МІФОПОЕТИКА СКУЛЬПТУРИ О. АРХИПЕНКА ТА І. КАВАЛЕРІДЗЕ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
МІФОПОЕТИКА СКУЛЬПТУРИ О. АРХИПЕНКА ТА І. КАВАЛЕРІДЗЕ
Альтернативное Название: мифопоэтика СКУЛЬПТУРЫ А. Архипенко и И. КАВАЛЕРИДЗЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність проблеми, з’ясовується стан її опрацювання, визначається мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення його результатів, вказується їх апробація, структура і обсяг дисертаційної роботи.


У першому розділі “МІФОЛОГІЗМ ЯК ТИП МОДЕРНІСТСЬКОГО МИСЛЕННЯ” зроблено огляд літератури за темою, охарактеризовано джерельну базу дисертації, описано методологію дослідження.


1.1. Міфопоетика: поняття та досвід аналізу. Розкриваються різні аспекти поняття “міф” у сучасній науці. Зазначається, що за допомогою міфу створювалися глобальні концепції буття Всесвіту. Міф був і засобом переосмислення дійсності. Ці обставини пояснюють популярність міфу як сюжетного джерела для різних видів мистецтва. Показано, що “відродження” міфу в мистецтві початку ХХ ст. спиралося на нове ставлення до нього як до скарбниці витоків майбутньої культури. Аналізуються найбільш фундаментальні дослідження в галузі міфопоетики таких вітчизняних та світових вчених як О.Потебня, В.Іванов, Р.Барт, К.Юнг, О.Лосєв, Є.Мелетинський, В.Топоров, С.Аверінцев та ін. Показано, що проблема міфу пов’язана з таким корпускулярним явищем міфологічної свідомості, як архетип. За визначенням С.Аверінцева, це поняття використовується “для позначення найбільш загальних, фундаментальних і загальнолюдських міфологічних мотивів, споконвічних схем уявлень, що лежать в основі будь-яких художніх, в тому числі міфологічних структур”. Показано, що поняття “архетип” в науці має різні споріднені значення.


1.2. Міф і архетипи: співіснування давно минулого із сьогоденним. Показано, що історія культури протягом віків співвідносилася з міфологічними здобутками давніх часів. Доводиться, що міфологізм став найхарактернішою ознакою мистецького мислення ХХ ст. Обґрунтовується, що нові міфи неминуче нанизуються на вікові фундаментальні архетипи. Міфологізм XX ст. тісно пов'язаний із класичним міфом. Зазначається, що найголовнішою ознакою міфотворення XX ст. стало виявлення постійних і, можна сказати, одвічних чинників буття. У цей час міф фіксує і прагне занотувати як позитивні речі, так і те, що призводить до загального негаразду.


1.3. Міфологічне мислення в українському образотворчому мистецтві початку ХХ століття. Розглядається міфопоетична спрямованість творчості художників: Ф.Кричевського, О.Новаківського, М.Бойчука, І.Падалки, Г.Нарбута, М.Жука, Д. і В.Бурлюків, К.Малевича, М.Синякової, Г.Собачко та ін.


1.4. Міфопоетика скульптури О.Архипенка й І.Кавалерідзе в критиці та мистецтвознавстві. Джерела поділені на три групи: публікації зарубіжних мистецтвознавців та критиків, журнальні та газетні статті радянського періоду (1920-1980 рр.), мистецтвознавчі дослідження пострадянського періоду.


Іноземні автори: Г.Аполлінер, Г.Гільденбрандт, Е.Ремсден і Ш.Чені зазначають, що творчі витоки О.Архипенка тісно пов'язані з архаїчним і середньовічним мистецтвом. Але вони не торкаються проблеми міфопоетики.


На особливу увагу заслуговує монографія М.Голубця “Архипенко” (1922), в якій автор торкається проблеми впливу на творчість Архипенка його генетичного зв’язку з рідною землею.


Виявлення міфопоетичного підґрунтя творів О.Архипенка радянського періоду ускладнювалося існуванням ідеологічної цензури.


У період 1980-х–2000-х рр. поява ґрунтовних статей Н.Асєєвої, О.Федорука, Д.Горбачова, А.Німенка, О.Сидора, О.Найдена, Л.Лисенко, Д.Степовика, О.Синько та ін. окреслила нові шляхи у вивченні творчого доробку скульптора-новатора. Близький для нас підхід до інтерпретації творчості О.Архипенка визначили О.Федорук, Д.Горбачов, О.Сидор, О.Найден. Опубліковані “Теоретичні нотатки” і стаття “Про себе” О.Архипенка дали необхідне підґрунтя для нашого дослідження.


Засновниками мемоморіального музею-майстерні І.Кавалерідзе Н.Капельгородською, Р.Синьком, О.Синько зібрано і опубліковано безцінний історико-біографічний матеріал, спогади і листування І.Кавалерідзе. Першою спробою ретельного аналізу творчості скульптора стала книга Н.Капельгородської та О.Синько “Іван Кавалерідзе. Грані творчості” (1995). У кандидатській дисертації, присвяченій творчості О.Архипенка (1996), О.Синько висвітлює життєві та творчі зв'язки І.Кавалерідзе з О.Архипенком. У монографічному альбомі “Іван Кавалерідзе. Скульптура” (1997) Н.Капельгородська й О.Синько показують особливе місце І.Кавалерідзе серед фундаторів української культури XX ст. Авторами осмислені важливі проблеми творчості майстра. Але в досліджуваному нами аспекті міфопоетики скульптура І.Кавалерідзе спеціально не розглядалась.


У другому розділі “МІФОПОЕТИКА СКУЛЬПТУРИ ОЛЕКСАНДРА АРХИПЕНКА” досліджується головна тема його творчості: жінка-мати-богиня. Показано семантичну еволюцію жіночого образу: від жінки-матері, яка народжує дитину – до субстанції, яка народжує всесвіт. Виявлено особливий вплив ідей “філософії життя” у формуванні міфологічного мислення майстра.


2.1. Образ жінки. Історико-художній контекст. Аналізується перехід до іншої, порівняно з попередньою, філософської моделі світосприйняття, до нового образу людини і всесвіту в мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст. Поринаючи у глибину віків, майстри відкривали для себе і сучасників спадщину язичницької та християнської культур. Показано, що один із головних у світовій і слов’янській художній культурі в цілому образ жінки-матері-богині як споконвічної буттєвої субстанції є однією із основних тем мистецтва періоду, що вивчається. Міфопоетика цього образу на початку ХХ ст. проявляється в різних напрямках (язичництво, християнство) і в різній мірі.


2.2. Витоки творчості. На основі аналізу поданих в альбомному додатку типологічних рядів мистецьких творів і скульптур О.Архипенка доведено, що стародавні культури, які існували на території України, і національна культура були першоосновою формування міфопоетики скульптурних образів майстра. Творчість скульптора збагачувалася також за рахунок вивчення стародавніх культур світу.


2.3. Міфопоетика образу жінки-матері-богині. У підрозділі дається аналіз скульптурних композицій “Жінка з дитиною” (1908), “Жінка” (1908), “Адам і Єва” (1908), “Мати і дитина” (1910), які розглядаються в контексті світового і національного мистецтва, де образ жінки ототожнюється з творчою силою людського буття, природи і всесвіту.


Єдність природи і людини відтворена О.Архипенком в скульптурах “Жінка і кіт” (1911), “Леда і лебідь” (1938), “Та, яка літає” (1957), “Статуетка” (1957), “Хто вона?” (1957) та ін. У цих творах виявлено особливе значення метаморфоз – переходу людських форм у тваринні і – навпаки. У народному мистецтві можна знайти аналогічні трансформації. Вони повертають нас до часів стародавніх тотемних вірувань предків.


Твори О.Архипенка “Мадонна скель” (1911), Задрапірована жінка” (1911) є варіаціями образу Богоматері в християнській культурі. У “Мадонні” (1936) майстер, натхненний метафізикою стародавньої православної ікони, стверджує домінанту Духа над плоттю.


У вазоподібних скульптурах “Вази-жінки” (1918; 1919), “Океанічна мадонна” (1951) і “Ваза-жінка” (1956) скульптор уособлює магічну творчу силу жіночої природи. Показано, що в культурі архаїки образ жінки також ототожнювався з ритуальною посудиною.


2.4. Образи віталізму. Виявлений вплив ідей “філософії життя” на світогляд О.Архипенка. Зазначається, що в мистецтві модерну і авангарду початку ХХ ст. особливо виразно виявився культ стихії, інтуїтивного. Митці прагнули підкреслити безмірно різноманітні форми життя – його вічного руху і відродження. Вираженню цього відповідали мотиви вихору, танцю, поцілунку і т.п.


Архипенко виявляє екстатичну сутність танцю – його язичницьку, буйну, “діонісійську” природу в “Саломеї” (1910). У скульптурі “Танець” (1911) майстра цікавить передача внутрішнього простору композиції. Простір порожнини для Архипенка є важливим формотворним елементом, як і маса. Метафізичне уявлення про світ, що виявляється в трактуванні простору, виражено в “Теоретичних нотатках” скульптора. У творах “Поцілунок“ (1910), “Поцілунок” (1911) мотив поцілунку позбавлений агресивної еротики, притаманної творам багатьох європейських художників. Міфопоетичні образи О.Архипенка стверджують вічну перемогу життєтворчих сил, їх протистояння хаосу і смерті в часи світових катаклізмів.


У третьому розділі “МІФОПОЕТИКА МОНУМЕНТАЛЬНИХ ТВОРІВ ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ“ розкрито основні міфологеми й архетипи монументальних творів майстра: герой, жертва, титан, мандрівник, гора.


3.1. Міфопоетика пам’ятника княгині Ользі в Києві. На основі художнього аналізу показано, що в одному монументі поєднуються три різночасові плани сакральної історії Київської Русі. Композиція пам’ятника нагадує композицію стародавніх українських ікон. У триєдиному постаменті пам’ятника простежується умовний образ трьох гір. Гора є одним із головних архетипів язичницького і християнського мистецтва. Пам'ятник І.Кавалерідзе втілює ідею національної державності та духовного перетворення України.


3.2. Міфопоетика пам’ятників Т.Г. Шевченку. І.Кавалерідзе міфологізує образ Шевченка як людину-титана, людину-гору. На прикладі пам’ятників Кобзарю в Полтаві (1925) і Сумах (1926) показано вплив модерністських напрямків у створенні нових форм виразності монументів (кубізм, конструктивізм). Постать народного поета, зображеного сидячим на вершині кургану-гори-піраміди, за допомогою символічного постаменту набуває надзвичайної виразності і монументальності. Скульптором створюється архетипічна модель, де людина-титан з’єднується в єдине ціле з курганом-горою. Кургани, як ніякі з інших типів археологічних пам’яток, широко увійшли в український фольклор і літературу. Козацька могила-курган є важливим мотивом у творчості Т.Г.Шевченка. Образ кургану передає єдність Кобзаря з рідною українською землею, з її курганами-могилами, які є символами героїчного минулого – козаччини.


3.3. Мотив Прометея. Показано, що прикутий і розкутий Прометей у монументі І.Кавалерідзе “Героям революції” (1918) має міфопоетичний зв’язок з образом Прометея в поемі Т.Г.Шевченка “Кавказ”. Розглядається трансформація цього міфічного героя у світовому мистецтві. У художній свідомості різних поколінь він наділяється символами сучасної епохи. У монументі цей образ тісно пов’язаний з ідеями революційного романтизму. Показано, що тема жертви в періоди революцій і громадянських війн є актуальною. У монументі І.Кавалерідзе відтворена міфологема знищення старого світу і народження нового через “спокутну жертву”. Образ звільненого Прометея – це символ звільненої творчої сили, вічної енергії життя.


3.4. Міфопоетика пам’ятників Артему. В основі пам’ятників “Артему” в Бахмуті (1924) і Слов’яногорську (1927) І.Кавалерідзе лежать міфологічні образи титана Прометея і людини-гори. У них увінчується не тільки легендарний революціонер Ф.Сергєєв, але й герой радянської влади 1920-их рр. – людина праці. Визначається вплив модерністських напрямків на формально-художній метод скульптора. У монументах відбувається поєднання скульптури з елементами архітектури.


 


3.5. Міфопоетика пам’ятників Г.С. Сковороді. Показано, що головними для пам’ятників Г.Сковороді І.Кавалерідзе були ідея жертовного апостольського служіння народу і ствердження духовних ідеалів. Образ Г.Сковороди споріднений народному співаку-кобзарю –носієві міфологічної і історичної свідомості. Поет-філософ втілює також архетип мандрівника. Мандри Г.Сковороди – це подорож, перш за все, до самого себе, до своєї сутності. Скульптор намагався показати “мандрівного філософа” не як борця з існуючим ладом, а як релігійного мислителя, духовно збагаченої особистості.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины