ТВОРЧІСТЬ ГЕОРГІЯ МАЛАКОВА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ГРАФІКИ 50 – 70 років ХХ століття : ТВОРЧЕСТВО ГЕОРГИЯ Малаковым В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОГО ГРАФИКА 50 - 70 годов ХХ века

Краткое содержание

У Вступі подано загальну характеристику теми дослідження, визначено її актуальність та новизну. Вказано мету і завдання, методи дослідження, означено джерелознавчу базу, практичне значення отриманих результатів.

Розділ 1 – “Феномен творчості Г. Малакова в соціокультурному просторі другої половини ХХ ст.” – складається з трьох підрозділів.

1.1. Ступінь наукової розробленості проблеми. Перші публікації про творчість Г. Малакова були викликані зацікавленістю до феномену його дитячого та юнацького обдарування. Роки становлення митця знайшли відображення у статтях В. Волохіної (1935), В. Дністряка (1943), редакційних статтях (“Радянське мистецтво”, 1946; “Вечірній Київ”, 1953).

Від 1960-х рр. Г. Малаков почав активно експонуватися на республіканських і всесоюзних художніх виставках. У періодичних виданнях з’явилися публікації, присвячені художнику, в яких дається загальний огляд його творчості (Мистецтво, 1963). Значна кількість статей, що засвідчили постійну увагу до особи майстра, носить оглядовий характер. Вони незмінно містять високі оцінки, але побудовані на емоційному сприйнятті і позбавлені необхідної наукової аналітичності. Разом з тим, публікації мистецтвознавців, з огляду на закономірний процес становлення і розвитку творчості Г. Малакова в контексті сучасного йому українського мистецтва, також нерідко позначені поверховістю і побіжністю огляду та оцінок, фрагментарним характером щодо уваги до видових і жанрових виявів його творчості.

М. Варварцев (1966), Д. Степовик (1968), В. Підгора (1982) висвітлили окремо працю художника над “Автобіографічним альбомом”, розглядаючи його як літопис окупаційного періоду в історії Києва та розкриваючи своєрідність творчого методу майстра.

Воєнна тематика посідає одне з чільних місць у творчості Г. Малакова, що відповідно відобразилося у публікаціях. У статтях Д. Васильєва (1981), Ю. Цюпи (1982), Д. Малакова (1984), А. Шпакова (1985) наводиться конкретний фактаж, згадуються окремі лінорити та історія їх створення, виявляються певні характерні риси, притаманні роботам художника в батальному жанрі.

До останнього часу залишається маловивченим набуток художника в галузі книжкової графіки, зокрема, виконані ним оформлення та ілюстрації до творів сучасних йому українських письменників В. Ардаматського, Я. Баша, О. Бердника, В. Владка, В. Нестайка, М. Носова, Ю. Смолича, І. Шепеля та ін. Можна навести лише дві публікації в газеті “Друг читача” (1969) та Д. Малакова (1988), в яких наголошується на властивому художникові вмінні своєрідно доповнювати задум письменника та наводяться цікаві факти з історії створення ілюстрацій до “Декамерона” Дж. Боккаччо.

Окремі публікації присвячені праці Г. Малакова в екслібрисі. Я. Бердичевський (1977), Д. Малаков (1985), І. Єремєєв (1997) відмічають глибоке розуміння специфічних особливостей жанру, наголошують на образній та документальній насиченості книжкових знаків митця. До 70-річчя від дня народження вийшов друком міні альбом “Книжкові знаки Георгія Малакова” (1998), де наведено розповіді-розшифровки сюжетної основи екслібрисів.

Д. Малаков (1988) та Н. Белічко (2001) приділяють увагу розкриттю унікальності тематично-образної розробки історично-пригодницької тематики у серіях ліноритів “Середньовічні сюжети” та “Завойовники морів”

Важливим етапом у популяризації і дослідженні творчості Г. Малакова стали персональні виставки у Києві (1982) та Москві (1984). До першої був виданий каталог “Заслужений художник Української РСР Георгій Малаков (1928–1979)”, який містив більший перелік творів, ніж було представлено на виставці. Відкриття виставки знайшло відповідне відображення у періодиці Києва (В. Підгора, 1982; Ю. Цюпа, 1982), а також інших міст, де вона експонувалася (М. Саніна,1982; Л. Смирнова, 1982; О. Зуєв, 1983). У них подається огляд експозиції, окреслюються основні тематичні спрямування та види графічного мистецтва, в яких працював художник.

З приводу персональної виставки в Москві вийшов друком каталог “Заслуженый художник Украинской ССР Георгий Малаков (1928–1979)” (1984). Добре ілюстрований альбом “Георгій Малаков” (1984) був виданий у видавництві “Мистецтво”.

Окремо слід виділити публікації мемуарного характеру. У статті Д. Малакова (1992) розповідається про нездійснене ілюстрування роману А. Кузнецова “Бабин Яр”. Г. Польовий (1999) згадує про студентські роки Г. Малакова, наголошує на його особових якостях.

У виданні “Георгій Васильович Малаков. Каталог. Альбом (із фондів НБУВ)” (2000) автор-упорядник Н. Белічко презентує колекцію ліноритів. У ньому вперше зібрано в повному обсязі довідково-бібліографічний матеріал. Цінною складовою видання стали спогади сучасників, ілюстровані малюнками з “Автобіографічного альбому”, які репродукувалися вперше. Мемуарна праця Д. Малакова “Оті два роки…” (2002) містить чимало фактів з юнацьких років біографії митця.

У загальних мистецтвознавчих працях з питань розвитку української графіки ім’я художника зустрічається епізодично і висвітлюється поверхово. Зокрема, у монографії А. Шпакова “Книга і час” (1977) творчість художника окреслена одним абзацом, де зазначається високий рівень майстерності ліноритів Г. Малакова до творів Дж. Боккаччо, В. Скотта, Лесі Українки.

Творчості художника присвячена монографія Ю. Белічка “Георгій Малаков” (1974). Автор багато уваги приділяє оригінальності творів історичної та воєнної тематики, побутового жанру, наголошує на образній своєрідності екслібрисів. Проте за умов радянської цензури книга багато втратила від початкового задуму. В ній мало відведено уваги творам раннього періоду, а також не розкрито працю художника у книжковій графіці.

Незважаючи на значну кількість публікацій у періодиці, загалом висвітлювалися лише окремі сторінки життя і творчості видатного художника, без належного заглиблення в наукову проблематику та зв’язку з фактами і явищами сучасного йому вітчизняного і зарубіжного мистецтва.

Таким чином, огляд літератури переконливо свідчить про необхідність на сучасному етапі подальшого комплексного дослідження творчості Г. Малакова, визначення її ролі у загальному процесі розвитку української графіки, виявлення вагомості доробку митця як непересічного явища в контексті української графіки ХХ ст. Залучення нових фактів біографії та висвітлення маловідомих сторінок творчості дає змогу на новому рівні приступити до її теоретичного усвідомлення.

У загальнотеоретичному аспекті порушених у дисертації проблем, основою стали дослідження українських і зарубіжних учених О. Авсіяна, М. Бахтіна, Л. Виготського, Ю. Герчука, Д. Малакова, М. Чегодаєвої, Я. Чихольда, А. Шпакова.

1.2. Культурно-мистецьке середовище в Україні 40–60-х рр. ХХ ст. У контексті основних соціокультурних тенденцій в Україні другої половини ХХ ст. показано процеси розвитку театрального, музичного мистецтва, кіномистецтва, літератури. Наведено основні факти політичного та суспільного життя, які відіграли провідну роль у розвитку цих видів мистецтва.

Цей складний, багатовекторний період в історії України був позначений соціальними і воєнними катаклізмами, жорстким ідеологічним тиском у галузі художньої культури і водночас визначними мистецькими звершеннями. Це відповідним чином вплинуло на становлення особистості Г. Малакова, що зумовило потребу загального огляду середовища, в якому творив художник.

1.3. Умови формування особистості митця як складові творчого феномену. Щоб зрозуміти неординарність особистості Г. Малакова, необхідно було звернутися до років становлення майстра, оскільки його талант і мистецькі уподобання виявилися на самому початку життєвого і творчого шляху.

В юнацькому віці художник вперше вдався до мистецтва книжкової ілюстрації – виготовив саморобні книжки з малюнками і власними текстами, брав участь у Другій художній виставці (1943), вигадав двійника-прототипа Акулкіна, образ якого здебільшого є автобіографічним.

Цикл, присвячений Акулкіну, ніколи не сприймався дослідниками з належною увагою, залишаючись у родинному архіві. Адже мистецтво мало бути “партійним”, “ідеологічно спрямованим” і аполітичність Акулкіна була неприпустимою. Малюнки часто мають автобіографічний зміст, дають унікальний матеріал для розкриття секретів творчості майстра. Усі вони позначені самодостатньою художньою вартістю. Через епізоди життя Акулкіна, через його участь в історичних подіях, зокрема у Другій світовій війні, Г. Малаков часто торкався заборонених тем. Бойові дії союзних армій, тема військовополонених – тут він прокладав власний шлях, був незалежним і оригінальним.

У повоєнні роки художник продовжував навчання у Київській художній середній школі ім. Т.Г. Шевченка. На учнівському конкурсі (1946 р.) “Україна у Великій Вітчизняній війні” отримав першу премію.

В 1950-ті рр. Г. Малаков працював переважно в техніці акварелі, виконував серії воєнної тематики “Букринський плацдарм” і “По місцях боїв на Житомирщині”, які стали своєрідним виявом усвідомлення власної причетності до епохальних подій. В його роботах відображено сучасність, узагальнена панорама якої складалася з окремих епізодів і згодом відтворилася в монументальній станковій серії ліноритів “Київ у грізний час”. У техніці акварелі автор змальовував поетичні пейзажі Поділля та визначні архітектурні пам’ятки Немирівщини та Києво-Печерської лаври.

У середині 1950-х рр. художник працював у техніці малюнку тушшю пером, в якій створено “Автобіографічний альбом” – достовірно-документальну розповідь про німецьку окупацію в Києві. Виступаючи в цих малюнках як майстер епізоду, він демонструє здатність побачити узагальнене в миттєвому. Це сторінки його біографії і водночас правдиве висвітлення подій, про які розповідати офіційно на той час не дозволялося. Дослідження альбому цікаве тим, що хоч Г. Малаков не був дисидентом, але в даному випадку виступив як нонконформіст і створив у 1954–1955 рр. позацензурний цикл аркушів, який не узгоджувався з тогочасними нормативами і вимогами офіційної ідеології.

Таким чином, у даному розділі досліджені об’єктивні та суб’єктивні умови, що впливали на формування особистості митця: сімейне виховання, власні враження та пережиті події періоду окупації Києва, спілкування з педагогами під час навчання у Київській художній школі ім. Т.Г. Шевченка та Київському державному художньому інституті, а також суспільно-політичні процеси часів “відлиги”.

Розділ 2 – “Діяльність Г. Малакова у галузі книжкової графіки” складається з трьох підрозділів. На підставі ґрунтовного вивчення досліджено набуток Г. Малакова у книжковій графіці та екслібрисі. Вперше у максимально повному обсязі проведено систематизацію та аналіз доробку митця в ілюструванні сучасної української та зарубіжної літератури. Звернення Г. Малакова до образів західноєвропейської класики стало вершиною його творчості, видатним явищем української графіки і органічно розглядається в контексті світового мистецтва. Його екслібриси позначені гумором, фантазією, композиційною довершеністю та віртуозною технікою. В невеликих мініатюрах відтворено ареал духовних і професійних зацікавлень сучасників художника.

2.1.Синтез традицій та інновацій в ілюструванні сучасної художньої української та зарубіжної літератури. Під час навчання у майстерні І. Плещинського на графічному факультеті КДХІ Г. Малаков обрав книжкову графіку напрямком професійної спеціалізації. Для дипломної роботи виконав ілюстрації до повісті О. Купріна “Поєдинок” (1955). Зберігся чималий підготовчий матеріал, який засвідчує серйозні фахові вимоги, що ставилися перед студентами-дипломниками. Після закінчення інституту продовжилась розпочата в роки навчання плідна співпраця з республіканськими видавництвами і редакціями журналів та газет. Протягом 1956–1976 рр. Г. Малаков оформив і проілюстрував у видавництвах “Дніпро”, “Веселка” (“Дитвидав”), “Молодь”, “Радянський письменник” близько ста тридцяти творів художньої літератури.

Фінансові можливості видавництв спричинили таке явище, як “масова” книга, в якій передбачалася оправа, титул і декілька другорядних елементів оформлення. Однією з проблем книжкової графіки, що помітно позначилася на стильовому характері творчості митців, було застосування обмеженого набору технік і матеріалів – у 1950-х рр. художникам доводилося пристосовуватись до умов поліграфічного виробництва.

На початку 1960-х рр. у книжковій графіці відбуваються новаторські пошуки: запровадження нових технік, активне звернення до книжкового дизайну, намагання цілковито розкрити архітектоніку книги, поєднання сучасної стилістики оформлення з національними традиціями, прагнення до відтворення оригінальної авторської манери у побудові художнього образу і в трактуванні форми. В зазначеному контексті розвивається творча манера Г. Малакова.

Тематично-жанрова спрямованість ілюстрованої митцем літератури засвідчує, що він найбільше звертався до пригодницької, воєнної та дитячої тематик. В ілюстраціях до наукової фантастики головну увагу зосереджував на розгортанні сюжетної лінії та характерних рисах довкілля. Художник часто доповнював авторський текст власними деталями і подробицями. Динамічний рух є основою композиційної побудови аркушів. До літератури воєнної тематики створено ілюстрації, вільні від історичних міфологем, від штампів радянської ідеології. Характерною рисою є принципова відмова від ідеологічних приписів в оцінці певних історичних подій.

Новаторство Г. Малакова насамперед варто відзначити у сфері ідейного і тематичного тлумачення змісту творів. Набутком митця було звернення до закритої в радянській історії, а отже і в мистецтві теми військовополонених, яку вперше на широкий загал він відтворив саме в книжковій ілюстрації. Г. Малаков виявив себе як талановитий майстер малюнка тушшю пером: блискуче володів лінією, контуром, штрихом, плямою. Тонко відчував міру контрасту чорного і білого кольорів, завжди дотримувався гармонійного ритму у побудові композиції, ніколи не перевантажував аркуш, зберігаючи його змістовну білизну.

На жаль, скласти вичерпне уявлення про Г. Малакова як майстра книжкової ілюстрації на сьогодні не завжди можливо. Оригінали, подані художником свого часу до видавництв, збереглися частково. Книжки з його малюнками важко знайти навіть у бібліотеках видавництв. Подібна ситуація склалася у масових бібліотеках. Порівняння друкованих малюнків з оригіналами свідчать, що в них є втрати, обумовлені якістю паперу та недосконалістю ротаційного друку, а також значним зменшенням розмірів зображення. Це призвело до того, що праця художника у галузі книжкової ілюстрації в техніці рисунка пером залишилася поза увагою художньої критики.

2.2.Гедоністична структура образів західноєвропейської класичної літератури. До ілюстрування “Декамерона” Дж. Боккаччо та “Тіля Уленшпігеля” Ш. де Костера зверталися видатні майстри світової графіки Р. Кент, В. Клемке, О. Данченко, Ф. Мазерель, О. Кравченко, Є. Кибрик та ін. Г. Малаков створив цілком оригінальні твори, пов’язані з літературною основою гедоністичним сприйняттям дійсності. В його ілюстраціях втілились висока професійна майстерність, своєрідність образного бачення, проникнення в характерне світосприйняття героїв певної епохи. В них творчий метод майстра отримав досконале виявлення – максимальне узагальнення у поєднанні з точними деталями, що несуть і змістове, і символічне навантаження.

Ці ж риси характерні для ілюстрацій до “Квентіна Дорварда” В. Скотта – останнього видавничого замовлення художнику. Неповторна манера художника виявилася в акварельованому малюнку тушшю пером для обкладинки цього видання – динамічному, з точним, вишуканим штрихом, енергійною композиційною побудовою, психологічною характеристикою героя.

Нездійсненною мрією Г. Малакова залишилися ілюстрації до роману Ш. де Костера “Легенда про Тіля Уленшпігеля”. Він встиг виконати чимало довершених ескізів олівцем і тушшю пером, в яких точно визначена фабульна ситуація, переконливо окреслені характери персонажів, подано деталізований історичний антураж. Енергійно-напружена манера виконання є співзвучною героїчній романтиці літературного твору.

У контексті розвитку української графіки 50–70-х рр. аркуші “Корчма”(1969) та “Маркитантки”(1971–1975) до “Тіля Уленшпігеля” Ш. де Костера відображають такий аспект книжкової графіки як виникнення “станкової ілюстрації”, що призначалася для експонування на художніх виставках. Подібна тенденція спостерігається у творчості М. Дерегуса, М. Компанця, В. Куткіна, Г. Якутовича та інших художників.

Г. Малаков створив серію станкових естампів за мотивами казок Ш. Перро і Г. Х. Андерсена. До кожного літературного твору було виконано по одному аркушу. Тому розповідь максимально насичена, а виконання відзначається граничною завершеністю. Якщо розглядати аркуші у відповідності до законів книжкового мистецтва, то вони найближче стоять до фронтисписної ілюстрації. Лінеарна структура аркушів асоціюється з середньовічним французьким вітражем, в якому свинцеві перев’язі доповнюються кольоровим склом, імітатором якого в роботах є акварель. Привертає увагу чітка структура композиції, що є важливим для дитячого сприйняття.

Г. Малаков звертався до ілюстрування західноєвропейських казок і в книжковому варіанті. Це “Кіт у чоботях” Ш. Перро (1974) і “Бременські музики” братів Грімм (1975). Виконані в техніці лінориту і розфарбовані аквареллю, вони відзначаються характерністю образів, безліччю подробиць, підкресленою театральністю. Але навіть у роботі над казковими сюжетами художник дотримувався принципу історичної документальності у відображенні архітектури, зброї, костюмів певної епохи та країни.

Г. Малаков мав феноменальну пам’ять, яка зберігала численні події з особисто пережитого, і водночас був широко обізнаним з розмаїтими історичними реаліями – від лицарських обладунків Середньовіччя до військової техніки часів Другої світової війни. Він розвивав і узагальнював відомі літературні сюжети, силою власного внутрішнього бачення надаючи буденним речам і подіям символічного або філософського звучання.

Наробок Г. Малакова у книжковій графіці є визначним досягненням в українському мистецтві. В його творчості поєдналися риси двох значних етапів – розгорнута оповідність майстрів 30–50-х років і нове бачення завдань мистецтва, характерне для покоління “шістдесятників”, до якого належав сам.

На ілюстративних циклах Г. Малакова позначилася власна висока культура – історична, технічна, військова обізнаність, що не залишала місця для приблизного відтворення образів та сюжетів минулого у творах західноєвропейської літературної класики. Художник переконливо інтерпретував світ, змальований письменниками-сучасниками. Далеко не все із задуманого вдалося здійснити, багато речей залишилося на рівні оригінальної та талановитої заявки-ескізу. Але навіть у такому незавершеному вигляді зроблене художником увійшло до історії українського книжкового мистецтва в якості непересічного явища. Завершені твори Г. Малакова в найкращих виявах стали не тільки національним надбанням, а й вагомим набутком світової художньої культури.

2.3. Екслібрис як віддзеркалення світоглядного аспекту творчості митця. Розквіт творчості майстра співпав з піднесенням в Україні мистецтва екслібриса, яке припадає на початок 1960-х рр. Саме в цей час у Києві було влаштовано республіканську виставку цих творів з приватних збірок. Вона сприяла зацікавленню жанром митців і замовників, збудила потяг до колекціонування екслібрисів серед шанувальників мистецтва.

Працюючи поруч з такими художниками, як І. Батечко, О. Губарєв, Н. Денисова, В. Лопата, В. Стеценко, В. Юрчишин, Г. Малаков знаходить власну тему та манеру і втілює в екслібрисах не просто бажання замовника, а частку своєї неповторної особистості. Його книжкові знаки вирізняються вибагливою фантазією, дотепним гумором, віртуозною технікою, композиційною довершеністю.

Власні екслібриси у Г. Малакова своєрідні. Вони не завжди відповідають характеру бібліотеки автора. У них обов’язково є герой, але це не сам художник, а персонажі зі світу захоплень майстра. Закономірним продовженням власних екслібрисів є родинні. У них виразно проглядається зв’язок з основними лініями творчості художника, із тематично-образними і формальними пошуками та досягненнями.

Найбільшим є цикл екслібрисів для друзів–художників. Герої цієї серії представлені як епікурейці. Іхній світ завдяки приязній вигадці Г. Малакова і властивому йому гедоністичному погляду на життя постав оптимістично-чуттєвим. Саме на цьому художник побудував образне рішення, в якому не останнє місце займає образ жінки.

У книжкових знаках виявилося досконале володіння митця шрифтом, надзвичайна вигадливість у його застосуванні. Шрифт в екслібрисах Г. Малакова несе не лише смислове, адресне навантаження, а й стає закономірною, невід’ємною часткою самої композиції, надаючи їй необхідної декоративності.

Виявляючи майстерність рисувальника, відзначаючись неординарністю мислення, Г. Малаков уже на початковій стадії роботи нерідко досягав віртуозного рівня виконання. Ескізи екслібрисів вирізняються образністю розкриття сюжету, безпосередністю начерку за умови цілковитої завершеності думки. Книжкові знаки складають вагому частину спадщини митця і налічують близько восьмидесяти завершених композицій.

РОЗДІЛ 3. “Станкові графічні твори як самобутнє явище в українській графіці 2-ої пол. ХХ ст.”. У дисертації досліджено, що праця Г. Малакова у книжковій і станковій графіці відбувалася паралельно і з однаковою інтенсивністю.

3.1. Особливості інтерпретації подій Другої світової війни у творах воєнної тематики. Тему Другої світової війни художник відтворив у двох монументальних графічних серіях, окремих ліноритах та малюнках.

Аркуші серії “Київ. 1941–1945”(1961–1965) органічно пов’язані з біографією Г. Малакова. У них талановито сформовано художній образ типологічного змісту, коли з багатьох можливих ракурсів він відбирає єдино вірний варіант для глибокого розкриття суті події, яка з часткового моменту перетворюється на епохально значимий епізод.

Серія ліноритів “Київ. 1941-1945” в українській графіці 50–70-х рр. є самобутньою і оригінальною на тлі численних творів, в яких війна представлена у хрестоматійному вигляді з неодмінним ідеологічним глянцем. Водночас серія є типовим явищем української графіки як розгорнутий тематичний цикл – документальний за змістом і високохудожній за образним узагальненням.

Подібні засади простежуються у монументальному триптиху “Їхній шлях” (1965), унікальній за змістом і формою серії “Київ у грізний час” (1967), новаторському аркуші “До нових перемог! Корсунь-Шевченківський” (1969). Новими рисами еволюції творчого методу Г. Малакова стали прагнення філософського осмислення явищ, розкриття сутності подій, відтворення вагомих образних узагальнень.

Філософське, синтетичне осмислення теми в контексті історичного поступу подій притаманне великоформатній серії “Київ у грізний час”, в якій монументалізація художнього образу є засобом розкриття епохальності явищ та їх героїзації. Новаторством композиційної побудови позначений лінорит “До нових перемог! Корсунь-Шевченківський”. Сучасність рішення, відчуття епохи, знання предмета, технічна майстерність, вміння охопити загальне і виділити деталі засвідчують професіоналізм художника.

Творчість Г. Малакова у розробці тематики Другої світової війни є переконливою розповіддю про історичні події і водночас вагомим внеском у розвиток батального жанру. В міру віддалення в історичну перспективу все ясніше стає масштабність його доробку, який впевнено підіймається до світового рівня.

3.2. Своєрідність концепції трактування творів побутового жанру. Широка ерудованість та європейська освіченість Г. Малакова підносили його над ідеологічними догмами. Тому “сучасність” у загальноприйнятому розумінні поняття (тобто, як ідеологема, а не як тотожність сьогоденню) як відображення трудових звершень селян і робітників в його творчості відсутня. Уміння побачити і відтворити типові риси навколишнього життя виявилося у серіях ліноритів “Бенілюкс”(1960–1962) та “Навколо Європи”(1961–1963). Г. Малаков у серії  “Бенілюкс” виступає як майстер композиційної побудови, сміливо застосовуючи незвичну лінію горизонту, наповнюючи дію динамікою руху, використовуючи ефекти контрастів і ракурсів. У цих творах практично відсутні обов’язкові для радянського художника ідеологічні критичні засади, натомість наголошуються ідеї гуманістичного звучання.

3.3. Новаторство тематичного спрямування в історичному жанрі. Звернення художників до історичних міфологем 1917–1921 рр. всіляко заохочувалося партійним керівництвом. Згодом хронологічне і тематичне коло історичного жанру збільшилося за рахунок впровадження практики відзначення ювілейно-біографічних дат (ювілеї Т. Шевченка, Лесі Українки, Г. Сковороди).

1961 р. Г. Малаков розпочав серію ліноритів “Т.Г. Шевченко”, але виконав лише два аркуші – “Знову в Києві” та “Повернення (На Волзі)” До ювілею Лесі Українки художник створив два монументальні лінорити за мотивами п’єси “Кам’яний господар” та поеми “Роберт Брюс – король шотландський”(1971), що становлять собою зразки так званих “станкових ілюстрацій”, манера виконання яких передбачає момент експонування. Тому в останньому аркуші художник подає монументалізований узагальнений образ-символ лицарства.

Ще з дитячих років у життя Г. Малакова увійшла романтична тема морських мандрів і звитяги, що була пов’язана з улюбленою повістю Р. Стівенсона “Острів скарбів” та з прочитаними пізніше книгами про видатних мореплавців і піратів. Так виникла серія “Завойовники морів” (1963), яка стала унікальним явищем за тематичним змістом. Г. Малаков виявив себе сміливим новатором, якого мало обходила сучасна йому ідеологічна кон’юнктура з її суворо нав’язуваним художникам регістром схвалюваних проблем. Формат серії “Завойовники морів” є відносно невеликим за масштабом. Тональна насиченість і лінійне співвідношення штрихів приведені у гармонійну врівноваженість з розміром аркушів, надаючи їм вишуканого звучання. Серія привертає увагу не лише історико-документальним змістом та оригінальним композиційним рішенням, але й довершеною майстерністю технічного виконання, досконалим володінням автора інструментом (різцем) і тонким відчуттям специфіки матеріалу (лінолеуму).

Незважаючи на різноманітність видів, жанрів, тем, сюжетів, творчість Г. Малакова загалом відзначається сталою цілісністю. На кожному черговому етапі розвитку художник пропонував на розгляд критики і глядача нові образно-сюжетні рішення. Подібна тенденція простежується в роботі над воєнною і піратською тематикою, а також у серії ліноритів “Середньовічні сюжети” (1962–1967). З одного боку, митець відтворював норови і звичаї людей далекої епохи, тішив свою зацікавленість європейською історією. З іншого – як типовий “шістдесятник” виступав проти конформізму своєї доби відходом у романтизм. Серія робилася поза офіційним замовленням. Вона не має конкретної прив’язки до місця і часу. Кожний аркуш становить архетип епохи, містить знакові мотиви того, що підпадає під узагальнююче поняття “середньовіччя”.

У станковій графіці Г. Малаков був набагато вільніший (у порівнянні з книжковою) у вияві власних і творчих уподобань. У ній найповніше розкрилися риси його інтелектуально багатої особистості. Художник не відходив від проблематики свого часу, але завжди надавав їй власного тлумачення, вмів побачити оригінальне у неочікуваному для великого загалу ракурсі.

Г. Малаков був видатним представником українського графічного мистецтва 50–70-х років ХХ ст., завжди творив у контексті його головних настанов і досягнень. У творчості митця виразно втілились ідеї “шістдесятництва”. Художник виступив новатором у тематичному спрямуванні на тлі загальних мистецьких тенденцій, засвідчив високий фаховий рівень як рисувальник, виявив тонке відчуття кольору, а також суто графічних засобів образотворення, зокрема, в техніці лінориту. Він торував власні шляхи опанування техніками і матеріалами. Досягнення в цьому напрямку стали невід’ємними складниками індивідуальної манери. Митець був типовим представником свого часу, але зберіг індивідуальне, незалежне від пануючих стереотипів світосприйняття, що надало неповторного забарвлення його творчості. Він зробив вагомий внесок в мистецтво своєї доби, цінність якого із плином часу стає все наочнішою і незаперечною.

Самобутня творчість Г. Малакова є видатним явищем українського мистецтва, яка переконливо засвідчує високий європейський рівень української культури. Вона становить не лише національне надбання, а також є вагомою складовою світового мистецького процесу.