ХРАМ ЯК КУЛЬТУРНА УНІВЕРСАЛІЯ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ ЛЮДИНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ХРАМ ЯК КУЛЬТУРНА УНІВЕРСАЛІЯ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ ЛЮДИНИ
Альтернативное Название: ХРАМ КАК культурные универсалии социального бытия человека
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання, визначено елементи наукової новизни, можливості практичного використання його результатів.


У першому розділі “Храм у предметному полі світоглядних інтерпретацій” простежено трансформацію розумінь храму від історико-лінгвістичних його визначень до сучасного багатозначного трактування як феномену культури.


У підрозділі 1.1. “Храм як предмет аналізу в системі гуманітарних наук” визначається тенденція переходу суто релігійного слова “храм” у нерелігійну лексику і збагачення останньої в результаті певної детермінологізації релігійного значення, тобто слово “храм” починає вживатися в загальнокультурному контексті. З урахуванням цього наведено філософське визначення храму як єдиного духовно-практичного комплексу, що продукує релігійно-етичні цінності. Поняття “храм” вживають зі значенням спрямованості до високих цінностей та ідеалів у зв’язку зі зростанням національної самосвідомості й загостренням проблем самоідентифікації особистості в умовах, коли ідеї національного відродження є найактуальнішими. Вказується на полісемію “храму”, синонімами якого є терміни “соборність”, “солідарність”, “злагода”, а також поширений вираз “Дорога, що веде до храму” став символом духовного покаяння й відродження – це дає підстави визначити феноменальність храму, що пов’язана з комплексом суб’єктивних почуттів, образом ідеальних відносин.


Храм як історико-культурна пам’ятка є предметом релігієзнавчого аналізу, в межах якого здійснено сакрально-обрядовий, символічний, соціально-економічний, церковно-політичний, етноконфесійний під­ходи (М. Еліаде, А. Колодний, Б. Лобовик, І. Марголіна). Дослідження храму в рамках взаємодії, взаємовпливу, взаємопроникнення мистецтва й релігії відбиті в працях Д. Угриновича, Г. Прошина, Л. Ємеляха. Питання культового зодчества традиційно розроблялися й у контексті мистецтвознавчого аналізу, що мало важливе значення для інтерпретації культової архітектури. У дослідженнях Е. Панофського, П. Юрченка,С. Таранущенка, А. Комеча, Ю. Асєєва, Ю. Лосицького, Г. Зедльмаєра,               О. Деміуса, В. Лазарєва належним чином відбито специфіку храмової архітектури різних епох. Головну увагу мистецтвознавці приділили розгляду стилістичних особливостей, окремих образів зазначеного феномену авторської та хронологічної атрибутики, його місця в духовній культурі. Ці здобутки в дисертаційному дослідженні використано з метою філософського осмислення храму як культурної універсалії.


У підрозділі 1.2. “Інтерпретація феномену храму в історико-філософській спадщині” наведено загальний огляд традиції дослідницької роботи з проблем храму, де у філософській рефлексії найпоширенішою виявилася концепція храму, що обґрунтовує єдність  краси та художньої практики. На цій підставі в дослідженні підсумовується, що історія філософської думки виявила деякі оригінальні постулати вивчення храмового феномену. Особливий інтерес становлять теоретичні розроблення поняття храму як уособлення “космічного розуму”, тобто втілення в храмі духовного стану людини (Л. Альберті). На прикладі храму як витвору мистецтва наведено характеристику найзагальніших естетичних категорій – прекрасного й піднесеного (Г. Гегель). Зроблено спробу визначити місце храму в універсумі буття людини і тим самим усвідомити його внутрішню необхідність і метафізичний смисл (Ф. Шеллінг), відмічається зв’язок людини зі світом завдяки комплексу відчуттів, які виникають безпосередньо через дотикання з культовим зодчеством (К. Маркс, Ф. Енгельс). Про важливість храму для гармонізації відносин у суспільстві, насамперед завдяки наявності в ньому моральних інтенцій, наголошувалося в концепціях філософів-космістів                      (Є. Трубецький, М. Федоров). Заслуговує на увагу положення про те, що храм є не тільки культовою спорудою, а ще і формою соціальної взаємодії (А. Хомяков). У герменевтичній парадигмі храм розглядається як своєрідний текст, який необхідно прочитати для розуміння й інтерпретації історичних пам’яток і феноменів культури (М. Хайдеггер, Г. Гадамер). Храм широко трактують як комунікативний об’єкт і культурний центр зі своєрідною знаковою системою (У. Еко). Представлена інтерпретація храму як ціннісно-смислова розумність буття народу й держави (С. Кримський). У дослідженні зазначається, що бракує комплексних досліджень феномену “храму”, який акумулює в собі загальнолюдські цінності й потреби; він є унікальним культурним надбанням, що має соціоантропологічне значення. Запропоновано модель храму, яка складається з матеріальної (споруда, церковне начиння, церковне вбрання) та духовної сфер (храмового споглядання, храмового світогляду, храмового осяяння, храмової свідомості), між якими існує сполучна ланка – храмова діяльність. Цю ланку автор визначає як специфічну форму активного ставлення до світу, за допомогою якої продукуються, розподіляються морально-етичні цінності. Крім того, розкрито храм як цілісність, що допомагає відтворити його універсальне культурне значення.


 У підрозділі 1.3. “Методичні підходи до вивчення храму як культурної універсалії” визначено методологічні підходи до дослідження храму як універсалії в культурі. Як основний принцип дослідження храму використовувався конкретно-історичний метод, що дозволив обґрунтувати й простежити місце та роль храму в цивілізаційних процесах, в історичному розвитку суспільства. За допомогою принципу єдності історичного й логічного здійснено філософсько-естетичний аналіз храму, визначено тісний зв’язок соціально-політичних процесів з естетико-філософськими поглядами які домінували в суспільстві. З позицій ціннісно-аксіологічного підходу виявлено храмову свідомість та храмову діяльність, а також ціннісно-онтологічні параметри храму (тілесність, присутність). Феноменологічний підхід сприяв осмисленню глибоких переживань людини, які виникають в індивідуальній свідомості й пов‘язані з естетичним та моральним потенціалом храму. Герменевтичний підхід дозволив інтерпретувати явище храму як текст у культурі. У межах екзистенційного підходу виявлено місце храму в бутті людини через переживання самого субєкта, свого “буття у світі”, що проявляється з особливою виразністю під час глибоких потрясінь (граничних ситуацій). Використання комплексного підходу сприяло як історико-культурному опису процесу виникнення храму, так і функціональному аналізові його структури. Зважаючи на безліч принципів, методів та підходів, що використовувалися при визначенні універсалій культури, самостійно доведено, що універсалія храму в культурі полягає перш за все в тому, що він є одним із утілень божественного в соціальному, універсальним засобом продукування систем ціннісних детермінант соціального буття, транслювання стереотипів соціальної взаємодії як сакрального, так і десакрального характеру, а також акумулювання емоційно-почуттєвих переживань екзистенціального порядку.


У другому розділі “Універсум храму в модусах буття людини” визначено, що одним із факторів, які зумовили посилення інтересу до філософських аспектів храмового феномену, є внутрішній зв’язок останнього з духовним світом людини. Вважається, що храм як явище культури є одним із головних джерел, що дозволяє проникнути у внутрішній світ людини й узагальнити її особливості.


 У підрозділі 2.1. “Храмова свідомість у проекції екзистенціально-ціннісного” встановлено, що храм відіграє важливу роль у акумулюванні екзистенціально ціннісного: уособлює та візуалізує основи екзистенціального існування (тривогу, страх, самітність, народження і смерть, ностальгію, надію), стверджує щирі людські переживання й прагнення, нівелюючи їх розходження у світі майнових цінностей і соціальних пріоритетів. Зосереджено увагу на тому, що храм своїм простором допомагає віруючій людині під час сповіді усвідомлено пройти певний етап особистої реалізації – екзистенціальне каяття. Молитву, як глибоко внутрішній стан людини, вічну екзистенціальну боротьбу з нещастями, безглуздістю життя, розпачем, переживанням трагедій, самітністю й безпорадністю, активно використовують у храмовій практиці. При цьому храм і його духовно насичений простір безпосередньо контактують з людиною, що молиться, і допомагають їй долати екзистенціальний вакуум. Крім глибоко віруючих людей, багато учасників храмових практик керуються нерелігійними спонуканнями – це потреба в спілкуванні з іншими людьми, в співчутті, співпереживанні. Відзначимо, що в сучасних умовах спостерігається непередбаченість соціальних та техногенних процесів, перед якими людина безсила. Як наслідок, населенням сучасної України інтенсивно реалізуються такі історико-традиційні практики, як освячення шлюбу та хрещення дітей. У фізичному аспекті храм є каталізатором корекції внутрішнього стану людини, “укриттям” і місцем заспокоєння, що дозволяє уникнути життєвих безладь, руйнівних конфліктів, невпевненості в завтрашньому дні, незадоволеності особистим, сімейним або громадським життям. Констатується, що соціальне життя людини не обмежене тільки матеріальними та фізіологічними потребами, а й зумовлене необхідністю духовних потреб та впевненістю в тому, що матеріальні й фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому. Незважаючи на зміну умов життя людей, їхніх психологічних стереотипів, звичаїв, питання сенсу буття й щастя людини, її гідності, пошуку гармонії у взаємодії з іншими людьми залишаються загальнозначимими, які саме в храмі набувають універсально ціннісного сенсу. В ньому ставлять і обговорюють ці “вічні” питання, відкриті для прочитання людям різних національностей і різних епох. Ця настанова визначала і визначає духовне тяжіння людини до храму з його статусом загальнолюдської значимості.


У підрозділі 2.2. “Діапазон формування естетичних відчуттів храмовим феноменом” підкреслено, що храмова архітектура у своїх образах у будь-який світовій культурі поєднує не лише релігійний і художній, але й загальнолюдський зміст. Архітектура храму звернена не лише до зорових відчуттів, але й до всієї сукупності чуттєвого та духовного сприйняття людини. Окремі духовні цінності, які виражаються в архітектурі храму, здатні створювати всеосяжну цілісність вищого порядку, беручи активну участь у формуванні ідейно-художніх програм. У такому разі архітектурний витвір може виявитися джерелом глибоких переживань і взаємодіяти з внутрішньою настановою особистості. У дослідженні констатовано, що храм за своєю естетичною спрямованістю як явище мистецтва є творінням позитивних емоцій, відбиває в собі всі кращі духовні цінності людства і доносить їх людям. Просторовий інтер’єр храму контрастує із зовнішнім середовищем, внутрішня наповненість якого становить собою ідеальний світ – цей світ нібито прагне до відокремлення від навколишнього, зводячи до мінімуму свої контакти із зовнішнім простором. Сутність храмової архітектури полягає в здатності об’єднати абстрактну ідею та потреби людського буття, космічну безмежність універсуму і виразну конкретність деталей, у прагненні спонукати людину до духовних пошуків. Людина тут має не тільки заглибитися у свої помисли, своє внутрішнє “Я”, але й мати можливість захоплюватися всім виглядом храму, який породжує почуття художнього замилування, а храмовий інтер’єр створює естетичне ставлення до світу і збуджує духовні переживання. Храмове мистецтво в процесі сприйняття, ґрунтується на здобутті людиною особливого знання про світ і про себе, спрямовується на очищення емоцій від усього наносного, хаотичного, незрозумілого. Храм як витвір мистецтва формує естетичне сприйняття дійсності за законами краси, створює нову реальність, яка має функціональне значення, що приносить людині користь і естетичну насолоду, – таким чином храмове мистецтво долає тягар життєвої дійсності. Храмове мистецтво допомагає людині відволіктися від повсякденності, позбутися страждань через спілкування із трансцендентним витвором мистецтва. Храм виконує роль своєрідного посередника штучного світу, що компенсує ворожість і агресивність світу реального; допомагає подоланню дисбалансу в системі “людина-світ” у реакціях на навколишнє середовище. У храмовому мистецтві відбито добро і зло, щастя і призначення людини та інші елементи моральних уявлень. Підставою їх єдності є поєднання етичного й естетичного в явищах людського життя.


 У підрозділі 2.3. “Атмосфера храму” в морально-етичній практиці” відзначено, що храм – матеріальний простір, який виразно символізує моральні пріоритети, один із способів формування та керування людською свідомістю й поведінкою. Форма храму, його архітектура й оздоблення внутрішніх приміщень речами, їх ціннісною й імперативною модальністю, а також своєю структурою визначають мотивований рух (фізичний, психічний і ментальний) через просторову та функціональну форми. Завдяки цьому храм об’єднує людей, сприяючи виникненню відчуття певної духовної спільності. Доведено, що повсякденність вступає в пряме протиріччя з релігійними орієнтаціями, найяскравіше втіленими як у символіці храму, так і в церковному житті в цілому: користі протистоїть некорисливість, суєті – споглядальна відчуженість, багатству — байдужість до мирських благ, нерівності — соборне єднання. Милостиня нужденним породжує милосердя, на противагу прагненню до вигоди, слави, пошани тощо. Храм припускає наявність важливих моральних чеснот: співчуття, покаяння, смиренності, але в дослідженні доведено, що в діях людини існують розбіжності між храмовою та реальною свідомістю, а повсякденне життя просякнуте утилітарно-прагматичними думками.


 У роботі стверджується, що продуковані в храмі етикетні відносини становлять собою феномен культурних форм людського життя. Завдяки відповідним формам міжособистісне спілкування й колективні дії не тільки набувають універсальних і організаційно-дисциплінарних ознак, але й наповнюються універсальними ритуалізованими прийомами, які трансформують увічливість, чемність, повагу, скромність, милосердя, жаль і задовольняють потреби людини в повазі та підтримці. Простір храму всім комплексом складових фрагментів ініціює й акумулює (і в релігії, й у світському звучанні) незаперечну за своїм значенням систему вимог, висунутих до особистості, комплектування усталених поведінкових стереотипів через вимоги до індивідуальної поведінки (особливий тип спілкування та дій) і колективної (через спілкування). Завдяки цьому формується храмовий світогляд – комплексна система релігійно-етичних поглядів. Таким чином, розкрито систему принципів виховання духовних засад, спрямованих на розвиток зазначених якостей і властивостей особистості. Обґрунтовано, що храм є унікальним середовищем, пробуджує високі духовні переживання, культивує їх. Саме завдяки гармонійному поєднанню в храмовому просторі внутрішніх (моральних) вимог та зовнішніх (етикетних) практик храм набуває духовного значення. Виявлено, що саме за різних історичних та соціально-економічних умов спостерігається суперечність між внутрішнім та зовнішнім, коли  людина сприймає храм як засіб для отримання соціальних дивідендів. Проте храм як культурна константа залишається тим середовищем, що пробуджує високі духовні переживання та культивує їх.


У третьому розділі “Культурні еталони храму в парадигмі соціальної взаємодії” досліджується соціокультурна спрямованість храму через систему соціальних взаємодій.


У підрозділі 3.1. “Місце храму в конституюванні соціального зв’язку й відносин” стверджено, що храм є тією універсальною культурною одиницею, соціальне призначення якого полягає в тому, що він широко охоплює поле десакральної діяльності. Доведено, що храм є не тільки місцем відправлення культу, але і культурно-політичним центром, який активно здійснює культурно-виховну та політичну діяльність. У різних історичних і соціально-політичних умовах храм може бути засобом організації громад і вироблення морально-етичних норм, а також засобом керування громадами – допомагати державі керувати територіями, створювати моральний клімат у цілому. Храм і його комунікативні різновиди дійств (спільні молитви і співи, спілкування і переживання) сприяють формуванню спільності людей. У роботі стверджується, що храмова колективна поведінка усуває принцип юрби й моделює колектив, – неформальне духовне співтовариство, яке відіграє важливу роль у формуванні та розвитку особистості, регуляції її свідомості та поведінки. У храмовому соціальному мікросередовищі індивід здійснює міжособистісні контакти. Як посередник у системі відносин суспільства і особистості, храмове соціальне середовище виконує певні функції, які забезпечують, з одного боку, інтеграцію індивіда в суспільну систему, а з іншого – збереження в колективних формах життя індивідуальних особливостей кожної людини. Сьогодні в нових соціально-економічних умовах у храмах (на відміну від інших епох, коли соціальні та статеві ознаки визначали розміщення в храмі) сповідують рівність присутніх, що сприяє демократизації суспільства в цілому. Розглянуто роль храму в акумулюванні соціальної пам’яті, коли храм є пам’яткою історичних, політичних, а іноді особистих подій, які відігравали й відіграють важливе значення у формуванні соціальної спільноти. Храмова поведінка консолідувала людей не тільки за духовною ознакою, але і за торгово-комерційними та господарсько-економічними взаємозв’язками в соціумі. У процесі праці прочани спілкуються між собою, обєднуються певним чином для спільної діяльності. Однією з характерних особливостей храму є його будівництво – безплатна робота учасників, що формувало невиробничі, неформальні, недокументальні стосунки й зв’язки. У багатьох випадках люди жертвували й трудилися без документації, що свідчить про добровільне волевиявлення. У тривалому будівництві храму формувалася спільність, об’єднувалися покоління, забезпечувалася наступність традиції нації, народу. Будівництво протягом декількох століть одного храму давало можливість брати участь у цьому процесі багатьом поколінням, тим самим зміцнювалась нація в історичній і часовій перспективі. Участь у господарській діяльності на користь храму для багатьох є засобом самовдосконалення, самозречення волі, виявом смирення, а також сприймається ними як важлива частина “програми” духовного очищення у святому місці. Ставлення до праці в храмовому мікросередовищі – це вираження цінностей трудової діяльності в загальній системі цінностей суспільства й особистості. Храм як організація й установа становить органічну єдність технічної, економічної й соціальної підсистем. Соціальною підсистемою храму є його соціальна організація, тобто об’єднання як служителів культу, так і членів прихрамового середовища, які спільно реалізують мету щодо виробництва духовних благ. Досвід цих стосунків можна використати в сучасній господарській і соціальній дійсності, маючи на меті гармонізацію суспільних відносин, що сприятиме структуруванню й різноманітності відносин. Спорудження храму формує предметно-ціннісну єдність колективу, ґрунтується на нормативній інтеграції індивідуальної діяльності в групі, коли кожна із них зумовлена єдиним ціннісним змістом предмета спільної діяльності, яким є храм. Стверджується, що в храмі формуються й функціонують особливі типи категорій культури, які безпосередньо виражають визначення людини як суб’єкта діяльності, структури його спілкування, ставлення до інших людей й суспільства взагалі, до цілей і цінностей соціального життя, які утворюють блок універсалій культури, до яких відносяться “суспільство”, “діяльність”, “справедливість”, “солідарність”. Отже, особливість храму як культурної універсалії полягає в тому, що в ньому надається значення нормам і цінностям абсолютного, незмінного, що не залежить від кон’юнктури просторово-часових координат людського буття й соціальних інститутів.


У підрозділі 3.2. “Храмовий простір у ритуалізованих формах колективної поведінки” доведено, що продуковані в храмі дійства (молитви, співи, поклони, таїнства причастя, омовіння) співвідносяться з найважливішими фрагментами соціальної поведінки. Як такі виділялися кризові, граничні ситуації, від успішного вирішення яких залежало благополуччя колективу та його членів. Загальні форми поведінки особливо необхідні в тих випадках, коли зразки, призначені для повсякденного життя, не спрацьовують і виникає загроза існуванню колективу. Ця одиниця взаємодії належним чином готує індивіда до соціального життя, виховує необхідні якості, без яких неможливе його життя в суспільстві.


Храмовий ритуал може сприяти створенню умов морально-психологічного комфорту присутніх, якщо дотримується сувора заданість поведінки. Ця функція набуває особливого значення в тому разі, коли колектив потрапив у кризову ситуацію (стихійне лихо, смерть членів колективу тощо). Під загрозою опиняється  єдність колективу, його нормальне функціонування. Колектив прагне певним чином компенсувати утрату і тим самим зберегти смисл свого існування. Цю компенсаторну роль ще з давніх часів успішно виконував ритуал у храмі. З його допомогою досягають почуття співпереживання, солідарності, що хоча б частково допомагає полегшити тяжкість втрати. У ритуалах створюється спільний емоційний настрій, що об’єднує  учасників, дозволяє їм відчувати себе єдиним цілим перед черговим випробуванням. Ритуальна поведінка покликана закріплювати, фіксувати і тим самим закликати до сформованих цінностей високого порядку. Роль храму – забезпечувати надійний захист від хаосу, знімати емоційне напруження, “каналізувати агресію”. Підкреслено, що ритуальні форми необхідні для усвідомлення солідарності, взаємозв’язку членів колективу. Саме в ритуалі люди повною мірою усвідомлюють свою єдність, ними володіють загальні почуття й настрої — ті, які не характерні в повсякденному житті, причому в ритуалі люди не тільки спілкуються один із одним, але й відновлюють зв’язок між предками й нащадками, минулим і сьогоденням. Функція храмового ритуалу спрямована на підтримання традицій, норм, цінностей колективу. За допомогою ритуалу колектив періодично оновлює свої переживання, свою віру і врешті-решт — свою соціальну сутність. Храм не просто закріплює соціальний досвід – він його увічнює. Храмовий ритуал, як стверджено в дослідженні, залучено в процес соціалізації.


У роботі зазначено, що гра тісно пов’язана з феноменом віри. Серед формальних ознак гри першочергове місце належало просторовому відторгненню ігрової діяльності від “повсякденного життя”. Поведінка урочистої чи святково-ритуальної спрямованості збагачена предметним різноманіттям, ускладнена умовностями і вимагає не простого виконання належного, але і награності, деякого удавання, всупереч бажанню і наміру. У концепції ігрової культури храм виконує важливу функцію в реалізації ігрового начала, відтворюючи ідеали соціального життя, що визначають духовне життя суспільства. У певні моменти історії гра у вигляді храмового дійства має важливу роль у реалізації вищого соціального сюжету, соціально-моральної ідеї. Храм може бути своєрідним ігровим простором, тим самим він надає людині можливість задовольняти потребу в грі, окрім тих випадків, які пов’язані з сумнівними подіями в житті людини та колективу. Саме в такому разі ігровий елемент зникає, коли людина сподівається отримати надію на одужання чи “спасіння” в реальності, а не в ігровій, штучній проекції.


Особливу роль у структуруванні соціальних зв’язків відіграють також свято, яке відзначають у храмі, і територія довкола нього. Вони слугують засобом інтеграції й підтримання цінності людських колективів, знімають психологічне напруження й гармонізують колективні відносини. Найчастіше десакральні прихрамові дійства усувають межі між світом “горним” і “земним”, вони відбивають зовсім інший, позацерковний і позадержавний аспекти життя й пов’язані з установленням чи підтриманням соціальної упорядкованості. Храмові ритуали сприяють формуванню сталих, універсальних стереотипів поведінки, що дозволило дійти висновку про те, що храм структурує відносини й урізноманітнює їх.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины