ВОКАЛЬНОЕ ТВОРЧЕСТВО АКТЕРА ДРАМАТИЧЕСКОГО ТЕАТРА: ИСКУССТВОВЕДЧЕСКИЙ И ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТЫ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ВОКАЛЬНОЕ ТВОРЧЕСТВО АКТЕРА ДРАМАТИЧЕСКОГО ТЕАТРА: ИСКУССТВОВЕДЧЕСКИЙ И ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТЫ
Альтернативное Название: Вокальна творчість АКТОРА ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ: мистецтвознавчий та ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання і методи дослідження; розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; подано відомості щодо впровадження результатів дослідження і перелік публікацій автора.


У Розділі 1 «Специфіка вокальної творчості актора в драматичному мистецтві» визначено ступінь вивчення проблеми в теорії і практиці сучасного вокального та театрального мистецтва, подано огляд літератури з даного питання та окреслена джерельна база дослідження; виявлено роль вокально-сценічної творчості актора в контексті сучасної режисури, розкрито сутність та специфіку вокально-акторської майстерності.


Підрозділ 1.1. «Огляд літератури та теоретична база дослідження» присвячений теоретичним аспектам вивчення проблем вокальної творчості в контексті драматичного мистецтва. У процесі роботи вивчено та систематизовано літературні джерела, які за спрямованістю розподілено на чотири групи.


Першу групу склали праці і публікації, присвячені природі свідомого опанування творчих процесів. У вітчизняній літературі досліджувалися: сутність, структура та соціальна роль творчості (А. Коршунов, О. Лосєв та ін.); зміст творчості (Г. Батіщев, М. Бердяєв та ін.); місце і роль уяви у творчому процесі (В. Библер, Б. Кедров та ін.). Зазначені джерела стали основою для проведеного нами аналізу феномену творчості


Другу групу джерел склали дослідження, що висвітлюють проблеми взаємовідношення вокальної виразності та акторської гри в процесі еволюції драматичного мистецтва. Театральна реформа, здійснена на межі ХІХ і ХХ ст. засновниками Художнього театру К. Станіславським і В. Немировичем-Данченком, суттєво вплинула і продовжує впливати на розвиток сценічного мистецтва в усьому світі. Вона спричинила докорінний перегляд і оновлення всіх складових діяльності сучасного театру, торкнулася сфери вокальної творчості драматичного актора.


Художньо-змістовну роль вокальної музики неодноразово підкреслювали майстри сцени світового рівня (Б. Брехт, П. Брук,
Є. Вахтангов, М. Горчаков, Ю. Завадський, 
Л. Михайлов, Д. Стрелер, О. Таїров). Процес творчої взаємодії музики та художньої концепції драматичної вистави є предметом досліджень багатьох сучасних вчених
(І. 
Бродова, Т. Грум-Гржимайло, Т. Кудінова, О. Мальцева, І. Меєрович, О. Ольхович, Н. Таршис). Виявляючи особливості вокальної творчості актора, ми проаналізували літературні джерела, присвячені специфіці акторського мистецтва. У цьому контексті цінні спостереження та теоретичні висновки містять праці Б. Захави, П. Єршова, Є. Колмановського, М. Кнебель,
І. Мар’яненка, В. Мейєрхольда,
Ю. Стромова, С. Юрського.


Третю групу джерел складають дослідження, присвячені проблемам особистості. Необхідно підкреслити, що сучасний зміст проблеми психологічної структури творчої особистості відбивається в міждисциплінарних пошуках учених Л. Виготського, Б. Зона, В. Кочнєва,  О. Михайличенка, Н. Рождественської, О. Рудницької,  С. Сисоєвої,  Л. Тальян,  Д. Узнадзе, та ін.


Четверту групу складають праці в яких аналізуються важливі тенденції вокального мистецтва. Питання історії, теорії та методики вокального мистецтва досліджуються в працях В. Багадурова, Б. Гнидь, І. Назаренка. Особливе значення у вивченні питань, пов'язаних з процесом вокального виховання актора драматичного театру, належить літературі, присвяченій проблемам вокальної мови (К. Злобін, В. Морозов, Л. Стулова, С. Юдін). Важливими джерелами, в яких розглядається проблематика функціонування психофізіологічного комплексу в процесі вокальної діяльності стали праці Д. Аспелунда, Л. Дмитрієва, Ф. Засєдатєлєва, А.  Здановича, Ю. Фролова. 


Психолого-педагогічний аспект дисертації зумовив залучення   вокально-методичної та мистецтвознавчої літератури, що  відбиває творчі ідеї сучасних педагогів-вокалістів – це дослідження В. Антонюк, І. Герсамія, Н. Гребенюк, Л. Василенко, Д. Євтушенка, О. Єрошенко, М. Жишкович, І. Колодуб, О. Стахевича, П. Троніної.


У результаті аналізу наукових джерел встановлено, що в наявних публікаціях залишаються поза увагою важливі проблеми, зокрема, комплексний розгляд вокальної творчості актора драматичного театру як окремого явища.


У підрозділі 1.2. «Вокально-сценічна творчість як компонент сучасної режисури» шляхом аналізу музичних вистав сучасного драматичного театру виявлено функцію вокально-сценічної творчості актора в контексті сучасної режисури. Художня єдність сучасної драматичної вистави сприяє небувалій дієвості взаємозалежних театральних постановок, у яких вокальне мистецтво – художньо-змістовна, творча домінанта.


Звернення режисерів драми до вокально-сценічної творчості з початку ХХ ст. здійснювалося усвідомлено – воно осмислювалося як головна проблема. У творчості таких видатних діячів театральної культури початку XX ст., як Б. Брехт, П. Брук, Є. Гротовський, Д. Стрелер (європейський театр); В. Мейєрхольд, В. Плучек, М. Розовський, О. Таїров, Г. Товстоногов (радянський театр); М. Кропивницький, Л. Курбас, М. Садовський, П. Саксаганський (український театр) вокальне мистецтво пронизуючи всю структуру спектаклю, є одночасно емоційним і конструктивним стрижнем постановки.                                               


Вокальна творчість драматичного актора, вбираючи та акумулюючи специфіку сценічної дії, стала повноправним компонентом професійної діяльності драматичного театру XX-XXI ст. Висока вокальна культура є творчим підгрунтям багатьох талановитих акторів: О. Абдулова, В. Золотухіна, М. Караченцова, Є. Лєбєдєва, А. Миронова, Т. Міхіної, Д. Пєвцова, Н. Сумської, А. Фрейндліх, К. Хабенського,  А. Хостикоєва та ін.


Розширення сфери впливу вокального мистецтва стає основним критерієм  художності сучасної режисури. Переконливе тому підтвердження – вистави І. Афанасьєва, М. Захарова, Ю. Любімова, М. Розовського, К. Серебренікова, що увійшли до скарбниці світового театру XX-XXI ст. Драматичний конфлікт, трактування персонажів, жанр вистави, його стиль величезною мірою випробовують вплив вокального мистецтва. Унаслідок цього сьогодні постає проблема виховання драматичного актору універсального типу, який має досконало володіти як акторською, так і вокальною майстерністю – «актора, що співає».   


Враховуючи принципову єдність музики та драми, що гармонійно сполучаються у сучасних постановках, виникає необхідність введення до наукового обігу поняття «вокальна тема ролі» як найбільш художньо-змістовного компоненту «музики ролі» (за Н. Таршис). Саме вокальна тема ролі є тією складовою образу актора, що впливає на сутність сценічної інтерпретації. Сучасні митці створюють особистий напрям режисури, в якому домінуючою ланкою реалізації внутрішнього переживання актора є вокальна тема ролі, втілення якої характеризує ступінь високої майстерності актора, що співає, у сучасному драматичному театрі.


У підрозділі  1.3. «Вокально-акторська майстерність: сутність та специфіка» розглядаються специфічні особливості взаємодії вокального виконавства та акторської гри в драматичному театрі. Головною метою актора став процес створення  яскравого сценічного образу. На відміну від «співака-актора», вокально-сценічний образ  якого підпорядкований законам музики, вокальне мистецтво актора, що співає, узгоджується з законами драми (схема 1, с. 13). Головним художньо-змістовним компо-нентом в процесі створення сценічного образу стала вокально-акторська майстерність – гармонійне поєднання вокально-технічних та художніх завдань, що реалізуються драматичним актором на драматичній сцені та відображають специфіку створення  сценічного образу.


З урахуванням характеристики акторських здібностей з одного боку, і аналізу вокально-виконавської творчості співака, з іншого, визначено та проаналізовано вокально-сценічні якості актора драматичного театру, який здатний:


а) за допомогою акторських дій (слово, спів, рух, міміка, ритм) знайти найвиразнішу вокально-сценічну форму для всього різноманіття як внутрішніх, так і зовнішніх ознак, властивостей та дій зображуваного образа;


б) збудити в собі безперервний послідовний ряд думок, бажань, самопочуттів, ритмів, реакцій, дій і відношень до партнера, об'єкта, пропонованих обставин, властивих зображуваному образові і спрямованих на досягнення поставленого перед собою вокально-сценічного завдання;


 в) швидко привести себе у творчий вокально-сценічний стан;


 г) професійно розпоряджатися своїм голосом;


 д) здатність організувати і спрямувати всі свої творчі сили на виконання вокально-сценічних завдань.


Специфіка взаємовідносин акторської майстерності та вокальної творчості дозволяє позначити ще одну форму діяльності актора, що співає, яка передує здійсненню вокально-сценічного процесу – вокально-сценічну установку. Ця установка, як форма усвідомлено-цілеспрямованої діяльності актора, що співає, містить мету (сценічний образ), засіб (акторські дії), процес діяльності (вокально-акторську майстерність). Результатом  взаємодії  вищезгаданих компонентів установки виступає акторсько-вокальний діалог.


Таким чином, акторсько-вокальний діалог – це необхідний художньо-змістовний елемент сучасного сценічного мистецтва, що виник у результаті творчих взаємовідношень акторської гри та вокальної виразності. Саме він повною мірою розкриває особистість актора, що співає, внутрішню і зовнішню сторони його професіоналізму, природу та логіку акторських дій в органічній взаємодії з вокально-виконавською творчістю.


У Розділі 2 «Феномен особистості “актора, що співає”» розкриваються суттєві параметри творчої особистості актора драматичного театру універсального типу.


У підрозділі 2.1. «Динаміка розвитку творчої особистості “актора, що співає”» характеризуються особливості формування його творчої особистості.  Величезне значення для вокально-сценічної діяльності має темперамент, саме він є однією зі складових характерологічного портрета митця. Це означає, що при відповідних умовах і методах виховання вокально-сценічних навичок можна корегувати деякі риси характеру актора, що співає, – підсилювати необхідні і гальмувати небажані. У дослідженні розглядаються фактори, що впливають на становлення особистості актора: психофізіологічні задатки, характерологічні особливості, світовідчуття та світогляд, мотивація, спрямованість на естетичні потреби, усвідомленість і неусвідомленість.


Опираючись на принципи театральної методології, засновані на органічному процесі психофізичної єдності, ми встановили, що: вокально-сценічні відчуття актора укладаються в утворенні необхідних внутрішніх (психічних) умов для природного та органічного зародження вокально-сценічної дії. Озброєння актора внутрішніми відчуттями пов'язане з формуванням у нього здатності викликати в собі правильне самопочуття, той внутрішній стан, при відсутності якого творчість виявляється неможливою.


Стан творчості актора, що співає складається з ряду пов’язаних між собою елементів (за Б. Захавою )


- відчуття активної зосередженості (сценічна увага);


- відчуття вільного від зайвої напруги тіла  (сценічна воля);


- відчуття правильної оцінки запропонованих обставин (сценічна віра)


і виниклі на цій основі готовність і бажання діяти.


Саме ці відчуття необхідно враховувати в процеси формування вокально-виконавської майстерності актора драматичного театру.


У підрозділі 2.2. «Роль особистісно-орієнтованого підходу в вокальній творчості драматичного актора» доводиться, що в процесі розвитку творчої особистості актора, що співає, виникають нові методи вокальної підготовки, зорієнтовані на вокально-сценічну діяльність майбутнього актора драматичного театру. Тому виникає необхідність створення системи підготовки актора згідно тенденцій сучасного театрального мистецтва, а саме, впровадження в процес вокальної підготовки актора принципів  особистісно-орієнтованої педагогіки. Унаслідок цього визначається особистістно-акторська функція в структурі особистісно-орієнтованого підходу,  яка концентрує в собі всі особистісні процеси актора, що співає (його асоціації, життєвий і духовний досвід), під час яких включається інтелект та уява, розкриваються найтонші внутрішні взаємозв'язки, відбуваються несподівані зіставлення й алюзії.


В процесі створення  вокально-сценічного образу, акторові, що співає,  необхідно постійно вдосконалюватися як в особистісному, так і в професійному плані. Основою безперервної роботи над вокальним твором, тривалість якого буває різною є відпрацьована система рефлексії.


Найважливішим моментом для викладача вокалу є здатність показати майбутнім акторам механізм дії і можливості рефлексації, розкрити її  загальнолюдський і водночас особистісний характер, навчити відповідним технологіям. Знання і вивчення цих процесів дає можливість розробити програму комплексно-індивідуального розвитку студента-актора – сутність особистісно-орієнтованого підходу. У його межах нами складено діагностичну карту-характеристику, яка розкриває особливості здібностей студента-актора, що співає: характеристика голосу і зовнішні дані; виявлення дефектів звука; недоліки голосу і шляхи їх подолання; репертуарний список творів; аналіз технічної частини вокальної підготовки на початку і наприкінці навчання; аналіз виступу на драматичній сцені.


Розділ 3 «Єдність вокально-технічної та вокально-художньої майстерності актора» розглядає проблеми формування і розвитку вокально-сценічних навичок актора, що співає.


Підрозділ 3.1. «Особливості формування вокально-сценічних навичок» присвячений проблемі опанування актором навичок співу та володіння ним голосовим апаратом. Досвід теоретичного осмислення методичних принципів і прийомів співу драматичного актора недосконалий, але вокально-виконавські традиції драматичного театру з його різноманітністю, психологізмом та реалізмом, надають можливість визначити специфіку співу, виражену у тісному зв'язку вокальної та мовної інтонацій.


У процесі формування  вокально-сценічних навичок у актора драми виробляються певні вокально-технічні, вокально-художні стереотипи, що відповідають художньому мисленню та вокально-виконавській спрямованості актора в цілому. Фундаментом у процесі усвідомлення і практичного засвоєння актором вокально-сценічного матеріалу є аналітична робота. Особистісний педагогічний та виконавський досвід, а також аналіз методичної і мемуарної літератури дає підставу стверджувати, що вокально-слухові уявлення мають велике значення, для будь-якого виду вокально-сценічної діяльності, оскільки вони пов'язані з вокально-руховими уявленнями. Варто підкреслити, що вокально-слухові уявлення, які виникають в процесі вокально-сценічної діяльності, активно впливають на якість цієї діяльності,  удосконалюючи її через опанування прийомів голосотворення.


Підрозділ 3.2. «Етапи створення вокально-сценічного образу» висвітлює питання діалектики вокального твору та змісту вокальної драматургії сценічного образу актора, що співає. Структура вокально-сценічного образу залежить від багатьох чинників. Її основою є система етапів пізнання драматичним актором вокального твору.


Перший етап –  ознайомлення з твором, сприйняття нового вокального матеріалу актором, що співає. Починається процес планомірного вспівування, формування необхідних вокально-технічних та художньо-виконавських навичок. В цей час вирішуються проблеми, пов’язані з вокально-технічним аналізом: діапазон, теситура, дикція, дихання, резонатори. Далі йде заглиблення в авторський образ завдяки  сполученню вокально-технічних і драматичних виражальних засобів, які формують вокально-сценічні навички.


      Другий  етап  – виконання на драматичній сцені перед глядачем, який стає учасником вокально-сценічної дії. Реакція  глядачів,  відгуки  критиків, стимулюють вокально-сценічну роботу актора, що співає. 


      Третій етап – удосконалення вокально-технічних та вокально-художніх навичок з урахуванням реакції глядачів, тобто вокально-сценічний образ народившись живе своїм самостійним життям і вимагає подальшої роботи вдосконалення.


 


      На основі цих трьох етапів запропоновано структуру процесу створення вокально-сценічного образу.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины