Орнамент як джерело дослідження етнічної культури України (на матеріалах ХІХ – початку ХХ століття)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Орнамент як джерело дослідження етнічної культури України (на матеріалах ХІХ – початку ХХ століття)
Альтернативное Название: Орнамент как источник исследования этнической культуры Украины (на материалах XIX - начала ХХ века)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; визначено предмет і об’єкт дослідження, сформульовані його мета і завдання, наукове та практичне значення, структура роботи; окреслено тему і завдання дослідження; охарактеризовано його джерельну базу; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх апробацію; наведено публікації, подано структуру дисертації.


У першому розділі дисертації “Проблема орнаменту в дослідженнях етнічної культури”, що складається з двох підрозділів, висвітлено історію вивчення орнаменту, як самостійного явища етнічної культури та знакової системи, визначено напрямки, за якими вивчався орнамент, охарактеризовано джерельну базу дослідження.


У першому підрозділі “Орнамент в науковій літературі ХІХ–ХХ ст.” викладено основні тенденції та напрямки дослідження орнаменту у вітчизняній та зарубіжній літературі. Оскільки метою роботи є узагальнення вже існуючого доробку та виокремлення орнаменту у якості джерела для дослідження етнічної культури, особливу увагу було приділено тим працям, які демонструють науковий аналіз орнаменту та системність підходу.


Дисертантом було широко проаналізовано літературу ХХ ст., особливо його другої половини, оскільки в цей період відбувалось становлення наукового підходу до орнаменту та виділення окремих напрямків і методів роботи з ним. У найзагальніших рисах всі тенденції підходу до орнаментики можна охарактеризувати за регіональним розвитком гуманітарного знання: це антропологічні та суміжні з ними напрямки аналізу розвитку культури, як цілісної системи, що притаманні західним авторам (орнаментика в даному разі входить до структури культури етносу й розглядається ученими як частина загального соціокультурного процесу), та формування різних напрямків для вивчення кожного з явищ етнічної культури із власним комплексом методів та конкретною групою об’єктів дослідження, характерне для українських і російських дослідників.


Російські науковці досліджують етнічну культуру та її складники вже понад століття (Ю.Бромлей, С.Арутюнов, А.Байбурін), але орнамент, як важливе та самостійне етнокультурне явище, у їхніх працях до останнього часу  майже не фігурував. На теренах колишнього СРСР розвивалися підходи до орнаменту, як до частини етнічного мистецтва, що пов’язана із світоглядом, традиціями, історією народу (Б.Рибаков, А.Амброз, В.Динцес, С.Іванов, П.Кожин). Зокрема, у працях С.Іванова вперше було порушено питання про можливість залучення орнаменту в якості історико-культурного джерела, що, на жаль, не спричинило подальших системних досліджень в даному напрямку. Увагу функціям орнаменту у культурі частіше приділяли археологи, зокрема,  аналізували як явище, споріднене з писемністю та знаковими системами (М.Чмихов, Б.Фролов, В.Драчук, З.Абрамова, С.Пустовалов). Окремо варто виділити праці із семіотики культури, де орнамент, хоча й опосередковано, але почали розглядати не лише як частину етнічного мистецтва, але й як певний комплекс знаків та символів, що характеризують його як цілісну знакову систему та наближають до мов культури (А.Соломоник, Ю.Лотман).  Українські дослідники у більшості випадків зверталися до мистецьких характеристик орнаменту (М.Селівачов, Я.Запаско).


Західні антропологи та культурологи (К.Леві-Строс, Е.Ліч, М.Гімбутас, Дж.Фішер, А.Голан) у своїх працях багато уваги приділяють символіці та статусу орнаменту в традиційній культурі, його виокремили у частину культури, відповідальну за системність зв’язків та інформацію. Досліджуються функції орнаменту, як знакової системи, основного інформативного простору, ідеологічної категорії. В працях західних антропологів краще виділений соціокультурній статус орнаменту, зокрема, як засобу комунікації у суспільстві та специфічної форми відображення суспільного буття. Такі підходи дають можливість досліджувати комунікативні та етноментальні функції орнаменту і працювати з ним як частиною етнічної культури й свідомості.


Тобто, огляд наукової літератури підтверджує, що цілісне дослідницьке освітлення цієї проблеми відсутнє. Проблематика використання орнаменту у якості джерела для дослідження етнічної культури належним чином не розроблена, що не дозволяє скласти  уявлення про орнамент, як самостійне етнокультурне явище. 


Другий підрозділ “Джерельна база дослідження” присвячено аналізу основних джерел дисертаційного дослідження. Це архівні матеріали, музейні колекції та авторські і періодичні ХІХ-ХХ ст. Для вирішення завдань, поставлених у роботі, основними джерелами стали: архів Д.М.Щербаківського, зокрема, підготовчі матеріали до теми “Орнамент”, результати сучасних польових досліджень (архів кафедри культурології НаУКМА),  етнографічна колекція Національного музею історії України, зібрана Д.М.Щербаківським та М.Ф.Біляшівським на початку ХХ ст. у Київській, Волинській та Подільській губерніях. Крім того, були використані архівні матеріали Національного музею історії України та колекції Волинського краєзнавчого музею, Рівненського краєзнавчого музею, Державного музею українського народного декоративного мистецтва (м.Київ). Характер використаних джерел, зокрема, унікальна можливість зіставлення архівних матеріалів та музейних колекцій ХІХ-початку ХХ ст. і порівняння їх із сучасними матеріалами та результатами польових досліджень дозволяє дисертанту розкрити специфіку орнаментів того регіону Правобережної України, який вважається етногенетичним ядром українського народу.


У другому розділі “Методологічні основи роботи з орнаментом як підсистемою етнічної культури” (складається із двох підрозділів) розглядаються методологічні проблеми дослідження орнаменту. Перший підрозділ “Орнамент в гуманітарних напрямках” присвячено дослідженням орнаменту різними галузями гуманітарного знання. Кожна галузь виробила свій власний комплекс методів, які чітко відображають статус орнаменту в межах даного напрямку та основні підходи, які цей напрямок сформував у процесі його вивчення. Дисертантом наводяться та аналізуються основні методи роботи з орнаментом: історико–генетичний, структурно-типологічний, аналітичний, компаративний, фольклористичний, мистецтвознавчий, функціональний та семіотичний. Саме вони найкраще виділяють окремі аспекти побутування орнаменту, а в сукупності створюють цілісну картину його функціонування у системі етнічної культури. Однак ці методи не  універсальні, оскільки орнамент побутує на усіх рівнях етнічної культури і є настільки багатогранним, що неможливо досліджувати його як етнокультурне джерело, застосовуючи лише один або кілька методів.


Тому до орнаменту, як самостійного явища етнічної культури, необхідно застосовувати комплексний підхід, який детально викладено в другому підрозділі “Комплексний підхід у роботі з орнаментом (на прикладі орнаментів вишивки на сорочках ХІХ – початку ХХ ст.)”. Він базується на системному залученні різних методів, що дозволяє здійснити узагальнююче дослідження, яке повніше розкриває  функції орнаменту в етнічній культурі українців.


Третій розділ “Орнамент в системі мов культури”, що складається із трьох підрозділів, присвячено аналізу шляхів становлення орнаменту як окремої складової етнічної культури та дослідженню його головних функцій.


У першому підрозділі “Формування орнаменту як підсистеми етнічної культури” розглядається формування орнаменту як знакової системи, що розпочинається іще в палеоліті разом з первісним мистецтвом на основі одних і тих самих зображень. Надалі орнамент розвивається як самостійне явище. Формуючись паралельно з писемністю та знаковими системами, він створив власний комплекс знаків та символів, що набули специфічних функцій у суспільстві та культурі. Завдяки своїм унікальним властивостям, орнамент перетворився на систему, яка відображала структуру суспільства, характер світогляду та розвиток комунікації у даній культурі.


На ранніх етапах свого розвитку орнамент фактично повторював функції мистецтва та писемності в традиційному суспільстві, але надалі його функції розширились, і це надало йому статусу окремого явища етнічної культури, яке накопичує та фіксує різну інформацію, виступаючи, таким чином, одним із важливих чинників діахронних зв’язків у суспільстві і відповідаючи за структуру комунікацій та рівень відтворення семіотичної сфери етнічної культури.


У другому підрозділі “Структура й властивості орнаменту як самостійного етнокультурного явища” прослідковується зв’язок орнаменту з різними явищами етнічної культури через його структуру,  яка, водночас, формує і його властивості. Чітка ритмічність, сталість окремих орнаментальних сполук, традиційність їхнього використання свідчать про специфічні риси розвитку етнічної психіки та етнічної культури, виводячи орнамент за межі категорій суто мистецьких, декоративних. Орнамент був фольклорним текстом, зафіксованим через комплекс зображень. Він надавав також етнокультурну інформацію, призначену для зв’язку між окремими поколіннями.


Тобто, орнамент належить до невербальних мов культури і відповідає за певні зв’язки в етносі та передачу культурної інформації від покоління до покоління шляхом використання образотворчих засобів (іконічних знаків).


У третьому підрозділі “Функції орнаменту в етнічній культурі українців” дисертант звертається до специфіки побутування орнаменту в етнічній культурі українців. Орнамент виділено як індикатор розвитку культури етносу в цілому, що демонструє ступінь інтенсивності міжкультурних контактів. Досліджуються знаково-символічні, етнознакові властивості орнаменту. Виявлено, що як знакова система (зокрема, як зафіксована формула чи ідіома), орнамент досліджений недостатньо, хоча визначено його окремі функції: апотропеїчна (оберіг), ритуально-обрядова, соціально-знакова тощо. Водночас орнамент є джерелом для дослідження розвитку свідомості етносу, зокрема, його ідеології, про що свідчать давність існування орнаментальної традиції, чітка послідовність поєднання окремих мотивів в орнаментальному комплексі та чіткий поділ загального комплексу на окремі знаково-семантичні зони.


Таким чином, орнамент є важливим складником семіосфери етнічної культури із власними специфічними рисами та функціями. Це важливий засіб комунікації, що відповідає не лише за синхронну передачу інформації, але й за діахронні зв’язки в культурі.


Розділ четвертий “Орнамент в етнічній культурі українців (на прикладі орнаментів вишивки на сорочкахХІХ-початку ХХ ст.)”, що складається із двох підрозділів, присвячено практичному дослідженню функціонування орнаменту на прикладі  орнаментів вишивки на сорочках ХІХ – початку ХХ ст.(Правобережна Україна), як окремого явища етнічної культури. Об’єкт було обрано через його надзвичайну стійкість і давність побутування в етнічній культурі українців, збереження ним багатьох архаїчних рис і фактичний статус етнічного архетипу.


Перший підрозділ “Традиції орнаментування одягу” з’ясовує важливість ролі вишитої сорочки в житті українця, що відображено у фольклорі. Через орнамент річ набувала сакральних функцій, а процес вишивання перетворювався на обрядодію, від якої залежала подальша доля власника сорочки. Орнамент виступав ім’ям предмета або зафіксованою його функцією. Тобто, саме він був тим знаковим явищем, яке визначало функціональність речі, пов’язаної з людиною та простором її життєдіяльності. Разом із річчю та дійством (вишиванням) орнамент творив певний комплекс інформації про людину: її етнічну приналежність, долю, суспільний статус, рід занять (професію) та статевікову категорію. Жінка в даному разі виступала творцем, носієм та зберігачем (берегинею) всієї етнокультурної інформації.


У другому підрозділі “Функції орнаментів вишивки на сорочках” розглядається орнамент вишивки як комплекс певних ознак, що в поєднанні надають речі чіткої архітектонічної структури та певного семіотичного статусу. Орнамент, міцно пов’язаний із предметом, на який його нанесено, фіксує та підсилює його функції і статус. Він відображає всі зміни, що відбувалися в традиційно-побутовій культурі українців, зокрема, на зламі ХІХ — ХХ ст. Окремо варто виокремити свідомісні функції орнаменту у вишивках на сорочках, які проявлялися в такий спосіб: етнічна свідомість – через комплекс орнаментів, який означено дослідниками, як “регіональний тип”, національна свідомість – через носіння вишитого одягу як такого, без врахування його регіональної специфіки.


П’ятий розділ “Семантика орнаментальних мотивів та комплексів (на прикладі орнаментів вишивки на сорочках ХІХ – початку ХХ ст.)”, що має три підрозділи, присвячено аналізу орнаменту як певного тексту культури. Зокрема, проблему орнаменту як тексту дисертант порушує у першому підрозділі “Орнамент як текст в традиційній культурі”. Досліджуються можливі варіанти використання орнаменту для фіксації певних комплексів інформації, що дає можливість порівнювати орнамент з іконічним знаком.


У другому підрозділі “Семантика окремих груп орнаментів та кольорів” вивчаються різні рівні символіки орнаменту: за графікою зображення, за кольором, за поєднанням окремих мотивів у певні сполучення та за розміщенням орнаментів на предметі. Знаковість окремих орнаментальних груп проаналізована за найбільш поширеними типами (геометричні, зооморфні, ормітоморфні та рослинні) орнаментів вишивки. Їхня семантика складалась упродовж багатьох віків, убираючи в себе усі зміни, що проявлялись у культурі етносу, особливо у його ідеології.


Геометричні орнаменти виділені як найбільш давня група, яка увібрала в себе первинні символи, притаманні архаїчному світогляду. Основними мотивами тут є: хрест, ромб, коло, зиґзаґи та хвилясті лінії, а також похідні від цих мотивів. Хрест визначають як знак вогню, ромб – землі, коло – сонця (давніше значення –  жіночий знак), зиґзаґи та хвилясті лінії асоціюються з водою. Одним з найдавніших геометричних мотивів є також меандр, який співвідноситься із символом вічності. Саме геометричні орнаменти вперше склалися, як знакова система, і є найдавнішою частиною орнаментів вишивки на сорочках. Вони являють архаїчний рівень свідомості в традиційному суспільстві, решта орнаментальних груп є пізнішими і демонструють подальший розвиток орнаментики, на якій відбилися зміни в свідомості, соціальній структурі, господарстві та ідеології суспільства.


Колір у цьому разі пов’язаний зі знаковістю орнаментів опосередковано, оскільки, хоча загалом українська культурна традиція зберігала успадковану від минулого семантику основних кольорів, поступово до неї додалися запозичення із європейської культури та християнства.


Третій підрозділ “Семантика орнаментальних композицій та комплексів” присвячено можливим варіантам тлумачення поєднань окремих орнаментальних мотивів. Орнаментальні сполучення відображали чітку регламентованість способів використання орнаменту у загальній композиції вишивки. Зокрема, вони відображали уявлення про будову світу, його структуру. Відповідно до цього орнаментація різних зон вишивки на одязі була не випадковою і відповідала знаковості тих чи інших рівнів світобудови. Це свідчить про давність традиції використовувати орнамент як засіб фіксації інформації, в тому числі, на одязі, та про вік самого орнаменту, що, як чітко сформована система, функціонує з енеолітичної доби.


 


У малюнках орнаментів, в їхньому розміщенні на одязі, в комбінаціях окремих орнаментальних мотивів, у їхньому кольоровому вирішенні та назвах проявляється архаїчна традиція наносити конкретний комплекс знаків на одяг конкретної людини, як закодовану інформацію або відповідний текст. Спочатку використання окремих знаків чітко регламентувалось, оскільки кожна комбінація мала власний зміст і призначалася для певної людини. Однак поступово орнаментальне зображення почало наноситись на одяг за традицією, без урахування його змісту. Та все ж орнамент завжди відігравав важливу роль у вишивці на одязі, залишаючись засобом організації семіотичого простору сорочки. Важливим результатом аналізу символіки орнаменту є те, що етнічна культура, завжди перебуваючи в стадії творення, надає усім інноваціям певного змісту та відповідного семіотичного статусу. Це видно на прикладі рослинних орнаментів типу “брокар”, які швидко поширились наприкінці ХІХ ст., поступово витіснивши в окремих регіонах давні мотиви. Народна традиція надала їм відповідного змісту, фактично, створивши нову систему символів для орнаменту. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины