КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ: СТАНОВЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ (кінець ХІХ - початок ХХ століть)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ: СТАНОВЛЕННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ (кінець ХІХ - початок ХХ століть)
Альтернативное Название: КУЛЬТУРА И ЦИВИЛИЗАЦИЯ:   Становление ПРОБЛЕМАТИКИ   В УКРАИНСКОМ философской мысли (Конец XIX - начало ХХ веков)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі подаються необхідні пояснення щодо обраної автором теми дисертаційного дослідження, обґрунтовується її актуальність, окреслюються об’єкт і предмет дослідження, визначено мету й задачі роботи. Обгрунтовується її новизна, теоретичне та практичне значення.


Перший розділ роботи “Огляд літератури за темою та методологічна основа дослідження” присвячено з’ясуванню джерельної та історіографічної бази за темою, а також визначенню методологічної бази дослідження.


“Джерельна база та історіографія виокремлено те коло праць мислителів, творчість яких досліджується, де найбільш повно висвітлені погляди на культуру і цивілізацію та які складають джерельну базу дослідження. Це праці: Г.С.Сковороди – “Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті”, “Кільце”, “Розмова, названа алфавіт, або буквар миру”, “Жінка Лотова” та деякі пісні з “Саду божественних пісень”; М.В.Гоголя – “Авторська сповідь”, “Вибрані місця з листування”, його епістолярна спадщина; П.Д.Юркевича – робота “Ідея”, стаття “З науки про людський дух” та трактат “Серце та його значення в духовному житті людини”; П.О.Куліша – цикл публіцистично-розповідних творів “Листи з хутора”, книга-сповідь “Хуторская философия и удаленная от света поэзия” та його поетична спадщина; М.П.Драгоманова – “Историческое значение Римской империи и К.Тацит”, “Положення і завдання науки стародавньої історії”, “Чудацькі думки про українську національну справу” та його епістолярна спадщина; І.Я.Франка – філософсько-теоретичні статті “Що таке поступ?” і “Поза межами можливого”, філософські поеми “Мойсей” і “Похорон”; В.І.Вернадського – “Философские мысли натуралиста”, “Биосфера и ноосфера”, “Несколько слов о ноосфере” та записи щоденника.


Велика кількість робіт була опрацьована для з’ясування змісту понять “культура” та “цивілізація”, щоб простежити їх історичну трансформацію. Так, починаючи від праць таких видатних мислителів як Ж.А.Кондорсе, Ф.Бекон, Р.Декарт, Ж.-Ж.Руссо, Т.Гоббс, Б.Спіноза, І.Кант, Й.Г.Гердер, О.Конт, К.Маркс та ін., які репрезентують в своїх філософських побудовах лінійно-прогресистські схеми соціокультурного розвитку людства, до філософсько-історичних побудов другої половини ХІХ – ХХ ст. М.Я.Данилевського, К.М.Леонтьєва, О.Шпенглера, П.Сорокіна, А.Дж.Тойнбі та ін., які постали у процесі подолання цих схем. Важливо було розглянути і діяльність таких мислителів ХХ ст., як Л.Февр, Ф.Бродель, Г.Спенсер, Е.Чейні, Л.Уайт та ін.


Дослідження поглядів з обраної проблематики сучасних, у тому числі і вітчизняних дослідників, таких як С.Н.Айзенштадт, С.Хантингтон, М.Епштейн, С.І.Великовський, М.Б.Туровський, Ю.В.Павленко, С.Б.Кримьский, В.А.Кутирев, Б.С.Єрасов, І.Н.Іонов, І.В.Следзевський, В.М.Шейко, було дуже продуктивно для даної роботи.


Було опрацьовано літературу, присвячену діяльності М.В.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського. Але визначити специфіку їх побудов в цьому аспекті найкраще у співвідношенні з попереднім етапом розробки цієї проблематики, який представлений концепціями Г.С.Сковороди, М.В.Гоголя, П.Д.Юркевича та П.О.Куліша. Дослідження життєвого шляху, творчості, соціальної діяльності цих мислителів проводилося такими видатними вченими, як Д.Чижевський, Д.Багалій, Б.Кістяківський, С.Русова, С.Єфремов, Е.Маланюк, М.В.Попович, В.Горський, І.Огородник, М.Лук, Л.П.Депенчук, Є.К.Нахлік, В.І.Шинкарук, Н.А.Михайловська, Н.В.Табачковський, Н.Мозгова, П.Голубенко, В.Лісовий, В.В.Ільїн, В.М.Нічик, М.Ткачук, О.Забужко, М.Возняк, І.І.Мочалов, М.Б.Туровський та ін.


Підрозділ 1.2. ”. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системно-структурний підхід, який передбачає виділення кількох рівнів дослідження: 1) історична генеза понять “цивілізація” та “культура” та їх сучасне функціонування в науковому дискурсі; 2) еволюція поглядів на “цивілізацію” та “культуру” в українській філософській думці кін. ХVІІІ – кін. ХІХ ст.; 3) уявлення про “культуру” та “цивілізацію” в українській філософській думці кін. ХІХ – поч. ХХ ст. До кожного з рівнів дослідження застосовується діахронний та синхронний зрізи методологічних орієнтирів. Системно-структурний підхід сприяє кореляції усіх використаних у дослідженні методологічних принципів. Серед них методологічні принципи культурологічного підходу, що передбачає розгляд філософських побудов суб’єкта культуротворчої діяльності, залежно від міри його творчої свободи, який знаходиться під впливами світоглядних та історико-культурних детермінант своєї доби, своєрідно їх синтезуючи і відбиваючи у власному доробку. У межах культурологічного підходу можна об’єднати загальну історико-філософську методологію, що включає в себе принципи аналізу, синтезу, історизму, аналогії, компаративного аналізу. В межах того ж культурологічного підходу використовувався методологічний принцип “діалогізму”, за якого всі наявні точки зору щодо досліджуваної проблематики є повністю рівноправними.


Також в роботі використовувалися методологічні принципи “інформаціологічного” підходу, згідно з яким для дослідника кожне окреме явище і їх сукупність, що описуються будь-якими поняттями, в даному випадку поняттями “цивілізація” та “культура”, є носіями інформації (інформантами), вилучення, інтерпретація та розуміння якої і є, власне, змістом і метою процесу дослідження.


Необхідним, в межах даного дослідження, побудованого, головним чином, на інтерпретації текстів, було використання герменевтичного методу, що обумовлює вивчення та розуміння першоджерела, виходячи з нього самого, не підміняючи його зміст культурно-історичними впливами або соціально-економічними причинами.


Другий розділ  “”.


У підрозділі 2.1. “Історична трансформація понять “культура” та “цивілізація” простежено трансформацію цих понять в історичному контексті: від їх генези у давньому світі, через нове осмислення в добу Відродження та Нового часу, до функціонування в концепціях ХХ ст, зокрема у О.Шпенглера. У даному випадку маємо поділ “світу” на дві сфери – культуру і цивілізацію.


У підрозділі 2.2. “Співвідношення понять “культура” та “цивілізація” розглянуте функціонування зазначених понять в науковому дискурсі та показана невід’ємність цивілізаційної та культурної проблематики. Аналізуються як спроби розрізнити та протиставити ці поняття (в працях П.Лаврова, І.Мірчука та ін.), так і довести їх взаємообумовленість (в підходах М.Епштейна, О.Шпенглера, С.І.Великовського та ін.). Наочним є те, що засади та критерії для визначення змісту термінів “культура” та “цивілізація”, як правило, різняться залежно від контексту та мети їх використання. Спираючись на велику кількість концепцій розуміння зазначених понять, щоб уникнути термінологічної невизначеності в межах даного дослідження, було запропоноване прийняте в роботі тлумачення їх змісту. Так, поняття “цивілізація” розуміється як “транссистема” соціокультурних взаємодій, що існує на грунті особливої парадигми світосприйняття, базовими для якої є поняття: прогрес, раціональність та техногенність. Поняття “культура” розуміється як духовний вимір цивілізації, її творча інтенція та індивідуальний початок.


Третій розділ “Генеза поглядів на культуру та цивілізац.”.


У підрозділі . “Ідейний контекст доби” висвітлені основні ідейні настанови, які сприяли своєрідному світобаченню у ХVІІІ ст., коли в своїх основоположних аспектах формується нова епістема – цивілізація. Однак, як тільки зміцнюються її засади, в той же час зароджується і її критика. Важливим є те, що майже одночасно в Західній і Східній Європі з’являються мислителі, які з різних світоглядних позицій піддають цивілізацію ґрунтовній критиці, започаткувавши, по суті, в межах різних культур відповідні традиції. На Заході таким мислителем був Ж.-Ж.Руссо, а в Україні – Г.С.Сковорода, який геніально підсумував півторастолітні пошуки українських мислителів гармонійного існування людини зі світом.


“Г.С.Сковорода як засновник традиції критики цивілізації в українській філософській думці” аналізуються погляди Г.С.Сковороди на культурно-цивлізаційну проблематику. Виходячи з теорії кордоцентризму, філософії щастя та “спорідненої праці”, Сковорода створює концепцію, протилежну цивілізаційній системі цінностей. Проголошуючи можливість щастя тут і зараз, для кожного без винятку, Сковорода фактично спростовує одну з головних ідей цивілізації – ідею прогресу. Підтвердженням цього є думка про самодостатність наповненого духовного буття людини, про непотрібність його виходу за власні межі, його модернізації та переходу на систему цінностей, притаманну іншим народам.


На нашу думку, мислитель започатковує в українській філософській думці традицію, яку умовно можна назвати традицією “критики цивілізації”.


У підрозділі . “Особливості розвитку філософської думки України кін. ХVІІІ – кін. ХІХ ст.” розглянута та специфічна соціокультурна ситуація в Україні, в якій функціонувала філософська думка зазначеного періоду. Ця ситуація стимулювала пробудження почуття своєї народності як антитези до тяжкого соціально-економічного становища і культурного занепаду.


 Дуже важливого значення набуває спадщина видатних речників української культури цього періоду, яким належить істотний внесок до філософської думки, здійснений через нефілософську діяльність – суспільно-політичну, наукову, релігійну, літературно-мистецьку тощо. Серед них видатні мислителі: М.В.Гоголь, П.Д.Юркевич та П.О.Куліш. Саме вони, на нашу думку, продовжують позначену традицію “критики цивілізації”, оскільки їх філософські побудови варіюють основні положення вперше сформульовані Сковородою.


“Критика цивілізації у філософських побудовах М.В.Гоголя, П.Д.Юркевича та П.О.Куліша” аналізуються погляди зазначених мислителів на культуру та цивілізацію.


Ці мислителі кожний зі своєї світоглядної позиції розвивають та доповнюють традицію “критики цивілізації” в українській філософській думці. Філософській концепції М.В.Гоголя, як і концепціям усіх мислителів названої традиції, властиві антиурбаністські мотиви, критика прогресу (як покладання теперішнього на вівтар “світлого майбутнього”), звернення до Євангельської тематики та заклик до морального самовдосконалення.


П.Д.Юркевич прагне обґрунтувати вчення, яке охоплює усі головні сфери духовного досвіду людства: науку, філософію, мораль, релігію, знайти їх спільні глибинні духовні витоки. “Філософія серця” стає однією з найістотніших метафізичних підвалин такого синтезу.


П.О.Куліш у “хуторянській філософії”, побудованій на численних опозиціях: минулого і сучасного, хутора і міста, України і Заходу, протестує проти негативного впливу цивілізації на людські взаємини, природну мораль, як наслідок її руйнівного впливу на людську особистість.


Таким чином, можна казати про протиставлення в творчості названих мислителів цивілізаційній парадигмі світосприйняття парадигму культури як духовного виміру людського існування та стверджувати наявність в історії філософської думки України так званої традиції “критики цивілізації”, ураховуючи те, що погляди мислителів, які її репрезентують, не зводилися лише до цивілізаційної проблематики.


“Становлення проблематики культури та цивілізації в українській філософській думці кін. ХІХ – поч. ХХ ст. (на прикладі концепцій М.П.Драгоманова, І.Я.Франка та В.І.Вернадського)” присвячений розгляду поглядів на культурно-цивілізаційну проблематику цих мислителів.


У підрозділі 4.1. “Соціокультурна ситуація в Україні кін. ХІХ – поч. ХХ ст.” розглянуті основні події соціокультурного життя України, які мали істотний вплив на формування філософської думки цього періоду. Розглянуто три етапи розвитку української соціально-філософської думки, які представлені поколінням громадівців, поколінням “Молодої України” та поколінням нової української інтелігенції, яскравими представниками яких були видатні мислителі М.П.Драгоманов, І.Я.Франко, В.І.Вернадський.


У підрозділі 4.2. “Концепція “прогресу” М.П.Драгоманова” розглядаються філософські засади світогляду мислителя, серед яких важливе місце посідає культурно-цивілізаційна проблематика.


Головна ідея, що пронизує творчість Драгоманова, – ідея вільного розвитку індивідуальності, і в ній відбива­ються його позиції: критичність у науковому дослідженні, особиста точка зору в політиці, вищість самовизначення будь-якої суспільної індивідності за класові, релігійні чи національні принципи. Вільний розвиток і виявлення індивідуальності є основною цінністю суспільної культури: неприєднання до загалу, до обожнюваних “національних святощів”, оскільки в такому розумінні і культура перетворюється на всепоглинаючого монстра, від якого людина прагне звільнитись, не пошук теоретичної схеми чи ідеології, до якої можна було б приєднатися, а вічний рух, в якому людина може покластися лише на себе, на свій розум і волю.


На цьому, головним чином, і базується погляд Драгоманова на прогрес як на постійний розвиток, але розвиток не тільки вперед, а в глибину та шир. Еволюційно-прогресивний шлях народу, що здійснюється силою наукової, політичної і моральної свідомості, повинен привести цей народ до цивілізації, головним критерієм якої повинно стати, на думку Драгоманова, розширення свободи особистості, можливість кожної окремої особи – “атому” суспільства – здійснити свої можливості самовиявлення. В розширенні свободи особистості він убачав головний сенс історичного і культурного розвитку.


У підрозділі 4.3. “Концепція “духовного прогресу” І.Я.Франка” досліджуються погляди мислителя на культуру та цивілізацію, які найбільш чітко сформульовані в його концепції прогресу.


Сфера проблем, яких торкається в своїй творчості І.Я.Франко, дуже широка: від теоретичних проблем меж у культурі, направленості поступу та цілей прогресу до конкретного їх вирішення – пошуку шляху України, шляху до ідеалу, самостійності, самоідентифікації народу.


Піднімаючи в своїх теоретичних статтях важливі філософські питання: відчуження між людьми, підкорення людей речам, Франко дійшов висновку, що прогрес досі йшов “блудними дорогами”, а головною метою його було багатство. Необхідно вибрати нову дорогу, головною підвалиною якої повинна стати любов. Розум, який оголошено головним рушієм прогресу ще за часів епохи Просвіщення, Франко взагалі не вважав рушієм поступу.


Найвищими тонами його поем “Мойсеї” та “Похорон” є ідеал і терпіння. Ідеал – то мета та головний рушій суспільного поступу, терпіння – шлях до ідеалу. Ідеалом у сфері суспільного життя для нього є ідеал повного, нічим не обмеженого життя і розвою нації. Франко робить спробу знайти гармонійне співіснування цивілізаційних прагнень (прагнень прогресу) та етичних засад в культурі, тобто любові як рушійної сили прогресу та віри в ідеал як мети поступу. Таким чином, Франко досягає більшого ступеня узагальнення, піднімаючи проблему поступу, майбутнього народу на філософський рівень.


“Концепція “Ноосфери” В.І.Вернадського як новий етап осмислення проблематики культури та цивілізації” присвячений дослідженню наукової діяльності мислителя та з’ясуванню положень, що становлять суть концепції “Ноосфери”, яку можна вважати новим поглядом на культурно-цивілізаційну проблематику.


За Вернадським, нова форма енергії, яка пов’язана з життєдіяльністю людських спільнот і яку можна назвати енергією людської культури або культурною біогеохімічною енергією, і створює ноосферу. Так, ідеї концепції Вернадського відкривають перспективу органічного зв’язку біологічної еволюції та історії людства. Сучасний стан цієї проблеми як в природознавстві, так і суспільних науках висуває необхідність визначення людини як цілісності. Таким чином, природознавство виходить на проблему соціогуманітарного знання та переосмислення останнього, задля чого в людині як суб’єкті культури необхідно формування рефлексії нового типу.


 


Але не можна не помітити, що досить плідна ідея за своїм характером здебільшого утопічна. Струнка струк­тура минулого і сучасного Землі, котра грунтувалась на фактах сталих,  перетворилася на футуристичний, фантастичний прогноз. Утопічність цієї теорії обумовлюється і суто науково-раціоналістичним підходом автора, який з його допомогою береться за вирішення одвічних проблем людського існування.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины