Історико-культурологічна спадщина Лева Биковського

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Історико-культурологічна спадщина Лева Биковського
Альтернативное Название: Историко-культурологическая наследие Льва Быковского
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, розкрито зв’язок з науковими програмами й планами, вказано основну мету і конкретні завдання дослідження, визначено його об’єкт, предмет, хронологічні межі, теоретико-методологічну основу, джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів здійсненої роботи.


У першому розділі – “Історіографія та джерельна база дослідження” – проаналізовано  наукові джерела, виявлено основні етапи  і напрями дослідження життєдіяльності Л. Биковського. Так, зокрема, важливим джерелом відомостей про життя та діяльність Л. Биковського в Україні є біобібліографічний нарис Н. Козакової “Левко Устимович Биковський (1895-1992)”, в якому у загальних рисах розкрито його співпрацю з двома найбільшими осередками української книги – Всенародною бібліотекою України та Українським науковим інститутом книгознавства, а також охарактеризовано маловідоме видання “Українське книгознавство”, редаговане Л. Биковським. В кінці нарису автором подано грунтовний бібліографічний покажчик. Н. Козакова є автором ще ряду публікацій про життєдіяльність вченого. Вони містять матеріали про окремі напрями його діяльності в Україні, Чехо-Словаччині, Польщі та США.


Аналіз наукових публікацій засвідчує, що деякі з них були опубліковані в періодичному виданні “Бібліотечний вісник”. Це, зокрема, статті сучасних українських дослідників – Ж. Ковби, Н. Ольховик,                  Н. Солонської та ін. В них подано огляд історичних і теоретичних розвідок            Л. Биковського, розкрито його внесок у дослідження історії українського книжкового руху, книжкової торгівлі в Україні, формування концепції національно-державної книжкової справи України.


Важливим є висновок Т. Ківшар, що саме Л. Биковський  вперше оприлюднив відомості про заснування Національної бібліотеки  в Україні (“Українська Національна Бібліотека в Києві”, 1919 р.). У статті                  Н. Ольховик розкрито факти з життя та діяльності Л. Биковського, а також містяться відомості про наукові читання 1995 р. (13 жовтня) в НБУ імені                      В.І. Вернадського.


З нагоди 100-річчя від дня народження Л. Биковського відбулися наукові читання в межах Міжнародної наукової конференції “Бібліотечно-бібліографічні класифікації та інформаційно-пошукові системи”, організовані Інститутом української книги в НБУ імені В.І. Вернадського та Національною Парламентською бібліотекою України (30 травня            1995 р.). Наукову діяльність Л. Биковського у своїх доповідях висвітлювали: П. Тронько, П. Голобуцький, Т. Ківшар, Б. Грановський,         Е. Жлудько, Н. Ольховик, Г. Ковальчук та Н. Солонська.


Л. Винар розглядає громадську й науково-організаційну працю            Л. Биковського, а О. Заремба дослідила його діяльність в Українській господарській академії в Подєбрадах.


Розвідка російської вченої Н. Леликової “Мой Бог – украинская книга независимо от направлений и партий…” популяризує життєдіяльність діяча української культури, оцінює його наукову спадщину як вагомий внесок в розвиток книгознавства, бібліотекознавства та бібліографії.


Дослідженням виявлено, що історико-культурологічна спадщина        Л. Биковського значною мірою міститься в рецензіях. Так, у 20-ті роки             ХХ ст. Ю. Меженко написав відгук на його книгу “Замітки про книгознавство та книговживання”, назвавши її “енциклопедією українського книгознавства”. Упереджена оцінка книги Л. Биковського та рецензії Ю. Меженка на цю книгу подана у статті Я. Керкеза “Шляхами націоналізму та формалізму”, в якій Л. Биковського звинувачували в антирадянському спрямуванні, а Ю. Меженка за прихильне ставлення до праці Л. Биковського – у поширенні “ідеї українського національно-фашистського книгознавства не в спокійно-науковому дусі”.


Протягом 70-х років праці Л. Биковського рецензували такі дослідники, як Л. Винар, О. Керч, Р. Верес.


Особливу цінність для відтворення правдивого образу багатогранної особистості Л. Биковського – як історика культури, книгознавця, бібліотекознавця, громадсько-політичного, культурно-освітнього та науково-організаційного діяча – мають архівні документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України у м. Києві та Науково-довідкової бібліотеки Центральних державних архівів України. В Інституті архівознавства НБУ імені В.І. Вернадського вміщені неопубліковані праці Л. Биковського, переважно з історії книги. Зібрані в Інституті рукопису НБУ імені            В.І. Вернадського листи дозволяють розкрити культурницькі зв’язки               Л. Биковського з українськими установами в Києві. У фондах Національної Парламентської бібліотеки України зберігаються деякі праці                          Л. Биковського, присвячені теорії та історії бібліотекознавства. Крім того, про діяльність Л. Биковського в Українському Чорноморському Інституті свідчать документи Звенигородського краєзнавчого музею Черкаської області. У Кам’янець-Подільському міському державному архіві зберігаються періодичні видання “Наш шлях” та “Наше життя”, на сторінках яких опубліковані його статті, присвячені розвитку книгознавства. Суттєво збагачує джерельну базу й періодичне видання “Український історик” у фонді Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.


Здійснений аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з досліджуваної проблеми переконує, що історико-культурологічна спадщина Л. Биковського не була предметом спеціального дослідження і потребує комплексного наукового вивчення.


У другому розділі – “Формування громадсько-політичних поглядів та культурно-просвітницьких ідей Л. Биковського” – досліджено його життєвий і творчий шлях, уточнено та введено в науковий обіг маловідомі біографічні факти, розкрито передумови становлення прогресивних переконань та наукового світогляду вченого. Розділ складається з двох підрозділів. У першому – “Життя та творчість              Л. Биковського в Україні” – розглядається ранній період, досліджуються ідейні витоки його поглядів та громадянської позиції. Йдеться, зокрема, про роки навчання  Л. Биковського, що припали на час піднесення українського визвольного руху на початку ХХ ст. Зокрема, Звенигородська комерційна школа, де він навчався впродовж 1905-1912 рр., була одним з осередків цього  українського руху. Л. Биковський став членом від 1906 р. неформальної української групи, створеної під впливом учителя               Ю. Вовка, сина відомого антрополога  Ф. Вовка. Період навчання в Петербурзі у Політехнічному та Лісному інститутах (1912-1915) позначений інтересом Л. Биковського до громадської роботи. Він брав активну участь у студентських організаціях, що виборювали соціальні та національні права українців. Як член “Української студентської громади”, що мала свою книгозбірню, Л. Биковський обіймав у ній посаду бібліотекаря. Громада влаштовувала вечірки, регулярні збори усіх її членів, проводила зібрання, на яких виголошувалися доповіді з актуальних питань історії, літератури, культури, відбувалися політичні дискусії з проблем колоніального стану України в умовах російської імперії та збереження в цих умовах національних духовних традицій. У Петербурзі Л. Биковський мав можливість спілкуватись з відомими українськими вченими: П. Балицьким,  П. Зайцевим, П. Стебницьким, О. Лотоцьким та ін.


У роки Першої світової війни Л. Биковський відбував службу в різних військових частинах, виявивши себе активним громадсько-політичним діячем. Зокрема, у м. Трапезунд (1917) він став одним із організаторів “Української Громади” серед військових, в її друкованому органі – “Вісті Української Громади м. Трапезунд” (1917) – опублікував кілька перших своїх статей.


В дослідженні виявлено, що культурно-освітню діяльність                    Л. Биковський розпочав як співробітник Міністерства закордонних справ, працював у видавництві “Друкар”, в Національній (Всенародній) бібліотеці України (1918-1921 рр.), був бібліотекарем Кам’янець-Подільського державного українського університету (з осені 1919 р. до весни 1920 р.). За його мемуарами виявлено, що, працюючи в Національній бібліотеці Української держави, він  спілкувався з академіками                  С. Єфремовим, П. Тутковським, А. Кримським та іншими провідними діячами української культури.


Проблема розвитку книжкової справи у цей період була однією з найважливіших в національно-культурному житті. Як зазначав сам                 Л. Биковський, під впливом Ю. Меженка у нього зародився інтерес до книжкової справи, якій він присвятив майже все своє життя.


Після утвердження в Україні радянської влади Л. Биковський емігрував до Польщі.


У другому підрозділі – “Громадська й науково-організаційна діяльність в еміграції” – досліджується наступна сторінка біографії              Л. Биковського. У Варшаві (1921-1922) він навчався в університеті і одночасно закінчив курси бібліотекознавства при Варшавській міській публічній бібліотеці. Громадську роботу продовжував як член Варшавської Української Студентської Громади. Під кінець 1922 р.             Л. Биковський переїхав до Чехо-Словаччини, де поступив на економічно-кооперативний факультет Української господарської академії (УГА), яку закінчив з дипломом інженера-економіста (1927). За його рекомендаціями було започатковано вузівську бібліотеку та видання часопису “Українське  книгознавство”. Перебуваючи в еміграції, Л. Биковський не поривав зв’язків з культурно-освітніми установами підрадянської України, творчо працюючи для розвитку української культури.


Другий період культурно-освітньої діяльності Л. Биковського пов’язаний з Варшавською міською публічною бібліотекою (1928-1944). Він редагує щомісячник “Бюлетень Варшавської міської публічної бібліотеки”, провадить педагогічну роботу (викладає на Вищих курсах бібліотекознавства,  заснованих з його ж ініціативи), зав’язує спілкування та співробітництво з українськими емігрантськими науковими установами (зокрема, з Українським науковим інститутом у Варшаві). Л. Биковський веде активну роботу як член бібліотечних організацій, обирається до складу Бібліографічної комісії наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка (НТШ) у Львові, публікує науково-популярні статті у журналі “Українська книга”, бере жваву участь у заснуванні та налагодженні науково-організаційної діяльності Українського Чорноморського Інституту (1940) і створених пізніше – Українського Суходолового та Океанічного Інститутів.


Під час Другої світової війни Л. Биковський, як директор Варшавської міської публічної бібліотеки (1942-1944), доклав чимало зусиль для збереження книг, зокрема й з українських освітянських установ.


Повоєнне життя Л. Биковського розпочалося в Німеччині, у таборах українських емігрантів (1944-1948). У цей час він знайомиться з членами так званої “Харківської групи” українських емігрантів (проф. М. Ветухов, В. Доленко і В. Дубровський), які весною 1945 р. заснували у Ваймарі український часопис “Короткі Вісті”. Редактором був В. Дубровський, секретарем редакційної колегії Л. Биковський.


Останній період життя та діяльності Л. Биковського пов’язаний з США (1948-1992). Він став членом представництва Української Вільної Академії Наук (УВАН) у Нью-Йорку, членом і співробітником новозаснованої Української Вільної Академії Наук у США, згодом його було обрано її членом-кореспондентом; від часу заснування УВАН він виконував обов’язки секретаря її Книгознавчої секції.


Переїхав до Денвера, де працював у публічній бібліотеці, виконуючи науково-організаційну та творчу роботу, сприяв заснуванню Денверської групи УВАН, яку очолив професор В. Тимошенко, а її секретарем було призначено Л. Биковського.


Л. Биковський спільно з Л. Винарем, відомим українським громадським і культурним діячем, у 1961-1962 рр. засновують Український Бібліологічний Інститут, що діяв до 1980 р. Крім того,              Л. Биковський брав участь у роботі Українського Історичного Товариства, пізніше очолював представництво журналу “Український історик” в США, а в 60-ті роки активно співпрацював з цим журналом.


Здійснений аналіз засвідчує, що в еміграції розвинувся талант              Л. Биковського як організатора наукової роботи та вченого. Професорська рада економічного факультету Українського Технічно-Господарського Інституту в США у 1971 р. присвоїла Л. Биковському вчене звання доцента в галузі книгознавства, визнавши тим самим його вагомий внесок в науку про книгу.


У третьому розділі – “Культурологічне значення літературної спадщини Л. Биковського” – досліджуються його наукові праці та мемуари. На їх основі дисертантом відтворено концепцію книжкової культури вченого, характеризуються культурологічні аспекти його мемуарів.


У підрозділі – “Концепція книжкової культури Л. Биковського” – на основі аналізу книгознавчих праць Л. Биковського (“Бібліографія”, “Українська бібліографія на еміграції”, “Книговживання”, “Книжна справа в Чехословаччині”, “Замітки про чеську бібліографію”, “Сучасна бібліотечна політика і загальнодоступні публічні бібліотеки”, “Книга і педагогіка”, “Книгознавство, бібліографія та бібліотекознавство” та ін.) здійснена реконструкція концепції книжкової культури Л. Биковського, що, на його переконання, має три складові – книгознавство, бібліотекознавство та бібліографія.


Обгрунтовуючи шляхи розвитку української книжкової культури,       Л. Биковський дає наукове визначення книгознавства та бібліографії як складової останнього. Теоретичні міркування вченого співзвучні тогочасній західноєвропейській книгознавчій думці. Л. Биковський розглядає книгознавство як комплексну науку, що включає такі складові: книгопродукція, книгорозповсюдження, книгоопис (бібліографія). Книгоопис, або бібліографія, здійснює кількісний і якісний опис книг, їх статистику, реєстрацію і систематизацію за різними історичними періодами. Л. Биковський відзначав, що бібліографія вивчає ці матеріали та здійснює на основі здобутих даних узагальнення, залучаючи їх для вивчення історії розвитку книжкової справи, а тим самим – загальної культури. Залежно від конкретних завдань, бібліографія розпадається на аналітичну,  або прикладну бібліографію, що аналізує книжкову продукцію, і синтетичну, або теоретичну бібліографію, що “індивідуалізує епоху”, характеризує розвиток суспільства, “дух” епохи.


Книгознавча концепція Л. Биковського з часом трансформувалася. До книгознавства додатково включаються ряд ієрархічно підпорядкованих дисциплін: бібліотекознавство, друкарська, видавнича справа, реєстрація друків, книгарство. Книгознавство, на думку Л. Биковського, межує з палеографією,  історією культури й літератури, а в галузі художній – з історією мистецтва. Книгопродукцію автор розглядав як процес виготовлення книги, рукописної й друкованої. Книгопоширення здійснюється через книгарні та бібліотеки, охоплюючи взаємовідносини книжкових фірм, внутрішні справи книгарень, способи транспортування творів друку, розповсюдження видань шляхом передплати. Бібліотечну справу Л. Биковський справедливо вважав важливою складовою книгопоширення.


Аналіз засвідчує, що з часом Л. Биковський замінив термін “книгоопис” на “книговживання”, поділяючи його на загальнотеоретичну частину, предметом якої вважав теорію книговживання, і конкретно прикладну, предметом якої є способи віднайдення потрібної книги й способи користування нею.


Конкретним завданням книговживання є найпродуктивніше читання книги, способи якого Л. Биковський поділяв на кілька груп: мнемотехнічний, книгоопис та книгочитання. Саме практичне застосування цих способів зумовило виникнення відповідних галузей, що історично розвивалися, а далі втратили своє значення в такій послідовності: мнемотехніка, бібліографія та раціональне читання.               Л. Биковський доводить, що найдавнішою серед цих дисциплін є мнемотехніка, або наука про пам’ять, її природу, про те, як її розвивати й раціонально використовувати. Він вважав, що розвинулось і набрало значення як самостійна дисципліна – раціональне книгочитання. Ця галузь книговживання відповідає на питання як треба читати, щоб з мінімальними витратами часу й енергії отримати від читання книги максимум інформації.


За Л. Биковським, читання книги складається з двох етапів – сприймання думок автора та осмислення їх. Він доводить, що у процесі читання “комбінуються”: людина, книжка й методи читання. А результатом взаємодії зазначених чинників є те, що енергія книги безпосередньо сприймається людиною.


Для вирішення ряду складних психо-фізіологічних питань книгочитання Л. Биковський планував з’ясувати, з якою метою здійснюється читання. Можливі такі цілі, як набуття знань, задоволення та  критика. Дія книги, як вважав Л. Биковський, полягає в тому, що енергія, потенційно закладена у ній, набуває кінетичної форми, а досягши мозку, засвоюється людиною. Цей процес відбувається шляхом певних способів “вживання” людиною книги як сконцентрованої праці її автора. За певних умов і форм “акції” енергія, втілена у формі книги, знову починає працювати у відповідний спосіб і т.д. Така методика “книговживання” у       Л. Биковського означена поняттями “книжне коло”, “коло життя”, що розкривають механізм інтелектуального засвоєння книги читачем.


У сфері наукових зацікавлень Л. Биковського були питання, пов’язані з культурою книги й інших, зокрема слов’янських, народів. Результутом досліджень книжкової культури Чехо-Словаччини стали його праці “Книжна справа в Чехословаччині”, “Бібліотечна справа в Чехословаччині” та “Замітки про чеську бібліографію”. Він обрав для досліджень Чехію, оскільки розмаїття її книжкової продукції дозволяло йому вивчати книжкову культуру, проектуючи її досвід на розвиток української. Так, Л. Биковський аналізував науково-теоретичні праці чеського вченого Л. Жівного, обгрунтовуючи на їх основі класифікацію галузей знань, об’єктом вивчення яких є книга в різних її видах. Предметом бібліології, або книгознавства, є книга, її дефініція; предметом науки бібліотипографії є книга друкована; предметом науки про першодруки є книга, видрукувана до 1501 року; предметом науки про рукописи є книга рукописна; предметом бібліопсихології є книга з погляду її впливу на читача і т.п. Аналіз наукових праць Л. Биковського засвідчує, що він вивчав, пропагував досвід та професійні знання чехів і словаків в галузі книжкової культури, акцентуючи при цьому на необхідності їх адаптації українською наукою і практикою. Це було реальним внесоком       Л. Биковського у розвиток і вітчизняної теорії книгознавства.


Л. Биковський вважав, що бібліографічна діяльність бібліотеки має тісний зв’язок з бібліотекономією та бібліотекографією, оскільки бібліотекономія пов’язана з вирішенням комплексу бібліотекономічних питань, що поставали ще у процесі організації Національної бібліотеки України.


Бібліотекографію він розглядав як науку про історію українських бібліотек та українського бібліотечного руху.


В колі наукових інтересів Л. Биковського, крім книгознавства, бібліотекознавства та бібліографії, були бібліотечна політика і бібліотечна педагогіка. Відмінність між бібліотечною політикою і бібліотекознавством він вбачав в тому, що бібліотекознавство розглядає питання діяльності окремих бібліотек. Метою бібліотечної політики є поширення національної культури шляхом вільного доступу до книги. Завдання бібліотечної політики, за Л. Биковським, – планування, організація, пропаганда, координація та контроль бібліотечної справи. Діяльність міжнародних бібліотечних організацій, як і питання міжнародного авторського права, міжнародного книгообміну, – це також сфера бібліотечної політики.


Л. Биковський широко застосовував бібліотечну педагогіку в контексті методичного, або “просвітницько-виховного” розділу бібліотекознавства, що вивчає процес використання фондів бібліотек читачами. Він розрізняв теоретичний і практичний аспекти бібліотечної педагогіки. Предметом теорії є механізми процесу читання і виховання читачів у бібліотеці, а завданням практики – конкретне впровадження “просвітницько-виховних” методів, таких як: вивчення читачів, керівництво вибором книг, тобто колективну й індивідуальну роботу з читачем у бібліотеці, яка, перш за все, здійснюється на основі бібліотечної й бібліографічної інформації в її усній і письмовій формах. 


Л. Биковський надавав підрозділу бібліопедагогіки великого виховного значення, тобто розглядав книгу як засіб педагогічного впливу на читачів як  на “… об’єкт впливу та процес впливання, тощо”.


Дослідженням доведено, що Л. Биковський структурував бібліологію як галузеву науку про книжкову культуру, запропонувавши структурну схему, в якій визначав поняття загальної бібліології як теоретичної науки про графічні документи (бібліософія). Сюди ж він включав книгознавство спеціальне, поділяючи його на розділи: теоретичний та практичний, а також відносить “бібліологію фізикальну”, що тлумачить книгознавчу технологію (бібліотехніка). Далі він характеризував складові науки про книгу – теоретичний і практичний досвід відділів книгознавства. До теоретичних Л. Биковський включав: “науку про письмові матеріали й засоби до писання й друкування (механіка); науку про письмо, складовими якої є, по-перше, палеографія – наука про старі письмена, абетка, її походження та розвиток; по-друге, неографія – наука про сучасне письмо, деякою мірою й семографія – наука про значки, сюди ж додає стенографію – науку про шифроване письмо; по-третє, типографію (типологія) – науку про друк, писання машинкою (мімеографія), письмо телеграфічне тощо; науку про оправи (тевхологія) та  науку – про форму документів, писаних і друкованих, про їх походження, вигляд, розмір та  орієнтацію в часі (бібліологічна морфологія). До практичних розділів віднесено такі, як: “технологія та бібліологічна графіка, а до останньої включено красне писання, друкарство, картографію, інтролігаторство, бібліографію описову, до якої включено бібліогнозію (попереднє дослідження документа), бібліологічну верифікацію, опис”. До структури бібліології ідеологічної, або нефізикальної, Л. Биковським віднесено: бібліопсихологію, бібліологічне право, бібліологію соціологічну та інші науки.


Здійснений аналіз історичних праць дозволяє стверджувати, що            Л. Биковський одним із перших дослідив питання історії української книги, історії українського книгодрукування, історії книжкової торгівлі в Україні та Росії, історії українського книжкового руху. Йдеться, зокрема, про такі його праці, як: “Книжна торгівля на Україні”, “Книгодрукування на Вкраїні”, “Історія книжної торгівлі в Росії”, “Історія української преси”, “Ціна на книгу”, рукописи яких зберігаються в Архіві НБУВ, брошуру “Український науковий інститут книгознавства: Інформація” про діяльність УНІК.


Дослідження виявило, що Л. Биковський був одним з перших серед українських бібліотекознавців, хто розпочав дослідження та прогнозування державної книжкової і бібліотечної політики, завершивши їх у праці “Департамент книги України. Проект” (1942). Він пропонував цілісну систему управління книжковою справою, закладав підгрунття для розвитку книжкової й бібліотечної політики, для створення головних складових загального культурного будівництва в Україні. Л. Биковський на основі загальноприйнятих в Західній Європі норм відносин вищої виконавчої адміністрації запропонував свою схему вищої виконавчої влади в Україні, що  включає 17 міністерств.


Л. Биковський уклав проект структури Міністерства культури, подібний до апробованих у багатьох європейських країнах, що включав 6 департаментів: загальний, загально-освітнього шкільництва, фахового шкільництва, науки, мистецтва та релігії. Л. Биковський запропонував свої нововведення і для сфери освітньої політики майбутньої держави, а саме: урівноправнення шкільної освіти з позашкільною, чим і відрізняється його проект структури Міністерства культури від західного, взятого ним за основу. Позашкільна освіта настільки розвинулась, що, на його думку, мусить бути виділена в окремий департамент і повністю фінансуватись державою. З позашкільної освіти, за оцінкою Л. Биковського, треба виділити комплекс книги. У складі Міністерства культури Л. Биковський вважав за доцільне створити департамент книги, який би займався книжковою справою в Україні, починаючи від створення книги до її вживання. В структурі департаменту книги передбачалося 4 відділи і 23 підвідділи, зокрема, загальний відділ, відділ книжкової продукції, книгопоширення та книговживання.


Л. Биковський приділяв особливу увагу організації єдиної централізованої бібліотечної системи в Україні, пропонуючи об’єднати бібліотечні установи (такі як публічні, наукові, державні, адміністративні бібліотеки, Національна бібліотека України та Бібліотечний інститут) в єдине “Бібліотечне управління” як систему Міністерства культури. Цілком вірогідно, що створення такої єдиної централізованої бібліотечної системи України, здійснене наприкінці 40-х років ХХ ст., могло відбутися на основі проекту пропозиції Л. Биковського. Принаймні, Ж. Ковба стверджує, що погляди Л. Биковського на книжкову політику “варто розглядати не лише як історичний факт чи ілюстрацію процесу державотворення, його положення актуальні й нині – в наші часи кризи у книговиданні та книгопоширенні, незадовільного рівня бібліографічної культури”.


Таким чином, в дисертації реконструйовано і проаналізовано концепцію книжкової культури Л. Биковського як цілісний погляд на її історичні, теоретичні і практичні аспекти, на методологічні і методичні засади опису книги, поширення, сприймання, на управління цими процесами.


У підрозділі – “Культурологічні аспекти мемуарної спадщини вченого” – розглядається мемуарний доробок Л. Биковського з погляду його культурологічного змісту.


Мемуарна спадщина, видана протягом 1960-1970-х років, містить такі спогади Л. Биковського, як: “Звенигородська комерційна школа: Спогади з 1905-1912 рр.” “Від Привороття до Трапезунду: Cпомини (1895-1918)”, “На Кавказько-турецькому фронті: Спомини з 1916-1918 рр.”, “Книгарні – Бібліотеки – Академія: Cпомини (1918-1922)” та ін. Вони привертають увагу багатством фактичного матеріалу, докладністю зображення історичних подій та виваженістю оцінок автора.


Серед культурологічних аспектів спадщини Л. Биковського важливо відзначити комплекс культурно-освітньої, зокрема, книгознавчої проблематики та питання науково-організаційної діяльності в еміграції (організація науки в умовах еміграції). Зокрема, в розділі виявлено культурологічний аспект його спогадів “Книгарні – Бібліотеки – Академія: Cпомини (1918-1922)”, в яких висвітлено  його роботу на “книгарському полі”, а саме: у видавничому товаристві “Друкар”, в Національній бібліотеці України (Всенародній бібліотеці України, з перервами), в бібліотеці Кам’янець-Подільського державного українського університету (далі КПДУУ). Вона була пов’язана переважно з розповсюдженням української книги серед громадянства, з комплектуванням фондів, оскільки бібліотека переживала етап свого становлення і була, за словами Л. Биковського, осередком духовного життя 20-х років ХХ ст. Свою роботу в Національній бібліотеці, поряд з попередньою – у видавничому товаристві “Друкар”, Л. Биковський характеризував як “… вищий і більший обсягом щабель в службах українській книжці”. Він писав, що, з одного боку, “самопосвятно” брав участь разом з іншими ентузіастами в організації Національної бібліотеки, а з іншого, – “надривався”, рятуючи книги від загибелі. Він наводить дані про придбані Національною бібліотекою України власні книгозбірки наукових і громадських діячів України, переважно Києва. Серед них – бібліотеки видатних вчених: професора М. Яснопольського, професора, академіка В. Іконнікова, академіка Д. Багалія,  Г. Житецького та ін. Л. Биковський переконаний, що він мав за щастя і честь брати участь у збиранні та комплектуванні фондів Національної бібліотеки України.


У 1919-1920-х роках КПДУУ був важливим осередком українського національно-культурного руху, що наполегливо торував шлях українській культурі та освіті. До цієї діяльності були причетні кращі сили професорсько-викладацького складу. До їх числа належав і Л. Биковський, працюючи на посаді бібліотекаря, він надавав допомогу університетській бібліотеці не лише в її організації, а й у дослідженні питань розвитку українського бібліотекознавства. Крім того, був членом “Кам’янець-Подільського Бібліотечного Товариства” і також брав участь у “Бібліографічному Семінарі”.


Науково-організаційна діяльність в еміграції є особливим аспектом мемуарної спадщини Л. Биковського, вона розкрита в таких його працях: “Двадцять літ науково-організаційних зусиль на Заході ЗСА (Денверська група УВАН) 1954-1974”, “Український Чорноморський Інститут” та “Шостиліття діяльності Укр. Суходолового, Морського та Океанічного Інститутів (1940-1946)”.


Особливу увагу привертає книга Л. Биковського мемуарно-звітного характеру “Двадцять літ науково-організаційних зусиль на Заході ЗСА (Денверська група УВАН) 1954-1974”, присвячена двадцятиліттю утворення та діяльності Денверської групи Української Вільної Академії Наук. В ній розкривається історія становлення та розвиток групи, подано перелік  постійних членів, зафіксовані конференції за період з                 1955-1974 рр. із зазначенням прізвищ доповідачів і тем доповідей, крім того, розглянуто науково-організаційну та видавничу діяльність. Важливим є повідомлення про Денверську групу УВАН англійською мовою, список публікацій Українського Бібліологічного Інституту, іменний та географічний покажчики.


Про науково-організаційну діяльність в умовах еміграції йдеться і в публікації “Шостиліття діяльності Укр. Суходолового, Морського та Океанічного Інститутів (1940-1946)”, в якій розповідається про становлення та видавничу діяльність цих інститутів. До 30-ліття Українського Чорноморського Інституту Л. Биковський написав статтю “Український Чорноморський Інститут”.


Л. Биковський рецензував спогади та науково-публіцистичні праці українських вчених і діячів культури, публікуючи свої відгуки здебільшого в журналі “Український історик”, що видається Українським Історичним Товариством у США.


 


Його різножанрові праці дозволяють заповнити лакуни в історії української культури, адже в силу історичних причин українська культура розвивалась і за межами України як окреме відгалуження. Л. Биковський розкриває зміст, напрями, характер розвитку української культури в умовах еміграції, паралельно осмислюючи й ті культурні процеси, що відбувалися на материковій Україні у 20-ті роки ХХ ст. І хоч його праці були замовчувані або ж розглядалися в радянській науці з відвертими ідеологічними упередженнями, а Л. Биковському нав’язувалися антирадянські погляди, реальні наукові здобутки цього вченого є незаперечними.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины