Владимир Горовиц в культурной среде Киева конца ХІХ – начала ХХ века

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Владимир Горовиц в культурной среде Киева конца ХІХ – начала ХХ века
Альтернативное Название: Володимир Горовиць в культурному середовищі Києва кінця ХІХ - початку ХХ століття
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі подано актуальність, наукову новизну, теоретичну і практичну цінність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, подано методологічну базу дослідження.


У Розділі І"Передумови і фактори творчого формування Володимира Горовиця" – висвітлено основні ідеї наукової літератури за даною темою, розкрито її джерелознавчу базу, визначені найважливіші теоретичні, культурологічні передумови дослідження й представлена картина культурного життя Києва кінця ХІХ - початку ХХ століть у її взаємозв‘язку з творчою біографією В.Горовиця.


У підрозділі 1.1. "Проблеми дослідження творчої біографії В.Горовиця. Джерелознавча база" – визначено ступінь вивченості проблеми дослідження, розглянуто його джерелознавчу базу, зроблено огляд ідей наукової літератури за темою дисертації.


Складність вивчення біографії В.Горовиця обумовлена багатьма чинниками, серед яких треба виокремити, по-перше, заборону, накладену на це ім‘я радянськими ідеологами на протязі півстоліття у зв‘язку з еміграцією піаніста; по-друге – багатоманітність географічних умов, що в них проходила творча діяльність піаніста (біографія В.Горовиця має чіткий поділ на два періоди – вітчизняний та "емігрантський”; окрім того, усе життя його проходило у постійних гастролюваннях); по-третє – надзвичайність хронологічних рамок цієї біографії: життєвий шлях В.Горовиця не тільки охоплює значний часовий проміжок (1903-1989), а й припадає на століття великих всесвітніх катаклізмів (Перша та Друга світові війни, Жовтнева революція, громадянська війна в Росії та ін.) й на декілька "епох" у розвитку мистецтва ХХ ст., і, нарешті, особливості національних вимірів творчої біографії піаніста, діяльність якого варто розглядати у контексті відразу декількох культурних традицій – української, російської, єврейської, а у роки еміграції – північноамериканської.


Перші значні й масштабні дослідження біографії та творчості В.Горовиця з‘являються лише наприкінці 80-х років минулого століття. Серед них – монографії Г.Пласкіна, Г.Шонберга і Д.Дюбаля. Для усіх цих видань характерні докладність і прискіпливе відбирання матеріалу, обґрунтованість "авторським текстом" В.Горовиця (джерелами кожного були серії інтерв‘ю з піаністом). Проте згаданим джерелам притаманний один спільний недолік: гранично обмежена увага до життя В.Горовиця до його від‘їзду за кордон у 1925 р., поверховість, а іноді й помилковість суджень щодо цього періоду, слабкість опрацювання відповідних архівних і фактологічних матеріалів. Частково ці біографічні програми були компенсовані мемуарами Н.Мільштейна (1991 р.), в яких досить докладно змальовані події початку артистичної кар‘єри В.Горовиця (1921-1925 рр.). Окрім цього слід згадати і про малочисельні російськомовні дослідження (Г.Коган, П.Коган, Л.Григор‘єв і Я.Платек), де, зазвичай, йдеться про приватні аспекти творчої біографії митця. Виняток з цього ряду становить фундаментальна праця Д.Рабиновича "Виконавець і стиль", де, поряд із стислим нарисом про творчий шлях, докладно характеризується його індивідуальний виконавський стиль В.Горовиця у контексті більш масштабних стильових напрямків.


Гранична обмеженість свідчень про київський період біографії В.Горовиця настійливо вимагала звернення до архівних джерел з метою виявлення досі невідомих фактів і документів, а також підтвердження чи спростування нечисленних літературних даних.


Пошук проводився в архівах, де збереглися документи, що мають відношення до родини Горовиців, Київського відділення ІРМТ, Київського музичного училища, Київської консерваторії.


Найпродуктивнішим для роботи виявилося сховище Державний архів м. Києва (ДАМК), де зберігається багато документів Київської консерваторії та музичного училища (листування дирекції з владними структурами, заяви і різноманітні прохання професорсько-викладацького складу, циркуляри, що регламентували навчальний процес, учбові програми, екзаменаційні відомості й програми учнівських концертів). Тут знайдені книги реєстрації учнів консерваторії, за допомогою яких уможливилося виявлення усіх співучнів В.Горовиця; екзаменаційні відомості, завдяки яким удалося з‘ясувати час навчання піаніста у кожного з трьох його педагогів (В.Пухальського, С.Тарновського і Ф.Блуменфельда); заяви членів родин Горовиців та Бодиків про прийняття їхніх дітей до консерваторії, свідоцтва про закінчення загальноосвітніх учбових закладів.


У фондах Центральний державний історичний архів України (ЦДІАУ) віднайдені свідоцтва про народження матері та батька В.Горовиця – Софії Яківни Бодик та Самуїла Іоахимовича Горовиця. Там же зберігаються паспортні книжки й свідоцтва про народження багатьох членів родини Бодик. Ці документи допомогли з більшою точністю встановити родинний склад Горовиців-Бодиків і достеменні дати народження членів цієї родини. Деякі важливі свідоцтва добуті нами в архівах інших, вище згадуваних сховищ. В цілому комплекс архівних документів, що використовувався під час роботи над дисертацією, допоміг створити достатньо ємну та різнобічну джерелознавчу базу цього дослідження.


У підрозділі 1.2."Міський культурний ландшафт Києва останньої третини ХІХ - початку ХХ століть" – досліджується соціокультурна атмосфера Києва кінця ХІХ початку ХХ століть, поза контекстом якої неможливо уявити феномен В.Горовиця. Відправною точкою методології стало поняття "культурного регіону" – великого ареалу, виокремленого на ґрунті взаємодій адміністративно-територіальних і соціокультурних особливостей. Таким чином, Київ, де перетнулися та взаємодіяли протягом століть різні етнічні культури, розглядається як центр такого ареалу, а розвиток музичної культури Києва постає як інтегрована цілісність, що виявилася у взаємодії географічних і соціокультурних компонентів.


У висуванні та розвитку цих культурологічних положень автор спирається на праці І.Гердера, А.Тойнбі, М.Бубера, Д.Антоновича, М.Грушевського, Л.Левчук, М.Поповича, Б.Єрасова, Е.Маркаряна, О.Радугіна та ін. Як результат – обґрунтовується висновок про те, що у київський період біографії В.Горовиця інтенсивно проходили процеси культурного структурування й професіоналізації  регіону, які, зокрема, відбувалися й в усіх сферах музичного мистецтва. Творчі досягнення його діячів – композиторів, виконавців, педагогів, музикознавців  уже тоді свідчили про наявність величезного творчого потенціалу у культурному просторі регіону. Особливості київського культурного ландшафту даного періоду дозволяють позначити вектори, що прокладаються до біографії юного Горовиця, до засад його особистісного й творчого формування. До них можна віднести наступні характеристики міста як регіонального культурного центру:  1) бурхливе соціально-економічне зростання, на зміну якого прийшов різкий занепад після революційних подій 1917–1918 рр.;   2) украй своєрідне співвідношення нового й традиційного у міському ландшафті Києва; 3) етнічна мультикультурність Києва як регіонального центру (при домінуванні етнічної культури українців, тут перехрещувалися й переплавлялися впливи російські, польські, єврейські, німецькі та ін.; при цьому вплив єврейської культури на культурне обличчя міста завжди був досить помітним; 4) усталені й могутні традиції у культурі регіону, розвиненість і інтенсивне зростання відповідної інфраструктури; 5) активне становлення й утвердження музичного професіоналізму, насиченість музичного життя, повноцінний і багатобарвний спектр його сфер.


Далі в роботі представлена економічна й соціальна характеристика Києва початку ХХ ст. (зростання населення та матеріального добробуту, розширення кордонів міста, інтенсивне будівництво, електрифікація й телефонізація, благоустрій вулиць, парків і садів, стрімке зростання кількості готелів, магазинів, створення передової соціальної інфраструктури і т.д., що дозволяє судити про те, що дитячі та юнацькі роки В.Горовиця пройшли у місті, де – у зв‘язку з постійним зростанням, зміцненням, збагаченням і т.д. – переважав певний історичний оптимізм і де відкривалися значні можливості самореалізації: для Києва то була епоха процвітання і відносної упевненості у завтрашньому дні. Одночасно з цим акцентується увага на періоді регресу – часу революції і громадянської війни (який припав на роки юності В.Горовиця), із постійною зміною влади і різким переходом від планомірного, стабільного життя добробутного буржуа (до 1917 р.) до незрозумілої, такої, що важко пояснити, дійсності двадцятих років. Цей перелом, очевидно, істотно вплинув на формування молодого музиканта: становлення характеру, дорослішання, усвідомлення самого себе припало на найскладніші роки післяреволюційного хаосу. Наскільки світосприйняття В.Горовиця було прив‘язане до цієї гіркої пам‘яті, засвідчують його слова, сказані за два роки до смерті: "Ми загубили все. Мій батько був зломлений. Він, як білка, збирав їжу. Це було набагато жахливіше, аніж я можу розповісти...". Відбиток, який нанесли на характер піаніста ці трагічні роки, помітив у ньому Д.Дюбаль: "...Горовицю світ удавався небезпечним і ворожим".


Панорама власне культурного середовища, що мала вплив на формування особистості В.Горовиця, свідчить про те, що в часи його дитинства, юності й ранньої молодості Київ був великим регіональним центром із сильними традиціями в галузі культури, із розвиненою відповідною інфраструктурою (повноцінна мережа вищих та середніх навчальних закладів, багаточисельні бібліотеки і книжкові крамниці, досить розвинена система газетної та журнальної періодики, музеї, театри та ін.). Важливою особливістю Києва як великого регіонального культурного центру була розвинена мережа музичних учбових закладів (консерваторія, музичне училище, музичні школи Н.Тутковського, С.Блуменфельда, музично-драматична школа М.Лисенка, перетворена у 1918 році у Музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка та ін.).


Значним центром притягання київської інтелігенції були театри і, особливо, оперний. Про майже фанатичний інтерес до цього виду мистецтва можна судити і завдяки періодиці перших десятиліть ХХ ст., і за висловлюваннями, художніми уподобаннями письменників–киян (М.Булгаков, К.Паустовський). Глибинне знання оперного репертуару й любов до опери В.Горовиця буквально з дитячих років підтверджують біографи піаніста (Г.Шонберг. Д.Дюбаль, Г.Пласкін), а також висловлювання самого музиканта (наприклад, "Я просто закоханий в оперу та спів. Я не грав Баха, я не грав Моцарта чи Скарлатті у цей час. Тільки опери. Коли мені було 12-13 років, я грав опери Верді, Пуччіні, Чайковського, Вагнера..."). Н.Мільштейн згадував, що В.Горовиць у 1921 р. грав йому на пам‘ять цілі сцени з "Зігфрида" і "Тристана".


І все ж, найважливішим елементом “культурного ландшафту”, що відіграв, безперечно, вирішальну роль у формуванні Горовиця-музиканта, було концертне життя Києва. Можна з упевненістю стверджувати, що майже усі великі музиканти того часу гастролювали тут. Про присутність юного Горовиця у концертах відомо замало, проте у дослідженні на підставі документів й свідчень біографів, а також із слів самого Горовиця, наведені переконливі аргументи на користь того, що саме у Києві піаніст уперше почув гру О.Скрябіна, С.Рахманінова, Ф.Крейслера, І.Гофмана, Г.Нейгауза, Ф.Блуменфельда, а також киян: О.Бекман-Щербини, О.Горовиця, Р.Глієра, В.Пухальського. С.Тарновського та ін. Безумовно, найзначнішими для подальшої долі уявляються зустрічі В.Горовиця з О.Скрябіним та С.Рахманіновим. Хоча про них згадують автори монографій, свідчення з цього приводу ніяк не можна вважати вірними й повними: час цих зустрічей або зовсім не був з‘ясований, або вказувався невірно. Так, наприклад, відомо, що в день одного з київських концертів О.Скрябіна в залі Купецьких зібрань знаменитий композитор прослухав гру юного Горовиця і навіть оцінив її. Проте дату цієї події і, відповідно, прослуховування в.Горовиць ніде не вказує, біографи ж датують цю подію і зовсім невірно – 1914 роком. Складність полягає в тому, що О.Скрябін грав у Києві три рази: уперше – 23 листопада 1913 р.; а після цього (за даними періодики, що їх подає О.Зінькевич), - ще два рази, у 1915-му (3 і 9 березня, незадовго до смерті). Співставлення виявленої нами програми учнівського концерту за участю В.Горовиця (7 березня 1915 р.) з наведеним піаністом набагато пізніше переліком творів, що він їх грав на прослуховуванні у О.Скрябіна, виявило повну ідентичність двох програм. Це надало привід зробити висновок про те, що юний піаніст грав О.Скрябіну 9 березня 1915 р. З певною часткою впевненості можна також гадати про можливу присутність В.Горовиця на концертах пам‘яті О.Скрябіна у 1916 р. (виконавці: О.Горовиць, О.Бекман-Щербина, А.Гольденвейзер, Р.Глієр, Вяч.Іванов та ін.), оскільки ім‘я композитора було чудово відомо у родині Горовиців: в його класі навчався брат батька, Олександр Іоахимович Горовиць, який мав у своєму концертному репертуарі досить багато скрябінських творів. Характерно, що співставлення програми концерту О.Горовиця 16 лютого 1916 р. з дискографією В.Горовиця дає низку показових збігів: Поема ор. 32 (Фа-дієз мажор), прелюдії ор. 11 і 16, етюд ор.2, №1.


Добре відомо про вплив, який справив на творчість В.Горовиця С.Рахманінов та про їхню дружбу, що виникла за кордоном (1928 р.) і що тривала до останніх днів життя композитора. Тим більш важливим уявляється обґрунтоване припущення про присутність юного піаніста на його концертах у Києві. На основі співставлення інформації у газеті "Киевлянин" про присутність С.Рахманінова на учнівському концерті у музичному училищі 7 березня 1915 р. і розповіді Горовиця про історію, чому у ті дні не відбулося призначене раніше прослуховування, слід зробити висновок про те, що В.Горовиць був на концертах великого композитора-піаніста, що відбулися 6 і 8 березня 1915 р. (виконувались 2-й і 3-й фортепіанні концерти). Значним художнім враженням дитячих років В.Горовиця був і концерт у Києві І.Гофмана (1912 р.), про що можемо судити зі слів самого В.Горовиця про видатного польського піаніста: "Він був першою людиною, яка вразила мене, коли я був хлопчиком". Документальними даними підтверджені також спільні концерти В.Горовиця і Ф.Блуменфельда, В.Горовиця і Г.Нейгауза, а опосередкованими – його присутність на концертах скрипалів Ф.Крейслера і М.Ерденко, піаністів В.Пухальського і С.Тарновського та ін.


Підводячи підсумок, слід визнати, що Київ, в якому В.Горовиць провів дитинство і юнацькі роки, за розвиненістю й багатоманітністю культурного і, зокрема, музичного життя мало в чому поступався найбільш великим європейським центрам музичної культури; це був головний вектор змін у культурному регіоні тоді, коли саме в цьому місці формувався характер і музичний талант видатного піаніста.


У розділі ІІ – "Родина Горовиців в культурному середовищі Києва і формування особистості Володимира Горовиця" – на підставі введення у науковий обіг нових біографічних фактів надано уявлення про родовід В.Горовиця, про членів його родини і про їх навчання в музичних учбових закладах Києва.


У підрозділі 2.1. – "Специфіка стану єврейського населення в Російській імперії як фактор творчої біографії В.Горовиця" – відслідковано деякі важливі риси політики уряду у ставленні до євреїв і, особливо, їх становище в Києві – починаючи з національного й соціального "самовідчуття" і закінчуючи умовами існування, можливостями отримувати освіту та ін. У розв‘язанні поставленого завдання автор спирається на документальні дослідження Єврейської історико-археографічної комісії (упорядник В.Хітерер, 1919-1929), а також джерела, що висвітлюють дану проблему (Л.Гросман, М.Кальницький, О.Солженіцин та ін.). Тут розглядаються дві тенденції у російському єврействі, що діаметрально протистоять, і що виявилися з особливою силою у другій половині ХІХ ст. і в перші десятиліття ХХ ст.: з одного боку – доцентрова, природна для групи людей, які проживають серед чужого національного й релігійного середовища, що характеризується надмірною замкненістю у побуті, колі спілкування, культурі, релігії (хасидизм, зокрема, можна тлумачити як повну заміну традиційної релігії і як її антипод); з іншого – відцентрова, особливостями якої був, по перше, атеїзм,  по друге – прагнення максимально віддалитися від характерних національних або таких, що приписують нації, рис (до останньої, з деякими застереженнями, можна віднести і родину В.Горовиця). Указані тенденції висвітлюються у контексті подвійної політики влади по відношенню до освіти: спроб асиміляції (у цьому аспекті можна розглядати реформи 1804 і 1835 рр., що дозволяли євреям навчатися в учбових закладах, а також постанови 1844 і 1860 рр. про відкриття єврейських казенних училищ і стипендії для єврейських учнів у школах і середніх учбових закладах), а також і   дій по витисканню євреїв з учбових закладів шляхом уведення процентної норми (після 1880 р., а особливо жорстко – після 1905 р.), що викликали вкрай негативну реакцію з боку інтелігенції.


Родина В.Горовиця, безумовно, належала до вищого кола київської єврейської інтелігенції, при цьому процес асиміляції почався ще з діда Володимира Горовиця – Іоахима Самойловича, що закінчив Рішельєвську одеську гімназію, балотувався на посаду директора Київського відділення імператорського російського музичного товариства (КВ ІРМТ), що дав своїм синам відмінну освіту (Олександр закінчив Київське музичне училище і Московську консерваторію, Самуїл – Київський університет і Льєзький електротехнічний інститут). У свою чергу, С.Горовиць завжди підкреслював свою європейську освіту, знання іноземних мов, своє європейське орієнтування, робив переклади класиків німецької літератури російською мовою. В родині матері (Софії Бодик) майже усі діти отримали освіту у Київському музичному училищі або в консерваторії. Відмітимо також, що Сергій Бодик (двоюрідний братВ.Горовиця) навчався у Миколаївському кавалерійському училищі – одному з найбільш привілейованих військових учбових закладів дореволюційної Росії.


І Київське музичне училище (воно мало в Правилах прийому безпрецедентний для Імперії пункт: "В училище можуть вступати особи обох статей, усіх націй і сповідань"), і консерваторія особливо виділялися серед учбових закладів міста високим відсотком учнів-євреїв (у рік вступу В.Горовиця до консерваторії – до 50%). А отже, учнівський колектив, що оточував піаніст був цілком інтернаціональним, і він ніяким чином не міг відчувати себе вигнанцем, що потрапив до чужого середовища.


Проте варто підкреслити, що у матеріалах монографій про В.Горовиця, що зазначалося раніше, де він згадував своє дитинство і юність, піаніст неодмінно підкреслював певну відчуженість свого київського оточення. Прикладом можуть прислужитися такі слова музиканта "Зазвичай євреї були кращими учнями. Вони отримували усі нагороди, і за це кожен відчував до них ненависть [?!], але я ніколи не був старанним. Мене цікавила тільки музика, іншими словами, я не був гарним учнем, ігнорував навчання й усі любили мене за це".


Таким чином, дитинство і юність В.Горовиця, його становлення як музиканта проходили у дуже складних умовах невирішеності (а іноді і неможливості вирішення) національного (і, зокрема, єврейського) питання в Російській імперії – і це не можна розцінювати інакше як “негативний” фон дослідження його біографії. "Позитивний" же фон варто шукати у тенденції протидії антисемітизму й подолання національної обмеженості, таких, що набирали сили прагнень до прориву у велику європейську культуру. У цьому сенсі Київ початку ХХ століття, з його мультинаціональним культурним ландшафтом, з розвиненими художніми традиціями, що створювалися працею представників найрізноманітніших народів, був украй сприятливим місцем для творчого становлення геніального піаніста.


У підрозділі 2.2. "До питання про родовід В.Горовиця. Професійна і суспільна діяльність родини Горовиців в Україні та її участь у музичному житті Києва" – на основі архівних пошуків надано максимально повне описання родини Горовиців-Бодиків, висвітлено їх причетність до музичного життя міста, змальовані взаємостосунки з Київським музичним училищем та з Київською консерваторією (10 дітей цієї родини навчалися у вказаних учбових закладах).


Уперше оприлюднені дані про діда музиканта – Іоахима Самойловича Горовиця – бердичівського (можливість народження І.С.Горовиця у Бердичеві не доведена, проте ймовірність цього факту досить висока, особливо враховуючи "бердичівський слід" у літературі про В.Горовиця), а потім київського купця. Тут особливу увагу приділено його взаємостосункам з дирекцією КВ ІРМТ (був обраний у дирекцію у 1874 р., потім багато років був членом-відвідувачем), благодійною діяльністю у Київському музичному училищі та у Київській єврейській лікарні, а також біографічним даним про членів його родини, зокрема – його дочки, Єлизавети та синів – Самуїла й Олександра. Значну увагу приділено творчій біографії брата батька В.Горовиця – Олександра Іоахимовича – першого професійного музиканта в родині, що мав великий вплив на юного піаніста.


Концертні програми учнівських виступів О.Горовиця підтверджують високий технічний і художній рівень його піанізму вже у роки навчання (часті виступи у публічних концертах, складний у технічному відношенні репертуар, що включав, наприклад, "Карнавал" Шумана, "Ісламей" Балакірєва, "Картинки з виставки" Мусоргського та ін.). Новими документальними свідоцтвами підтверджено і багато фактів біографії батька В.Горовиця – Самуїла Іоахимовича – які до цього часу дуже збіднено були висвітлені у літературі: шлюб із Софією Бодик, навчання в Київському університеті, народження дітей (уперше встановлені точні дати, що мають розходження з опублікованими біографами), жалюгідне становище родини в 20-х роках та ін. Тут варто звернути увагу на заслужену популярність С.Горовиця в середовищі київської технічної інтелігенції (зав. електричною секцією Київського відділення всеросійського імператорського технічного товариства й ін.). Крім того, точно встановлено час і місце двох арештів С.Горовиця (Київ, 1921; Москва, 1937), з‘ясовані обвинувачення, які були йому пред‘явлені, змальована його подальша трагічна доля. Отримані автором документи допомогли пролити світло на загадку долі братів В.Горовиця – Якова та Григорія (Георга) і встановити, що, на відміну від версії біографів (Г.Пласкіна, Г.Шонберга), у 1923 р. загинув зовсім не Григорій, а Яків.


Мати В.Горовиця – Софія Яківна (піаністка), тітки – Єлизавета горовиць (піаністка) і Ернестіна Бодик (вокалістка), сестра – Реґіна (піаністка), брати – Яків (піаніст) і Григорій (скрипаль), двоюрідні брати – Яків (піаніст) і Сергій (скрипаль) Бодики складали "музичну" частину родини, тому в дослідженні особлива увага приділена їхньому навчанню в Київському музичному училищі й у Київській консерваторії, програмам учнівських виступів. Завдяки знайденим документам установлено багато фактів участі Горовиців і Бодиків у культурному житті міста (виступи в публічних концертах, організація Київської філармонії та ін.) – як ще до народження Володимира Горовиця, так і в роки його дитинства і юності.


Виходячи з отриманих даних, можна зробити висновок про те, що дитячі і юнацькі роки Володимира Горовиця пройшли у великій, заможній, цілком успішній, дуже культурній і асимільованій єврейській родині, що було достатньо типовим для великих міст Російської імперії. Щодо  власне музичного становлення юного Горовиця, то тут роль родини була неординарною – мало не кожний з її членів або професійно займався музикою, або був щирим прихильником цього мистецтва, а дім Горовиців був одним із наймузичніших у Києві.


У розділі ІІІ"В.Горовиць – піаніст: роки навчання (Київське музичне училище і консерваторія)" – досліджуються фактори формування основ виконавського стилю В.Горовиця в роки навчання і з нових позицій, на документальному матеріалі надається оцінка ролі його консерваторських педагогів у творчому розвитку піаніста.


У підрозділі 3.1.  – "Володимир Горовиць. Час і місце народження. Дитячі роки" – із залученням даних, щойно віднайдених документів заперечуються  розповсюджені в літературі версії про час (1904 р.) і місце (Бердичів) народження піаніста. Наведені у дисертації нотаріально завірене свідоцтво про народження, а також уперше віднайдений запис (російською і на івриті) у книзі реєстрації єврейського населення Києва за 1913 р., незаперечно свідчать: час народження – 1903 р., місце – м. Київ. Особливу увагу приділено факторам, що сприяли ранньому розвиткові музичних здібностей і виявленню інтересу до музики у Горовиця-дитини. Серед них особливо виділяються такі, як музична атмосфера, що склалася в родині (з 6 її членів – 5 музикантів), і наявність традиційного місця спільного сімейного музикування - 9-кімнатної квартири, що її винаймали Горовиці біля самої консерваторії. (Природно, що нерідко коло учасників не обмежувалося членами цієї родини).


У підрозділі 3.2."Київське музичне училище – Київська консерваторія. Формування засад фортепіанного стилю В.Горовиця; видатні київські педагоги-музиканти в його біографії" – відслідковуються найважливіші сфери, що сформували деякі фундаментальні риси особистості Горовиця-художника і, зокрема, Горовиця-піаніста під час його перебування у згаданих учбових закладах:


1.                         Загальна атмосфера й традиції Київського музичного училища (спадково передані Київській консерваторії). Особливості кола спілкування В.Горовиця і членів його родини у цих навчальних закладах.


2.                         Характер гуманітарної та музично-теоретичної освіченості В.Горовиця, його художній (зокрема, музичний) світогляд у зв‘язку з орієнтацією на широку загально-гуманітарну підготовку, що існувала в училищі й консерваторії.


3.                         Деякі риси виконавського стилю В.Горовиця, піанізму і музично-педагогічних принципів його наставників (В.Пухальського, С.Тарновського, Ф.Блуменфельда).


У стислій історичній довідці простежується становлення і шлях Київського музичного училища до перетворення його у консерваторію (1868-1913 рр.). Особливо відмічаються традиції, що дозволили училищу стати одним з провідних у країні (формування високопрофесійного викладацького колективу, активна концертна й композиторська діяльність педагогів, висока ступінь вимогливості дотримання учбових програм, орієнтування на інтенсивну концертну практику учнів та ін.). Акцентується увага на випускниках 90-х років ХІХ – першого десятиліття ХХ ст., в майбутньому – видатних музикантах (Р.Глієр, О.Горовиць, Л.Ніколаєв, І.Сац, І.Крижанівський, С.Тарновський, О.Браїловський, К.Михайлов, Б.Яворський, І.Міклашевський), які або стали вчителями В.горовиця (Р.Глієр, С.Тарнавський), або впливали на нього як викладачі, формуючи творчу атмосферу Київської консерваторії, коли він там навчався (К.Михайлов, Б.Яворський, І.Міклашевський).


Важливим компонентом формування Горовиця-музиканта було коло його спілкування – студентське й домашнє. До числа його співучнів входили: А.Альшванг, Г.Артоболєвька, В.Булгакова, С.Барер, М.Гозенпуд, А.Кітаїн, Г.Коган, Б.Левік, Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, А.Сатановський, Н.Скоробагатько, Ю.Скрябін; вони, хоч і були набагато старші від нього, все ж не могли певним чином не впливати на юного музиканта (зокрема, з С.Барером і А.Кітаїним В.Горовиця пов‘язували дружні стосунки). Окрім цього, під час перебування В.Горовиця у музичному училищі і в консерваторії багато хто з членів родини Горовиців-Бодиків або закінчили курс навчання, або ще продовжували там навчатись.


Розглядаючи фактори, що визначили ранній художній розвиток у В.Горовиця, варто в першу чергу врахувати педагогічну настанову В.Пухальського на значну творчу самостійність учня; перший учитель Горовиця заявляв: "Про педагога слід судити по тому, як грають його учні через 10-15 років після навчання в нього. Я не готую вас до сьогоднішнього або завтрашнього виступу, я готую вас до життя, до діяльності, ставлю вас на рейки, по яким ви зможете їхати уперед – куди самі захочете – до кінця ваших днів". Цьому ж сприяли й особливості організації навчального процесу (участь у публічних концертах, обов‘язкова концертмейстерська та педагогічна практика для студентів фортепіанного факультету), а також блискучий склад викладачів загально-гуманітарних і теоретичних дисциплін (Є.Жураківський і Є.Риб, Р.Глієр, Б.Яворський, О.Хіміченко). Усе це сприяло стрімкості піаністичного і художнього зростання В.Горовиця (в дослідженні вперше наведено програму учнівських виступів). Підтвердити цей висновок може порівняння програми випускного іспиту В.Горовиця (1920 р.) з масштабом його концертної діяльності лише 4 роки поспіль. (Зазначимо, що дослідження випускної програми показало значне розходження свідчень про неї, що їх наводять біографи. На основі вивчення випускних вимог Петербурзької консерваторії, автор робить висновок про те, що програма екзамену В.Горовиця, що наводиться в літературі, не відповідає дійсності і значно скорочена).Уже в 20-річному віці Володимир горовиць користувався славою відомого музиканта і зіграв в знаменитій ленінградській серії (жовтень 1924 – січень 1925 рр.) 20 концертів, в яких прозвучало понад 150 творів (програма ж випуску передбачала виконання не більш як 12 творів).


Звертаючись до теми виконавського стилю В.Горовиця варто перш за все підкреслити його приналежність до "рубінштейнівської" (а не "лістівської") лінії романтичного піанізму. Генезу цього вектора розвитку Горовиця-піаніста слід шукати також і у творчих пріоритетах його вчителів, особливо – Ф.Блуменфельда, як найбільш послідовного продовжувача піаністичної традиції А.Г.Рубінштейна, що знаходить підтвердження і в літературі (Д.Рабинович). Однією з фундаментальних рис піанізму В.Горовиця є масштабність, оркестральність його мислення на інструменті, "партитурне" бачення й відчуття тексту (що також можна віднести до впливу Ф.Блуменфельда). Окрім цього, добре відомі, органічно притаманні його грі темпераментність і пристрасність, навіть "демонізм" його інтерпретацій – якості, які не були зайві усім трьом його консерваторським педагогам. Таку важливу і завжди примітну якість його виконавського стилю, як вокальність, прагнення до співу на інструменті, в першу чергу було сформовано в класах В.Пухальського і С.Тарновського; вони ж, очевидно, сприяли і розвиткові у В.Горовиця чудового дару унікального торкання до інструмента, із чого, у свою чергу, виходило темброве багатство й особлива витонченість його піанізму, різноманітність прийомів звуковидобування.


Далі в дисертації наводяться стислі характеристики творчих принципів педагогів В.горовиця (В.Пухальський, С.Тарновський, Ф.Блуменфельд) у їхньому впливі на формування виконавського стилю піаніста.


 








Dubal D. Evenings with Horowitz. A personal portrait. - N-Y.: Carol Publishing Group Edition, 1994. – Р.11.




Dubal D. Evenings with Horowitz. A personal portrait. - N-Y.: Carol Publishing Group Edition, 1994. – Р.160.




Dubal D. Evenings with Horowitz. A personal portrait. - N-Y.: Carol Publishing Group Edition, 1994. – Р.6.




Dubal D. Evenings with Horowitz. A personal portrait. - N-Y.: Carol Publishing Group Edition, 1994. – Р.7.




Schonberg G. Horowitz. His life and music. - Sydney: Simon & Schuster of Australia Pry Ltd., 1992. – Р.47.




Коган Г. Вопросы пианизма. Избранные статьи. - М.: Советский композитор, 1968. – С.79.



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины