Анатоль Вахнянин і становлення музичного професіоналізму в Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Анатоль Вахнянин і становлення музичного професіоналізму в Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Альтернативное Название: Анатоль Вахнянин и становления музыкального профессионализма в Галиции (вторая половина XIX - начало ХХ в.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність, об’єкт та предмет дослідження, мета, завдання, методи дослідження, наукова новизна, практичне значення роботи, інформується про апробацію різних її частин та роботи в цілому.


            Першу частину – „ Анатоль Вахнянин в історії української культури” - відкриває розділ „Громадська діяльність А.Вахнянина”, адже митець увійшов в історію, проявивши себе як особистість з організаторським хистом, як політик і засновник багатьох культурно-громадських товариств та установ.


            Вахнянин був першим головою українського студентського товариства „Січ”, заснованого 1868 р. у Відні. Головна мета това­рис­тва – репрезентація України як окремого народу поміж словян, його мови, пісні, літератури.


            У Львові Вахнянин виношував думку про створення товариства для просвіти народу. Таким товариством, організованим за його активної участі, стало то­ва­риство „Просвіта”, яке Вахнянин очолював до 1870 р. Товариство взяло під свою опіку ро­боту спеціально створеної комісії для укладання й видання підручників, довголітнім членом якої був Вахнянин.


            У 1881 році Вахнянин був одним із співзасновників „Руського Педагогічного Товариства”, основною метою якого було заснування, примноження кількості українських народних шкіл надання їм матеріальної допомоги.


Вахнянин брав участь у становленні Наукового Товариства ім. Т.Шев­чен­ка. 11 травня 1893 року на загальних зборах НТШ його було обрано директором історико-філософської секції. Після обрання Вахнянина послом до парламенту, 1894 р. він склав повноваженя директора секції.


Шлях Вахнянина до політичної карєри був нелегким. Першою його спробою у політиці стала участь у керівному виділі „Руської Ради”, що виникла 1870р. Однак провід у раді взяли москвофіли і Вахнянин опісля покинув діяльність у ній. Неодноразово будучи кандидатом, він лише в грудні 1893 року був обраний послом до австрійського парламенту. На політичній арені був репрезентантом політики „нової ери”.


Вінцем громадської праці Вахнянина стало створення музичних товариств та інституцій, які сприяли становленню українського музичного професіоналізму. Є дані про спорадичну участь Вахнянина у деяких польських музичних товариствах Галичини. У 1870 р. він заснував музичне товариство „Теорбан”, яке не розвинуло ширшої діяльності.


1891 року Вахня­нин був одним із засновників хорового товариства „Львівський Боян”. З часом осередки „Боянів” почали виникати в різних містах Галичини і постала потреба об’єднати їх однією організацією. Нею став „Союз співацьких і музичних товариств”, під патронатом якого було відкрито музичну школу – Вищий музичний інститут під керівництвом Анатоля Вахнянина. 1907 р. „Союз...” було перейменовано в „Музичне Товариство ім. М.Лисенка”.


Розділ „Літературна спадщина” розглядає різні грані літературного таланту Анатоля Ва­хнянина.


У підрозділі „Белетристика та мемуаристика А.Вахнянина” подається його характери­с­ти­ка як художника слова. Вахнянин найбільш повно реалізував себе в невеликих за обсягом прозо­вих жанрах – нарисах та гуморесках. У 1902 році побачила світ збірка його прозових творів „Оповіданя і гуморески”, яка, за винятком повісті „Женщина”, охоплювала всю белетристику автора.


В еволюції української малої прози ХІХ – початку ХХ століть Вахнянин є репрезентантом етапу соціологічного оповідання й суспільно-політичної студії. За своєю тематикою оповідання поділяються і аналізуються за двома групами: оповідання з громадсько-політичним підтекстом і твори на побутову тематику.


Вахнянину належать також переклади повістей М.Гоголя та І.Тургенєва.


Окреме місце у белетристиці Вахнянина займають незавершені „Спомини з житя”, написані 1907 р. і доведені лише до початку 1870-х років, становлять цінний документ громадського зростання автора, ха­рак­те­ристики його літературного оточення.


Іншому профілю літературного таланту Вахнянина присвячено підрозділ „Праці з історії літератури та літературної критики”. Історією літератури та літературною критикою Вахнянин цікавився протягом усього життя. Першими кроками в царині літературної критики стали статті „Гадки за читаннєм поеми „Гостина на Україні” (1862) та „Дене­що за Музу Шевченкову та розбір думи передсмертної” (1863), яка стала першою в Галичині розвідкою про творчість Шевченка.


Початком праці Вахнянина як історика літератури є його переклад праці При­жо­ва „Малороссия (Южна Русь) и исторія її літератури, почавши від ХІ до XVIII віку”. Най­ви­щим до­сягненням у цій галузі є дослідження „О докторі Франциску Скорині і єго літера­тур­ной діяль­но­сти”, опубліковане 1879 року.


Цікавим аспектом літературознавчої роботи Вахнянина є його клопотання щодо публікації невідомої частини спадщини українських поетів (Шашкевича, Федьковича).


Огляду історичних праць Вахнянина присвячено останній розділ першої частини дисертації – “Праці на історичну тематику”. Повернувшись до Львова випускником відділу історії та географії Віденського університету, він став серйозно займатися історією. Цьому сприяло зна­йом­с­тво з П.Кулішем, котрий вказав Вахнянинові на потребу вивчення історії України за джерелами. Враховуючи це, Вахнянин публікує праці на історичні теми у львівській „Правді” 1868-1869 року: „Взаємини проміж козаччиною а Перзиєю у літах 1618,1619 і 1620”, „Про кургани на Литві і западній Руси”, „Катехизис, історія і землепись”. Одним з видів історичних праць Вахнянина є реферування праць видатних істориків. Окрему групу становлять два політичні трактати про „руську справу” - „Причинки до історії руської справи в Галичині в літах 1848-1870” та „Руська справа в Галичині в роках 1891-1894”. Обидва трактати повязані ідеєю національного розвитку Галичини в різних часових відтинках.


Друга частина роботи – „Музично-естетичні погляди та композиторська спадщина Ана­то­ля Вахнянина” складається з семи розділів. Перший розкриває погляди митця на музично-ес­те­тичні проблеми, місце музики в ієрархії мистецтв, походження музичного мистецтва. Про це йдеться у статтях „Листи про музику”, „Переднє слівце” та „Наукове поняття про повстання музики”. Вахнянин дефініціює музику як „звуковий образ почувань людських, зеркало пережитої долі людьми з єї світлими і темними сторонами”. Поділяючи погляди Штура, Вахнянин відводить музиці друге (після поезії) місце у ієрархії мистецтв.


Вахнянин наводить три теорії походження музичного мистецтва: про за­род­ження музики з крику, який під впливом різних емоційних вражень перетворюється в мело­дію; про фізіологічне походження музики, в якій Вахнянин поділяє позити­віст­сь­кі погляди Г.Спенсера; про божественність походження музичного мистецтва, що ілюструється прикладами з міфології древніх народів, зокрема слов’ян.


Другий розділ – „Хорова творчість і солоспіви” – присвячений характеристиці головних жанрів композиторської творчості Вахнянина, вагомим поштовхом до яких був безпосередній контакт Вахнянина з Вербицьким та Лаврівським, участь у виконанні їх творів. Фундаментом хорової музики Вахнянина були німецька Liederta­fel, розповсюджена у творчості австро-німецьких романтиків та позначена його впливами старогалицька пісенність.


Обсяг хорової творчості Вахнянина нині є дещо більшим від того, що був досі відомий музикознавцям. На основі бібліотечних та архів­них фондів, повідомлень періодики, спогадів подано список збережених і не збережених хорових творів композитора. Їх класифіковано за 4 групами, які відповідно аналізуються: 1) хори героїко патріотичної тематики („По морю, по морю...”, „Піснь свободи”, хорові опрацювання пісень „Я щас­ний...”, „При Чигрині”); 2) хори на соціальне замовлення з нагоди приїзду і зустрічі високих посадовців, ювілеїв Папи Римського (кантати „Витай нам, Достойний...”, „Гімн в честь архи­князя Рудольфа”, „Із низьким поклоном...”, „Честь і поклон, вірні серця і щиру любов...”); 3) лі­ричні хори („Молоді сни...”, „Наша жизнь”); 4) твори максимально наближені до зразків ста­ро­га­ли­цької пісенності („До чарки”, „Ой йшли наші славні запорожці”).


Скромнішими є здобутки Вахнянина в жанрі солоспіву. Відомі 4 зразки цього жанру: „Була колись гетьманщина...”, „Тяжко важко в світі жити” (обидва до сл. Шевченка), „Прощаньє” (сл. Вахнянина) та „Помарніла наша доля” (сл. Федоровича у ред. Партицького). Нотний текст перших трьох солоспівів не знайдено. Популярний донині солоспів „Помарніла наша доля”, створений 1870 року, завдяки патріотичному спрямуванню і блискучій інтерпретації О.Мишугою, ще за життя автора здобув велику популярність.


Третій розділ – „Фольклорні інтереси та обробки народних пісень”. Захоплення народними піснями зародилося у Вахнянина ще під час навчаня у Перемиській гімназії. Поштов­хом до дослідження фольклорних зразків стала праця Марцинковського (Новосельського) „Lud ukrainski”. Про велике значення, яке надавав Вахнянин збиранню і вивченню фольклору свідчать листи до Ф.Колесси, рецензія на книгу Демуцького „Ліра та її мотиви”, статті „Дещо про значеннє народних пісень у Слов’ян, імено у Русинів”, „Листи про музику”. У композиторській творчості звернення Вахнянина до фольклору найяскравіше позначилося у трьох хорових „В’язанках народних пісень”, 4 хорових обробках народних пісень, вміщених у збірці чоловічих вокальних квартетів „Кобзар” та першій дії опери „Купало”.


На 1870-80-ті роки припадає звернення Вахнянина до жанру хорової обробки народної пісні. У трактуванні цього жанру галицький композитор залишився на тому рівні, на якому цей жанр перебував в середині ХІХ ст. Хорова фактура Вахнянина – це переважно чотири­го­ло­сий склад, хоч автор зберігає і дотримується його непостійно: іноді виділяє окремі мелодичні ходи в унісон („Калина”), чи застосовує ефект зіставлення різних груп хорових голосів („Журбо моя”). Форма обробок народних пісень Вахнянина переважно є не більшою від пе­рі­о­да, в ме­жах якого композитор прагне сягнути інтонаційної заокругленості пісні („Калина”, „Де б я”, „Ой ти хлоп­че”, „Жаль”). Гармонічна мова обробок виявляє тенденцію до хроматизації голо­сів. Показовим щодо цього є порівняння двох опрацювань пісні „Калина” ( з „Кобзаря” та з „В’я­зан­ки народних пісень”) з її першоджерелами: збірником „Пісні, думки і шумки руського на­ро­да...”, упорядкованого Коціпінським, та опрацюванням цієї пісні Маркевичем для голосу та фор­тепіано у виданні Куліша „Записки о Южной Руси”.


Намаганням наблизитися до старих фольклорних фольклорних зразків пройняті і хори з першої дії опери „Купало” („Ходили дівоньки...”, „Гей на Івана, гей на Купала”, „Палай, палай, Купалоньку наш...”).


Четвертий розділ – “Дослідження і творчість у сфері духовної музики” - базується на до­слідженні друкованих статей Вахнянина – „Дмитрій Степанович Бортнянський”, „Два ре­фор­ма­т­о­ри церковного співу”, а також збережених недатованих рукописних матеріалів і „Співа­ни­ка церковного”.


Збережені рукописні матеріали свідчать про ознайомлення Вахнянина з працями Разумовського Церковное пение в России” (фрагменти з якої конспектуються майже дослівно), Смоленського, Львова, Потулова. Системного викладу історії церковної музики Вахнянин не залишив, а у спробі її поділу на 4 етапи брав за основу періодизацію, запропоновану в праці Разумовського.


Найбільше зацікавлення Вахнянина викликала постать та творчість Дмитра Бортнянського. Спро­бу порушити питання національного в його музиці містить стаття „Дмитрій Степанович Борт­нянський”, яка є вільним перекладом статті І.Божеярова „К портрету Д.С.Бортнянскаго”. При цьо­му Вахнянин зробив перестановки у „монтажі” матеріалу, не змінюючи суті думок першо­дже­ре­ла. Він наголошує на українському походжені Бортнянського і спорідненості його мелодики з укра­їнськими піснями. Характеристику Божеяровим творчості Бор­тнянського він вважає абстрактною і однобічною. Вахнянин знаходить у творах Бортнян­сь­ко­го відгомін автентичних церковних наспівів.


У статті „В справі потреби заснування „Музичного Інститута” у Львові” автор вперше назвав Бортнянського „реформатором церковного співу” і порівняв його роль в історії музики Східної церкви з роллю Палєстріни в музиці Західної церкви. Це порівняння обґрунтоване у статті „Два реформатори церковного співу”.


У композиторській спадщині Вахнянина є опрацювання набожних (термін М.Воз­ня­ка) українських пісень, які увійшли до укладеного ним та опублікованого 1889 року „Спі­ваника для середніх шкіл”. Їх характеризує спрощений триголосий гомофонно-гармонічний уклад, простий і неви­баг­ливий з гармонічної точки зору. У „Співанику...” містяться 3 піс­ні з памятки набожної поезії та пісні – „Богогласника”: „Ієрусалиме світел над звізди”, „Піснь до Пресвятої Богородиці” („О все­пі­тая Мати...”) та „Пісня до Підкам’янецької Богородиці” („Пречистая Діво Мати...”). Ви­ко­ристання останньої в опе­рі „Купало” порівнюється з нотним текстом у „Богогласнику(1850 р.), записом П.Демуцького у виданні „Ліра та її мотиви” та обробкою цієї пісні Лисенком.


Вахнянинові судилося стати першим галицьким композитором, який познайомився з Ли­сен­ком. Історія їх взаємин становить зміст п’ятого розділу – Анатоль Вахнянин і Микола Лисенко: з історії контактів”.


Це знайомство відбулося 1867 р., коли, їдучи на навчання до Ляйпциґа, Лисенко зупинився у Львові. Відтоді Вахнянин виявляв постійний інтерес до діяльності Лисенка: переклав українською мовою і посприяв публікації у журналі „Правда” рецензії з чеської газети „Narodni listyна виступ Лисенка в концерті Агренєва-Слав’янського 26 грудня 1867 року. Починаючи з кінця 60-х років, в ряді шевченківських вечорів Вахнянин виступає з виконанням таких солоспівів Лисенка до слів Шевченка, як „І багата я”, „Минають дні”, „Гетьмани”, „Тарасова ніч”, „Ой чого ти почорніло...”, що сприяло популяризації і музики Лисенка, і Шевченкового слова в Галичині.


Працюючи над виданням збірників власних обробок народних пісень, Лисенко у 1869 -1870 рр. просив Вахнянина віднайти для нього збірки пісень різних слов’янських народів.


Особливо активізувалися контакти з Лисенком 1891 року, коли Вахнянин став одним із засновників та першим диригентом хорового товариства „Львівський Боян”. З перших днів існування „Боян” виконував Лисенкові твори, був ініціатором відзначеня 25-літнього ювілею його творчої діяльності у 1892 році. Коли при товаристві було започатковано нотне видавництво, Лисенко надсилав для друку власні твори. За сприянням Вахнянина 1893 року у львівському журналі „Зоря” Лисенко опублікував свою працю про українські народні музичні інструменти.


Апогеєм їх взаємин став 1903 рік, коли у Львові українська громадськість відзначала 35-літній ювілей творчої діяльності Миколи Лисенка. Для організації урочистостей було створено ювілейний комітет, очолюваний Вахнянином. Урочиста академія, на яку прибув сам ювіляр, відбулася 7 грудня 1903 року. Кошти, виручені з ювілейних концертів (коло 2000 корон), організатори передали на розвиток і утримання Вищого музичного інституту, відкритого у Львові в жовтні того ж року.


У шостому розділі –Діяльність А.Вахнянина в галузі музичної теорії” – розгляда­ють­ся музично-теоретичні праці Вахнянина: підручник „Наука гармонії” та дві рецензії.


Підручник залишився у вигляді недатованого рукопису. Вахнянин пра­цював над ним влітку 1906 року і писав його для потреб Вищого музичного інституту. Під­руч­ник Вахнянина порівнюється з російськими підручниками Чайковського та Римського-Кор­­сакова, при цьому виявлено часом текстову схожість, подібність у побудові і вико­ри­стан­ні термінології.


Друга проблема – відсутність української музичної термінології. У 1884 році Іван Кипріян, готуючи до друку укладений ним „Учебник початкових відомостей музики і співу”, радиться з Вахняниним стосовно точності перекладу термінів. Композитор не вніс коректив до пропонованої термінології, однак з патріотичних міркувань і нагальної потреби підручників такого типу під­три­мав роботу Кипріяна, опублікувавши у „Ділі” рецензію на цей підручник. З тих же міркувань Вахнянин рецензією підтримав появу у 1881-1886 рр. „Малого катехизу му­зики” Матюка, де подано доволі повні відомості з теорії музики.


Останній розділ другої частини – “Анатоль Вахнянин і становлення українського театру в Галичині”.


У громадсько-організаційному плані початки співпраці Вахнянина з театром припали на 1869 рік, коли за дорученням Виділу для контролю проведення вистав було утворено так звану „Ар­­тистичну комісію”. Композитор пропрацював у ній до 1898 року. Вахнянин доклав також зусиль до збору коштів на будівництво театрального будинку у Львові.


Окремо характеризуються рецензії Вахнянина на театральні вистави. Вони створюють певну панораму театрального життя Львова того часу. У дисертації розглядаються рецензії на виконання у Галичині опер „Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського, ”Різдвяна ніч” М.Лисенка, „Олеся” П.Бажанського, а також драматичних творів О.Огоновського та К.Устияновича.


Вахнянин не оминув увагою і музику до драматичних вистав. На сцені театру при товаристві „Руська Бесіда” було поставлено чимало пєс з його музикою: драми Ф.Заревича „Бондарівна”, „Назар Стодоля” Т.Шевченка, „Гальшка Острожська” О.Огоновського, „Ярополк І Святославович” К.Устияновича, комедія „Гаркуша” О.Стороженка. На жаль, усі зазначені твори втрачено.


Найбільшим досягненям у музичній спадщині Вахнянина є його опера „Купало”. Робота над твором розпочалась 1870 року і продовжувалась аж до 1892 року. При цьому опера постійно доповнювалась і поправлялась. Вперше її було поставлено 1929 року у Харкові за участю І.Паторжинського, М.Голинського, М.Литвиненко-Воль­гемут. Наприкінці 70-х років ХХ ст. оперу було поставлено у Торонто, а 1990 силами Опер­ної студії при Вищому музичному інституті ім. Лисенка на сцені Львівського оперного театру була здійснена постановка в редакції М.Скорика, а 1992-го у тій же редакції на сцені Національної опери у Києві.


Твір Вахнянина найкраще вписується в контекст ранньоромантичних опер, переважно ні­ме­цьких (К.М.Вебер). Як і у „Вільному стрільцеві” Вебера, в „Купало” велика роль відводиться народно-побутовим сценам, опорі на хорові сцени, використанню народно-пісенних форм. Спільними є і жанрові витоки обидвох опер – це німецький зінґшпіль, від якого структура чотирьох дій, принцип „швидкого фіналу” з ансамблевими та хоровими номерами.


У творі переплелись кілька драматургічних ліній: народно-обрядова (представлена в хорах першої дії і підкреслена символікою назви твору), героїко-прославна або визвольна (проведена в кульмінаційних фіналах другої та четвертої дій), лірико-любовна (пісня Одарки, балада Максима) та умовно-екзотична лінія (третя дія, що характеризує „східний табір”). Точкою перетину всіх цих ліній є балада Максима з четвертої дії.


Вокальна сторона опери розкривається в яскравих індивідуальних характеристиках, втілених у розгорнених за формою номерах: аріозо Омара „І я любив колись в житті”, аріозо Одарки „Нема мені порадоньки” та балада Максима.


Істотне місце в драматургії опери належить хорам, які сприяють гнучкому розгортанню драматичної ситуації. Вони характеризуються за трьома групами: 1) народно-обрядові („Гей на Івана...”, „Палай, палай”, „Ходили дівоньки”); 2) релігійного характеру („Під твій Покров...”, „Пречистая Діво”); 3) героїчного плану („Урра у бій”, який перегукується з групою героїко-патріотичних хорів композитора).


Вельми різноманітними є ансамблі. Їх роль в будові опери полягає в динамізації сценічної дії і логічному втіленні драматичних сцен сюжету. Ансамблі є в усіх діях опери, особливо багато у третій дії, що випливає з розгортання сюжету (захоплення в полон, переляк Одарки, розгубленість Максима). Яскравим прикладом майстерної побудови ансамблів є різноплановий квартет „Смерті, ах смерті прошу”.


З поміж усіх компонентів опери найбільш вразливим є оркестр. Композитор намагався надати йому роль виразового компонента (сцена нападу татар), однак не досягнув належного ефекту. Недоліком оркестрової партитури твору є брак єдиної лінії мотивно-тематичного розвитку.


У Висновках подано узагальнючий погляд на діяльність Вахнянина, окреслено його ком­по­зиторський стиль і риси музичної мови.


Віддаючи перевагу громадсько-політичній та літературній діяльності, Вахнянин визнавав при­нагідність власних музичних спроб. Але в еволюції музичної культури Галичини діяльність Вахнянина сприяла переходу від ама­тор­ської композиторської творчості до подальшого розвитку на професійній основі. Най­яс­кра­ві­шим свідченям цього є пройдений ним шлях від участі в окремих аматорських музичних і співацьких товариствах до заснування Вищого музичного інституту у Львові.


Збережена частина творів свідчить про цілісність композиторського обличчя Вахнянина. Спо­стерігається взаємовплив різних ділянок його музичної спадщини, причому вузловим пере­хре­с­тям є опера “Купало” – найвище творче досягнення композитора, перша повноцінна опера в Галичині.


 


Вахнянин працював виключно у двох сферах – хорової та театральної музики. Факт існування і успішного сценічного життя його солоспівів, віддзеркалений у повідомленнях преси, доводить, що композитор розвивав цей жанр.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины