РУШНИКИ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТЬ (Семантика. Технологія. Художні особливості)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
РУШНИКИ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТЬ (Семантика. Технологія. Художні особливості)
Альтернативное Название: Полотенца Западное Полесье КОНЦА XIX - ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКОВ (Семантика. Технология. Художественные особенности)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, мету та завдання, хронологічні рамки і територіальні межі, наукову новизну, теоретичну цінність і практичне значення роботи.


            Перший розділ “Джерела і методика дослідження. Аналіз літератури. Постановка проблеми. Першоосновою для дослідження рушника як твору декоративно-прикладного мистецтва та ритуальної тканини у контексті синкретичної єдності духовної і матеріальної культури слугують експедиційні матеріали автора, зібрані на теренах сучасного українського і білоруського Західного Полісся у 1995-1999 роках під час Міжнародної комплексної експедиції „Славія – 2000”.


            Виявлено велику кількість автентичних рушників кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Значна варіативність орнаментального оздоблення та мистецька довершеність викликали закономірний науковий інтерес до цього виду народної творчості. Експедиційні матеріали засвідчують, що рушник у комплексі духовної і матеріальної культури Західного Полісся до кінця ХХ століття мав важливе значення.


            Збір автентичного матеріалу проводився за традиційною методикою: замальовки та фотофіксація речових пам’яток, опитування респондентів за розробленою програмою-питальником (170 позицій).


Цінною джерельною базою слугували музейні колекції рушників та архівні матеріали, зазначені у вступі.


            Методика дослідження передбачала залучення широкого кола фактологічного матеріалу із царини історії та теорії мистецтва і релігії, етнографії, етнології, археології, міфології, лінгвістики. Певні аспекти технології виготовлення, орнаментики, обрядового використання рушника розглядаються в загальноукраїнському та східнослов’янському контекстах. Комплексний, ретроспективний підхід дозволяє простежити процеси формування і розвитку художніх особливостей та семантики рушників Західного Полісся. Для виявлення закономірностей становлення художньо-образної системи західнополіських рушників використовувався мистецтвознавчий аналіз. При дослідженні композиційних схем, орнаментів та мотивів, обрядових функцій рушника застосовувався типологічний аналіз. Порівняльно-історичний метод дозволив розглядати особливості виготовлення, декорування та обрядові функції західнополіських рушників у загальноукраїнському і східнослов’янському контексті.


Цінні відомості для методики дослідження означеного кола проблем містять праці українських та зарубіжних науковців кінця ХІХ – початку ХХ століть. Для історично-порівняльного аналізу, висвітлення основ народного матеріалознавства важливими є опубліковані праці А.Афанасьєва, А.Братчикова, П.Ісполатовського, Н.Нікіфоровського, П.Чубинського. Цьому ж періоду належать фольклорно-етнографічні студії традиційної обрядовості, звичаїв та вірувань А.Богдановича, Ф.Вовка, Д.Зелєніна, А.Малинки, А.Сержпутовського, М.Сумцова, П.Шейна.


            З середини ХІХ століття в Україні вишивка об’єктом наукового дослідження. Проходить процес нагромадження фактологічного матеріалу, формування критеріїв його наукової оцінки, систематизації та класифікації. Для мистецтвознавчого аналізу орнаментики цінними є праці Ф.Вовка, О.Косачевої, І.Раковського, Г.Павлуцького.


            Певні аспекти орнаментики народних тканин Полісся висвітлені у публікаціях польських дослідників А.Гузовської, М.Морельовського, І.Корзеновської.


            Важливою джерельною базою для порівняльно-історичного, структурно-типологічного аналізу є дослідження різних аспектів народної культури у другій половині ХХ століття. Узагальнюючий матеріал по ткацтву давніх слов’ян містить робота Н.Лебедєвої.


            Ґрунтовно досліджено техніку та технологію ткацтва, орнаментально-композиційний уклад народних художніх тканин у загальноукраїнському контексті у фундаментальних працях українських науковців О.Нестер, О.Никорак, С.Сидорович. Народне ткацтво як феномен духовної культури досліджувала О.Боряк.


            Для мистецтвознавчого аналізу української народної вишивки цінними є монографії Т.Кари-Васильєвої, Г.Стельмащук, Р.Захарчук-Чугай, С.Китової. Методологічною основою дослідження народної орнаментики слугували праці Д.Антоновича, М.Селівачова.


            Важливими у етномистецтвознавчому аспекті є роботи О.Демкіної, Л.Молчанової, М.Кацара, А.Куриловича, О.Фадєєвої, які розглядали особливості західнополіських рушників у контексті білоруського народного мистецтва.


            При аналізі архаїчних орнаментів і сюжетів, обрядових функцій рушника, що відносяться до періоду слов’янського язичництва, залучалися праці П.Богатирьова, І.Богуславської, Г.Маслової, В.Фалєєвої, І.Шангіної.


            Для з’ясування семантики рушника у контексті міфологічної системи світосприйняття, її асоціативно-образного, культового і ритуального вираження цінними є праці О.Афанасьєва, Я.Боровського, В.Давидюка, М.Костомарова, Є.Мелетинського, О.Потебні, В.Проппа.


            Важливими для дослідження є праці з етнолінгвістики Н.Владимирської, М.Павлової, Л.Пономар.


            Аналіз літературних джерел свідчить, що рушники Західного Полісся частково розглядалися у загальнослов’янському, українському, білоруському контекстах.


            Таким чином, наявність значного автентичного матеріалу, який потребує наукового аналізу, збереження в досліджуваному регіоні архаїчних пластів народної образотворчості, духовної і матеріальної культури, фрагментарне висвітлення окремих аспектів рушника у наукових публікаціях засвідчує нагальну потребу у комплексному дослідженні його як синкретичного твору народного мистецтва.


            У колі основних проблем дисертаційного дослідження аналіз процесів формування художніх особливостей західнополіських рушників кінця ХIX – першої половини ХХ століть; висвітлення основних тенденцій орнаментальної системи рушникового декору; дослідження взаємозв’язоків і впливів етнокультурних процесів на формування естетичних якостей рушників.


У другому розділі “Традиційна народна технологія виготовлення та декорування рушників Західного Полісся проаналізовано матеріали, техніки і технологію виготовлення та декорування рушників у контексті матеріальної і духовної культури. Розглядається вплив технологічних процесів на формування художніх особливостей виробу – структури, фактури, колориту, орнаменту.


            На теренах Західного Полісся виявлено численні археологічні матеріали, які засвідчують наявність ткацтва у період ранніх неолітичних культур. Речові пам’ятки виявлені також в пізніші періоди, і хоча вони збережені фрагментарно, проте засвідчують неперервний розвиток ткацтва з найдавніших часів.


            Тисячоліттями нагромаджувався досвід вирощування і обробітку льону, тонке розуміння властивостей сировини, досконале знання усіх етапів підготовки волокна, ткання і декорування полотна. З покоління в покоління передавалися особливості складного технологічного процесу. Раціональні знання доповнювалися ірраціональними, які зберігалися у народній пам’яті. Усі роботи – від посіву льону до ткання відбувалися у найсприятливіший час, зафіксований народним календарем і значною мірою визначалися світоглядними уявленнями, релігійними віруваннями.


Класифікуючи рушники Західного Полісся за техніками ткання і способом декорування, можна виділити дві основні групи. До першої слід віднести рушники, ткані різними видами саржевого переплетення. Декорування відбувалося одночасно з процесом ткання полотнища. Це рушники, оздобою яких є технологічний узор чиноватого ткання з поєднанням ниток сирового і вибіленого льону, декоровані гладкотканими, дрібноузорними смугами та ткані двохуточним перебором — у виклади.


            Поліські рушникові полотна відзначаються значною варіативністю технологічних узорів, майстерністю ткання, естетичною та мистецькою досконалістю. Полотна, ткані саржевим переплетенням відповідно до текстурного малюнку, мали назви: у коски, поворотка, лумнене, у ромби, чиновате, чиновуха. На особливу увагу заслуговують серпанкові полотна, які є видатним явищем у ткацтві поліщуків.


            Регіональна специфіка ткацтва полягає у тому, що тут до кінця ХХ століття збереглися глибинні пласти народного матеріалознавства та декорування тканин.


            До другої групи належать рушники, декоративне оздоблення яких не пов’язане безпосередньо з процесом ткання. Це вишиті рушники. Полотно для них ткалось простим полотняним переплетенням, що дозволяло вишивати лічильними техніками.


            Реґіональну самобутність рушникових вишивок визначають матеріали, техніки вишивання (занизування, гладь, хрестик), колорит, орнаментально-композиційний уклад та образність. Гармонійне поєднання цих взаємообумовлюючих факторів створює мистецьку довершеність західнополіських рушників.


У третьому розділі “Рушник у контексті українського народного світогляду” простежується взаємозв’язок народного ткацтва із світоглядно-міфологічними уявленнями та релігійними культами. Досліджуються обрядові функції та семантика рушника у весільних, родильних, поховальних обрядах, а також ритуальне виготовлення оброчного рушника.


3.1. Міфологічна семантика народного ткацтва. В культурних традиціях багатьох народів світу ткацтво мало особливе значення. Воно було не лише ремеслом, яке задовольняло фізичні та естетичні потреби людини, а й асоціювалося із процесом створення світу, стало важливим елементом світоглядно-міфологічних уявлень. У народному ткацтві неподільно переплелися два аспекти архаїчного світогляду – ремісничо-технологічний і міфологічно-обрядовий, які знайшли відображення в художньо-образній структурі рушника. Таку кореляцію явищ матеріальної і духовної культури можна пояснити тим, що ткацтво і світоглядні уявлення синхронні в часі свого виникнення і належать до культурних надбань неолітичної доби.


            У міфологічний контекст світотворення включалися усі етапи технологічного процесу: прядіння, снування, ткання, аналогічно тому як світоглядно-міфологічні уявлення, втілені у повір’я, прикмети, звичаї і обряди, стали невід’ємною частиною технології виготовлення тканин. Більше того, дотримання усіх вимог і пересторог було не лише запорукою успішного закінчення роботи, а й мало вплив на добробут у господарстві, здоров’я і життя жінки та її родини.


            Завдяки введенню у рамки сакрального міфопростору, який на Західному Поліссі був пов’язаний із культом предків, сировина, матеріали і знаряддя ткацтва набували магічних властивостей та сакральної семантики. Цим значною мірою обумовлене їх використання в обрядовості та лікувальній магії.


            Сакральність та магічні властивості відповідно має і тканина, а особливо ритуальна – обиденник, новина та сурове полотно. У цьому контексті слід розглядати і рушник як довершену форму ритуальної тканини. Ритуальне виготовлення тканини-оберега, яка мала виняткову магічну силу, зафіксовано в етнографічних матеріалах кінця ХІХ – початку ХХ століття та в експедиційних матеріалах автора. Поширеним було і ритуальне виготовлення оброчного ручника. Ним обрікалися у випадку хвороби, епідемій, стихійного лиха, коли йшли в далеку дорогу.


            Як бачимо, ткацтво займало особливе місце в духовно-матеріальній культурі Західного Полісся. Ткацька сировина, знаряддя її обробітку і тканина (у вигляді сурового полотна чи ретельно вибіленого та декорованого рушника) були вагомими елементами духовної культури. Співвідношення річ-міф (річ у даному контексті – полотно, рушник) слід розглядати як неподільну цілісність світоглядно-міфологічних уявлень, які формувалися протягом тисячоліть і увібрали в себе елементи первісних релігій, зокрема, культу предків, що сформувався в період ранніх землеробських культур неоліту, а також риси слов’янського язичництва.


            Розглядаючи ритуальну тканину як предметний символ (на речовому матеріалі Іванівського, Брестського районів Білорусі, Любомльського, Шацького, Ратнівського районів України), можемо говорити, що через неї опосередковано фіксуються елементи міфу і соціальна структура сім’ї, роду, етносу – відношення між живими, мертвими і ненародженими.


            Дослідження міфології народного ткацтва, світоглядно-семантичного аспекту рушника, його обрядових функцій надзвичайно важливе для виявлення засад формування художньо-образної структури рушникового декору, його сенсової сутності.


            3.2. Поліфункціональність рушника у родинній обрядовості Західного Полісся. Найпоширенішими сферами ритуального використання рушника є родинна обрядовість. Він є неодмінним атрибутом в ритуалах, пов’язаних із визначальними, перехідними етапами в житті людини – народженням, одруженням і смертю, а також в поминальній обрядовості.


            Весілля є надзвичайно важливим етапом в житті людини. Це перехід в іншу родину, створення сім’ї, продовження роду. Забезпечити щасливе подружнє життя мали весільні обряди, які починаються з виготовлення весільних рушників. Зроблений власними руками рушник є показником зрілості дівчини, її працьовитості, здатності забезпечити необхідними речами родинний побут, а, отже, брати шлюб.


Семантичний аспект виготовлення весільних рушників виходить далеко за межі господарських потреб. На підставі матеріалів міфології, фольклору, родинної звичаєвості вміння прясти, ткати, вишивати слід розглядати не як звичайну людську здібність, а сакральні знання, які зберігаються предками роду і передаються по материнській лінії.


            Аналізуючи функції та семантику рушника як неодмінного атрибуту кожного етапу весільної обрядовості на теренах Західного Полісся, необхідно відзначити його поліфункціональність. Проте, найчастіше рушник використовували як магічний предмет, здатний забезпечити ритуальну чистоту і успішне проходження обряду. Такі властивості міг мати лише предмет, здобутий у сакральному міфопросторі ініціального обряду. В міфологічній традиції він окреслений як потойбічний, той світ, де перебувають душі предків. Вони володіють таємницями роду, сакральними знаннями, які передавались ініціанту при проходженні обряду, а здобуті предмети мали магічні властивості та особливу цінність. Таким чином, виготовлення весільних рушників слід розглядати як фрагментарно збережений обряд дівочих ініціацій.


            Використання рушника у родильній обрядовості ґрунтується на магічних властивостях весільних рушників, які, за народною уявою, є посередниками між земним і потойбічним світом, де перебувають душі предків, та допомагають народженню дитини.


            Весільна та поховальна обрядовість мають спільну основу – вони пов’язані з переходом людини в інший світ. Рушник є неодмінним атрибутом цих обрядів як медіатор між світами та матерія абсолютної чистоти. Спільною є не лише семантика, а й функції рушника. Вивішений біля вікна хати, він сповіщав про смерть, був знаком жалоби. Однак вивішували рушник не лише для живих, а й для душ предків. У народній свідомості рушник – це місце, де очищається і спочиває душа перед дорогою у потойбічний світ.


            Використовується рушник і в поминальній обрядовості. Вивішений на намогильному хресті, він є умилостивною жертвою, даром померлому родичу, від якого живі сподівалися захисту й опіки.


Дослідження семантики народного ткацтва дозволило виявити значення рушника у традиційній культурі, розкрити його не лише як мистецький твір та обрядовий атрибут, а й вагомий елемент етнічної культури, усі аспекти якого сформувалися у контексті світоглядно-міфологічних уявлень. Виявлено, що визначальним у традиційній обрядовості Західного Полісся був культ предків, який значною мірою обумовив семантику та магічні властивості рушника. У виготовленні та ритуальних функціях рушника виявлено елементи відтворення космогонічного міфу. Це дозволило з’ясувати ідейне підґрунтя формування художньо-образної структури рушникового декору, зокрема, іконографію міфологічної картини світу. Простежено тенденції формування, трансформації і розвитку рушникового декору.


            У четвертому розділі “Орнаментально-образна структура і художні особливості західнополіських рушниківпростежуються закономірності побудови композиційних схем, сюжетів та мотивів, колорит та семантика рушникового декору.


            За змістом та формою побудови орнаментальні комплекси західнополіських рушників можна класифікувати за усталеною в мистецтвознавстві схемою, поділяючи на геометричні, рослинні, зооморфні та антропоморфні. Проте складні орнаментальні системи обрядово-декоративних рушників доцільно аналізувати із урахуванням семантичної структури рушникового декору. Важливим є з’ясування сенсового значення орнаментальних мотивів, що визначає їх розміщення у загальній композиції.


            4.1. Функціонально-композиційна кореляція рушникового декору. Відповідно до орнаментального оздоблення і функціонального призначення домоткані рушники умовно можна поділити на побутово-господарські та обрядово-декоративні. До найбільш поширених і простих у декоруванні належать побутово-господарські – утиральники, надіжники, портовини. Оздоблювали їх досить скромно – кілька вузьких червоних гладкотканих або дрібноузорних смуг, часто тридільного укладу, на кінцях рушника.


            Обрядово-декоративні рушники Західного Полісся кінця ХІХ – першої половини ХХ століття відзначаються високим ґатунком полотна, багатством декору, виразним виявленням регіональної і локальної самобутності орнаментики, композиційних схем. Поліфункціональність рушника дозволяє використовувати його відповідно до обставин як обрядового та як окрасу житла. В досліджуваному регіоні терміни, які б вказували на конкретне використання рушника, не були поширеними, більш вживаною була давня назва – ручник. Проте, якщо рушник мав конкретне ритуальне призначення, то його функції обумовлювали відповідний розмір, а іноді й форму, розміщення декору.


            Великою різноманітністю відзначаються весільні рушники. Серед них виділяються рушники, якими перев’язували сватів – для свата. Це були вузькі довгі рушники, усе полотнище перетинали червоні смуги. Така форма декору була виявом побажання довгого життя та здоров’я.


            Здебільшого рушники, окрім декору, відрізняються розмірами, проте на Західному Поліссі ткали рушники особливої форми. До великого за розмірами (35-40 см ширини та 140-350 см довжини) чиноватого полотнища з обох кінців пришивали вужчі шматки полотна з кількома червоними смужками і довгими тороками на кінцях (с.Рудськ Іванівського району Брестської області в Білорусі, села Камінь-Каширського району Волинської області в Україні). В Іванівському районі Брестської області з лляних сирових ниток в’язали вузликові корунки із гадинками – зиґзаґоподібними ромбічними узорами. Такі рушники визначали як давні, не вказуючи конкретного обрядового призначення, і називали ручник з приступом, ручник з страпаками.


Орнаментально-композиційний уклад рушників визначається функціональним призначенням, традиційними для реґіону чи локального осередку техніками ткання та декорування. Композиційне вирішення рушника як цілісного твору народного мистецтва виявляється у побудові орнаментальних комплексів та їх розміщенні на полотнищі, співвідношенні орнаменту і тла.


            Виразним виявленням реґіональної та локальної самобутності відзначаються давні рушники, декоровані червоними смугами (Іванівський район Брестської області Білорусі). Контрастність полотняного тла і глибокого червоного кольору та чіткий ритм смуг посилювався введенням тонких прокладок темно-синього або чорного, білого кольорів. Різним пропорційним співвідношенням кольорових смуг і тла та місцем їх розміщення на полотнищі досягається значна варіативність композицій та особливе звучання кожної з них. Простежуються певні закономірності композиційного вирішення, на основі чого можна виокремити три найбільш традиційні орнаментальні схеми:  1) тридільний уклад декору: центральна частина чиста, а декоруються лише кінці рушника (найбільш виразно виявлена на рушниках Ратнівського, Старовижівського, Любомльського, Шацького районів Волинської області, Володимерецького району Рівненської області України, Кобринського, Пінського районів Брестської області Білорусі; 2) гладкоткані або дрібноузорні смуги, що перетинають усе полотнище рушника (характерно для декорування рушників Камінь-Каширського, Любешівського районів Волинської області, Іванівського району Брестської області); 3) клітчатий уклад декору по усьому полотнищу рушника (Іванівський, Брестський райони Брестської області, Володимерецький район Рівненської області).


            При аналізі композиційного укладу декору та функціонального призначення рушника з’ясовано, що ці фактори тісно пов’язані і взаємообумовлені.


            4.2. Геометричний орнамент. На західнополіських рушниках він представлений найпростішим, але самодостатнім елементом – червоною смугою, ускладненим варіантом якої є орнаментальна смуга із геометричними (Камінь-Каширський, Любомльський, Любешівський райони Волинської області) та рослинними (Старовижівський, Ратнівський, Маневицький райони Волинської області) мотивами. Смуга є одним із архаїчних елементів художньо-образної системи західнополіських рушників. При усій лаконічності такий декор є надзвичайно виразним і надає рушникам особливого звучання. Це досягається ритмічністю, гармонійним поєднанням червоних безузорних і орнаментальних смуг та лляного тла.


            При аналізі геометричних орнаментів виявлено, що домінуючим мотивом є ламана лінія. Простежуються такі закономірності її використання: 1) ламана лінія присутня як єдиний і самодостатній мотив; 2) дві зиґзаґоподібні лінії, що перетинаються, утворюють ромбічний ряд, який може ускладнюватися трикутниками, квадратами, розетами, формуючи складні орнаментальні комплекси; 3) в рослинних орнаментах ламана лінія набуває відповідного трактування, часто у вигляді хвилястої галузки, яка визначає загальний ритм композиційної побудови, підпорядковуючи собі зображення квітів, листя, плодів.


За ламаною лінією, особливо, якщо це зображення використано на виробі культового чи обрядового призначення, стоять надзвичайно складні поняття. В такому випадку слід говорити не лише про графічний знак, а про графему як пластичну ідеограму.


            При дослідженні семантики ламаної лінії важливе значення мали народні назви зиґзаґових та ромбічних мотивів вуж, вужик, гадинка. На Західному Поліссі побутують численні повір’я, легенди, перекази, за якими вуж є охоронцем, помічником, який приносить у родину багатство і добробут, попереджує про нещастя і віщує смерть. Вони засвідчують наявність фрагментарно збережених тотемістичних вірувань. Зіставлення різнопланового фактологічного матеріалу ґрунтувалось не лише на формальній подібності, а й сутності, яка обумовлена іманентною логікою творчості, є вираженням уявлень про світ і ті його цінності, які забезпечують мету та сенс життя. Сакральний образ вужа, який зберігся у залишках тотемістичного світогляду, значною мірою визначив графічний характер та семантику народного орнаменту і забезпечив йому особливу роль у синкретичному фольклорному середовищі.


            Аналіз рушників першої половини ХХ століття засвідчує, що геометричний орнамент став підґрунтям для нових форм народної творчості, які наповнилися новим змістом, але зберегли давні традиції композиційної структури.        


4.3. Сюжети та мотиви композицій рушникових вишивок. У дослідженні художньо-образної структури рушникового декору чільне місце належить рушникам із сюжетною вишивкою, в яких виразно простежується трищаблеве моделювання Всесвіту, що сформувалось у часи індоєвропейської спільності. Небесна сфера представлена стилізованими зображеннями птахів, серед яких домінуючим є образ півня. Організовуючим центром композиції є мотив Світового дерева або жіноча фігура із стилізованими деревцями у піднятих руках, у яких простежуються риси слов’янського язичництва.


Основний сюжет вишивки підкреслювався прямою або зиґзаґоподібною лінією, дрібним ромбічним рядом. У міфологічній та релігійній символіці зиґзаґ співвідноситься з водою та змієм. Уявлення про те, що потойбічний світ відділявся від земного водою, досить поширені у багатьох народів, як і міфологічний змій, що охороняє вхід у світ предків. Таким чином, вода-ріка – це межа між земним і потойбічним світом, дорога смерті, місце перебування міфічного змія, який зберігає риси тотемічного предка-охоронця, знайшли своє вираження у простому орнаментальному мотиві ламаної лінії, яка розмежовує світи на вишитих рушниках.


Потойбічний світ представлений перевернутими рослинними мотивами. Уявлення про потойбічний світ як прекрасний сад з пишною рослинністю поширені у слов’янському світі з найдавніших часів і пов’язані з міфологічним світоглядом індоєвропейських народів. Що ж до перевернутого зображення, то це обумовлено поширеним в міфології явищем інверсії. Бінарні опозиції світоустрою взаємодіють у своїй протилежності. За таким законом потойбічний світ зображений у оберненій проекції по відношенню до земного.


Таким чином, зіставлення матеріалів обрядового та усного фольклору, міфології народного ткацтва дозволило інтерпретувати перевернуті орнаментальні зображення як образне вираження потойбічного світу. Даний аспект має важливе значення для дослідження народної орнаментики.


Простежено еволюцію архаїчного декору смугастих поліських рушників у квітково-рослинні мотиви, які укладаються в традиційну схему, та сюжетні композиції вишитих рушників.


Рослинні мотиви на західнополіських рушниках представлені у різній мірі стилізації, часто носять узагальнений характер, проте здебільшого простежується видова приналежність. Найбільш поширеним є мотив ружі, дубового листя. Квітково-рослинні мотиви набули особливого поширення у 30-40-х роках ХХ століття. Це пов’язано із втратою розуміння семантики архаїчних форм декору та необхідності надати рушникам зрозумілого емоційно-психологічного звучання. Мотив Світового дерева трансформується у пишні вазони, букети, чаші, які доповнюються зображенням птахів, жіночих фігур, монограмами.


Серед орнітоморфних мотивів виділяються стилізовані образи птахів та зображення з виразною видовою приналежністю. Найбільш поширеними були зображення півнів, голубів, лебедів.


Цікавими є рушники з сюжетними зображеннями вершників на конях та жіночими постатями.


Терарологічні мотиви рушникових вишивок простежуються у геометричних орнаментах. Графічним вираженням тотемістичного вужа-охоронця є сигма. Вона представлена як основний символ або ж орнаментальний ряд, який доповнюється рослинними мотивами.


            Рослинні, зооморфні та антропоморфні мотиви розглядаються у контексті цілісної композиційно-образної структури. Такий підхід дозволяє зрозуміти їх глибинну сутність та семантику.


 


Регіональні художні особливості західнополіських рушників виявляються у збереженні архаїчних пластів народної образотворчості, особливій ритмічній побудові окремих мотивів і орнаментальних комплексів відповідно до функціонального призначення та психологічно-естетичних потреб. У колористичному вирішенні домінуючим є глибокий червоний колір, який доповнюється вкрапленням темно-синього, чорного, жовтого, білого. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины