ДЕКОР ТРАДИЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КЕРАМІКИ ХVІІІ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (іконографія, домінантні мотиви, художні особливості)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ДЕКОР ТРАДИЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КЕРАМІКИ ХVІІІ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (іконографія, домінантні мотиви, художні особливості)
Альтернативное Название: ДЕКОР ТРАДИЦИОННОЙ УКРАИНСКОЙ керамики XVIII - ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКА (Иконография, доминантные мотивы, художественные особенности)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, висвітлено наукову новизну та практичне значення, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено географічні рамки та хронологічні межі.


У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” аналізуються наукові праці ХІХ – поч. ХХІ ст., присвячені декору українського декоративно-ужиткового мистецтва загалом та кераміки зокрема.


Початок вивчення оздоблення українських глиняних виробів поклав Ф.Вовк у виступі на ІІІ Археологічному з’їзді (Київ, 1874). Він акцентував на народних назвах орнаменту, зазначив, що вони вказують на його походження чи народне розуміння. Олена Пчілка, наголосивши на самобутності української орнаментики, зробила першу спробу типологічного зіставлення окремих її елементів (1876).


Музей художнього промислу у Львові 1882 р. започаткував серію альбомів, окремі з яких були присвячені кераміці Косова, Сокаля та Галича. За редакцією М.Зайкевича без будь-яких приміток чи міркувань щодо цього матеріалу у Полтаві вийшов альбом “Мотивы малороссийского орнамента гончарных изделий” (1882).


У першій пол. ХХ ст. з’явилася низка спеціальних досліджень українського орнаменту загалом, окремі з яких були присвячені власне питанню оздоблення керамічних виробів: П.Литвинової (1902), М.Біляшівського (1908, 1913), О.Прусевича (1916), В.Щербаківського (1925), Г.Павлуцького (1927), Є.Чикаленка (1923), Н.Геппенера (1928), М.Фріде (1928), Ю.Александровича (1929), І.Раковського (1929), Т.Северина (1929), Є.Спаської (1929), Л.Шульгіної (1929), В.Січинського (1937, 1943) та інших учених.


Новий етап у вивченні декорування західноукраїнської народної кераміки пов’язаний з працями К.Матейко (1959). Вона аргументовано доводила, що елементи, мотиви й цілі композиції залежать від призначення посуду, одна з перших звернула увагу на сюжетні теми у творчості О.Бахматюка. У роботі аналізуються також окремі аспекти праць Ю.Лащука (1976, 1993, 1998), І.Гургули та С.Чехович (1959), О.Данченко (1969, 1974, 1975), В.Гудака (1974, 1977), Р.Захарчук-Чугай (1979), О.Тищенка (1983, 1992).


Помітним внеском у науку про гончарство є праці дослідників кінця ХХ – поч. ХХІ ст., зокрема О.Пошивайла (1993), Т.Романець (1994, 1996), О.Клименко (1995, 2000), А.Колупаєвої (1999, 2001), Р.Мотиль (2000), І.Пошивайла (2000), О.Слободяна (2001).


Питання орнаментних знаків та їх вербального осмислення у народних назвах окреслив М.Селівачов (1994, 1996), який акцентує на вивченні орнаментики в національній та загальнолюдській культурних площинах, постійно тримаючи у полі зору мистецтвознавчі та етнографічні аспекти.


Сучасний науковий погляд на проблематику мистецької морфологічної класифікації запропонував М.Станкевич (1992, 2002), у працях якого аналізується система композиційних закономірностей із виділенням законів, прийомів та семантичних засобів.


Цінна інформація про оздоблення глиняних предметів наведена у дослідженнях археологічної кераміки українських та зарубіжних вчених: В.Барана (1998), К.Болсуновського (1908), М.Гімбутас (1991), В.Збеновича (1991), О.Кандиби (1936, 1937, 1939), Л.Крушельницької (1974, 1990), Т.Мовші (1972, 1985, 1991), Т.Пассек (1941), М.Пелещишина (1974, 1996, 1998), В.Петрашенко (1992), І.Свєшнікова (1974, 1990), Е.Симоновича (1964), Т.Ткачука (1996, 1997), О.Черниш (1982), В.Щербаківського (1923).


Праці зарубіжних дослідників С.Амбросіані, Г.Босерта, М.Габерляндта, С.Гаєрського, Й.Грабовського, М.Домбровської, Ф.Котулі, Е.Пліцкової, Р.Рейнфуса, Е.Сахути, Б.Слатінеану, Я.Станкової, П.Томих, А.Трусау, Е.Фрис-Петряшкової, М.Хинку, Р.Чарлестона дозволили провести типологічні порівняння українських керамічних виробів з відповідними предметами інших народів.


Вирішення поставлених у роботі завдань здійснювалось за допомогою сукупності конкретних наукових методів, які дали можливість аргументовано з’ясувати суть того чи іншого мистецького явища, адже “метод виступає логічною основою способу дії” (М.Станкевич). Серед таких методів: культурно-історичний, системний, структурно-семіотичний, генетичний, типологічний, порівняльний, графічний, метод художнього аналізу тощо. У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою для автора стали дослідження К.Матейко, Л.Данченко, Я.Запаска, О.Тищенка, Р.Захарчук-Чугай, Т.Кари-Васильєвої, О.Найдена, М.Станкевича, М.Селівачова, Г.Стельмащук, О.Пошивайла, О.Клименко, Т.Романець, Р.Шмагала, І.Пошивайла, Є.Сахути, М.Некрасової, О.Бобринського, Ф.Котулі, Р.Рейнфуса, М.Домбровської, Е.Пліцкової, Г.Босерта та інших українських і зарубіжних учених.


Основними джерелами дослідження були колекції музеїв України та Польщі, а саме: Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Львівського історичного музею, Національного музею у Львові, Львівського музею історії релігії, Львівської галереї мистецтв, Музею народної архітектури та побуту у Львові, Археологічного музею Інституту українознавства НАН України ім. І.Крип’якевича, Археологічного музею Львівського національного університету ім. І.Франка, Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського, Івано-Франківського краєзнавчого музею, Державного музею українського народного декоративного мистецтва, Одеського художнього музею, Музею народної архітектури та побуту України, Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”, Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, Чернігівського історичного музею ім. В.Тарновського, Національного музею-заповідника “Стародавній Чернігів”, Чернігівського художнього музею, Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського, ряду обласних та районних краєзнавчих музеїв (Тернопіль, Борщів, Чортків, Самбір). Опрацьовано колекції кераміки у приватних збірках Львова, фонди кераміки Етнографічного і Національного музеїв у Кракові, музеїв Жешува й Любліна (Польща).


У роботі використано рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, матеріали архіву Інституту народознавства НАН України, Центрального Державного історичного архіву України у Львові, матеріали польових досліджень автора у різних регіонах України: експедиції на Волинь (1994 р.), Полтавську, Кіровоградську і Черкаську області (1995 р.), Старосамбірський район Львівської області (1998 р.), Бойківщину (Долинським та Рожнятівським районами Івано-Франківської області (2001 р.).


У другому розділі Еволюція ДОМІНАНТНИХ мотивів в українській кераміці розглядається “оздоблення” виробів української кераміки у первісному суспільстві, стародавньому світі та ранньому середньовіччі, а відтак нового й новітнього часів. У роботі уточнено і розширено перелік найстійкіших візерунків, що зустрічаються на глиняних предметах у різних археологічних культурах, окремі з них збереглися в декорі народної кераміки аж до ХХ століття.


2.1. “Найдавніші візерунки та пластичні елементи на глиняних виробах” містить два параграфи “Візерунки” і “Пластичні елементи”.


2.1.1. Візерунки на найдавніших глиняних виробах як наукова проблема постали перед ученими ще наприкінці ХІХ ст., коли почалося активне опрацювання зібраних під час розкопок предметів. Публікації археологів зацікавили етнографів та мистецтвознавців, бо в них розглядалися особливості давніх візерунків, що сприймалися як певні світоглядні елементи тодішніх уявлень про систему світу.


Мають слушність ті дослідники, котрі змістове значення візерунків, нанесених на посуд, пов’язують із його функціями і призначенням. Посуд поділяють на дві або три основні групи: кухонний, столовий і святковий або ритуальний (за М.Чмиховим, “профанний” і “сакральний”). Якщо предмети першої групи (переважно горщики) часто були без візерунків, а другої мали прості лінії, то глиняні вироби, що призначалися для ритуальних потреб (кубки, чаші, глечики), були майже цілком укриті особливими складними узорами, що дозволяє вести мову про так звану графічну символіку (К.Болсуновський). Окремі візерунки характерні для глиняних виробів багатьох країн Європи та Азії, бо виникали на різних територіях одночасно. В пам’ятках різних археологічних культур іноді спостерігаються і запозичені компоненти, які з’явилися в результаті контактів із сусідніми і віддаленими племенами великих історико-культурних та етнічних масивів (Т.Мовша, 1972).


На глиняних предметах, що походять з ранніх етапів розвитку багатьох землеробських культур, переважали візерунки геометричного характеру. Головна роль належала крапці та лінії, з яких утворювалися складніші узори. Розглядаються також зигзаг, меандр, ромб, “шахівницевий взір”, трикутник, сітка, хрест, спіраль, “сосонка”, позначені таємничою інформацією, про яку можемо лише здогадуватися.


Візерунки VІІІ–ІХ ст. складають різноманітні сполучення ліній, зигзагів, кривульок, насічок чи пальцевих ямок на вінцях (В.Петрашенко). Керамічний посуд часів Київської Русі здебільшого зі смужками, кривульками, зигзаґами тощо, а на предметах кружальної кераміки ХІІ–ХІІІ ст. – групи заглиблених ліній, гачків чи поєднання смуг горизонтальних ліній з кривульками тощо.


2.1.2. Пластичні елементи на глиняних виробах характерні здебільшого для епохи міді, рідше – бронзи і заліза. Їх умовно можна поділити на кілька типів: 1) валикоподібні; 2) соскоподібні; 3) округлі (так звані “гудзики” чи “перлинки”); 4) вушкоподібні (“псевдовушка”); 5) конусоподібні; 6) у вигляді скульптурних зображень тварин. Пластичні елементи у вигляді валиків були властиві уже глиняним пам’яткам ранньонеолітичної буго-дністровської культури (друга пол. VІ – поч. ІV тис. до н.е.), а одинарні чи подвійні виступи зафіксовано на виробах культури лінійно-стрічкової кераміки (кін. V–перша пол. ІV тис. до н.е.).


Розглядаються вироби з різними опуклостями та рельєфними смугами, конічними чи конусоподібними наліпами на різних типологічних групах, а також пластичними елементами у вигляді вушок. Великою варіативністю відзначається поєднання вушок (до двадцяти) на пам’ятках пізнього Трипілля (ІV–ІІІ тис. до н.е.). Оригінальними пластичними вирішеннями вирізняються вироби середнього етапу цієї культури, свідченням чого є зооморфні чаші, посудини, краї вінець яких здебільшого мають наліпні головки бика чи барана.


2.2. “Декор кераміки ХVІ – першої пол. ХХ століття” складають три параграфи “Геометричні і солярні мотиви”, “Рослинні мотиви (“вазон”)” і “Зооморфні мотиви”.


2.2.1. ХVІ ст. характерне не лише значним культурним піднесенням, ростом ремісничого виробництва, торгівлі, цехового ремесла, новаціями формоутворення, а й змінами в декоруванні мистецьких виробів, де крім широкого використання в оздобленні глиняних виробів геометричних мотивів, спостерігається тенденція до переваги рослинних та зооморфних зображень.


Домінантними геометричними та солярними мотивами є лінії, кривульки, ромби, квадрати, зубці, насічки, пальцеві ямки, а також спіралі, “сосонки”, хрести, хрести в колі, розетки в колі, вихрові розетки. Простежуються мотиви хреста у різних модифікаціях (свастика, косий і прямий хрести) та солярні зображення, витоки яких сягають глибокої давнини. Так, свастика зустрічається на подільських мисках переважно з центричними композиціями, а також вишивках, тканинах, писанках, різьблених дерев’яних хрестах. Мотивом косого хреста оздоблювали рельєфні кахлі ХVІ–ХVІІ ст. (Полтавщина, Опілля), а згодом його зображали на кахлях І.Баранюк, О.Бахматюк, на посуді гончарі Середнього Подніпров’я, Опілля, Поділля. Поширеним був прямий хрест, мотив якого є на кахлях та гончарних виробах (мисках, полумисках, рідше дзбанках, глечиках, плесканках, калачах) із Поділля, Опілля, Середнього Подніпров’я, а також Полтавщини, Гуцульщини та Покуття.


2.2.2. Присвячено розгляду “вазона”, який є “універсальним мотивом рослинного (часто рослинно-геометричного) орнаменту різних видів декоративно-прикладного мистецтва багатьох народів” (О.Найден). Матеріалом для аналізу особливостей зображення “вазона” є предмети української народної кераміки кінця ХVІ–першої пол. ХХ ст. у контексті відповідних груп українського декоративно-ужиткового мистецтва та мистецтва ряду європейських народів.


Прототипом мотиву “вазона” є образ міфологічного “дерева життя” (М.Селівачов), похідними від якого, ймовірно, є низка квіткових композицій типу “галузка”, “китиця”, “букет” (М.Станкевич). Генезис мотиву “вазона” учені виводять із давньоассирійського мистецтва (Г.Павлуцький), українського культу дерева (К.Сосенко) чи вказують на подвійне джерело – зі Сходу та Заходу (М.Біляшівський). Картину розвитку цього мотиву в українській кераміці ХVІ ст. певною мірою можна прояснити на прикладі збірки П.Лінинського, в якій із 330 кахель близько 40 містять мотив “вазона” чи його різноманітні модифікації.


Аналізуються рельєфні кахлі ХVІІ–поч. ХVІІІ ст. із різних регіонів України, одним із важливих елементів вазонових композицій в оздобленні яких є мотиви волошки, тюльпана, пальмети. Багатий матеріал вазонових мотивів знаходимо у пам’ятках народної кераміки ХІХ–першої пол. ХХ ст., зокрема з Гуцульщини та Покуття (Косів, Кути, Пістинь, Коломия), Східного Поділля (Кіблича, Бубнівки, Бару), Середнього Подніпров’я (Дибинці), Полтавщини (Опішне), в яких “вазон” постає як самостійна композиція або є доповненням до основного мотиву.


2.2.3. Гончарні вироби і кахлі другої пол. ХІХ–поч. ХХ ст. прикметні різноманітністю мистецьких модифікацій зооморфних мотивів, поміж якими виділяємо такі: олень, віл, кінь, корова, риба, птах. Так, поширеності зображенню оленя додавали не лише його підкреслена граціозність та швидкість, а й міфологічний підтекст. Зображення тварини представлено у трьох основних композиційних варіантах: а) одинарному; б) сценах полювання; в) композиціях “дерева життя”. Багатоманітні зображення риб розглядаються у контексті їхнього символічного змісту в християнській традиції на предметах різних груп, зокрема мисках і тарілках, значна частина яких походить із Східного та Західного Поділля, Закарпаття, Середнього Подніпров’я, Гуцульщини, Покуття.


Більшості зображень з мотивом птаха притаманна емоційність образів, що досягається різними мистецькими засобами, зокрема яскравою колористикою. Аналізуються композиції з одним, двома, трьома та шістьма птахами на мисках, дзбанах, баньках у контексті “дерева життя”; двома птахами у поєднанні з хрестом, а також рідкісні сюжети з дворядовим зображенням півнів, поєднання з чотирьох птахів (на кінцях перехресних ліній). Домінуюча роль птахів у декоруванні кераміки пояснюється їх винятковим значенням у системі уявлень та ритуалів міфопоетичної традиції не лише українців, а й багатьох народів світу.


Третій розділ “Іконографія та композиційно-художні особливості сюжетів у кераміці” присвячено міфологічній, християнській та побутовій темам. Розглядаються іконографічні схеми і композиційно-художні особливості сюжетних зображень на українських керамічних виробах в історичному розвитку та порівнянні з відповідними зразками окремих європейських народів.


3.1. Міфологічні образи і мотиви своїми витоками сягають прадавніх народних уявлень. Для увиразнення їх генезису та мистецького змісту опрацьовано ряд узагальнюючих наукових досліджень з проблем міфології (В.Давидюк, М.Попович, Е.Тайлор, Дж.Фрезер), а також спеціальні праці, присвячені конкретним міфологічним мотивам чи сюжетам (В.Богусевич, Т.Мовша, Б.Рибаков, К.Тревер, К.Широцький).


Перші зразки глиняних виробів з міфологічною тематикою походять із трипільської культури (ІV–ІІІ тис. до н.е.), у середньому періоді розвитку якої спостерігаємо “олюднення” окремих космогонічних міфів. У пізньому періоді з’являються зображення антропоморфних фігур, пов’язаних із певними світоглядними уявленнями. Наявність поодиноких глиняних виробів із міфологічними сюжетами у Х–ХІІІ ст. пояснюється процесом запровадження християнства, що супроводжувався витісненням усього язичницького. Кілька прикладів міфологічних образів знайдено на кахлях ХVІ–ХVІІ ст. з Потелича (зб. П.Лінинського) та Новгород-Сіверського (Л.Виногродська). Набагато більше виробів з такою тематикою збереглося з ХVІІІ–ХІХ століть. Аналізуються кахлі ХVІІІ ст. роботи С.Перепілки (Чернігівщина), який зображав фантастичні істоти неприродно великих розмірів (Александрович, 1883; Шероцкий, 1914).


Зображення фантастичних істот зустрічаємо на керамічних виробах ХІХ ст., зокрема творах О.Бахматюка та інших майстрів Гуцульщини і Покуття. В роботі розглядаються зображення фантастичної істоти напівсобаки-напівптаха з хвостом змії, частково покритої риб’ячою лускою, яку можна вважати зображенням Сімаргла-Сенмурва. Назва цієї істоти умовна. Можливо, прототипом такого зображення була “гадина з крилами” (Шухевич, 1908). Розглядаються зображення інших істот – лева з тулубом і лапами птаха та закрученим догори хвостом, однорога, сирен, русалок, василіска.


3.2. Християнські мотиви та сюжети у культурі та мистецтві українців пов’язані з менталітетом народу, буття якого не лише увібрало християнські традиції, а й зберегло у художній підсвідомості відгомони прадавнього язичницького світосприйняття. Специфіка декоративно-ужиткового мистецтва сприяла тому, що релігійні вірування, предмети культів та образи святих самі стали основою численних сюжетів та мотивів.


Українські глиняні вироби прикметні зображенням численних сюжетів Старого і Нового Заповітів, свідченням чого є керамічні іконостаси, ікони, кахлі, миски, тарілки, дзбанки та інші предмети. Автору вдалося уточнити і розкрити зміст найпоширеніших та цілком рідкісних мотивів та сюжетів в оздобленні глиняних предметів різних типологічних груп. Встановлено, що твори з релігійною тематикою переважно походять зі Західної України, хоча є ряд предметів і з інших етнічних регіонів.


Сюжетів зі Старого Заповіту кількісно небагато. Це образи Адама та Єви, Самсона, райського дерева тощо, які переходять у прикладне мистецтво в “наївно жанровому народному стилі з обов’язковим підписом, наприклад: “Адам” (Виногродська, 1992). У польському кахлярстві відомі сюжети: “Вигнання з раю”, “Мойсей”, “Жертвоприношення Ісаака” тощо.


Набагато різноманітнішою є новозаповітна тематика і зображення святих, які бачимо на глиняних іконостасах, іконах, кахлях. В оздобленні керамічних виробів поширеними були теми “Різдво”, “Три святителі”, а також зображення “Богородиці Одигітрії”, св. Миколая, “Юрія-Змієборця”, “Петра і Павла” та інші, що аналізуються в контексті аналогічних зображень в європейській кераміці.


Образ Богородиці з Дитям є своєрідним іконографічним вузлом, з “якого розходяться у різних напрямках образотворчі інваріантні концепції у християнському середньовічному просторі” (Овсійчук, Крвавич, 2000). Його зображення свідчить про додержання в основних концептуальних рисах візантійської традиції, яка до кераміки перейшла з іконопису. Водночас констатуємо творчий підхід до трактування Богородиці майстрів Гуцульщини та Покуття ХІХ–ХХ століть. За способом подачі образу виділяємо зображення: а) у повен зріст; б) сидячу постать; в) погрудне зображення. Народна інтерпретація образу Богоматері підкреслюється специфікою рис її зовнішності та окремими деталями. Аналізуються сюжетні модифікації теми у творчості О.Бахматюка, Д.Зондюка, М.Цісорковського.


Прототипами численних зображень святого Миколая на гуцульських і покутських глиняних виробах (миски, тарілки, свічники-трійці, кахлі) ХІХ–ХХ ст. були твори іконопису, народної гравюри та ікони на склі. Розглядаються унікальні кахлі І.Баранюка, О.Бахматюка, миски Г.Цвілика та невідомих пістинських гончарів середини ХІХ–першої пол. ХХ століття.


Своєрідним мистецьким вирішенням відзначаються глиняні вироби з зображеннями святих Юрія, Петра і Павла, Параскеви, Катерини, Варвари, херувимів, ангелів та архангелів, церков і дзвіниць, а також сюжетами Страшного Суду. Однією із важливих релігійних тем у мистецтві України та багатьох народів світу є образи ангелів, зображення яких спостерігаються у цілому ряді сюжетів традиційного іконопису, гравюр, ікон на склі.


Зображення церков і дзвіниць зустрічається на керамічних виробах майстрів косівського та пістинського осередків (П.Гаврищів, О.Бахматюк, І.Баранюк, Г.Цвілик, П.Кошак). Аналіз особливостей розпису невеликої однобанної церкви на одній із подільських мисок дозволив її атрибутувати як твір П.Самоловича із Бара (Вінниччина).


3.3. Фігурні зображення та побутові сценки є майже у всіх типологічних групах кераміки (мисках, тарілках, дзбанках, плесканках, кахлях). Окреслено контекст фігурних зображень та побутових сценок у керамічних виробах: загальні тенденції розвитку українського народного мистецтва (народна картинка, гравюра, малярство, скульптура) та використання художнього досвіду багатьох європейських майстрів.


Перші фігурні зображення на глиняних виробах датуються ХІІІ–ХІV ст. Однак, на думку деяких дослідників (О.Тищенко), кахлі з такими зображеннями не були рідкісним явищем уже в ХІV–ХVІ ст. Загального поширення побутові сценки набувають із ХVІІІ ст., а їх розквіт припадає на другу половину ХІХ ст., коли побутова тематика розписів глиняних виробів відтворювала різноманітні сфери життя. Це пояснюється змінами мистецького стилю на рубежі ХVІІ–ХVІІІ ст., які в декоративно-ужиткове мистецтво привнесли жанрові сюжети, нові геометричні, рослинні та геральдичні мотиви.


У сюжетному декорі української кераміки порівняно з геометричними, рослинними чи зооморфними мотивами кількісно менше прикладів фігурних зображень. Це певною мірою пов’язано з тим, що, за Оленою Пчілкою, народний митець “не важився братися за теми з постатями людей”. Крім того, збирачі керамічних пам’яток кін. ХІХ ст. не завжди могли належно оцінити жанрові твори, часто вважаючи їх позбавленими всякої вартості і значення. Найпоширенішими були сценки танців, сварок, чаркування, бійок, які переважно відбувалися в корчмі. Такі сюжети традиційні й для мистецтва різних народів.


З ХVІІІ ст. на глиняних виробах почали зображати сцени праці (кахлі “Пряля” С.Перепілки). Косівські кахлярі кін. ХІХ ст. відтворювали роботу пастуха, ткача, мірошника та гончаря. Однак найпоширенішою була тема “оранки”. Особливої мистецької довершеності в інтерпретації цього сюжету досяг О.Бахматюк, миски і кахлі якого розглядаються в контексті аналогічних творів словацької та польської кераміки. Композицію “оранки” митець інколи доповнював мотивами “Всевидячого Ока”, “Сонця”, “Місяця”, виноградних грон, багатопелюсткових розет.


До поширених побутових сцен відносимо сюжет “водіння ведмедя” (сунківські кахлі кін. ХVІІІ–поч. ХІХ ст., гуцульські та покутські глиняні вироби ХІХ ст., зокрема миски Д.Зондюка, І.Баранюка, О.Бахматюка, П.Цвілик), сцени у корчмі (Косів, Пістинь, Бар). Розглядаються одинарні, парні та шестифігурні зображення у різних типологічних групах кераміки.


Наведено приклади вдумливого засвоєння мистецького досвіду Коломийської гончарної школи у творчості П.Самоловича з Бара. Водночас у його виробах маємо дещо відмінні від коломийських гончарів варіації низки побутових композицій, зображень торговця та вершника; оздоблення берегів мисок пояснюється італійськими впливами (В.Гудак, Т.Романець).


У різних типологічних групах кераміки ХVІІІ–першої пол. ХХ ст. є також сцени полювання на зайця, ведмедя, птахів, однак найпоширенішою була тема полювання на оленя (І.Баранюк, О.Бахматюк, Д.Зондюк, П.Цвілик, Н.Вербівська, сунківські майстри).


 


Побутові сюжети на глиняних виробах відображали різні сцени народного життя: стосунки між людьми, обрядові дії, відпочинок та працю. Вони відзначаються лаконізмом структури, виразністю зображень, індивідуальним підходом у трактуванні кожного мотиву чи його елементу, яскравими локальними особливостями. Керамічні твори українських майстрів із побутовою тематикою за варіативністю композицій та художньою характеристикою образів можна вважати унікальними серед європейських зразків того часу.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины