ХУДОЖНЄ ПЛЕТІННЯ З РОСЛИННИХ МАТЕРІАЛІВ В УКРАЇНІ ХІХ – ХХ СТОЛІТТЯ (історія, типологія, художні особливості)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ХУДОЖНЄ ПЛЕТІННЯ З РОСЛИННИХ МАТЕРІАЛІВ В УКРАЇНІ ХІХ – ХХ СТОЛІТТЯ (історія, типологія, художні особливості)
Альтернативное Название: Художественное плетение из растительных материалов В УКРАИНЕ XIX - ХХ ВЕКА (История, типология, художественные особенности)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, предмет, об’єкт, географічні і часові параметри, наукову новизну, практичне значення, апробацію тощо.


У першому розділі  “Історіографія, методика ТА джерела” проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, викладено основні методи дослідження, показано джерелознавчу базу роботи.


У мистецтвознавстві немає чітко визначеного ступеня дослідженості цієї теми. Окремі згадки про експонування і продаж плетених виробів на виставках-ярмарках, на етнографічних і промислово-господарських виставках містять каталоги та інші видання: Чугуїв (1851), Херсон (1853), Львів (1877), Коломия (1880), Тернопіль (1887), Львів (1894), Стрий (1909), Коломия (1912). У статистичних довідниках приведена стисла інформація про поширення плетіння у Яворові Львівської області (1896, 1897), Полтаві (1912), Поліссі (1914), Поділлі (1916), Бойківщині (1939). Технологічні процеси і організація виробництва меблів з лози й рогози стисло викладена Г.Чернишовим (1946). В 1960–1970 рр. В узагальнюючих працях з історії українського мистецтва не знайшлося місця для плетених виробів. Конкретні відомості про вироби з лози, рогози та соломи вперше підготовлені М.Козакевичем (1956) для довідника про фонди Українського музею етнографії. Проте до альбому того ж музею (1976) внесено тільки плетіння солом’яних капелюхів.


Проблему художніх особливостей локальних плетених виробів вперше окреслили А.Будзан (1979), Р.Чугай (1979), Т.Чаговець (1979). У 1980–1990-х роках появляються спроби узагальнення досвіду дослідження художнього плетіння укранців в окремих статтях: М.Селівачов (1982, 1987), Л.Орел (1985), Т.Горинь (1986), П.Дацун (1986), М.Станкевич (1992, 1994). У 1990-х роках виходять статті П.Дацуна в путівнику Музею Етнографії (1996), каталог творів плетіння (1998), публікації про окремих майстрів плетіння Л.Венгер (1981, 1984), Ю.Лащук (1983), Т.Чаговець (1990), М.Станкевич (1991), Б.Бойчук (2000), М.Селівачов (2001) та інші.


Історіографічний аналіз праць дає право ствердити, що означена тема ніколи не була предметом комплексного вивчення, а тому не існує цілісної картини про художнє плетіння як своєрідне мистецьке явище.


У дослідженнях були застосовані такі наукові методи: порівняльно-історичний як у синхронному, так і в діахронному вимірах, історико-генетичний, системний, мистецтвознавчий аналіз, картографування.


У загальнотеоретичному мистецькому аспекті автор спирався на концептуальні дослідження українських і зарубіжних вчених М.Драгана, П.Жолтовського, В.Свєнціцької, В.Січинського, О.Боднара, Я.Запаска, Р.Захарчук-Чугай, М.Селівачова, М.Станкевича, Г.Стельмащук, О.Федорука, Й.Грабовського, М.Нєкрасової, Є.Сахути та ін.


Виконання намічених завдань здійснювалось на основі різноманітних фактологічних джерел, передовсім архівних, літературних і польових матеріалів. Вивчалися твори художнього плетіння у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Музеї етнографії та художнього промислу інституту народознавства НАН України, Національному музеї у Львові, у музеях Вінниці, Дніпропетровська, Ів.-Франківська, Житомира, Луцька, Канева, Кам’янець-Подільського, Коломиї, Кременця, Полтави, Рівного, Сум, Тернополя, Ужгорода, Харкова, Хмельницького, Черкас, Чернігова, Чернівців, у музеях Кракова, Сянока, Бардієва, Свидника та інших.


У другому розділі “До історії художнього плетіння” висвітлюються три основні періоди розвитку художнього плетіння в Україні: з найдавніших часів до XVIII ст., з кінця XVIII – поч. ХХ ст. і сучасне художнє плетіння.


У підрозділі 2.1 “Плетіння з найдавніших часів до XVIII ст.” розглянуто найдавніші археологічні матеріали та гіпотези про виникнення плетіння у первісному суспільстві. Воно було попередником ткацтва, а саме розпочиналось із виготовлення ниток і шнурків у палеоліті та плетіння сіток у мезоліті. Збереглися археологічні свідчення про плетіння у неоліті. Є залишки плетених виробів у Єгипті, Месопотамії, Палестині, Перу і Європі (Британія, Швейцарія, Балкани, Україна). Про генезис плетіння стверджують етнографічні свідчення техніки і типології первісних плетених виробів. Наявні плетені вироби епохи бронзи і заліза (античний світ, ранні слов’яни). Відомі приклади плетіння у слов’ян середньовіччя та технологія і типологія плетінних виробів періоду Київської Русі. Висвітлено художні особливості плетіння з лози, рогози та соломи в XVI – XVIII ст., а також появу солом’яних капелюхів у комплексі українського одягу XVI ст.


У підрозділі 2.2 “Українське плетіння кін. XVIII – поч. ХХ ст.” показано, що в українському художньому плетінні кін. XVIII – поч. XX ст. переважають вироби для власних потреб. Вони виготовлялись у кріпацьких майстернях. Серед них широкий асортимент жіночих ярмаркових кошиків з лози та рогози, що з'явилися в середині XIX ст. У цей же час виготовлялись плетені меблі для відпочинкових заміських будинків. З другої половини ХІХ ст. земства відкривають навчальні майстерні з лозоплетіння (Остерський повіт Чернігівської губернії). З 1894 р. відкривають плетільні майстерні на Полтавщині. Відома робота Київського кустарного товариства (1906–1916) по запровадженню центрів плетіння, засновано навчальні виробничі майстерні на Буковині, Покутті, Опіллі, Розточчі та Закарпатті. Організовані центральні курси плетіння при вищій промисловій школі у Львові.


У підрозділі 2.3 “Художнє плетіння 1920 – 1990-х рр.” вказується, що у 1920 – 1930 рр. внаслідок громадянської війни зменшується попит на вироби, що обумовлює згасання промислів плетіння. Впродовж 1932–1933 рр. відбувається заснування цілого ряду артілей (Боромля, Великобагачка, Гола Пристань, Корсунь-Шевченківський, Сухолуч, Троєщина, Чернігів та ін.) Далі відбувалось розгортання виробництва плетених виробів у 1950–1960-х рр. Організовувались фабрики лозоплетіння. Засновано лабораторію рослинної сировини Українського науково-дослідного і конструкторсько-технологічного інституту, а також Закарпатські центри лозоплетіння (Хустське виробниче об’єднання художніх виробів, Тячівська фабрика художніх виробів, Іршавський райпромкомбінат, колгосп в с. Іза та ін.). В 1990-х рр. спостерігаються кризові явища у художній промисловості, розвал фабричного виробництва. З’являються малі приватні майстерні плетіння, звужується асортимент виробів. Проте в цей час відбувається формування традицій і новаторства. З’являються дизайнерські тенденції у виробництві плетених предметів.


Таким чином, типологія плетених виробів сформувалась у ранньому середньовіччі. З XVI ст. Україна належить до провідних країн, де інтенсивно розвивається плетіння з рослинних матеріалів. У кін. XIX – поч. XX ст. плетені предмети виготовляють у майстернях і на фабриках, твори відзначаються мистецькою довершеністю, експортуються у західноєвропейські країни.


У третьому розділі “Матеріали, технологія ТА ЗАСОБИ художнЬОЇ виразності” розглянуто естетичні характеристики матеріалів, галузі і технологія плетіння та засоби художньої виразності.


У підрозділі 3.1 “Естетичні характеристики матеріалів” розглянуто найважливіші для плетіння рослинні матеріали:


         Лоза. Її фізичні та механічні властивості: товщина, довжина і гнучкість. Особливості фактури та кольору лози до окорковування і після розщеплювання навпіл, а також розглянуто вологість і запах, тонування і лакування лози.


         Природні характеристики рогози: міцність на розрив, еластичність, фактура та колір. Розфарбування барвниками. Особливості заготівлі сировини.


         Природні характеристики різних видів соломи. Міцність, еластичність, фактура і колір стебел соломи. Особливості заготівлі і зберігання сировини для плетіння.


         Інші матеріали придатні для плетіння: трава, смужки лика, смужки скручені з кукурудзяного шолуминня, лубу, берести, дранки. Особлива увага приділяється плетінню з кореня сосни, застосування ниток і шнурка, штучних матеріалів тощо.


У підрозділі 3.2 “Технологічні прийоми плетіння” висвітлено понад десять технік плетіння, які візуально за характером плетеної конструкції поділяють на суцільне плетення, візерунчасте й ажурне. Найбільше технік плетіння налічує галузь деревоплетіння. Існують техніка простого плетення прямими рядами, спіраллю, прошаркові плетення через один стояк, плетення рядами, квадратне, плетення “мотузкою”, ажурне плетення з відкритими “чарунками”, поєднання техніки в “косичку”; просте переплетення з рогози у поєднанні “в косичку”, “в зубчики”, “ланцюжком”. Галузь соломоплетіння застосовує “валкове” та спіральне плетення.


У підрозділі 3.3 “Засоби художньої виразності” розкрито цілісність і особливості тектоніки творів плетіння з лози, рогози та соломи, прийоми ритмічної організації форми. Показано, що концепцію мистецької виразності складають закони, прийоми та семантичні засоби. Розкрито роль ритмічності і метричності стояків та інших каркасних одиниць плетених виробів, їх симетрії й асиметрії, текстури переплетення та ажурності “чарунків”. Показано декоративні мотиви в плетених творах, а також знаки, символи, метафори тощо.


Отже, естетичні характеристики виробу залежать від фактури, кольору пластичності матеріалів тощо. Технологія плетіння поділяється на просту і складну, що поєднує численні варіанти переплетень. Художня виразність творів плетіння залежить від тектоніки, ритмічності, симетрії, ажурності, текстури та інших засобів.


У четвертому розділі “Типологія ТА художні особливості плетених виробів” розкрито форми і декоративні особливості виробів з лози та кореня, з рогози,  соломи та виробів з обгорток кукурудзяних початків.


У підрозділі 4.1 “Вироби з лози та кореня сосни” висвітлено, що плетіння з ліщини та лози застосовували в спорудженні господарських, рідше житлових будівель. З ліщини та лози виготовляли насади для транспортних засобів. Плетені меблі: колиски, столи, стільці, крісла, книжкові полиці (етажерки), скрині тощо. Розглядаються плетені місткості: дорожні валізи, кошики великі господарські, кошики малі ярмаркові, кошики для ягід і грибів, кошики для освячення пасхи, кошики для квітів, пляшок тощо. На прикладі типологічних груп і типів плетених виробів з лози та кореня сосни з’ясовується форма і декоративні особливості.


У підрозділі 4.2 “Предмети з рогози” встановлено, що типологія плетених виробів із рогози не відзначається багатством типологічних груп і типів. З рогози виплітали килимки (“мати”) для застилання стіни, землі. Капці, ходаки, личаки виготовляли з рогози, лика та інших матеріалів. З рогози найбільше виготовляли зручні жіночі кошики-торбинки для ярмаркування, іграшки, малі моделі предметів, дрібну пластику.


У підрозділі 4.3 “Солом’яні вироби та вироби з обгорток кукурудзяних початків” показано, що з соломи виготовляли великі місткості для сипких продуктів – “солом’яники”, малі посудиноподібні форми: сівачки, форми для хліба, солом’яні коробки, доповнення до одягу: брилі і пояси, плетені діди, настінні кошики, павуки і хрестики, солом’яні іграшки: ляльки, тарахкальця. Асортимент виробів з обгорток кукурудзяних початків значно вужчий – це сумки, капці, іграшки.


Таким чином, найбільшою є типологія виробів з лози, яка охоплює кілька галузей: будівництво, меблярство, кошикарство тощо. З кореня сосни переважно виготовляють місткості для сипких продуктів. Рогозяні вироби – це кошички, торбинки, капці та іграшки. Солом’яні вироби налічують такі типологічні групи: великі і малі посудини, доповнення до одягу та іграшок. Вироби з обгорток кукурудзяних початків – це сумки, капці та іграшки.


П’ятий розділ “Регіони, ОСЕРЕДКИ Й МАЙСТРИ Плетіння” присвячений розкриттю становлення довершених прийомів плетіння при виготовленні архітектурних конструкцій, транспортних засобів, предметів хатнього вжитку, рибальського знаряддя, деталей одягу, іграшок, речей обрядового призначення в регіонах України.


У підрозділі 5.1 “Придніпров’я та Слобожанщина” розглянуто плетіння на території таких сучасних областей України: Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Харківської та Сумської. 


Кустарний промисел плетіння з лози в цьому регіоні розвивався з 1880 р. Особливо інтенсивний розвиток припадає на 1925 – 1927 рр. За два роки чисельність осіб, що займалась плетінням з лози збільшилась на 40 відсотків. Саме з 20-х років ХХ ст. тут організовується артілі та фабрики лозових виробів. З ХІХ ст. лозоплетільний промисел з довершеністю технічного виконання, ощадливим використанням матеріалу, естетичною виразністю форми, декору, фактури добре розвинутий у цьому регіоні. Найбільш плетуть корзини з неокореної лози та білого, тонованого й фарбованого прута. При спільності технічних прийомів і стилістичних засад, у сучасному українському кошикарстві склались місцеві особливості. Застосовується художнє переплетення лози з рогозою, чим досягається багатий ритмічно-фактурний і тональний ефект. Традиції народного соломоплетіння продовжуються головним чином у виготовленні брилів.


Відзначається творами плетеними з лози Корсунь-Шевченківський, Полтава, Кременчук, Гола Пристань. Розглядається творчість майстрів Г.Кучер, С.Савченко, М.Савицької, Н.Харченко.


У підрозділі 5.2 “Волинь і Розточчя, Холмщина та Підляшшя” розглянуто плетіння історико-культурних регіонів, розташованих на території Волинської, Рівненської, Житомирської областей, північні райони Хмельницької, Тернопільської та Львівської, а також суміжні повіти Республіки Польща.


Саме в цьому регіоні кустарний промисел виготовлення господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини має багаті й давні традиції. З 1920-х років в Чернігові та на в колишніх селах, особливо в Хотянівці особливого розвитку набуло лозоплетіння. Вироби з лози за художньою якістю зайняли перше місце серед інших осередків на Україні (1923 р.). У 22 селах Остерського повіту плетінням займались 4519 кустарів. Формувались типові для України локальна своєрідність і асортиментна специфікація плетільних промислів. Особливих успіхів досягли співробітники Чернігівської головної дослідно-експериментальної фабрики лозових виробів (з 1969 р.). Основу її виробництва складають гарнітури плетених меблів. Це єдине підприємство на Україні занесене в європейський каталог плетених меблів.


Майстри Волині поєднують у плетінні лозу з пучками соломи. Ці вироби представлені в музеях у Сарнах і Рожищах. З соломи виготовляють також багато виробів побутового та виробничого призначення, вони відзначаються художньою довершеністю. З соломи широко виготовляють також дитячі іграшки. Ці твори декоративної пластики потребують великого хисту, художнього смаку, вміння виявити особливості, характерні риси чи то людської постаті, чи звіра або птаха. Це  сповнені гумору, своєрідної пластики фігурки, які несуть відгомін архаїки.


Особливістю Західного Полісся є співіснування в одній місцевості кількох близьких один до одного різновидів кошиків, причому новіші зразки рідко повторюють форму попередніх. Для цього регіону дуже характерне використання болотних рослин – широколистої та вузьколистої рогози, сеймику, з активним уведенням кольору. Переважно з житньої соломи виготовляють, крім брилів, різноманітні дитячі іграшки, хатні прикраси “павуки”. Доцільно відродити цей промисел у багатьох районах Полісся. Тут є традиції ремесла, в достатній кількості сировина та робочі руки. Найбільші центри: смт. Полонне (майстри Я.Малиновська, Т.Писаренко), Боромля (майстри І.Рябко, А.Штакіна), Чернігів (майстри В.Кирик, Є.Петренко, М.Струк), Житомир (майстер С.Петрук), смт. Ратне (О.Ващук, О.Палій), Ковель, Володимир-Волинський.


Дуже поширеним різновидом народного мистецтва на Холмщині та Підляшші було художнє плетіння. Плетені в різних комбінаціях пагони лози, рогози, кореня сосни та ялини, жмути соломи, трави, смужки лика, лубу, дранки створюють конструктивну основу, об’єм виробу й одночасно утворюють ритмічний малюнок. Це той вид мистецтва, де техніка плетіння створює художньо-естетичний образ твору. Колористична гама плетених виробів також різноманітна. На Підляшші найбільш поширені плетені вироби з лози, рогози та соломи в селах Голишів (майстер П.Вінничук), Опілля (майстер В.Почковський), Красне, Хмелів, Баранів.


У підрозділі 5.3 “Поділля та Південь України” розглянуто творчість майстрів плетіння Хмельницької, Тернопільської, Вінницької, Кіровоградської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької областей, південних районів Донецької та Луганської.


В економіці краю важливу роль відігравали кустарні промисли. Широкому розвитку ремісництва сприяли значні сировинні запаси. Як і в інших регіонах України на Поділлі з давніх-давен широко розвивались ремісництво і кустарна промисловість. Проте широкого розвитку цього промислу на Вінниччині не відбулось. В основному тут творили поодинокі умільці, які нікому не передали секретів свого ремесла.


Широко використовують плетіння з рогози та соломи на Тернопільщині, а особливо Хмельниччині. Проте кількісне збільшення художнього промислу часом досягається не розвитком або відновленням місцевого промислу, а довільним запозиченням зразків, нерідко з віддалених регіонів.


На Поділлі та півдні України плетіння з рослинних матеріалів розвинуто сьогодні порівняно менше, ніж у східних і західних областях. Тут немає великих підприємств, подібних до лозоплетільних фабрик Чернігова, Боромлі на Сумщині чи Полонного на Волині. Як і сто років тому на Поділлі переважають вироби з рогози. Традиції плетіння підтримуються, переважно, окремими майстрами та групами. Вироби з рогози виготовляють у с. Пишківці (Тернопільська обл.) майстри – Г.Вівчар, Г.Дяків, О.Ковальчук, М.Комарницька, М.Марущак та ін. Твори плетені з соломи виготовляла М.Гальчук з м. Заліщики (Бучацького р-ну). Малі фігурки з рогози виготовляє Я.Ремінецький (Тернопіль).


У підрозділі 5.4 “Карпати та суміжні регіони” розглянуто промисел художнього плетіння у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях. Тут здавна живуть бойки, підгоряни, ополяни, гуцули, лемки. Ці етнографічні групи українського народу впродовж віків створили своєрідну культуру. До визначних її явищ належать художні промисли, серед яких плетіння з лози, кореня дерев, соломи, з обгорток кукурудзяних початків.


Плетіння з лози, кореня, тонкої драниці найбільш побутувало у підгірських селах Гуцульщини. Українські горяни використовували різноманітні кошики, як за формою, так і за використанням у побуті. Експедиційно-польові дослідження і вивчення музейних колекцій виявили чотири основні типи карпатських кошиків, що використовуються на територіях Бойківщини і Лемківщині, Турківщині і Старосамбірщині, Гуцульщині і Рахівщині Закарпатської обл. Ареал і ступінь поширення кожного типу кошика залежали насамперед від конкретної виробничо-господарської діяльності населення.


На Буковині плетіння активно відроджувалось з 1980-их років. На Львівщині об’єднання ремісників і кустарників виникло в ХVII–ХVIII ст. Перша письмова згадка про Яворів належить до 1376 р. Віками тут нагромаджувались технічні прийоми обробки і розуміння матеріалу для плетіння, вміння добути з нього практичну доцільність і художню досконалість. Яворівські плетені вироби з лози, рогози та соломи різні за формою, фактурою та прийомами плетіння і декорування. Вони здебільшого виступають предметом зацікавлення етнографів. Розглядаються твори плетіння з Джурова, Мишина і Старих Кут Ів.-Франківської обл., майстри плетіння з Опілля та Підгір’я. Визначним осередком плетіння з рогози на Розточчі є села Вільшаниця, Наконечне Львівської обл. (майстер І.Іваник).


З давніх часів закарпатські умільці художнього плетіння з лози славляться високою майстерністю. Тут виробляють до половини лозової  продукції України. Особливо широкий асортимент дамських сумок і кошиків. Мають вони різну конфігурацію, виплетені із різнокольорових прутів, із застосуванням різних видів плетіння. Великою популярністю на Закарпатті також користуються плетені вироби з соломи та обгорток кукурудзяних початків Давніми осередками плетіння на Закарпатті є с. Іза, Іржава, Тячів і Хуст. Тут працюють десятки талановитих майстрів (В.Голобатовська, В.Чохней, Д.Кашков).


 


На Лемківщині майже повсюдно селяни плели з лозового пруття кошики на картоплю (опавки). У селах Ясельського повіту (найбільше у Святковій) робили кошики з коренів ялівцю. В с. Вороблику на Синиччині з лозового пруття виготовляли коші на вози. Найбільше плетіння з лози розвивалося в Бардієві, околицях Свидника, Сяноку.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины