Тенденції культурного будівництва в Україні: становлення недержавних некомерційних організацій (90-ті роки ХХ ст.)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
Тенденції культурного будівництва в Україні: становлення недержавних некомерційних організацій (90-ті роки ХХ ст.)
Альтернативное Название: Тенденции культурного строительства в Украине: становления негосударственных некоммерческих организаций (90-е годы ХХ в.)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначено його мету та завдання, обєкт, предмет, вказано на наукову новизну, практичне значення та методи дослідження, окреслено хронологічні межі, наводяться дані про апробацію та публікації.


В першому розділі “Культурне будівництво як предмет наукового осмислення” викладаються результати аналізу найпоширеніших концепцій культури та культурного будівництва - від античних часів до наших днів; узагальнення досвіду діяльності зарубіжних недержавних, в тому числі некомерційних, організацій в соціокультурній сфері (США, Франція, Німеччина, країни Східної Європи та СНД)  з погляду придатності його до застосування в конкретних умовах розбудови національної культури в незалежній Україні; розглядаються основні теоретико-методологічні підходи вітчизняних культурологів до визначення принципів культурної політики в Україні.


В першому підрозділі цього розділу “Концепції державного  регулювання культурного життя в традиційних суспільствах” аналізуються найвідоміші теорії регулювання культурних процесів у суспільстві.


 Як показує дослідження, культурний процес, роль і місце культури в суспільстві, принципи державної політики в галузі культури спрадавна перебували в центрі уваги як державотворців, філософів та політиків, так і митців та теоретиків мистецтва. Принципові позиції при цьому коливаються від визнання певної автономії, самоорганізації культурницької діяльності (Гегель) та пріоритету культури, особливо художньої, в стосунках з державою (Ф.Шіллер) до надання переваг державі (Арістотель) і навіть абсолютизації її прерогатив (Платон).


  Тимчасом, у країнах Західної Європи та США, в процесі становлення і розвитку громадянського суспільства, зазнає істотних змін сама постановка питання про культурне будівництво та місце і роль у цьому процесі держави. На зміну пандержавницьким концепціям приходить усвідомлення можливостей щодо сприяння розвиткові культури  окремих громадян, їх добровільних об’єднань, заснованих як на підприємницьких (прибуткових), так і некомерційних засадах. Аналіз діяльності останніх і становить зміст другого підрозділу першого розділу “Становлення недержавних форм культурного будівництва в громадянському суспільстві”.


В ряді зарубіжних країн впродовж другої половини ХХ ст.. у цій сфері набуто значний досвід. Неприбуткові організації США, за американським законодавством, являють собою акціонерні товариства, громадські фонди,  взагалі  установи, що здійснюють свою діяльність винятково в інтересах благодійності, науки, літератури, релігії чи освіти. Такі організації повинні бути аполітичними, не займатися пропагандою чи лобіюванням, а здійснювати роботу з користю для всього суспільства. Єдиний критерій віднесення організації до категорії  “неприбуткова” у США – це діяльність, що не має на меті одержання фінансових прибутків для розподілу їх між учасниками цієї діяльності понад певну, визначену заробітну плату. Державне фінансування цих організацій здійснюється у вигляді звільнених від податків цільових грантів.


У Франції пріоритетною ланкою державної культурної політики визначена підтримка, збереження, розвиток  національної культури у всьому її  багатоманітті. Водночас у зв’язку із наростанням  соціальних проблем та неможливістю  забезпечити їх задовільне вирішення урядом, у  80-ті рр. тут було взято курс на розвиток співробітництва з “третім сектором”, що  знайшло свій вияв у  створенні Спільних агентств, які виконують роль посередника між державними органами та інституціями “третього сектору”. При цьому сектор неприбуткових організацій виступає офіційним партнером  державних установ і має визнаний статус  Партнера держави у законодавчому процесі.  Найпоширенішими серед неурядових некомерційних організацій у Франції є асоціації та фонди.


Асоціації та Фонди характерні також для структури “третього сектору” Греції та Нідерландів.


У Німеччині створення організацій, метою діяльності яких не є  здійснення економічної прибуткової (комерційної) діяльності, починається з процедури реєстрації. Дієздатною  організація стає лише з часу занесення її до Реєстру асоціацій. До цього реєстру   об’єднання заноситься за умови, що його створення  затверджене органом місцевої влади (“землі”), на території якої воно  офіційно функціонуватиме, і що його назва відмінна від найменувань усіх інших, вже зареєстрованих.


Переживає період розквіту і є дієвою силою, з якою змушені рахуватись і органи державного управління, і бізнесові структури, “третій сектор” у Польщі. Діяльність польських неурядових некомерційних організацій базується на “західному” досвіді. Організації “третього сектору”, як правило, засновуються без бюрократичних затримок і невиправданих витрат і одразу вільно обирають для себе певні види діяльності. Істотні податкові пільги встановлені як для асоціацій, так і для фундацій.


У Російській Федерації головним джерелом і основою підтримки розвитку культури є держава.  Концепція соціогуманітарного розвитку суспільства  знайшла відображення в Цивільному кодексі Росії  (прийнятий 21.10.94 р.). Громадські об’єднання, благодійні та інші Фонди, об’єднання юридичних осіб (Асоціації та Союзи),  щодо яких їхні засновники не мають майнових прав, є юридичними особами. Така юридична особа має  право на здійснення діяльності, що відповідає меті та завданням,  передбаченим в її статутних документах, а також  пов’язані з цією діяльністю обов’язки.


Законодавство Республіки Білорусь ввело в обіг словосполучення “некомерційна організація” з прийняттям нового цивільного кодексу в 1999 р. Кодекс встановив такі види некомерційних організацій: споживчі кооперативи, фонди, установи, асоціації, союзи. Крім того, діє ряд законів, указів і декретів Президента, але прямого Закону про некомерційні організації немає.


Стан “третього сектору” в культурі Молдови подібний до українського. Принципи,  встановлені молдовським законодавством, мають загальний  характер, законом не передбачені конкретні умови діяльності недержавних некомерційних  організацій. Молдовське законодавство  містить “список суспільно-корисних цілей”, але він має рекомендаційний характер, і остаточне  рішення в кожному конкретному випадку приймається “сертифікаційною комісією”.


 Дослідження культурної політики щодо неприбуткових організацій деяких країн Європи та США дозволяють зробити висновки щодо ролі “третього сектора” в демократичних країнах та стану справ в Україні.


 Існування та діяльність широкого спектру неприбуткових організацій є свідченням становлення громадянського суспільства, тобто суспільства, де вирішальну роль у житті відіграє не держава, а громадяни, їх об’єднання, що діють на підставі права і в межах закону, як і держава, що служить людям, а не навпаки. Недержавні некомерційні організації виконують функцію захисників національного культурного простору, протидіють дискримінації вітчизняної культури та монополізму структур-фаворитів, слугують справі розширення сфери впливу небюджетних учасників культурного процесу. Дослідження дає підстави зробити висновок, що наявність недержавного некомерційного сектору в культурі України є показником успіху демократії, що особливо важливо за умови, коли демократичні засади врядування ще не надто зміцніли.


У третьому підрозділі першого розділу “Концепції культурницької політики в дзеркалі культурології незалежної України” подаються результати аналізу  вітчизняної культурологічної думки щодо принципів політики держави в галузі культури.


За часів горбачовської “перебудови” та й у перші роки незалежності в Україні науковому осмисленню культуротворчих процесів  не надавалось такого значення, як вирішенню актуальних політичних та економічних проблем. Усвідомлення специфічності культурних процесів та їх особливого значення для розбудови самостійної держави поступово поглиблювалось, і з середини 90-х.років завдання культурного будівництва стають предметом усних виступів та публікацій насамперед  громадських діячів ( І.Драч, М.Жулинський, В. Кремінь, В.Чорновіл та ін.) та публіцистів (І.Дзюба, Б.Парахонський та ін.). В публікаціях кінця 90-х –початку 2000-х (О.Валевського,С.Войтович,  Б.Гаврилишина, Є.Головахи, В.Іщук,В. Лісового,  М. Рябчука  та ін.) обговорюються різні аспекти  стану культури в Україні, політико-ідеологічні та організаційні основи її «відродження» та «розбудови».


Власне концепціям розвитку української культури та ролі держави в культурному будівництві присвячені праці М.Антонович, І.Бембехи, Р.Гром’як, Л.Кормич та В.Багацького, О.Удод. Зокрема питання правового та адміністративного забезпечення трансформаційних процесів у сфері культури  (узаконення культурних прав і свобод, створення легітимних підстав для функціонування недержавних інституцій, вдосконалення юридичного регулювання витрат на культуру, в тому числі на  розвиток нових форм і поширення позабюджетних джерел фінансування тощо) розглядаються в роботах  Ю.Алексєєва, А.Білоуса, О.Віннікова, О.Гриценка, Ю.Дімітрова, А.Зайця, В.Кременя.


Більш грунтовно питання діяльності недержавних неприбуткових громадських організацій  почали розглядатися лише впродовж останніх трьох-чотирьох років, коли набуло гостроти прагнення  інтеграції в Європейське культурне співтовариство. “Третій сектор” культурного виробництва в Україні стає предметом численних “круглих столів”, науково-теоретичних конференцій, публікацій в періодичній пресі та Інтернет мережі. Різні аспекти функціонування  недержавних, зокрема неприбуткових організацій,  складають коло наукових зацікавлень І.Василенко,  І.Діскіна, С,Катаєва, Ю.Кірсанової, П.Кравченка, Н.Кулик, Г.Нечай, Я.Рогаліна, О.Сугоняки, О.Сидоренка, В.Чуби, О.Шморгуна.


 Вийшли друком також перші  монографічні дослідження, в яких аналізується стан та перспективи розвитку недержавних некомерційних організацій:  І.Безгіна (“Форми фінансування неприбуткових мистецьких організацій: пошуки в законодавчому напрямку”


1998), О.Віннікова (“Оподаткування діяльності неприбуткових організацій в Україні”,2000, та “Оподаткування діяльності неприбуткових організацій та їхніх виплат фізичним особам”,2001), О.Гриценка (“Культурна політика: концепції та досвід”,1994, та “Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі”, 2000), Ю.Дімітрова (“Правове регулювання легалізації (офіційного визнання) неприбуткових організацій в Україні”,2000), Г.Нечай (“Правові основи фінансування витрат на культуру”,1993). З’явились словники, спеціалізовані довідники (російською, українською та англійською мовами), інформаційно-методичні публікації та порадники для працівників сфери некомерційних недержавних інституцій.


Проте систематизоване дослідження становлення й розвитку “третього сектора” в культурі України поки що відсутнє. Дана дисертація і має на меті певною мірою заповнити цю лакуну, подати більш-менш цілісну картину про стан та перспективи розвитку недержавних некомерційних культурно-мистецьких організацій як однієї з важливих тенденцій культурного будівництва в Україні.                    


У другому розділі  “Становлення “третього сектора” в культурі України” викладаються результати логічного аналізу понять та категорій, що стосуються теми дослідження (“третій сектор”, недержавні некомерційні організації, фандрейзинг тощо), розглядаються  загальнополітичні та історичні передумови виникнення цих організацій  в Україні, аналізуються економічні, соціальні й політичні аспекти їх становлення, подається  характеристика їх за типом та формою, конкретними цілями та методами  досягнення останніх, розглядаються обставини законодавчо-правового забезпечення діяльності.


У першому підрозділі другого розділу – “Недержавні некомерційні організації – новий тип суб’єктів культурного виробництва” – аналізується термінологія, що використовується у цій сфері, уточнюється логічний обсяг основних понять, характеризується їх семантичний взаємозв’язок та економічний зміст.


Сьогодні для загального означення всього “спектру” недержавних неприбуткових організацій в міжнародному вжитку використовується два терміни: неурядові (nongove ment organizations- NGO) або неприбуткові (non-profit organizations - NPO). Під ці категорії підпадають об’єднання, товариства, фонди, установи, благодійні організації  або інші юридичні особи, які не є державними і діяльність яких не має на меті одержання прибутку. Вони не є частиною урядової структури і не підпорядковані державним органам інакше, як у межах закону. Це можуть бути різні організації як за видами діяльності, так і за організаційно – правовою формою та порядком утворення.


         Термін “третій сектор” застосовується для означення закладів культури, які за своїми засадничими принципами функціонування не можуть бути віднесені ні до державного (бо вони недержавні), ні до приватного комерційного (бо вони некомерційні) секторів. До “третього сектора” культурно-мистецьких організацій, таким чином, належать  організації професійної спрямованості (спілки), творчі та освітні культурно-виховні об’єднання,  благодійні фонди й фундації (як національні, так і міжнародні)  тощо.


Організації “третього сектора” здійснюють громадсько-корисну діяльність, надаючи послуги там, де цього не можуть з різних причин зробити  ні влада, ні приватна ініціатива. Основною метою створення та діяльності таких організацій є безкорисливе (в розумінні комерційного прибутку) сприяння загальним гуманітарним інтересам суспільства чи й інтересам учасників цієї організації або третіх осіб в таких сферах як охорона здоров’я,  освіта, культура, збереження довкілля, соціальне забезпечення, надання допомоги малозабезпеченим.          


  За нормами українського законодавства, недержавна неприбуткова організація   культури   є  юридичною особою приватного права, метою діяльності якої є не отримання прибутку, а розвиток культурно – мистецької сфери і громадянського суспільства. При цьому вони можуть бути і прибутковими (одержувати доход від власної підприємницької діяльності), але за умови, що цей прибуток (доход) використовується на заходи основної (статутної) діяльності і в установлених розмірах – на заробітну плату штатних працівників.


У другому підрозділі другого розділу – “Передумови виникнення організацій “третього сектора” в Україні і їх соціально-економічний характер” – розглядаються історичні обставини, що викликали необхідність появи організацій даного типу, і викладаються результати аналізу їх  соціально-економічної природи.


 Вивчення матеріалів, пов’язаних із розвитком організацій “третього сектору” в культурі України, дає підстави виділити в короткій історії, принаймні, два періоди:    


   I   – період виникнення та організаційного оформлення (кінець 80-х років –початок 1990-х рр.);


     ІI–період становлення та “змужніння”(від середини 1990-х рр.- по ц.ч.).


Спад культурного виробництва наприкінці 80-х років, що згодом дістав назву “виродження замість відродження”, спонукав  діячів культури до активних практичних дій. Новостворювані інституції зароджувалися в надрах існуючої системи на хвилі прагнення соціально-політичних перетворень,  під впливом національно-визвольних ідей, на засадах антирадянської та антикомуністичної  ідеології (Український культурологічний клуб,  культурологічне Товариство Лева, історико-просвітницька організація “Меморіал”, Товариство української мови ім. Т.Шевченка, Студентське братство та ін. ).


     Перші  недержавні організації фактично являли собою, так би мовити, “двополюсний конгломерат” комерційно-розважальної та дисидентсько-андеграундової  культур.  Процес їх становлення  розпочався з середини 90-х рр. внаслідок демократизації суспільства, “роздержавлення” культурної сфери, процесами глобалізації та інтеграції, появою суто-комерційних культурних індустрій.


Впродовж понад  сімдесяти років (1917-1985) культурне будівництво в нашій країні, як і загалом в СРСР, здійснювалося у відповідності з державницькою концепцією соціалізму. Провідна роль відводилася державі та її органам і структурам. Щоправда, поряд з державними у сфері культури існували й формально недержавні структури – профспілкові та колгоспно-кооперативні. Проте їх роль та функції зводились до неухильного проведення державно-партійної політики. Матеріально-технічна база закладів та установ культури (за  невеликим винятком) була оголошена державною (нібито загальнонародною) власністю; на державу покладалося завдання щодо її розвитку та зміцнення; держава відігравала роль основного знаряддя у проведенні в життя комуністичної ідеології засобами культури та в сфері культури.


 Передумовою активізації діяльності творчо-активних особистостей й виникнення вітчизняного “третього сектора” культурного виробництва стала  демократизація всіх сторін життя суспільства, вичерпаність резервів державного патерналізму й ослаблення інститутів колективності.


  З точки зору історичних умов формування, “третій сектор” в Україні сьогодні  складають:


-    організації, що фактично наслідують попередні державні структури СРСР;


-    організації, що виникли внаслідок необхідності вирішення певних проблем в культурно-мистецькому житті українського суспільства;


-    організації, що виникли внаслідок  необхідності вирішення певних проблем в житті усіх чи більшості країн світу, відтак набули міжнародного значення,  розповсюджують свою діяльність на світове співтовариство.


Елементами старої системи, які збереглися у незмінному чи модернізованому вигляді є творчі спілки, мистецькі об’єднання, товариства, фонди. Відповідно до чинного  законодавства  вони є недержавними  у своїй статутній діяльності (тобто незалежними від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій) і  набувають  статусу неприбуткової організації.


Останнє десятиліття ознаменувалося формуванням в Україні різноманітних творчих угрупувань, мистецьких обєднань, формальних і неформальних організацій. В основному завершився процес структурної фрагментаризації творчого середовища довкола певних часописів, гуртків тощо. Поряд з “успадкованими” з’явились  громадські інституції іншого типу: благодійні фундації, приватні добровільні товариства, незалежні культурно-мистецькі об’єднання, організації національних та міжнаціональних зв’язків тощо.  Ці недержавні некомерційні організації відповідно до чинного законодавства є об’єднаннями громадян, що мають статус громадських, тобто, створених на добровільних засадах, на основі єдності інтересів, рівноправності, самоврядності, законності та гласності.


Відділення, філії та корпуси міжнародних фондів, фундацій та агентств, які проводять свою діяльність на території України, складають третю групу організацій “третього сектора”.


Розрізняються недержавні некомерційні організації за аспектами професійних зацікавлень (освіта, мистецтво, дозвілля тощо), масштабами (всеукраїнські, регіональні, міжнародні), “географічним” тяжінням тощо.


Серед основних напрямків діяльності недержавних  некомерційних  культурно-мистецьких організацій в Україні переважають інформаційний, освітній, дослідницький, благодійний, соціо-політичний. Залежно від мети діяльності недержавної некомерційної організації визначаються її функції: 1) інформаційна (збирання, обробка, систематизація, збереження і надання інформації, здійснення заходів щодо інформаційно - освітнього забезпечення програм суспільного розвитку); 2) консультативна (створення консалтингових послуг, проведення тренінгів і соціологічних досліджень, аналіз діяльності та прогнозування); 3) правозахисна; 4) регулятивна  (встановлення певних стандартів, норм і правил функціонування, діяльності і розвитку недержавних неприбуткових організацій України, які мають юридичне, морально – культурне значення); 5) координаційна (фінансова  підтримка, сприяння реалізації культурних, творчих, політичних можливостей громадян, залучення їх до громадсько- політичного і культурного життя в Україні).


Статути цих інституцій повинні містити (і здебільшого містять) вичерпний перелік видів діяльності. “Некомерційний” характер  передбачає й ряд інших спільних  рис для  організацій “третього сектора”. А саме: організаційна самостійність, добровільність, суспільна  корисність, мобільність. Активна й ефективна діяльність організацій “третього сектора” культурного виробництва реальна, тобто спроможна розвиватися в ринкових умовах в  тому випадку, коли організації дотримуються таких принципів, як відкритість, «прозорість», законність, світськість та аполітичність, неупередженість, професіоналізм.


        Згідно з даними Державного комітету статистики та бази даних Центру інновацій і розвитку, в Україні (станом на 2000р.) нараховується майже 28 тисяч громадських організацій різного роду діяльності. Переважна  більшість з них ( 95%)  діє на місцевому рівні, питома вага всеукраїнських становить близько 4%, а міжнародних - близько 1%.


 “Географічний” аспект  діяльності організацій “третього сектора” характеризується тенденцією до зростання їх кількості  на регіональному (обласному, районному, місцевому) рівні.  В обласних центрах зосереджено 45,1% усіх громадських організацій, у містах-34,5%,  в сільській місцевості лише 20,4%.Найбільшого  значення вони набувають у громадах мегаполісів - Києва, Донецька, Дніпропетровська, а також у Харківській, Сумській, Київській, Херсонській, Закарпатській областях та на території  Автономної Республіки Крим.       


Як і в більшості країн світу,  недержавні неприбуткові організації в Україні мають статус постійного або тимчасового об’єднання. У першому випадку організація створюється з перспективою розвитку своєї діяльності без окресленого періоду функціонування, у другому -  на певний період за чітко окресленим завданням і з цілком певною сумою статутних коштів, необхідних для вирішення цього завдання.


Стратегічна мета кожної неурядової неприбуткової організації передбачає  й особливі механізми власного самоуправління. Так, в Україні діють організації членського типу та “нечленські” організації (створені на основі майна і коштів, вони  не мають постійних членів). Більшість неурядових організацій культурно-мистецького спрямування в Україні не є “членськими”. Вони утворюються на основі установчого документа однією чи декількома фізичними або юридичними особами. Найчастіше ці організації функціонують за допомогою працівників, прийнятих на роботу на підставі трудової угоди або замовлення та волонтерів.


Аналіз організаційно-правових форм недержавних неприбуткових організацій підтверджує факт активного розвитку вітчизняного “третього сектора” культурного виробництва.


       Надзвичайно     важливим  є фінансово-економічний аспект діяльності інституцій “третього сектору”. Нецілісність економіко-правової бази створює чимало проблем для функціонування організацій культури, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку.


 Кожна з організацій зазвичай має власну стратегію фінансування своєї діяльності. Дослідженням виявлені такі джерела фінансування  неприбуткових організацій :


        - доходи від власної діяльності. Сюди належать прибутки  від діяльності підприємств, заснованих та створених організацією для виконання статутних цілей, членські внески та пасивні доходи. До пасивних доходів згідно з чинним   законодавством належать проценти, дивіденди, страхові виплати і роялті.  Організація “третього сектора” одержує право отримувати проценти ( за умови  цільового використання суми або без такої умови), якщо юридична чи фізична особа  відкрила депозит (вклад) у фінансових установах на  ім’я певної неприбуткової організації. Страхові виплати  в Україні  ще не набули значного розвитку, але законодавство дозволяє використовувати певні механізми залучення коштів інших осіб для страхування культурно-мистецької організації “третього сектора” та її учасників або одержання ними страхових виплат і відшкодувань. Недержавна неприбуткова організація може створити разом зі своїми учасниками чи інвесторами товариство взаємного страхування, таким чином поліпшуючи умови своєї праці.


      - асигнування з державного та місцевого бюджету: надання у безплатне користування державного і комунального майна,  надання пільг (податкові,  пільги з оплати комунальних послуг, пільги на використання об'єктів соціальної інфраструктури), підтримка проектів і програм некомерційної організації за допомогою субвенцій (“грантів”), субсидій, державних замовлень та бюджетних кредитів.        Джерелами державного фінансування є центральний  та регіональні бюджети. Фінансування здійснюється з зарезервованих фондів   для "третього сектора" чи за посередництвом Міністерств культури й освіти.


       - фінансування через внески донорів - надходження від благодійних пожертв, безповоротна фінансова допомога, фінансування за допомогою фандрейзингу.


Благодійна допомога може надходити від приватних осіб, фундацій, малих і великих підприємств, громадської адміністрації, членських організацій у формі систематичних та одноразових внесків або ж перейманням на себе видатків основної діяльності організацій. Право недержавних неприбуткових організацій культури на отримання пожертвувань не обмежується. Безповоротна фінансова допомога включає в себе кошти чи майно, які передаються організації згідно з договором дарування, наслідування, отримання спадку та іншими подібними договорами, що не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів. Благодійники, які передали своє майно, кошти та інші матеріальні цінності до організації, на свою вимогу одержують звіт про використання зазначених фінансових ресурсів.


          Фандрейзингова діяльність (збирання коштів і залучення ресурсів  зусиллями персоналу установи) прямо пов’язана з успішним чи неуспішним досвідом відродження і розвитку філантропії в суспільстві та ускладнена типовими для країн-спадкоємців СРСР об’єктивними обставинами (економічна криза, недосконалість  законодавства, відносно нечисленний середній клас тощо). Переважну частину коштів українські громадські організації отримують від  фондів та державних структур (як своєї, так і зарубіжних країн), менше – від бізнес-компаній і ще менше – від приватних осіб.


Аналіз соціально-економічних умов діяльності організацій “третього сектору” в українській культурі засвідчує, що причинами досить повільних темпів їх становлення є професійна непідготовленість їхнього персоналу, відтак небажання і невміння співпрацювати з приватним сектором та державними органами,  відсутність традицій спонсорства і меценатства, недостатня поінформованість суспільства, а також випадки зловживань (створення псевдо-організацій "третього сектору" для “вибивання грошей” під окремі сумнівні  "проекти"  для задоволення соціальних амбіцій окремих осіб тощо), несприятливе пільгове законодавство.


 У третьому підрозділі другого розділу “Законодавча база діяльності організацій “третього сектору”  в Україні” викладаються результати аналізу  нормативних актів, на підставі яких створюються і функціонують відповідні недержавні некомерційні інституції в галузі культури.


Дослідженням виявлено, що нормативна база діяльності недержавних неприбуткових організацій в Україні налічує не менш як 350 законів, указів, постанов, інструкцій та листів.  Підставу для створення та діяльності досліджуваних типів організацій становить право громадян на свободу об’єднань (стаття 36 Конституції України, “Основи законодавства України про культуру”,  Закони України “Про об’єднання громадян”, “Про професійних творчих працівників і творчі спілки”, “Про благодійництво і благодійні організації”, “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”) та право на діяльність (статті:34,35,39,41,48 Конституції України).


Відсутність впродовж тривалого часу концептуальної ясності та юридичного визначення поняття “неприбуткова організація” зумовлювали необхідність наводити в нормативних документах їх перелік, який не є (і не може бути) вичерпним і через те в кожному новому акті доповнювався. Так, в українському законодавстві організації “третього сектору” культурного виробництва також окреслені як : “об’єднання громадян” (ст.36 Конституції України),   “громадські організації” - об’єднання громадян, створені для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно - культурних та інших спільних інтересів (ст.3 Закону “Про об’єднання громадян”,ст.7 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”), “благодійні організації”(ст.1 Закону “Про благодійництво та благодійні організації”), “неприбуткові організації” (ст.7 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств ” та Закон “Про внесення Змін до Основ законодавства про культуру”).


 Найбільш коректним уявляється визначення поняття неприбуткова організація, що міститься у Наказі Державної податкової адміністрації України від 17.07.2000р. “Про затвердження порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій)”.Відповідно до змісту, ними є  установи, які провадять діяльність з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення системи соціального самозабезпечення громадян.


В ході дослідження встановлено, що на початок ХХІ ст. в Україні в основному створена юридична база, яка забезпечує правові передумови для   розвитку  благодійницької діяльності та унормовує діяльність творчих спілок. Впродовж 1997 – 1998 років  нормативними актами була визначена й процедура  державної реєстрації та легалізації організацій “третього сектору” .


 Легалізація громадських об’єднань здійснюється залежно від статусу  організації шляхом реєстрації ( організація набуває статус юридичної особи) чи шляхом повідомлення (статус юридичної особи не набувається) місцевими органами влади та Міністерством юстиції.


Особливе значення мають правові акти, що утворюють нормативну базу фінансової діяльності неприбуткових установ та окреслюють податкову політику щодо них. Щоб одержати статус неприбуткової,  організація має протягом 20 днів після державної реєстрації стати на облік в податковому органі за своєю юридичною адресою, зокрема, як платник податку на прибуток. Потрапивши до реєстру,  організації звільняються від земельного податку, від податку на додану вартість деяких видів робіт і послуг,  податку на прибуток (гранти, кошти та майно, одержані від програм міжнародної допомоги, добровільні пожертви на користь благодійних організацій ).


Аналіз чинного українського законодавства дає підстави зробити висновок,  що протягом останніх десяти років в Україні  ухвалено ряд законів, які  покликані врегульовувати основні аспекти роботи “третього сектора”. Проте правова концепція пільгової політики відстає від потреб сьогодення. Законодавчі та нормативні акти не являють собою завершеної комплексної системи, прийняті закони часто не кореспондують один з одним,  не несуть в собі напрацьованих конкретних механізмів реалізації законодавчих норм в практику суспільного життя. Загальні правила утворення та діяльності недержавних неприбуткових організацій мають бути визначені базовим законом.


 








Див. Проблеми вдосконалення економіко-правових механізмів діяльності недержавних культурно-мистецьких організацій. Матеріали науково-практичного семінару (м.Київ, 3-4 грудня 1999р.)-К., 2000.-С.5.).




Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.06.97. №283/97-ВР зі змінами, внесеними Законами №607/97-ВР  від 4.11.97.та №639/97.-ВР від  18.11.97., п. 7.11.1.ст. 7.




Ставлення населення України до діяльності громадських і благодійних організацій //Перехрестя.-2000.-№6.-С.25.




Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про порядок державної реєстрації благодійних організацій” (1998), “Про розміри і порядок справлення плати за державний реєстр” (1998), накази Міністерства юстиції України “Про затвердження положення про Реєстр неприбуткових організацій” (1997), “Про внесення змін до порядку складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ” (1998), “Про затвердження Положення про єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій” (1998).




Закон України  “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про плату за землю 1996 р.




Закони України “Про податок на додану вартість” (1997) і  “Про оподаткування прибутку підприємств” (1997), Наказ Державної податкової адміністрації України  “Порядок складання звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ” (1998).




Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” (п.4.2.13.) (1997),


Декрет КМУ “Про прибутковий податок з громадян” (1992) з поправками (№2136-ХIV від 07.12.2000 р.; №2405-XIV від 26.04.2001 р.)



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины