ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ СІЛЬСЬКОГО ЖИТЛА НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІСТІВ 1772 - 1939рр. В ГАЛИЧИНІ : ПРИНЦИПЫ ФОРМИРОВАНИЯ АРХИТЕКТУРЫ СЕЛЬСКОГО ЖИЛЬЯ немецких колонистов 1772 - 1939 гг. В ГАЛИЧИНЕ

Краткое содержание

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ ЖИТЛА НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІСТІВ. У підрозділі 1.1. «Історична еволюція німецьких колоній в Галичині в 1772-1939рр.» узагальнено результати попередніх досліджень стосовно історичних обставин появи поселень німецьких колоністів в Галичині, завдань колонізації, її етапів, масштабів, еволюції колоній в часі.

Колонізація Галичини почалась після того, як цей край був приєднаний до Австро-Угорщини, в 1772 році. Колонізація була важливою складовою державної політики, реформування сільського господарства ініціювалась та стимулювалась державою і мала на меті подати слов’янській провінції приклад в сфері агрокультури та будівництва. Уряд надавав колоністам землі, субсидії, пільги допомагав у будівництві, забезпечував реманентом, худобою, посівним матеріалом. Після 1826 р. підтримка держави зменшилась, але кількість колоній продовжувала збільшуватись завдяки приватній ініціативі землевласників. Після депортації колоністів у Польщу (1939-1940рр) обійстя колоністів  були надані переселенцям, що спричинило хвилю перебудов, а соціалістичний спосіб господарювання знищив практично всі господарські будівлі.

У підрозділі 1.2. «Соціально-економічні і нормативно-проектні чинники формування і функціонування домогосподарств колоністів» послідовно розглянуто комплекс факторів, під впливом яких формувалась садиба і житло колоністів. Найбільш вагомим фактором була активна державна політика, яка передбачала: пряме фінансування колонізації (проектних робіт, розпланування колоній, будівництво житлових і господарських будівель для перших колоністів, витрат на їх переселення і безоплатне надання в користування досить великих земельних наділів (від 7,6 до 15га) для кожного домогосподарства); гнучку систему пільг; стимулююче оподаткування; спеціальні юридичні умови успадкування домогосподарств, які забезпечували їх неподільність і ефективність; відсутність панщини і дозвіл використовувати найману працю; дієвий контроль за

ефективністю господарювання; раціональне планування колоній, яке сповідувало принципи компактності, щільності домогосподарств.

Серед інших факторів суттєвими були: демографічний - багатодітність в сім’ях колоністів; регіонально-економічний - сприятливі природно-геологічні і кліматичні умови, місцева база будівельних матеріалів, відсутність високофахових німецьких будівельних цехів, артілей; етно-соціальний (культурологічний)- зв’язки колоністів з історичною батьківщиною, що забезпечувало їх інформацією про новини в сфері ведення господарства та будівництва і наявність українських поселень поруч з німецькими колоніями, що сприяло корисному  обміну досвідом; спеціальні державні норми  про поселення, які рекомендували: 1- закладати колонії в центрі загальної території громади; 2 - не на родючих  землях; 3 - в місцевостях з низьким рівнем ґрунтових вод, з метою влаштування під будинками підвалів; 4 - закладати лінійну планувальну структуру для поселень, які мали до 50 дворів (таких було 90%); проектні норми регламентували також параметри вулиць, ширину ділянок (від 19 до 35м), відстані між будинками (мін. 5,7 м) і їх розміщення на ділянці, розриви між окремими будівлями садиби, мінімальні параметри будинків і обов’язковий набір приміщень (житлова кімната, спальня, кухня, сіни, комора), зобов’язували будувати муровані комини, піч-пекарню.

Згідно діючих норм, австрійські інженери розробили ряд типових проектів будівель для першої хвилі колонізації: Тип I – компактний (житловий будинок під одним дахом зі стайнею). Тип II – роздільний (стайня зблокована з стодолою, а будинок виконує тільки житлові функції). Сумарна площа житлових і господарських приміщень в обох типах домогосподарств складала близько 195мІ. Австрійські інженери використовували також типові укрупнені планувальні модулі (житлові блоки, різні типи стаєнь, блоки складських приміщень), з яких формували великі будівлі, а також практикували методи варіантного проектування (один об’єкт з  різних матеріалів).

У підрозділі 1.3. «Особливості архітектури народного німецького і австрійського сільського житла» розглянуто їх еволюцію від раннього середньовіччя до середини ХIХ ст., а також  специфічні регіональні особливості. Метою такого аналізу було віднайдення найбільш сталих і характерних будівельних та планувальних прийомів, які були  застосовані в житлі колоністів у Галичині та надавали йому рис відмінних від українського житла. Німецьке і австрійське сільське житло сформувалось як логічне продовження розвитку англосаксонського житлового будинку, в якому під одним дахом був критий двір з проїздом для воза, відсіки для домашньої худоби і птиці, комори, а площа  житлових приміщень складала 7 – 13% від всієї площі будівлі. Їжа готувалась на відкритому вогні, в частині двору, що примикав до житлової кімнати (тип-1). У деяких регіонах поширились ще інші  планувальні варіанти житла: тип 2– всі основні споруди групуються навколо відкритого господарського двору; тип 3–всі споруди домогосподарства послідовно розміщені під одним дахом, утворюючи

«довгу хату». Останній тип будинку в подальшому набув найбільшого поширення як в Німеччині, так і в Австрії і застосовувався до кінця ХIХ ст.

Специфічною особливістю австрійського житла центральних і східних регіонів були планувальні рішення, при яких центральним функціональним ядром будинку є сіни з великою піччю-пекарнею і двома протилежними входами (господарським і парадним).  

У підрозділі 1.4. «Архітектурно-будівельні традиції українців в Галичині» систематизовано інформацію стосовно типів забудови українського двору, особливостей розміщення хат у залежності від планування села і природних умов, типи господарських будівель. Для наступного порівняльного аналізу приведено результати досліджень українських вчених٭ стосовно еволюції української хати і садиби  від середньовіччя до ХХст., типологію планувальних рішень житлових будинків (однокамерних, 2-камерних, 3-камерних), особливості вирішення окремих елементів будинків. Відмічено, що до середини ХIХ ст. українці будували, здебільшого, курні хати, згодом напівкурні хати. Розглянуто архітектурно-будівельні традиції, що розвинулись на місцевій сировинній  базі (глина, пісок,  вапняки, річковий камінь, дерево, лоза, солома) і  основні типи конструкцій, які застосовувались в народному будівництві.

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПЛАНУВАЛЬНА СТРУКТУРА САДИБИ НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІСТІВ ТА  ЇЇ ЖИТЛОВО-ГОСПОДАРСЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ.

У підрозділі 2.1.«Планувальна організація садиби» послідовно розглядаються ряд чинників, які впливали на процес формування садиби. Так, дослідження виявило, що колонії забудовувались на ділянках із слабовираженим рельєфом. Це здешевлювало будівництво, дозволяло застосовувати типове проектування, надавало максимум зручностей для організації подвір’я і ведення господарства.

Садиба німецьких колоністів пройшла певний еволюційний шлях від типового, дешевого, опрацьованого австрійськими інженерами проектного варіанту до повноцінного домогосподарства з повним набором всіх господарських будівель. Аналіз кадастрових планів дозволив встановити, що в сформованих повноцінних садибах сільгосподарського профілю співвідношення площі забудови житлових приміщень і приміщень господарського призначення знаходяться у певній рівновазі, причому площа забудови житлової частини домогосподарства, як правило, складає не більше 20% від сумарної площі забудови всіх об’єктів садиби.

За характером забудови ділянки садиби можна розділити на три типи:

Тип I - моноблок великі поліфункціональні споруди завширшки до 12м і завдовжки до 30м, де під одним дахом розміщувались житлові і господарські приміщення.

_______________________

Бойко О., Гудченко П., Данилюк А., Кармазін-Коковський В., Косьміна Т., Макушенко П., Моісєєнко З., Ніколаєнко В., Родович Р., Самойлович В., Самойлович Ю., Січинський В., Хохол П., Черкасова К.,  Юрченко П.

Моноблок був найбільш економічним типом забудови садиби з точки зору економії землі, експлуатації (енергоощадний) і будівництва. Однак моноблок вимагав для спорудження відразу великих коштів, також був незручний для поступового еволюційного розвитку і відновлення садиби, тому значного поширення, порівняно з Німеччиною чи Австрією, в Галичині він не набув.

Тип II–павільйонний - більшість об’єктів садиби окремостоячі і вільно розташовуються на ділянці навколо господарського подвір’я. Як правило, садиби цього типу є результатом еволюційного розвитку більш простої садиби, що могла складатись із однієї хати і господарської будівлі. Цей тип найкращий з точки зору протипожежної безпеки і санітарної гігієни, оптимальний з позиції  поступового оновлення і розвитку садиби, однак потребував великих ділянок і домінував в тих колоніях, в яких ширина ділянок при закладенні складала від 40 і більше метрів.   

Тип III - зблокований є проміжною ланкою між моноблоком і павільйонним типом. Передбачав блокування окремих елементів садиби з утворенням кількох крупних багатофункційних елементів, які утворюють внутрішній господарський двір. Цей тип акумулював в собі позитивні характеристики павільйонного і  моноблочного типів. Виявлено, що при ширині ділянки до 40м понад половини житлових будинків були зблоковані із стайнями, а в тих садибах, де будинки стояли окремо, блокувались самі господарські будівлі. І тільки 20% садиб мали павільйонну структуру. Розміщення житлового будинку на ділянці (торцем чи поздовжнім фасадом до вулиці) обумовлювалось в першу чергу початковим генеральним планом забудови колонії, а також потребами формування забудови садиби.

Дослідження виявили ще одну специфічну форму садиби, яка досі не зустрічалась в науковому обігу – спеціально запроектовані хутори німецьких колоністів. У хуторах будівлі утворювали 4-гранне або 8-гранне каре навколо двору. Закладались можливості функціональної розбудови садиби.

У підрозділі 2.2. «Функціонально-господарське облаштування садиби» аналізуються особливості  базових складових садиби колоністів: стаєнь, стодол, інших господарських будівель, системи водопостачання і утилізації відходів домогосподарств. Виявлено, що господарські будівлі колоністів пройшли три етапи свого розвитку: 1 – будівлі першої генерації (кінець XVIII – перша третина ХIХ ст.); їхня палітра обмежувалась невеликими стайнею і стодолою. Стайня складалась із одного приміщення, розділеного невисокими перегородками на відсіки, і блокувалась з житловими приміщеннями, утворюючи «довгу хату», або із стодолою; 2 – будівлі другої генерації (20-90 роки ХІХ ст. початок ХХст.), які складались з кількох досить великих необхідних для господарювання приміщень, передбачалось їх інженерне забезпечення, пов’язане з  благоустроєм садиби; 3 – третя генерація (з початку XX ст. до 1939р.), яка була характерна якісною диференціацію господарських будівель, значним збільшенням їх розмірів і

кількості типів, обумовлених спеціалізацією домогосподарств, становленням фермерства.

Для водопостачання німці-колоністи мали в своєму розпорядженні громадські та індивідуальні криниці, помпи. У 20-30 рр. ХХст. проводилась електрифікація домогосподарств колоністів. З 1937р. розпочалась газифікація колоній.

У підрозділі 2.3. «Архітектурно-конструктивні рішення будівель німецьких колоністів» на початку розглянуто фактори, які впливали на процес будівництва об’єктів в колоніях, а потім детально самі конструктивні рішення житлових і господарських будівель. Як показали дослідження, класичні німецькі  фахверкові конструкції не отримали значного  поширення в Галичині, бо вимагали для реалізації високопрофесійних майстрів, більше якісних крупнорозмірних лісоматеріалів, аніж прихований під зовнішнім опорядженням дерев’яний каркас, який віддавна практикувався в Галичині. Натомість у заповненні каркасу частіше використовувались конструктивні рішення, які хоч і мають українські аналоги, але більш характерні для Німеччини і Австрії. З 20-х років ХIХ ст. у будівництві почали застосовувати цеглу, а також тесані кам’яні блоки з вапняку.

 Перекриття підвалів виконувалось склепінчастим з цегли або кам’яних тесаних блоків, рідше з необробленого каменю. Перекриття  житлових приміщень - по дерев’яних балках з заповненням проміжків кілками, обмотаних глиносолом’яними вальками. До середини ХIX ст. балки підтримувались масивними сволоками, пізніше 1-2 сволоки розміщувались на горищі, а балки підвішувались до них на болтах, чим забезпечувалась рівна гладка стеля в кімнатах. Перекриття господарських будівель –  колені дошки, укладені на дерев’яні балки, поверх дошок вкладалась глиносолом’яна суміш.  

У якості несучих елементів крівлі, яка зводилась над будинком шириною 8-10 метрів,  застосовувався  «стілець» - система стійок, прогонів, затяжок, підкосів і балок, яка забезпечувала роздільну роботу перекриття і крівлі, давала проміжні опори для довгих крокв, а також гарантувала загальну стійкість всієї конструкції.

Основним покрівельним матеріалом були сніпки з житньої соломи і гонт, або колені дошки в колоніях, розміщених в Карпатах. З 20-х років ХIХ ст. починає застосовуватись глиняна червона черепиця, а з кінця ХIХ ст.  крівельний метал. Вже на початку ХХ ст. німецькі колоністи, вперше в сільській місцевості Галичини, почали застосовувати організоване водовідведення з дахів з допомогою металевих ринв і труб.

Вікна і двері, особливо вхідні, виконувались високоякісно, оскільки багато колоністів спеціалізувались на виробництві столярних виробів і меблів. Вікна в будинках були подвійні, з роздільними рамами, відкривні (на завісах), з кватирками. В найстаріших будинках з внутрішнього боку навішувались віконниці. Розміри вікон і шиб зокрема, протягом ХIХ ст. постійно збільшувались, кількість шиб зменшувалась.

Встановлено, що часто одні і ті ж конструкції застосовувались колоністами як при будівництві житла, так і господарських будівель. Колоністи також поєднували різні конструктивні систем в одній будівлі, наприклад: в мурованих будинках фронтонні стіни могли бути фахверковими з глиносолом’яним заповненням.

РОЗДІЛ  3. АРХІТЕКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЖИТЛА НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІСТІВ.

У підрозділі 3.1. «Соціальна диференціація домогосподарств» систематизовано типи житлових будинків, які обслуговували різні соціальні верстви колоністів. Основою будь-якої німецької колонії і найбільш масовим типом були домогосподарства виробників сільськогосподарської продукції, Серед цієї категорії колоністів переважали ті, що займались рільництвом, а доповнювали їх господарства, що спеціалізувались на тваринництві, садівництві, бортництві. Подальша диференціація привела до появи м’ясо - молочних ферм, господарств по вирощуванні племінної худоби, коней птиці.

У кожній колонії була присутня невелика кількість домогосподарств сільської інтелігенції: вчителя, священика, лікаря, службовця (війт, управитель, поштар, контролер, лісник ...). Головною відмінністю їх житла була відсутність в структурі житлового будинку приміщень, призначених для утримання свійських тварин. А також невелика кухня-їдальня замість господарських і зимових кухонь, відносно більша кількість і площа житлових приміщень, їх диференціація (кабінет, спальня, кімната прислуги, чи челяді...), особливості розміщення житлових приміщень (орієнтація до вулиці, анфіладність…). В структуру домогосподарств ремісників обов’язково входили спеціалізовані майстерні.

   У підрозділі 3.2. «Типологія функціонально-планувальних рішень житлових будинків колоністів» проведена класифікація житлових будинків за основними об’ємно-просторовими характеристиками.

 За кількістю функціональних рівнів виділено 4 базових типи: 1- будинки одноповерхові; 2- будинки, в яких є частково заглиблені в грунт пивниці ( на 0,6-1,0м), над якими  змурована піч – пекарня, або розміщено комору чи лежанку; 3- будинки з одним або  кількома підвальними приміщеннями; 4-  будинки 3-х рівневі, в яких, окрім основного поверху, є ще пивниці і мансардні приміщення.

 За ступенем інтеграції житлових і господарських  функцій  виявлено 3 типи будинків: 1- окремий в якому відсутні приміщення для утримування чи догляду за  свійськими тваринами, птицею; 2- зінтегрований частково, в структурі якого є приміщення (господарська кухня), призначені для  обслуговування домашніх тварин і птиці; 3-  зінтегрований повністю, в структурі якого є   приміщення для обслуговування і утримання свійських тварин.       

За ступінню просторового розмежування трьохпоколінних сімей виявлено 5 типів; 1 -  диференціація сімейних зон відсутня; 2 - часткова диференціація - для

другої сім’ї передбачається кімната без опалення, яка служить спальнею в теплу   пору року і коморою взимку; 3 - асиметрична диференціація сімейних зон - одна сім’я має дві житлові кімнати, друга – одну, з опаленням; 4 - симетрична диференціація передбачає дві рівноцінні автономні сімейні зони по дві житловій кімнати в кожній з спільними господарськими приміщеннями; 5 - повна симетрична диференціація, яка передбачає дві рівноцінні, практично автономні   сімейні зони, з окремими господарськими блоками.

У підрозділі 3.3. «Особливості вирішення окремих елементів будинків» послідовно розглядаються якісні і кількісні характеристики житлових  і підсобних приміщень в будинках колоністів (призначення, площа, параметри, висота, взаємозв’язок з іншими приміщеннями, освітленість, характер опалення). Важливо відмітити, що на кінець ХIХ ст. площа світлиці була в межах від 17 до 36мІ (середня 23мІ), спалень – відповідно 14 – 25мІ (середня 14, 5мІ). В спальнях завжди знаходилась варочно-опалювальна плита, яка використовувалась в холодну пору року. Завдяки плиті спальні взимку набували додаткових функцій зимової кухні. Світлиця опалювалась кахлевою пічкою або грубою від плити в спальні - зимовій кухні. Висота кімнат становила від 2,5м до 2,8м (середня 2,5м). Співвідношення сумарної площі вікон і приміщень було на рівні 1:8. Пропорції кімнат;  світлиці – близькі до квадрату, спалень 1 : 1,5, але не більше, ніж 1: 2.

Серед всіх приміщень будинку центральним, найбільш навантаженим приміщенням є  господарська кухня, з якої здійснювався вихід на господарське подвір’я, входи в малі кімнати (зимові кухні), парадні сіни, комору, інколи (в будинках першої половини ХIХст.) – в господарське приміщення, через яке можна було пройти в стайню, або безпосередньо в стайню. В цьому приміщенні часто розміщувались сходи на горище і в підвал, а також велика піч - пекарня, об’єднана з варочною плитою, з вбудованим баком на гарячу воду, який використовувався також як кормозапарник. Господарська кухня завжди забезпечувалась добрим освітленням і завжди мала стелю, велику площу - у середньому 14,6мІ при діапазоні від 8,5мІ до 24мІ. Для сьогоднішніх власників колишніх німецьких будинків дане приміщення  замінює таку популярну в сучасному українському селі літню кухню.

Вхідні парадні сіни середньою площею 9мІ розміщувались завжди з боку головного входу і виконували роль теплового шлюзу, через який здійснювався вхід в будинок. Вхідні парадні сіни завжди були забезпечені природним освітленням через пару вікон, розміщених по обидва боки вхідних дверей, або через світлову фрамугу над дверима.

У підрозділі 3.4 «Архітектурний образ і художньо-декоративні засоби опорядження житлових будинків» розглядаються формотворчі засоби колоністів на різних етапах розвитку колоній. Перші будівлі проектувались австрійськими інженерами, згідно поширених тоді ідей класицизму, що найбільше відбилось у будинках для сільської інтелігенції. В подальшому дух класицизму присутній на

фасадах житлових будинків аж до кінця ХIХст: симетричність композицій фасадів, пілястри або русти на кутах, акцентації головного входу в будинок. В ХХст. в архітектурі житлових будинків прослідковується вплив модерну. Спадщина колоністів також дуже багата на цікавий дерев’яний декор ганків, щипців будинків. Інколи єдиною  окрасою аскетичних фасадів будинків колоністів було цікаве пластичне завершення коминів.

РОЗДІЛ 4. ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТЛА НІМЕЦЬКИХ КОЛОНІСТІВ В ГАЛИЧИНІ.

У підрозділі 4.1.«Аналіз змін функціонально-планувальних характеристик житлових будинків колоністів протягом періоду колонізації Галичини» встановлені такі найбільш значимі тенденції еволюції житла німецьких колоністів:

I тенденція – інтегровані житлово-господарські будівлі (в яких під одним дахом знаходились житлові приміщення, стайні, стодоли) після сторічного домінування на початку ХХст. поступились дезінтегрованим прийомам забудови садиби. Спочатку «довга хата» розділилась на окремостоячі житловий будинок і господарську будівлю, з часом замість поліфункціональної господарської будівлі почали будувати спеціалізовані об’єкти: корівники, конюшні, свинарники, возовні, токи і т. і. II тенденція – величина житлових будинків поступово зменшувалась. Зменшувалась кількість основних приміщень (від 7-10 на початку ХХст. до 6-8 в 20-30 рр. ХХст.) і площа забудови будинку (з 200мІ до 124мІ). III тенденція –постійно збільшувалась доля житлової площі в будинку: зростала кількість житлових кімнат, оптимізувались їх площі і розміри; паралельно відбувалось зменшення кількості, а також площ господарських приміщень; декотрі з них переміщувались в підвал, на горище або в інші будівлі; IV тенденція – зростала комфортність будинків: середня висота житлових приміщень зросла з 2,3 м на початку ХIХ ст. до 2,5 м на початку ХХст. і 2,65 м в 30рр ХХст.; співвідношення площі вікон і житлового приміщення складало 1 : 8,3 на початку ХIХ ст.; 1 : 7,6 на початку ХХ ст. і 1: 6,4 в 30-х рр.. ХХ ст. Середня площа світлиці складала 23мІ ; спалень – 14,5 мІ; господарської кухні – 14,6мІ; V тенденція – в об’ємі горища житлових будинків на початку ХХ ст. з’явились протомансардні приміщення (без опалення і прямого зв’язку з нижнім поверхом), які еволюціонували в повноцінні мансарди.  

У підрозділі 4.2.«Взаємовпливи архітектурно-будівельних традицій німецьких колоністів і українського населення Галичини» на основі порівняльного аналізу встановлено, що цілий ряд змін, який відбувся в українському народному житлі в II половині ХIХст., - в I половині ХХ ст., є результатом запозичення українськими селянами досвіду житлового будівництва німецьких колоністів. Доведено, що дуже схожі на німецькі специфічні планування хат (з 2-х пар житлових приміщень, розміщених по обидва боки великих, добре освітлених сіней) почали будуватись в сусідніх з колоніями українських селах на 70-100 років

пізніше, ніж в колоніях. Приблизно з таким самим запізненням з’явились в українських селах: двосхилі і напіввальмові крівлі з фронтонними стінами і з вікнами в цих стінах; несуча конструкція «стільця», який підтримує кроквяну систему; комини; стеля в сінях; стаціонарні сходи в підвал і на горище; мансардні приміщення; житлові кімнати висотою 2,5м а згодом – 2,65м; характерні пари вікон на фасадах, ганки, балкони, двополовинкові двері парадного входу в будинок; горищні загрузочні двері – люкарни на бокових фасадах господарських будівель і характерні, горизонтально розрізані на 2 половинки господарські двері; організований водовідвід з крівлі. Також першими німецькі колоністи почали впроваджувати громовідвід,  електрифікувати і газифікувати свої поселення.

Разом з тим можна стверджувати, що широке поширення павільйонного типу садиби, застосування замість традиційного для німців фахверку прихованого під зовнішнім опорядженням дерев’яного каркасу, піддашшя на стовпах – це  прийоми, які поширились в колоніях під впливом досвіду українського сільського житла.    

У підрозділі 4.3 «Сучасний стан житла німецьких колоністів» з’ясовано, яка кількість житлових будинків ще зберегла свою автентичність і які частини будинків потребують ремонту, заміни чи відновлення. Встановлено, що вичерпали свій ресурс елементи, що зазнавали безпосереднього атмосферного впливу: комини, солом’яні і металеві покриття, дошки зашивки фронтонів і вітрові, торцеві балки і крокви, стійки ганків та інші дерев’яні конструкції. Через відсутность горизонтальної гідроізоляції муровані стіни зазнають руйнівного впливу капілярної вологи, нищиться тиньк і ліпнина на стінах. Загалом більша частина ще збережених будинків малопридатні для проживання і використовуються як підсобні господарські будівлі, або просто пустують. Зберігатись довго в такому стані вони не можуть і приречені на зникнення, оскільки їх власники сьогодні не бачать сенсу в їх збереженні. В деяких колоніях нищиться історично сформоване середовище побудовою, чужих по своїй архітектурі, нових житлових будинків в зоні палісадників, які відділяли хати колоністів від вулиці.   

У підрозділі 4.4. «Принципи збереження і пристосування житла німецьких колоністів в Галичині» пропонується найбільш цікавим об’єктам, що зберегли свою автентичність, використовуються в даний час за їх прямим призначенням (для проживання або для господарських потреб) - надати статус пам’яток архітектури. Це переважно муровані хати і стайні. Щоб вберегти дані об’єкти і забезпечити їх подальшу експлуатацію, рекомендується помірне реконструктивне втручання (зміна планувальної структури для забезпечення мешканцям сучасного рівня комфорту: влаштування санвузлів, автономних систем опалення, і. т. і.) поєднувати з реставраційними заходами (відновлення первісного зовнішнього вигляду). Опис і перелік цих об’єктів, що складається з 1 млина, 9 житлових будинків  і з однієї громадської криниці поданий у відділ охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації. Покинуті, занедбані будівлі, в яких

вже давно ніхто не живе, які поступово руйнуються або плануються під знесення (це переважно дерево-каркасні будівлі із глиносолом’яним заповненням проміжків між елементами каркасу) пропонується демонтувати і перенести в спеціальний розділ експозиції Львівського скансену «Шевченківський гай», або в скансен місцевого значення. Для забезпечення достовірності відтворюваних об’єктів пропонується використовувати оригінальні елементи з інших об’єктів, що руйнуються (столярні вироби, кахлеві печі і металеві частини варочних плит, меблі тощо). Як приклад приводився виконана автором графічна реконструкція 4-х найбільш типових обійсть колоністів. Об’єкти, дисперсно розпорошені  по відношенню до населених пунктів, але розміщені у вигідних з містобудівної точки зору місцях, пропонується реставрувати і реконструювати для потреб туристичного і відпочинкового бізнесу. Як приклад приводиться проект пристосування хутора «Шанове» під базу відпочинку етнотуристичного або сільськотуристичного профілю.