УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР У ПЕРІОД СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ (До проблеми визначення соціокультурних показників)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР У ПЕРІОД СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ (До проблеми визначення соціокультурних показників)
Альтернативное Название: УКРАИНСКИЙ ТЕАТР В ПЕРИОД СОВРЕМЕННЫХ ОБЩЕСТВЕННЫХ ТРАНСФОРМАЦИЙ (К проблеме определения социокультурных показателей)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт і предмет роботи, сформульовано мету і завдання для її досяг-нення, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову но-визну і практичне значення отриманих результатів, їх апробацію, наведено кількісні і жанрові показники публікацій, подано структуру дисертації.


У першому розділі “Український драматичний театр як пред-мет соціокультурологічного аналізу”, який складається з 4-х під-розділів, розглядається стан розроблення проблеми та методи її дослідження, особливості театрально-художнього життя в Україні та його соціальні характеристики.


Соціологія театру як наукова дисципліна має давню історію як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі (В.Голованова, Л.Курбас, С.Ленглі). Вона розглядає це явище як специфічне виробництво, (Ю.Перов) інститут культурного посередництва (Н.Лукшин), модель суспільних взаємовідносин (Н.Корнієнко) та їхню соціальну маніфес-тацію, що містить у собі багатопрошаркову структуровану діяльність. Наголошується і на тому, що театральна діяльність передбачає не тільки певні зовнішні форми соціокультурної організації, які забезпе-чують її дійовість як способу регулювання соціальних процесів, але й внутрішні, суть яких виявляє феномен театральної свідомості, що виконує роль ціннісно-нормативного регулятора у створенні “портре-тів” суб’єктів цієї діяльності (В.Дмитрієвський).


Наріжною проблемою, яка висвітлює динаміку змін, що відбу-ваються у соціокультурному статусі театрального життя, науковці вважають взаємозв’язок “театр-публіка-місто” (М.Хрєнов). Вона доз-воляє змоделювати характерні риси театральної діяльності та про-слідкувати її історичну еволюцію в контексті світоглядних та полі-тично-ідеологічних домінант часу, розглянути процеси формування глядацької аудиторії з точки зору тих соціально-культурних показни-ків, котрі визначають потреби суб’єктів, що створюють “соціально-театрально-художню реальність”.


У цьому ракурсі аналізується і зміст досліджень, які представ-ляють українську наукову школу вивчення соціокультурних функцій театру, починаючи з І.Франка, М.Садовського, О.Курбаса та ін., а потім вона дістала подальший розвиток у працях сучасних дослідників, зокрема, старшого покоління – І.Зязюна, О.Семашка та молодшого – Н.Корнієнко, І.Безгіна, С.Паламарчука, Ю.Станішевського та ін. Під-креслюється, що остання має деякі специфічні відмінності у підходах до розгляду соціокультурних характеристик театральної діяльності.


Українська соціологія театру має більш практично-управлінську спрямованість, що позначилося у зміщенні акцентів з “соціології гля-дача” на “соціологію театральної діяльності”. Українські дослідники приділяють більше уваги вивченню змісту соціально-художньої прак-тики, тобто “соціології театральної культури” як різновиду художньої, що дає змогу розглянути історію театру в динаміці соціокультурних перетворень і закцентувати інтерес на необхідності формування куль-тури театрального менеджменту.


 Цю потребу обумовлює й зміна “типів” соціальної організації суспільних відносин, що відбувається зараз в Україні, і як наслідок – “множинність самоідентифікації” людського фактора, що породжує феномен “розколотої особистості”. Вона посилює суспільну неста-більність та ускладнює протікання культурного процесу.


Форсована перебудова економіки негативно вплинула на со-ціально-ціннісні орієнтації суспільства, що позначалося, передовсім, на розвитку мистецтва та його соціальних інституціях.


Аналізуючи сучасні теорії, у яких узагальнюються якісні ознаки соціокультурної ситуації, що склалася внаслідок такої перебудови, автор виділяє суттєво важливі для нього поняття “соціальна реаль-ність”, “соціально-художня реальність” тощо, які дозволяють систем-но розглянути процеси, що відбуваються сьогодні у театральному житті.


Ключовим з-поміж цих понять слід вважати “соціально-теат-рально-художню реальність”, яка фіксує як онтологічний статус театру, так і його соціальні ознаки. Воно також дозволяє дослідити соціальні механізми буття театральної творчості в контексті сучасних художніх потреб і споживання, а також виявити внутрішні причини трансфор-мацій, які віддзеркалюють інституційні характеристики театру на рівні його організаційних функцій. За сучасних умов вони складають  собою досить багаторівневу комунікаційну систему, що організує не тільки діяльність творчих і допоміжних суб’єктів у середині самого театру (“адміністрація – трупа”, “художній керівник – трупа”, “режи-сер – актор”, “провідні актори – інші актори”), але й зовнішні відно-сини театру з суспільством (“театр – публіка”, “театр – держава”, “театр – критика”, “театр – громадськість”, “театр – школа” тощо).


Узагальнюючим критерієм оцінки ефективності театральної твор-чості є її “соціально-художнє визнання”, яке відгалужує сукупне уявлення про зміст ціннісно-нормативних принципів, потрібних для урегулювання суспільних відносин. Водночас, цей критерій передба-чає і специфічно театрознавчі аспекти досліджуваної проблеми. Він дозволяє з’ясувати загальний стан сучасного українського театру як соціального інституту, його роль і призначення у суспільному житті. З цією метою була розроблена допоміжна шкала показників для визначення, з одного боку, динаміки суспільного інтересу до театру, рівня театральної культури споживання та її соціального забезпечен-ня, відповідності результатів діяльності театральних інституцій сус-пільним потребам і сподіванням, з іншого, – таких, що відтворюють узагальнену картину внутрішньої життєдіяльності театрального організму як цілісної системи.


На їхній основі було проведене регіонально-вибіркове досліджен-ня діяльності театральних осередків Київщини, Львівщини, Донеччи-ни, Дніпропетровщини, Волині, Одещини, Криму. Ним передбачалося емпіричними методами виявити бачення типових проблем, які поста-ли перед українським театром за сучасних умов, різними суб’єктами театрального процесу: театральними працівниками, представниками критики, публікою.


Опитування останніх проводилося за програмами “Український театр в період соціокультурної трансформації”, “Режисер про сучас-ний театр”, “Український драматичний театр в період соціокультур-ної трансформації в оцінці театрального критика”, “Театр регіону”, “Театр у Вашому житті”.


Другий розділ “Соціально-культурні характеристики драма-тичних театрів України” присвячено аналізу отриманих емпіричних даних. Відповідно до накреслених напрямків опитування він скла-дається з десяти підрозділів, у яких висвітлюються наріжні питання, що потребують розв’язання для повернення театрові певною мірою втрачених за сучасних умов соціальних функцій.


Майже всі учасники проведеного опитування висловлюють за-непокоєння байдужим ставленням держави до театральної творчості та її можливостей відігравати в житті суспільства провідну роль як суттєвого виховного засобу (89,3%). Надмірна комерціалізація приз-вела до втрати театром власних творчих позицій (50%), обмеження в ньому діапазону творчих пошуків (46,4%), зниження рівня професіо-налізму (67,8%) і неспроможності відображати та осмислювати дина-мізм соціальних змін (46,4%).


Театр без державної матеріальної підтримки змушений більше тяжіти до стереотипів, що спричинило його відставання від потреб публіки та різке зниження її загальної культури (50%).


Все це негативно позначилося на загальному стані театрального життя, (51,8% респондентів вважають його незадовільним), зниженні його художньо-виховної ролі в суспільстві та інтересу до театральних професій. Зменшилася також під впливом визначених негативних тенденцій питома вага і підтримки театру спонсорами та меценатами, більшість з опитаних оцінює її в 2,1 бала.


Зниження соціального престижу театральної діяльності та відсут-ність її соціально-правової захищеності (за оцінками митців і крити-ків вона складає від 1,7 до 1,5 бала) призвели до зменшення творчого потенціалу театру в цілому. В ньому більше переважають політичні мотивації, ніж творчі.


Матеріали опитування доводять, що взаємовідношення “театр-влада” не відповідають ні потребам театру, ні суспільству (85,2% учасників охарактеризували їх як незадовільні). Такий висновок під-тверджує і вивчення типології публіки, що має фінансову можливість відвідувати сьогодні театральні установи. Рівень її культури навіть митці кращих театрів вважають дуже низькою (3,2 бала).


Причину такого стану більшість з них вбачає у тому, що сучасний український театр не завжди враховує в організації своєї діяльності необхідність спиратися на вивчення суспільних потреб та інтересів, носіями яких є театральна публіка. Недостатня зорієнтованість у них породжує невизначеність творчих позицій у театральній діяльності, викликає відставання театру від тих змін, що відбуваються у її попитах.


Не сприяє підвищенню соціокультурного статусу українських театрів і критика. Вона не виконує свого призначення бути “імун-ною” системою театрального життя, соціально та естетично регулюю-чою інстанцією. Мізерна платня, яку отримують представники цієї професії, не сприяє її незалежності, тобто не дозволяє жити “на творчих хлібах”. Це впливає, передусім, на об’єктивність критики як експерта, тоді як потреба у таких її функціях за умов, коли українсь-кий театр пробуває у стані пошуку сучасної моделі, адекватної до нових суспільних реалій, різко зростає. Це усвідомлюють як провідні митці, так і самі критики, оцінюючи результативність своєї діяльності в 2,5 бала. Низькою вважають її і представники театральних професій (2,08 бала), незважаючи на те, що рівень співпраці критики з держав-ними і недержавними організаціями залишився досить високим: 84,6% театрознавців співпрацює з часописами і пресою, 69,2% – з радіо й телебаченням, 34,7% – із зарубіжними організаціями, 30,7% – з при-ватними фондами. Проте, зростання інформаційного забезпечення (80,7% з них мають власні комп’ютери, а 30,1% – користуються Інтернетом) не вплинуло якісно на загальні функції критичної діяль-ності. Долаючи поступово інерцію компліментарності, ідеологічної одномірності оцінок, вона, водночас, не завжди здатна протистояти тим проявам театрального життя, в яких простежується зростаючий тиск на нього невибагливої публіки. Сучасна критика не допомагає театрові визначитися з подальшою стратегією і тактикою розвитку, спрогнозувати своє майбутнє, не сигналізує про існуючу “вібрацію” у відносинах між театром і суспільством, вона не стала ще носієм громадської думки.


Негативним наслідком такої ситуації є зниження загальної уваги суспільства до театральних проблем, тенденція, яку констатують 60% опитаних.


Відсутність необхідної для творчості соціальної підтримки поз-начилася і на показниках її якості, особливо серед молоді. Більша частина представників цієї вікової групи мотивує свій вибір професії покликанням, але вважає, що організація сучасного театрального життя не створює умов для професійного зростання. Руйнування спадкоємності між театральними поколіннями, зниження уваги до індивідуальних потенцій кожного співучасника творчого процесу, професійний авторитаризм у реалізації творчих задумів з боку адмі-ністративного і художнього керівництва, низька активність в оцінках театральної творчості публіки, критики і громадськості не сприяють зростанню як художнього, так і соціального визнання театральної діяльності в цілому.


Ці внутрішні і зовнішні проблеми театру впливають не тільки на його соціальну дійовість. Розглянуті у дисертації професійно-функ-ційні характеристики сучасного українського театру, а також соціаль-но-комунікативні, професійно творчі, організаційні, управлінські свід-чать про різке погіршення ситуації за останні п’ять років. Невисоку оцінку дістала у респондентів репертуарна політика (2,6 бала), відзначається зниження творчого потенціалу акторських труп та рівня режисури (46,1% негативних оцінок). Умови виживання, в яких опи-нився театр, не спонукають до толерантності й управлінсько-адмі-ністративний персонал, не кращим є також стан виробничої і творчої дисципліни тощо.


Проведений за допомогою експертів комплексний аналіз діяльнос-ті Дніпропетровського українського театру ім. Т.Г.Шевченка за 1990-2000 рр. у порівнянні з даними опитувань, проведених в інших вось-ми драматичних театрах України, тільки підтверджує необхідність перегляду підходів до організації театральної діяльності. Особливе занепокоєння викликає відсутність єдиної концепції щодо формуван-ня репертуару. В ньому переважає традиціоналізм ціннісних орієнта-цій, спостерігається майже повна відсутність сучасної української драматургії.


Репертуарні плани виявляють невідповідність п’єс сучасним со-ціальним проблемам, а спектаклі за ними – їх постановки – низький рівень художнього втілення, тоді як у театральних працівників пере-важає завищення оцінок власної діяльності.


Для з’ясування причин такого ставлення до власної праці було проведено додаткове анкетування працівників театру з метою вияв-лення змін, що сталися у їхніх відчуттях щодо способу життя у нових соціально-театральних реаліях. Зіставлення їх з даними, отриманими у 80-ті рр., свідчить про оновлення професійно-психологічних уста-новок і зростання у митців соціально-психологічного тонусу.


Утричі зменшилась у респондентів “невпевненість у собі”, 16,3% з них сьогодні, на відміну від 12% у 1983 році, переживають “почуття реалізації своїх творчих можливостей”, усвідомлюють соціальну важливість своєї діяльності – цей показник змістився з 57% на 62,8%.


У процесах соціалізації митців простежується, водночас, і про-тилежна тенденція: творча самовпевненість поєднується з низькою громадською активністю та особистісною культурою. Тільки 67% опи-таних послуговуються пресою, переважно напівбульварного характе-ру, і 52,3% – журнальною періодикою, а тому серед представників театральних професій існує суттєве розходження у базових цінностях.


Більшість митців малообізнана з класичною і сучасною теат-ральною драматургією, світовою та вітчизняною, з доробком видат-них сучасників-акторів, співаків, режисерів, зрештою, з тим, що від-бувається у театральному житті різних міст України і закордоном.


Серед театральних критиків рівень цієї обізнаності набагато ви-щий, проте їхня просвітницька діяльність жодним чином не впливає на визначення ціннісно-творчих позицій театральних колективів.


Розділ третій “Особливості соціокультурного функціонуван-ня драматичних театрів у регіоні” присвячено аналізу специфіки театральної діяльності у територіально-обласних центрах на прикладі Дніпропетровська. Він складається з вісьми підрозділів, у яких зак-центовано увагу на регіональних особливостях соціокультурних по-казників, закладених в основу дослідження, характерних рис сучасної театральної діяльності та сформульовано пропозиції щодо посилення соціокультурних функцій театральної діяльності.


Результати опитування свідчать, що рівень театрального життя у таких центрах значно нижчий, ніж у столиці. Його оцінюють у 2,8 ба-ла. Невисокі показники і “творчого зростання молоді” (2,7 бала), “за-доволеності своєю професією” (3,2 бала), її соціальної престижності (2бала).


З-поміж чинників, що заваджують театральній творчості, були названі: низька заробітна платня (85,1%), житлова та матеріальна не-забезпеченість фахівців (61,7% та 42,6%), відсутність творчої атмо-сфери у театрі.


Не менш важливою проблемою міських, обласних театрів теат-ральні працівники вважають слабкість професійної підготовки тих, хто поповнює нині театральні кадри (42,2%), консерватизм їхнього художнього та адміністративного керівництва, що висвітлює “вузь-кість репертуару, не здатного зацікавити публіку” (40%), надмірна його орієнтація на економічні показники за рахунок художності (37,3%). Особливо підкреслювалося, що все це не дає змоги театрові конкурувати з кіно і телебаченням.


“Постаріння” творчого складу місцевих театрів тільки усклад-нює ці тенденції, що створюють негативне тло для творчого зростан-ня театральної молоді. Їх поглиблюють також низька компетентність та пасивність критики (43,8% опитаних оцінюють її діяльність як негативну), слабкість зв’язків з громадськістю міста.


За останні п’ять років у міських театрах простежуються різке погіршення творчої дисципліни та спад творчої активності не тільки серед акторів, але й серед режисерів. Незважаючи на певні покращен-ня у репертуарній політиці, регіональні театри тільки наближаються до того, щоб стати складовою культурного життя міста. Показник інтересу публіки щодо театру (2,85 бала) тут значно нижчий, ніж по Україні в цілому (3,83 бала).


Водночас простежується активізація творчих позицій у тих, хто працює в театрі і вболіває за те, щоб театральна творчість сприяла збагаченню духовних потреб публіки. Така готовність до соціальної творчості викликає почуття оптимізму щодо подальшого розвитку місцевих театрів та підтверджує необхідність державної підтримки.


Актуальність саме такої постановки питання обумовлена тими даними дослідження, які дозволяють узагальнити соціокультурний образ місцевої публіки. У Дніпропетровську вона переважно зорієнто-вана на театр як “засіб відпочинку” (37%), “розваги” (53,3%), “підви-щення емоційного тонусу” (42,2%), “засіб естетичної насолоди” (40%), і тільки незначна її кількість бачить у відвідуванні театру можливість отримати нову пізнавальну інформацію евристичного характеру.


Розглянуті аспекти театральної діяльності в умовах соціокуль-турних трансформацій, що відбуваються на фоні переходу українсь-кої економіки на ринкові засади, свідчать про розбалансованість ме-ханізмів, передбачених функціонуванням театру як соціокультурного інституту, що вимагає термінового перегляду сталих його моделей на користь самоуправління та самоменеджменту, які дозволяють свідо-мо підходити до регулювання всіх підсистем театральної творчості.


Потрібна також державна програма розвитку театру, що за умов нецивілізованого ринку уможливить пом’якшення антагонізму між некомерційним за своєю сутністю театральним мистецтвом та еконо-мічними реаліями його буття. В її основу необхідно покласти систему соціокультурних показників, спрямованих на збагачення потреб, які диктують культура міста та його глядацька аудиторія. З іншого боку, не менш важливою складовою цієї програми повинні стати заходи, спрямовані на піднесення престижу професії працівника театру та на його соціально-правовий захист.


Сьогодні театр вимагає таких умов, які забезпечували б його діа-лог із глядачем і створювали можливість для пошуку нових форм і засобів художнього відображення найактуальніших сучасних проб-лем. Тому перспективним напрямком є підвищення управлінської культури адміністративного корпусу, який забезпечує організацію театральної діяльності, її здатність перетворитися на оперативну сис-тему обміну інформацією між театром і глядачем, критикою і гро-мадськістю.


 


Це дозволить органічно поєднати державні інтереси та регіо-нальні потреби культурного розвитку, враховуючи своєрідність со-ціохудожнього буття кожного місцевого театру.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины