ЄФРОСИНІЯ ЗАРНИЦЬКА В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТЬ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ЄФРОСИНІЯ ЗАРНИЦЬКА В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТЬ
Альтернативное Название: Ефросинья ЗАРНИЦКАЯ В УКРАИНСКОМ театрального искусства КОНЦА XIX - ПЕРВОЙ ТРЕТИ ХХ ВЕКОВ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У ВСТУПІ аналізуються особливості розвитку українського театру на межі ХІХ – ХХ століть. Ідеї розбудови нації, що впродовж ХІХ століття набували розповсюдження у культурницьких колах гноблених народів Європи, охоплюють і національно свідому частину української інтелігенції. Разом з ученими – істориками, фольклористами, етнографами переймаються цими ідеями і діячі українського  театру. Вони усю свою творчу енергію спрямували на розвиток рідної сцени. Засобами театральної виразності виборювалось право українського народу на власну долю. Через відтворення на сцені самобутнього фольклору, особливостей побуту, через  розкриття найхворобливіших соціальних, моральних, економічних проблем віками приниженого й гнобленого українця визрівала ідея національного самовизначення.


На час вступу Зарницької на українську професіональну сцену (кінець 80-х рр. ХІХ ст.) національне театральне мистецтво  перебувало на підйомі. Український театр формувався на злитті фольклорно-пісенної основи драматургії, пізнаваних ситуацій реального життя, романтичних устремлінь героїв з принципами гри щепкінської школи (повнота внутрішнього перевтілення в образ, багатогранність і детальність у розробці характеру, життєва конкретика і типовість).


Незвичайний навіть для славнозвісних європейських акторів  тріумф українських вистав 1880-х років дослідники національного театру вбачали як у співзвучності народницьких настроїв публіки українським виставам про селянське життя, прийнятті українських акторів за "апостолів національного відродження й революційного руху", так і в "художніх досягненнях і в першу чергу в українських  акторах та їхній грі". (Кисіль О. Український театр. – К., 1925. – С.86.)


Твори М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, що становили основу репертуару національних труп того часу, були зорієнтовані на аналіз тогочасної дійсності, а, отже, відповідно часові добиралися теми й сюжети, відтворювалися нові типи й характери. Розширення тематики, поглиблення проблематики відбивали загальнокультурний процес демократизації суспільства.


На межі 80-х – 90-х рр. ХІХ ст. відбувалося кількісне зростання українських театральних труп. Еволюціонували їх художньо-творчі засади. Побутовий романтизм поступався побутовому реалізму (яскравим виразником останнього стала трупа Саксаганського і Карпенка-Карого). Синтетична природа українського театру свідчить про умовність визначення його як "побутового", на що звертали увагу українські вчені.


Проте і в трупі Саксаганського та Карпенка-Карого, і в інших національних театральних трупах у 90-х  рр. ХІХ ст. і 1900-х роках репертуар складався як з романтично-побутової драми, так і з реалістично-побутової, і виконавцями були актори, виховані переважно музично-драматичним репертуаром, або їх учні. Звідси у театральній практиці – і в репертуарі, і в персональному складі, і в мистецьких засобах романтика і реалізм перепліталися.


Інтенсивне кількісне зростання національних театральних труп у 90-х роках відбувалося завдяки практичній школі  М. Кропивницького – М. Старицького, великому успіхові українських вистав у різних верств суспільства. Тільки учитель Зарницької М. Кропивницький виховав декілька поколінь акторів національної сцени (трупи 1882 – 1888 рр., 1888 – 1893 рр., 1894 – 1900 рр.). Багато хто з них створював власні трупи, передаючи початківцям досвід, набутий під керівництвом учителя. Зарницька – одна з кращих серед цієї когорти.


РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ПРО ЗАРНИЦЬКУ. Аналізується література про актрису. На сьогодні жодної монографії про Зарницьку немає. Загальна інформація про актрису залишилась у біографічних статтях на сторінках довідкових видань: бібліографічного покажчика "Українська драматургія" М. Комарова (Одеса, 1906. – С. 185-186), тритомного видання "Українська загальна енциклопедія" (Львів-Станіславів-Коломия, [1933].–Т.2.–С.30), дванадцятитомного видання "Енциклопедія українознавства" ([Париж, 1957].–Т.2.–С.755; перевидання: Львів, 1994.–Т.2.–С.755), у першому сімнадцятитомному виданні "Українська радянська енциклопедія" (К., 1961.–Т.5.–С.191), у п'ятитомному виданні "Театральная энциклопедия" (М., 1963.–Т.2.–С.752), в тритомному виданні "Український радянський енциклопедичний словник" (К., 1966.–Т.1.–С.754; друге видання: К., 1986.–Т.1.–С.650), у тридцятитомному  виданні "Большая советская энциклопедия" (М., 1972.–Т.9.–С.370), у другому дванадцятитомному виданні “Українська радянська енциклопедія” (К., 1979.–Т.4.–С.214), в енциклопедичному  довіднику "Митці України" (К., 1992. – С.261), у біографічному довіднику "Мистецтво України" (К., 1997. – С.257), у "Словнику співаків України" І. Лисенка (К., 1997.– С.111), в енциклопедичному словнику "Николаевцы" (Николаев, 1999. – С.143).


Вже у 1929 році у надрукованих до 40-річного ювілею сценічної діяльності Зарницької  статтях Остапа Вишні “Є.П.Зарницька (до 40-літнього ювілею)” (“Вісті”.–Харків, 1929.–7 квіт.– №80), М.Красія “До ювілею Є.П.Зарницької” (“Комсомолець України”.–Харків, 1929.–9квіт.–№81.–С.4), Й. Шевченка “Сорокарічний ювілей сценічної роботи Є.П.Зарницької: “За двома зайцями” (Державний Червонозаводський театр)” (“Комуніст”.–Харків, 1929.–12 квіт.–№84.–С.6) віддавалося належне яскравому талантові актриси, яка у своїй творчості зуміла поєднати кращі надбання корифеїв національної сцени з новими вимогами до театру. Спробою осмислення  життєвого і творчого шляху Зарницької стала також стаття М. Йосипенка, написана з приводу смерті актриси (Йосипенко М. Є.П. Зарницька (1867–1936)//Театр. – 1936. – №1. – С.71). Наведені у статті відомості про Зарницьку відзначаються точністю,  а оцінка її яскравого творчого обдарування  – об'єктивністю.


Значне місце приділено Зарницькій у спогадах видатного  українського театрального діяча Івана Мар'яненка "Минуле українського театру" (К., 1953), які були перевидані російською  мовою (Москва, 1954), а ще згодом увійшли до збірника його спогадів "Сцена, актори, ролі" (К., 1964). Автор називає Зарницьку надзвичайно культурною і талановитою актрисою широкого творчого діапазону, яка мала великий успіх у публіки в різноманітному репертуарі.


У 1959 – 1967 роках виходить двотомне академічне видання нарисів історії  українського театру (Український драматичний театр. Нариси історії: в двох томах.– К., 1967.–Т.1; К., 1959.–Т.2). У першому томі, що обіймає період до 1917 р., вміщено нариси "Театральні трупи", авторка яких – Є. Хлібцевич висвітлює творчу біографію Зарницької у дореволюційний період (С.236-244; 275-282; 389-409),  а в другому томі – підрозділ "Харківський Червонозаводський державний український драматичний театр", автор якого М. Йосипенко характеризує творчість Зарницької другої половини 1920-х років (С.222-236).


У нарисах Є.Хлібцевич подаються фрагментарні дані про актрису у контексті загальної характеристики та аналізу діяльності труп М. Кропивницького (1888-1893 рр.), Г. Деркача (1893-1894 рр.), О. Суслова і О. Суходольського (1894-1898 рр.) та О. Суслова (1898-1909 рр.). У трупі М. Кропивницького, одному з провідних національних театральних колективів, Зарницька оволодіває акторською професією і отримує визнання як талановита актриса широкого діапазону. У цих нарисах відбито схвальні відгуки французької преси на гру Зарницької під час її гастролей у складі трупи Г. Деркача у Парижі 1893 року. Виступи Зарницької  у складі труп О. Суслова і О.Суходольського та окремо О. Суслова супроводжувалися багатолітнім тріумфом і демонстрували тогочасному глядачеві  найкращі здобутки українського сценічного мистецтва. Є.Хлібцевич підсумовує, що за місцем, яке займала музика у трупі О.Суслова, професіональним рівнем музичного, особливо вокального виконання, цю трупу  можна віднести до музично-драматичних колективів, які сприяли розвиткові окремих видів театру – опери, балету, музичної комедії.


У другому томі вищеназваного академічного видання,  у підрозділі "Харківський Червонозаводський державний український драматичний театр",  доктор мистецтвознавства, професор М. Йосипенко називає Зарницьку  в акторському складі цього колективу та серед значних подій театру описує святкування 40-річчя творчої діяльності актриси.


Про незрівнянний успіх Зарницької пише член-кореспондент АН України В.Дашкевич у присвяченій сторіччю від дня народження актриси статті "Учениця Кропивницького" (“Культура і життя”. – 1967. – 15 січ.– №5). Автор називає  талант актриси сильним і оригінальним та відзначає, що за вокальними даними і танцювальною майстерністю вона "взагалі не мала собі рівних серед українських  артисток тих часів". Деякі сторінки біографії актриси висвітлюються у статтях  кандидата філологічних наук, доцента П.Маркушевського "Зірка української сцени: До 100-річчя з дня народження нашої землячки Єфросинії Зарницької" ("Чорноморська комуна".–1967.– 22лют.– № 38), Б.Пережняка “Пам¢яті славнозвісної землячки” (“Прибузький комунар”.–1969.–9 груд.–№195.), М. Бондаренка “Земляки актриси” (“Культура і життя”.–1971.–28 січ.–№8).


Великий успіх виступів Зарницької у Грузії у складі труп М.Кропивницького та О.Суслова і О.Суходольського відбито у книжках доктора мистецтвознавства, професора Н. Шалуташвілі "Страницы великой дружбы" (К., 1966), "Грузинско-украинские театральные связи" (Тбілісі, 1984) та доктора філологічних наук, професора О.А.Баканідзе "Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини" (К., 1984).


Академік Академії наук Молдови, доктор філологічних наук, професор К.Ф. Попович у книжці “Украинский театр в Кишиневе” (Кишинев, 1974; українськомовне видання книжки – “Український театр на кишинівській сцені”, Кишинів, 1995) називає Зарницьку серед українських акторів, які з великим успіхом гастролювали у Молдові.


У другому томі шеститомного видання "Історія української музики" автор розділу "Музично-драматичний театр" доктор мистецтвознавства, професор М.Загайкевич називає Зарницьку серед видатних українських артистів, плідна праця яких на драматичній сцені поєднувалася із значним вкладом у розвиток українського вокального мистецтва. (Історія української музики: В 6 т. – К., 1989. –Т.2.– С.319.)


Отже, в усіх  згаданих працях відзначається оригінальний, самобутній талант актриси, її високий професіоналізм, широкий творчий діапазон. Всі автори засвідчують приналежність Зарницької до провідних актрис національної сцени кінця ХІХ – першої третини ХХ століть. Проте наведені праці за своїм обсягом не можуть повною мірою розкрити біографію актриси, дати глибокий аналіз зіграних нею ролей, розкрити своєрідність її виконавської манери. Базою даного дослідження став особистий архівний фонд Зарницької у Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, в якому зібрано вирізки рецензій з періодичної преси (“Альбом рукописів і вирізок”, 77 сторінок), величезне листування актриси, а також особистий архів Є.Хлібцевич, яка зібрала спогади сучасників актриси, занотувала відгуки, рецензії і статті про неї, опубліковані в періодичній пресі.


 РОЗДІЛ 2.  ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ЄФРОСИНІЇ ЗАРНИЦЬКОЇ.


2.1. ПЕРЕД ВСТУПОМ НА СЦЕНУ (1867-1889 рр.). Народилася Єфросинія Пилипівна Азгуріді (таке було справжнє прізвище Зарницької) 4 (16 за новим стилем) лютого 1867 року в Одесі у родині тютюнового негоціанта, грека за походженням Філіпа Азгуріді. Мати актриси, Каліона Феліксівна Азгуріді, в дівоцтві  Клодницька, походила з польської шляхти, що жила на Поділлі.


Виховувалася Є. Азгуріді в одному із зразкових  одеських пансіонів, в одеській музичній школі Товариства красних мистецтв здобула музичну освіту. На перешкоді її співацької кар'єри була смерть батька. У 1886 році в Одеському випробувальному комітеті Є. Азгуріді складає іспит на право прийняти на себе звання домашньої вчительки.


Дитячі та юнацькі роки Є. Азгуріді проводила у родинному маєтку у селі Катеринівці тодішньої Херсонської губернії (тепер це Первомайський район Миколаївської області). На духовному формуванні майбутньої актриси благотворно відбилася атмосфера добропорядності сім'ї рідної тітки Зарницької – М.Ф.Михайловської. Чоловік тітки, сільський священик Григорій Михайловський, був освіченою людиною свого часу. Він прищеплював Зіні (таке було її ім'я у родинному колі) любов до мистецтва, сам грав на музичних інструментах, очолював церковний хор, розучуючи не тільки  релігійні наспіви, але й народні пісні. В родині Михайловських розмовляли тільки українською мовою. Навколо о.Григорія збиралася студентська молодь.


Перебуваючи у Катеринівці, майбутня актриса брала участь у хорі, з великим успіхом виступала в аматорських виставах. Під час однієї з таких вистав, улітку 1888 року, побачив Є.Азгуріді М. Кропивницький, який шукав талановиту молодь для своєї нової трупи. Молода аматорка вразила прославленого актора і режисера своїм голосом, грою, вмінням триматися на сцені. Він запропонував їй роботу у своїй трупі, пророкуючи в найближчому майбутньому стати зіркою української сцени.


2.2. У ТРУПІ М.КРОПИВНИЦЬКОГО (1889-1893 рр.). Є.Азгуріді почала свій сценічний шлях під псевдонімом Зарницька у новосформованій трупі М.Кропивницького 26 січня 1889 р. в Катеринославі. Нову трупу М.Кропивницький створив з талановитої творчої молоді. До складу трупи періодично вступали і уже прославлені на той час майстри національної сцени, спостереження за грою яких (або гра у партнерстві) сприяли професіональному зростанню початківців. Постійне розширення М.Кропивницьким репертуару Зарницької  (різнопланові ролі у різножанрових виставах) та гра артистки у партнерстві з учителем удосконалюють її професійну майстерність. Вже наприкінці 1891 року М.Кропивницький назве Зарницьку не просто артисткою, а митцем (російською мовою: “художницею”). Зарницька грає ролі Наталки ("Наталка Полтавка" І.Котляревського), Прісіньки ("Шельменко-денщик" Г.Квітки-Основ'яненка), Галі ("Назар Стодоля" Т.Шевченка), Галі ("Гаркуша" О.Стороженка), Олени ("Не ходи, Грицю, на вечорниці" В.Александрова), Кулини ("Чорноморці" М.Старицького-М.Лисенка), Горпини, Вусті ("Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка", "За двома зайцями" М.Старицького), Ярини, Оришки ("Невольник", "Пошились у дурні" М.Кропивницького) та інші.


Гастролі трупи М.Кропивницького у Катеринославі, Єлисаветграді, Харкові, Петербурзі, Тифлісі, Москві, Варшаві та багатьох інших містах супроводжувалися схвальними відгуками на гру актриси у пресі. Голос Зарницької визнають за один з найкрасивіших, її називають однією з найкращих за голосом та виконавською манерою співачок  у трупі і талановитою актрисою на ліричні амплуа. У глядачів не виникало сумніву, що Зарницька "переживає на сцені горе, радість, сміх і сльози і взагалі душевне життя зображуваних нею героїнь, глибоко сприймає серцем і душею трагічні моменти їх життя" ([Стаття] //Виленский вестник. – 1892. – 20 янв.– №105). Палкі прихильники таланту актриси з'являються серед діячів української, російської, польської, грузинської культур.


Отже, період перебування Зарницької у трупі М.Кропивницького став часом опанування нею акторської професії. Вона стала провідною актрисою однієї з кращих національних театральних труп того часу.


2.3. У ТРУПІ Г.ДЕРКАЧА (1893-1894 рр.). З вересня 1893 по вересень 1894 рр. Зарницька – провідна актриса трупи Г.Деркача. Автор статті "Трупа Деркача в Севастополі" Охрім Варнак (Онопрій Василенко) відзначав широту творчого діапазону Зарницької, своєрідність її обдарування і вважав, що актриса "цілком заслуговує на те, щоб поставити її побіч наших великих артисток Заньковецької, Затиркевички [Затиркевич-Карпинської Г. – Т.К.] та інш[их]". ("Зоря".– 1893.– Ч.24.– С.483-484.) Своєю грою Зарницька підкорила парижан під час гастролей трупи наприкінці 1893 – на початку 1894 рр. у Франції. Знаменитий французький критик Ф. Сарсе назвав голос актриси чистим, як кришталь.


2.4. У ТРУПАХ О.СУСЛОВА І О.СУХОДОЛЬСЬКОГО (1894-1898 рр.), О.СУСЛОВА (1898-1909 рр.) ТА ІНШИХ ТЕАТРАЛЬНИХ ТРУПАХ (1910-1914 рр.). З 1894 по 1914 роки Зарницька грає у трупах О.Суслова і О.Суходольського (1894-1898 рр.), О.Суслова (1898-1909рр.) та інших театральних трупах (1909-1914 рр.). Учень М.Кропивницького, О.Суслов (1857-1929) пройшов біля учителя протягом чотирьох років (1888-1892) школу акторської майстерності, режисури, організаційних засад керування  колективом. Таку ж лінію він проводив у керованих  театральних трупах: тут дотримувалася висока творча дисципліна, ретельно готувалася кожна вистава, дивуючи сучасників злагодженістю усіх компонентів та ансамблевістю.


Тріумфальними були гастролі трупи на Кавказі, у Києві, подією стали у культурному житті Самарканда, підкорили режисерською культурою та акторською майстерністю глядачів Одеси, Москви, Петербурга. У тифліській пресі відзначалося, що ця трупа нічим не поступається перед іншими прославленими трупами Кропивницького і Старицького, і кращої школи для підвищення своєї сценічної майстерності годі і шукати (Див.: Іверія. – 1895. – №73, 86 //Баканідзе О.А. Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини. – К., 1984. – С.169-170). Київський рецензент писав, що Зарницька володіє цінним талантом з багатими і різноманітними відтінками, такими необхідними для української артистки, яка повинна не тільки вміти грати драматичні, комічні і трагічні ролі, але й вміти співати і танцювати. (Див.: Н.П-ій [Стаття] //Жизнь и искусство. – 1897. – 20 апр. – № 110.) Зарницьку порівнюють з прославленою французькою актрисою Сарою Бернар, М.Старицький і М. Лисенко називають її спадкоємицею М.Заньковецької у мистецтві. Одеський кореспондент Б. Писаревський писав, що Зарницька – "саме життя, але життя, що пройшло крізь горнило художньої творчості". (Б.П-ій [Б.Писаревський ] Наши малороссы (Итоги) //Театр. – 1899. – 5 янв. – №4.)


"Художньо драматичний" талант Зарницької справляє враження, що немає ролі, якою актриса не змогла б оволодіти. Її талант називають великим і віртуозним, а ім'я (як і у перші роки сценічної діяльності) продовжують ставити поряд з іменем великої М.Заньковецької. Актрису запрошують в оперу, оперету, драму Москви та Петербурга.


2.5. У ПЕТРОГРАДІ (1914-1924 рр.). З 1914 по 1924 рр. Зарницька мешкала у Петрограді, де  виступала в українських виставах і була причетна до організації і відкриття у 1919 році Українського театру ім. Т.Г.Шевченка. Актриса входила до складу розпорядчої ради театру, пробувала себе у режисурі, активно працювала у напрямку подальшого розширення свого репертуару в ролях літніх жінок: Терпилиха ("Наталка Полтавка" І. Котляревського), Фенна Степанівна ("Шельменко-денщик" Г.Квітки-Основ'яненка), жінка Тараса ("Тарас Бульба" М.Старицького), Гордиля ("Циганка Аза" М.Старицького) та ін. (У 1918-1919 рр. ім¢я Зарницької зустрічається на афішах українського драматичного театру в Одесі та Миколаєві, що свідчить про її епізодичні приїзди у цей період на Україну.)


2.6. НА УКРАЇНІ (1924-1936 рр.). У 1924 році Зарницька повертається на Україну. Разом із своїм братом, актором М.Клодницьким вона організовує у с. Катеринівці Первомайського району Миколаївської області самодіяльний театр, якому судилося відіграти важливу роль  у піднятті культури району.


З 1926 року Зарницька – актриса Українського Народного театру у Харкові (чергова реорганізація цього колективу призвела до його перейменування спочатку у Державний Народний театр, а згодом  у Державний український Червонозаводський театр). Зарницька поєднує вже зіграні ролі з новими – Харитина ("Республіка на колесах" Я.Мамонтова), Морочинська ("Молода кров" В.Винниченка), хазяйка пансіонату ("Вовчі душі" Д.Лондона), Софія Петрівна ("Розлом" Б.Лавреньова), Чирвиха ("Диктатура" І.Микитенка) та інші. Під час святкування 40-річного ювілею сценічної діяльності Зарницька зіграла роль Лимарихи у виставі "За двома зайцями". У пресі відзначали, що актриса у цій ролі продемонструвала "наступність сценічної традиції й способи поєднання старого  майстерства з вимогами нового театру" (Шевченко Й. Сорокарічний ювілей сценічної роботи Ф.П. Зарницької: “За двома зайцями” (Державний Червонозаводський театр) //Комуніст.–Харків, 1929.–12 квіт.–№84.–С.6).


Ювілей корифея української сцени Зарницької став подією у культурному житті колишнього Радянського Союзу, адже за період сценічної діяльності актриса об'їздила сто двадцять два міста, зігравши сто  двадцять п¢ять ролей українського репертуару і понад сто російського. Сто п'ятдесят вітальних телеграм отримала Зарницька від театральних колективів та окремих діячів культури.


Серед палких прихильників таланту актриси, крім широкої маси глядачів різних верств суспільства, були діячі української культури М.Кропивницький, М.Старицький, П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, М.Заньковецька, П.Ніщинський, М.Аркас, Д.Мордовець, діячі російської культури М.Савіна, С.Мамонтов, П.Нєвєжин, державний діяч П.Столипін, публіцист та письменник князь В.Мещерський, діячі грузинської культури В.Абашидзе, Ш.Дадіані, Н.Сапарова-Абашидзе та багато інших.


У 1930 році Зарницька назавжди покидає сцену. Останні роки життя актриса мешкала спочатку у с. Катеринівці, а потім у м. Первомайську Миколаївської області (родинний будинок актриси забрала сільрада, і вона переселилася до міста Первомайська). Померла Єфросинія Пилипівна Зарницька 30 червня 1936 року у Первомайську, де і була похована.


У РОЗДІЛІ 3 – РИСИ ОСОБИСТОСТІ ЗАРНИЦЬКОЇ – спроба розкрити  духовний світ актриси. Її особистість, характер, інтелектуальний рівень так само впливали на духовну атмосферу трупи, як і яскравий  талант та професіоналізм. Для осягнення секретів колосального впливу сценічних образів актриси на сучасників важливо простежити етапи її духовної біографії.


Вихована на принципах християнської моралі, Зарницька пронесла ці принципи крізь усе життя. Її життєвим кредо було прагнення приносити користь навколишньому світові. Байдужа до власних матеріальних благ, до забезпечення і благоустрою власного життя, Зарницька самовіддано опікувалася близькими їй людьми. Після смерті батька-годувальника, коли мати і троє дітей (Єфросинія, Олександр і Михайло), які ще не визначилися у житті, опинилися у скрутному становищі, Зарницька гарячково шукає роботу, бере на себе відповідальність за матеріальне забезпечення та духовне виховання братів. Переконання, яких дотримувалася у власному житті, старша сестра прищеплювала своїм братам. Один із багатолітніх партнерів Зарницької по сцені, І.Мар¢яненко, у своїх мемуарах називав Зарницьку людиною глибокою, сердечною й чулою до чужого горя, хорошим, простим товаришем. (Див.: Мар¢яненко І.О. Минуле українського театру.–К., 1953.–С.98.) Готовність прийти на допомогу як у творчості, так і у побуті, була органічною рисою характеру Зарницької. Весела і оптимістична, вона мала неабиякий хист створювати у трупі творчу атмосферу.


Від природи розумна, Зарницька здобуту освіту усе життя збагачувала самоосвітою. Ще замолоду вона перечитала класику, завжди стежила за появою нових творів, не пропускала жодної книжки чи статті про театр, систематично цікавилася періодичною пресою. Прочитане пропускала через розум, душу і серце, що допомагало у роботі над роллю.


Активність духовного життя актриси проявлялася у прагненні осягнути навколишній світ в усій його багатогранності – побачити, почути, відчути, зрозуміти. На відпочинку вдома – багато читає, вишиває, вчиться їздити верхи, опановує гру на скрипці. Під час гастролей по різних містах, у вільний від вистав час відвідує театри, прагне ознайомитися з усім цікавим, що є у місцях її перебування.


Мудрість інтелекту, доброзичливість, інтелігентність у найскладніших ситуаціях допомагали Зарницькій долати житейські негаразди і труднощі.  Проте велике кохання, що виникло між Зарницькою і О.Сусловим, обернулося для актриси і тяжким іспитом: виник конфлікт між почуттям і моральним переконанням. Епістолярій актриси розкриває натуру пристрастну, з колосальним темпераментом, глибокими, сильними і яскравими почуттями, що ледве не привели  її до самогубства. Через події особистого життя розкриваються багаті уява і фантазія актриси, її палкий темперамент, рухлива нервова організація, тонке відчуття природи, що допомагало Зарницькій тонко відчувати мистецтво.


Епістолярна спадщина Зарницької, спогади про неї сучасників відтворюють багатство, глибину і складність духовного світу інтелігентки кінця ХІХ – початку ХХ століть. Духовне багатство власного “я”  Зарницької визначало масштаби її особистості і творчості.


У РОЗДІЛІ 4 – ТВОРЧА МАНЕРА ТА АКТОРСЬКИЙ ДІАПАЗОН ЗАРНИЦЬКОЇ – дається характеристика акторської школи театру корифеїв, аналізується робота актриси над роллю, її гра у музичних та драматичних виставах, підводяться деякі підсумки.


Притаманне українській акторській школі яскраве романтичне тло визначило своєрідність у національному театрі сценічного реалізму (зберігав риси романтизму і у підвищеній емоційності, і у підкресленні засобів виразності). У демократичному за своїм спрямуванням українському театральному мистецтві ознаками реалізму було створення яскраво індивідуалізованих образів-типів. Проте і в репертуарі, і в персональному складі, і в мистецьких засобах  романтизм і реалізм ішли поруч. Невластивий синтетичній природі національного театру (принаймні його романтично-побутовій фазі) натуралізм міг проявлятися в оформленні сцени, у деталях костюму, але не у засобах акторської виразності. Однак перевага у засобах виразності рис романтизму чи реалізму  визначалася жанром п'єси та природою обдарування виконавця.


Звужений урядовими заборонами до тем кохання на тлі сільського життя, репертуар українських театральних труп був органічно пов'язаний з відтворенням національного колориту у побуті та фольклорі, що  визначило його виразне музичне спрямування. Музично-драматичний репертуар сприяв закладанню основ акторської культури, що забезпечувала злиття  музики і дії. Вироблялася складна і багата виконавська техніка акторів музично-драматичного театру, тобто музично-акторська техніка. Ця техніка виховувала акторів без меж амплуа, проте творчий діапазон виконавця визначався природою його обдарування.


Українські актори оволодівали професією в діючому театральному  колективі. Старші партнери були носіями законів школи, задавали й підтримували загальний рівень виконання. М.Кропивницький працював з початківцями над розвитком їх акторських даних і одночасно вводив їх у виставу. Гра учителя ставала камертоном для його учнів. Основу таланту самого М.Кропивницького сучасники вбачали у правді, простоті і народності. Йдеться про правду  і простоту як основу існування актора в ролі синтетичного за своєю природою українського театру, артистам якого були під силу вистави від оперних  до драматичних. Отже, простота і правда у виконавській манері були ознаками дотримання законів мистецької школи.


Учні успадковували від М.Кропивницького вміння створювати цілісні, яскраво індивідуалізовані образи-типи. "Логіка типу" ставала  вирішальною у доборі деталей – виразних ознак цілого. Мета – відтворення типу – диктувала відповідні стосунки актора з роллю. Можна припустити думку, що у стосунках актора театру корифеїв з роллю відбувалося не злиття і не паралельне існування лицедія та предмета лицедійства, а народження "третьої свідомості" (термін М.Чехова) – драматургічного образу, збагаченого акторською фантазією і просякнутого його емоційно-чуттєвою природою.


Своєрідність української акторської школи стала вирішальною у  формуванні Зарницької-актриси. У створюваних  Зарницькою образах  важливу роль відігравали її акторські дані. Її називали актрисою з видатними задатками й чутливою душею, відзначали палкий темперамент і той вогник, що швидко висуває служителя сцени із загального рівня. Мелодійний голос актриси (професійної вокалістки) чудово модулював, передаючи найтонші душевні порухи створюваного образу. "Цілою поемою" було нервове, рухливе обличчя актриси. Могутнім засобом її виразності були очі, якими вона виражала душевний стан та найглибші думки своїх героїнь. Досконале володіння мистецтвом танцю впливало на виразність пропорційної та надзвичайно рухливої фігури актриси. І.Мар'яненко називав Зарницьку втіленням грації на сцені, а М.Старицький у захваті констатував, що її кожний рух простий і граціозний, просякнутий художністю.


Зарницька вражала сучасників професійною пластичністю  у виконанні різнопланових ролей у музичних і драматичних виставах. В музичних виставах творчий діапазон Зарницької сягав від лірико-драматичних, ліричних і трагедійних ролей до яскраво комедійних. Одна з перших виконавиць західноєвропейського опереткового репертуару у російськомовних виставах трупи О.Суслова, вона чарувала глядачів і у грайливо-співочій ролі француженки Серполетти ("Корневільські дзвони" Р.Планкетта), і у ролі загадкової жінки Сходу японки Мімози ("Гейша" С.Джонса). Сучасники визнавали актрису першокласною оперетковою співачкою і вважали, що вона сміливо може конкурувати зо всіма закордонними знаменитостями.


Необмеженими професійними можливостями дивувала Зарницька і при виконанні різнопланових ролей у драматичних виставах. З однаковим успіхом вона виконувала лірико-драматичну роль української панночки  Галі у соціально-історичній мелодрамі “Назар Стодоля” Т.Шевченка, романтичну роль української панночки Олесі в соціально-психологічній драмі “Олеся” М.Кропивницького, трагічну роль сироти Харитини у реалістично-побутовій драмі “Наймичка” І.Карпенка-Карого, психологічну роль примадонни національної сцени Марії Лучицької у психологічній драмі “Талан” М.Старицького,  яскраво характерну роль київської перекупки Лимарихи і трагікомічну роль одночасно жалюгідної і смішної Сірчихи в комедії ”За двома зайцями” М.Старицького, героїчну роль старої циганки Гордилі у драмі “Циганка Аза” М.Старицького та багато інших.


Опанування акторською професією через музичні вистави сприяло віртуозному оволодінню Зарницькою музично-акторською технікою і відбилося на її творчій манері. У музичних виставах перевтілення актриси в образ було пов'язане із вживанням у музику, що вимагало відчуття оркестру як свого  внутрішнього самопочуття, свого “я”, вміння ще до початку музичної фрази викликати відповідний до музики творчий імпульс. Музичний темп і ритм диктували психологічний ритм ролі, реакції на зміну запропонованих обставин. Задана музичним ритмом цілісність у побудові сценічного образу, виключаючи штучні подовження або прискорення темпо-ритмічної структури ролі, виховувала почуття міри. Здатність музики з її ритмом і мелодією безпосередньо викликати та закріплювати на сцені необхідне самопочуття, фіксувати інтенсивність і характер переживань, допомагала Зарницькій легко відроджувати почуття при повторенні ролі, що вберігало ролі від заштампування (один із секретів шаленого успіху акторів театру корифеїв при виконанні традиційних ролей національного репертуару впродовж багатьох років). Спілкування з оркестром, як із власним “я”, відточувало в актрисі відчуття партнера, миттєві реакції на зміну його внутрішнього стану. Включення музичного матеріалу в структуру драматичного образу відточувало почуття стилю, адже у музичних виставах Зарницька була пов'язана з відчуттям того стилю поведінки, що підказувала не тільки епоха, а й музика. Бурхливі й відкриті прояви почуттів у музичних виставах були великим іспитом на акторську щирість.


Притаманне національній сцені формування музичної фрази за різноманітними принципами (з уживанням мелодекламації, речитативів, переходів від мелодичного речитативу до наспівності і навпаки) відбивалося на звучанні мовленого слова актриси, що насичувалося мелодійністю і надавало її голосу  музикальності. Використання своєрідного для національного фольклору  типу пісні-танцю відточувало, надаючи особливої виразності, пластичний малюнок ролей Зарницької, яка чарувала глядачів одночасно простотою і граціозністю рухів.


Включення музичного матеріалу у структуру драматичного образу формувало у грі Зарницької кантилену звукової площини, пластичного малюнка ролі, створювало безперервну лінію внутрішньої дії, що надавало витворам актриси завершеності, цілісності, гармонійності.


Відповідно у драматичних виставах Зарницька розробляла безперервну лінію зовнішньої і внутрішньої дії ролі, була здатна до миттєвого переключення поведінки, душевних станів, гострих реакцій на зміну запропонованих обставин, фіксувала інтенсивність і характер переживань, яскраво й виразно діяла словом та пластичністю фігури.


Завдяки дотриманню Зарницькою законів жанру (і в музичних, і в  драматичних виставах),  у її виконавській манері були відсутні ходульність, штучна піднесеність. Художня гра актриси сприймалася глядачами життєвою, задушевною, зрозумілою, простою.


 


Система мистецьких чинників театру М.Кропивницького-М.Старицького сформувала Зарницьку яскравою представницею народного за ідеєю і тематикою та естетично довершеного за формою національного музично-драматичного театру.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины