ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вчення про предмет злочину, від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовній діяльності чи у процесі наукового тлумачення. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики.

Кримінальним кодексом України 2001 р. (далі – КК), порівняно з попереднім Кодексом 1960 р., значною мірою оновлені “старі” статті і передбачено чимало новел – зокрема, розширено кількість кримінально караних діянь, що зумовлює, поряд з іншим, необхідність точного встановлення предмета цих злочинів. Перешкодою на шляху до його пізнання є певні вади у вченні про предмет злочину. Так, у кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака складу злочину, об’єкта посягання, об’єктивної сторони тощо). Немає усталеної відповіді на те, чи може бути предметом посягання інформація, електроенергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо. Звідси невирішеним видається питання щодо матеріальності предмета злочину. Спірним вважається також проблема визнання людини, її органів і тканин предметами злочинів та визнання тотожними у посяганнях проти особи понять предмета злочину і потерпілого. У слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а, отже, – про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України – далі КПК). Потребує подальшого розвитку і вдосконалення класифікація предметів злочинів. Нагальним видається аналіз тлумачення речей як предмета злочину, що згадуються у законах, інших нормативно-правових актах і науковій літературі. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами носить діаметрально протилежний характер.

Перелік зазначених проблем не є вичерпним. Їх існування перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя.

Отже, сучасний стан наукових розробок, що стосуються предмета злочину, не можна визнати задовільним. Як правило, їм бракує комплексного підходу у вивченні цієї проблеми, за своїм змістом вони позбавлені фундаментальності, зазвичай є фрагментарними чи навіть описовими. Не зайвим буде наголосити й на тому, що в Україні не було захищено жодної дисертації на тему, обрану здобувачем. Утім, варто зазначити, що останнім часом в окремих наукових працях їх автори, долаючи традиційне ставлення юристів до аналізованої проблеми, сміливо і по-новому намагаються вирішити її теоретико-правові аспекти. Це передусім такі науковці, як Д.С. Азаров, О.М. Готін, О.Е. Радутний. Можна стверджувати, що у цьому напрямку накопичені корисні, хоча й неоднорідні знання. Вони потребують систематизації і наукового аналізу у контексті цілісного вчення про предмет злочину. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Праця ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1378, і виконана на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України у межах кафедральної теми “Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України”.