УКРАЇНСЬКЕ МУЗИЧНЕ ЖИТТЯ ПЕРЕМИШЛЯ (1919 – 1999)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено джерельну базу дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, викладено положення, що визначають новизну основних результатів, окреслено сфери їх практичного застосування.

Часові рамки дослідження охоплюють 1919-1999 роки проте необхідність відтворення спадкоємності музично-культурних процесів зумовила введення і висвітлення ретроспективних матеріалів.

          У першому розділі “Історичні традиції українського музичного життя Перемишля” подається нарис історії міста, характеристика розвитку українського музичного мистецтва в Перемишлі від періоду княжої доби до початку ХХ ст., висвітлюється роль і вплив історичних та суспільно-політичних процесів на стан української музичної культури  в Перемишлі, аналізуються її зв’язки з польськими, австрійськими та загальноукраїнськими культурологічними процесами.

          Розвиток українського музичного мистецтва в Перемишлі сягає княжої доби і візантійської традиції церковного одноголосого співу. У ХІV і ХV століттях, коли Перемишль опиняється під владою Польщі, відбуваються зміни в українській церковній музиці. До одноголосих наспівів проникає багатоголосся і нотація на п’ятилініях. Одночасно Перемишль налагоджує нові контакти з балканською культурою, куди посила дяків для навчання церковного співу. Частина творів того періоду збереглася в так званих ірмолоях – цінних пам’ятках української музичної писемності, які зберігаються в Національній бібліотеці у Варшаві. У 1722 році – перший поділ Польщі міняє статус українців Перемишля, що стають підлеглими Австрійської імперії. Розквіт українського музичного життя в Перемишлі припадає на першу половину ХІХ століття. Цей період званий “Перемиською добою” дав початок українському культурному і національному відродженню в Галичині. Важливу роль у цьому процесі виконає українська греко-католицька церква, котра на чолі зі своїм провідником, єпископом Іваном Снігурським, стає осередком освітньої, культурної та наукової діяльності. У цей час засновуються перші музичні й освітньо-виконавські установи – Дяко-вчительський інститут (1817), Катедральний хор (1828) і створена для його потреб хорова школа (1829). При тих установах діють перші професійні музики – композитори з Чехії (Алойз Нанке, Вінкентій Серсавій), які підносять хорове мистецтво на високий професійний рівень. З Перемишлем пов’язана діяльність Михайла Вербицького та Івана Лаврівського – фундаторів “перемиської школи”. У 1848-50 роках у Перемишлі діяв український аматорський театр, який ставив ряд музичних п’єс на належному художньому рівні.

          У другій половині ХІХ ст. згадані професійні установи,  занепадають або знижують свій рівень. Їхні функції переймають новозасновані громадські культурно-освітні організації (“Руська Бесіда” - 1869, “Просвіта” - 1891, “Перемиський Боян” - 1891) та школи (Український інститут для дівчат – 1895, Українська державна чоловіча  гімназія – 1895). Вони успішно розвивають свою діяльність до першої світової війни. Засновують хорові та інструментальні ансамблі. Проводять концерти та театральні вистави. Організаторами цих заходів та керівниками колективів є учні вищезгаданих шкіл і члени названих організацій. Особливо активно діє Музично-співацьке товариство “Перемиський Боян”, хор і духовий оркестр Української державної чоловічої гімназії та музична школа, організована при Українському інституті для дівчат.

          Аналіз виявлених фактів і процесів розвитку української музичної культури в ХІХ і на початку ХХ століть показав її тісний зв’язок з політичною ситуацією в Перемишлі. Австрійська автономія, яка ґарантувала українцям право займатися культурно-освітньою діяльностю сприяла виникненню професійно зорганізованої аматорської музичної діяльності.

          Перша світова війна закінчила період австрійської автономії, що поміняло статус українського населення Перемишля. Воєнні події майже цілковито призупинили творчу активність української громади Перемишля.

          У другому розділі “Музична культура українського суспільства в Перемишлі міжвоєнного періоду (1919-1939)” висвітлюються процеси притаманні українському музичному мистецтву Перемишля в перші десятиліття ХХ ст.. Розглядаються різні види музичної діяльності українських товариств і установ та суспільно-політичні впливи на їх розвиток.

Період міжвоєнного двадцятиліття був для українського суспільства Перемишля під оглядом культурної діяльності надзвичайно активним та плідним, незважаючи на складні національно-соціальні обставини.

У 1919 році західно-українські землі, в тому числі й Перемишль, опинилися в польській державі. Програна українсько-польська війна, втрата державності, а також обмеження в політичній та культурно-освітній сферах не давали українцям великих шансів для духовного розвитку. Музичне мистецтво стало одним із засобів відстоювання національної ідентичності. В таких умовах Перемишль повернувся до плекання своїх давніх і славетних традицій. Тут існували українські товариства та інші організації й установи, які активно здійснювали або підтримували культурно-освітну діяльність. Деякі з них, як – школи, товариства: “Перемиський Боян”, “Руська Бесіда”, “Просвіта”, засновані ще перед Першою світовою війною, продовжували свою працю. Виникали також нові, зокрема філія Музичного товариства ім. М. Лисенка, філія Музичного інституту ім. М. Лисенка, Драматичне товариство ім. Лесі Українки та інші.

Культурно-просвітницька праця місцевої громадськості, концерти гастролюючих артистів і мандрівних театрів збагачували музичне життя, зумовили розмаїття його проявів.

У розділі детально розглядається музична діяльність українських культурно-освітніх організацій та навчальних закладів Перемишля міжвоєнного періоду: Музично-співацького товариства “Перемиський Боян”, перемиської філії Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, перемиської філії Музичного товариства ім. М. Лисенка у Львові, товариства “Засянський хор”, хорів (катедрального, Студентської громади, ремісничого), Драматичного товариства ім. Лесі Українки, товариства “Просвіта”, товариства “Руська Бесіда”, Української державної чоловічої гімназії, Українського інституту для дівчат, Української жіночої вчительської семінарії, початкових шкіл (ім. М. Шашкевича, народної школи Св. Миколая), Духовної семінарії, Дяко-вчительського інституту та інших організацій. Аналізуються здобутки їхньої музичної діяльності в галузі хорового й інструментального виконавства, організації музично-драматичних вистав і концертів тощо.

          Серед перемиських хорових колективів найвищого музичного рівеня досягнув хор “Перемиського Бояна”. В його репертуарі були дві перші частини кантати-симфонії “Кавказ” С. Людкевича, “Заповіт” і кантата “Наша пісня, наша туга” В. Барвінського та ряд інших складних творів. Тоді диригентом “Бояна” був відомий хормейстер і музикознавець Василь Витвицький.

          Інструментальну музику належно репрезентувала перемиська філія Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, яка була однією з найкращих філій у Галичині, що завдячувала своїм директорам (Ольга Ціпановська, В. Витвицький, Є. Цегельський). Цей навчальний заклад мав найвищий музично-педагогічний рівень серед усіх музичних шкіл Перемишля в тому числі і польських. Майже в усіх концертах, що їх організувала українська громада, виступали учні й педагоги інституту. До особливих подій належали концерти піаністки Володимири Божейко, скрипаля Євгена Цегельського та інструментального тріо у складі: Ірина Негребецька – фортепіано, Євген Козулькевич – скрипка та Олександр Красицький – віолончель.

          Поряд з концертною діяльністю місцевих музик виступали видатні українські виконавцій колективи. В Перемишлі гастролювали: Соломія Крушельницька (1928), Любка Колесса - піаністка (1036), “Хор Котка” (1936), Роман Савицький – піаніст і Михайло Дуда – тенор (1936) та ін. Їхні концерти організувала перемиська філія Музичного товариства ім. М. Лисенка у Львові.

          Активна праця Драматичного товариства ім. Лесі Українки дозволила піднести на належний рівень українське театральне мистецтво в Перемишлі, в якому прявлялися риси професіоналізму. Заслуженими членами і акторами товариства були: М. Гурський, Я. Андрухович, В. Загайкевич, М. Прасіцький та інші. Серед музичних вистав знайшлись: “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “Назар Стодоля” тощо. 

          Вагому роль у музичному розвитку Перемишля відіграли українські освітні заклади, особливо в галузі хорового виконавства. Репертуар шкільних колективів був доволі складний ( твори Д. Бортнянського, М. Березовського, М. Лисенка, К. Стеценка та ін.), а рецензії з концертів підтверджують їх досить високий виконавський рівень. Особливих успіхів досягнув хор Української державної чоловічої гімназії під диригуванням Павла Волянського.  

Активна діяльність вищезгаданих організацій та інституцій була націлена на відродження національної самосвідомості та високе культурне й патріотичне виховання українського суспільства. Усі напрямки праці музично-навчальних закладів та інших інституцій і організацій, а також координуючого їх діяльність Музичного товариства ім. М. Лисенка розвивалися паралельно, взаємно себе доповнювали. Усе це дало високі результати у сфері музичної освіти та виконавства.

          У третьому розділі “Українське музичне життя в період Другої світової війни” аналізується музичний побут Перемишля під радянською та німецькою окупаціями. У радянській зоні відбулася тоді загальна реорганізація всіх установ, у тому числі й культурних та освітних, суворо підпорядкована новій комуністичній ідеології. Музичне життя в Перемишлі не завмерло, але, на жаль, поміняло свій характер. В усіх закладах – від дитячих садків, шкіл до промислових підприємств, насаджувалось ідеологічно забарвлене самодіяльне музикування. Існували також професійні форми музичної діяльності – музична школа, директором якої був Юрій Вахнянин, та Державний Бориславський обласний український драматичний театр у Перемишлі. Цей театр був єдиним прикладом української професійної драматичної діяльності в історії міста. В його репертуар входили українські класичні п’єси: “Наталка Полтавка”, “Ой не ходи Грицю” тощо. Серед акторів-співаків цього театру були Людмила Остроумова, Іван Заславець, Тетяна Бовкун та ін.

Дещо поіншому склалася ситуація українців Перемишля під німецькою окупацією. При Українському національному комітеті діяли мистецька та культурно-освітня секції, які прийняли на себе права й обов’язки “Просвіти”. Вони підтримували тоді українське культурне життя. Діяли хори (шкільні і створені дорослими) та український театр. У цей час у Перемишлі розвивалося також концертне життя. Представлені в дисертації факти свідчать про надзвичайну артистичну активність українського населення, яке зуміло за воєнних умов підтримати й розвивати свою музичну культуру. Час німецької окупації був для українців Перемишля останнім періодом піднесення музичної діяльності перед роками її цілковитого занепаду. У 1945 році майже все українське населення міста було депортоване на радянську Україну. Внаслідок горезвісної операції “Вісла” (1947) переселено також українців підперемиських сіл у західні й північні регіони Польщі. Таким чином, на довгий час замовкла в Перемишлі українська музика.

          У четвертому розділі “Українське музичне життя Перемишля у післявоєнний період” розглядаються історико-політичні обставини та форми української музично-культурної діяльності в Польській Народній Республіці. Першим проявом відродження української культурної діяльності, після десятилітнього мовчання, було заснування 1956 р. Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), яке стало єдиною офіційною українською організацією. Шевченківський концерт, що відбувся 1957 р., був початком активної праці УСКТ. При товаристві діяли: мішаний хор (диригент – Ярослава Поповська), дитячі й молодіжні групи мандоліністів, театральні гуртки, естрадні групи (“Ластівка”, “Бескиди”, “Синя ленточка”, тощо), дитячі і молодіжні хореографічні колективи, вокально-інструментальні ансамблі (“Бандура”, „Dies Irae” тощо), кабаре “Група ініціативна УБ в Перемишлі”. Багато з вищезгаданих колективів, незважаючи на цензуру й несприятливі обставини, досягали високих художніх результатів. Ці ансамблі брали участь у Фестивалях української культури (Варшава, Сянік, Кошалін, Сопот), Молодіжних ярмарках у Гданську та в інших загальнопольських культурних подіях, де нерідко здобували високі місця. Проводили також активну концертну діяльність на терені всієї Польщі та за її кордоном (ансамбль “Бандура” – закордонні виїзди: Німеччина, Італія, Бельгія, Югославія). У 1985 році ансамбль “Бандура” записав свою музику на платівку.

Другим осередком українського культурного життя була існуюча неофіційно греко-католицька церква, при якій, під керівництвом В. Пайташа, діяли церковний хор “Горі Серця” та мандоліновий і бандурний гуртки. “Горі Серця” був у цей час єдиним українським церковним хором у Польщі, а його діяльність була надзвичайно активною й успішною. Хор пропагував українську церковну і світську музику по всіх осередках у Польщі, де перебували депортовані з рідних земель українці. У репертуарі хору були твори Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, М. Вербицького, А. Нанке, В. Серсавія, В. Матюка та ін. Щонеділі співали Літургію, а декілька разів на рік виконувалм концерти релігійної музики (коляди, пісні в честь святих). Важливим елементом діяльності хору були екуменічні Служби Божі, під час яких хор репрезентував українську церковну музику в польському середовищі. Подібну роль відігравала участь у “Сакросонгах” (Міжнародні фестивалі релігійної музики), де хор неодноразово ставав лауреатом. Саме цей колектив, який діяв у надзвичайно складних умовах (неофіційно), відігравав вагому роль у музично-культурних процесах Перемишля і всієї української меншини в Польщі.

Ці дві одиниці (УСКТ, Греко-католицька церква) проводили виключно аматорську музично-культурну діяльність, дозволену державною цензурою. На плекання професійних форм влада не давала дозволу. Головними представниками української музичної діяльності в ті роки були Я. Поповська і В. Пайташ.

Нові обставини, які створила в 1989 р. демократична влада, сприяли створенню і успішному розвитку досі забороненим музично-культурним формам української діяльності. Ліквідовано УСКТ, а на його місце засновано Об’єднання українців у Польщі (ОУП), злегалізовано також Греко-католицьку церкву, відновлено діяльність товариства “Український народний дім” (1990) та Початкову школу ім. М. Шашкевича (1991), організовано український ліцей (1995). Установи ці продовжують самодіяльні форми праці, а також розвивають деякі музичні ініціативи на професійному рівні, нав’язуючи тісні контакти з Україною (музична освіта). У тому часі відбулися: два Міжнародні фестивалі “Дні бандурної музики ім. Г. Хоткевича” (1994, 1996), три Міжнародні курси інтерпретації вокальної музики (1996,1997,1998), Світовий з’їзд перемишлян (1995), Загально-польський курс гри на бандурі (1996) та  ряд музичних імпрез у виконанні місцевих колективів та артистів з України. Під час вищезгаданих імпрез відбувалося багато концертів, театральні вистави та нукові конференції (“Перемишль і Перемиська земля протягом віків” (1995, 1998), “Проблеми кобзарського мистецтва” (1996) тощо).

Професійну музичну діяльність розвиває, засноване у 1998 році, товариство Перемиський центр культурних ініціатив “Митуса”. Під його опікою продовжують свою діяльність камерний жіночий хор “Намисто” та вокально-інструментальний ансамбль “Бандура”, які записали свої аудіо-касети (1999 р.). Ці два колективи виступили з багатьма концертами в Польщі і за кордоном. Зокрема ансамбль “Бандура” здійснив декілька закордонних подорожів: жовтень 1998 р. – Україна (2 концерти), січень, лютий 1999 р. – США, Канада (10 концертів), жовтень 1999 р. – Австрія, Німеччина (3 концерти). Товариство “Митуса” стало організатором і ініціатором відомих музичних подій: ІІІ Міжнародного бандурного фестивалю “Зустрічі з бандурною музикою” (листопад 1998 р.), ІV Міжнародного курсу інтерпретації вокальної музики (липень 1999 р.), “Святкувань роковин С. Людкевича” (вересень 1999), Міжнародного фестивалю “Презентації культур пограниччя” (грудень 1999) та ряду концертів. Товариство “Митуса” розвиває також наукову діяльність (Міжнародний науковий симпозіум “На пограниччі культур”, 1999 - Перемишль).

У результаті проведеного дослідження було зроблено наступні висновки:

Аналіз джерельних матеріалів, виявленийфактологічний матеріал, дозволив визначити основні напрямки музичного життя в Перемишлі (хорове виконавство, інструментальне виконавство, концертна діяльність, театральна діяльність, музична освіта, тощо), розглянути функціонування цих напрямків у різних сферах – церковній і світській, професійній і аматорській, виявити і розкрити певні тенденції, особливості і причини їх розвитку чи занепаду.

          На всіх етапах музичного життя українського населення в Перемишлі у визначених хронологічних рамках (1919-1999), важливу роль відігравала українська греко-католицька церква. Ця церква сприяла розвитку хорового виконавства і музичній освіті. Подібну функцію відігравали українські навчальні заклади, в яких діставала музичне виховання українська талановита молодь. Особливе значення мала музична діяльність всіх культурно-освітніх та інших товариств й інституцій, які проводили або підтримували процес розвитку музичних традицій, протистояли полонізації українського населення. Великий вплив на підвищення мистецького рівня населення мало заснування музичних навчальних закладів, які виховували покоління професійних музикантів. Розвиток усіх галузей музичного життя Перемишля проходив одночасно на двох рівнях – професійному і аматорському: вони функціонували незалежно один від одного, або перехрещувались, взаємно доповнюючись.

На обох згаданих сферах спостерігається нерівномірність у розвитку музичних жанрів. Переважало вокальне виконавство. Відсутність у конкретних періодах української музичної освіти, а внаслідок цього брак відповідних виконавських сил не дозволив розвинутись інструментальній музиці у ширшому масштабі.

          По-іншому розвивалось вокальне мистецтво. Базуючись на традиціях перемиської прикатедральної хорової школи, поширилась і з успіхом розквітала хорова діяльність, активно підхоплюючи лінію просвітянського хорового руху в Галичині. Вокальну музику плекали українські культурно-освітні товариства та навчальні заклади, залучаючи до праці широкі маси музично обдарованого українського народу, котрі удосконалювали свої культурницькі потреби передусім через хоровий спів, як улюблену і доступну форму мистецького самовираження.

          Визначаючи роль Перемишля в контексті розвитку української музичної культури, слід накреслити декілька основних напрямків. Необхідно акцентувати важливе значення цього центру для прогресу західноукраїнської музики, що стало одним з головних елементів національно-культурного відродження в Галичині (виникнення музичного професіоналізму – хорова школа, перемиська композиторська школа – М. Вербицький, І. Лаврівський, аматорський театр, виникнення національного гимну, перший Шевчен-ківський концерт в Галичині, тощо).

Необхідно наголосити, що український музично-культурницький рух в Перемишлі не перебував в ізоляції. Міцні зв’язки з Західною Європою та Східною і Центральною Україною підтверджуються численними фактоло-гічними даними.

Щодо вагомості Перемишля як музичного осередку польської культури, то слід сказати, що за винятком відомих органних шкіл, він не відіграв у ній яскравої ролі. Проте для української музичної культури, Перемишль завжди був і залишається одним з важливіших центрів, що репрезентує якнайдальше висунений на захід острів українських етнічних земель. Недарма українські історики і культурологи символічно назвали його “західним бастіоном України”.

Істотний вплив на український культурницький процес мали історико-політичні і суспільні обставини, які протягом шести століть були надто несприятливими. І все ж, незважаючи на обмеження у всіх сферах життя, зокрема й культурній, необхідно акцентувати, що українська музична культура, попри складні політичні ситуації, неодноразово досягала у Перемишлі значно вищих результатів, ніж польська (хорове мистецтво, діяльність філії Вищого музичного інституту ім М. Лисенка, піаністи – солісти).

З іншого боку, саме, музична культура мала вагомий вплив на формування патріотичних почуттів, національної гордості та самосвідомості українців. Важливу консолідуючу роль у національно-культурному відродженні Перемиської землі відігравала концертно-виконавська діяльність. Найбільший емоційно-патріотичний потенціал несли в собі Шевченківські концерти, які гуртували громадськість навколо високих мистецьких ідеалів. Концертне виконавство зростало і набувало визнання серед української та інонаціональної публіки, впливаючи на зміцнення міжнародніх мистецьких зв’язків.

Умови польсько-українського пограниччя завжди відкривали широкі можливості для взаємних творчих контактів, як у сфері артистичного виконавства, так і наукових досліджень. Особливо слід відзначити, що саме через Перемишль прокладала шляхи на світову арену українська музична культура.

Всі вищезгадані досягнення української культури на цьому терені не були б можливі без вагомого вкладу визначних особистостей – представників українського музичного життя: композиторів, диригентів, педагогів, солістів, хористів, інструменталістів, а також меценатів.

Матеріали і положення дисертації проливало яскраве світло на культуру українського народу, що являлась часткою його боротьби за свою національну самобутність і право існування на етнічних землях, зокрема їх західних окраінах. Вони підтверджують безперервність і спадкоємність цих процесів.

Дослідження українського музичного життя Перемишля переконливо засвідчує єдність і безперервність культурних процесів на етнічних теренах українського народу.

Перемишль, важливий осередок української духовності, вніс свій помітний і вагомий вклад у досягнення і здобутки національної музичної культури.