Профессионализм хормейстера. ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ и культурно-исторический аспекты : Професіоналізм хормейстера. Психологічний і культурно-історичний аспекти

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується теоретична та практична актуальність проблеми вивчення професіоналізму хормейстера, стан дослідженості проблеми, її зв’язок із сучасною науковою літературою, зокрема, з працями в галузі теорії та історії хорової культури. Визначаються об’єкт, предмет, теоретичні завдання, методологічні основи, практичні цілі дисертаційного дослідження та його головні новаційні положення, що виносяться на захист.

Обговорюється сенс терміну «хормейстер». Даний термін приймається в роботі для позначення усіх історичних типів діяльності музиканта-професіонала, до функцій котрого входять організація хору та керування хоровим співом. Що конкретно являють собою типові властивості особистості хормейстера? Яким чином вони зв'язані між собою? Які з них найбільше необхідні для успішного виконання завдань даного виду діяльності? Ці питання  окреслюють контури проблеми, яку можна охарактеризувати як проблему вивчення хормейстерського професіоналізму.

Дається загальне пояснення щодо терміну “професіоналізм”. Цим словом позначається певний типовий комплекс особистісних властивостей хормейстера та характеристик його діяльності. Висловлюється теоретичне припущення, що діяльність різних за своїми індивідуальними властивостями музикантів-професіоналів у різних культурно-історичних умовах має певні стійкі ознаки. Останні позначаються як діахронічний та синхронічний інваріанти професійної діяльності та особистості хормейстера.

Розділ 1. «Музичний професіоналізм як предмет теоретичного вивчення» присвячується вивченню опорного теоретичного поняття дисертації – поняття професіоналізму, а також певного кола зв’язаних із ним категорій (професія, професіоналізація) та теоретичних положень. У першому підрозділі («1.1. Професія як соціокультурний феномен») розглядається сучасний погляд на професію, що поєднує три логічно пов’язаних між собою значення: а) рід діяльності людини; б) якості індивіда, що дозволяють йому здійснювати цей рід діяльності; в) життєву необхідність, яка складає один з головних мотивів трудової діяльності. Підкреслюється, що професія – це тільки такі заняття людини, що обумовлені культурними потребами суспільства і зайняли певне місце в системі родів та видів культурної діяльності. Аналізуються положення концепції М. Вебера щодо професійного розгалуження європейської культури, думки О. Сохора, М. Кагана, С. Мірошніченко та ін. про родову та видову диференціацію професій у розвитку музичної культури. Йдеться про тенденцію до ускладнення системи професій у європейській музичній культурі, завдяки чому музикознавство вирізняє в цій культурі сферу «професійної музичної творчості».

В другому підрозділі (1.2. «Професіоналізм і дилетантизм») «професіонал» трактується як суб’єкт професійної діяльності; індивід, який задовільно (тобто, з позитивним результатом) виконує завдання певного виду соціокультурної практики і внаслідок цього отримує від даної діяльності засоби до існування. Для характеризації професіонала суттєві три моменти: а) об’єктивна соціокультурна визнаність, важливість певної персональної активності; б) відповідність між завданнями того чи іншого виду діяльності та особистісними властивостями суб’єкту дій; в) потреби та мотивація діяльності, які забезпечують існування людини.

З цих положень виводиться дефініція поняття «професіоналізму». Під цим словом розуміється комплекс особистісних властивостей суб’єкта дій, який визначається соціокультурними функціями (завданнями) і типовими умовами здійснення даного виду діяльності. «Суб’єктом дій» може бути не тільки індивід, але також певна множина індивідів (скажімо, ансамбль співаків, соціальна група, каста). Тому можна говорити про професіоналізм конкретного хорового колективу, соціальної групи мандрівних співців-бандуристів і т. п.

Отже, професіоналізм як комплекс особистісних властивостей є тою необхідною якістю людини, що дозволяє їй досягти позитивних результатів у певному виді культурної практики. Оскільки «позитивність результатів» – поняття відносне, професіоналізм дуже часто інтерпретується як поняття оціночне. Воно може бути співвіднесено просто з позитивними результатами діяльності, або тільки з високими, чи навіть лише з видатними «продуктами» дій професіонала. Такий широкий спектр оціночного тлумачення «професіоналізму» дещо заважає цьому поняттю затвердитися в певному теоретичному значенні і породжує іноді досить протирічні судження.

Оціночні аспекти центральної категорії дисертації аналізуються в контексті протиставлення понять «професіоналізм» і «дилетантизм».  Розглядаються думки О. Сєрова, О. Кошиця, І. Ляшенко та інших авторів про відношення між професійним мистецтвом, аматорством, дилетантизмом, художньою самодіяльністю та фольклором. Доводиться, що найбільш доцільною є трактування даного рядка зв’язаних між собою понять, яке базується на функціональних соціокультурних критеріях і позбавлене елементів емоційної оцінки та градації естетичної якості результату.

Підрозділ 1.3. присвячено взаємному відношенню понять «професіоналізм» і «майстерність». Поняття професіоналізму пропонується розуміти ширше від поняття художньої майстерності (тобто, від розвинутих умінь в певній галузі діяльності). Професіонал у будь-якій творчій справі має володіти майстерністю. Проте, професіонала характеризують також визначеність соціального і економічного статусу в структурі суспільної практики, корпоративні етичні відносини, інтереси до фахових питань та інше.

Розділ 2. «Хормейстерський професіоналізм в психологічному аспекті (як готовність до діяльності)”. Підрозділ 2.1. (“Професійна діяльність та готовність до неї”) присвячується одній з центральних категорій психологічної теорії діяльності (праці С. Рубінштейна,О. Леонтьєва, П. Анохіна та ін.), а саме – категорії готовності. Дана категорія отримала сьогодні провідне значення в педагогічній та віковій психології, дидактиці, методиках навчання.  

В дисертації пропонується розрізняти поняття готовність до дій та готовність до діяльності. Перше наближається за смислом до терміну «атитюд» (установка до сприйняття або дії), а друге має значення, що виходить за межі чисто психологічної категорії і трактується як комплекс умов та факторів успішної діяльності.

Зауважується, що основання готовності (як в першому, так і в другому сенсі) є здібності людини. Однак, успішна діяльність залежить не тільки від здібностей людини. Велике значення має також наявність досвіду в будь-якому виду дій. Такий досвід звичайно конкретизується психологами та педагогами в категоріях навичок, знань та умінь, розуміння мети та засобів її досягнення. Важливе значення мають також мотивація поведінки, міра її усвідомленості, емоційний настрій тощо.

Проведений аналіз різних уявлень психологів та педагогів (Б. Тєплова, В. Крутецького, А. Лінєнко та ін.) про структуру готовності індивіда до професійної діяльності дозволив виявити необхідні обов’язкові компоненти даної якості і синтезувати її описову (дескриптивну) модель. В найбільш розгорнутому схематичному вигляді вона має такий вигляд:

ГОТОВНІСТЬ = потенції + тенденції + ВЛАСТИВОСТІ ХАРАКТЕРУ (воля, емоційність, комунікативність та ін.) +  ВЛАСТИВОСТІ СВІДОМОСТІ (естетичні, художні, етичні цінності, світогляд, вірування).

До потенцій відносяться: природні задатки, здібності та компетентність професіонала (тобто його навички, знання та уміння). Склад тенденцій визначається потребами, мотивами, інтересами, схильностямі. До властивостей характера віднесемо, насамперед: темперамент, волю, емоційність, комунікативність. Свідомість обумовлюється переважно типом світогляду, віруванням, етичними, естетичними, художніми та гностичними цінностями.

У другому підрозділі (2.2. «Компоненти та структура хормейстерського професіоналізму») кожний з встановлених компонентів моделі отримав конкретизацію відносно діяльності хормейстера. В цій конкретизації ми спиралися на результат аналіза теоретичних, методичних, публіцистичних праць майстрів хорового мистецтва: О. Кошиця, Г. Верьовки, Г. Дмитревського, К. Пігрова, А. Єгорова, К. Птиці,  К. Ольхова, С. Казачкова, В. Чернушенко та ін.

Здібності диригента-хормейстера розглянуті як комплекс індивідуально-типологічних властивостей особистості. Даний комплекс складається в процесі онтогенезу особистості на основі різних природних задатків та досвіду діяльності. У даний комплекс властивостей входять: 1) загальні фізіологічні і психічні здібності індивіда (здатність до імітації руху, до швидких та добре координованих жестів, звукова та образно-асоціативна пам’ять); 2) загальні музичні здібності (ладове почуття, здатність довільно користуватися слуховими уявленнями, почуття ритму й темпу; 3) здібності до хорового музикування (вокальні дані); 4) специфічні диригентські здібності (пластичний та природно виразний жест, миттєва реакція на звучання голосів хору).

Компетентність хорового диригента характеризується: 1) навичками вокалізації; 2) навичками жестикуляції та міміки; 3) умінням образно уявляти хорове звучання (внутрішній слух); 4) умінням керувати звучанням хору за допомогою жестикуляційно-мімічних засобів комунікації, 5) умінням готувати себе та хор до інтерпретації творів; 6) психолого-педагогічними, музично-теоретичними, музично-історичними знаннями та уміннями.

Серед різноманітних мотивів діяльності хормейстера найбільш специфічними й плідними є схильність до хорової музики і диригентської творчості, відношення до даного виду мистецтва як до високої естетичної, етичної, виховної та дидактичної, ідейної цінності (аксіологічний мотив). Специфічною професійною властивістю характера є міцна воля до організаційно-колективних дій, комплекс якостей соціального лідера, емоційна рухливість, комунікативність, екстравертивність. Головними властивостями свідомості, що визначають готовність хормейстера до професійних дій є розгалужена й струнка система цінностей, яка відповідає ієрархії загально людських, а також історично та етнічно обумовлених культурних цінностей.