ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ПІАНІСТИЧНА ШКОЛА. ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ПІАНІСТИЧНА ШКОЛА. ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ
Альтернативное Название: ДНЕПРОПЕТРОВСКАЯ пианистической школы. ГЕНЕЗИС И ЭВОЛЮЦИЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначено об’єкт та предмет дослідження, головну мету, наукову новизну й практичне значення роботи, простежується ступінь вивчення цієї проблеми в публікаціях.


Розділ 1 – „Теоретичні основи дослідження піаністичних шкіл” присвячується встановленню відправних теоретичних положень, уточненню та визначенню основних понять дослідження.


У підрозділі 1.1. „Піаністична школа як предмет наукового вивчення” здійснюється огляд музикознавчих праць, присвячених проблемі теоретичного вивчення феномену музично-виконавської школи. Розглядається історія терміну „піаністична (або – в синонімічному сенсі – фортепіанна) школа”, особливості його використання в літературі.


Критична увага приділяється аналітично-типологічному підходу до поняття, розробленому російським вченим О. Бородіним, який запропонував розрізняти: 1) школу як освітню структуру чи творчий колектив, очолюваний крупним музикантом; 2) школу як напрямок в мистецтві, що може мати національний або інтернаціональний характер; 3) школу як методичну систему конкретного педагога. Аналізуються погляди українських вчених на природу та особливості фортепіанної школи. В працях В. Сумарокової та Ж. Дедусенко виконавська школа трактується як рід культурної традиції, що охоплює систему нормативів виконавських дій (постановка рук, рухові прийоми, посадка за інструментом) і художні завдання, сприяє оформленню виконавського стилю.


Чітке визначення та гнучке трактування поняття піаністична школа запропоноване українськими дослідницями Н. Кашкадамовою та Л. Садовою. Вказуючи на структурність та багаторівневість феномену виконавської школи, вони розрізняють: а) школу як єдність учнів навколо засад видатного вчителя, що виникла під впливом і як результат його діяльності; б) школу як ненавмисно, силою історичних обставин, сформований напрям у мистецтві. Дослідниці наголошують, що школи завжди характеризуються територіальною єдністю, але далеко не завжди – національною. Констатуючи зв’язок школи з традицією, авторки слушно підкреслюють діалектичну природу традиції (єдність зберігання певних властивостей художньої творчості та тенденції до їх порушення).


В підрозділі 1.2.Відправні положення та основні аспекти дослідження феномену піаністичної школи” пропонується розгорнуте визначення центрального поняття дослідження: п і а н і с т и ч н а (фортепіанна) ш к о л аце група музикантів-піаністів, поєднана спільною якістю музично-виконавських дій та музично-культурної діяльності.


Група музикантів може бути малою або великою, обмеженою або відкритою, існувати у фізично реальному часі та просторі або мати приблизні часові та просторові межі. Вона може складатися лише з високопрофесійних спеціалістів (концертантів і педагогів) або до групи можуть входити тільки вчитель та учні його класу. Група може бути моноцентричною або концентруватися навколо двох чи більше майстрів-вчителів.


Музично-виконавські дії ─ те, що лаконічно виражається словом піанізм. Вони характеризуються: а) характером музичного мислення індивіда, б) властивостями виконавського апарату, в) технікою гри, г) володінням засобами музичної виразності, д) свідомістю особистості. Названі властивості проявляються в стилістиці (манері) інтерпретації музичних творів. Інтегративною характеристикою музично-виконавських дій є індивідуальний виконавський стиль музиканта. Певні особливості мають не тільки власне виконавські дії, але також і діяльність піаніста: його громадянська позиція, професійна етика, просвітницька і художньо-пропагандистська діяльність.


Отже, представник музично-виконавської школи має наслідувати індивідуальний виконавський стиль свого вчителя чи лідера (або якісь окремі характерні риси притаманного йому піанізму), а також певні властивості його музично-культурної діяльності.


Відносно цих параметрів оцінки різні піаністичні школи виявляють значну варіативність: а) можуть бути більш або менш консервативними чи творчими, здібними до розвитку; б) можуть мати більш або менш визначені ознаки єдиного виконавського стилю; в) представники школи можуть бути об’єднані властивостями виконавських дій, або якістю музично-культурної діяльності, або тим і другим; г) успадкування певних якостей піанізму може здійснюватися на основі систематичних занять з педагогом, або шляхом самостійних занять за допомогою підручника, посібника, дидактично упорядкованої збірки творів (тобто учбової літератури, яка здавна слушно зветься “школою гри на інструменті”).


На основі представленого розуміння поняття та сформульованих положень визначаються основні аспекти дослідження історії та сучасного стану фортепіанної культури регіону Дніпропетровська:


1) Аналіз культурно-історичного процесу, умов, необхідних для зародження регіональної піаністичної школи (зокрема, процесу зародження інтересу в суспільстві до європейської професійної музики, культурної потреби в піаністах-аматорах та професіоналах, умов використання фортепіано, наявності інструментів даного виду в регіоні; діяльність в регіоні кваліфікованих майстрів-виконавців та педагогів).


2) Вивчення чинників, які впливали на зародження та розвиток регіональної піаністичної школи протягом усього періоду її існування (такими є, наприклад, загальні тенденції розвитку художньої культури регіону, його геополітичне положення, вплив сусідніх регіонів та крупних культурних центрів, стан музичної освіти в країні, ступінь інтенсивності змін музично-естетичних цінностей, присутність в регіоні значного композиторського осередку; діяльність талановитих музикантів-виконавців, педагогів, пропагандистів мистецтва, дослідників та ін. 


3) Виявлення безпосередніх академічних стосунків між піаністами різних поколінь в регіоні Катеринослава-Дніпропетровська. Вивчення обставин зміни поколінь викладачів та учнів, властивостей організованого академічного процесу в приватних та державних музичних навчальних закладах.


4) Вивчення спільних рис піанізму (зокрема, піаністичної стильової манери), який притаманний представникам піаністичного мистецтва Дніпропетровщини.


5) Характеристика суспільно-культурної діяльності представників піаністичної школи Дніпропетровщини.


6) Спостереження щодо методів фортепіанної педагогіки в класах представників навчальних закладів регіону.


У висновках Розділу 1 стверджується, що 1) дисертаційна тема знаходиться в контексті певної традиції спеціального теоретичного дослідження проблематики, що охоплюється загальною категорією “піаністичної школи”; 2) зміст даної категорії відбиває розвинену та багаторівневу структуру виконавської школи як явища музичної культури, 3) феномен піаністичної школи дозволяє будувати різні типології, виділяти різні сторони та елементи, по-різному розглядати умови виникнення, напрямки розвитку, масштабність, художні виміри піаністичних шкіл; 4) головне культурне призначення піаністичної школи визначене як функціонування в якості специфічного “механізму” мистецької традиції; 5) здійснений теоретичний аналіз дозволив визначити головні напрями вивчення конкретного історико-культурологічного та методичного матеріалу.


У Розділі 2 “Вплив Петербурзької консерваторії на генезис Дніпропетровської піаністичної школидосліджуються умови та чинники виникнення Катеринославської піаністичної школи на Півдні Росії наприкінці XIX – початку ХХ століття. Зокрема вивчається вплив Петербурзької фортепіанної школи на даний культурний процес. Встановлюється історична роль, характер діяльності, особливості піанізму найбільш впливових музикантів-виконавців, які належать до даної регіональної школи.


У підрозділі 2.1. “Професійні витоки традиції фортепіанної культури в регіоні” характеризується генезис і перший етап розвитку Катеринославської піаністичної школи. Суттєвою причиною зародження в Катеринославі музично-культурного осередку, який отримав швидкого розвитку і виявив риси професійної піаністичної школи, був передовий суспільний рух Росії 60-х років XIX століття. Останній був відзначений зростанням суспільної ініціативи у всіх галузях культурного життя. В цей час були створені перші консерваторії у Петербурзі (1862) та Москві (1866), які стали центрами підготовки професійних вітчизняних музичних кадрів та широкої художньої просвіти. Розвиток музичної освіти на теренах Україні був пов’язаний з відкриттям філій ІРМТ. Під впливом цих процесів розвивалася і музична культура Катеринослава. Наприкінці 90-х рр. XIX ст. почався етап професіоналізації, у великій мірі пов’язаний з діяльністю на Катеринославщині відділення ІРМТ (1898) і музичних класів при ньому. Останні у 1901 році були реорганізовані в музичне училище. Його учнівський контингент неухильно зростав.


Цикл навчання в училищі був розрахований на 9 років і поділявся на три курси: молодший, середній та старший. Річні та випускні іспити відбувалися за програмами, узгодженими з вимогами консерваторії. Щорічно проводились вечори-концерти кількох типів: закриті, учнівські, прилюдні. Основу репертуару учнів складали твори композиторів романтичного напрямку. Російські автори були представлені переважно іменами А. Рубінштейна і П. Чайковського. Чимало відомих музикантів, музично-громадських діячів, одержавши початкову або середню музичну освіту в Катеринославі, закінчили потім Петербурзьку та Московську консерваторії.


Штат викладачів був добре укомплектований. До 1914 року по класу фортепіано працювали переважно вихованці Петербурзької консерваторії: С. Брильянт-Лівен, Н. фон Вільперт, С. Гуревич, М. Зубов, П. Лур’є-Застрабська, А. Мандельштам, В. Мінус, М. Пасенко (чотири з яких були підготовлені в класі А. Єсипової).


Вплив Петербурзької консерваторії і особисто А. Рубінштейна на розвиток фортепіанної культури краю відчувався в просвітницькій спрямованості концертів вихованців консерваторії (наприклад, концерт Н. Прокіна у 1913 році у зменшеному масштабі відтворив принцип “історичних концертів” А. Рубінштейна).


В Катеринославі знайшла продовження виконавська і педагогічна традиція К. Фан-Арка – викладача Петербурзької консерваторії, представника німецької піаністичної школи. Вона була успадкована Н. фон Вільперт, яка виховала в Катеринославі біля 200 музикантів. Її найбільш успішним учнем був Є. Ваулін –професор Одеської консерваторії.


Новим кроком у розвитку Катеринославської піаністичної школи в 1919 році стало створення консерваторії на базі музичного училища, що було логічним продовженням попередніх етапів становлення музичної освіти та культури в регіоні. Провідними педагогами фортепіанного відділу були в той час вихованці Петербурзької консерваторії: Н. Вільперт, М. Гейман, П. Лур’є, С. Храмов.


Підрозділ 2.2. “Виконавська та педагогічна діяльність М. Левіна – представника школи С. Савшинського” досліджує вплив педагогіки С. Савшинського на розвиток дніпропетровської піаністичної школи, який здійснився завдяки діяльності його учня ─ М. Левіна. У 1923 році Левін блискуче закінчив Ленінградську консерваторію (ЛГК) із званням Лауреата. Характеристикою персонального піаністичного стилю Левіна є резолюція екзаменаційної комісії за підписом О. Глазунова: “Талановитий, зрілий і мудрий музикант-віртуоз. Блискуча техніка, уміння володіти фарбами інструменту”. З 1923 по 1927 рік Левін продовжував навчання як аспірант, працював викладачем кафедри спеціального фортепіано ЛГК, асистентом професорів Л. Ніколаєва та С. Савшинського, виступав з концертами в багатьох містах країни.


Концертна, педагогічна та публіцистична діяльність М. Левіна в Дніпропетровську (1927-1968 рр.) стала новим етапом у розвитку регіональної школи піанізму. Левін зробив численні записи на радіо як соліст та в ансамблі з відомими виконавцями. Помітною стороною його діяльності була музична публіцистика. З 1937 року він працював постійним кореспондентом місцевих газет “Звезда”, “Зоря” та журналу “Советская музыка” у якості музичного критика.


За роки педагогічної діяльності М. Левіним було підготовлено біля 200 фахівців, серед яких: Ю. Шустер – дипломант Міжнародного конкурсу ім. Ф. Ліста та Б. Бартока (Будапешт, 1966); М. Александрова та Г. Віноградова – викладачі Дніпропетровського музичного училища; А. Гордєєва – зав. фортепіанним відділом Дніпродзержинського музичного училища. Учень Гордєєвої – Ю. Новіков, ректор Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки – продовжує сьогодні лінію школи С. Савшинського - М. Левіна.


У підрозділі 2.3. “М. Гейман – продовжувачка традицій І. Вєнгєрової” простежується вплив школи Т. Лешетицького - А. Єсипової - І. Вєнгєрової на еволюцію фортепіанної культури Дніпропетровщини через діяльність М. Гейман.


М. Гейман працювала в Дніпропетровському музичному училищі (ДМУ) з 1918 по 1978 рік. За цей період вона підготувала біля 200 піаністів. Серед них: Н. Бродський – викладач Донецького музично-педагогічного інституту ім. С. Прокоф’єва, О. Соковнін - професор, завідувач кафедри спеціального фортепіано Кишинівської консерваторії, В. Бєляєв – композитор, професор РАМ ім. Гнесіних, В. Клин – композитор, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, викладачі Дніпропетровського музичного училища – В. Александров, С. Анцишкіна, І. Барашонкова, Б. Берлявська, О. Горнікова, Г. Єрошкін, Р. Коренбліт, Н. Михайловська, Ю. Самара, Н. Харченко, Ю. Устименко та інші.


          Розкриваються педагогічні принципи М. Гейман, особливості її методики викладання, репертуарні пріоритети у виконавстві та педагогічній діяльності. Про музичну обдарованість піаністки свідчать численні сольні програми, а також концерти в ансамблі з відомими музикантами (наприклад, з М. Ямпольським, відомим віолончелістом, професором Московської консерваторії). Розглядається методична і музично-організаційна діяльність М. Гейман (з 1924 по 1926 рік вона виконувала обов’язки директора музичного технікуму, з 1923 до 1944 року була завучем ДМШ при ДМУ, з 1937 по 1964 рік очолювала фортепіанний відділ).


Висновки Розділу 2 є такими: на початку розвитку Катеринославської піаністичної школи вирішальну роль у закладенні професійних традицій навчального закладу відіграли піаністи-концертанти та педагоги, які були вихованцями Петербурзької консерваторії. З 1898 р. і майже до кінця 60-х років ХХ століття вони були представниками та продовжувачами славетних виконавських та педагогічних шкіл А. Єсипової, К. Фан-Арка, С. Савшинського, Л. Ніколаєва, сприяли започаткуванню на Дніпропетровщині прогресивних тенденцій художнього виконавства та професійної підготовки піаністів, якими були: єдність виховання та навчання, теоретичних знань та практики, педагогіки та виконавства, активна масово-просвітницька діяльність.


Вихованці Петербурзької піаністичної школи сприяли формуванню характерних рис Дніпропетровської піаністичної школи, таких як: а) вагомість інтелектуальних компонентів в творчому акті виконання, б) ясність художнього задуму твору, в) стрункість форми втілення задуму, г) бездоганна та різнобічна технічна озброєність, підпорядкована розкриттю художнього задуму, д) перехід на зламі XIX-ХХ століть від так званої «старої школи», яка базувалась переважно на ізольованій пальцевій техніці, до новітніх досягнень піанізму, є) виховання піаністичних умінь учня на базі розвитку його художньої індивідуальності, ж) володіння великим та різноманітним за стилями та жанрами репертуаром, суттєву частину якого складали твори вітчизняних композиторів.


Розділ 3 – „Вплив московської піаністичної школи на розвиток фортепіанної культури Дніпропетровщини”.


У підрозділі 3.1. “Загальні тенденції творчих зв’язків” на початковому етапі розвитку Катеринославської піаністичної школи (1898-1923 рр.), поряд з Петербурзькою, простежується вплив Московської піаністичної школи. Форми цього впливу були різноманітними: концерти видатних російських музикантів (В. Сафонова, А. Аренського, М. Іпполітова-Іванова, М. Гнесіна), їх спільне музикування з місцевими піаністами, присутність викладачів Московської консерваторії на учнівських концертах, педагогічна діяльність її випускників у Катеринославському музичному училищі.


У II-й половині ХХ століття творчі зв’язки з піаністами-педагогами Московської фортепіанної школи відчутно зміцнюються. З 50-х років училище відвідали професори Московської консерваторії: Г. Нейгауз, Я. Флієр, Я. Зак, Я. Мільштейн, А. Шацкес, професори Московського музично-педагогічного інституту ім. Гнесіних О. Алєксєєв, Т. Гутман та ін.


Одним з представників Московської піаністичної школи на Катеринославщині був А. Шепелевський ─ піаніст, педагог, музичний критик. Музичну освіту одержав в класі професора П. Шльоцера. На Катеринославщині А. Шепелевський проявив себе як талановитий педагог і виконавець (виступав як соліст і ансамбліст), лектор, автор багатьох музично-критичних статей і рецензій у місцевій та столичній пресі. Педагогіка А. Шепелевського передбачала обов’язкову виконавську практику учнів класу. Репертуар його вихованців свідчить про вимогливий смак викладача.


Крім Шепелевського на початку ХХ століття на фортепіанному відділі училища працювали С. Гуревич (учениця В. Сафонова), С. Роговська (навчалась у М. Рубінштейна), у 2-й половині ХХ століття ─ С. Анцишкіна, М. Гордон, Л. Євсевська, Г. Єрошкін, Е. Кириловська – учні консерваторських професорів Я. Мільштейна, Л. Оборіна, Я. Флієра, А. Шацкеса, та О. Юровського – професора музично-педагогічного інституту ім. Гнесіних.


У підрозділі 3.2. “Педагогічна діяльність М. Гордон” відзначається суттєвий вклад цієї піаністки в розвиток Дніпропетровської піаністичної школи. М. Гордон була викладачем музичного училища по класу спеціального фортепіано, камерного ансамблю і педагогічної практики. Глибока професійна підготовка отримана нею в Московській консерваторії, навчання у видатних музикантів – професорів Л. Лукомського та А. Шацкеса (учнів М. Метнера), Г. Когана, О. Алексєєва, О. Ніколаева, Л. Ройзмана, М. Готліба – була підкріплена відвідуванням уроків Г. Нейгауза, О. Гольденвейзера. Виконавський стиль М. Гордон відрізнявся глибокою емоційністю, рельєфністю мелодійних ліній, вимогливістю смаку.


М. Гордон підготувала майже 50 музикантів-піаністів. Її педагогічному стилю були властиві уміння глибоко проникнути у авторський задум твору, глибоке знання можливостей фортепіано, спрямування уваги учня на дрібні, але важливі деталі тексту. Багатогранному розвитку учнів сприяли її знання великого фортепіанного репертуару: від творів Й. Баха до П. Хіндеміта, Д. Мійо та сучасних українських композиторів. Особливістю її репертуарної політики було обов’язкове включення до учнівських програм творів М. Метнера. Фундаментальні знання, які отримала М. Гордон з методики викладання гри на фортепіано на лекціях Г. Когана та О. Ніколаєва, дали змогу їй на високому професійному рівні викладати цю дисципліну в ДМУ.


У підрозділі 3.3. “С. Анцишкіна – представник школи Л. Оборіна на Дніпропетровщині” визначається роль педагогічної та виконавської діяльності піаністки в розвитку дніпропетровської фортепіанної школи другої половини ХХ століття. Виконавська естетика, музично-педагогічні погляди, основні принципи побудови навчального процесу і програм учнів С. Анцишкіної були обумовлені блискучою освітою, яку вона отримала в МДК у класі професора Л. Оборіна.


Її піанізм був характерним для московської виконавської школи: поетичність, витонченість гри, піднесеність почуттів, безпосередність, емоційність. Її виконавська діяльність у Дніпропетровську найбільш яскраво розкрилась у дуеті з талановитим скрипалем, учнем Д. Ойстраха – М. Ліберманом. Творча діяльність цієї співдружності надихалась дуетом їх вчителів – Д. Ойстраха та Л. Оборіна і мала великий вплив на розвиток ансамблевої культури на Дніпропетровщині.


Згідно з традиціями школи Л. Оборіна, педагогічний репертуар в класі Анцишкіної характеризувався широким стильовим та жанровим діапазоном і націлював учня на подолання проблем розвитку майстерності. Серед творів віденських класиків перевага надавалась творам В. Моцарта, в яких педагог вміла досягти ясності звучання, точності артикуляції, прозорості фактури, максимальної наближеності до стилю. Улюбленим композитором був також Ф. Шопен, що було природним для учениці Л. Оборіна.


Вихованці С. Анцишкіної працюють в багатьох училищах та школах України. В ДМУ – викладачі: З. Крок, Н. Кулаковська, Л. Лучак, Л. Малевич, Т. Мартінек.


У підрозділі 3.4. “Педагогічні принципи Л. Євсевської – як носія традицій Московського музично-педагогічного інституту імені Гнесіних на Дніпропетровщині” розглядається педагогічна діяльність Л. Євсевської. На її становлення вплинули піаністичні традиції ДМУ, яке вона закінчила по класу М. Обермана та академічне середовище Московського музичного-педагогічного інституту імені Гнесіних. В особистості Л. Євсевської поєднувалися якості натхненного виконавця, тонкого інтерпретатора, чудового педагога, досвідченого методиста. Педагогом з фаху Л. Євсевської був О. Юровський, відомий науковий діяч, сферою інтересів якого була історія клавірної та фортепіанної культури XVIII-XIX століть. Він був, у свою чергу, учнем О. Гольденвейзера, послідовником його творчих засад, що дає право вважати Л. Євсевську нащадком школи О. Гольденвейзера на Дніпропетровщині.


В класі Євсевської були підготовлені 70 учнів. Багато хто з них здобули вищу освіту в музично-педагогічному інституті ім. Гнесіних, Ленінградській, Петрозаводській, Свердловській, Одеській, Львівській, Харківській та Донецькій консерваторіях. Серед них викладачі Російської академії музики ім. Гнесіних ─ професор, доктор мистецтвознавства І. Сусідко, професор кафедри спеціального фортепіано, кандидат мистецтвознавства Т. Русанова та ін. Традиція школи Гнесіних продовжується в роботі учнів Л. Євсевської, що працювали і працюють в Дніпропетровському музичному училищі (С. Жадана, М. Киричок, Л. Осетинської, О. Павлухіної, О. Рокоман, А. Шилової).


Педагогічна робота Л. Євсевської поєднувала викладання спеціального фортепіано, педагогічної практики, фортепіанного та камерного ансамблю. Принциповим було проходження фаху та педагогічної практики у одного викладача, що забезпечувало єдність виконавської та педагогічної школи.


Педагогічна система Л. Євсевської, яка синтезує кращі традиції гнесінської піаністичної школи, базується на врахуванні особистості учня та умінні створити  умови для розквіту його творчої індивідуальності. Її педагогічний метод вчив  думати, аналізувати, узагальнювати надбані знання, контролювати свої виконавські дії, свідомо шукати оптимальних засобів досягнення бажаного результату. Л. Євсевська враховувала, що більшість випускників училища та консерваторії чекає робота вчителя. Це надавало її методу педагогічної спрямованості.


Розділ 4 – „Вплив української фортепіанної культури на еволюцію дніпропетровської школи піанізму”.


У підрозділі 4.1. “Творчі зв’язки з музикантами Київської консерваторії” простежуються особливості впливу представників Київської музичної культури на розвиток піаністичної школи Дніпропетровщини.


Видатним явищем музичної культури України ХХ століття стала Київська фортепіанна школа, пов’язана передусім з діяльністю фортепіанної кафедри Київської державної консерваторії (тепер – Національної музичної академії України) імені П.І. Чайковського. Фундаторами Київської фортепіанної школи були видатні піаністи – В. Пухальський, Г. Беклемішев, Ф. Блуменфельд, Г. Нейгауз, К. Михайлов. Їх прогресивні культурно-просвітницькі, загально-естетичні та професійні напрямки продовжились у діяльності піаністів послідуючих поколінь: середини ХХ століття ─ А. Луфера, О. Александрова, Л. Вайнтрауба, Т. Кравченко, 2-ї половини ХХ століття ─ В. Воробйова, А. Лисенко, А. Рощіної, І. Рябова, М. Степаненка та ін.


Вплив Київської школи піанізму на естетичні установки, виконавську практику, педагогічні принципи Дніпропетровської піаністичної школи безпосередньо відбувався через діяльність випускників столичного вищого навчального закладу. Великими авторитетами для регіонів України були персони М. Лисенка, Г. Ходоровського-Мороза, Мар’яни Лисенко, Р. Рубінштейн, А. Штосс-Петрової. Їх концертні виступи відіграли важливу роль у справі формування естетичних смаків слухацької аудиторії Катеринославщини кінця XIX – початку ХХ століття.


Починаючи з 40-х років до училища приходять вихованці Київської консерваторії: М. Оберман, А. Володченко, С. Грибановська, Е. Гур’єва, Л. Клюєва, Л. Короткова, Л. Малевич, Н. Михайловська, В. Новак, Л. Осетинська, Т. Серебряна, А. Тарасенко та ін. Вони привнесли до Дніпропетровської піаністичної культури творчі та професійні засади фортепіанних шкіл О. Александрова, Л. Вайнтрауба, В. Вороб’єва, А. Лисенко, А. Луфера, К. Михайлова.


Важливим чинником розвитку музичної культури Дніпропетровського краю була діяльність вихованця Київської консерваторії С. Фельдмана першого диригента Дніпропетровського філармонічного оркестру. З моменту відкриття у місті філармонії встановився міцний творчий зв’язок між провідними музикантами філармонії та училища. Важлива сторінка діяльності піаністів Дніпропетровщини – творча співдружність зі Спілкою композиторів України та популяризація творів українських композиторів: А. Штогаренка, Є. Станковича, М. Скорика, М. Сильванського, Л. Колодуба, Л. Дичко та ін.


У другій половині ХХ століття інтенсивність музичного життя Дніпропетровська досягла свого найвищого рівня. Це пов’язано з цілою низкою причин. Однією з них було повторне відкриття театру опери та балету.


Таким чином, у 70-ті роки ХХ століття на Дніпропетровщині склалася ціла система культурно-мистецьких закладів (Український музично-драматичний театр, Російський драматичний театр, театр опери та балету, філармонія, Дім органної та камерної музики), які на високому професійному рівні задовольняли естетичні потреби мешканців міста та області. Була створена розвинута мережа дитячих музичних навчальних закладів: 80 музичних шкіл та 3 музичних училища. В 2006 році у Дніпропетровську відкрита консерваторія.


          З середини ХХ століття принципово змінюється кадрове забезпечення музичного училища, дитячих музичних шкіл області та інших закладів мистецтва. При певній кількості випускників російських консерваторій перевагу отримують вихованці українських консерваторій і, в першу чергу, Київської та Одеської.        


Підрозділ 4.2. “М. Оберман і його роль у розвитку піаністичної культури Дніпропетровщини” присвячений дослідженню творчості заслуженого працівника культури України, колишнього директора Дніпропетровського музичного училища ім. М.І.Глінки М. Обермана. Музикант отримав професійну освіту в класах В. Стешенко-Куфтіної, К. Михайлова, В. Косенка. Лауреат Другого Всеукраїнського конкурсу піаністів (1931, Харків) він став першим фаховим піаністом, який яскраво представив Київську піаністичну школу на Дніпропетровщині.


Піанізм М. Обермана позначений високою мистецькою культурою, тонким відчуттям стилю, точністю відтворення авторського тексту, глибокою продуманістю загальної концепції виконання. Програми його концертів складали твори Й. Баха, Л. Бетховена, Ф. Шопена, Р. Шумана, Ф. Ліста, П. Чайковського, С. Рахманінова, М. Метнера, твори українських композиторів. М. Оберман давав сольні концерти, концерти-лекції, комбіновані концерти, в яких перше відділення віддавалося сольному виступу, а друге – виступу в ансамблі, виступав у якості концертмейстера, а також у фортепіанних ансамблях. Просвітницька спрямованість його виконавства була присвячена, перш за все, пропаганді української національної культури у тому числі за межами України.


Вагомим є науковий доробок М. Обермана. Його стаття “Вопросы развития фортепианной техники у учащихся музыкальных школ”, опублікована у 1964 році, розкриває погляди досвідченого педагога на проблему удосконалення методів початкового навчання гри на фортепіано. За 34 роки (1940-1974) роботи в ДМУ М. Оберман підготував біля 70 фортепіанних педагогів, які стали продовжувачами основних принципів його педагогіки на Дніпропетровщині, в різних містах Україні та Росії. Серед них багато викладачів ДМУ: Г. Буц, А. Володченко, Л. Євсевська, Е. Кириловська, В. Лобода, Н. Михалькова, Г. Новосьолова.


В цілому діяльність М. Обермана була високо професійною та універсальною, однаково продуктивною в музично-просвітницькому, науково-методичному, педагогічному напрямках сучасного музичного мистецтва. Саме М. Л. Оберману належить заслуга створення на Дніпропетровщині системи навчальних закладів музичної освіти.


У підрозділі 4.3. “Педагогічні принципи С. Грибановської” відзначаються здобутки Дніпропетровської фортепіанної школи пов’язані з ім’ям відомого фортепіанного педагога С. Грибановської, яка працювала в ДМУ протягом 40 років (1947-1987), була заступником директора, головою циклової комісії фортепіанного відділу. Ґрунтовна музична підготовка, отримана нею спочатку в ДМУ у класі С. Храмова – вихованця Петербурзької консерваторії, а потім на фортепіанному факультеті Київської консерваторії імені П.Чайковського у класі професора А. Луфера, дозволила їй синтезувати в своїй діяльності кращі традиції Петербурзької та Київської піаністичних шкіл.


Окрема увага приділяється педагогічній системі С. Грибановської. Її педагогічна робота охоплювала спеціальне фортепіано, камерний та фортепіанний ансамблі, педагогічну та виконавську практики. В дисертації визначені основні засади її педагогічному методу.


За роки роботи в училищі С. Грибановська підготувала біля 90 спеціалістів, серед яких кандидат педагогічних наук, професор кафедри спеціального фортепіано Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського Н. Гарецька; кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри оркестрових інструментів Мелітопольського державного педагогічного університету В. Мітлицька; викладачі ДМУ Г. Гончарова, С. Ісакова, Н. Рашевська, Т. Серебряна, Н. Холодкова.


У підрозділі 4.4. “Творчі зв’язки з представниками піаністичної культури Одещини” простежується спорідненість шляхів формування професіональної фортепіанної культури в Одесі та Катеринославі-Дніпропетровську: відкриття музичних класів при Товариствах любителів музики, музичних класів при Одеському відділку ІРМТ (1886 р.) та при Катеринославському (1898 р.), перетворення їх у музичні училища в Одесі у 1897 році, у Катеринославі у 1901, створенні консерваторій в Одесі (1913 р.) та Катеринославі (1919 р.). Творчі зв’язки Катеринославщини з Одеською музичною школою починаються у другій половині XIX - початку ХХ століття і пов’язані з іменами П.Сокальського, відомих піаністів Ю. Лялевича, Д. Клімова, музикантів струнного квартету ─ Я. Коциана, Г. Ступки, І. Пермана, Л. Зеленки, композиторів ─ К. Корчмарьова та В. Золотарьова.


 


Центральною фігурою, яка поєднує Дніпропетровську та Одеську піаністичні школи стала Л. Гінзбург. Її школа мала яскраві індивідуальні риси, виконання її учнів ─ свій почерк. Випускники ДМУ прагнули продовжити освіту в Одеській консерваторії у класі професора Л. Гінзбург. У Дніпропетровському музичному училищі працювали випускниці Одеської консерваторії по класу професора Л. Гінзбург старший викладач фортепіанного відділу С. Ісакова, Н. Холодкова, працює Г. Ракітіна. О. Рисенко була директором Ялтинського педагогічного училища. Викладачами Дніпропетровського музичного училища стали Ю. Самара та І. Барашонкова також випускники Одеської консерваторії по класу професора Є. Вауліна. Є. Ваулін отримав початкову та середню музичну освіту саме у Катеринославі у класі викладача Н. фон Вільперт.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины