Меморіальна різьба осередків народного каменярства в Галичині кінця ХІХ-ХХ століття



Название:
Меморіальна різьба осередків народного каменярства в Галичині кінця ХІХ-ХХ століття
Альтернативное Название: Мемориальная резьба ячеек народного каменярства в Галичине конца XIX-XX века
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету, завдання, об’єкт дослідження, окреслено географічні межі та хронологічні рамки роботи, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, вказано на характер їх апробації.


У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ”  розглядається сучасний стан і ступінь дослідженості теми, зазначаються застосовані у роботі наукові методи, окреслюються обсяги джерельної бази.


1.1.                 Огляд літератури за темою. Поява у вітчизняній науковій літературі перших публікацій, присвячених пам’яткам народної меморіальної різьби в камені, припадає на останню чверть ХІХ століття. На сторінках тодіш­ніх періодичних видань (“Киевская старина”, “Зоря”, “Подольские єпархиальные ведомости”) публікувалися замітки про кам’яні придорожні хрести і каплиці, козацькі надмогильні хрести та межові знаки. Започаткована в них тенденція до інвентарно-описового репрезентування досліджуваних об’єктів простежується й у виданнях кінця ХІХ – поч.ХХст., представлених звітами та реєстрами археологічних комісій, записками археологічних товариств, матеріалами традиційних для того часу археологічних з’їздів.


Етапними в історії наукового осягнення  меморіальних пам’яток стали праці ро­сійських вчених А.Спіцина (1903) та І.Шляпкіна (1907), присвячені кам’яним хрес­­там середньовічного Новгорода, доповнені ґрунтовними історичними екскурсами.


У 1908 р. зявилося проведене на тереновому матеріалі дослідження К.Широцького, яке поклало початок вивченню українського традиційного надгробка як мистецького явища. 


Ідея репрезентування народних хрестів із різних місцевостей Галичини у серії альбомних випусків, із залученням до збирання матеріалу широкої громадськості, реалізувалося частково у виданні Г.Колцуняка (1918), проілюстрованому таблицями зі зразками дерев’яних профільованих хрестів з околиць Коломиї та Печеніжина.


Дослідження меморіальної різьби в Західній Україні продовжив Д.Щербаківський, відвівши цій темі окремий розділ у двотомному мистецтвознавчому виданні (1926).


Заслуговують на увагу  наукові розвідки, надруковані в польській періодиці 1910-1930-х рр., які ґрунтуються на фактологічному матеріалі з українських теренів. Серед них – цикл нарисів краєзнавця Б.Януша (1913), статті Є.Франковського (1925) та Й. Фальковського (1933).


Зацікавлення науковців надмогильними хрестами Волині зумовило появу роз­від­ки Ф.Волкова (1910), а відтак і публікацій О.Цинкаловського (1935, 1936).


Важливу інформацію з питань хрестології містить праця В. Свєнціцької (1939), де розглядаються різьблені в дереві ручні хрести.


У 1940-1980-х рр., внаслідок табуювання ряду тем у вітчизняному мистецтвознавстві, дослідження творів традиційної меморіальної різьби велося непослідовно. Невелика за обсягом оглядова інформація про камяні хрести-надгробки включена у другий том шеститомної “Історії українського мистецтва”. Серед публікацій згаданого періоду вирізняється актуальністю змісту стаття А.Дороша (1983), присвячена пам’ятникарській творчості народних майстрів із с.Демня на Львівщині.


Зусиллями польських дослідників К.Марчакової (1962), Р. Райнфуса (1963, 1974, 1979), Тадеуша і Малгожати Лопаткевічів (1993) проводилося грунтовне вивчення народної меморіальної різьби на Лемківщині.


Упродовж 1990-х рр. українське мистецтвознавство поповнилося кількома виданнями про надгробні памятники із різних історико-етнографічних зон України. Це, зокрема, праці Ю.Лащука (1992), Т.Чаговець (1995), Р.Одрехівсь­кого (1995, 1998, 1999), І.Сапожникова (1997), Д.Телегіна (1995).


Найвагомішим внеском в опрацювання теми традиційного вітчизняного пам’ятникарства стала дослідницька діяльність М.Моздира. З появою його монографії “Українська народна меморіальна скульптура” (1996) мистецт­вознав­чий науковий фонд збагатився новими даними стосовно генези надмогильного знака, його типології й семантики, центрів локалізації каменеобробного ремесла. Ряд аспектів народної меморіальної різьби українців розкрито М.Моздиром у статтях та виступах на наукових форумах (1991, 1995, 1997, 1998).


Всебічне вивчення пам’ятникарського ремесла в Україні вимагає координування із науковими здобутками зарубіжних вчених у зазначеній галузі. Необхідні для порівняльного аналізу матеріали містяться в ілюстрованому виданні сербських авторів М.Влаховича і П.Милосавлевича (1956), у присвячених кам’яним та дерев’яним надгробкам Словаччини монографії Р.Беднаріка (1972) й альбомі, упорядкованому С.Ткач і К.Каллай (1977), у каталозі надмогильних хрестів Болгарії, укладеному й проілюст­рованому художником І.Єнчев-Видю (1994). Взірцем теоретичних узагальнень та проблематизування досліджуваного матеріалу є книга Г.Вагнера про середньовічні кам’яні меморії Стародавньої Русі (1980).


Історіографічний огляд наукових праць з питань меморіальної різьби народних майстрів-каменярів засвідчує те, що наявні публікації лише частково розкривають обрану для дисертаційного дослідження тему. Залишається незясованим ряд проблем, які стосуються родової специфіки надгробка, пов’язаної з його функційним сенсом,  не розкрито локальних особливостей памятникарської продукції за окремими каменярськими осередками, не висвітлено діалектики процесів, характерних для  народного пам’ятникарського промислу сьогодення.


1.2.Виклад основних методів дослідження.  Методологічною основою в роботі над дисертаційною темою послужили принципи системності та історизму. Народна меморіальна різьба в Галичині розглядається як цілісне явище національної культури. У процесі зясування основних етапів еволюції камяного надгробка в Україні використано порівняльно-історичний метод як у синхронному, так і в діахронному вимірах. При характеристиці окремих творів та при висвітленні загальних тенденцій у народному пам’ятникарстві було використано метод мистецтвознавчого аналізу, тоді як структурний метод застосовувався при виявленні архетипної основи надмогильних пам’ятників, їх спорідненості з надгробками інших етносів.


 1.3.Теоретичні основи дослідження.  У загальнотеоретичному осмис­ленні порушених у дисертації проблем базовим був науковий доробок українських і зарубіжних вчених – етнологів, істориків, літературознавців, фольклористів, мис­тецт­вознавців. Першорядне значення мали фундаментальні мистецтвознавчі праці В.Свєнціцької, М.Драгана, Д.Щербаківського, М.Жолтовського, В.Овсій­чука, Л.Міляєвої, Д.Степовика, О.Найдена, М.Станке­вича. Завдання системного дослідження різьблених в камені надгробків зумовило необхідність звернутися до теоретичних напрацювань у сфері танатології, що їх успішно здійснюють фран­цузькі, польські та українські представники антропологічного напрямку в сучасній гуманітарній науці. Цінним фактологічним і аналітичним матеріалом стали праці науковців львівського народознавчого центру кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – В.Гнатюка, І.Франка, З. Кузелі, І. Колесси, І. Свєнціцького, чиїми зусиллями було зібрано й опрацьовано фольклорно-джерельну базу з питань поховальної обрядовості. Автором дисертації застосовувалися також теоретико-методологічні поло­ження, викладені в сучасній етномистецтвознавчій літературі: комплекс­них працях наукових установ, тезах доповідей Гончарівських читань та укладених на їх основі колективних збірниках статей.


1.4. Джерела дослідження.  Джерельною основою дисертаційного дослідження стали авторські польові матеріали, зібрані упродовж 1994-2000 рр. У дисертації використано археологічні дані, матеріали Центрального державного історичного архіву у Львові та Державного архіву Івано-Франківської області. Ряд спостережень зроблено автором на  матеріалі виставки “Хрест в українському мистецтві” (Львів, 1996).


Другий розділ “З ІСТОРІЇ КАМ’ЯНОЇ МЕМОРІАЛЬНОЇ РІЗЬБИ В УКРАЇНІ”.


2.1. Степова меморіальна пластика.  Розглядається початковий етап становлення монументально-меморіальної камяної різьби на прикладі енеолітичних стел-статуй та скіфських курганних монументів. Взято до уваги характерні для антропоморфної скульптури Півдня України риси: монолітність обєму, цільність силуету, строгу фронтальність, а також прикметне для стел  “наталівського” типу положення схрещених на грудях рук, яке знаменує пошуки монументального молитовного жесту, втіленого надалі у кам’яних ідолах східних слов’ян.


2.2. Традиція кам’яного облаштування могил у поховальних системах археологічних культур. Визначено спільний для деяких археологічних культур спосіб оформлення поховань із застосуванням каменю в грунтових могилах. Матеріали археологічних розкопок доводять актуальність цієї традиції і в давньоруську добу. На прикарпатських некрополях ХІ–ХІІ ст., розташова­них, передовсім, у Пруто-Дністровському межиріччі, фіксуються як підплитові поховання, так і унікальні меморіальні споруди у вигляді кромлехів (села Василів і Мишків на Північній Буковині).


2.3. Ранньохристиянські та давньоруські кам’яні меморії. Розглядається група кам’яних надгробків VVII ст., виявлених на ранньо­християнських могильниках Криму, серед яких розрізняються прямокутні плити із рельєфними хрестографемами, “корсунські” хрести, а також стовпо­подібні надгробки із капличковим завершенням, споріднені за формою із сербськими середньовіч­ними надгробками, подільськими цвинтарними хрестами ХІХ ст., так званими “обелісковими” капличками із лемківських теренів. Аналогічний за структурою надгробок, датований ХІІ–ХІІІ ст., виявлено в с.Мусорівка Чернівецької області. У підрозділі аналізується рельєфна орнаментика кам’яних саркофагів великокняжої доби із храмових поховань Києва, визначається її символіка.


2.4. Плитові надгробки. Наводяться приклади компактного компо­зиційного вирішення українських надмогильних хрестів, їх тяжіння до первісного плитоподібного обєму. На підставі згаданих рис провідними дослідниками меморіальної різьби висловлювалися припущення щодо плитових надгробків як початкової форми еволюціонування надмогильного пам’ятника в Україні. Порівнюються надгробні плити із долівок українських церков ХVII-XVIII ст. та білокам’яні орнаментовані різьбою плити зі старовинних некрополів російських міст. Констатовано високий рівень інформативної насиченості вітчизняних меморій. Розглядаються пізні зразки намогильних плит, виявлених на Львівщині і датованих ХІХ століттям.


2.5. Шляхетський скульптурний надгробок другої половини ХVI-XVII століття. На прикладі меморіальних пам’яток із західноукраїнських територій визначаються особливості архітектурно-скульптурних надгробків, виготов­ле­них іноземними майстрами на замовлення представників шляхти та цер­ковної верхівки. Підрозділ містить стислу інформацію про становлення на українських теренах  надмогильних пам’ятників інших етносів: євреїв, вірмен, караїмів.


2.6. Структура художнього тексту надмогильних хрестів в Україні. На основі розмаїтого фактологічного матеріалу аналізується кілька найосновніших художньо-текстових структур українського цвинтарного хреста, зі з’ясуванням їх генези, світоглядного підґрунтя, структурної спорідненості з іншими пам’ят­ками сакрального мистецтва. До уваги взято типологічний пласт  творів, які відзначаються архаїчними формами конструкцій чи елементів декору, як от: хрест із колом на середохресті або солярними знаками на раменах, хрест-семиконечник, хрест із трилопастевим завершенням кінців, хрест на постаменті-крузі, хрест, у структурі якого проглядаються рослинні мотиви.


2.7. Загальні тенденції розвитку народного памятникарського про­мислу кінця ХІХ – початку ХХ століття. Висвітлюється ряд новаційних змін, що відбулися в українському традиційному каменеобробництві на тлі загаль­них тенденцій, притаманних народному мистецтву на зламі століть. В цей час спостерігається посилений вплив міського культурного середовища на твор­­че становлення народних майстрів, розширення усталеного для надгробної скульп­тури іконографічного списку, активне впровадження фігуративних зображень, визначальна роль модерну в формуванні стилістики ремісничих виробів.


Третій розділ “МЕМОРІАЛЬНА РІЗЬБА КАМЕНЯРСЬКОГО ОСЕРЕДКУ В СЕЛИЩІ НАРАЇВ”.


3.1. Надгробки нараївських майстрів і народний примітив. Ряд ознак, характерних для творчості пам’ятникарів із селища Нараїв,  – поєднання  кано­ніч­ності й варіативності, наявність певної власної системи творення у більшості майстрів, індивідуалізованіше, у порівнянні з селянським мистецтвом, осмислення місцевої традиції, використання образів пісенного фольклору, – дозволяють кваліфікувати нараївські надгробки як вияв народного (або канонічного) примітиву (за О.Клименко). Головним критерієм в оцінці виробів нараївчан є переважання в них рис традиційного народного мистецтва та їх органічне поєднання їз загальними рисами художньо-примітивної творчості.


3.2. Засади декоративності. У підрозділі розглядаються художні засоби, застосовані нараївськими каменярами при виготовленні надгробків. Це, зокрема, типовий для іконічного фольклору принцип тричастинної компо­зиційної побудови і підпорядкування пластичних мас центрально-осьовій або білатераль­ній симетрії. Площинно-декоративний характер творів обумовлений фронтально зорганізованими обємами, ієратичністю статуй, зведенням усіх змістово вагомих деталей надгробка до лицьового боку. У декоративно-композиційну систему памятників введено  рослинний орнамент, здебільшого мотив виноградного пагона. У багатьох надгробках очевидна тісна взаємопід­порядко­ва­ність рослинної орнаментики та фігуративних зображень, що призво­дить до появи казкових персонажів, наближених до химеричних образів серед­ньовічної різьби. Аналізуються особливості тектоніки й декору постаментів, оформлених у вигляді рустованих підмурівків, відзначається ошатно-урочистий характер поліхромії надгробків, вирішеної у світлих кольорах з переважанням білої барви.


3.3. Реліктові форми і обставини їх актуалізації. Кам’яні надгробки із Нараєва розглядаються як вияв регенеративних процесів у народному мистецтві, оскільки в більшості з них проглядаються реліктові риси, як, наприклад, лапідарний, стелоподібний силует статуй у поєднанні із фактурно збагаченою поверхнею, різномасштабність композиційних зіставлень, використання еле­ментів ієрархічної перспективи. Проведено ряд аналогій між нараївськими пам’ят­никами і мистецькими зразками Стародавнього Світу, давньослов’ян­ського періоду, Галицької Русі. Актуалізація реліктових форм та образів у меморіальній різьбі нараївського пам’ятникарського осередку обумовлена кількома чинниками, серед яких визначено тривкість землеробського підгрунтя в життєдіяльності тутешніх каменярів, здатність народного мистецтва акуму­лювати образи давно минулих художніх систем, приналежність надгробка до сфери так званих “ритуалів переходу”, які сприяють появі архаїчної стилістики, посиленої ще й внаслідок спротиву чиновницьким санкціям часів тоталітарного режиму.


3.4. Образи народної калокагатії та їх ідейне підгрунтя. Простежується притаманна більшості надмогильних статуй сукупність фізіогномічних рис, визначена в мистецтвознавчій літературі як вияв “імперативної калокагатії” (за Г.Вагнером). Розкрито деякі аспекти життя нараївської громади, що спричинили появу образів, носіїв калокагатійних характеристик.


Четвертий розділ “МЕМОРІАЛЬНА РІЗЬБА МАЙСТРІВ КАМЕНЯРСЬКОГО ОСЕРЕДКУ  В  СЕЛИЩІ   ЯЗЛОВЕЦЬ”.


4.1. Соціально-культурні передумови становлення памятникарства в Язлівці. Висвітлюються передумови формування каменеобробного промислу в Язлівці, серед яких вирішальну роль відігравав містечковий життєвий устрій. Обгрунтовується твердження про приналежність виробів язловецьких майстрів до так званої “третьої культури”, яка постає на межі професійного мистецтва та образотворчого фольклору, демонструючи розмаїття низових форм, типових для творчості містечкової провінції. У підрозділі спростовується хибний погляд на виконані у примітивній манері різьбярські твори як на меншовартісні, розкривається їх стильова самобутність і смислове навантаження, обумовлене призначенням надмогильного пам’ятника.


4.2. Взаємодія фольклорних традицій і аматорства. Констатовано пожвавлення аматорського пошуку у творчо-ремісничій діяльності язловецьких памятникарів. Характеризується доробок провідних майстрів осередку – М.Саранчука, В.Логуша, П. Цуркевича, зорієнтованих на наслідування взірців професійного мистецтва, розкривається характер взаємостосунків між старшим та молодшим поколіннями майстрів, з’ясовується роль митця-професіонала  Р.Вільгушинського у традиційному ремісничому колективі.


4.3. Сюжетно-іконографічні особливості надмогильних памятників. На основі іконографічних характеристик виокремлено кілька типологічних груп надгробків. Розглядаються пам’ятники у вигляді статуй Лурдської і Фатімської Богоматері, дитячі надгробки зі статуарними постатями дітей-ангелів, так звані “дубові” хрести, доповнені рельєфним Розп’яттям, хрести у поєднанні зі стелою, що містить різьблене зображення Святої Родини. Простежується походження згаданих іконографічних схем, спосіб їх інтерпретування народним майстром, аналізуються зразки, позначені рисами художнього примітиву.


4.4. Творчість різьбяра М.Саранчука. Аналізується творчість народного майстра Миколи Саранчука, провідної постаті в колективі язловецьких памятникарів. Його роль у функціонуванні осередку полягає в ініціативності щодо опанування нових сюжетно-композиційних схем, створенні стереотипних взірців дитячого надгробка, придорожної статуї, пам’ятного монумента, у передаванні ремісничого досвіду майстрам-початківцям. На основі деяких показників, які складають комплекс ознак так званого “народного професіо­налізму” (за С.Грицою), різьбярський доробок М.Саранчука  розцінено як наслідок посилення особистісного фактора у народній творчості ХХ століття.


Пятий розділ “МЕМОРІАЛЬНА ПЛАСТИКА КАМЕНЯРСЬКОГО ОСЕРЕДКУ В СЕЛІ ДЕМНЯ”.


5.1. Памятникарство Демні й архітектурно-будівельна практика майстрів. Висвітлюється визначальна особливість творчості демнянських каменярів, пов’язана із участю старших представників колективу у будівельно-опоряджувальних роботах, які велися у Львові та інших містах регіону на межі ХІХ і ХХ століть. Завдяки такому напряму ремісничої практики загострювалася сприйнятливість сільських пам’ятникарів до зразків елітарного мистецтва, зростав рівень різьбярської майстерності, що й позначилося на художньо-стилістичних особливостях виконаних ними надгробків.


5.2. Типологічні особливості пєдесталів: структурні та сюжетно-мотивні елементи. У підрозділі на основі широкого кола пам’яток проводиться класифікація надгробків за характером художнього вирішення постаментів, обгрун­товується підпорядкованість структурних особливостей меморіальної споруди її функційній ідеї. Шляхом порівняльного аналізу виявлено ряд спорід­нених рис між демнянськими надгробками і об’єктами малих архітектурних форм, які виготовлялися на Лемківщині у першій половині ХХ століття.


5.3. Інтерпретування взірців професіонально-артистичної пластики. Розкривається один із найцікавіших аспектів різьбярської творчості демнянців – інтерпретування ними класицистичної скульптури, спостереженої серед мемо­ріальних споруд на Личаківському кладовищі у Львові. З-поміж широкого арсе­налу запозичених із професійної пластики іконографічних схем та декоратив­них мотивів вирізняється статуарна композиція зі скорботним ангелом. Цей персонаж, що у народній меморіальній різьбі перейняв роль класицистичної плакальниці, набув у трактуванні демнянських пам’ятникарів художньо-примітивних ознак.


5.4. Колективний та особистісний фактори в діяльності осередку. Висвітлюється сфера взаємостосунків у каменярському колективі с.Демня з пози­цій фахового становлення майстрів, окреслюються етапи формування місце­вого па­м’ят­ни­карського промислу, порушується питання особистісного впливу митця-про­фесіо­нала в особі скульптора Євгена Дзиндри на колективну творчість демнянців.


5.5. Традиційні засади образотворення. Аргументується висновок про співіснування у меморіальній різьбі демнянського пам’ятникарського осередку новаторських тенденцій із яскравими проявами фольклорного підгрунтя, вираженого у візерунчастих ритмах, рослинній орнаментиці, великоголовості й присадкуватості надмогильних статуй. Наводяться приклади відтворення у меморіальній різьбі іконописних зображень та елементів іконостасних конструкцій. Диктат ікономалярської традиції відчутний також у активному впровадженні в надмогильну скульптуру образу Святого Миколая та у спробах рельєфного втілення євангельських сюжетів на гранях постаментів.


Шостий розділ “МЕМОРІАЛЬНА СКУЛЬПТУРА РІЗЬБЯРСЬКОЇ РОДИНИ ПАПІЖІВ”.


6.1. Ретранслювання традиції у творчості ремісничої династії. Простежуються особливості збереження і транслювання локальної традиції каменеобробництва на прикладі творчої діяльності родинного колективу памятникарів. Визначено, що у творчості кількох поколінь родини Папіжів цей процес тривав із середини ХІХ ст. і пройшов пять етапів (за М. Станкевичем). Оптимальний його етап  припав на 1960 – 1980-ті рр., період плідної праці Михайла та Іллї Папіжів.


6.2. Вплив міського культурного середовища. Творчість представників середнього та молодшого поколінь памятникарської династії доводить наявність міського відгалуження у народному мистецтві новітнього часу. Простежується вплив міської естетики на становлення творчих особистостей Папіжів-різьбярів. Обгрунтовується визначення культивованої Папіжами мистецької традиції як елітарно-канонічної, яка передбачає налаштованість майстра на інноваційне збагачення свого доробку, звернення до мистецьких надбань минулого та їх творчу інтерпретацію.


6.3. Коло сюжетів та іконографічні джерела. Розглядаються художньо-стилістичні особливості надмогильного памятника, що утвердився як стереотипний взірець у творчому доробку Папіжів. Такий надгробок має вигляд патрональної статуї на високому, архітектурно вирішеному постаменті із рельєфними зображеннями та буквеними текстами на його гранях. Зясовуються чинники, які зумовили популярність цих меморій серед містечкових мешканців. Аналізується один із найхарактерніших для статуарних пам’ятників Іллі Папіжа сюжетів – постать скорботної молодої жінки під хрестом. Витоки цього образу з’ясовуються при зіставлені взірців професійної меморіальної пластики на міських кладовищах, сюжетних мотивів, типових для мистецтва модерну, традиційних іконографічних схем сакрального мистецтва та міфологічних образів усного фольклору.


 


На підставі широкого кола проаналізованих надгробків ремісничий спадок Папіжів-пам’ятникарів розцінено як яскравий народномистецький вияв у галузі художньої обробки каменю, а іменами членів цієї родини запропоновано доповнити список відомих майстрів національної народної творчості. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины