Український рушник – поліфункціональний сакральний твір народного мистецтва: (функція, типологія, семантика, художні особливості)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Український рушник – поліфункціональний сакральний твір народного мистецтва: (функція, типологія, семантика, художні особливості)
Альтернативное Название: Украинский рушник - полифункциональное сакральное произведение народного искусства: (Функция, типология, семантика, художественные особенности)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету й основні завдання, визначено об’єкт, предмет, хронологічні рамки та територіальні межі дослідження, його наукову новизну, теоретичну цінність та практичне значення.


У першому розділі“Історіографія, джерела та методика дослідження”  – проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, визначено джерелознавчу базу роботи та викладено основні методи дослідження.


   Огляд літератури за темою дисертації засвідчив значну кількість писемних джерел про народне ткацтво України. На сучасному етапі розвитку вітчизняної мистецтвознавчої науки маємо змогу звернутися до раніше заборонених або замовчуваних праць українських учених і застосувати викладені у дослідженнях ідеї для вирішення багатьох нагальних питань, зокрема й того, яке постало перед нами, – цілісної інтерпретації рушника.


У контексті нашої теми для мистецтвознавчого аналізу особливо цінними стали фундаментальні праці С.Сидорович, О.Никорак, Р.Захарчук-Чугай, Т.Кара-Васильєвої. Методологічною основою дослідження орнаментики рушників слугували праці Д.Антоновича, М.Селівачова.


Функції рушника в народних обрядах простежують дослідники: Н.Здоровега, С.Китова, Ю.Климець, В.Борисенко, О.Воропай, С.Килимник, В.Мицик, В.Соколова. Художні особливості рушників розглянуто в публікаціях О.Боряк, Н.Владимирської, В.Кравченко, Т.Лупій, О.Нестер, Ю.Лащука, Л.Булгакової.


Важливими для пропонованої теми є праці білоруських дослідників народної творчості А.Астрейка, М.Кацар, А.Курилович, Л.Молчанової, Н.Нікіфорського, Є.Сахути,  В.Фадеєвої, В.Лабачевської, які використали порівняльний матеріал з української етнографії.


Для з’ясування функції рушника в контексті міфологічної системи світосприймання, її культового і ритуального вираження особливої уваги заслуговують праці Д.Анучина, А.Байбурина, В.Балушок, Г.Булашева, Б.Волчок, А.Гальковського, В.Давидюка, О.Знойко, Н.Костомарова, А.Котляревського, О.Курочкіна, В.Милорадовича, Л.Нідерле, О.Потебні. У нашій роботі використано теоретичний досвід вивчення народної культури українських, білоруських і російських учених: І.Богуславської, Ю.Бромлея, В.Василенко, Л.Дінцеса, В.Наулка, М.Некрасової, С.Токарева, Б.Рибакова, Н.Сумцова.


Окрім літературних джерел, ми використали архівні та музейні колекції, власні польові експедиційні матеріали, колекції приватних збірок, матеріали рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки                    ім. В.Вернадського НАН України, рукописного відділу Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. В дослідженні проаналізовано матеріали музейних збірок і конкретні зразки українських рушників, що зберігаються у фондах  Державного музею українського народного декоративного мистецтва України (м. Київ), Державного музею народної архітектури і побуту України (м. Київ), Українського центру народної культури “Музей  Івана Гончара” (м. Київ), Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Музею народної архітектури та побуту (м. Львів), Національного музею (Львів), Закарпатського музею народної архітектури та побуту (м. Ужгород), Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського. Розглянуто чимало українських рушників, що зберігаються у краєзнавчих музеях Рівного, Дрогобича, Вінниці, Чернівців, Полтави.


Методика дослідження ґрунтується на комплексному підході до аналізу явищ народного мистецтва, яке саме собою є одним із проявів духовної культури. Коли ж йдеться про такий мистецький твір, як рушник, комплексний підбір методів наукової роботи видається єдино можливим.


У другому розділі – “Функції українського рушника: поліфункціональність, синкретизм, сакральність” – проаналізовано поліфункціональність рушника у звичаях і обрядах, вказано на його космічний і сакральний образ, прослідковано зв’язок рушника з людиною.


У підрозділі “Функції українського рушника в обрядах календарного циклу” зазначено, що в обрядах календарного циклу рушник є одним з елементів складного комплексу, в якому поєднувався раціональний досвід, магічні язичницькі та релігійні християнські вірування, високоестетичні традиції та пережиткові поганські звичаї з новим віровченням – християнством. При будівництві нової оселі рушник виконував магічну функцію, яка спрямована на примноження достатку та щасливе життя у новій хаті. Художньо-естетичну функцію виконував рушник в оздобленні інтер’єру житла.


Осібну увагу в розділі зосереджено на аналізі обрядових функцій обиденних, або обітніх рушників. Це обрядовий рушник спеціального призначення і одноразового використання для захисту від епідемій, посухи, пошесті на худобу, сильного дощу, граду чи іншого стихійного лиха.


У підрозділі “Функції українського рушника у родинній обрядовості” зазначено, що рушник є одним з основних атрибутів родильної обрядовості і домінуючими є медіативна, символічна та оберегова функції рушника. Медіативна функція покликана створити зв’язок між світами і в народній уяві мала сприяти народженню дитини. Новонароджену дитину приймали в родину і при цьому рушник виступав символічним початком життєвої дороги немовляти.


Визначено, що рушник є найважливішим атрибутом весільної атрибутики українців. Він увібрав складний комплекс світоглядних уявлень, релігійних вірувань, морально-етичних норм, взаємовідносин у родині та громаді. У ритуалі сватання рушник виступає символом згоди. Рушник в обряді зв’язування був символом міцності шлюбу, цілісності, об’єднання родів, тобто тих ідей, які домінували на весіллі. Обряд пов’язування рушником мав навіть більшу силу, аніж вінчання. Рушники на одязі наречених виступають символом чистоти і непорочності. Виразними є символічна, сакральна, магічна, обрядова функції.


Аналіз використання рушників у похоронних і поминальних обрядах українців вказує на те, що вони виконують медіативну, символічну, магічну та обрядову функції. Визначальним був культ предків, який значною мірою зумовив  функції та оберегові властивості рушника в обрядовості, пов’язаній із дотичністю сил смерті та життя.


У підрозділі “Особливості українського рушника як твору поліфункціонального і сакрального” здійснено аналіз багатого етнографічного матеріалу, що дає змогу визначити роль, значення рушника в традиційних обрядах, дати йому належну характеристику.


Зв’язок “рушникових” обрядів із Сонцем, із його рухом – добовим, річним, багаторічним – указує на глибоко усвідомлену циклічність руху, що поєднує життя природи і людини, вірчо-релігійну причетність людини до природи, співучасть у цьому русі-коловороті і постійну діяльність, що виявилась в цілорічному циклі, завдяки цьому людина отримала здатність впливати на цей рух в потрібному скеруванні через обряд за допомогою рушника.


У кожному обряді рушник пов’язаний із небесним світилом – Сонцем, яке є вирішальним, живим учасником обряду, від котрого залежить успіх усього обрядодійства – той життєво важливий результат, на який розраховують учасники обряду. Зафіксовано, що всі “рушникові” обряди мають колективний характер. Учасники обряду впевнені в тому, що від Сонця як вищої небесної інстанції і реальної сили залежить успішне, щасливе вирішення їхніх людських життєвих запитів на землі.


У підрозділі “Космічний і сакральний образ українського рушника” зазначено, що рушник виступає універсальним засобом зв’язку світів – “верхнього” (небесного), божественного, людського та потойбічного – і водночас слугує виміром життя людини в “білім” світі. 


Традиційний рушник не є звичайною утилітарною річчю в собі, котра слугує людині повсякдень у виконанні її трудових процесів, як усяке знаряддя праці або начиння. У колі звичайних ужиткових речей є його двійник. Класифікуючи рушники за призначенням, етнографи й мистецтвознавці назвали його “господарським рушником“. У народній термінології цей предмет має іншу назву: утиральник (найпоширеніша, уживана на всій території України), отиральник, утирка, утиранка, утирачка, утирач і посудник. Ці назви є за суттю варіантами однієї, це спільнокореневі слова, які вказують на конкретне ужиткове призначення предмета, що слугував для витирання обличчя, рук і тіла.


Упродовж тисячоліть рушник не змінював своєї функції. За довге життя народу змінилася релігія – на зміну язичництву прийшло християнство, але й ця епохальна подія не змінила сутнісного значення традиційного рушника. Він не десакралізувався і в християнські часи, як багато інших рукотворних предметів, а своєю сакральною силою долучився до найвищих символів і предметів нової християнської релігії – свічки, хреста, ікони.


У третьому розділі – “Художні особливості українського рушника як твору сакрального” – здійснено типологічну характеристику рушника, визначено домінуючі орнаментальні мотиви та особливості їх застосування на рушнику, основні художньо-композиційні закономірності, проаналізовані прийоми та засоби художньої виразності орнаменту.


У підрозділі “Типологічна характеристика традиційного рушника” на основі структурно-типологічного аналізу здійснено типологічний поділ  українських народних рушників за принципом їх функціонального призначення. Поділяємо рушники на три основних типи: обрядові,   інтерєрні, господарські.


Проведена типологія українського рушника дає змогу ґрунтовно проаналізувати художні засади рушника як твору народного мистецтва: естетичну ознаку матеріалу, форму, оздоблення, орнаментику, колорит. Аналіз типологічних ознак рушників ще раз переконує, що народне мистецтво заслуговує на високе поцінування, вивчення та розуміння. Важливо, що кожний функціональний тип та підтип рушників тісно пов’язаний з художніми якостями. Чітко сформульовані сталі  канонічні вимоги до традиційних українських рушників дали підстави для їх систематизації. Зокрема, запропоновано таблицю, в якій визначено основні типологічні ознаки функціональних типів рушника. У таблиці представлено матеріал й умови виготовлення кожного типу рушника, розмір полотнища, особливості оздоблення  та сфера функціонування.


У підрозділі “Орнаментальні мотиви та особливості їх застосування на рушнику” зазначено, що орнаментальні мотиви українських рушників творять художній образ; вступаючи в синтез із формою, орнамент диктує певні способи її сприйняття, спрямовує рух погляду, співвідносить цілісність з його складовими, ділить на частини, надає художньої виразності та мистецької цінності.


Особливості застосування орнаментальних мотивів визначають основні їх типи. Типологію орнаменту здійснено за іконографічними ознаками, де основні групи мотивів у цій типології – абстрактні та фізіоморфні.


На сакральному предметі, яким був рушник, могли бути зображені лише ті речі, предмети, знаки, які також мали сакральне значення. З плином часу зображення на рушнику поступово втрачали сакрально-символічні якості, набуваючи натомість якостей художньо-естетичних, тобто перетворюючись на декор, прикрасу.


У підрозділі “Художньо-композиційні особливості українських народних рушників” на основі детального аналізу орнаментальних мотивів та особливостей їх застосування стверджуємо, що орнаментація українських народних рушників відбувалася за чіткою традиційною системою, пов’язаною з сакральною, символічною та естетичною функціями.


Багатство декору, ритми орнаментів та колорит демонструють особливу високу художню культуру їх творців.


Аналіз композиційних схем на рушниках дав змогу визначити основні їх типи: рядково-смугасті, клітчасті, з вертикальною віссю симетрії. Композиція орнаменту на рушниках логічно пов’язана із площинним характером поля тканини, її формою і розміром, а також із властивостями матеріалу та можливостями технік. Колорит українських народних рушників ХІХ – поч. ХХ ст. характерний обмеженою гамою барв, гармонійністю, ошатністю, вмілим поєднанням кольорів, чіткою продуманістю декоративного вирішення.


ВИСНОВКИ


 


1. Аналіз фахової літератури, систематизація й узагальнення фактологічного матеріалу, архівних і документальних джерел, а також фольклорних даних, що стосуються предмету дослідження свідчать, що рушник привертав і привертає увагу дослідників культурної спадщини нашого народу. Незважаючи на всі перешкоди, що поставали перед українською наукою в умовах бездержавності України, коло досліджень із часом розширювалося, охопивши вивчення традиційного побуту, звичаїв, обрядовості, фольклору і народного мистецтва. Вчені відчували тиск ідеологічних догм, але вони залишили величезний сумлінно й детально зібраний  та охарактеризований науковий фактаж, який набуває дедалі більшої цінності й потребує нових методологічних засад наукового осмислення. Наші матеріали, польові записи та комплексний аналіз українського народного рушника дають підстави визначити рушник як сакральний предмет, що є центральним символічним об’єктом більшості українських обрядів. Про це, зокрема, свідчить той факт, що рушник з-поміж інших предметів, які беруть участь в обрядах, найдовше зберігся саме як ритуальний предмет і, відповідно, зберіг давні традиційні символічні атрибути, форму та зміст. На відміну від його багатофункціональності висвітленої у джерелах, де рушник представлено як дуже важливий, значущий, потрібний ритуальний предмет, наголошуємо саме на його сакральності, яка була притаманна рушникові від часу його створення й дотепер.


2. Виявлено функціональне співвідношення сакрального і символічного значень рушника як твору народного мистецтва. Зв’язок “рушникових обрядів” із Сонцем, його рухом – добовим, річним, багаторічним – указують на глибоко усвідомлену циклічність руху, що поєднує життя природи і людини, вірчо-релігійну причетність людини до нього, співучасть у цьому русі-коловороті і постійну діяльність, що виявилася в цілорічному коловороті, завдяки цьому людина отримала здатність впливати на цей рух в потрібному скеруванні через обряд за допомогою рушника. І стає зрозумілим, чому саме сонце є одним з найулюбленіших мотивів, зображених на рушнику.


 Найважливіше те значення рушника, що він стає домінантним в системі обряду. Своєю участю в обряді рушник забезпечує дійство. Рушник ― головний об’єкт цього дійства, виступає тим основним рушієм, чинником, який об’єднує всю предметну наповненість обряду, регламентує зв’язок предметів між собою, із навколишнім світом та з людиною, з її релігійно-світоглядними уявленнями, що реалізуються в обрядовій діяльності. Ця функція священна, її можна здійснювати тільки за посередництвом священного предмета, наділеного священною, реальною дієвою силою. Це сакральна функція магічного та релігійного атрибуту обряду. При цьому саме як художній, мистецький образ рушник наділений такою силою, яка дозволяє реалізуватися в обрядах через поліфункціональність – досить велику кількість функцій, які досліджені в роботі.


3. Визначено основні функцій, які є, звичайно, умовними, оскільки в обрядах і побуті рушник існував у синкретичній єдності всіх аспектів – дій божества і контактів людини з божеством.


Сакральна функція рушника була однією з важливих в інтер’єрі традиційного українського житла. Аналіз функціонування рушника дав нам змогу встановити, що рушник був космічним сакральним образом, втіленим у найдоцільніший, найвідповідніший предмет, здатний виявити водночас і складний синкретичний образ, і його багатозначну синкретичну й сакральну ідею.


Оберегова функція рушника за народними світоглядними уявленнями наших предків наділяє рушник надприродною силою впливати на родючість, захищати людину, сприяти долі. Обрядові дії, що проводилися з рушником, в уяві первісних людей були запорукою того, що бажання людей дійде до Бога.


Завдяки медіумній функції  рушник виступає посередником людини і Бога, так званого світу живих із божественною силою Сонця, із божественним небесним світом, а забезпечуючи цей зв’язок, формує “сакральне коло”, відсікаючи від усього профанного учасників обряду і всі його реалії. Зв’язок кожного обряду із Сонцем як божеством очевидний, в обрядах рушник продовжує і розширює цей зв’язок.


Обрядова функція безпосередньо стосується життя людини її світогляду та її зв’язку з вищим світом, пов’язана з найважливішими моментами в житті – народженням, весіллям, смертю, а також із навколишнім середовищем людини. Рушники були і залишаються одними з найважливіших, неодмінних атрибутів родинної та календарної обрядовості українців – чи то у виборі місця під хату, закладинах, новосіллі, освячення великодньої їжі, першого вигону худоби, зажинках.


Встановлено, що важливими у побуті селян були символічна й оберегова (апотропейна) функції. Рушник як символ супроводжував людину впродовж усього життя – від народження й до смерті. Орнаментований рушник є символом гостинності: на ньому підносять хліб-сіль, із ним зустрічають почесних гостей. Він набув свій найвищий семіотичний статус етнічного символу. Рушник вважався надійним оберегом від впливу будь-яких небезпечних для людини зовнішніх сил.


Проаналізовано художньо-естетичну функцію українського рушника. Рушники художньо організовують інтер’єр житла і громадських споруд, виступають кольоровим акцентом, створюють особливий настрій.


4. Встановлено, що форма – це важливий аспект типології рушника, за яким він посідає своє унікальне, раз і назавжди визначене місце серед інших полотняних тканих виробів. Квадратна (прямокутна) структура використовувалась для опису просторового складу Всесвіту: частини світу, напрямки, центр. Ця структура також визначала основні часові координати: чотири пори року, чотири вікові періоди у людей, чотири частини доби. Інколи сакральне значення прямокутника переймає частину функцій хреста. Прямокутна форма рушника має звязок із прямокутною формою верстата. Прямокутник як символ визначає структуру космосу в його вертикальному і горизонтальному аспектах.


5. Здійснено типологічний аналіз українських рушників за принципом функціонального призначення. Виділено функціональні типи рушників: обрядові, інтер’єрні, господарські та функціональні підтипи. Аналіз функціонування традиційного рушника в народному побуті дав змогу виявити, що:


а) рушник генетично пов’язаний із народною язичнецькою релігійною системою та обрядовістю, де він виступав у функції священного символічного предмета і у своїй синкретичній єдності був носієм та втіленням певного кола священних ідей, переданих образно-символічно;


б) рушник не втратив ні своєї функції, ні вигляду і не десакралізувався у складних умовах переходу до нової християнської релігійної системи;


в) рушник за тисячоліття віросповідування християнства увійшов в інтерєр українських церков, посів гідне місце поряд з іконами в українській хаті, увійшов в українську християнську обрядовість.


6. Аналіз художніх особливостей українських рушників доводить, що вони саме й визначають самобутність цього мистецького явища національної культури. Усталена система передачі народних знань, творчого досвіду, практичних навиків та основних принципів художнього вирішення рушників склали стійку традицію. Досконалість рушників є результатом багаторічного досвіду українських жінок, які передавали секрети ремесла з покоління в покоління. Орнаментальні мотиви рушників є носіями давніх символів і знакової системи народного мистецтва. Форма, орнаментально-композиційної система та колорит рушників увібрали в себе особливості психології українців, пов’язані з їхньою вірою та природним середовищем. 


7. Аналіз орнаментальних мотивів і композиційних схем українських рушників дав змогу виявити особливість композиційних прийомів і виражальних засобів творення. Композиція орнаменту на рушниках пов’язана із художньою спадщиною, генетичним кодом художньої традиції. Закон художньої традиції регулює складний процес відбору, освоєння, трансляції й розвитку історичного соціокультурного досвіду. Виготовлення та декорування рушників, особливо обрядових, за своєю сутністю мистецька канонічна творчість.


Композиційні прийоми в орнаментах розвивались і збагачувались у практичній діяльності багатьох поколінь народних майстрів. Розташування орнаменту на рушниках логічно пов’язується з площинним характером поля тканини, її формою і розміром, а також із властивостями матеріалу та можливостями техніки. З’ясовано основні композиційні схеми: рядково-смугасті; клітчасті; з вертикальною віссю симетрії. Композиційні прийоми – ритм, симетрія, інколи асиметрія, пропорції – в українських рушниках вражають усталеною канонічністю й традиційністю. Художня довершеність і розмаїтість українських народних рушників залежать від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору та від вибору техніки виконання. Щедро, з великим художнім смаком оздоблені українські рушники, характерні яскравим, насиченим, іноді багатобарвним, але водночас гармонійним колоритом.


8. Аналізуючи збережені давні рушники, ми не можемо з впевненістю стверджувати значення кожного знака на ньому. Важко розрізнити, де є символ Сонця, Місяця, Зорі чи „божественної роси. Ці знаки-символи утратили своє первісне значення, упродовж тривалого часу піддаючись народній естетиці, вони почали сприйматися як декор, чи прикраса. Рушник зазнавав історико-еволюційних процесів і дещо втрачав культову сутність, перетворився на культурно-традиційну святиню і перестав бути культовим предметом. Коли зображення на рушнику почали втрачати сакрально-символічний зміст, тоді вони почали набувати якостей художньо-естетичних. Рушник зі зміною релігійних вірувань утратив первісне значення образу, хоча сакральна функція частково збереглася у звичаях та обрядах.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины