ТВОРЧІСТЬ ВІТАЛІЯ КИРЕЙКА В АСПЕКТІ БІОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ТВОРЧІСТЬ ВІТАЛІЯ КИРЕЙКА В АСПЕКТІ БІОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Альтернативное Название: ТВОРЧЕСТВО Виталия Кирейко В АСПЕКТЕ биографических исследований
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено його мету й завдання, охарактеризовано методологічні й теоретичні засади, висвітлено наукову новизну та практичне значення, надано інформацію про апробацію та публікації результатів дослідження.


У першому розділі «Теоретико-методологічні засади біографічних досліджень як науки» висвітлено коло теоретичних проблем біографістики як науки, визначено термінологічний апарат і наукові дефініції, окреслено теоретико-методологічні принципи біографічних досліджень композиторів.


У підрозділі 1.1. – «Концепційні принципи визначення понять “біографія”, “біографіка”, “біографістика”, “біографічний метод”, “життєвий світ”» – розкривається зміст указаних понять та даються різні погляди на їх тлумачення.


У сучасному наукознавстві поширено паралельне використання термінологічно близьких понять. Це дає підстави для нових підходів у розумінні основних положень науки; важливим питанням стає уточнення категоріального апарату біографічних досліджень.


За твердженням учених, поняття біографії визначається як історико-культурологічне явище, пов’язане з висвітленням життєдіяльності людини з урахуванням історико-культурного процесу.


Категорію «біографіка» визначив російський учений І. Бєлєнький як систему філософсько-методологічних, історіографічних та історико-культурних знань про біографічні жанри, смисл та завдання біографічного мислення і пізнання.


Вважаючи термін «біографіка» прикладним, український учений В. Чишко вперше вводить поняття «біографістики» як дисципліни, що вивчає історію, теорію та практику історико-біографічних досліджень, охоплює усю сукупність біографічних джерел, досліджень та різновидову біографічну продукцію.


У дисертації в терміні «біографічні дослідження» поєднано всі поняття і визначено його як науку, в межах якої вивчається історія, теорія, методологія та практика біографії, а також сукупність усіх біографічних джерел.


Біографія митця – особлива категорія науково-біографічних досліджень, у якій органічно поєднано життєпис і творчість композитора – ту духовну ауру, що є найголовнішою стрижневою лінією його життя.


У підрозділі 1.2. – «До історії питання розвитку біографістики» – йдеться про шляхи становлення біографістики як науки, окреслюються й характеризуються етапи у створенні біографічних досліджень в Україні.


Витоки біографічних праць сягають найдавніших часів, але ця галузь донині залишається найменш науково обґрунтованою. Поки що не розроблено науково-методологічні принципи для таких категорій біографічних досліджень, як творчо-мистецькі.


У підрозділі 1.3. – «Рівень визначення музикознавчих біографістико-монографічних формул» – розкрито теоретико-методологічні принципи науково-біографічних монографій. Незважаючи на те, що в сучасному музикознавстві як історичній науці накопичений величезний матеріал від коротких критико-публіцистичних статей та нарисів до великих монографій (Л.Архімович і М.Гордійчук, І.Драч, Ю.Келдиш, Л.Кияновська, І.Нестьєв, С.Павлишин, В.Рожок, Т.Хентова, М.Черкашина), у яких практично висвітлюються біографії композиторів або вчених-музикознавців чи діячів культури, на сьогодні ще немає наукової узагальнюючої праці, присвяченої проблемі їх теоретичного обґрунтування.


У дисертації закладено наукові підвалини методології біографічної репрезентації особистості композитора. Біографія митця осмислюється в контексті комплексу методик та методів історії, музикознавства, психології, соціології, філософії, епістології й літературознавства.


За дослідженням, методологічні аспекти науково-біографічних монографій знаходять своє відображення у найкращих зразках, що відзначаються такими критеріями:


1. Історична репрезентація особи в контексті її часу.


2. Аналіз середовища та оточення митця; вплив на його творчість.


3. Складання родоводу митця в аспекті генеалогічних досліджень.


4. Науково-теоретичний аналіз творчості митця і фактів його біографії.


5. Хронологічне відтворення життєвого шляху та історико-культурної ситуації.


6. Використання усіх можливих біографічних джерел як інституційного, так і особового походження.


7. Чітка визначеність усіх використаних джерел, повнота інформації.


8. Увага до внутрішнього світу людини, її свідомості та психології.


9. Реконструкція світоглядних, наукових, художньо-музичних, політичних та інших поглядів митця, його ставлення до життя й людей.


10. Осмислення моральних цінностей і вчинків особи.


11. Простеження різних етапів творчості, їх особливостей щодо жанрово-стильової та змістовної палітри.


12. Вплив особистого життя на художню творчість.


13. Оцінка значення творчої діяльності особистості.


У підрозділі 1.4. – «Біографія композиторів як об’єкт дослідження» – проаналізовано підходи до класифікації біографічних праць та визначено основні принципи створення біографій композиторів: історичний, що включає взаємодію суб’єкта й соціума, біогенетичний, психологічний, джерелознавчий та музично-аналітичний.


Метод історизму, конкретно-історичного підходу, врахування обставин місця й часу вважається головним у біографічному дослідженні композиторів. У дисертації життєвий і творчий шлях В. Кирейка подається в хронологічному порядку (згідно з періодизацією) та в контексті епохи – з дослідженням соціально-політичного, історико-культурного та музичного середовища, що оточувало митця.


Важливою складовою історичного методу є взаємодія суб’єкта і соціума – дослідження тих чинників, які обумовлюють здатність особистості існувати в умовах навколишнього середовища: її поведінку, вчинки, характер спілкування, погляд на довколишній світ, історичні події (оцінка й участь у них), громадянські позиції в усіх проявах.


Оповідь про історію індивідуального життєвого шляху митця відображено у проявах взаємодії зовнішніх подій та його психіки. Саме тому одним із найважливіших для розкриття біографії є психологічний метод: дослідження генетико-психологічних (вроджених) і соціально-психологічних властивостей, що сприяють виявленню емоційного ставлення до фактів свого та оточуючого буття (почуттів, переживань, інтуїції, натхнення, духовного світу, мотивів творчості і т. д.)


Необхідною для біографічних досліджень є генеалогія, тобто історія роду митця в усіх проявах життя його представників. При створенні біографії В. Кирейка бралося до уваги генеалогічне коріння роду, традиції та звичаї, які передалися митцю спадково, вплив батьків, зв’язок поколінь, залучався біогенетичний метод. Було відтворено родовід В. Кирейка, особливу увагу приділено ціннісним орієнтирам козацьких предків Віталія Дмитровича, погляди яких спадково стали найважливішими в його житті.


Музично-аналітичний метод допомагає у дослідженні й науковому осмисленні творчого доробку митця, що є породженням високого духовно-інтелектуального потенціалу мистецької особистості.


Для створення правдивої біографії митця важливо науково й критично проаналізувати всі можливі історичні джерела: архівні документи, епістолярії, мемуари, щоденники та інші джерела особового походження, а також ознайомитися з усіма рукописними й опублікованими творами митця, охарактеризувати правдиві й вірогідні факти, об’єднати суб’єктивні й об’єктивні фактори, що обумовили діяльність особистості.


Розділ 2 – «Творчість Віталія Кирейка як предмет біографічно-монографічного дослідження» – присвячено комплексному розкриттю творчого надбання В.Кирейка у контексті його часу. Музична спадщина композитора становить важливий етап у розвитку української музики другої половини ХХ – початку ХХІ ст.


Композиторськими задумами митця охоплено різноманітні теми і практично всі музичні жанри, великі й малі музичні форми. Вражає надзвичайна насиченість і різноаспектність надбань композитора – у списку його творів на сьогоднішній день налічується 266 опусів. У творчому доробку є 5 опер (драма-феєрія «Лісова пісня», романтична драма «У неділю рано», гротесково-сатирична феєрія «Марко в пеклі», камерна комічна опера «Вернісаж на ярмарку» і опера-драма «Бояриня»), 4 балети («Тіні забутих предків», «Відьма», «Оргія» і «Сонячний камінь»), 10 симфоній, симфонічні поеми, фантазії, 4 квартети, 2 тріо, квінтет, концерти для скрипки, віолончелі та подвійний з оркестром, «Симфонічні варіації», Поема й Фантазія для фортепіано з оркестром. Багато творів написано для фортепіано, серед них 10 фортепіанних сонат, цикли варіацій та п’єс. Не оминув композитор своєю увагою й інші інструменти, створивши композиції для скрипки, віолончелі, альта, усіх оркестрових і народних інструментів. В.Кирейко є також автором двох кантат, ораторії та близько 100 романсів і хорових творів.


Основною ознакою композиторського стилю В.Кирейка є яскрава національна визначеність його музики. Поряд з високою інтелектуальністю, витонченістю, письму В.Кирейка притаманна душевна щирість, чистота емоцій, досконале художнє відтворення душевного світу митця. У ліричній наповненості емоційного настрою відчувається поетика художнього вислову, помітним є психологічно вивірене ставлення до оспіваних у творах подій, відображення світосприйняття і світогляду українського народу. Композитор є носієм глибоких національних та класико-романтичних традицій української академічної музики. У його творчості органічно синтезуються національні та європейські здобутки.


З особливим пієтетом ставлячись до української класичної літератури (усі лібрето музично-сценічних творів митця написані на сюжети українських класиків), композитор запропонував нову концепцію філософського credo Лесі Українки (опери «Лісова пісня», «Бояриня», балет «Оргія», романси на тексти поетеси). При тому розширена палітра жіночих образів, що підіймаються на високий рівень категорії трагічного. Відкриваючи заборонену раніше драму «Бояриня», В.Кирейко заглиблюється в концепційний простір п’єси Лесі Українки, пропонує нове трактування її змісту, музичними засобами відтворює не тільки поетику, а й соціально-політичний контекст літературного першоджерела.


Митець виступив новатором-експериментатором на рівні жанрів, написавши перший в Україні Подвійний концерт для скрипки й віолончелі з оркестром, першу сатиричну оперу-феєрію «Марко в пеклі» та камерно-комічну оперу «Вернісаж на ярмарку».


Розвиваючи традиції М.Лисенка, М.Леонтовича, Л.Ревуцького, В.Кирейко підняв до рівня філософських узагальнень основоположні риси національного світовідчуття в «Обробках пісень з Полтавщини» та інших творах, у яких використовуються фольклорні надбання (особливо в опері «Лісова пісня», балеті «Тіні забутих предків» і найкращих вокальних та інструментальних творах).


Своєю симфонічною творчістю В.Кирейко продовжив розвиток принципів російських композиторів-«кучкістів» і примножив досягнення українського симфонізму після полотен Л.Ревуцького і Б.Лятошинського, що вже стали класичними. Традиційні жанри й форми композитор наповнює оригінальним змістом і палкою творчою енергією, надає індивідуального відтінку кожному з них. У симфоніях митця немає зовнішнього винахідництва й стилістичного перебільшення. Драматургія і засоби виразності підпорядковуються розкриттю змісту, передачі ідей звеличення Людини, утвердженню цінності її внутрішнього світу. Ці ідеї гуманізму, притаманні естетиці романтизму, є визначальними й у творчості В.Кирейка.


Творчий шлях В.Кирейка не був легким: митцеві довелося пережити голодомори, війну та труднощі соціально-історичних зрушень. Проте він залишився вільнодумним українським патріотом, який завжди вболіває за долю свого народу, збереження рідної мови, традицій та духовної культури нації.


Підрозділ 2.1«Становлення особистості художника. Періодизація творчості» – складається з кількох пунктів.


2.1.1. «Біогенетичні та психологічні особливості В.Кирейка періоду дитинства та юності». Тут розкрито історію формування майбутнього митця з погляду біогенетичних особливостей, які передалися йому спадково.


Родовід митця досить розгалужений: він добре пам’ятає своїх предків. Рід Кирейків – козацького походження, ніколи не знав підневільного кріпацтва, був гордим, незалежним, волелюбним і сильним. Саме ці риси характеру передалися майбутньому композитору від його прадідів.


Психологічний тип особистості В.Кирейка можна визначити як інтровертний, тобто заглиблений у свій внутрішній світ; митець глибоко переживає душею всі події, схильний до трагічних сплесків. За своєю натурою Віталій Дмитрович – м’яка, інтелігентна, не схильна до конфліктів людина. Але в мистецтві він непохитно дотримується високих класичних принципів і сміливо їх захищає. Головними психологічними рисами В.Кирейка є: негаласливий патріотизм (невичерпна любов до рідної землі, мистецтва й фольклору), поетично-творче світосприйняття, шляхетність, волелюбність, працьовитість, чесність, скромність, порядність, принциповість, прозорливість. Ці вроджені риси, разом із музичним талантом, заклали основу майбутнього композиторського світогляду. Із соціально-психологічних властивостей особистості у митця з дитинства проявився спостережливий, самозаглиблений характер, зосередженість на переживаннях суб’єктивного внутрішнього світу.


У пункті 2.1.2. Розвиток особистості в аспекті «суб’єкт і соціум» висвітлено фактори, які сприяли становленню мистецької й громадянської позицій В.Кирейка на етапі формування.


Чинниками, які вплинули на розквіт композиторського дару композитора, сформували основу його світогляду, стали:


а) зацікавленість з дитинства народними піснями та звичаями;


б) високий професійний рівень видатних викладачів Київської консерваторії, у яких навчався юнак (Л.Ревуцький, Б.Лятошинський, П.Козицький, Г.Таранов, М.Скорульський, М.Вериківський);


в) насиченість концертного й театрального культурного життя столиці;


г) спілкування з цікавими й талановитими людьми епохи (П.Тичиною, М.Рильським, В.Забаштою, А.Німенком, А.Коломійцем, П. і Г. Майбородами та ін.);


д) соціально-політичні події та їх наслідки (Постанови ЦК ВКП(б) 1948-1949 років, цькування української інтелігенції, звинувачення у «буржуазному націоналізмі», голодомори).


Усі зазначені фактори вплинули на формування світоглядних позицій композитора. Творчість його несе в собі карб трагічного часу, за якого винищувалися цілі покоління, ламалось життя мільйонів людей. Індивідуальна позиція В.Кирейка полягала у збереженні чистих національних джерел, у міцних традиційних музичних принципах. З особливою пошаною ставлячись до творчості М.Лисенка, розвиваючи традиції свого вчителя Л.Ревуцького та улюблених романтиків, композитор «оберігає» свій смак, лишаючись у своєму поетичному світі внутрішньо відчуженим від музичного процесу, який іде врозріз із його ідеалами.


Ці тенденції яскраво проявилися в перших романсах, хорах В.Кирейка, а також у його першій симфонії, сюїтах та програмних увертюрах.


У пункті 2.1.3. «Особливості творчості митця періоду зрілості (кінець 1950‑х –1980‑ті рр.)» йдеться про найбільш яскравий, важливий і фундаментальний період у житті композитора. Окреслено особливості епох «шістдесятництва» та «неосталінських» 1970‑х років, а також розглянуто твори В.Кирейка кінця 1950–1980‑х рр., які символізували період розквіту його таланту.


Кінець 1950–1960‑ті рр. стали епохою послаблення політичного й ідеологічного тиску, повернення суспільства до гуманістичних цінностей, відродження ідеї високої національної духовності, народження плідних ідей і проектів, прагнення до свободи самовираження (нагадаймо, що в 1958 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС про виправлення помилок, допущених у політиці партії щодо мистецтва та літератури у 1948 та наступних роках). Помітними стають прагнення досягти у творчості нової якості на основі розвитку традицій, потяг до відродження цінностей минулого та гостре відчуття сучасності. З одного боку, в тематиці мистецтва 1960‑х рр. посилюється громадянське звучання, зростання самосвідомості митців. З другого боку, до мистецького простору долучаються міфологічні образи і загадковий світ підсвідомих реалій, сутностей буття. Музична культура цього періоду, незважаючи на конфліктні зіткнення різних поколінь, відзначається цілісністю, оптимістичним, життєствердним пафосом, духовним сплеском і зверненням до набутої національної спадщини, що підняло мистецтво 1960‑х років до рівня найвищих узагальнень епохи.


Поруч із композиторами-новаторами, які шукали модерних мовно-стилістичних шляхів у мистецтві, активно працювали корифеї української музики, які інтегрували у своїй творчості зв’язок із традиціями культури попереднього періоду, – Л.Ревуцький, Б.Лятошинський, С.Людкевич та їх послідовники – В.Кирейко, М.Колесса, А.Кос-Анатольський, Г. і П.Майбороди, Ю.Мейтус, Г.Таранов, І.Шамо, А.Штогаренко та інші. Вони сповідували загальноприйняті стабільні орієнтири, неперервні національні традиції, тримали фундамент вітчизняної культури. Основними рисами тематики 1960‑х рр. були: спрямованість на людину, її внутрішній світ, єдність об’єктивного й суб’єктивного начал, звернення до загальних проблем мистецтва.


В.Кирейко в ті часи теж цікавився «вічним сенсом» життя, переосмислюючи основні поняття, спрямовуючи їх розуміння в бік стабільності, ґрунтовності, спираючись на свою індивідуальну творчу позицію, власною філософією життя намагаючись протидіяти шаленому новаторству епохи. Він не відкривав нових стилістичних засобів, а користувався арсеналом старих, видозмінюючи їх залежно від змісту твору.


Важливою подією не тільки в житті В.Кирейка, а й знаковою для української оперної творчості став вихід у світ його першої опери за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня» (ор. 18, 1957 р.), що зробила ім’я композитора всесвітньо відомим.


Драма-феєрія Лесі Українки – один із шедеврів української класичної драматургії, який завдяки самобутності й високому художньо-філософському узагальненню зміг піднятися на загальноєвропейський рівень. Опера В.Кирейка «Лісова пісня» за власним лібрето стала першою значною творчою перемогою, яскравим кульмінаційним злетом, який відкрив етап творчої зрілості митця. В.Кирейко стверджується як композитор постромантично-фольклорного поетичного напрямку з тяжінням до відображення філософської сутності людської свободи, національної міфології, конфліктного бачення дійсності.


Вагомим внеском В.Кирейка у скарбницю української балетної музики став його перший балет «Тіні забутих предків» (ор. 21, 1959 р.) за однойменною повістю М.Коцюбинського. Цей твір ще раз показав талант молодого композитора у сфері театральної музики, підтвердив його потяг до лірико-психологічної драми. За своєю ідейною концепцією та музичною мовою балет близький до опери «Лісова пісня». Композитор змінює не ідею, а жанр втілення своїх думок. В.Кирейко стояв на порозі славнозвісного «шістдесятництва», втіливши романтичне бачення трагічного і, разом з тим, світлого й чистого почуття героїв М.Коцюбинського. Повість «Тіні забутих предків» можна назвати українським варіантом незабутніх трагедій про Ромео і Джульєтту, Орфея та Еврідіку: адже в ній трагічна загибель головних героїв так само стає символом величі людського духу. В.Кирейко був першим, хто звернувся до повісті М.Коцюбинського. Трактуючи образи першоджерела, композитор використовує й перетворює мотиви гуцульського фольклору, відтворює складні моменти психологічних переживань героїв, застосовуючи принцип лейттематизму. Важливою рисою балету, як і опери «Лісова пісня», є яскравий симфонічний розвиток основних музичних образів.


Одним із показових творів вокальної спадщини В.Кирейка став цикл «10 обробок українських народних пісень для голосу і фортепіано» (ор. 26, 1961 р.). Ці обробки стали не просто своєрідною лабораторією для створення більш масштабних полотен митця, а й ще раз підняли народну пісню на високий рівень філософських узагальнень.


Визначними у творчості В.Кирейка стали наступні дві опери – романтична драма «У неділю рано» (ор. 35, 1965 р.) та сатирична феєрія «Марко в пеклі» (ор. 36, 1966 р.). Композитор одним із перших переосмислює традиції української літературної класики, втілює найкращі її зразки, розширюючи жанрову палітру своїх опер. На оперу «У неділю рано» композитора надихнула трагічна повість О.Кобилянської «У неділю рано зілля копала» за мотивами української народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю». Опера «Марко в пеклі» (за однойменною сатиричною п’єсою І.Кочерги) знаменувала новий поворот у творчості митця у гротескно-сатиричний бік (що стало однією з генеральних тенденцій слов’янської музики 1960‑х рр.). Ця опера відрізняється від усіх попередніх і наступних творів В.Кирейка своєю характерною образністю, специфічною музичною стилістикою, жанрово-драматургічними й сценічними особливостями. Застосовуючи драматургічний прийом «висміювання через жанр», В.Кирейко показує своє ставлення до відображених подій, апелюючи до нових соціальних реалій.


Гуманістична наповненість характерна для всіх творів митця, у тому числі й жанру симфонії. У лірико-драматичних чотиричастинних Третій (ор. 50, до мінор) та Четвертій симфонії (ор. 59, Ре мажор) В.Кирейко втілює своє бачення симфонізму на основі національного тематизму. Автор не використовує фольклорних цитат, проте мелодизм його тем близький до народнопісенного (цим підтверджуються пошуки синтезу національних і загальноєвропейських класично-романтичних традицій).


Епоха 1970‑х років відзначилася суттєвим погіршенням політичної ситуації в країні. З приходом до влади Л.Брежнєва закінчилася хрущовська відлига, почалися переслідування й арешти передових діячів культури за критику існуючого ладу, втілювалася у життя програма суцільної русифікації, що вело до нехтування нашої багатовікової культури, мови й традицій. Звинувачення нелояльних до влади українських діячів культури у націоналізмі стали доволі частим явищем. Цей своєрідний неосталінський період з утисками інтелігенції спричинив появу в українській літературі дисиденства на базі шістдесятництва. Прогресивно налаштовані представники інтелігенції, у тому числі й В.Кирейко, виступали проти безпричинних арештів і покарань дисидентів. У творчості В.Кирейка 1970–1980‑х років відображено ті політичні й соціальні події, свідком і учасником яких він був. Музика В.Кирейка сповнена глибиною філософського мислення, помітною є здатність митця сприймати дійсність з усіма її суперечностями й напруженими конфліктами.


З-під його пера з’являються дві яскраві фортепіанні сонати (ор. 63 і ор. 78), «Поема» для фортепіано з оркестром (ор. 74), цикл романсів «Барви легенд» на слова А.Німенка (ор. 72) і струнний квартет №1 (ор. 73). У 1971 р. створено Концерт для скрипки й віолончелі з оркестром ля мінор (ор.65) – один із перших в Україні подвійних концертів. Написаний на хвилі творчого піднесення композитора, твір відзначений яскравістю й виразністю образів, емоційністю й майстерністю музичних засобів.


Епіко-ліричний класичний цикл Симфонії №6 (ор. 91, ре мінор, 1977 р.) привертає увагу глибоким змістом, логічністю структури й художньою довершеністю. Зберігаючи принципи українського національного симфонізму й традиційну симфонічну форму, митець індивідуалізує її на внутрішньому, інтонаційному рівні, перетворюючи варіантно (що інспіровано фольклорними зразками).


Симфонічна поема «Дон Кіхот» (ор. 103, 1980 р.) – нова сторінка програмної творчості В.Кирейка. Яскрава образність притаманна й іншим різножанровим творам 1980‑х років: сюїті для фортепіано в чотири руки «Київські ескізи» (ор. 104), романсам на слова І.Франка «Як почуєш вночі» (ор. 109) і «Сікстинська мадонна» (ор. 111), романтичним балетам «Оргія» (ор. 88) за драмою Лесі Українки та «Сонячний камінь» (ор.113) за мотивами легенд донецького краю, комічній опері «Вернісаж на ярмарку» за гумористичною повістю Г.Квітки-Основ’яненка (ор.124), у якій митець повернувся до лірико-побутових мотивів, та фортепіанним творам.


Другий період творчості став часом розквіту таланту митця, закладення жанрових і стилістичних основ його музики, а також формування сталих життєвих і творчих позицій.


Розглядаючи риси характеру В.Кирейка зазначеного періоду, слід відзначити його скромність: ставши визначною постаттю, отримавши ряд державних нагород, композитор не пишається і не вихваляється цим, а продовжує сумлінно працювати. Митець демонструє незламну стійкість і вірність національним інтересам, схильність до глибоких переживань за долі покараних дисидентів та всіх несправедливо звинувачених українських інтелігентів.


У підпункті 2.1.4. «Вплив соціально-політичних факторів на творчість В.Кирейка новітнього періоду» висвітлюються найновітніші події з життя митця. 1990‑ті роки поклали початок третього – новітнього періоду творчості В.Кирейка. Залишається незмінною не тільки музична мова, а й його тверда життєва позиція, погляди на оточуючий світ. З особливим піднесенням зустрів композитор звістку про довгоочікувану незалежність України. Тема вільної Батьківщини стає в центрі уваги його подальшої творчості. Громадянськими, патріотичними барвами сповнені численні хори В.Кирейка та сюїта «Тичиніана» (ор. 162, 1992 р.). Автор закликає до збереження національної гідності та духовної культури народу, звертаючись до української пісенності та козацької маршовості.


Зі страшним болем пережив композитор тяжку втрату дружини Інни Сергіївни та юної талановитої племінниці – Марійки Губко. На її тексти він створив цикл із 11 різнохарактерних солоспівів «Осінній ранок», що став справжнім скарбом у камерно-вокальній творчості митця.


Творча амплітуда композитора періоду Millenium’у відзначається розмаїттям музичних жанрів: це симфонії, фортепіанні, скрипкова й альтова сонати, інструментальні п’єси, кантата «Навік єдині», романси, хори й опера «Бояриня». У творах усіх жанрів яскраво характерними рисами залишаються зв’язок із українською народною образністю, використання національної мелодики та опора на класико-романтичні засоби музичної виразності.


У пізніх симфоніях (№№7–10) В.Кирейко органічно поєднує досвід світового класичного мистецтва й національну самобутність, глибокі філософські узагальнення й лірику, раціональний інтелектуалізм і пристрасні поривання, риси симфонізму й органічне відчуття форми. Найяскравішими сторінками симфонічних циклів є повільні частини. Вони привертають увагу своєю мелодичною пісенністю тематизму, глибоким змістом, логічністю структур, художньою довершеністю, тембровим багатством, різнобарвним оркеструванням, головною виразовою силою якого є струнні й духові інструменти, а також граничною чіткістю драматургії та архітектоніки цілого.


У романсах митця на тексти Т.Шевченка, М.Губко, а також Й.Гете, Я.Коласа, Я.Купали, М.Емінеску відчувається органічна єдність поетичної й музичної інтонацій, емоційне сприйняття та природне розгортання музичної думки. Романси пройняті відчуттям краси життя, пориванням до світлих висот. Найкращі з них, що стосуються загальнолюдських тем (на слова Т.Шевченка, Й.Гете і Г.Гейне), піднімаються до рівня глибоких філософських узагальнень. Тісно пов’язана з поетичним змістом і форма солоспівів, що допомагає зрозуміти внутрішній дух музики, передати картинну образність віршів.


Знаковим твором В.Кирейка останньої доби стала опера-драма «Бояриня» (ор. 226, 2003 р.) за однойменним твором Лесі Українки, забороненим у період радянської влади. Композитора-патріота глибоко схвилювали гострі зовнішні соціально-політичні колізії, відображений у драмі внутрішній світ героїні та правдива й щира розповідь про долю української дівчини, яка насмілилася поїхати за коханим чоловіком до Москви. Ставши бояринею, вона залишилася вірною своєму народові, протестувала проти принизливого, підневільного існування, матеріального й духовного гніту, проти застарілих традицій, що були чужими для вільного українського козацтва. В.Кирейко зміг відчути і втілити в музиці улюблену тематику Лесі Українки – проблему жіноцтва, цікаво інтерпретуючи тему жіночої долі: духовно багата, розумна та освічена жінка-особистість і провидиця, що не може пристосуватися до життя у рабстві й покорі.


Драматургічна ідея опери має дві основні лінії – соціальну та лірико-побутову, що продовжує традиції оперних партитур М.Вериківського, М.Лисенка, Б.Лятошинського, Ю.Мейтуса та інших представників оперної еліти України. На тлі трагічно-суперечливої епохи в історії України розгортається й драма людська. Опера позначена тонким психологізмом, правдивістю, умінням розкрити музичними виражальними засобами внутрішній світ і характери героїв, а також філософсько-узагальнюючий підтекст літературного першоджерела.


Рельєфність, майже зрима конкретність образів, картинність зображення театральних, хорових, інструментальних і симфонічних творів В.Кирейка свідчать про індивідуальне бачення навколишнього світу. Вивчаючи досконало історію, він починає розуміти її як процес, що з’єднує сполучною ланкою минуле й сучасність. А ідея національної самосвідомості проявляє себе через глибинні шари фольклору.


Усе своє життя В.Кирейко беззмінно залишається митцем романтичного світобачення. Його світогляд визначає не тільки особисту лінію творчої поведінки, а й високі духовні та морально-естетичні принципи. Відчуваючи весь драматизм сучасної епохи, композитор щиро вірить у перемогу добра, моральної чистоти, надії й любові.


У Підрозділі 2.2. «Критико-публіцистична спадщина В.Кирейка як модус громадянського покликання» – окреслено літературний, журналістський і публіцистський доробок композитора. Виступаючи у пресі, по радіо й телебаченню, В.Кирейко висловлює свою непохитну громадянську позицію, проповідує високе класичне мистецтво й фольклорні традиції нашого народу, гостро критикує примітивну «попсу», антихудожню маскультуру, порно- і відеопродукцію, що, за його думкою, калічить душі молоді. У своїх музикознавчих працях, як і в усій творчості, В.Кирейко пропагує класичні ідеали, показує приклад служіння високому мистецтву. Статус музично-громадського діяча – невід’ємна складова його портрету.


Джерельною базою для дослідження критико-публіцистичної спадщини В.Кирейка стало вивчення 25 віднайдених в архівах рукописних та опублікованих статей митця різних років.


Висновки.


На сучасному етапі відродження національних традицій, посилення уваги до окремої особистості з небуття повертаються незаслужено забуті імена митців, зростає зацікавленість їхніми біографіями.


На основі аналізу наукової літератури з питань біографічних досліджень українських та російських учених з’ясовано коло значень основних наукових категорій “біографія”, “біографічний метод”, “життєвий світ”, “біографіка”, “біографістика”, “біографічні дослідження”; зроблено висновок, що різниця у тлумаченні основних понять “біографіка” та “біографістика” між представниками української і російської біографічних шкіл загалом помітна лише у визначенні назви самої науки. У дисертації ці поняття є синонімами терміну “біографічні дослідження”, який визначається як наука, що вивчає історію, теорію, методологію та практику біографії, а також усю сукупність біографічних джерел, досліджень та різновидову біографічну продукцію.


Для методології історико-біографічних досліджень у дисертації виведено п’ять головних принципів: історичний, психологічний, генеалогічний, аналітичний, джерелознавчий. Згідно із цими методами, основні події життєвого шляху В.Д.Кирейка подано за хронологічним принципом (відповідно до періодизації), осмислено в контексті епохи, а отже з дослідженням соціально-політичного та історико-культурного середовища, яке оточувало митця і впливало на його творчість.


Дослідження різножанрового творчого доробку В.Кирейка дало змогу обґрунтувати жанрово-стильові закономірності й витоки його творчості, особливості музичної мови й композиторського стилю, а також окреслити значення творчого внеску митця в сучасну музичну культуру.


На мистецькому терені В.Кирейко виявляє себе як композитор моностильового складу: в усіх різножанрових творах митця, починаючи вже з перших опусів, помітною є виразна авторська мова з характерними інтонаційно-мелодичними та ладо-гармонічними зворотами, що свідчить про чітку індивідуальну систему музичного мислення. Музична мова творів митця коріниться в інтонаційних, ладо-гармонічних і ритмічних особливостях українського фольклору. Композитор переосмислює, узагальнює фольклорні джерела та вводить їх у контекст не тільки сценічних і вокальних, а й симфонічних та камерно-інструментальних творів. У першу чергу, це позначається на яскравому, соковитому пісенному мелодизмі В.Кирейка, пройнятому м’яким ліризмом, романтичною образністю. Використовуючи мелодії широкого емоційного діапазону, композитор рельєфно й багатопланово розробляє теми, поєднуючи класичні прийоми з методами народно-підголоскового варіювання, мелодичного розспіву, орнаментування, ладо-тональних «коливань». Спираючись на народнопісенну основу, композитор творчо узагальнює український мелос, шукає свої, особливі виражальні засоби. Таким чином, музична мова В.Кирейка являє собою своєрідний сплав народно-національних та індивідуальних засад.


Прихильність до романтичної манери письма проявляється і в колоритності гармонічної мови, у якій у різноманітних оберненнях використовуються альтеровані співзвуччя, поліладові нашарування, реалізується біфункціональність акордів. Використання народно-жанрових елементів супроводжується звучанням народних ладів, плагальних гармонічних зворотів, що надає яскравого національного забарвлення індивідуальним гармонічним барвам його творів. Досить часто після 1970‑х років композитор застосовує рухомий контрапункт та еліптичні модуляції, які непередбачено впливають на музично-драматургічний «хід подій».


Драматургічний профіль більшості творів В.Кирейка можна назвати епіко-ліричним: домінує плинність розвитку, картинність, оповідність, послідовне сюжетне розгортання драми, узгодженість, співмірність, спостерігається поєднання суб’єктивного й об’єктивного начал. Хоча в багатьох мистецьких опусах наявні моменти емоційно-напруженої дії з контрастним протиставленням образів, проте гострі конфліктні зіткнення з’являються рідко.


Визначну роль в організації фактури всіх творів В.Кирейка відіграє поліфонія, у якій українська народна підголосковість і варіаційність поєднується з імітаційністю (досить часто композитор застосовує фугато, імітації, стретти) та контрастністю різних тематичних ліній і нашарувань.


Яскраве й майстерне оркестрування творів митця репрезентує типово класичні симфонічні барви, поєднані з характерно-національними (традиції М.Лисенка, Л.Ревуцького) та з м’якими імпресіоністичними («Лісова пісня», «Тіні забутих предків», «У неділю рано», «Марко в пеклі»).


Отже, самобутня музична мова В.Кирейка вирізняється фактурною, поліфонічною та тембровою винахідливістю, оркестровою різнобарвністю, внутрішньою експресією й емоційною наснаженістю, щиросердністю й безпосередністю вислову, умінням розкрити найпотаємніші думки та переживання людини, стрункістю та вивіреністю композиції, вимогливістю до себе й високим професіоналізмом.


 


Розгляд методологічних принципів біографічних досліджень на прикладі творчості В. Кирейка доводить важливість вивчення цієї актуальної для сучасного українського мистецтвознавства проблеми. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины