Народні кам’яні надмогильні хрести Українських Карпат середини ХVIII – першої половини ХХ століття (історія, типологія, художні особливості)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Народні кам’яні надмогильні хрести Українських Карпат середини ХVIII – першої половини ХХ століття (історія, типологія, художні особливості)
Альтернативное Название: Народные каменные надгробные кресты Украинских Карпат середины ХVIII - первой половины ХХ века (история, типология, художественные особенности)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету й завдання дослідження, об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичне значення, подано відомості про апробацію і публікації, окреслено структуру роботи.


У першому розділі – “Історіографія проблеми, джерела та методи дослідження” – проаналізовано історіографію вивчення надмогильних хрестів в Україні й означено методи дисертаційної праці.


На основі аналізу джерельної бази виокремлено чотири періоди історіо-графії проблеми. Нижня межа першого періоду сягає середини ХІХ ст. і завершується початком ХХ ст. Він репрезентований працями Н.Каманіна, А.Скальковського, Д.Яворницького та ін. Характерною ознакою цього періоду є локальність висвітлення меморіальних пам’яток під кутом зору їх описового й описово-аналітичного бачення. Дослідників цікавили у надгробках, головним чином, написи (проводилася їх точна фіксація), визначалися дати, робилися спроби встановити історію походження.


Наступний період припадає на початок ХХ ст. – кінець 1930-х рр., коли історичний підхід поєднується з мистецтвознавчим. У поле зору вчених потрапляє значне коло народних надгробків із різних регіонів України, що в попередній період, позначений увагою до козацької меморіалопластики, мали маргінальне значення у процесі вивчення (Ф.Вовк, Г.Колцуняк, О.Цинкалов­ський, К.Широцький, Д.Щербаківський).


Третій період історіографії меморіапластики припадає на радянську добу в історії України. У цей час у мистецтво­знавстві висвітлення такого роду пам’яток, як правило, обминалося або розглядалося завуальовано в контексті інших видів творчості. На особливу увагу з тогочасних публікацій заслуговує стаття А.Дороша.


Вивчення українських надгробків, хоч і в незначному обсязі, здійсню-валося, однак, за кордоном (журнал “Рolska sztuka ludowa”). У цьому виданні було опубліковано декілька праць про каменеобробне ремесло та надгробки лемків, які тепер компактно проживають на території Польщі (Т.Лопаткевич, К.Маршакова, Р.Рейнфус).


Відродження меморіалознавства у четвертий період після довгого занепаду відбулося із здобуттям Україною незалежності. Вивченням надмогильних хрестів займалися Р.Забашта, В.Малина, М.Моздир, Р.Одрехівський, І.Сапожников, М.Станкевич, Д.Телегін, Л.Хом’як, Р.Шувалов та ін.


Сучасній дослідниці Л.Хом’як належить дисертаційна праця “Меморіаль-на різьба осередків народного каменярства в Галичині кінця ХІХ–ХХ ст.”, у якій надмогильна скульптура розглядається на матеріалі виробів кількох осередків. Авторка детально аналізує архітектурно-будівельну практику, зокрема, пам’ятникарство чотирьох осередків Тернопільської та Львівської областей: нараївського, язловецького, демнянського, а також меморіальну скульптуру різьбярської родини Папіжів.


Уперше в українському мистецтвознавстві комплексно репрезентував дослідження сучасних учених про хрест збірник наукових праць “Українська хрестологія”, що вийшов за науковою редакцією М.Станкевича. Його поява послужила вагомим аргументом у становленні хрестології як окремої галузі мистецтвознавства.


Всебічному дослідженню надмогильних хрестів Карпат сприяло врахуван­ня особливостей культурних процесів та історико-політичних умов, а також локальних стильових відмін розвитку народного мистецтва й культури в цілому (Р.Захарчук-Чугай, Я.Запаско, Т.Кара-Васильєва, Ю.Лащук, О.Найден, М.Селівачов, М.Станкевич, О.Тищенко, М.Фіголь).


Теоретична частина дисертації сформована на основі методології мистецтвознавчих праць із хрестології та меморіалопластики: Г.Колцуняка, В.Малини, М.Моздира, Р.Рейнфуса, В.Свєнціцької, М.Станкевича, О.Федорука, К.Широцького, Д.Щербаківського та ін.


Окрім перелічених праць, джерельну базу дослідження становлять артефакти – кам’яні надмогильні хрести, виконані народними майстрами середини ХVІІІ – першої половини ХХ ст. та зібрані автором під час експедицій упродовж 1995–2004 рр., а також з колекцій Івано-Франківського державного художнього музею, Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського, приватних збірок.


Аналіз конкретних елементів народної творчості здійснювався дисертан­­том у контексті ширшого поняття – національного мистецтва, невід’ємною складовою якого є меморіалопластика України.


Комплексний підхід до вивчення проблеми уможливив аналіз народних кам’яних хрестів Українських Карпат, а також обґрунтування їх як складової національного мистецтва та елемента культури українців.


У другому розділі “Передумови формування камяного хресто­робного ремесла Карпат”, що складається з 4-х підрозділів, розглянуто історію знаку хреста, простежено його трансформацію в духовному та художньо-матеріаль-ному вимірах. Увагу звернено на роль цього знаку в культурі Карпат. Розкрито діапазон використання хреста в регіоні й світоглядні уявлення, що пов’язані з ним. Вивчено стан каменярського ремесла, його технологічні особливості.


У розділі зроблено історичний огляд розвитку знаку хреста в Україні та у світовому контексті. Зазначено, що цей глибокий за змістом символ протягом тисячоліть трансформувався від простого знаку, пов’язаного з давньоязичниць-кою міфологією, до християнського – з багатою іконографією. З часу офіційного визнання християнської релігії він набув розповсюдження як символ страждань і смерті Ісуса.


У роботі показано, що хрест в якості символу християнства поширився в Україні й отримав визнання після запровадження християнської релігії. З часів Київської Русі поступово розвиваються різні типи знаків хреста, утверджується технологія їх виготовлення. Цей процес багато в чому залежав від загального стану та тенденцій розвитку декоративно-ужиткового мистецтва певного історичного періоду. Хрест використовувався в оздобленні різних предметів, а також виконувався самостійно. Різноманітного художнього вирішення набули такі його зразки, як процесійні, ручні, увінчуючі та ін.


Відзначено, що кам’яний надмогильний хрест, якому належить вагоме місце в українському хресторобному ремеслі, має в Україні тисячолітню історію. До знаків княжої доби, ймовірно, належить хрест із села Зимно, стосовно датування якого існують різні версії.


Аргументовано, що активне розповсюдження на теренах України кам’яних надмогильних хрестів розпочинається з козацької доби (ХVІІ – ХVІІІ ст.). У цей час виробилися характерні форми козацьких хрестів та структура їх оздоблення. Високорозвинена козацька надмогильна пластика вплинула на виготовлення меморіальних хрестів цивільним населенням, яке за її зразком у хресторобному ремеслі починає використовувати камінь. Зроблені з цього матеріалу знаки стали практикуватися в різних регіонах України, що зумовило формування локальних художніх засад їх виготовлення.


Так, на півдні України розвиток започаткованої козаками традиції спрямовувався, головним чином, на урізноманітнення архітектурних форм хреста. Під її впливом перебувала іконографія оздоблення тла пам’яток і техніка плоскорельєфного та контурного різьблення.


У західній частині України з ХVІІІ ст. поступово утверджується потужна традиція надмогильних хрестів, де зміни їх форми стають стриманіші, а декор позначений намаганням досягти рельєфної виразності, зв’язком з іншими видами народного мистецтва регіону. Тут активно вживали рослинні, геометричні форми та фігурне різьблення. У ХІХ – першій половині ХХ ст. у західній Україні кількісно формуються осередки з виготовлення таких знаків.


Установлено, що хрест усвідомлювався горянами як християнський символ Віри, якому поклонялися і до якого ставилися з великою пошаною. У такому значенні він використовувався у церковно-обрядовому мистецтві, де застосову-валися виготовлені народними майстрами напрестольні, ручні, екстер’єрні та інші знаки. Серед народних майстрів Карпат, які займалися виготовленням дерев’яних хрестів у ХІХ – на початку ХХ ст., відомі імена В.Девдюка, М.Мегединюка, В.Турченюка та ін.


На основі аналізу культури населення Карпат відзначено, що утверджува-ний церквою символ у світосприйнятті горян набув специфічних надприродних властивостей – значення оберегу. Це зумовило розвиток традиції виготовлення натільних, нагрудних хрестів, згард у цьому регіоні. Вплітаючись у систему язичницьких вірувань, християнський знак обростав різними повір’ями. У таких виробах, що уособлювали глибоку Віру їх власника, органічно поєдналися елементи християнської та язичницької символік. Нерідко поганські знаки проникали в систему оздоблення християнських сакральних виробів, доповнюючи їх художнє і смислове навантаження.


Здійснено спробу довести, що горяни за допомогою хреста захищали себе й свої домівки, прагнули сакралізувати простір як церковний (цвинтарний), так і світський, зберегти пам’ять про померлого, історичну подію. Про це свідчать ландшафтні хрести, що встановлювалися на могилах, полонинах, біля доріг.


Основою розвитку каменярського ремесла регіону виявилися поклади придатного для обробки каменю. Місцеве населення використовувало камінь у будівництві, побуті. Виняткового піднесення каменярство зазнало наприкінці ХІХ ст., що було зумовлено відкриттям каменоломень у ряді місцевостей краю (Криворівні, Брустурові, Тюдові, Ямні, Турці).


Наголошується, що впродовж тривалого часу народні майстри вивчали природні властивості каменю піддаватися обробці, виробляли систему знань, умінь і навичок роботи з цим матеріалом. На цій підставі утвердилися правила заготівлі та транспортування каменю, сформувався набір інструментів, що у горян одержав оригінальні термінологічні назви (“шпіцґайза”, “пасирка” , “шпіц”, “пунчєта”).


У результаті дослідження встановлено, що каменеобробне ремесло пройшло шлях від побутового до пам’ятникового: майстерність, відшліфована при виготовленні предметів побуту, стала основою розвитку пам’ятникарства. Серед майстрів-хресторобів Карпат першої половини ХХ ст., імена яких вдалося встановити, – Є.Німчук, С.Капітанчук, І.Фіцич, В.Федюшко. Деякі виготовляли також популярні на той час пам’ятники Т.Шевченкові та єврейські надгробки.


Простежено процес виготовлення кам’яних надгробків і техніки, які використовували народні майстри: відколювання, видовбування, різьблення тощо. Технологія виготовлення кам’яного хреста розвивалася поступово шляхом ускладнення форми, конструкції й техніки різьблення. Майстри опанували не тільки техніку заглибленого, але й сформованого згодом випуклого рельєфу.


У третьому розділі – “Регіональні особливості архітектури кам’яних надмогильних хрестів Карпат”, – що складається з 2-х підрозділів, проаналізо-вано специфіку архітектоніки народних надгробків. У регіоні практикувалося виконання хрестів, архітектурна будова яких складається з хреста або хреста з основою.


Результати дисертаційної праці показали, що майстри концентрували увагу на формі хреста, забезпечуючи їй оригінальне художнє вирішення. Стильові перетворення відбувалися здебільшого на основі найпоширенішої в регіоні чотирикінцевої конструкції хреста. На такий вибір типу хреста впливала приналежність майстра до певної християнської конфесії. Чотирикінцева форма була об’єднуючою для східної та західної церков, виступила виразником церковнорелігійної ситуації регіону.


На художній обробці форми хрестів позначилися особливості Карпат, що перебували в полі сильних мистецьких впливів Сходу й Заходу. Форма хреста, як правило, позбавлялася суворості західної, проте не набула суттєвих змін, що були властиві для східної традиції. Перетворюючи форму кам’яного хреста, народний майстер скеровував фантазію на вдосконалення рамен, не порушуючи його встановленої схеми, як це мало місце на півдні України.


За основоположними принципами формотворення визначено три шляхи моделювання хреста: пропорційні зміни, деталізована проробка рамен та відзначення середхрестя. Суттєвою складовою художніх перетворень цього знаку було видовження або закорочення його кінців. Як правило, видовжувалися нижній і верхній кінці, що витягувало вертикаль форми, надаючи їй в такий спосіб монументальності. Простежено, що на Гуцульщині та Закарпатті верхнє рамено хреста виконувалося збільшеним, а на Бойківщині, навпаки, зустрічаю-ться хрести з укороченням верхнього кінця. Зміни форми хреста відбувалися також шляхом розширення або звуження його кінців. До ряду широкораменних зараховано хрести з трапецеподібним розширенням кінців та деякі – з прямим.


Звернено увагу, що однією з найдавніших форм кам’яних хрестів у Карпатах є така, що має розширені до країв рамена. Аналізуючи побутування хреста грецького типу в регіоні, доведено вплив козацьких надгробків на практику його виконання, підтвердженням чого є їх популярність у козаків та зосередження давніх зразків надгробків на східному схилі гір. Розповсюдження хрестів із розширеними до країв кінцями в Україні, крім джерела козацької меморіапластики, має і давні слов’янські корені. Така форма хреста зовнішньо нагадує поганську стелу. Ця тенденція простежується на формі давніх хрестів із прямими кінцями. Широкораменні хрести з прямими кінцями більше побутують на Закарпатті та Гуцульщині. Вони мають прості лаконічні або художньо ускладнені форми.


Відзначено, що до окремої групи широкораменників належать хрести з розширеним до основи нижнім кінцем та трьома прямими. Практикувалося таке розширення прямолінійної або криволінійної геометричної форми. Трапеце-подібні хрести в основному зафіксовано на гуцульсько-покутському пограниччі та буковинській частині Карпат. На гірську територію вони прийшли із сусіднього Покуття.


Крім широкораменників, у регіоні виявлено значну кількість хрестів із вузькими кінцями. Вони мали серйозну презентацію у східній частині Бойківщини. На процес їх виготовлення впливали дерев’яні хрести та міське пам’ятникарство, що в цій частині Карпат знаходилося у взаємозв’язку з народною меморіапластикою.


Пропорційне моделювання форми хреста нерідко передбачало його деталізовану обробку. Найуживаніший у регіоні вид прямокінцевих хрестів відзначається розмаїттям художніх форм. Такі зміни в хрестах цього виду найчастіше застосовували на завершенні їх кінців, рідше – по всій довжині. Подібні перетворення спостерігалися на основі давньоукраїнської традиції і в новітніх художніх віяннях.


Аналіз меморіальної різьби Карпат у контексті розвитку цього виду художньої творчості України дозволяє зробити висновок, що в досліджуваному регіоні архаїчний, пелюсткоподібний тип пам’ятника набуває характерних мистецьких видозмін. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. пелюсткоподібні форми стали основою для утворення типу кулеподібних завершень хрестів. Пелюстку, розташовану на торці їх рамена, замінює напівсфера. Такі зразки спостерігаються на Закарпатті та Гуцульщині.


Наступний етап формотворення кам’яних хрестів позначений виникненням художньо-гранчастих змін. Це відбувалося під впливом дерев’яних надмогильних хрестів регіону. Окремі перебувають у зв’язку з міською меморіальною скульптурою. За відносною загостреністю завершень рамен виділено декілька різновидів таких хрестів. До першого належать завершення рамен із тупими злагодженими формами; до другого – такі, що тяжіють до загостреності та шпильчастості. Їх стилістика споріднена з дерев’яними хрестами. Третій різновид представляють хрести із зрізаними гранями, що виникли під впливом міського ремесла. Народні майстри піддавали їх творчій обробці (С.Капітанчук).


Окрему групу становлять хрести, які в нижній частині вертикального рамена мають потовщення розмаїтих форм, що генетично символізують Голгофу. Така спрощена метафорика пластичного мислення спонукала видозміну нижньої частини й була властивою для давніх надмогильних хрестів багатьох регіонів України, у тому числі Карпат, і не зникла навіть із появою високих постаментів, що перебрали на себе алегоричну функцію Голгофи. Вони мають різні форми, а їх вигляд у поєднанні зі стовбуром хреста та наявністю аналогії в інших видах хрестів спонукає до аналога про символічний взаємозв’язок цих форм із “горщиком під світовим деревом” (образ вазона).


Відзначено вплив культу дерева на виконання хрестів, що мають вигляд дерева з обрубаними гілками. Такі зразки – найдавніші з них датуються початком ХХ ст. – відомі у східній частині Карпат. Вони виникли під впливом хресторобного ремесла Прикарпаття й Поділля, де їх генеза пов’язується з ХІХ ст.


Польовий матеріал засвідчує, що дуже рідко чотирикінцева форма хреста, не порушуючи його чіткої схеми, могла поєднуватися з підкресленим елементом центральної частини знаку. На Гуцульщині, наприклад, під впливом мосяжних хрестів вона перетинається ще одним чотирикінцевим хрестом, утворюючи так званий комбінований тип.


У процесі вивчення особливостей архітектури меморіапластики Карпат установлено, що форма камяного хреста в регіоні, як правило, доповнюється постаментом. Цей функціонально обумовлений пластичний компонент у складі памятника наділявся, окрім художнього, важливим символічним змістом і мав своєрідне архітектурно-декоративне вирішення. Відзначено, що його формуван-ня відбувалося під впливом міського памятникарства, народного мистецтва та у звязку з малою сакральною архітектурою Угорщини й Польщі. Еволюція здійснювалася поступово – від малих форм до монументальних, що, наслідуючи міське ремесло, утверджуються з другої половини ХІХ ст.


У східній частині Карпат розвинуті форми постаменту подібні до паралелепіпеда. Вони здебільшого виконані окремо від хреста. Така конструкція у вигляді низької основи, поширена ще в козацькій меморіапластиці з певними художніми змінами, відома в цій частині регіону з 30-х років ХІХ ст. Постаменти цього виду умовно поділено на дві групи: з чіткими архітектурними формами та фактурним вирішенням, головним чином, імітацією під мурування з каменю. Найвживанішими є постаменти першого виду, конструкція яких на зразок міських памятників складалася переважно з трьох частин. Мінімальної худож-ньої зміни, як і в міському ремеслі, зазнавали нижня та середня частини. Водночас установлено, що у народному ремеслі регіону практиковані постаменти з нетиповими художніми акцентами. Такі унікальні зразки із середньою частиною зубчастої форми притаманні меморіапластиці Гуцульщини.


Художніх перетворень, подібно до професійних памятників, найчастіше зазнавала верхня частина постаментів. Наслідуючи зразки міського памятникар-ства, народні умільці використовували карнизи, фризи тощо. Одним із найдавніших є карнизно-горизонтальний тип завершення. Найпростіші з них виникли наприкінці ХІХ ст. На початку ХХ ст. цей тип постаментів ускладнюється, вводиться в композиційні схеми двоярусних завершень. Приклад таких оригінальних вирішень становлять каменеобробні твори тюдівського майстра Федюшка.


Тісно пов’язані з міським ремеслом форми постаментів цього типу, що спостерігаються у Долинському районі (Бойківщина). Вони відзначаються ускладненням форм і композиції та витонченим моделюванням. Такі риси притаманні постаментам інших типів означеної групи з чіткою архітектонікою, що практикуються у бойківській частині Карпат. Тут активно використовувалися популярні у міському ремеслі арочні завершення постаментів, а також інтерпретуються шпильчасті форми. У камяному памятникарстві Гуцульщини ці типи набували спрощених індивідуальних рис. Тут склалися цікаві оригінальні форми типу звужуючих. На початку ХХ ст. їх вдало інтерпретував майстер Фіцич. Форми створених ним пам’ятників пізніше відливалися в бетоні.


Численні пам’ятки дають право зробити висновок, що профільовані постаменти на Гуцульщині позначені яскравою народною стилістикою. Їх характерну ознаку, на відміну від згаданих типів, формує незалежність від впливів міського ремесла. Художні інтерпретації майстри здійснювали лаконічним профілюванням двох бічних сторін. Цей стиль, започаткований майстрами сіл Ямна, Шешори у першій половині ХХ ст., набув у цьому регіоні у другій половині століття найбільшого розвитку.


У дослідженні визначено окрему групу фактурно вирішених постаментів з імітацією під дерево або мурований камінь. Здебільшого такого типу постаменти зафіксовано на території східної Бойківщини, де вони поєднуються з хрестом, виготовленим “під дерево”. Їх стилістика близька до аналогічних памятників Прикарпаття. Проте на Гуцульщині встановлено специфічні ознаки цього типу постаменту, на формі якого позначився вплив інших видів народного мистецтва регіону.


Простежено значення полікультурного середовища Закарпаття у процесі формотворення постаментів. Їх виконували з плити, що, очевидно, слід пов’язувати з традиціями угорської народної меморіальної скульптури. Під таким впливом плита як основа для творення форм увійшла в міське угорське ремесло та народну творчість українців Закарпаття. Встановлено, що утворення форм народних українських хрестів кінця ХІХ – початку ХХ ст. відбувалося шляхом використання нових (професійних міських) і давніх народних зразків.


На основі емпіричного матеріалу виділено два типи постаментів закарпатської школи. До першого належать такі завершення, форма яких утворена внаслідок профілювання плоскої плити. Для другого притаманне моделювання по товщині із застосуванням карнизів із фасаду. За формою такі карнизи диференційовано на прямі, двосхилі, двоспадні, арочні.


У четвертому розділі – “Система художнього оздоблення тла пам’ят–ників”, – що складається з 4-х підрозділів, досліджено різьблення поверхні архітектурних форм хреста та постаменту. У пам’ятках регіону воно складається з фігурних зображень, декоративних геометричних та рослинних елементів і написів. У розділі проаналізовано особливості стилістики та іконографії цих елементів, їх місце і значення у структурі художнього тексту хреста.


У дисертації встановлено, що геометричні елементи є одними з найдавніших компонентів декору надгробків Карпат. Доведено вплив меморіаль-них пам’яток України козацької доби на іконографію хрестів регіону середини ХVІІІ – ХІХ ст. Використовуючи контурне та плоскорельєфне різьблення, майстри створювали різноманітні композиційні схеми. Найуживанішою серед них було розміщення хреста на середхресті в поєднанні з іншими компонентами декору на кінцях вирізного знаку. Такий символ передбачає, як правило, великі розміри зі складною формою підніжжя. Ці знаки були своєрідною інтерпре-тацією Голгофського хреста, традиція використання якого у надмогильній скульптурі стала популярною для центральної України ХVІІІ ст. На пам’ятниках Гуцульщини ХІХ ст. розміщений на середхресті хрест іконографічно поєднувався з розетами та іншими елементами декору, розвинутими в сакральному мистецтві, такими, як місяць, сонце, зорі. Зроблено спробу вкласти у логічну символічну структуру антропоморфізовані символи в поєднанні з іншими частинами оздоблення надгробка.


Починаючи з кінця ХІХ ст., геометричний декор урізноманітнюється, з’являються нові знаки та вдосконалюються вже практиковані, використо-вуючись у контексті нової іконографії. Їх пластичне вирішення стає виразнішим. У галицькій частині Карпат знак хреста перестає посідати чільне місце в декорі. Він поєднується з іншими компонентами, такими, як Розпяття, рослинні форми тощо. Його виняткове значення в декорі збереглося тільки на Закарпатті, де внаслідок відсутності в оздобленні надгробків Розп’яття зображений на середхресті хрест ототожнювався з фігурою Сина Божого. Урізноманітнення зображуваних форм таких знаків не надає їм, на відміну від попереднього періоду, великої складності.


У східній частині Карпат зафіксовано використання чаші, серця, а на Гуцульщині (рідше – на Закарпатті) відзначено популярність космогонічних знаків: розет, зорі, концентричних кіл, у яких язичницька символіка поєднується з християнським змістом. Великою інваріантністю позначені розети. Ці знаки вживалися завжди з парною кількістю пелюсток, у різних місцевостях Карпат набували характерних форм, рельєфного вирішення. Буковинську частину регіону характеризує графічна стилістика, а Гуцульщину – пластична виразність. Розети виконувалися переважно на завершеннях трьох верхніх кінців хреста, проте формувалися також локальні відміни. Дещо рідше від попередніх знаків в оздобленні надгробків використовувалися кола чи декілька концентрично вписаних кіл. Виявлено регіональні схеми їхнього розташування на надгробку, окремі з них є локально типовими для Карпат.


Звернено увагу на практику використання у дослідженому регіоні національного символу – тризуба. Цей давній релігійно-магічний знак у 20-х роках ХХ ст. символізував державність України та означував національну приналежність у тогочасних суспільно-політичних, поліетнічних умовах.


Поруч із геометричними, в декорі надгробків кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. використано рослинні форми, які в символічному значенні пов’язані з поховальною обрядовістю. У Карпатах такий декор найбільше розвинувся в їх східній частині. На відміну від геометричних знаків, у цих елементах використовується випуклий рельєф. Однак їх форма (на зразок деревяних, мосяжних хрестів) моделювалася площинно. Процес творення рослинної орнаментики кам’яних надгробків відбувався під впливом традиції церковного, міського ремесла або завдяки творчій фантазії майстрів.


Окреме місце відведено пластично виразному та насиченому рослинними формами декорові Гуцульщини, де отримали поширення травянисті криволінійні елементи. Унікальні квіти-знаки походять із Косівщини, а багатогранним оздобленням позначені хрести у селі Микуличин. Зображення рослин розміщено на завершеннях кінців рамен або у поєднанні з іншими формами по всьому тлу хреста й постаменту, що спричинило виникнення відповідних композиційних схем. Зауважено, що важливе символічне значення відведено вінку і його похідним. Значення кругової форми незаперечне при обрамленні Розпяття. На деяких хрестах фігура Сина Божого характерно поєднується з гілками ялини, дрібними квітковими формами. На Закарпатті переважають орнаментальні плоскорельєфні мотиви виноградної лози, що входять до складу оздоблення постаментів. Окрім основного символічного значення, згадана лоза в тодішніх умовах могла вказувати на приналежність до православної віри. Бойківщину, в свою чергу, у використанні рослинних елементів характеризує звязок із церковним ремеслом, меморіапластикою сусідніх низинних територій. Тут в обрамленні Розпяття застосовувалися гілки дуба, а в декорі постаментів – листя аканта, троянди.


Характерною складовою пам’ятників Карпат є фігурне різьблення. Емпіричні матеріали підтверджують передусім поширення Розпяття, а також зображень святих. Незважаючи на намагання різьбярів дотримуватися встановлених каноном норм, у вирішенні фігур простежено певні зміни. По-перше, виконання їх у різних рельєфах, по-друге, диференційоване пропорційне співвідношення з хрестом і, по-третє, відмінні особливості трактування форм. За стилістичними ознаками фігурного різьблення виділено дві школи: гуцульську та бойківську. Так, Розп’яття на Бойківщині, як правило, вирізняються тяжінням до реалістичного трактування фігури Ісуса. Для Гуцульщини характерна спрощеність і деформація. Розпяття, що його в регіоні виконували на середхресті, в межах цих загальних ознак вирізнялися певними особливостями. Незважаючи на переважаючу анонімність творів, у дисертації простежено приналежність памяток до того чи іншого майстра, осередка, близької за манерою групи, яка розглядає еволюції через вплив робіт попередників на памятки новішого часу. Особлива інваріантність характерна для Гуцульщини, де фігури Ісуса позначені яскравою народною стилістикою. Розп’яття з підкресленою декоративністю та специфічною стилізацією, характерною для дерев’яних хрестів регіону, виконував майстер В.Федюшко із села Тюдів. Розп’яття оригінальних форм притаманні осередкам із сіл Брустурів та Микуличин. У цій частині Карпат установлено іконографічну схему, при якій Розп’яття поєднувалися з розміщеними на кінцях хреста фігурами ангелів і розет. При цьому ангели та зображення Сина Божого виконувалися завжди в однаковому рельєфі. Характерними є складніші композиційні схеми, наприклад із села Микуличин.


Конкретизовано, що рельєфне виконання Розп’ять на Гуцульщині позначено різноплановістю. Виявлений емпіричний матеріал дає підстави стверджувати про первинність у Карпатах рельєфу, виконаного на вглибленому тлі, перед випуклим. Такі найдавніші Розп’яття в нішах оригінальної форми походять із 60-х років ХІХ ст. (Брустурівський осередок).


За стилістичними ознаками виділено декілька груп Розпять із Бойківщини. Особлива привязаність багатьох до міського ремесла, прагнення до реалізму призвели до наслідування складних ракурсів. Водночас у віддалених гірських селах зафіксовані роботи, виконані в яскравому народному стилі, позначені творчою безпосередністю майстра.


Тенденції, характерні для Розпять, простежено й у різьбі інших фігур, які виконували на постаментах. Це, перш за все, такі з найшанованіших святих, як Богородиця та св. Микола. Виробилися певні схеми їх розташування, іконографія, стилістика. На Гуцульщині постаті святих розміщували з фасаду та в повний ріст, а на Бойківщині практикувалося різьблення фігур на кількох сторонах постаменту.


 


Важливим компонентом надмогильної скульптури є меморіальні написи. При всій їх різноманітності простежено окремі закономірності висловлювань, зв’язок із культурою регіону. Найкоротші оригінальні написи, що датуються ХІХ ст., виявлено на Гуцульщині та Закарпатті. З кінця ХІХ ст. збереглася велика кількість їх ускладнених варіантів. У цей період написи стають різноплановішими, збагачуються форма і зміст висловлювань, що доповнюються декоративними символічними знаками. Зокрема, набули поширення оригінальні написи із зазначенням батьківства, родинної приналежності, детальної інформації про покійника та обставин його смерті. Маючи інформаційне призначення, написи творчо впліталися у систему оздоблення надгробка. Традиція провідного значення напису у виконанні надгробків, що розвинулася в меморіапластиці України ХVІІ – ХІХ ст., суттєво позначилася на декорі пам’яток Карпат середини ХVІІІ – ХІХ ст. Звернено увагу на те, що у характерних для того часу памятниках, де хрест виконувався без основи або на невеличкому постаменті, напис заповнював нижню частину вертикального рамена або різьбився на середхресті чи заповнював усе тло вирізного знаку. З поширенням на межі ХІХ – ХХ ст. високих постаментів меморіальний напис із форми хреста переходить на основу, поступово втрачаючи роль у декорі. Текст наносився переважно на епітафіях урізноманітнених форм, що не лише наслідували міські зразки, але й набували самобутніх неповторних вирішень. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины