилістики та етнічні особливості народної вишивки угорців можна відстежити завдяки збереженим зразкам вишивок, що датуються від ХVII ст., зберігаються в Угорських етнографічних музеях і реформаторських церквах Закарпаття. Колишню Березьку жупу віднесено до найвідоміших осередків Закарпаття, де розвивалося мистецтво угорської вишивки, це дало підставу твердити про розвиток угорської вишивки у місцях найбільшої локалізації традицій угорського населення, завдяки чому процеси збереження традиційних, технічних і художньо-стилістичних особливостей вишивки впливали на розвиток мистецтва вишивки.


У роботі вперше досліджено художньо-образну та семантичну структури вишивки угорської субкультури на Україні. Аналізуючи мотиви орнаментики ХІХ – першої чверті ХХ ст., композиційне розміщення декору і функціональне призначення вишивки виявлено, що ці елементи взаємообумовлені між собою.


         Нашарування одягу, яке відбувалося на початку ХХ ст., спостерігається у регіонах, де було зосереджено мистецтво вишивки. Вишивка різних видів плечового одягу, крім художньо-естетичного вигляду, відбиває особливості соціального і вікового статусу власниці (власника), що відображається у кольоровій гамі і техніках виконання виробу. Вишивка верхнього плечового одягу позначена синтезом традиційного народного угорського мистецтва із стилістикою європейських, слов’яномовних та тюркомовних народів. Урізноманітнення верхнього плечового одягу спричинило появу різноманітних стилістичних варіацій оздоблення, що відобразилося у різноманітності структури орнаменту і яскравій кольоровій гамі вишивки.


         На основі дослідження вишивки реформаторських церков Закарпаття можна засвідчити вплив західноєвропейського текстильного мистецтва епохи Ренесансу, бароко, рококо і класицизму, що в ту чи іншу добу позначені лінійно-силуетним орнаментом, геометричними або натуралістичними мотивами, реалістичними або стилізованими, графічними інтерпретаціями рослинних мотивів, християнської символіки, закомпонованих симетрично чи асиметрично.


       Народна вишивка угорців Закарпаття, протягом століть несла свій традиційний самобутній характер, але зазнаючи також і впливу стилістики „панської вишивки”, серед яких домінантними були – «турецький стиль», сецесія, а також популяризація народного мистецтва вишивки. В результаті дослідження виявлено, що вишивку з „лінійно-силуетним” орнаментом та „березьку”, можна вважати традиційними для народної вишивки угорців Закарпаття. Відзначено, що стилістичні особливості мотивів рослинного орнаменту ХІХ ст. відрізнялися геометризованістю елементів, а у ХХ ст. натуралістичним трактуванням.


        На основі дослідження виявлено засоби композиції угорської вишивки Закарпаття, які мають спільні та відмінні риси по відношенню до структури української вишивки.


        Типологія технік народної вишивки угорців ХІХ – першої чверті ХХ ст., яка базується на системному аналізі розвитку традицій вишивання вказує що, серед різноманіття технік найбільш актуальними виявилися гладь, хрестик, вирізання.


 


        Угорська вишивка Закарпаття ХІХ – першої чверті ХХ ст. засвідчує органічну єдність з культурними процесами цього періоду. Представленні взірці народної вишивки відрізняються вираженою традиційною стилістикою, та формують широкий спектр поліетнічної палітри мистецтва та культури України. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины