ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ЛЬВОВА КІНЦЯ 1950-х – ПОЧАТКУ 1970-х РОКІВ: ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ЛЬВОВА КІНЦЯ 1950-х – ПОЧАТКУ 1970-х РОКІВ: ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ
Альтернативное Название: ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОЕ ИСКУССТВО ЛЬВОВА КОНЦА 1950-х - начале 1970-х годов: ПРОБЛЕМА НАЦИОНАЛЬНОЙ САМОИДЕНТИФИКАЦИИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні і територіальні межі, наукова новизна і практичне значення. Подано інформацію про результати дослідження в наукових публікаціях.


Розділ 2Історіографія, методика та джерела дослідження” містить огляд джерел з обраної теми, висвітлює сучасний стан наукового опрацювання проблеми. У розділі також розглядається методика дослідження. Актуальність даного дослідження та принцип комплексного підходу, покладений в основу методики дисертації, зумовили використання значної кількості літературних джерел. У теоретичному осмисленні обраної теми важливе значення мали колективні праці, монографії, періодичні видання, каталоги тогочасних виставок. Ці матеріали розглядаються в хронологічному порядку.


Звертаємося до аналізу колективних праць у царині українського образотворчого мистецтва, де певна увага приділяється і образотворчому мистецтву Львова кінця 1950-х – 1960-х рр. Таку інформацію знаходимо у 6-му томі шеститомної “Історії українського мистецтва” (1960-1968 рр.).


У наукових працях радянського часу, автори здебільшого послуговувалися прийнятними тоді мистецтвознавчими методами (В.Афанасьєв, Ю.Белічко, Г.Юхимець та інші). Ідеологічні чинники стали перепонами для об’єктивного відображення мистецьких виявів від кінця 1950-х – середини 1960-х років й авторському колективу збірника нарисів “Мистецтво оновленого краю” (за редакцією Я.Запаска), та все ж кожен з дослідників зумів наголосити на окремих вагомих мистецьких явищах, які вирізняли львівське художнє середовище на загальноукраїнському тлі.


Інформаційним джерелом є каталоги збірних та індивідуальних виставок епохи тоталітаризму, альбоми, присвячені творчості митців, у яких на основі репродукованих творів отримано інформацію про художників Львова, Києва, Одеси чи інших міст України. Цінними стали матеріали інтерв’ю, надані автору безпосередніми учасниками та очевидцями мистецьких процесів Львова кінця 1950-х – початку 1970-х років. Інформаційною базою були матеріали львівських архівів, зокрема ЛОДА, та родинних архівів художників.         Брались до уваги праці періоду незалежності. Це дослідження В.Овсійчука, О.Голубця, Р.Яціва, Є.Шимчук, Ю.Бірюльова, Ю.Зайцева, М.Батога та ін. Взято до уваги мистецтвознавчі, історичні, філософські праці дослідників з діаспори - С.Гординського, Ю.Шереха-Шевельова, Ю.Соловія, Б.Певного та ін., у яких відображено художні процеси в Україні досліджуваного періоду. Важливою джерельною базою були періодичні видання кінця 1950-х – початку 1970-х рр. – журнали: “Декоративное искусство СССР”, “Творчество”, “Образотворче мистецтво”, “Сучасність”, “Україна”, “Жовтень”, публікації в обласних газетах “Вільна Україна” та “Львовская правда” та ін.


Аналіз літератури доводить недостатню дослідженість заявленої у назві дисертації проблеми, яка вперше розглядається під таким кутом зору.


Виконана в контексті актуальних проблем українського мистецтвознавства пчатку ХХІ ст., дисертація вимагала методологічного підходу, відповідного сучасному теоретичному осмисленню теми. Тому основними методами дослідження образотворчого мистецтва Львова кінця 1950-х – початку 1970-х рр. стали мистецтвознавчий, історико-культурний, порівняльний, науково-реконструктивний, описово-інтерпретативний, метод індукції та дедукції. Це допомогло виявити специфічні риси образотворчого мистецтва Львова досліджуваного періоду, проаналізувати індивідуальні прийоми формо- та образотворення, що їх використовували митці у своїй творчості.


У розділі 2 “Історико-культурний контекст Львова першої половини ХХ століття” розглядається специфіка мистецького життя Львова в історичній перспективі, що необхідно для глибшого розкриття поставлених у дослідженні завдань.


2.1. Мистецьке життя Львова 1920-х – 1930-х років: програмні установки, організаційні ініціативи, події. Львів як найбільший культурний центр Галичини у 1920-ті – 1930-ті рр. відігравав особливу роль у розвитку різних галузей освіти й мистецтва. Це був період помітної діяльності Товариства приятелів образотворчого мистецтва (TPSP), що було найбільш масовою творчою інституцією, а також активізації авангардного руху, який у польській мистецькій традиції отримав назву “формізм”.


Від початку 20-х років ХХ ст. у Львові діяв Гурток діячів українського мистецтва, відіграючи помітну роль у консолідації мистецьких сил, розпорошених після поразки УНР та ЗУНР. Ідеї “гуртківців” продовжила та реалізувала Асоціація незалежних українських митців, у діяльності якої значущими були ініціативи зблизити національний мистецький процес із загальноєвропейським художнім простором. Головним їхнім творчим кредо був високий професіоналізм, сучасність, актуальність. Вони організовували виставки та професійно займалися видавничою діяльністю. 1929 року засновується модерністичне мистецьке об’єднання “Artes”, що об’єднувало довкола себе митців, захоплених сюрреалізмом, конструктивізмом, дадаїзмом. 1933 року у Львові з’являється товариство “РУБ”, що утворилося з числа учнів школи Олекси Новаківського.


У підрозділі акцентовано увагу на те, що історико-культурний контекст Львова першої половини XX ст. полягав у багатій і складній панорамі духовних і естетичних явищ, які відображали шляхи формування цілісних національних культур у цьому регіоні Центрально-Східної Європи та способи міжнаціональних культурних діалогів між Україною, Польщею та провідними мистецькими державами Західної Європи того часу. Факти виявили, що в надрах модерністичних досвідів і української, і польської художніх культур був локальний етнічний матеріал, до якого прямо чи опосередковано зверталися професійні митці. У художньому житті Львова на рівних співіснували і консервативні, помірковані ідеї мистецтва, що тяжіли до реалістичної та імпресіоністичної образно-формальних систем, і радикальні, модерністичні, що відображали широкий спектр творчих шукань відповідних етапів європейського модернізму.


У підрозділі 2.2. Ідейні та інституційні трансформації в мистецькому середовищі Львова 1940-х -- 1950-х років головну увагу приділено розкриттю суспільно-політичної ситуації, що склалась із приходом до Львова Червоної Армії та діями нової влади. Керуючись чинником ідеології, нова влада залучала до співпраці засоби мистецтва. Прибулі бригади художників – вихованців профільних інститутів Харкова, Києва, Москви, Ленінграда – мали на меті суттєво змінити ідейно-естетичне обличчя Львова. У місті створено Спілку радянських художників. Мистецьке життя підпорядковувалося типовим стандартам тоталітарного суспільства, в якому спілка була утворена на руїнах існуючих у 1920-х – 1930-х рр. мистецьких обєднань з метою “врегулювання творчого процесу”, возвеличення та утвердження більшовицьких ідеалів. Організовуються мистецькі виставки за участю художників Західної України в Москві, як звіти у столиці про проведену роботу на завойованих нових територіях. Цей процес був зупинений початком Другої світової війни, що посприяло українцям, виходячи з нової політико-історичної ситуації, почати реалізовувати свої державницькі сподівання. У підрозділі розкрито картину насиченого мистецького життя за непростих обставин німецької окупаційної влади, зокрема, про діяльність першого українського мистецького навчального закладу – Державної мистецько-промислової школи та її вчителів, про художників Січових Стрільців. Певна увага приділена обставинам другого приходу радянської влади, засобам поширення комуністичної ідеології, а разом з нею – ідей пролетарського інтернаціоналізму.


Нова влада пропагувала штучний “метод соцреалізму”. Характерною особливістю його було те, що тільки твір на задану партійною верхівкою тему міг стати формою сталінського розуміння реалізму. Такий підхід для львівських художників-випускників мистецьких закладів Кракова, Варшави, Відня, Берліна, Парижа, Рима, був чужим і неприйнятним.


Нова влада організовувала виставки та творчі звіти, пропонувала художникам державні замовлення, закуповувала твори живопису, скульптури чи графіки, нагороджувала почесними званнями та преміями. Але не врахувалось того, що мистецький феномен Львова полягає в “сильній імунній системі” і що укріплювалася вона шляхом тісних взаємин між поважним колом митців, які в неспотвореному вигляді вбирали досвід європейського мистецтва. І саме цей факт сприяв відновленню порушених завдяки історичним обставинам зв’язків з мистецькими традиціями дорадянського періоду.


У розділі 3 “Особливості розвитку образотворчого мистецтва Львова кінця 1950-х – першої половини 1960-х років” досліджуються процеси культурного життя, чинники, які виявили риси національної самобутності образотворчого мистецтва Львова.


3.1. Загострення ідейно-естетичних суперечностей у методології творчості художників Львова. У підрозділі основна увага приділялася подіям, що відбувалися в Україні після 1953 р. (смерть Й.Сталіна), а також реакції суспільства на факти, виголошені М.Хрущовим 1956 р. у доповіді “Про культ особи Й.Сталіна і його наслідки” на засіданні ХХ з’їзду КПРС. У хронологічній послідовності реконструйовано динаміку мистецьких подій, а також розставлено акценти на ролі певних особистостей у тогочасному культурному житті Львова, наголошено на тому, що після тривалого періоду знищення всього національного розпочинається новий період відродження національної культури, або період так званої “відлиги”.


Цей процес розгорнувся у великих культурно-мистецьких центрах УРСР, але найбільш знакові події відбувалися в Києві, а згодом і у Львові. У мистецьких колах відбувається переоцінка в системі духовно-моральних цінностей. У Києві “відлига” була більш відчутною, проте у Львові кожний вияв вільної думки, тим більше в національному контексті, ставав об’єктом переслідувань, “профілактичних розмов” у парторганах і КДБ, адміністративних заходів.


Робота, яку проводили митці, впливала на збагачення духовного клімату в середовищі творчої інтелігенції, стимулювала процес її зацікавлення народними традиціями, які ставали часто однією з тем творчого процесу в скульптурі, малярстві та графіці.


Тим часом радянська влада, намагаючись утвердити свої позиції, різними способами доводила свою визвольну місію на теренах Західної України. Однією з таких форм, яка могла найефективніше вплинути на позитивний імідж союзного “центру” щодо Західної України, були так звані “культурні декади” поза межами України. Львівські митці пережили впродовж короткого часу дві такі Декади (1951 та 1960 рр.), які відрізнялися поставленими радянською владою завданнями. Підготовка, умови та саме проведення культурних Декад були підтвердженням сутності культурної політики радянської влади, яку вона проводила, використовуючи ідеологічні матоди.


3.2. Чинники формування нової парадигми мистецтва Львова. Справжнім ідейним маніфестом цього покоління українських інтелектуалів була праця І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. Рух „шістдесятників” розгортався і на сході, і на заході України. У Львові носіями національних культурних вартостей були, поміж іншими, М.Горинь, М.Косів, Б.Горинь, С.Караффа-Корбут, С.Шабатура, М.Савка-Качмар, Б.Сорока, у Івано-Франківську – В.Мороз, О.Заливаха, М.Фіголь, у Тернополі – І.Герета та ін. У центрі уваги митців, літераторів, громадських діячів був стан української мови та культури. Твори низки художників і письменників піддавалися цензурі, а нерідко й знімалися зі стін виставкових залів чи тематичних планів видавництв, їм інкримінували формалізм, звинувачували в українському буржуазному націоналізмі. Ця обставина спричинила таке явище, як самвидав у літературі та практику виставок-одноденок творчого доробку молодих митців у їхніх помешканнях.


Незважаючи на реалії політичного життя в Україні практики мистецтва, хоч і не отримали очікуваної свободи, але частина з них все ж задекларувала свою громадянську позицію. Короткий період “відлиги” сприяв появі низки високомистецьких творів, позбавлених прямих ознак соцреалізму, в яких кожен хотів виокремити себе з аморфної маси радянського громадянина, показати мислячою людиною.


Розділ 4 “Новаційні пошуки в образотворчому мистецтві Львова другої половини 1960-х – початку 1970-х років” присвячений конкретним мистецтвознавчим аспектам теми.


4.1. Проблема змісту і форми у творчості львівських художників старшого покоління. Складний історико-культурний контекст другої половини 1960-х – початку 1970-х рр., обтяжений політичними та ідеологічними чинниками, все ж не став на заваді формуванню нових поглядів на образотворче мистецтво України через призму національно-культурної проекції. Велику роль у мистецьких процесах, що розвивалися у Львові у період “відлиги”, відіграли митці старшого покоління, творчі принципи яких сформувалися в інших соціально-політичних умовах, ще до 1939 р. Вони брали участь у мистецькому житті Львова 1920-1930-х рр., мали досвід участі в міжнародних виставках. Для творчої молоді, яка жила за “залізною завісою”, ці яскраві особистості мали велику притягальну силу.


У підрозділі йдеться про вплив на виховання нової генерації львівських митців таких особистостей, як О.Кульчицька, І.Севера, Я.Музика, Р. та М.Сельські, Л.Левицький, О.Кравченко, К.Звіринський та багатьох ін., які зберігали концептуальний зв’язок зі стратегіями європейського та національного модернізму.


Залежно від характеру впливів, мистецький Львів у особі молодих художників вбирав у себе певні навики та індивідуальні погляди на художню форму. Європейський мистецький вишкіл у Львові позначився кількома рівнозначними академічними транспозиціями. Першу представляли такі авторитетні художники, як М. і Р.Сельські, Р.Турин, Л.Левицький, М.Федюк, другу – О.Шатківський, О.Ліщинський, В.Манастирський, третю – Я.Музика, І.Севера та ін. Не менш значущими для Львова були культурно-мистецькі традиції з такими їх складовими, як АНУМ, ГДУМ, Artes, Мистецька школа О.Новаківського. Цей багатий естетичний пласт в умовах тоталітарного Львова уособлювали подружжя Сельських, Я.Музика, Г.Смольський. Наявність ресурсів модерністських мистецьких традицій відіграло значну роль у подоланні мистецтвом Львова методологічної залежності від ідеологічного центру радянської держави.


Проблематика образотворчого мистецтва Львова від кінця 1950-х – 1960-х рр. усе менше залежала від фактору офіційної політики УРСР в галузі культури. Для недавніх випускників профільних мистецьких закладів особливий інтерес викликала не ідеологія, не комуністичне моралізаторство через тематику, а безпосередній досвід структуризації художнього образу шляхом зіставлення формальних засобів. Поза тим, що сам термін „формальний” митці замінювали численними спеціальними професійними поняттями, перенесення акценту із сюжету на форму й методи творення художнього твору ставали значним здобутком львівських митців.


4.2. Національно-самоідентифікаційний фактор у творчих концепціях молодої генерації митців Львова. Характерною ознакою образотворчого мистецтва Львова другої половини 1960-х – початку 1970-х рр. було піднесення творчої активності в молодіжному середовищі недавніх випускників ЛДІПДМ. Формування їхньої мистецької позиції відбувалося за доволі сприятливих обставин: більшість із них вчилися на факультетах кераміки та художнього текстилю, де особлива увага приділялась специфічним для цих видів декоративно-ужиткового мистецтва кольору, фактурі, пластиці. У роки їхнього навчання з’явилися можливості отримання значно ширшої інформації про стан розвитку мистецтва у світі. Важливим джерелом поширення знань стали контакти молодих художників з митцями старшої генерації. Особливою була роль у збереженні зв’язків із мистецькими традиціями 1920-1930-х рр. Р. і М.Сельських, яких відвідували З Флінта, І.Марчук, О.Мінько, майстерня О.Кульчицької приваблювала Е.Миська, Б.Сороку, досвід графічного мистецтва І.Боднар, І.Остафійчук переймали в Л.Левицького, традиціями школи М. Бойчука захоплювалися І.Марчук, І.Остафійчук, які передавалися молодим митцям завдяки відвідинам майстерень Я.Музики та О.Кравченка. Від кінця 1950-х р. значну роль у гуртуванні молоді на неофіційному рівні мав К.Звіринський, з яким спілкувалися А.Бокотей, З.Флінта, І.Марчук, О.Мінько, П.Маркович, Б.Сорока, Р.Петрук. Багата інформація, яку черпали молоді митці Львова, а згодом і досвід, набутий вже в самостійній творчій практиці, сприяли появі творчих особистостей.


Нове покоління художників осмислює світову мистецьку спадщину ХХ ст., захоплюється ідеєю бути учасниками світового мистецького процесу. Нелегально роботи окремих львівських митців демонструвалися на виставках упродовж 1971-1972 рр. у Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Філадельфії та Клівленді. Твори львівських митців потрапляли до приватних збірок за кордоном. Про творчі здобутки світового масштабу львівських митців говорять почесні нагороди, отримані у Брно, Фаенці та інших містах, але дещо пізніше.


Молоді митці зацікавлювалися модерністичними напрямками експресіонізмом, кубізмом, абстракціонізмом, сюрреалізмом, дадаїзмом. Вони вивчали тогочасну світову літературу, музику, філософію екзистенціалістів. Творчими експериментами відзначені мистецькі здобутки Л.Медвідя, П.Марковича, З.Флінти та ін.


Значна увага митців приділялася історичній темі, інтерпретаціям народних українських обрядів, що стали прикметною рисою творчості Л.Пушкаша, О.Мінька та ін. Таким чином митці декларували зв’язок з традиціями львівського образотворчого мистецтва 1920-1930-х рр.


Зацікавлення першоджерелами, духовним самовираженням свого народу, народною традицією, характерні для живописців, мали місце і у творах художників-графіків. Зокрема, це простежується у графічних циклах Б.Сороки, І.Остафійчука, Р.Петрука, І.Боднара.


Важливою особливістю їхньої творчості стала праця в царині книжкової графіки: ілюструвалися біблійні сюжети, твори класиків української літератури, праці сучасних авторів. Р.Петрук, І.Остафійчук, Б.Сорока, І.Боднар виконали ілюстрації до різних літературних джерел, але кожного майстра вирізняє індивідуальний підхід, продиктований особистим розумінням завдання художника-графіка.


На шлях нових творчих пошуків, наслідуючи живописців і графіків, стали майстри скульптури. Вони утверджували в художніх образах національну ідею, яка в духовному житті суспільства в той час набувала великого значення.


Мистецтво Львова кінця 1950-х – початку 1970-х років позначене появою низки яскравих творчих індивідуальностей. Відповідно до джерела формування, впливів мистецьких шкіл чи окремих особистостей та естетичної орієнтації визначилися відповідні лінії розвитку тогочасного мистецтва, які стали своєрідною опозицією офіційній доктрині соцреалізму. Визначилися найбільш ефективні (за художньо-естетичним коефіцієнтом) моделі авторських концепцій образотворчого мистецтва. Перша з них сформувалася в безпосередній дотичності до реалізму (представниками її стали, переважно скульптори І.Севера, Є.Мисько, Д.Крвавич, М.Савка-Качмар та ін.). Друга стала продуктом актуалізації декоративних рис українського народного мистецтва й фольклору (Я.Музика, О.Кравченко, Л.Пушкаш, І.Остафійчук, І.Марчук та ін.), третя – результатом складних комбінацій індивідуальної екзистенції художників і сучасних філософіських ідей без чіткої духовно-культурної підпорядкованості національній традиції (Р. та М.Сельські, Л.Медвідь, П.Маркович та ін.). Незалежно від джерела та інших факторів кожна з цих моделей дала певну суму варіацій актуальних форм образотворчого мистецтва, що відтак стало вагомим здобутком української художньої культури другої половини XX століття.


4.3. Творчий досвід художників Львова другої половини 1960-х – початку 1970-х рр. у контексті історії розвитку українського образотворчого мистецтва. Мистецькі процеси, що були пов’язані з пошуками індивідуальних шляхів у мистецтві в середовищі львівських митців, мали місце серед художників Києва, Одеси, Харкова, Івано-Франківська, Ужгорода та інших міст. Спільним для творчого шляху низки митців стало несприйняття соцреалізму як ідейної доктрини, яка спотворювала саму природу естетичної творчості. А.Горська, Л.Семикіна, В.Зарецький, В.Задорожній, Г.Якутович, О.Заливаха, а також одеські художники- нонконформісти О.Ануфрієв, Л.Ястреб, В.Басанець, В.Маринюк, С.Савченко визначальним для творчості вважали зв’язок з національною традицією та свою творчість бачили в площині загальноєвропейських мистецьких процесів. Прагнення до самовираження без диктату ідеологічної думки в умовах тоталітарного суспільства мало місце також і у творчості митців Москви, Ленінграда, культурних центрах Прибалтійських республік.


Художники-нонконформісти в багатьох культурно-мистецьких центрах України та СРСР здебільшого прагнули свободи творчості. Одні її бачили в пошуках першоджерел, в національній самоідентифікації, інші хотіли іти в ногу з тогочасними мистецькими тенденціями, що спостерігалися в низці європейських країн.


ВИСНОВКИ


Проведене дослідження на тему “Образотворче мистецтво Львова кінця 1950-х – початку 1970-х рр.: проблема національної самоідентифікації” дозволяє зробити наступні висновки.


1. Тенденції, що характеризують процес розвитку образотворчого мистецтва Львова кінця 1950-х – початку 1970-х рр., зумовлені суспільно-культурними чинниками, історичними обставинами, .були визначені подіями, пов’язаними з політичною ситуацією, які склалася в Україні впродовж досліджуваного періоду.


2. Як показав аналіз процесів, що відбувались у Львові у 1920-1930-х рр., образотворче мистецтво має багату й розлогу в діапазоні виявів генеалогію, що відповідає культурно-історичній специфіці регіону на перетині різних мистецько-культурних традицій. У художньому житті Львова 1920-1930-х рр. співіснували і консервативні, помірковані ідеї мистецтва, що тяжіли до реалістичної образно-формальної системи, і радикальні, модерністичні, які відображали широкий спектр формальних шукань відповідних етапів європейського модернізму. Традиції образотворчого мистецтва Львова 1920-1930-х рр. та його представники в особі старшої генерації львівських митців відіграли значну роль у становленні образотворчого мистецтва Львова досліджуваного періоду.


3. Розглядаючи історико-культурну ситуацію Львова у хронології подій, виявлено, що мистецтво 1920-1930-х рр. було одним з головних чинників розвитку образотворчого мистецтва наприкінці 1950-х – початку 1970-х рр. Митці Львова зберігали здатність до пошуків нових образно-виражальних засобів, методологічного обґрунтування своїх формальних ідей. Як показав матеріал дослідження, уже наприкінці 1950-х рр. спостерігається вироблення парадигми „неофіційного” мистецтва, що стала своєрідною альтернативою соцреалізму та відновленням концептуальних зв’язків з українським і європейським модернізмом першої половини ХХ ст. Визначну роль у цьому процесі відіграли представники старшого покоління вітчизняного мистецтва, авторські концепції яких були закладені ще у 1920-1930-х рр. у Львові, Кракові, Варшаві, Римі, Парижі. У дисертації розкрито зв’язок творчих пошуків художників молодшого покоління з їхніми старшими наставниками. Ці митці зуміли зберегти високі критерії національно зорієнтованого досвіду мистецтва, реально допомагаючи студентам і молодим випускникам базового мистецького закладу (ЛДІПДМ) прокладати свій шлях у мистецтві.


4. Після драматичного перебігу переорієнтації митців Львова на „радянську модель” образотворчого мистецтва (друга половина 1940-х – перша половина 1950-х рр.) відбувається процес навернення до локальних рис львівського мистецького осередку на основі творчих досвідів довоєнного часу. Мистецьке середовище Львова витримувало всі сплановані та впроваджувані радянською владою на різних етапах ідеологічного тиску руйнування, фізичні та моральні втрати, виробляло ефективні форми і відвертого, і неафішованого внутрішнього протистояння мистецтву тоталітарного суспільства, пропагованого на основі „творчого методу” соціалістичного реалізму.


5. На основі мистецтвознавчого художньо-стилістичного аналізу численних творів малярства, графіки та скульптури, інтерв’ю з митцями  вивчені особливості індивідуальних творчих методів львівських художників. Узагальнення матеріалу дозволило визначити спільні джерельні орієнтири їхньої творчості, пов’язані з модерністичними напрямками мистецтва 1920-1930-х рр.


6. Проведений у дисертації аналіз мистецьких концепцій таких авторів, як С.Караффа-Корбут, К.Звіринський, М.Курилич, І.Остафійчук, Б.Сорока, П.Маркович та ін., дає підставу констатувати наявність національно самоідентифікаційного фактора при визначенні перспектив розвитку мистецтва Львова у кінці 1950-х – на початку 1970-х рр. усупереч антинаціональній суті адміністрування влади в галузі культури та мистецтва. Водночас ці процеси були невід’ємними від загального тяжіння багатьох молодих художників до волевиявлення в особистому творчому розвитку. При всій індивідуальності авторських концепцій художників Л.Медвідя, Є.Лисика, З.Флінти, О.Мінька, Л.Пушкаша та ін. авторів, формування їхнього світогляду відбувалося у руслі національно зорієнтованого досвіду.


7. Як показав мистецтвознавчий аналіз, образотворче мистецтво Львова кінця 1950-х – початку 1970-х років у сукупності духовно-ціннісних орієнтацій становить єдиний художньо-естетичний комплекс. Заданість образотворчого мистецтва Львова на національно зорієнтовану проблематику (як на рівні тематики, так і на рівні форми) визначило одну з парадигм творчого пошуку на наступні десятиліття.


8. Динаміка культурно-мистецького життя досліджуваного періоду відбувалася через легалізацію творчих пошуків художників, а також національну самоідентифікацію. Розширення національно-культурного руху в країні, зближення творчих програм художників, письменників, учених, діячів театру, кіно, музичного мистецтва сприяло змінам у самій методології творчості, результатом чого стала втрата „монопольного становища” соцреалізму в усіх мистецьких сферах. За національно зорієнтованим вектором художники Львова зблизилися з митцями інших регіонів України (найбільше з художниками Києва), що надало цьому рухові загальноукраїнського характеру.


9. Незважаючи на наявність панівної доктрини соцреалізму, образотворче мистецтво досліджуваного періоду є важливою складовою історико-мистецьких процесів XX ст. Значення мистецького доробку львівських художників-шістдесятників полягає насамперед у виховній ролі, у формуванні молодого покоління митців, творчість яких розвинулась у 1980-1990-ті рр. Досвід мистецтва кінця 1950-х початку 1970-х рр. посів вагоме місце в загальній історії національного образотворчого мистецтва другої половини ХХ ст., виробивши ту сукупність художньо-естетичних рис, які визначили дальшу перспективу розвитку української художньої культури.


 


10. Дослідження показало, що образотворче мистецтво Львова кінця 1950-х – початку 1970-х рр. є важливою складовою мистецтва України та представлене когортою митців старшого та молодшого поколінь, для яких проблема національної самоідентифікації стала визначальною у виборі мистецького орієнтиру. У період панування “методу соцреалізму” вони зберегли творчі досягнення європейської та національної культури першої половини ХХ ст. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины