Процесійні ікони Західної України XVII — XІX століть (походження, іконографічні та художні особливості) : Процесийни иконы Западной Украины XVII - XIX веков (Происхождение, иконографические и художественные особенности)

Краткое содержание

У Вступі дисертації обґрунтовується її актуальність, характеризується стан вивчення проблеми, визначається мета, об'єкт, предмет, завдання та методика дослідження, формулюється наукова новизна роботи. Розглядається також саме визначення української процесійної ікони. В іноземних джерелах зустрічаємо такі варіанти як "виносна ікона" і "феретрон". Зауважується, що вживання терміну "виносна" ікона є дещо некоректним, адже виносити можна не тільки процесійні ікони та хрести, а й інші ікони, які знаходяться в церкві. Тому доцільним вважається вживання терміну "процесійний хрест і процесійна ікона". Римо-католиць-кий термін "феретрон" означує тип католицьких іконі та скульптур, що використовуються в процесіях. Отже, недоцільним є застосуваиня такого терміну до типологічної групи ікон, які використовуються у процесіях християнами східного обряду. Тому в дослідженні стосовно української о типу ікони. І для процесій вживається термін

4

"процесійна ікона", як найбільш вичерпний та логічний.

     Розділ 1. Історіографія, методика та джерела дослідження висвітлює стан вивчення типологічної групи українських процесійних ікон у літературі, джерельну базу дослідження, його методику. Історіографічний аналіз, який було проведено в межах дослідження, підпорядковується структурі роботи.

     Тема "Літургія і мистецтво" належить до давно досліджуваних на Заході тем і є відносно новим контекстом для використання у вітчизняному мистецтвознавстві. Звідси і підвищена увага до церковних текстів, іконографії, богослужбового чину. Однією з ланок комплексного аналізу є дослідження використання процесійних ікон у літургії. Тому для з'ясування літургійного призначення українських процесійних ікон було використано працю М. Любачівського "Літургіка" (1990). Різноманітності церковних процесій широко представлені Л. Лужицьким у "Літургіці греко-католицької церкви" (1952). Для глибшого вивчення процесійних ікон у контексті богослужіння використовуються іноземні енциклопедичні видання богословської тематики: "Настільна книга священнослужителя" (1978), (1998), польська "Енциклопедія католицька" (1989), американська "Католицька енциклопедія" (1991).

     Дослідження давніх візантійських процесійних ікон дало можливісь з'ясувати походження та процес формування вітчизняних пам'яток такого типу. Праця В. Лазарєва "Історія візантійского живопису" (1986) містить згадки про найдавніші візантійські процесійні ікони. У дослідженні Я. Клосінської "Мистецтво Візантії" (1975) є згадки про чудотворні візантійські процесійні ікони, а в праці Г. Штерна (1975) коротко описується декоративне оформлення візантійських процесійних ікон.

     Візантійським процесійним іконам присвятила свою ґрунтовну статтю "Ікони в літургії" Н. Паттерсон-Шевченко (1994, 1996), дослідниця акцентує увагу на візантійських процесійним іконах та спеціальних братствах, які їх супроводжували.

     Окремі згадки про візантійські і давньоруські ікони містять статті: І. Шаліної (1996), В. Сараб'янова (1997), І. Стерлінгової (1996), М. Бутирського (1996), Л. Щеннікової (1996). Проблеми ікоиоірафіїі функції давньоруських процесійних ікон частково висвітлила російська дослідниця О. Етігоф(І996,1999).

     Найдавнішу письмову згадку про пропилиш Ікони в Україні знаходимо в літописному зведені "Літопис руський" «11155 р. Йдеться про вивезення Андрієм Боголюбським чудотворної процесійної ікони Богоматері з Вишгорода до Володимира.

     До наукового обігу окремі процесійні ікони були залучені у 1930-х рр. І.Свєнціцьким. У праці "Іконопис Галицької України XУ-ХУІ віків" (1928) він вперше опублікував дані про окремі процесійні ікони, а також виклав власне тлумачення причин поширення їх у XVI—XVII ст. Праця І. Свєнціцького у співавторстві з В. Пещанським "Іконописна техніка та її джерела" (1932) дає історично зумовлену технологічну послідовність виконання ікон на території У країни.

Вагомий доробок у вивчення українського образотворчого мистецтва XVII-

5

XVIII ст. належить П. Жолтовському (1978). Велику увагу дослідник надавав питанням іконографії і стилістики українського іконопису. Зокрема для цього дослідження є важливими узагальнення з приводу іконографії позаіконостасних комплексів ХУІІ-ХУІІІ ст., до яких належать і процесійні ікони.

     Праця Л. Міляєвої "Стінопис Потелича" (1969) містить цінні відомості про іконографічні та мистецькі особливості українського іконопису. Ґрунтовними є і її статті, що стосуються різних аспектів проблематики українського іконопису, які допомагають краще відтворити мистецьке середовище, в якому створювались процесійні ікони.

     Дослідження В. Свєнціцької та О. Сидора "Спадщина віків" (1991)—видання про ікони XIV—ХУШ ст., які зберігаються у музеях Львова і мають виняткову історико-культурну та мистецьку цінність. Така праця дозволяє здійснити порівняльний стилістичний аналіз ікон у межах цього дисертаційного дослідження.

     Важливим здобутком у справі дослідження українського іконопису є праця В. Овсійчука "УкраїнськемалярствоX—XVII ст. Проблеми кольору", яка допомагає відслідкувати стилістичну еволюцію кольорової гами процесійних ікон (1996). Монографічне дослідження "Майстри українського бароко" В. Овсійчука про ідейно-художні та стильові особливості українського мистецтва другої пол. XVII—першої пол. ХУШ ст., та творчість майстрів бароко західноукраїнського регіону допоможе у визначенні мистецьких особливостей процесійних ікон (1991).

     "Словник християнської іконографії" (1990), виданий спільними зусиллями італійських, швейцарських, німецьких та австрійських науковців є цінним джерелом інформації при посюжетному іконографічному розгляді процесійних ікон.

     Повніше прослідкувати стилістичні та іконографічні аспекти процесійних ікон на території Західної України можна за допомогою праць авторів, які є джерелами інформації щодо іконографії сюжетів, окремих аспектів стилістичних епох — В.Січинський(1937), В.Овсійчук (1985),П.Жолтовський (1983),В.Откович(1990)та ін. Окремі процесійні ікони розглянуті М.Станксвичсм у монографії "Українське художнє дерево" (2002). Джерелом інформації про процесійні ікони кінця XIX — початку XX ст. є каталог симбірської майстерні речей церковної  вжитку "Ризниця" (1907). Важливий матеріал, для порівняльного аналізу українських процесійних ікон з іноземними, знаходимо у працях В. Антонової, М. Гембаровича, Н. Мнева, М. Пшеджецької та ін.

     Історіографічний огляд засвідчує певний інтерес до проблематики процесійної ікони у вітчизняних та іноземних наукових колах. Однак наукові праці лише епізодично торкаються окремих аспектів типу української процесійної ікони. Тому залишається невирішеною низка важливих проблем, пов'язаних з етапами становлення та еволюції, з особливостями іконографії та художньо-стилістичної специфіки вітчизняних процесійних ікон. При систематизації українських процесійних ікон за сюжетно-іконографічними ознаками доцільною виявилась формально-типологічна

6

методика. Це дозволило визначити найголовніші іконографічні типи. Методи мистецтвознавчого аналізу застосовувались при вивченні художніх особливостей процесійних ікон. За допомогою цих методів детально розглянуто застосування низки художніх прийомів і засобів при створенні західноукраїнських процесійних ікон ХУІІ-ХІХ століття.

     Метод графічної реконструкції застосовано до ікон з забрудненнями і значними втратами, невмілими записами, що дозволило відтворити іконографію і стилістику. Цей метод частково застосовувався при аналізі композиційних схем процесійних ікон. Комплекс вищезгаданих методів дає можливість провести атрибуцію і ввести їх у загальний контекст розвитку українського іконопису.

     Розділ 2. Походження та становлення типологічної групи української процесійної ікони. У розділі комплексно розглянуто походження українських процесійних ікон, вказано явища, які впливали на формування їхньої специфіки. Звернена увага на те, що з літургією пов'язане практично все православне церковне мистецтво. Літургійні процесії, що в Римі і Візантії сягали своїм корінням у язичницькі часи та тріумфальні імператорські походи, були і є важливим елементом церковного життя України й мають великий релігійно-виховний вплив на віруючих. Системно узгоджений порядок та мистецькі складові церковних процесій (хоругви, процесійні ікони, хрести, святковий одяг священнослужителів, хоровий спів) поглиблювали її духовно-комунікативну роль для віруючих. Зауважено, що існують процесії різні за характером: календарно-літургійні та оказіональні. Візуальним і змістовим центром хресних ходів в Україні з давніх часів є процесійна ікона—своєрідна форма синтезу мистецтва.

     2.1. Візантійські процесійні ікони. Встановлено, що візантійські культові ікони беруть свій початок від портретів імператорів, які шанобливо оберігались й обносились в урочистих процесіях з нагоди особливих подій. Цей давній звичай міг бути, до певної міри, праобразом використання ікон у процесії.

     Практика літургічного використання виносних ікон була пов'язана з Богородичною службою, яка відправлялась щоп'ятниці у Влахернському храмі. Вона включала в себе хресний хід з Влахсрн у Халкопатію, що був введений з VI ст. патріархом Тимофієм. Цей хресний хід імітував процесію з Сіона в Гефсиманію, яка проводилась у дні святкування Успіня Богородиці у серпні.

     Святкування Акафіста з X ст. у п'яту суботу Великого посту, на згадку про захист Константинополя від ворогів у 626 р., лише доповнило ритуал, що склався раніше. У XII ст. така щотижнева служба вже включала в себе й вшанування померлих й називалась пресбейя. Вона поширилась у храмах візантійської столиці й інших міст, а також монастирських. Для таких служб створювались двосторонні ікони. Ці ікони були першими, які регулярно залучались до літургійних служб пресбейя і позначались як сігна.

Двосторонні ікони сіґна використовувались у процесіях й нерідко їхня

7

лицева сторона була покрита вирізаними з металу ризами (золочене срібло, коштовне каміння). Великі поцесійні ікони одними з перших почали відігравати самостійну роль у літургійному богослужінні. Існувало також братство для їхнього обслуговування. Приналежність до цього братства проявлялась і у одязі: всі носили червоні лляні плащі з капюшоном.

     Давні процесійні ікони знаходяться зараз на Балканах, а саме: "Богоматір Одигітрія" зворот "Цар Слави", кінця XII ст., з Касторії (Греція); "Богматір Перівлепта" зворот "Зняття з хреста", XIV ст., з Охриди; "Богоматір Душеспасительниця" зворот "Благовіщення", першої чверті XIV ст., з Охриди; "Богоматір Одигітрія" зворот "Розп'яття", XIV ст., з Візантійського музею в Афінах; "Богоматір Одигітрія" зворот "Розп'яття", XIV ст., з Нікозіїна Кіпрі; "Богородиця Милування" зворот "Зняття з хреста", XIII ст., з Хімандрі на Афоні та інші. Сіґнон не мали постійного іконографічного типу: на лицевій стороні найчастіше зображали Богородицю Одигітрію або Елеуса, Христа, а на звороті шанованого святого, страсні сюжети ("Престіл з символами страстей", "Розп'яття"). Вони були прототипами українських процесійних ікон.

     2.2. Процесійні ікони Х1І-ХІН ст. Київської Русі. Прослідковано характер малочисельних, збережених до нашого часу ікон, що належать до типу процесійних. Це дає змогу говорити про відтворення константинопольської літургічної традиції. Поява на території давньої України у XI ст. двосторонніх процесійних ікон була безпосередньо пов'язана з розповсюдженям серед східнослов'янського світу культу Влахернської Богородиці, що відобразилось у будівництві Богородичних храмів,

створенні мозаїк та ікон. До найдавніших процесійних ікон належить всесвітньо відома "Богородиця Вишгородсько-Володимирська" та нещодавно віднайдена "Холмська Богородиця". Окрім них: "Нерукотворний Спас" зворот "Поклоніння хресту", XII ст.; "Богоматір Одигітрія Торорецька" живопис зворотньої сторони повністю втрачений,  ХІІ-ХІУ ст.; "Богоматір Знамення" (до 1161 р.) на звороті зображення "Апостола Петра і мучениці На галії", XVI ст.; "Богоматір Знамення" зворот "Свята Уляна" з вибраними святими на полях, XIII ст. та інші. І Іроцссійні ікони виконували функції запрестольних й стали засобами церковного впиву на вірних та швидко були пристосовані до місцевих княжих культів.

2.3 Іконографічні особливості процесійних ікон ХІУ-ХУ1 ст. Висвітленняцього періоду в історії типологічної групи українських процесійних ікон є надзвичайно складним унаслідок втрати пам'яток українського походження. Тому навіть гіпотетичні висновки щодо їх іконографії можна зробити лише за допомогою аналізу поєднань іконографічних сюжетів процесійних ікон з суміжних територій. Зокрема прослідковано на прикладі процесійних ікон російського походження XIУ-ХУІ ст. таку особливість — стає рідкістю поєднання Богородичних сюжетів зі страсними сюжетами на звороті. Окрім ікон з поєднанням зображень Богородиці і Христа,  Богородиці і євангельської сцени, доволі часто в період ХІУ-ХУІ ст.

8

на процесійних іконах зустрічаємо поєднання Богородиці й одного або декількох святих. Особливо популярним стає зображення Святого Миколая.

Встановлено (на основі мініатюр та збережених ікон) застосування трьох видів держаків: "У'-подібні; вилкоподібні з напівкруглими краями; одинарні, які нерідко були декоровані плоскою різьбою. Обрамлення процесійних ікон XIУ-ХУІ ст. інколи декоровано нескладним плоским різьбленням рослинного або геометричного характеру.

     Розділ 3. Іконографічні особливості західноукраїнських процесійних ікон ХУІІ-ХІХ ст. У розділі коротко розгляну то приклади використання процесійних ікон у різноманітних за характером літургійних процесіях. Акцентовано увагу на урочистостях з нагоди коронування чудотворних ікон, що були популярні на українських землях у XVIII ст. й мали безпосередній влив на іконографічні та художні особливості процесійних ікон.

     Прослідковано й проаналізовано найхарактерніші іконографічні сюжети процесійних ікон, визначено явища, які впливали на їх специфіку. Типологічний поділ західноукраїнських процесійних ікон ХУІІ-ХІХ ст. на основі поєднань іконографічних сюжетів лицевої та зворотньої сторони виявив значну перевагу Богородичних сюжетів на лицевій стороні процесійних ікон. Розроблено три таблиці характерних поєднань лицевої та зворотньої сторін. Серед сюжетних поєднань зустрічаються як давні, ще традиційні візантійські схеми ("Богородиця Одигітрія", "Богородиця Елеуса" на лицевій й євангельські празникові сюжети, вибрані святі на звороті) та популярні давньоруські іконографічні варіанти("Богородиця Одигітрія", "Богородиця Єлеуса" лицева сторона "Св. Миколай" на звороті), а згодом і нові, зумовлені проникненням в український іконопис західноєвропейської іконографії ("Богородиця Непорочне Зачаття", "Коронація Богородиці", "Пієта" на лицевій й празниковий сюжет, або вибраний святий на звороті). Особливою популярністю в Україні в період бароко користується сюжет "Покрови Пресвятої Богородиці" ("Покрова" на лицевій стороні й вибраний святий, євангельська сцена на звороті).

     3.1. Богородичні сюжети на процесійних іконах. Акцентовано на тому, що в традиційних для лицевої сторони західноукраїнських процесійних ікон іконографічних схемах "Богородиця Одигітрія", "Богородиця Елеуса", прослідковано відхід від умовного та ієратичного образу до наділеного більшою життєвістю, наслідування схем популярних чудотворних ікон.

     Відзначено, що культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться від княжих часів. Іконографічний варіант "Богородиці Покрови" відомий в Україні ще з середньовіччя і особливо популярним в Україні у період ХУІІ-ХУІІІ століть. Зображення Покрови отримують нову іконографічну схему: ламається візантійська традиція й композиція перетворюється на різновид світської картини.

Серед західноукраїнських процесійних ікон зустрічаються як давні варіанти

9

вирішення сцени Покрови, так і нові взірці, що з'явились на грунті складного загальнокультурного контексту. Саме тому популярністю користується західноєвропейська іконографічна схема "Покрова Богоматері", де Богородиця зображена вже не на хмарі, а серед людського натовпу з розпростертим над присутніми плащем. Це змінена іконографія "Маdonna di misericordia", що поступово асимілюється в Україні як "Покрова". Такий іконографічний тип "Мадонни милосердя" виник в Італії у XIII ст. Цікавий синтез західноєвропейського і східного варіантів іконографічного сюжету набув поширення і вУкраїні кін. ХУИ-поч.ХУПІ століть. Ці ікони прославляли Богородицю як заступницю польських королів та різних місцевих можновладців, а не візантійських імператорів.

     Власне такий варіант Покрови зустрічаєм І ш лицевій стороні процесійної ікони XVIII ст. професійного виконання. Ключовими фігурами у зображенні, окрім величної постаті Богородиці, є зображення короля Володислава IV, якого часто зображали на польських та західноукраїнських іконах з сюжетом "Покрова", і Папи Римського —Урбана V.

     Своєрідної місцевої інтерпретації набувають серед кола сюжетів процесійних ікон традиційні зображення західноєвропейської іконографії: "Непорочне Зачаття", "Коронація Богородиці", "Богородиця з дитиною Христом та Іоаном Предтечею".

     Однією з важливих сторінок іконографії західноукраїнських процесійних ікон ХУІІ-ХУІІІ ст. можна вважати сюжет "Коронування Богородиці ".Спочатку були варіанти зображення, коли Богородиця сидить на троні разом з Христом, який покладає корону їй на голову. Пізніше, у ХІІІ-ХV ст., ці сюжети стають композиціями великого масштабу й включають у "Коронацію", окрім Богородиці і Святої Трійці, ще багатьох святих і ангелів. Хоча часто учасниками таких сцен є тільки Бог-Огець, Бог-Син, Святий Дух та Божа Матір. У західноєвропейському церковному живописі у ХУІІ-ХУІІІ ст. звичним стає варіант іконографічної схеми, коли Богородиця підноситься вгору на хмарі або земній кулі у напрямку до Бога-Отця, Христата голуба. Саме такий варіант сцени поширився через гравюру серед українських процесійних ікон. Популярності "Коронування Богородиці" сприяла також традиція коронування чудотворних ікон. Тому процесійні ікони з с. Косиляки ХУІІІст., з с. Зарічне XVIII ст., с. Озірна XVIII ст. та багато інших мають власне таку іконографічну схему.

     Звернено увагу на те, що особливості іконографії богородичних сюжетів процесійних ікон залежали від загального процесу розвитку іконопису в Україні і, в той же час, були явищем, залежним від культурно-історичного розвитку народу. На процесійних іконах ХУП-ХУІІІ ст. частково змінюється образ Богородиці: поряд з люблячою матір'ю, захисницею від численних ворогів, що особливо притаманний зображенням на процесійних іконах професійних та народних майстрів, з'являється естетично-моралістична алегорія, що відповідає засадам естетики доби бароко в

10

Західній Європі та Україні.

     3.2.   Христологічні сюжети. У підрозділі розглянуто найхарактерніші іконографічні схеми христологічної тематики західноукраїнських процесійних ікон ХУІІ-ХІХ століттях. Виявлено, що образ Христа ХУІІ-Х VIII ст. виходить із замкнутих канонів   величного візантійського Пантократора, стає виразом розсудливого, справедливого, зрозумілого людським почуттям божества. Обличчя Христа на процесійних іконах починаючи з XVII ст., в порівнянні з ликами попередніх століть, починає звужуватись, борода стає загострено- клиновидною, на обличчя лягають широкі, м'які, глибокі тіні, які творять його об'ємність. Щодо іконографічних схем христологічних сюжетів на процесійних іконах,  слід  відзначити,  особливо у ХУІІ-ХУІІІ ст., поширеннязахідноєвропейських варіантів композицій "Воскресіння", "Оплакування", "Се Людини" й подальший розвиток їх у ХІХ-ХХ ст.; творче використання   і варіювання традиційних для давнього українського іконопису євангельських христологічних сюжетів.як, наприклад, "Хрещення".

3.3. Агіографічні сюжети. Досліджені агіографічні сюжети західноукраїнських процесійних ікон свідчать, що серед такого типу зображень найчастіше зустрічаємо образи Св. Миколая, Арх. Михаїла, Св. Юрія, Св. Параскеви. Найпоширенішим серед них є Св. Миколай Мирлікійський—заступник, всемогутній чудотворець, який ще з давньоруських часів часто зображувався на звороті процесійних ікон. Святий представлений переважно по пояс, фронтально, у відповідному одязі й атрибутами.

     Зображення Св. Юрія у вигляді Змієборця виникло завдяки апокрифічним джерелам, а розглянута іконографія цих сюжетів й характер пейзажу та архітектурного оточення якнайкраще втілили образ захисника рідної землі й християнської віри. Іконографічний образ крилатого лицаря Арх. Михаїла також несе в собі захисні та миротворчі функції та часто наповнений цікавими іконографічними елементами. Специфічним для звороту процесійної ікони єсюжет "Зішестя Святого Духа. Гончарі", що продовжує низку зображень святих покровителів ремісничих цехів в українському іконописі ХУІІ-ХУШ ст. та свідчить про творчий підхід автора.

     Розділ 4. Художні особливості західноукраїнських процесійних ікон XVII -XIX ст. У розділі стверджується, що для формування художніх особливостей процесійних ікон визначальним було багатогранне духовне життя народу і проявляється це в різноманітних аспектах.

     4.1 Стилістичні особливості. Нових стилістичних рис процесійні ікони набувають лише в контексті загального розвитку стилістики українського іконопису. Зауважено, що коронаційні урочистості мали вплив на змістові та композиційні акценти зображень.

     Аналіз художніх особливостей процесійних ікон Західної України ХУІІ-ХУІИ ст. дав змогу прослідкувати те, що майстрами при створенні зображень враховувались особливості функціонального використання процесійних ікон і тому постаті на них

11

здебільшого великих розмірів, а для малюнку та кольорового вирішення характерна особлива виразність. Авторам процесійних ікон притаманне творче використання як давніх зображальних засобів художнього виразу (площинне трактування фону, постатей), так і часткове засвоєння прийомів перспективи, виявлення пластичної форми за допомогою світлотіньового моделювання.

     Процесійна ікона з с. Косиляки першої третини XVIII ст., яка була створена в Острозькій іконописній майстерні, є зразком втілення ідей бароко в народному його варіанті. Мистецькі якості дають підстави зарахувати її до кращих творів західноукраїнського іконопису ХУІІ-ХУІІІ століть.

     Вдалим вирішенням світлотіньового моделювання фігур та ликів відзначаються зображення на іконах талановитого іконописця о. Василя Глібкевича. Він належить до видатних діячів української культури XVIII ст. До ікон, у створенні яких брав участь о. В. Глібкевич, належать й три процесійні ікони: з П'ятницької церкви з сюжетами "Хрещення" зворот "Коронація Богородиці", з церкви Св. Юра м. Дрогобича з сюжетами "Св. Юрій" зворот "Коронація", з Воздвиженської церкви м. Дрогобича з сюжетами "Успіння" зворот "Хрещення". Висока професійна майстерність дрогобицького священика, оперування знаннями анатомії людини в синтезі з принципами, на які опирався український іконопис, а також фахова обізнаність з сучасним йому світським та церковним мистецтвом бароко виявляють майстра, вихованого в провідних мистецьких колах Західної України.

     Барокове світобачення в образах, створених на процесійних іконах, репрезентують нові вияви характеру, який подається через динамічний рух, яскраво виражену міміку, наприклад процесійна ікона з сюжетами "Богородиця Одигітрія" та "Зішестя святого Духа. Гончарі" з потелицької гончарської церкви Святого Духа була своєрідним "прапором" гончарів під час урочистих релігійних процесій. У ликах Богородиці й малого Христа з лицевої сторони ікони проступають народні типажі, таким чином автор поєднує риси бароко і народний примітив. Постаті у характерному міщанському одязі, можливо навіть членів цеху, є своєрідним груповим портретом потелицьких обивателів того часу.

     Однак, окрім зміни форми та засобів художнього виразу у стилістиці зображень українського іконопису ХУІІ-ХУПІ ст. І Іе менш важливими є зміни пов'язані з самим змістом зображень. Такі зміни простежуються у західноукраїнських процесійних іконах у символічному вирішенні сюжету "Зачаття Богородиці" з с. Озірна. Композиційне вирішення, кольорова І ама та своєрідне трактування типажів святих сюжету лицевої сторони цієї ікони підсилює символічне звучання змісту. Трактуванням образу Богородиці як естетично-моралістичної алегорії може служити вирішення сюжету "Непорочне Зачаття" з лицевої сторони процесійної ікони з с. Доронів 1777р. Сюжет "Се Людина" процесійної ікони 1763 р.з с. Зарічне ще раз підкреслює багатоплановість й ускладнену образність стилю бароко, що стала улюбленою мовою українських малярів, бо ж і народне мистецтво, серед якого

12

формувались їхні естетичні уподобання, наскрізь пройняте символами та алегоріям. Ця алегорично-декоративна композиція написана з великою майстерністю, особливо відчутною в емоційному трактуванні виразу лику Христа. Його обличчя сповнене страждання й мук, але направлений вниз виразний погляд, з-під припухлих повік сповнений великої любові і терпіння. Символи страстей, що знаходяться на задньому плані зображення, відтворені нікчемно малими порівнянно з величною постаттю Сина Божого, що вже знає і про свої майбутні страждання і про своє воскресіння.

     Широке використання декоративності як форми художнього виразу при створенні процесійних ікон було обумовлене як давніми традиціями українського мистецтва взагалі, так і особливою пишністю декоративних форм бароко зокрема. Це відобразилось у вибагливо орнаментованому вбранні святих, різноманітних позолочених фонах, яскравих кольорових гамах зображень.

     Зауважено, що великий вплив епоха бароко мала й на характер мистецької стилістики західноукраїнських процесійних ікон XIX ст. Одним з вдалих прикладів переосмислення народним майстром іконографічного взірця західного походження на мову свого художнього стилю є лицева сторона процесійної ікони 1856 р. з с. Долиняни з сюжетом "Пієта". Виключна лаконічність, графічна чіткість зображення, його епічність висувають цей твір на одне з чільних місць, серед розглянутих нами західноукраїнських процесійних ікон XIX ст. народного примітивного виконання.

     Важливо, що яскраві риси класицизму у процесійних іконах Західної України затримались до др. пол. XIX ст. Процесійна ікона з сюжетами "Богородиця Одигітрія" зворот "Хресна Дорога" створена у др. пол. XVIII ст. (враховуючи стилістику обрамлення) і пізніше, у XIX ст., була перемальована. Стилістика зображень цих сюжетів має деякі класицистичні риси, виражені у виважених рухах персонажів, у спокійних, врівноважених поглядах. Тут майже нічого не залишилось від барокової барвистості, динамізму, патетики.

     Для ікон кін. XIX- поч.ХХ ст. з майстерень товариства "Ризниця" м. Самбора характерною є висока якість живопису: чіткі композиції, витончені кольорові вирішення, висока технічна майстерність у світлотіньовому моделюванні та стильове стилізаторство.

     4.2. Характер декору процесійних ікон. Розглянуті варіанти декоративного оздоблення західноукраїнських процесійних ікон XVII ст., які свідчать про суттєву зміну художньо-образної моделі декоративного обрамлення процесійних ікон на структурно-типологічному рівні. Вона відбувається не лише під впливом ренесансної та барокової декоративних стилістик, а й з урахуванням того, що процесійні ікони почали використовуватися в церквах, як бокові вівтарики, і це виявилося у збільшенні розмірів ікон, способі їх несення під час процесій та елементів декору.

Прослідковано еволюцію форми основи ікони, що мало безпосередній вплив

13

на форми обрамлень. Для процесійних ікон XI1-XVI ст. традиційною була прямокутна форма. Вона була притаманна й великій кількості процесійних ікон XVII-XVIП ст., однак вплив стилю бароко спричинив зміну цієї форми у верхній частині — з'являються різноманітні арки. Наприкінці XVIII ст. під впливом західноєвропейського бароко, а також безпосереднього контакту з польським сакральним мистецтвом, поширюються овальні процесійні ікони.

     Для декоративного обрамлення процесійних ікон XVII-XVIII ст. були характерні як різноманітні пізньоренесансні декоративні мотиви переважно рослинного характеру, так і динамічні композиції з елементами барокової стилістики. При оздобленні процесійних ікон ХУП-ХУШ ст. найбільш поширеним прийомом декорування є використання рельєфного наскрізного різьблення рослинного характеру, що відповідало загальним тенденціям оздоблення тогочасних храмів. Наприклад, процесійна ікона з с. Зарічне демонструє своєрідне обрамлення з розмальованими темперою кольоровими деталями та місцями фону, так і новаторство— позолоту та написані олійними фарбами деталі ликів херувимів, ангелів, серафимів. Часто процесійні ікони барокового характеру, які обрамлені глибокою наскрізною різьбою, мають покриття сріблом або золотом.