УКРАЇНСЬКА НОТОВИДАВНИЧА СПРАВА У ГАЛИЧИНІ, БУКОВИНІ, НА ЗАКАРПАТТІ ТА НА ЕМІГРАЦІЇ ХІХ — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТЬ : УКРАИНСКАЯ нотовидавнича ДЕЛО В Галиции, Буковине, НА ЗАКАРПАТЬЕ И в эмиграции XIX - первой половины XX ВЕКОВ

Краткое содержание

У ВСТУПІ обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання; окреслено хронологічні та географічні межі, структуру, розкрито наукову новизну роботи, її практичне значення та методологічні засади; подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Історичний та культурний контекст розвитку нотовидавничої справи в Західній Україні та в українській еміграції ХІХ — першої половини ХХ ст.” складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі “Історіографія, джерела; методологія та методи дослідження” зроблено-історико-бібліографічний аналіз літератури, охарактеризовано джерела дослідження за видами для вияснення сучасного стану наукового дослідження по окремих аспектах теми; обґрунтовується вибір напрямів роботи, подана методика та методи, використані для досягнення визначених у дисертації мети і завдань.

Хоча нотовидавнича справа в Західній Україні та в українській діаспорі ще не була предметом спеціального дослідження, проте окремі аспекти цієї діяльності фрагментарно висвітлювалися в ряді праць, які за напрямом дослідження можна поділити за галузями знань на такі види: музикознавство, книгознавство, загальна історія, історія окремих видів мистецтва.

В українському музикознавстві на початку ХХ ст. серед перших дослідників, які зосереджувли увагу на ролі нотовидавничої справи в контексті української музичної культури, були О.Залеський (“Стан українських музичних видавництв” (1921), “Українські музичні видавництва в Галичині” (1927), Ф.Стешко (“Перші українські нотодруки” (1929) та Ю. Ткаченко (“Стан музичного видавництва на Україні” (1927).

Окремі аспекти теми опосередковано розглядали в музикознавчих статтях, рецензіях, починаючи з кінця ХІХ ст. А.Вахнянин, Ф.Колесса, П.Бажанський, Я.Ярославенко, С.Людкевич. Ряд статей та рецензій на музичну тему, в яких порушуються питання сучасного нотного репертуару, вийшли з-під пера І.Франка (“Симпатичне видавництво музикальне”(1886); дані про окремі нотні друки почерпнуто із праць з музичної фольклористики кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Ф.Колесси, С.Людкевича, К.Квітки). Роботи названих авторів дозволили здійснити характеристику нотних видань за хронологією, місцем друку і змістом.

Радянські музикознавці (М.Загайкевич, О.Правдюк, Й.Волинський М.Черепанин, С.Шнерх) значно рідше на джерельному та бібліографічному рівні досліджували період ХІХ — початку ХХст. Вивчення нотних видань на межі ХVІІ - ХVІII cт.- періоду зародження українського нотодрукування започаткували Ю.Ясіновський та Ю.Медведик. Джерелом інформації про нотні видання стали статті та монографічні досліження біографічного характеру, публікації епістолярної спадщини українських композиторів та музикантів.

В останні роки появилась низка нових досліджень, присвячених регіональним проблемам української музичної культури (В Витвицький, П.Шиманький, Т.Росул, М.Черепанин, О.Мартиненко, О.Попович, Л.Мазепа); окремі факти з видавничої діяльності композиторів-емігрантів висвітлено в працях В.Витвицького, М.Антоновича, П.Маценка С.Павлишин.

В зарубіжному музикознавстві діяльність польських музичних видавців на теренах Західної України частково досліджували польські науковці (Я.Бялиня-Хлодецький, Ф.Яворський, Л.Блажчик, К.Міхаловський, М.Прокопович, М.Пшивецька-Самецька), які акцентували увагу на підтримці видавництвами творчості переважно польських композиторів. Цінною для виявлення певних спільних тенденцій у нотовиданні на теренах центральної Польщі та Східної Галичини є праця В.Томашевського.

У роботі використано розробки з питань історії російської нотовидавничої справи початку ХХ ст. В.Бесселя, Б.Юргенсона, досліджень середини ХХ ст. — Б.Вольмана, М.Куніна, Г.Іванова.

Оскільки процеси виготовлення та розповсюдження нотних друків є аналогічні щодо книжкових видань, то теоретична база нашого дослідження ґрунтується на працях з історії та теорії книгознавства (узагальнюючі праці українських істориків книги І.Огієнка, С.Єфремова, П.Зленка, Ю.Тищенка, Я.Ісаєвича; теоретичні проблеми книгознавства у працях українських авторів С.Сірополка, І.Чепіги, Д.Дорошенка Т.Ківшар, Р.Машталіра, польських - Е.Слодковської, А.Мригоня, М.Млекіцкої).

У дисертаційній роботі використано наукові книгознавчі розвідки, присвячені видавничій діяльності українських релігійних, культурно-просвітницьких і мистецьких товариств та організацій (В.Гнатюк, Р.Дудик, В.Пірус, С.Шнерх, С.Родіна, Л.Головата, М.Лозинський, Б.Крив’як); окремих осіб (Л.Кусий, М.Вальо, М.Трегуб, Б.Якимович, О.Мартиненко); видавничій діяльності в контексті проблем бібліографії (Л.Кульчицька, І.Савченко, А.Струтинська).

До роботи залучено дослідження з історії польського видавничого руху на теренах Західної України Д.Зубрицького, А.Бобера, Щасного-Беднарського, М.Опалека, Й.Вивялковського, А.Майковської-Алєксєвич, Д.Адамчик, Й.Совінського). У дисертаційній роботі Л.Зеленської (2002) вперше у культурно-історичному та книгознавчому аспектах . в розглядається становлення і розвиток музично-видавничої справи на Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. що дозволяє провести диференціацію та охарактеризувати розвиток нотовидавничої справи у контексті тогочасних процесів у східній та центральній частинах України.

Хоч згадані дослідники торкаються лише окремих аспектів нотовидавничої діяльності, спеціально не виділяючи її в окрему галузь книговидавництва, їх праці дають можливість ознайомитися зі станом організації книговидавничої та книготорговельної справи, тематикою видавничої продукції, дістати уявлення про суспільне значення книги в певні історичні періоди.

У залежності розвитку видавничої справи від суспільно-політичних та економічних процесів в Україні допомогли зорієнтуватись праці М.Грушевського, І.Крип’якевича, А.Жуковського, О.Субтельного, І.Лисяка-Рудницького, М.Литвина, Д.Данилюка з загальної історії України та окремих її регіонів; С.Злупка з проблем розвитку економіки. Вплив культурних факторів на розвиток нотовидавничої справи висвітлено у працях культурологічного характеру Д.Антоновича, Я.Семчишина, Ф.Стеблія, С.Малець, О.Луцького, Н.Антонюк. Для дослідження цінною з огляду узагальнення науково-освітньої, видавничої та культурницької діяльності міжвоєнної еміграції є монографія С.Наріжного “Українська еміграція”(1942).

Аналіз історіографічних матеріалів дав можливість визначити питання, які лишилися не досить опрацьованими, а то і зовсім не розглядались іншими дослідниками, зокрема, термінології нотовидавничого процесу, технології нотного друку, датування видань, способи нумерування матриць і нотних друків, ціни нот, стосунки між композитором і видавцем, гонорар і авторське право, історія музичних колекцій і бібліотек, нотодрукарство та мистецтво графіки. В тому числі не була чітко визначена періодизація видавничого процесу в Західній україні окресленого періоду, що важливо при системному дослідженні теми і вирішенні поставлених завдань.

Таким чином, майже всі праці, що безпосередньо стосуються теми дисертації, мають у своїй основі фактологічно-описовий підхід. У них трапляється чимало неточностей. Жодна не претендує на всебічне висвітлення усього комплексу проблем. Науковий доробок різного профілю вчених заклав теоретичне та певною мірою фактологічне підґрунтя для подальших поглиблених розробок та констатував, що тема нотодрукарства в Західній Україні та в українській діаспорі досліджена нерівномірно і досі не була предметом спеціального аналізу.

Це ще раз підтверджує актуальність спеціального дослідження, присвяченого справі нотодрукарства в контексті музичного життя та книговидавничого руху Західної України та української діаспори XIX — першої половини ХХ століття.

Джерельна база дослідження. Для дослідження обраного предмету та об’єкту виявлено і залучено групу джерел, які містять цінну фактологічну інформацію: масив нотодруків, архівні рукописні матеріали, друковані джерела (бібліографічні і фактографічні посібники, часописи).

Архівні матеріали охоплюють документи із фондів Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника НАН України; Центрального державного історичного архіву України у Львові; Музею історії книги та друкарства у Львові; Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. В роботі використовувалися статистичні та довідкові видання, звіти друкарень, книговидавничі та книготорговельні каталоги, матеріали рекламного характеру, бібліографічні каталоги та покажчики, інформаційні повідомлення тогочасної преси (“Діло”, ”Зоря”, “Музичний вісник”, “Українська музика”).

Новаторством даного дослідження є поєднання методичних засад історичного музикознавства та книгознавства.

Відповідно до поставленої мети доцільним є застосування наукових книгознавчих методів [69, 305], зокрема, на базі системно-типологічної концепції (поєднання системного підходу і типологічного методу) [33, 40, с.215-238]. Системний підхід передбачає вивчення цілісної картини, різноманітної за напрямками, характером і формами нотовидавничої діяльності у тісному зв'язку із суспільно-історичним контекстом. Із системним пов'язане й застосування комплексного підходу, який передбачає поєднання музикознавчого, історичного та книгознавчого аспектів опрацювання матеріалу.

Найбільш загальним і відповідним методом системних досліджень є типологічний, тобто виявлення і обґрунтування певних ознак, що виявляють суть явища (зокрема, типологія різних видів нотних видань). На рівні історико-книгознавчого аналізу об'єкту і предмету дослідження виокремлено книговидавничо-типологічний, книготорговельно-типологічний, бібліотечно-типологічний, бібліографо-типологічний методи.

Водночас на етапах виявлення і аналізу нотних видань застосовано методи: джерелознавчий, історіографічний; при аналізі видавничого процесу — історичний, порівняльний; при дослідженні масиву нотних видань — методи аналізу і синтезу, статистичний; для аналізу окремих примірників надрукованого видання для його датування, атрибуції (встановлення автора твору, видавця, належності до репертуару певної друкарні) — типографічний метод. У викладенні матеріалу переважають інформативний (нагромадження та упорядкування матеріалу) та аналітичний (аналіз видавничого репертуару) підходи.

Другий підрозділ “Музичне середовище”. Попри загальну політичну, економічну та суспільну ситуацію великий вплив на музичне видавництво мав процес формування відповідного музичного середовища, зорієнтованість видавців на різні соціальні, вікові та фахово підготовлені групи населення, потреби яких вони і покликані задовольняти. Саме через відсутність відповідної громадської атмосфери, організованих форм музикування, постійної виконавської бази, розвиненої нотовидавничої справи та книгарства музична торчість виходить з мистецького вжитку, перестає здійснювати належні суспільну й естетичну функції. Отже, попит на відповідну нотну продукцію, суспільна потреба є одним із визначальних чинників активізації видавничої діяльності, формування нотного друкованого репертуару, його складу і характеру.

Загалом, характеризуючи музичне середовище в Західній Україні, його можна умовно поділити на такі складові, які поступово формувались у процесі розвитку музичної культури краю: композиторські кадри; музично-драматичний театр; концертна діяльність; музичні товариства; музична освіта; музична фольклористика; церква; аматорське та побутове музикування; громадські музичні забави, карнавали, вечори. У зв’язку з цим зросла суспільна потреба у друкованій нотній продукції, що активізувало нотовидавничу діяльність.

Третій підрозділ “Етапи розвитку нотовидавничої справи”. В межах досліджуваного періоду в Західній Україні відбулося становлення української нотовидавничої справи від спорадичних видань до системної, цілеспрямованої видавничої та розповсюджувальної діяльності. Цей процес становлення умовно поділяємо на чотири етапи: 1816 — 1860-ті рр.; 1870 — 1890-ті рр.; 1900 — 1938; 1939 — 1944.

Ця періодизація виявляє певний паралелізм історичних, культурологічних процесів у Східній та Західній Україні, що стверджує внутрішню єдність національності. Певний паралелізм простежується і в нотовидавничому русі різних регіонів України, зокрема, спільним гальмуючим фактором цього руху стала імперська і окупаційна політика Росії, Австрії, Польщі та ін.держав, що мала руйнівний характер і спрямовувалась на знищення українського друку і придушення української культури в цілому. Однак, незважаючи на всілякі утиски, історія, мова, мистецтво, церква стали інтегруючими чинниками утвердження національної свідомості й патріотизму; своє належне місце серед цих чинників займає і українська видавнича (і нотовидавнича) справа.

У четвертому підрозділі “Нотовидавничі центри та осередки” охарактеризуються провідні нотовидавничі осередки; аналіз доповнюється відомостями щодо їхнього заснуванння, технічного устаткування, видавців та друкарів. Зазначається, що міста Західної України, передусім Львів, Перемишль і Станіславів, відіграють провідну роль у культурному житті українського суспільства і водночас стають важливими осередками нотовидавничої та друкарської справи. Цьому сприяли і відповідне культурно-мистецьке середовище, зосередження передової художньо-творчої інтелігенції та демократичної громадськості, поступове розгалуження мережі мистецько-культурних установ і освітніх закладів а також давні традиції друкарства цих міст.

Поширення нотовидавничої справи в інших містах регіону – Тернополі, Коломиї, Стрию, в українських еміграційних осередках Західної Європи та США мережі та технічного удосконалення друкарень створюють на початку ХХ ст. відповідну базу для розвитку нотовидавничої  справи в Західній Україні, до якої залучаються і українські підприємці.

Загалом аналіз діяльності видавничих осередків засвідчив, що музично-видавнича діяльність відбувалася в умовах цензурних утисків, онімечення, полонізації та румунізації всіх сфер національно-культурного життя, що робило особливо знаменним надбання українських видавничих закладів, підвищувало їхню суспільну і науково-практичну цінність.

Другий розділ — “Організація продукції нотних видань” складається з п’яти підрозділів.

Перший підрозділ “Характеристика видавців”. Головним критерієм типологізації видавців, причетних до нотних видань, є наявність або відсутність власної видавничої бази в якості друкарні чи книгарні (складів нот). Ці два типи видавців співіснували впродовж окресленого періоду по всій території України, однак у кількісному відношенні превалюють видавці без видавничої власності. Причини цього становища лежать у несприятливих для розвитку видавничої справи економічних і суспільно-політичних умовах окресленого періоду.

З огляду на форму власності основну категорію видавців і друкарів становили одноосібні приватні фірми чи інституції. З огляду на професійність нотних видавців, можна виділити видавців фахових і нефахових (залежно від наявності ліцензії на право видавничої, книгарської чи друкарської діяльності).

У підрозділі характеризується діяльність окремих видавництв: “Підручні видавництва” хорових товариств "Боян", "Бандурист”, “Бібліотека музикальна” (утримувалась на кошти учнівської та студентської молоді львівської Академічної гімназії), Інститут Народної Творчости у Львові (під кер. С.Сапруна та муз. кер. Є.Цегельського), НТШ, “Народне музичне видавництво” т-ва "Просвіта", "Українське педагогічне товаритво", СУПРОМ, Музичне товариство ім.Лисенка у Львові; приватних видавництв (“Торбан”, “Галицька накладня” Я.Оренштайна); вплив діяльності окремих категорій видавців та друкарів на динаміку розвитку нотовидавничої справи.

У другому підрозділі “Діяльність друкарень та літографій” розглянуто діяльність місцевих та західноєвропейських поліграфічних осередків, які виконували замовлення видавничих фірм та окремих осіб. Встановлено, що у структурі поліграфічних закладів, причетних до нотного друку, важливу роль відігравали приватні; серед усіх діючих друкарень в регіоні впродовж окресленого періоду не було спеціалізованих, які б виробляли виключно нотну продукцію.

Наприкінці ХІХ ст. розширюється географія міст Західної України, в яких діють друкарські заклади і де друкують музичні твори. Однак друкарська справа на провінції була більш ризикованою і розвивалась дещо повільніше з огляду на меншу кулькусть замовлень, фінансові витрати тощо. У друкуванні західноукраїнських видань останньої третини ХІХ ст.. особливо зростає роль німецьких та австрійських поліграфічних закладів.

Третій підрозділ “Технічні способи друкування нот”. Тут увагу зосереджено на технічних питаннях нотодрукування: характеризуються нотодрукарські технології, їх вплив на зростання кількості продукції тощо. В друкарнях, що діяли на території Західної України впродовж XIX – першої половини XX ст. для нотодрукування застосовувались три види друкарської техніки: друк глибокий (металографія), друк плоский (літографія або цинкографія) і друк високий (нотонабір).

Четвертий підрозділ “Цензура нотодруків”, в якому з’ясовано, що видавнича продукція регламентувалася видавничою (світською і церковною) цензурою. У Галичині у цьому відношенні порівняно із Східною Україною було легше.

П’ятий підрозділ. “Тираж. Художнє оформлення нотних видань”. Величина тиражу певного видання залежала насамперед від його попиту, а також від технічних можливостей застосованого способу друкування (друкарської техніки). В підрозділі розглянуто також питання художнього оформлення видань, мистецького рівня книжкової графіки. З’ясовано, що з допомогою художнього оформлення книга отримує свій індивідуальний естетичний вигляд, свою образність. При цьому на оформленні фотодруків відбиваються особливості соціальних умов, в яких живе книга, рівень розвитку мистецтва і поліграфічної техніки, конкретні вимоги часу, ідейно-тематичний зміст твору, цільва наравленість видання, його тип, особливості читацького сприйняття.

Третій розділ “Характеристика видавничого репертуару. Види нотодруків” складається з трьох підрозділів. У цьому розділі характеризуються нотні видання за способом виконання, жанрами музичних творів та їх фаховим призначенням (духовна музика; музичний фольклор; жанри професійної музики: хорова, камерно-вокальна, інструментальна, музично-сценічна творчість). Провадиться аналіз за видами нотних друків, критерієм класифікації яких є: соціально-функціональне призначення (прикладне й концертне); склад (кількість) опублікованих творів (моновидання і полівидання); спеціальна мета випуску (подарункові, ювілейні, меморіальні видання); зв’язаність з іншими книгами нотними і ненотними (серійні, нотні додатки і нотні книги–доповнення).

Нотний ринок в Західній Україні та в діаспорі пропонував користувачам широкий вибір українських авторів, а також представників різних національних композиторських шкіл Західної Європи, Росії.

Український нотовидавничий репертуар представлений основними на той час жанрами професійної музики, як церковної, так і світської, а також жанрами музичного фольклору.

Огляд західноукраїнських нотних видань свідчить, що духовно-музична література розвивалась у трьох напрямках: старовинні одноголосні богослужбові мелодії на канонічний текст та їх обробки; паралітургічна творчість (обробки старовинних релігійних кантів, псальм та колядок, а також жанр духовного концерту); авторські твори, власні композиції на канонічні тексти.

Близькість до потреб і вимог народного побуту викликала перевагу у творчій спадщині українських композиторів таких демократичних жанрів, як хоровий і камерно-вокальний. Таке спрямування творчості передусім визначалось вимогами тодішнього слухача: хорова і сольна пісня завжди знаходили численних виконавців як серед любителів, так і серед численних професійних хорових колективів, окремих співаків. Обмежена кількість українських оркестрів, особливо симфонічних, зумовили відсутність серед видань оперних і оркестрових партитур, великих вокально-інструментальних творів. Постійного оновлення репертуару вимагав і народний театр, створюючи відповідний ґрунт для появи все нових музично-драматичних творів. Активізація музично-освітніх процесів в краї зумовила потребу в педагогічному репертуарі для забезпечення спеціального і загального музичного навчання (шкільні співаники, інструментальні твори). Цілий ряд видань представляють музичні твори, що були створені й побутували серед вояків Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії та Української Повстанської Армії часів національно-визвольної боротьби 1914-1921 рр. і міжвоєнного періоду.

У четвертому розділі “Способи розповсюдження нотних видань” простежуються шляхи розповсюдження нотної продукції через мережу книгарень, спеціалізованих магазинів, бібліотек. На основі проведених нами досліджень можна стверджувати, що продаж “книгопродавцем” в той час зводився до таких способів: прямий продаж від видавництва або автора індивідуальним покупцям чи установам; роздрібна книготоргівля в книгарнях і магазинах, торгівля поштою, продаж за передплатою.

Четвертий розділ складається з двох підрозділів: “Реклама”, “Ціноутворення”. Відомо, що успішна діяльність видавця чи книгаря великою мірою залежить від вміння рекламувати свою продукцію. Найчастіше видавці чи книгарі використовували такі види реклами для нотної продукції: дарчі примірники для окремих осіб чи інституцій; різновиди книготорговельної реклами (в часописах, на обкладинках нотодруків, книготорговельні каталоги); інші види друкованих рекламних матеріалів.

Ціни на українські фотодруки мало чим відрізнялись від цін на аналогічні видання в Польському Королівстві (зокрема у Варшаві), на Лівобережній Україні, що входили до складу Російської імперії і загалом були досить високими, порівняно з вартістю інших товарів.