КНИЖКОВА ГРАФІКА РОБЕРТА ЛІСОВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ХХ СТОЛІТТЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
КНИЖКОВА ГРАФІКА РОБЕРТА ЛІСОВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ХХ СТОЛІТТЯ
Альтернативное Название: КНИЖНАЯ ГРАФИКА Роберта Лисовского В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОГО Изобразительное искусство ХХ ВЕКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет та методологію дослідження, наукову новизну, окреслено хронологічні межі, запропоновано практичне застосування результатів дослідження, подано відомості про їх апробацію.


Розділ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.  Від початку ХХ ст. українське графічне мистецтво було предметом зацікавлення багатьох дослідників. Публікації С.Маслова, В.Січинського, І.Огієнка, В. Попова висвітлюють явище давньої української книги і гравюри та знаходять продовження у фундаментальних працях Я.Ісаєвича, Я.Запаска, Д.Степовика, А.В’юника у другій половині ХХ ст. Теоретичні та ілюстративні матеріали цих досліджень допомагають з’ясувати джерела української модерної графіки, провести аналогії між композиційними та образотворчими прийомами старих майстрів та художників першої третини ХХ ст. Паралельно з’являються розвідки, що окреслюють проблеми розвитку української графіки перших десятиліть ХХ ст. Дослідник Ф.Ернст у публікації «Георгій Нарбут та нова українська книга» (1926) увиразнює поняття школи Нарбута та акцентує на важливості цього мистецького феномену. Діяльність нарбутівців та їх вчителя була предметом дослідження для мистецтвознавців О.Сидорова, Е.Голлербаха, П.Балицького, С.Таранушенка, П.Ковжуна, В.Січинського. Їх праці виступають першоосновою дослідження мистецької платформи нарбутівської течії, розкривають персоналії, подають відомості про твори. У другій половині ХХ ст. творчість Нарбута і його послідовників знаходить висвітлення у фундаментальних дослідженнях П.Білецького, статтях С.Білоконя, В.Позднякова, М.Селівачова. Своєрідним підсумком вивчення феномену Георгія Нарбута виступає еміграційне видання «Українські історики мистецтв про Г.Нарбута та його школу» (1983), де синтезуються дослідницькі праці провідних мистецтвознавців.


У контексті розвитку української книжкової графіки першої третини ХХ ст. розглядає школу Георгія Нарбута О.Лагутенко. Цінними є її дисертаційне дослідження (1996) та фундаментальні монографії 2005, 2006, 2007 рр. У цих працях авторка аналізує культурологічні тенденції, що вплинули на становлення та розвиток нової графічної школи України, виявляє стилістичні течії. Важливим є її неупереджений підхід до висвітлення творчості конкретних персоналій: дослідниця повертає із забуття імена багатьох митців (у тому числі Р.Лісовського), по-новому оцінює роль Української академії мистецтв, уводить до наукового обігу архівні матеріали, публікує невідомі твори.


Огляду української графіки ХХ ст. присвячено розвідки Л.Попової, Л.Владича, О.Дея, О.Овдієнка, А.Шпакова, дослідження І.Врони, Б.Лобановського, Ю.Турченка. Загальні відомості з історії українського образотворчого мистецтва містять праці Д.Антоновича, І.Крип’якевича, Д.Крвавича, В.Овсійчука, С.Черепанової. Еміграційну україніку в контексті суспільно-політичних та соціально-культурних явищ розкривають Д.Антонович, С.Наріжний. Конкретні мистецькі персоналії у діаспорі розглядають І.Кейван, Р.Шмагало, Ю.Соловій, Б.Певний, Д.Крвавич. Празьке еміграційне середовище досліджують О.Пеленська, О.Бетлій. У працях Р.Яціва, Л.Соколюк, Т.Кара-Васильєвої піднімаються питання становлення національного стилю в досвідах мистецтва перших десятиліть ХХ ст. Проблему мистецької освіти на Україні висвітлює Р.Шмагало. Мистецькі процеси в межах локального львівського середовища оцінюють Р.Яців, О.Ріпко, О.Нога, Л.Сніцарчук.


Перші згадки про Р.Лісовського з’являються на початку 1920-х у часописах «Музагет», «Митуса», «Назустріч», «Бібліологічні вісті», «Червоний шлях», інформуючи про участь митця у групових виставках, його поточну діяльність. Ґрунтовніші розвідки у довоєнній періодиці належать М.Голубцю (1926), В.Січинському (1927), М.Антонович (1935). Зокрема, М.Голубець уперше наводить біографічні дані митця, дає поетапну оцінку здобутій ним освіті, шукає чинники формування його мистецької постави. Суттєво полегшує дослідницьку роботу наведений автором перелік робіт Р.Лісовського, виконаних до 1927 р. Публікації М.Левицького (1956), В.Поповича (1975, 1984), М.Антонович-Рудницької (1983) у еміграційній періодиці наступних років акцентують, радше, на біографічних моментах і лише коротко торкаються творчого доробку митця.


В українському мистецтвознавстві ім’я Р.Лісовського вперше розглядається в ширшій творчо-біографічній конфігурації в працях Р.Яціва (1993), засвідчивши новий етап наукового інтересу до творчої постави художника. Автор здійснив спробу періодизації життєвого шляху митця, систематизував його творчий доробок, увиразнив ім’я Р.Лісовського у контексті школи Г.Нарбута, відслідкував у його творах вплив естетики та мистецьких новацій вчителя. Попри це, ще багато питань щодо аналізу творчого доробку митця залишаються нез’ясованими. Це стосується різних аспектів творчого методу Р.Лісовського, його роботи з джерелами, особливостей шрифтового мистецтва тощо.


Серед інших дослідників, в поле зору наукового інтересу яких потрапляло ім’я Р.Лісовського – О.Федорук, Р.Шмагало, О.Пеленська, О.Лагутенко, І.Кейван, М.Чабан, П.Лопата.


Методологічна основа роботи. Базовим у дослідженні є метод мистецтвознавчого аналізу. Порівняльний та аналітичний методи застосовано при вивченні джерел та літератури; комплексний – для реконструкції естетичних та ідеологічних поглядів митця. Для з’ясування характеру історико-культурних процесів застосовано синхроністичний та історико-діахронний методи, проблемно-хронологічний – при викладі матеріалу в хронологічній послідовності, метод періодизації – при виокремленні етапів життя і творчості митця. Для аналізу творів використано методи мистецтвознавчого і композиційного аналізу.


Джерельною базою дисертації стали твори книжково-журнальної, прикладної та оригінальної графіки митця; рецензії, розміщені у каталогах та періодиці; архівні документи, а також спогади доньки художника Зої Нижанківської.


Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ У 1910–1930-х РОКАХ ТА СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ Р.ЛІСОВСЬКОГО. Розглядаються історико-культурні та мистецькі корені художніх процесів, що відбувалися на українських землях на поч. ХХ ст. та мали вплив як на розвиток графіки в зазначений період, так і на формування творчої платформи окремих особистостей, зокрема Р.Лісовського.


2.1. Історичні передумови формування художньо-образної системи графічного мистецтва України першої третини ХХ століття. У перших декадах ХХ ст. в українському мистецтві спостерігається активне співіснування двох базових течій – з одного боку мала місце тенденція до глобалізації мистецьких ідей, зокрема поширення «модерну», з іншого – дедалі виразніше проступала національна концепція, що мала на меті ідентифікацію художніх форм, притаманних саме українському мистецтву. Важливим чинником у цьому сенсі став пошук «української» форми книжкової графіки, що в контексті загального розквіту ужиткових мистецтв позначився особливою інтенсивністю. Художньо-вартісним підґрунтям для активного сплеску естетично-функціональних графічних пошуків виступили взірці рукописної книги, мистецькі здобутки доби бароко, синтетичні твори народного мистецтва. На цьому тлі живилася і розвивалася творчість таких видатних персоналій як В.Кричевський, М.Бойчук, Г.Нарбут. На фоні синтезу національних традицій та загальноєвропейських художніх течій дедалі впевненіше формувалася нова якість графічного мистецтва тогочасної України. 


2.2. «Школа Г.Нарбута» та її роль у відродженні високого рівня української книжкової графіки. Мистецькі пошуки в галузі оформлення друкованого слова були вагомим фактором на шляху формування нової парадигми української художньої культури. Її новітнім «національним» завданням органічно відповідає концепція Г.Нарбута та його «школи». Глибоке розуміння завдань графіки, комплексний підхід до оформлення книги, історичні і культурні джерела, до яких звертався Нарбут й елементи яких набували у його графічних роботах модерних рис та самобутнього трактування, кардинально змінили світогляд та стали дороговказом для цілого покоління художників-графіків. Творчість Л.Лозовського, Р.Лісовського, М.Кирнарського, С.Пожарського, Л.Хижинського, А.Страхова, О.Маренкова, П.Ковжуна тощо демонструє актуальність нововведень та значимість мистецької концепції Г.Нарбута у розвитку української книжкової графіки ХХ ст.


2.3. Вплив графічної майстерні Г.Нарбута на формування творчої особистості Р.Лісовського. «Графічна та духовна українізація», виховання художника з «українським» обличчям та синтетичним мисленням були фундаментальними засадами творчо-педагогічної програми Нарбута. Пріоритетним завданням його майстерні, зорганізованої в Українській академії мистецтв, було практичне освоєння книжкової графіки шляхом, що передбачав аналітичну роботу з першоджерелами, копіювання, розробку власних шрифтів та розв’язання композиційного завдання. Ці навчальні етапи розвивали образне мислення учнів, стимулювали вироблення власної графічної мови, дисциплінували виконавську культуру. Серед вихованців Нарбута, а це М.Бурк, І.Адамська, М.Ф.Ага, Р.Лісовський, Л.Лозовський, М.Кирнарський, лише четверо останніх вийшли на шлях самостійної творчості. При цьому Ага, емігрувавши до США, став одним з перших арт-директорів в історії світового графічного дизайну, а Л.Лозовський та М.Кирнарський продовжили творчу роботу в дусі національного модернізму. У підрозділі проаналізовано твори цих митців та конкретизовано наявність у них концептуальних ідей нарбутівської школи. Доведено, також, що мистецькі настанови Г.Нарбута мали вирішальний вплив на формування творчої постави Р.Лісовського, скерувавши до відповідної естетичної бази, зорієнтувавши до використання модерних пластичних засобів та композиційних схем. 


Розділ 3. ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ РОБЕРТА ЛІСОВСЬКОГО ТА ЗАГАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА XХ СТОЛІТТЯ. У розділі виділено основні періоди творчого шляху митця, зважаючи як на суто біографічні моменти, так і на зміст творчості Лісовського, в тому числі й через його розуміння графічної форми.


3.1. Основні етапи творчої біографії Р.Лісовського. Дослідженням встановлено п’ять основних періодів: дитинство та час навчання в Миргородській мистецько-промисловій школі ім. М.Гоголя (1893-1908), київський (1910-1921), львівський (1922-1927), празький (1929-1945) та лондонський (1950-1970-ті). У межах двох перших періодів найвиразніше виявляються чинники, що мали вирішальний вплив на формування творчої постаті митця. Сформованість мистецької концепції Р.Лісовського виказує діяльність у Львові, Празі та Лондоні. Одночасно можна констатувати, що короткотривалі перебування митця у Варшаві, Берліні й Римі не дають достатніх підстав для виокремлення цих життєвих відтинків у більш-менш самостійні періоди творчості.


 У цьому ж підрозділі вперше розглядаються маловідомі факти дитинства та юності художника. Як один із чинників формування мистецької постави Р.Лісовського виділяється його початкова мистецька освіта у школі ім. М.Гоголя, аналізується вплив вчителів, зокрема, увиразнюється позиція О.Сластьона щодо розуміння самобутності національних мистецьких традицій, їх осучаснення та включення формальних здобутків у культурно-мистецький простір України. Набуті у школі знання стануть першою ланкою в ланцюгу мистецьких орієнтирів та базових принципів творчої концепції митця.


3.2. Формування мистецького світогляду Р. Лісовського та зорієнтованість його творчого мислення у 1910-х роках. Конкретизуючи значення київського періоду для закладання довготривалої творчої стратегії митця, варто виділити два основних чинники. Першим чинником, що сприяв визріванню таланту та формуванню мистецької платформи Р.Лісовського, було навчання в київській малювальній школі та Українській академії мистецтв. Другим чинником, що зумовив еволюцію мислення художника і в мистецькій, і в національно-політичній площині, було київське мистецько-інтелектуальне середовище, у специфічній атмосфері якого Р.Лісовський відчув себе свідомим українцем, увиразнив відповідні естетичні критерії, зберігаючи їх протягом усієї творчої праці.


3.3. Цілісність художньо-естетичних пошуків Р.Лісовського у 1920–30-х роках. У підрозділі розглядається найбільш вагомий за обсягами та новаціями відтинок творчої діяльності митця, розкривається багатовекторність його мистецької постави. «Львівський» період дозволяє вкотре підкреслити тезу щодо важливості середовища спілкування для художника, як одного із факторів його творчого зростання. Відкритість Лісовського до діалогу з митцями, що працювали у Львові, задіяність у гуртках (ГДУМ, Богема), участь у виставках, зокрема у ІІ, ІІІ, ІV виставках ГДУМ, виставках графіки в Празі (1924), Брюсселі (1926), затребуваність у видавництвах («Нова культура», «Накладня Михайла Таранька», «Ізмарагд»), сценографічна діяльність, участь у роботі спілки «Гуцульське мистецтво», утвердження малярського фаху на пленерах, проби у скульптурі тощо роблять його невід’ємною часткою розмаїтої львівської мистецької спільноти. У Львові митець чутливо інтегрує нові ідеї й концепції у свою творчість, про що свідчить великий коефіцієнт новаторства у львівських обкладинках.


Навчання у Берлінській академії мистецтв (1927-1929) не мало вирішального впливу на формально-мистецькі характеристики майбутніх робіт Р.Лісовського. Однак, створені у Берліні ужиткові графічні праці відобразили, частково, стилістику тогочасних стратегій німецької графічної школи (кіноплакат «Юлія» (1929)), та втілили, набувши оновлених рис, традиційні для митця стильові методи (емблема авіакомпанії «Lufthhansa» (1929)).


Переїзд до Праги не вплинув радикально на мистецьку концепцію митця та не уможливив трактування його творчості поза контекстом «школи Нарбута». Про це свідчать результати його творчих контактів з культурним середовищем Львова, участь у виставках, де твори художника органічно вписувались у ряд робіт, представлених М.Бутовичем, М.Кирнарським, А.Маренковим та іншими митцями творчо зорієнтованими на «зв’язок із традицією».


 У Празі творчий діапазон Р.Лісовського збагачується досвідом у проектуванні елементів української національної ідентифікації, зокрема, прапорів, гербів, емблем. Творчість художника у цій сфері мала суттєвий відголос у формально-пластичних характеристиках графіки українського національного підпілля.


3.4. Концептуальні засади творчості Р. Лісовського у другій половині ХХ століття. Підрозділ присвячено більш як трьом повоєнним десятиліттям творчості митця. Із Праги, провівши кілька років у Італії, художник виїздить до Англії і цей період стає завершальним на його творчому шляху. Твори «лондонського» періоду доводять, що Лісовський не асимілювався в культурі Заходу, а вивчаючи кращі її здобутки, зберіг риси національної автентичності та основні засади нарбутівської школи. Графіка Р.Лісовського не набула колориту бурхливої, в художньо-естетичному плані, епохи, проте, зрозумілість її графічної мови як художній еліті, так і широкій масі глядачів, звернення до надбань минулого, до «цитувань» мотивів барокової спадщини дає підстави вважати сьогочасну творчість митця органічною часткою епохи постмодернізму – доби вільного поєднання в єдине ціле різних часових та культурних пластів, сучасного інтерпретування їх здобутків.


Розділ 4. ХУДОЖНЬО – ЕСТЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГРАФІЧНИХ ТВОРІВ Р.ЛІСОВСЬКОГО У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ НОВОГО ОБРАЗУ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ ХХ СТОЛІТТЯ. У розділі розкриваються особливості структурно-композиційних та художньо-образних вирішень графічних творів митця та підсумовується значення досвіду Лісовського-графіка для історії українського образотворчого мистецтва.


4.1. Структура графіки Р. Лісовського. Конкретизуючи смислове наповнення поняття «графіка», спираючись на дослідження О.Сидорова, Б.Віппера, В.Січинського, О.Хмельовського тощо з’ясовано, що графіка – це багатофункціональне, здатне швидко сприймати та поширювати інформацію суспільноважливе мистецтво, зі складною різноманітною палітрою засобів образотворчості, найзагальнішими розділами якої є оригінальна, книжкова та прикладна графіка. Ця структура цілком відповідає діапазону графічних спеціалізацій, до яких звертався Лісовський: 1) книжково-журнальна та газетна графіка (обкладинка, графічний паспорт, віньєтка, заставка, шрифт); 2) прикладна графіка (видавнича та поштова марка, емблема, печатка, відзнака, екслібрис, грамота, цеглина, плакат, упаковка); 3) оригінальна графіка (рисунки, акварелі).


4.2. Особливості графічно-композиційних вирішень у творах книжково-журнальної та газетної графіки Р.Лісовського. Систематизація графічних праць у межах підрозділу засвідчила, що найбільш чисельну групу робіт художника складають обкладинки та графічні паспорти для газетно-журнальної продукції, тобто елементи зовнішнього оформлення видань. Аналіз робіт показав, що поряд із традиційними національно-романтичними мотивами, творам митця притаманні риси експресіонізму і, дещо рідше, конструктивізму. Незалежно від стильових ознак, обкладинки Р.Лісовського мають спільні структурно-композиційні вирішення. З огляду на це, його праці систематизовано та окреслено 5 груп обкладинок, відтак, помічено, що навіть у 1920-30-ті роки, коли творчість митця була новаторською і відчутно впливала на формування нового образу української книги, композиція та образне наповнення малюнка були досить типовими – симетрична побудова, рамковий мотив, декоративна віньєтка в центрі. Визначено, також, риси індивідуального почерку митця: своєрідний ступінь пластичної проробки композиційних деталей, округла (іноді кутаста) форма декоративних елементів, особливе співвідношення чорного й білого (часто 1:1), висока виконавська культура, яскраво виражений нахил до декоративності.


4.3. Специфіка шрифтів, як структурного елементу графічних творів Р.Лісовського. Попри своє прикладне значення та синтетичне «злиття» із загальним образом композиції, шрифти Р. Лісовського мають яскраво виражений характер та є естетично самодостатніми. Аналіз шрифтів дозволив об’єднати їх у 3 групи, відтак, засвідчив досконале знання Р.Лісовським історичних взірців, тонке відчуття стилю і характеру оформлення графічного твору, вільне володіння технікою письма та постійний пошук нових шрифтових модифікацій.


4.4. Поєднання функціональності та естетики у творах прикладної графіки Р.Лісовського. У підрозділі класифікуються прикладні графічні твори митця, зокрема, за видами, ознаками образної (3 групи) та пластичної (2 групи) мови. Особливого розмаїття форм та композиційних прийомів Р.Лісовський досягає у ранніх видавничих марках та емблемах. Композиційна структура деяких із них нагадує роботи Нарбута, інші виказують шлях митця до формування власного почерку та індивідуального графічного стилю. Серед них виявлено як суто шрифтові, так і зображальні знаки. Останні заслуговують особливої уваги, адже деякі з них залишаються актуальними і є у вжитку по сьогодні (емблема авіакомпанії «Lufthansa», лілея українського Пласту, націоналістичний тризуб тощо). Характерною рисою прикладних робіт Р.Лісовського є наявність виразного декоративного чи образотворчого задуму, тобто їх естетична функція є настільки ж виразною, як і утилітарна.


4.5. Поетика образу у творах оригінальної графіки Р.Лісовського. Чималу групу робіт художника становлять роботи, що мають самостійне художнє значення. Серед їх жанрових відгалужень – портрет, натюрморт, пейзаж. Аналіз цих праць засвідчує еволюцію творчого методу художника – від творів із узагальненим трактуванням та експресивною графічною мовою (шаржі, львівські та празькі рисунки) до деталізованих реалістичних робіт із ретельно переданою перспективою (італійські та лондонські замальовки). Уникаючи свідомого «покращення» чи коригування натурного матеріалу, Р.Лісовський знаходив такі художні засоби, які дозволяли перетворювати натуру в художній образ не спотворений візуальними ефектами, умовностями чи стилізацією. Зарисовки і акварелі церков мають також і етнографічну цінність


4.6. Значення творчого досвіду Р.Лісовського як графіка для історії українського образотворчого мистецтва. Творча програма Р.Лісовського охопила майже усі, актуальні на час його діяльності, види образотворчого та ужиткового мистецтва, однак, саме книжкова графіка стала для митця тим естетичним простором, де найповніше розкрився його талант та отримала візуальну форму свідома, випрацювана роками мистецька концепція. Втілюючи високі досягнення художньої культури свого часу, демонструючи як актуальність нарбутівських творчих постулатів, так і дієвість мистецьких ідей періоду «національного відродження», графіка Р.Лісовського є визначним явищем українського та європейського мистецтва ХХ століття.  


 


ВИСНОВКИ


Суголосно із переорієнтацією європейського мистецтва межі ХІХ-ХХ ст. на «виробничі потреби», у системі естетичних цінностей сьогочасної України істотно зростає статус графіки, спонукаючи до творчості чималу кількість художників. На цьому ґрунті розгортаються мистецькі програми таких видатних особистостей, як В.Кричевський, М.Бойчук, О.Кульчицька, Г.Нарбут. Досвіди цих універсальних за діапазоном творчості митців змінюють світогляд цілої генерації вітчизняних художників-графіків; міцно утверджується, зокрема, поняття «школа Нарбута» як загальнонаціональне художнє явище у просторі формально-образних пошуків української графіки поч. ХХ ст.


Проведене дослідження на тему: «Книжкова графіка Роберта Лісовського в контексті розвитку українського образотворчого мистецтва ХХ століття» дає можливість сформулювати наступні висновки:


1. Доведено, що естетичні та формальні ідеї нарбутівської школи мали вирішальний вплив на формування мистецької концепції Р.Лісовського. Образно-узагальнене світосприйняття й відповідне формальне вираження ідеї; цілісний підхід до оформлення обкладинки; культивована «графічність» творів і їх відповідність до можливостей друкарських процесів, синтез традиції та новаторства – такі, вироблені в майстерні Г.Нарбута, принципи будуть базовими для більшості творів Р.Лісовського.


2. У контексті творчої біографії художника встановлено п’ять основних періодів: дитинство та час навчання в Миргородській мистецько-промисловій школі ім. М.Гоголя (1893-1908), київський (1910-1921), львівський (1922-1927), празький (1929-1945) та лондонський (1950-кінець 1970) періоди. Також доведено, що і київський і львівський і празький періоди – це творча праця в атмосфері постійного фахово-мистецького діалогу між молодими та досвідченими художниками, абсорбування нових мистецьких ідей та концепцій, свідченням чому є високий коефіцієнт новаторства створених у цей час графічних робіт. Певною мистецькою ізоляцією спричинена більш одноманітна та «традиційна» діяльність художника у Лондоні.


3. Окреслено структуру графічної творчості митця: а) книжкова та газетно-журнальна графіка: обкладинка, графічний паспорт, віньєтка, заставка, шрифт; б) прикладна графіка: видавнича марка, поштова марка, емблема, печатка, відзнака, екслібрис, грамота, цеглина, плакат, упаковка; в) оригінальна графіка: рисунки, замальовки, акварелі тощо.


4. Доведено, що книжкова графіка Р.Лісовського репрезентує найбільш вагому та мистецьки-вартісну сферу його професійної діяльності. Залучивши до аналізу більше ста обкладинок художника, виявлено, що в контексті полістилізму українського образотворчого мистецтва перших десятиліть ХХ ст., пріоритетним для його творчого становлення було культурне річище необароко. Стилістично, обкладинки Р.Лісовського діляться на три групи: 1) необарокові «класичні» обкладинки; 2) обкладинки, у пластичній мові яких ознаки необароко поєднані з рисами експресіонізму; 3) обкладинки з конструктивістськими прийомами творення образу. Рисами індивідуального почерку митця є округла (іноді кутаста) форма декоративних елементів, особливе співвідношення чорного та білого (часто 1:1), висока виконавська культура, яскраво виражений нахил до декоративності.


5. Виявлено, що незалежно від стильових ознак, обкладинки Лісовського мають спільні структурно-композиційні вирішення. Враховуючи останні, праці митця об’єднано у наступні групи: 1) обкладинки із замкненою статичною композицією, вираженою вертикальною віссю симетрії та орнаментальним віньєтним мотивом; 2) обкладинки із замкненою статичною композицією, вертикальною віссю симетрії та сюжетною віньєткою; 3) обкладинки з відкритою асиметричною композицією із сюжетним мотивом; 4) обкладинки, основним композиційним елементом яких є орнаментальна (сюжетна) рама; 5) обкладинки із самостійною композиційною структурою.


6. Особливе місце в структурі графіки Р.Лісовського належить шрифтам. Вони є підкреслено матеріальними, контрастними та декоративними; їм притаманна гнучкість у способі композиційного та стилістичного єднання із зображальним чи орнаментальним мотивом. Митець активно користався набутками історичних взірців й спрямовував свої шрифтові розробки на пошук їх усучасненого «українського» характеру, про що свідчать виділені, за рядом спільних ознак, групи: 1) шрифти на основі уставу чи півуставу (прямі чи нахилені), що диференціюються за формою засічок; 2) шрифти на основі скоропису; 3) шрифти на основі стилізованих під кирилицю антикви та гротеску.


7. Вагому частину творчого спадку художника складають твори прикладної графіки, розроблені для суспільно-громадських потреб, державних установ, комерційних інституцій і приватних осіб. Характерною рисою цих творів є наявність виразного декоративного чи образотворчого задуму. Площинність та декоративно-експресивна лінія в емблемах Р.Лісовського, багатство обрисів, а також відчуття пропорції та стилістичної єдності підкреслюють естетичну вартість прикладного твору, роблять її такою ж виразною, як і функціональне начало.


8. Доведено, що естетична та загальноціннісна платформа нарбутівської школи була одним із визначальних чинників у процесі формування української модерної графіки ХХ ст. Репрезентуючи ідеї цього культурного феномену до 1970-х рр., прогнозовано-послідовна творча програма Р.Лісовського слугує моделлю стабільності мистецьких пріоритетів художника як переконаного представника національного модернізму. Твори митця, маючи промовисте «українське обличчя», незмінно втілюють високі досягнення художньої культури періоду «національного відродження». Подібна відданість традиціям та «захищеність» від невмотивованих зовнішніх естетичних впливів протягом складного життєвого шляху зайвий раз доводить унікальність та непересічність мистецької постави художника. Творчість Р.Лісовського можна по праву вважати визначним явищем в історії українського образотворчого мистецтва.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины