ТВОРЧІСТЬ ЛЕОПОЛЬДА ЛЕВИЦЬКОГО У КОНТЕКСТІ ЗОВНІШНЬОКУЛЬТУРНИХ ДІАЛОГІВ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА 30 – 70-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ : ТВОРЧЕСТВО Леопольда Левицкого В КОНТЕКСТЕ ЗОВНИШНЬОКУЛЬТУРНИХ диалогов УКРАИНСКОГО ИСКУССТВА 30 - 70-Х ГОДОВ ХХ ВЕКА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені мета,

завдання, об’єкт, предмет, джерела, методика дослідження, окреслено хронологічні й територіальні межі, висвітлені наукова новизна і практичне значення роботи.

У першому розділі – „АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ” – проаналізовано стан наукового дослідження теми, охарактеризована теоретична база дисертації, визначено методику дослідження.

Історіографічну та джерельну базу дисертації становить комплекс матеріалів, у результаті вивчення яких виділено такі групи: загальні праці з історії мистецтва; монографії; періодичні видання; архівні матеріали.

З огляду на завдання, поставлені у дослідженні, звернено увагу на східноєвропейські історичні та культурні проблеми ХХ ст., які досі подавались тенденційно. Опрацьовано дотичні до теми праці, що стосуються процесів державотворення, зокрема в Західній Україні 30 – 70-х рр. ХХ ст.

Вагоме значення для дослідження має аналіз мистецтвознавчої літератури, де загалом розкриваються мистецькі процеси, які відбувались в європейському та українському мистецтві ХХ ст. Усе це дозволило з’ясувати, в контексті яких історичних і культурно-мистецьких процесів формувалась творча манера Л. Левицького.

Цінними для дослідження стали монографічні розробки відомих мистецтвознавців Г. Якущенка, Г. Островського, Е. Сафонової. Проте цим науковим працям властивий здебільшого вибірковий фактологічно-описовий підхід без глибокого аналізу творів художника довоєнного і воєнного періоду, урахування історико-культурних чинників.

Частина фактологічно цінної інформації була віднайдена у публікаціях, що стосуються діяльності „Краківської групи” 30-х рр. ХХ ст. та діяльності Л. Левицького в її складі, польських авторів, зокрема Ю. Хробака, М. Браніцької. Проте вони мали доволі фрагментарний характер без розгорнутого мистецтвознавчого аналізу.

Вагомими для дослідження життєвого й творчого шляху Л. Левицького є публікації у періодичних виданнях. Інформація про творчість Л. Левицького 30-х рр. висвітлена М. Мініхом, Л. Хвістком, Т. Холлендером, стала важливим першоджерелом для дослідження формування творчої манери художника у співвідношенні з подіями, що відбувались у суспільстві. Публікації мистецтвознавців радянського періоду у виданнях “Вільна Україна”, “Львівська правда”, дали цінний матеріал, незважаючи на написання їх в умовах ідеологічного диктату.

Значну кількість важливих для дослідження даних знайдено в архіві Академії красних мистецтв ім. Яна Матейка, що дозволило розширити біографічні дані про художника.

Особливо цінними для дослідження були матеріали із Спілки художників України, які містили автобіографічну інформацію про творчу діяльність та участь у громадських організаціях.

З огляду на поставлені у роботі завдання важливим було дослідження епістолярної спадщини Л. Левицького, зокрема листування періоду 60 –      70-х рр. ХХ ст., в якому митець дає оцінку тогочасним мистецьким і суспільним подіям.

Мистецтвознавчі дослідження, що стосуються безпосередньо творчості Л. Левицького, є поверхневими, а комплексне висвітлення творчості митця відсутнє взагалі. Це підтверджує актуальність роботи, в якій проаналізовано творчий і життєвий шлях Л. Левицького.

Методика дослідження творчості Л. Левицького базується на залученні до аналізу не лише мистецьких, а й історико-культурних явищ. Такий підхід дозволив дослідити обставини, які визначили шляхи розвитку творчості Л. Левицького у контексті культурних процесів 30 – 70-х рр. ХХ ст.

У дослідженні використано комплексний і культурологічний підхід, що передбачає використання принципів системності та історизму, історико-культурного, науково-реконструктивного та формально-аналітичного методів.

Для дослідження часової розгорнутості творчості Л. Левицького залучені методи історичного, діахронного, порівняльного, мистецтвознавчого аналізу, що дозволило виявити підхід художника до вирішення актуальних проблем свого часу, вибору тематики творів, художньо-виражальних засобів.

У другому розділі – „СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В ГАЛИЧИНІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ ст. ТА ОСНОВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЛЕОПОЛЬДА ЛЕВИЦЬКОГО” – розглянуто історичні та культурно-мистецькі процеси на західноукраїнських землях, досліджено творчість Л. Левицького 30-х рр. Виявлено основні чинники, що вплинули на становлення і розвиток творчої особистості художника.

2.1. Український національний рух на тлі суспільно-політичних подій часу. Життя й творчість Л. Левицького (1906 – 1973) припали на складний період в історії України. Початок ХХ ст. дав шанс українському народу на створення незалежної держави. Проте непослідовність керівництва держави та воєнні дії Польщі й Росії, спрямовані проти України, призвели до втрати незалежності і наступного поділу держави. У Галичині, що стала частиною Польщі, серед різних народів, які тут проживали, була і родина Л. Левицького. Історичні процеси та рішучість дали Л. Левицькому можливість знайти своє місце у вихорі подій першої третини ХХ ст.

2.2. Динаміка культурно-мистецьких діалогів у Галичині в першій третині ХХ ст. Перебуваючи під впливом польської шовіністичної програми асиміляції національного складу Галичини 1918 – 1939 рр., галичани потрапляють до навчальних закладів Польщі, а звідти вирушають до європейських навчальних закладів. Таким чином, склалась ситуація, яка сприяла розвитку української та європейської культури у Галичині. Такий культурно-мистецький діалог визначив історичну специфіку середовища в якому перебував Л. Левицький.

Поява численних мистецьких груп, серед яких є „Краківська група”, співзасновником якої був Л. Левицький та вихідці із Галичини, є яскравим доказом активізації мистецького життя, спричиненої суспільно-політичними з­мінами. Згромадження у Львові діячів мистецтва та культури, налагодження контактів між митцями Європи та Галичини спричинили формування унікальної духовно-культурної атмосфери, що сприяла процесу розширення діапазону культурно-мистецьких подій в Галичині. Невипадковою є перша виставка „Краківської групи” у Львові. Активізація культурно-мистецького життя в Галичині першої третини ХХ ст. відкрила широкі можливості для розвитку творчої особистості Л. Левицького.

2.3. Мистецька освіта Л. Левицького. Історично-культурні обставини суспільного життя в Галичині першої третини ХХ ст. та можливість Л. Левицького здобути освіту в Кракові становлять основу формування особистості художника.

Важливе значення для художника мав вплив студентського середовища Краківської академії красних мистецтв, де Л. Левицький здобував мистецьку освіту протягом 1925-1932 рр. Прагнучи незалежного місця у тогочасному мистецтві, а також суспільному житті, домагаючись сприятливих умов для творчої праці та реалізації своїх задумів, Л. Левицький стає членом політичного товариства „Живі”. Виставка доробку студентів 1931-1932 навчального року стане  першою мистецькою маніфестацією товариства, за що Л. Левицького та його однодумців відрахують з лав студентів. Згодом відраховані студенти стануть основою „Краківської групи”. Закономірним був вплив середовища Краківської академії на формування групи, її політичного підґрунтя, художніх пріоритетів скерованих на авангардні пошуки, та формування творчої індивідуальності Л. Левицького.

2.4. Творчість і світоглядні переконання Л. Левицького періоду 1930-х років. Специфіка мистецької мови Л. Левицького 30-х рр. ХХ ст. відображає його світоглядні позиції та свідчить про процеси формування творчої особистості художника.

 Однією з характерних рис Л. Левицького була його постійна громадська й творча активність. Вона виявлялась в його небайдужості до політичних справ, безпосередній причетності до багатьох мистецьких подій.

  Доробок 30-х рр. ХХ ст. насичений послідовністю подій, що відбувалися як в особистому житті, так і в суспільстві. Вже у виборі сюжетів автор коментує реалії навколишнього світу, фіксує факти, які далеко не завжди зручні для нього й оточення. Послуговуючись образно-пластичними методами експресіонізму, конструктивізму, подекуди кубізму і футуризму, Л. Левицький для глибших смислових характеристик у формально вирішених композиціях застосовує прийоми експресивного загострення форми. Саме серед цих творів Л. Левицького найкраще відстежується концептуальний зв’язок із мистецтвом авангарду в Центрально-Східній Європі.

У третьому розділі – „РОЛЬ МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ЛЬВОВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗАСАД ЛЕОПОЛЬДА ЛЕВИЦЬКОГО 40 – 70-х рр. ХХ ст.” – розглянуто історичні та культурно-мистецькі процеси в радянському Львові, досліджено основні чинники, що стали визначальними в процесі формування світоглядних переконань та естетичних ідеалів Л. Левицького.

У процесі дослідження ролі мистецького середовища Львова у розвитку творчих пошуків Л. Левицького 40 – 70-х рр. ХХ ст. зроблено наступний висновок – художнику довелось відчути всі етапи політики радянської системи, даючи у своїй творчості відповіді на поставлені завдання, відображаючи так звані історичні радянські реалії.

Відсутність зовнішньокультурних контактів, як наслідок державної політики, створення художниками робіт, що мали бути прямим доказом підтримки ідеології „соцреалізму”, спровокували безпосередню участь митця у процесах радянського життя. Проте Л. Левицький сформував інший змістовий контекст мистецтва у своїх творах, що, на його думку, виховає нові творчі покоління.

Канон „соцреалізму”, який тяжів над більшістю митців, мистецьке середовище Львова кінця 40 – 70-х рр. ХХ ст., не зруйнували моральних основ світогляду Л. Левицького, що підтвердилось у відкритості думок в кореспонденції, спогадах сучасників, підкреслюючи значущість персони митця та його творчих засад для наступних поколінь українських художників.

У четвертому розділі – „СТРУКТУРНО-ОБРАЗНІ ТА ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРІВ ЛЕОПОЛЬДА ЛЕВИЦЬКОГО 40– 70-х рр. ХХ ст.” – досліджено мистецьку спадщину Л. Левицького.

4.1 Творчість Л. Левицького у воєнний період. Портрети воєнного часу авторства Л. Левицького, відрізняючись від агітаційного портрету цього періоду, творять особливий внесок в українське мистецтво середини ХХ ст. Різні за стилем виконання, змістовим наповненням, рисунки демонструють професійність художника, розкривають його високі морально-етичні критерії. Хоч у жанрі портрета митець не сягнув мистецьки рафінованих зразків передачі психологічних якостей, проте він є перехідною ланкою між стилістикою форм у напрямі від гостроекспресивних рішень графіки 30-х рр. до конструктивно-прагматичних композицій 60-х рр. ХХ ст. Цей період є цінний пошуками Л. Левицького у стилістиці портрета яка перебуває у межах конструкції, спрощення, символіки форм, адаптуючись до методологічних обмежень „соцреалізму”.

4.2. Творчість Л. Левицького радянського періоду. Вивчення впливу політичних обставин та ідеології „соцреалізму” на світогляд митця є важливим для визначення місця та значення його творчості у формуванні українського мистецтва другої половини ХХ ст. Маловідомі факти відкрили абсолютно нові грані особистості Л. Левицького в мистецтві періоду 45 –       70-х рр. ХХ ст.

4.2.1. Оригінальна та естампна графіка. У творчості Л. Левицького кінця 40-х рр. виражені етапи проведення ідеологічної політики, зокрема насильної індоктринації „соцреалізму”. Зміна загальної парадигми мистецтва позначилась і на творчості митця. Твори Л. Левицького наситились репортажно-ілюстративними сценами, супроводжуючись брутальним втручанням влади в творчість художника. Пошуки Л. Левицького 50-х рр. у техніках монотипії та ліногравюри освіжили палітру формально-виражальних засобів й визначили перспективний напрям його праці в ідейно-змістовому комплексі. Незважаючи на кон’юнктурний характер деяких творів, митець знайшов тематику та жанри у станковій графіці, в яких міг досягти свободи творчих пошуків і знайти тематичні ракурси, в яких до нього ще не працювали. У 60-х рр. простежується звільнення художника від постулатів „соцреалізму” через застосування художньо-стильових прийомів конструктивізму та експресіонізму. У нових сюжетах Л. Левицький ототожнює красу радянських жінок із красою міфічних богинь, на противагу уявленням радянських естетів. Абстрагуючись від реалізму, художник максимально узагальнює образ у портреті. Результатом поступу став цикл графічних аркушів „Маски”, що алегорично передав образ радянського буття.

Загалом графіка Л. Левицького, а передусім його станкові естампні цикли, є новим явищем українського образотворчого мистецтва, підтвердженням проєвропейського вектора розвитку національної художньої культури. В еквіваленті художньої форми творчість Л. Левицького мала відкритий, діалогічний характер, підтверджений низкою образно-пластичних знахідок щодо українського та європейського образотворчого мистецтва.    XX ст. До найбільш узгоджених за формально-образною структурою належать аркуші „Молода мати” (гравюра на оргсклі), лінорити „Дама з котом”, „День почався”, „Машини і люди”, „Місто”, офорти „Жінка”, „Дівчина з півником” та ін.

4.2.2. Акварелі, гуаші. У загальній структурі творчості Л. Левицького акварель займає важливе місце, зважаючи на особливості формування творчої манери художника в середовищі радянського Львова. Аналіз цих творів відкрив специфіку його творчого шляху у радянський період, дозволив простежити напрями пошуків та їх розвиток, поповнюючи, таким чином, загальне враження про творчу універсальність Л. Левицького. У Львові перших повоєнних років техніки акварелі та гуаші набули поширення для підтримки ідеологічної доктрини радянського мистецтва. Акварелі та гуаші митця різні за тематикою, проте переважають пейзажі, що були абстрагуванням від заданих тем. Ці твори виявляють природу внутрішнього протиборства між ідейно ангажованим та вільним від будь-якої ідеологічної наруги типом художника.

4.2.3. Олійний живопис. Якщо характерною рисою живопису Л. Левицького довоєнного періоду була формально-фігуративна форма та абстрактні композиції, то в повоєнних творах художник надовго зупиняється на межі фігуративного реалізму, що був стандартом часів радянського тоталітаризму. Таким чином, Л. Левицький стає членом  ”загону” ілюстраторів соціалістичних реалій, підкорюючись ідеологічній методиці, яка панує в радянській Україні.

Живописне полотно „Дума про возз’єднання” (1954 р.) є доказом „можливостей” художника, що потрапив під пресинг ідеології. Відображання радянських реалій було лише загрозою для творчої особистості Л. Левицького. Розбалансування ідейної стратегії творчості й тематично-концептуальної цілісності у зв’язку з обмеженнями реалізму не дозволило художнику продовжувати розвиватися у малярстві.

4.2.4. Ілюстративна графіка. З 50-х рр. художник професійно займається книжковою ілюстрацією, в яку вклав частку свого фахового потенціалу для декларування ідей „пролетарського інтернаціоналізму”. Книжкові ілюстрації виразно промовляють номенклатурним “замовленням” і є прикладом відкриваючи всі сторони драматичних переіначень, що знайшло відповідне відображення в ідейно ангажованих мистецтвознавчих працях того часу. Проте реалістичні за стилем виконання та змістовим наповненням ілюстрації Л. Левицького демонструють професійність митця, свідчать про його розгалужену систему поглядів і творчу індивідуальність.

4.3. Діалогічна природа творчості Л. Левицького: загальноукраїнський та міжкультурний європейський контекст. Діалогічна природа творчості Л. Левицького артикульована насамперед образно-пластичними засобами. Пройшовши суперечливий шлях соціалізації мистецьких зусиль, й зазнавши брутальної наруги над власною творчою свободою, художник повернув своїй творчості пошук високого сенсу форми як носія змісту. Саме тому значна кількість його творів стала комунікацією між автором і його сучасниками, між художником і часом.

Діалогічною природою наділені твори Л. Левицького, які не були компромісом із політичними радянськими реаліями. Суть цієї діалогічності полягала у відкритості творчої методології, розширеній платформі естетичних рефлексій життя. Художник відчував себе у спільному мистецькому просторі з іноземними колегами, не дистанціюючись від тих концепцій, які вони розвивали у нових обставинах. Практика 60 – 70-х рр. підтвердила відкритий, діалогічний характер образних і формальних пошуків Л. Левицького. Така властивість творів стала підсумком його мистецького життя.

Водночас, графічні твори кінця 50-х – початку 70-х років за своїми стильовими рисами є близькими до творчості представників української художньої еміграції. Відчутними є концептуальні паралелі між графікою Л. Левицького і графікою Т. Венгриновича, Г. Мазепи, М. Левицького, Я.Гніздовського, Б. Пачовського. Незалежно від того, що кожен із цих митців вибудував методологію своєї творчості на принципово відмінних засадах, їх індивідуальні досвіди роботи над пластичною формою мали певні дотичності. Ця особливість стилю мислення і формальної мови графіки Л. Левицького передалася й наступним поколінням художників Львова, серед яких С. Караффа-Корбут, М. Курилич, І. Крислач, М. Яців, І. Остафійчук, І. Боднар, Ю. Чаришніков та ін.

ВИСНОВКИ

Творчість Л. Левицького як історичної мистецької постаті увібрала в себе яскраві мистецькі характеристики свого часу та культурно-мистецького життя Галичини 30 – 70-х рр. ХХ ст. Творча особистість Л. Левицького почала формуватися у час культурного та національно-політичного піднесення  Галичини початку ХХ ст. Цей період виявився унікальним для історії формування української державності й розвитку культури. Зовнішньокультурні діалоги українського мистецтва першої третини ХХ ст. визначили сприятливі умови для розвитку творчого характеру й авторської мистецької концепції Л. Левицького.

Перший етап формування творчої особистості Л. Левицького припав на період навчання художника у Краківській академії красних мистецтв. Будучи суспільним радикалом, Л. Левицький зближується в Польщі з однодумцями, створивши політичне об’єднання „Живі”, що стане фундаментом для мистецького об’єднання „Краківська група”. У діяльності “Краківської групи” простежується динаміка творчих пошуків Л. Левицького, викликаних новими художньо-естетичними орієнтирами авангарду. Співпраця „Краківської групи” у творчій, виставковій та публіцистичній діяльності стала чинником еволюції зовнішньокультурних діалогів українського мистецтва 30-х рр. ХХ ст.

Дослідження показало, творча діяльність Л. Левицького виникла на соціально-політичному галицько-польському ґрунті і була тісно пов’язана з культурними процесами авангардних пошуків у мистецтві Галичини першої третини ХХ ст.

Результати дослідження підтвердили те, що Л. Левицький усвідомлював роль мистецтва і його значення у формуванні суспільних настроїв, духовних та естетичних критеріїв життя. Ранній період творчості художника чітко окреслює часовий простір, в творах фіксується хронологія подій, які відбувались як в особистому житті, так і суспільстві, стали важливим чинником інспірацій у виборі сюжетів.

Упродовж 30-х рр. ХХ ст. Л. Левицький, працюючи в техніках живопису та графіки (офорт), приділяє увагу розкриттю морально-етичних критеріїв життя людини і суспільства в різних концептуальних і тематичних проекціях, застосовуючи емоційні способи виразу, алегоричні моделі соціальних і моральних деформацій сучасності, створюючи жанрову структуру свого творчого доробку в експресивно загостреній формалістичній стилістиці. Послуговуючись образно-пластичними системами експресіонізму, конструктивізму, почасти кубізму і футуризму, митець створює гротескові композиції, які за сукупністю формальних рис стали значущим надбанням українського авангарду.

Проведений у межах дисертаційного дослідження аналіз рисунків художника 1941 – 1945 років відкрив новий ракурс щодо фахових поглядів художника, ґрунтований на низці завдань-експериментів. Виконуючи рисунки із солдатського життя в дусі експресивного реалізму, Л. Левицький синтезував свій досвід авангардних пошуків на іншій методологічній основі. Цей період є цінним, оскільки пошуки Л. Левицького саме у стилістиці перебувають в межах конструкції, спрощення, символіки форм, адаптуючись до канонічності реалізму в ідейній редакції „соціалістичного”.

Аналіз комунікативних рис Л. Левицького допоміг встановити складність процесів, що відбувались у мистецькому Львові кінця 40-х – початку 70-х рр. ХХ ст. У творчості Л. Левицького цього періоду чітко виражені всі етапи проведення ідеологічної політики, тоталітарної влади. Від початку післявоєнного десятиріччя, коли масштаби „перетворень радянського народу” супроводжувались пропагандистською активністю, образотворче мистецтво наситилося репортажно-ілюстративними сценами. Немало цього пафосу передалося й живописним і графічним роботам Л. Левицького, якому не вдалося встояти перед брутальним втручанням влади у творчу суверенність художника. Згодом виконання номенклатурних робіт зупинило творчість художника в межах фігуративного реалізму. До того ж схильність Л. Левицького до ілюстрування та застосування умовно-декоративного підходу до побудови композицій у графіці була підхоплена та вміло використана ідеологічною системою, що вилилось у реалістичному виконанні ілюстрацій до літературних видань, ніби демонструючи нову етико-філософську модифікацію соцреалізму.

Пошуки Л. Левицького 60 – 70-х рр. ХХ ст. у техніках монотипії та ліногравюри освіжили палітру формально-виражальних засобів й визначили перспективний напрям його праці в ідейно-змістовому комплексі. Незважаючи на кон’юнктурний характер деяких творів, митець знайшов тематику та жанри у станковій графіці, в яких міг здобути свободу творчих пошуків і знайти тематичні ракурси, в яких до нього ще не працювали.

Комплексний аналіз творчого доробку Л. Левицького довів, що його оригінальна творча манера зумовлена тематикою творів, підґрунтям для яких стали історичні події та явища, пов’язані з його розумінням людини в соціумі та у стилістиці взаємопроникнення авангарду і соцреалізму.

Творчість Л. Левицького у контексті європейського мистецтва є унікальною. Адже вона охопили і порівняла на пізніх етапах основні тенденції розвитку європейського авангарду та радянського соцреалізму, відкрито демонструючи проблеми свободи творчості у тоталітарному режимі.

Таким чином, враховуючи складність подій, вивчаючи різні грані творчості художника, доведено контекстуальність творчості Л. Левицького щодо загальноєвропейських мистецьких процесів, що проявилася у природі зовнішньокультурної діалогічності його мистецтва 30 – 70-х рр., визначено творчість Л. Левицького як значущу у контексті історії українського образотворчого мистецтва ХХ ст. Проведений відповідно до поставленої мети мистецтвознавчий аналіз творчої спадщини художника дав такі узагальнення:

-         творча діяльність Л. Левицького виникла на соціополітичному ґрунті українсько-польських відносин і була тісно пов’язана з культурними процесами авангардних пошуків у мистецтві Галичини першої третини ХХ ст.;

-         усвідомлюючи роль мистецтва і його значення у формуванні суспільних настроїв, Л. Левицький, створюючи жанрову структуру мистецької творчості, був інспірований реаліями навколишнього світу;

-         індивідуальна творча манера Л. Левицького зумовлена тематикою творів і взаємопроникненням авангарду й соцреалізму, зокрема у графіці 60-х рр. ХХ ст., де суб’єктивізація образного світу стала генератором новацій у пластичному моделюванні форми. За стильовими рисами вона близька до низки явищ національного образотворчого мистецтва відповідного періоду;

-         загалом діалогічна природа творчості Л. Левицького, артикульована насамперед образно-пластичними засобами, пройшовши шлях соціалізації, стала підґрунтям комунікації між автором і його сучасниками, між художником і часом. Така властивість творів Л. Левицького набувши пошуку форми як носія змісту, стала одним із значущих підсумків його життя у мистецтві;

-         творча спадщина Л. Левицького за своїм духовно-моральним і художнім наповненням є цілісна і зреалізована у сукупних мистецьких пошуках і займає визначне місце в історії українського та загальноєвропейського мистецтва ХХ ст.