Народні прикраси з бісеру Західної України XIX – першої пол. XX століття (історія, технологія, типологія, художні особливості)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Народні прикраси з бісеру Західної України XIX – першої пол. XX століття (історія, технологія, типологія, художні особливості)
Альтернативное Название: Народные украшения из бисера Западной Украины XIX - первой пол. XX века (История, технология, типология, художественные особенности)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми, визначено її мету, об'єкт, предмет дослідження, окреслено хронологічні рамки, географічні межі, наукову новизну та практичне значення роботи.


            У першому розділі: "ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ" проведено аналітичний огляд літератури по темі дисертації.


Перші згадки про оздоблення української народної ноші прикрасами з бісеру містяться у працях Я.Головацького (1877), О.Кольберга (1882), І.Франка (1887, 1905), В.Шухевича (1899), Хв.Вовка (1916), К.Мошинського (1929).


Стислу інформацію про українські прикраси з бісеру з кін. 1950-х рр. подавали О.Кульчицька (1959), С.Колос (1961), О.Воропай (1966), К.Матейко (1969, 1972, 1976, 1977, 1983, 1987). 


Огляд проблематики та виклад основних засад виготовлення народних прикрас із бісеру як явища українського мистецтва вперше здійснив А.Будзан (1976,  1983).


Технологія прикрас із бісеру частково висвітлена у публікаціях Е.Литвинець (1977, 1984, 1985, 1986, 1988, 1992).


Матеріали про місцеві художні особливості українських народних творів з бісеру містять статті до колективних монографій А.Будзана (Бойківщина, 1983), М.Сахро (Гуцульщина, 1987), З.Тканко (Лемківщина, 2002).


Узагальнені відомості про вироби з бісеру XIX-XX ст. опублікувала Г.Савчук-Врочинська у довіднику "Народні художні промисли УРСР" (1986). Згодом вона продовжила своє дослідження у дисертації "Народні жіночі прикраси на Україні XIX - поч. XX ст." (1994). У цій праці наведено короткий опис технік виконання та більш повно перелічено регіони побутування прикрас із бісеру. Щоправда, авторка користується надто широкими географічними окресленнями – Прикарпаття та Поділля, не виокремлюючи таких етнографічних субрегіонів як, наприклад, Покуття та Західне Поділля. Здобутком вченої є запропонована нею типологія українських народних бісерних оздоб – нею названо п'ять найпоширеніших типів, кожен із яких описаний за схемою: художній аналіз, функціональні особливості та терени побутування.


Окремі відомості про бісерні прикраси зібрано у дослідженнях народного одягу українців Г.Стельмащук (1988, 1993, 1999), Л.Бурачинської (1992), Я.Кожолянко (1994), Т.Ніколаєвої (1996).


 Питання генези прикрас із скла та бісеру на етнічній території України порушені у публікаціях археологів та істориків Г.Корзухіної (1954), М.Безбородова (1952, 1956), М.Качалова (1959), Ю.Щапової (1965, 1966, 1972, 1983), Н.Школьникової (1978), Б.Рибакова (1967, 1971), М.Відейко (2001) та інших.


Твори з бісеру розглядалися в контексті народного мистецтва усієї України. Серед важливих – дослідження орнаментики М.Селівачова (1995, 1996), С.Сидорович (1963, 1979), В.Маланчук (1964), Я.Запаска (1969, 1973), М.Костишиної (1975, 1976), Р.Захарчук-Чугай (1983, 1987, 1988), О.Никорак (1988), Л.Булгакової (2000).


Вивчаючи походження та місцеві художні особливості прикрас із бісеру, дисертантка враховувала публікації зарубіжних дослідників Г.Маслової (1956), Є.Сахути (1980), М.Раманюка (1981), М.Велевої (1980), В.Зеленчука (1985), Н.Лєбєдєвої (1927), Л.Молчанової (1968, 1981), О.Лєбєдєвої (1971)), Г.Шперк (1986) та авторів колективної праці "Румынское народное искусство" (1955).


Стан речей, при якому більшість питань залишалася недостатньо висвітленою, зумовив потребу повномасштабного дослідження прикрас з бісеру як самобутнього явища українського народного мистецтва.


            Методологічною основою дослідження став принцип системного підходу, при якому народні прикраси з бісеру розглядалися як галузь народного декоративно-ужиткового мистецтва і складова частина української культури. Головні положення дисертації сформовані на засадах історико-генетичного методу. З числа наукових емпіричних методів вивчення найчастіше застосовувалися методи спостереження, порівняння та аналогії. При вирішенні суперечливих питань української традиції виробів зі скла та бісеру авторка користувалася методом припущень, коли з низки гіпотез вибиралася та, що обґрунтовувалася найбільшою кількістю фактів. Узагальнення й висновки здійснювалися на основі логічних методів індукції та дедукції. При вивченні технічних прийомів і в першу чергу напівзабутих, архаїчних застосовувався метод реконструкції.


Власні оцінки окремих мистецьких явищ авторка порівнювала з науковими висновками відомих мистецтвознавців І.Гургули, С.Сидорович, К.Матейко, А.Будзана, Я.Запаска, Т.Кари-Васильєвої, М.Селівачова, М.Станкевича, О.Никорак, Г.Стельмащук.


Джерельну базу дослідження склали пам'ятки з музейних колекцій Києва, Львова, Чернівців, Коломиї, Тернополя, Рівного, с.м.т. Борщева Тернопільської обл., с. Бортники Тлумацького району Івано-Франківської області. До цієї групи джерел належать також бісерні прикраси з приватної збірки Ольги Колодій (м. Філадельфія, США). Вагомим джерелом даної роботи є матеріали експедицій, зібрані авторкою у 2000 - 2003 років у західних областях України. Третя група джерел – архівні матеріали: в процесі роботи над дисертацією опрацьовано світлини з Ілюстративного фонду бібліотеки  Інституту народознавства НАНУ у Львові та складеного Іваном Гончаром вісімнадцятитомного альбому фотоматеріалів "Україна й українці" з фондової збірки УЦНК "Музей Івана Гончара" в Києві.


У другому розділі "ДО ІСТОРІЇ ПРИКРАС ЗІ СКЛА ТА БІСЕРУ" розглядаються витоки мистецтва декорування українського народного одягу скляними намистинами від найдавнішої пори до першої пол. XX ст., коли дрібні намистини (бісер) широко використовувалися як матеріал для виготовлення народних оздоб.


2.1. "Найдавніші відомості". На основі археологічних матеріалів простежено появу та первісний ужиток у художній практиці скляних різнокольорових намистинок, найдрібніші з яких нині називають бісером. На теренах сучасної України коралики були вже відомі в добу трипільської культури; у I тис. до н. е. намистини набувають значної популярності у побуті скіфів та сарматів як оздоби для шиї й рук та як матеріал для декорування одягу.


Найдавніші археологічні пам'ятки та артефакти перших століть нашої ери засвідчують виключно імпортне походження скляних намистин, що вже тоді мали надзвичайно різноманітні технологічні та художні якості.


2.2. "Давньоруські прикраси". У кінці X - на початку XI ст. у Київській Русі з'являється галузь виготовлення та обробки скла. Ця обставина значною мірою вплинула на поширення скляних прикрас (намиста, браслети) в побуті різних верств ранньофеодального суспільства. Незважаючи на успішний розвиток вітчизняного скловиробництва, частку скляних виробів на давньоруських теренах складала імпортна продукція, серед якої особливо виділявся бісер, виготовлення якого було доступним лише скловиробникам з давніми традиціями.


Разки коштовного бісеру вважалися особливо вишуканою прикрасою. Дрібними кораликами декорували головні убори. У давньоруський час бісер також починають уживати для оздоблення церковних тканин та ікон поряд із перлами, дорогоцінним камінням та металевими нитками.


2.3. "Оздоби зі скла та бісеру XIV - XVIII століть". Монголо-татарська навала перервала розвиток вітчизняного скловиробництва. Його традиції лише частково збереглися в українському гутництві, продукцію якого в XVI - XVII ст. складало віконне скло та посуд. Намистини ж зі скла у XIV - XVIII ст. стають предметом імпорту зі заходу. З XIII до XVIII ст. визнаними найуспішнішими європейськими скловиробниками були венеційські майстри. У XVIII ст. на світовому ринку з'являється скляна біжутерія богемського виробництва.


У XIV - XVIII ст. у селянському середовищі формуються етнічні риси українського костюма. Припускаємо, що традиція декорування одягу прикрасами зі скла та бісеру впродовж XIV - XVIII ст. не припинялася і, очевидно, була пов'язана з венеційською продукцією. Датування найперших спроб венеційського скляного імпорту на терени України нами не з’ясоване. Проте, т.зв. "венеційські коралі" (або "писані пацьорки") – багатобарвні декоровані розписом та інкрустацією скляні намистини були у XIX столітті вже традиційною прикрасою народного одягу на Гуцульщині, Покутті та Буковині. Найімовірніше, що в XIV - XVIII ст. в Україні продовжували побутувати скляні намиста з різнокольорових бусин, що імітували натуральні камені (перли, бурштин, гранат, смарагд тощо), значна частина з яких була венеційського походження.


Відсутність достатньої інформації унеможливлює остаточне розв'язання питання про еволюцію бісерного оздоблення народного одягу  XIV - XVIII століть.


Відомим явищем історії мистецтва XIV - XVIII ст. був розвиток започаткованої у давньоруські часи традиції оздоблення бісером різноманітних церковних речей (ікон та облачення священників). До XVII ст. бісер уживався поряд із перлами та металевими й шовковими нитками, а з XVIII ст. його почали застосовувати і як самодостатній матеріал.


У XVIII ст. загальноєвропейським явищем стає мода на вишивання бісером предметів інтер'єру (картини з пейзажами маєтків і навіть сюжетні панно на цілу стіну). З серед. XVIII ст. мистецтво бісерно-склярусного вишивання поширюєтья й у середовищі української шляхти.


Відсутність артефактів не дозволяє впевнено говорити про XVIII ст. як час перших спроб виготовлення народних оздоб із бісеру в Україні. Однак високий художній рівень народних бісерних прикрас XIX ст. вказує на можливе існування традиції в попередню добу.


2.4. "Прикраси народного вбрання XIX - першої пол. XX століття".


Широкої повсюдності у XIX - першій пол. XX ст. одержали скляні намиста: оздоби з литих одноколірних бусин, що переважно своїми кольорами імітують природні камені, а також – з кінця XIX ст. – разки блискучих намистин яскравих кольорів на зразок ялинкових прикрас, що виготовлялися гутним способом. Вишуканою, далеко не всім доступною оздобою цього часу були "венеційські писані пацьорки".


У XIX ст. як матеріал для масової художньої творчості значного поширення в українській культурі дістає бісер. У міській моді його уживають для оздоблення одягу та побутових речей. У народному середовищі успішно розвивається виготовлення бісерних прикрас одягу. Зокрема, розширюються територіальні межі явища. Народні майстри засвоюють велику кількість комбінаторних можливостей технічних орнаментів. Продовжує розвиватися стилістика знакового орнаменту. Зростає число типів накладних оздоб із бісеру.


2.5. "Регіони побутування традиційних прикрас із бісеру". Поширеність бісерного оздоблення у народній культурі різних теренів України розглянута на базі літературних повідомлень, речових пам'яток музейних і приватних колекцій та архівних фотоматеріалів. На основі комплексного вивчення усіх груп джерел з'ясовано, що у першій пол. XX ст. прикраси з бісеру виготовляли народні майстри Західного Поділля, Опілля, Підгір'я, Покуття, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, низинних територій Закарпаття, Буковинського Поділля. Менш поширеними, але відомими тоді ж вони були на Волині, Київському Поліссі та Середньому Подніпров'ї. Вперше в науковий обіг введено матеріали, що засвідчили побутування традиції бісерного декорування народного одягу в окремих селах Опілля та Східної Волині.


У третьому розділі "основи технології ВИготовлення прикрас із бісеру" подаються відомості про види сировини, яка використовувалася українськими народними майстрами бісерних оздоб. Розглянуто також технологічні та художні характеристики трьох традиційних технік: нанизування, ткання, вишивання.


У підрозділі 3.1. "Матеріали: фізичні властивості й естетичні якості" наводиться аналіз основних та допоміжних матеріалів для виготовлення творів із бісеру. У числі основних – бісер та склярус. У народних оздобах вказаного часу відпочатково уживався венеційський бісер (прикраси XIX ст.), що відрізнявся від богемського (прикраси кін. XIX - XX ст.) дрібнішими розмірами. Натомість для богемських кораликів, окрім більших розмірів, характерним було значне число ґатунків та кольорів, а також однорідність і відповідність встановленим номерним стандартам. Відзначено існування деяких відмінностей у використанні різної за якісними характеристиками бісерної сировини в окремих осередках.


Допоміжними для виконання оздоб з бісеру є матеріали, на яких здійснюється нанизування, ткання або ж вишивання кораликами. Такими віддавна були кінська волосінь, ручнопрядені лляні та конопляні нитки, промислові бавовняні нитки. Сучасні майстри використовують, в основному, штучні матеріали: лавсан, нейлон, капрон тощо.


Прикраси, виготовлені на нетривких матеріалах основи, для міцності нашивали на підкладку з домотканої тканини або промислової тасьми.


Основні та допоміжні матеріали для виготовлення оздоб розглядаються як цінне джерело для визначення датування та походження виробу.


3.2. "Техніки виконання українських народних бісерних прикрас" опрацьовано на основі вивчення історіографії питання, а також шляхом реконструкції традиційних творів.


Висновки такого дослідження зведені в таблицю "Техніки виконання українських прикрас із бісеру".


            Підтверджено, що відпочатковою технологією виготовлення виробів із бісеру було нанизування. Ця техніка відзначається значним набором комбінаторних можливостей укладання бісерин. Для опису технології виконання бісерного твору технікою нанизування запроваджено розмежування на способи за кількістю робочих ниток – "на одну нитку" та "на декілька ниток", далі – на прийоми (дещо відмінні для різних способів), насамкінець – на варіанти прийомів. Результати дослідження особливостей застосування в практиці українських народних майстрів техніки нанизування викладено у таблиці "Способи, прийоми та варіанти нанизування українських прикрас із бісеру".


Найдавнішим способом – широко уживаним  у XIX - першій пол. XX ст. – визнано нанизування "на декілька ниток". Виявлено, що уже наприкінці XIX ст. – у практиці українських майстрів із Бойківщини та суміжних теренів був відомим спосіб нанизування "на одну нитку". Однак повсюдності у творчості українських майстрів спосіб нанизування "на одну нитку" дістає лише з середини XX століття.


З кінця XIX ст. у творчість українських майстрів проникає техніка ткання бісером, що вже на початку XX ст. стає загальновживаною. Характерною особливістю художніх виробів, виконаних технікою бісерного ткання, є структура зі щільно укладеними намистинами. Разом із бісерним тканням в орнаментах оздоб із бісеру з'являються геометризовані фітоморфні мотиви.


 


З XIX ст. для виконання накладних бісерних прикрас зрідка, зокрема на  Західному Поділлі, уживалося вишивання бісером. Тут цією технікою декорувалися стрічки, якими прикрашали шию, голову та головні убори. Вишивання бісером для оздоблення головних уборів застосовувалося також на Покутті, Гуцульщині, Буковинському Поділлі. На Буковинській Гуцульщині бісером вишивали вставки до шкіряних поясів. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины