ШКОЛА ФОНТЕНБЛО І МАНЬЄРИЗМ У ФРАНЦУЗЬКОМУ МИСТЕЦТВІ XVI СТОРІЧЧЯ



Название:
ШКОЛА ФОНТЕНБЛО І МАНЬЄРИЗМ У ФРАНЦУЗЬКОМУ МИСТЕЦТВІ XVI СТОРІЧЧЯ
Альтернативное Название: Школа Фонтенбло и маньеризм Во французском искусстве XVI ВЕКА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступній частині обгрунтовується актуальність обраної теми, доводиться необхідність її вивчення, аналізується стан вивченості проблеми у сучасному мистецтвознавстві. Вступ містить історіографію проблеми, огляд інформації щодо основних виставок та конференцій, які мали відношення до теми й проходили протягом останніх років.


У вступі поряд з історіографією питання окреслюється проблематика дисертаційної роботи, визначаються хронологічні рамки та основна мета дослідження, ядром якої є дилема “школа Фонтенбло—маньєризм”.  Автор доводить, що школа Фонтенбло є складовою частиною поняття “французький маньєризм”, основним компонентом останнього.


            Перший розділ основного тексту має назву Витоки та культурно-історичне тло феномену школи Фонтенбло. Основні етапи розвитку стилю школи.  У ньому аналізується культурно-історичне тло обраної для дослідження доби в цілому та загальна характеристика основних етапів еволюції школи Фонтенбло. Розділ складається з трьох частин. У першій з них  подається аналіз соціально-політичної ситуації у Франції на межі XVI та XVII ст., огляд культури доби. Дослідження історико-політичних процесів засвідчує нерозривний зв’язок останніх з тогочасною культурою. Італійські війни, що їх вела Франція в ті часи, специфіка менталітету Франциска І, який тяжів до італійської культури, домінуюча роль аристократичної верхівки як основного замовника визначили характер  мистецтва Франції XVI ст.


Друга частина розділу присвячена аналізу ситуації, що склалася в архітектурі та образотворчому мистецтві Франції того періоду, характеристиці умов, за яких зародилося досліджуване явище.


Огляд замкового будівництва дає змогу визначити загальний характер архітектури Франції XVI ст., що вже стала майже цілком палацовою. При цьому простежується тяжіння до ансамблевості, органічного скульптурно-живописного синтезу у замковому середовищі. Це спостерігається, зокрема, в комплексі замку Фонтенбло. Також подано стислий аналіз творчості провідних французьких скульпторів – Ж.Гужона, Л.Рішьє, П.Бонтана, М.Коломба, Ж.Пілона. Отже, висвітлюються передумови виникнення у Франції стилю Фонтенбло, поява нових тенденцій у мистецтві французького королівства.


Третя частина містить характеристику італійського варіанту стилю маньєризм, його основних показових рис, а також огляд італійського періоду творчості майстрів, що згодом працювали при французькому дворі за замовленням королів. Йдеться, зокрема,  про творчість Б.Челліні, А. дель Сарто, Россо, Ф.Пріматіччо, Н. дель Аббате,  інших італійців, про перебування яких у Франції майже нічого не відомо.


Другий розділ роботи “Школа Фонтенбло. Періодизація”  присвячено безпосередньо етапам еволюції школи Фонтенбло. Він складається з двох частин. Перша  це загальна характеристика основних прикметних рис школи в цілому, а також докладніша періодизація Першої школи, розподіл її на періоди та огляд характерних особливостей кожного з них. Хронологія школи загалом доволі складна. Кожен із чотирьох хронологічних відрізків Першої школи має кульмінаційні моменти еволюційного процесу, основні персоналії та власну міру вивченості. Перший період Першої школи тривав до 1540 р., і розпочався він не з 1530-х рр., як зазначають вітчизняні дослідники, а трохи раніше. Другий період почався після смерті Россо Фьорентіно (1540 р.). Провідна роль у ньому належить Ф. Пріматіччо. Цей етап означений відпливом із Фонтенбло багатьох італійських майстрів. Даний феномен мав як негативне, так і позитивне значення. З одного боку, художники залишали резиденцію, де все  активніше брали стерно влади в свої руки французи.  Але, з іншого боку, залишаючи Фонтенбло, італійці осідають в інших регіонах Франції, а згодом і в інших країнах.


Тож, новий стиль, що сформувався у Фонтенбло, став поширюватися на все більшій території. Саме у цей час провідна роль поступово починає переходити від Фонтенбло до Парижа. Столиця стає осередком нової культури, наслідуючи в усьому Фонтенбло, але творчо переосмислюючи його новаторство.


Особливо плідним і багатим у співробітництві італійських майстрів із місцевими був третій період. У ці роки ще виразніше формуються, викристалізовуються ознаки стилю – придворний характер мистецтва загалом, примат рисунка, лінії, чистота палітри, переважання сюжетів явно міфологічного спрямування, елегантна манірність постатей, зростаюче значення пейзажу та оголеної натури.


Про четвертий період Першої школи говорити складніше, бо чимало з тих, хто працював тоді, пішли у небуття. Прізвища Руджієрі чи  Дж.-К. дель  Аббате мало відомі, а більшість їхніх робіт зникла втрачена або знищена.


Крім хронологічного розподілу, існував ще й поділ художників школи на своєрідні підгрупи – категорії, який використовується і тепер. Приналежність майстрів до певної категорії визначалася походженням, наявністю впливу при дворі, значенням того виду мистецтва, яким вони займалися, платнею і, нарешті, рівнем професіоналізму. Досить скупі відомості про цю своєрідну шкалу збереглися у королівських рахунках.


У другій частині розділу подано аналіз французького періоду творчості італійських майстрів, що стали “передтечами” стилю Фонтенбло, тобто так званих “італійців першої та другої хвилі”, передусім, таких, як Россо Фьорентіно, Ф.Пріматіччо, Н. дель Аббате. 


            Третій розділ дисертаційної роботи — “Перша школа Фонтенбло” — охоплює безпосередньо період Першої школи. Він є найзначнішим у дослідженні. Цей розділ також поділено на два підрозділи. У першому з них розглядається живописний доробок майстрів Першої школи. Автором запропоновано систему, за якою проводився аналіз творчого доробку окремих майстрів. Об’єктом дослідження стали твори представників творчих династій Клуе, Кузен, К. де Ліон, А.Карона, Ф.Кенеля та “анонімів школи Фонтенбло”. 


У підрозділі акцент зроблено на специфічному характері ієрархії жанрів, притаманної лише французькому мистецтву означеної доби, а саме слабкому (порівняно з іншими країнами Західної Європи) розвитку релігійного жанру, що лише час від часу активізується, домінуючій ролі портрету, зумовленій панівною роллю придворної аристократії як основного замовника. Аналізуються, передусім, історичний та міфологічний живопис і портрет.


До другого підрозділу увійшов матеріл, що стосується графіки майстрів Першої школи Фонтенбло, яка також по-своєму класифікується — весь корпус творів поділяється на графіку допоміжну (сюжетну) і портрет. У цьому підрозділі також розглядається мистецтво творчих династій Клуе та Дю Мустьє, А.Карона тощо.


Останній, четвертий розділ – “Друга школа Фонтенбло” – присвячений аналізу основних характерних рис Другої школи Фонтенбло, яка найгірше досліджена, і творів якої збереглося найменше. Хронологічно це період з кінця XVI ст. до початку другого десятиріччя  XVII ст., тобто час правління Генріха IV (до 1610 р.). Через те, що збереглося небагато творів, часом лише у фрагментах, про живописців цього періоду відомо дуже мало. Основними є три прізвища  Туссен Дю Брей, Амбруаз Дюбуа та Мартен Фреміне.


Дослідники вважають, що творчий спадок майстрів Другої школи Фонтенбло слід аналізувати у двох аспектах: у контексті Франції та в контексті Європи в цілому. Майстри Другої школи представляють маньєризм другої хвилі або пізній маньєризм. А найвиразніше він виявляється на межі XVI та XVII ст. у  Лотарінгії (Белланж і Калло) та Богемії (двір Рудольфа ІІ). Але в той період Фонтенбло був насичений духом Фландрії.


Четвертий розділ також поділений на три підрозділи. Перший присвячено аналізу живопису та графіки провідних майстрів Другої школи,  огляду основних прикметних рис, притаманних стилю цього періоду, проблемі примату фламандських впливів і, зрештою, утворення того стилю, який і став ядром мистецтва Другої школи.


Другий підрозділ присвячений стислому огляду декоративно-ужиткового мистецтва доби і, передусім, особливій ролі орнаментики для формування характеру стилю. Оскільки ця доба була періодом надзвичайно тісного взаємозв’язку між різними видами мистецтва, добою синтезу мистецтв, зміна архітектурного стилю закономірно спричинила стилістичну перебудову всієї системи ужиткових мистецтв. І саме тоді чи не найяскравіше  виявилася одна з основних прикметних рис стилю Фонтенбло еволюція орнаменту, що стало однією з найважливіших зовнішніх особливостей стилю.


В останньому підрозділі побіжно висвітлюється  проблема інших національних варіантів стилю маньєризм і ролі школи Фонтенбло для формування їх характеру. У різних країнах маньєризм мав свої хронологічні рамки. В Італії, як уже зазначалося, маньєризм народився у Флоренції, а згодом форпостом стилю став Рим. Саме звідти він поширився і на інші території.


Маньєризм мав кілька основних напрямків руху, крім французького.  Це, зокрема,  іспанська, нідерландська, чеська, німецька гілки. Таку специфіку руху можна пояснити насамперед тим, що саме в таких напрямках пересувалися носії стилю головні представники італійського маньєризму. Але в межах цього загального процесу відбувався ще й процес внутрішній, хоча й менш масштабний пересування художників не лише з Італії, а й із інших країн. Йдеться про маршрути з Амстердама, Антверпена до Фонтенбло, Флоренції, Рима, з Амстердама  до Праги,  тобто, по суті, у зворотньому напрямку, а відтак, відбувався своєрідний стильовий колообіг.


До іспанської гілки можна віднести Ель Греко, Федеріко Цуккарі, Тібальді, Камб’язо. Серед значних художників  майже не було таких, творчості яких не торкнувся б дух маньєризму. Цей стиль, незважаючи на відмінність  географічних та економічних умов країн, де він розвивався, являв собою досить цільну течію. Його поширенню та стилістичній єдності сприяла популярність у ті часи репродукційної  графіки.  Це давало змогу майстрам знайомитися з найпопулярнішими творами доби, які ставали для них своєрідними еталонами.


 


Кожен розділ основного тексту має висновки, у яких стисло підсумовується все викладене у даній частині тексту та ще раз окреслюється коло питань, які у цьому розділі розв'язані. Основний текст у цілому також має підсумовуючі висновки. У них нагадуються проблеми, які порушувалися у межах досліджуваної теми для наукового розгляду, насамперед, проблема школи Фонтенбло у контексті французького мистецтва XVI – перших десятиріч                XVII ст. та значення  цієї школи для подальшого розвитку художньої культури Франції. При цьому особлива увага приділена аналізу стилю Фонтенбло як ядра французького варіанту маньєризму та доведенню його самобутності; синтезу мистецтв як необхідній складовій мистецтва школи Фонтенбло; значенню орнаменту для формування стилю Фонтенбло; нарешті, універсальності характеру стилю. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины