ОБЛАШТУВАННЯ ІНТЕР’ЄРУ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ ТА ПОКУТТЯ XVIII – ПОЧ. XX СТ. ( ПРОБЛЕМА АНСАМБЛЕВОСТІ ) : ОТДЕЛКА ИНТЕРЬЕРА деревянных церквей Западного Подолья и Покутья XVIII - нач. XX в. (ПРОБЛЕМА ансамблевости)

Краткое содержание

У ВСТУПІ обгрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт, хронологічні і територіальні межі, наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі “ІКОНОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, викладено основні методи дослідження, висвітлено джерелознавчу базу роботи. У вітчизняному мистецтвознавстві відсутні роботи, які були б присвячені мистецтвознавчому аналізу облаштування церковного інтер’єру. Автори праць на сакральну тематику не торкалися цього питання взагалі, не кажучи вже про дослідження церковного обладнання під кутом зору його ансамблевості. У цьому напрямку немає не лише комплексних досліджень, але й розвідок локального характеру; очевидно, що відсутні також публікації на цю тему.

Найдавніші письмові згадки, в яких фіксуються й описуються конкретні предмети обстави інтер’єру дерев’яних храмів Західного Поділля і Покуття, дають інвентарні описи церковного обладнання в актах генеральних візитацій церков греко-католицьких єпархій цих регіонів XVIII – середини XIX ст. Але за невеликими винятками вони містять лише перелік предметів тогочасного обладнання, та опис всього церковного майна кожної парохії (храму), в якому проводилась ревізія. Все ж, попри суто церковно-ревізійний характер цих описів, візитації є цінним джерелом інформації про склад, а в деяких випадках і про характер обстави інтер’єру тогочасних дерев’яних церков.

Відомі дослідники українського сакрального мистецтва і зокрема церковного інтер’єру (М.Драган (1937, 1970), В.Щербаківський (1913, 1995), П.Жолтовський (1973, 1978, 1983), Г.Логвин (1963, 1968), С.Таранушенко (1936), В.Свєнціцька (1967, 1991), В.Овсійчук (1985, 1991, 1996), досліджуючи такі близькі за тематикою до обстави явища і предмети як оздоблення внутрішнього простору храму, іконостаси і їх декор, лише побіжно торкалися тих питань, що стосувалися окремих компонентів церковного обладнання (на кшталт ставників, пристінних вівтарів, павуків та ін.). Їх праці містять неповні, уривчасті дані або побічні згадки про окремі предмети церковного обладнання; вони не торкаються найголовніших аспектів, таких як генезис цих артефактів, історія та аналіз їх художніх форм та особливостей. Маючи, як правило, інформативний характер, такі відомості не дають можливості відтворити цілісну картину розвитку і мистецької цінності обстави в церковному інтер’єрі, залишаючи поза увагою проблему типології церковного обладнання.

Уривчасті дані мистецтвознавчого характеру про окремі компоненти обстави церковного інтер’єру, окрім іконостасу частково можна почерпнути з праць вищезгадуваних дослідників сакрального мистецтва, передусім В.Щербаківського (1913, 1995) та М.Драгана (1937, 1970). Це переважно спорадичні короткі згадки і посилання з наголосом на мистецьких особливостях (орнаменті, декорі) окремих предметів церковного обладнання, які розглядаються в контексті дослідження ширших культурних явищ і понять на зразок генезису українського декору чи аналізу мотивів барокового різьблення в Україні (на прикладі іконостасів, кіотів тощо).

Про характер декору, оздоблення предметів обстави інтер’єру церков (іконостасу, вівтарів та ін.) XVI-XVIII ст. можна судити з фундаментальної праці М.Драгана про українську декоративну різьбу.

В пізніших – другої половини ХХ ст. широковідомих роботах  П.Жолтовського (1973, 1987, 1983), Г.Логвина (1963, 1968), В.Овсійчука (1985, 1991, 1996) та ін., присвячених сакральному мистецтву, детально охарактеризовані малярство, декоративне різьблення, в основному іконостас, але інші елементи внутрішнього обладнання храму залишились поза їх інтересами.

Лише поодинокі описи окремих компонентів церковної обстави, в основному ставників, лав, кіотів зустрічаються в “Історії декоративно-прикладного мистецтва (XIII-XVIII ст.) О.Тищенка (1992) і шеститомній “Історії українського мистецтва”.

Відомоcті про найдавніше обладнання інтер’єру українських храмів дають праці відомого дослідника давньоруського мистецтва Ю.С.Асєєва (1969, 1980, 1982). В своїх роботах цей вчений аналізує окремі збережені фрагменти давньоруської обстави, в основному давні хороси, а також їх декор.

З сучасних мистецтвознавчих досліджень цінною є недавня публікація М.Моздира (1998), присвячена тематиці церковного обладнання. Попри описовий характер наукової розвідки, ця стаття, побудована на реально зібраних і досліджених матеріалах закарпатської експедиції Інституту народознавства НАН України, є фактично першим серйозним дослідженням обстави церковного інтер’єру, зокрема таких її складових елементів як аналої, казальниці, запрестольні крісла, запрестольні шафи, клячники та ін. В даній публікації грунтовно опрацьовано генезис форми різних видів аналоя – одного з постійних характерних типів внутрішнього обладнання українських церков.

Із зарубіжних видань найбільше прислужилася для роботи, як важливий порівняльний матеріал з іншого етнографічного регіону – Лемківщини праця В.Карамзина-Каковського “Мистецтво Лемківської церкви” (1975).

Не деталізуючи окремо питання церковної обстави, її особливостей і місця в інтер’єрі храму, Карамзин-Каковський (1975) на прикладі одного етнографічного району (Лемківщина) продемонстрував можливість комплексно охопити і дослідити мистецькі вартісні пам’ятки інтер’єру кожної з окремо досліджених ним церков, описавши при цьому цілий ряд предметів літургійного обладнання храмів.

Методологія дослідження побудована на системному підході: обстава інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття вивчається в контексті єдиного культурного процесу. Обладнання церков цих історико-етнографічних районів розглядається в історичному розвитку як частина українського сакрального мистецтва, одночасно розкриваються зовнішні і внутрішні фактори впливу на процес становлення, розвитку форми і художньо-стильових особливостей обстави, її місцевої специфіки. В роботі використовується порівняльно-історичний метод у хронологічному і просторовому аспектах.

У загальнотеоретичному, мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у роботі, основою для автора стали дослідження провідних українських вчених: М.Драгана, В.Щербаківського, П.Жолтовського, Г.Логвина, В.Овсійчука, О.Тищенка, М.Станкевича та ін.

Основною джерельною і фактологічною базою дисертаційного дослідження стали польові матеріали, зібрані автором в 1996-2001 рр. під час експедицій в Івано-Франківську, Чернівецьку, Волинську й Рівенську області, індивідуальні дослідження об’єктів у Тернопільській, Хмельницькій, Львівській, Закарпатській областях.

В роботі використані архівні матеріали (звіти експедицій, фототека бібліотеки) Інституту народознавства НАН України, матеріали Львівської Наукової бібліотеки ім.В.Стефаника, Львівського Історичного музею і Національного музею у Львові – інвентарні описи і генеральні візитації церков та інші документи, в яких подаються відомості про обставу інтер’єру дерев’яних храмів Західного Поділля і Покуття XVIII-XIX ст.

Попри використання архівних джерел, велика увага при дослідженні приділялася вивченню речового матеріалу, зокрема конкретних історичних пам’яток церковної обстави з фондових колекцій і постійних експозицій багатьох музеїв України: Національного музею у Львові (НМЛ), Львівського музею народної архітектури та побуту (ЛМНАП), музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України (МЕХП), Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття (КМНМГП), Чернівецького музею народної архітектури та побуту, Національного музею історії України у Києві та ін.

У другому розділі “З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ОБЛАДНАННЯ ІНТЕР’ЄРУ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ ТА ПОКУТТЯ (СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ) “ на основі вивчення архівних і літературних джерел, речових пам’яток, передусім польового матеріалу визначені й проаналізовані генезис, основні періоди становлення й розвитку обладнання інтер’єру дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття. Дослідження на різних хронологічних зрізах детерміноване потребою окреслити часову періодизацію розвитку обстави та особливості кожного з її етапів.

2.1. Найдавніші відомості про облаштування церковного інтер’єру до XVI ст. Початковий етап впровадження обладнання в церкви на українських землях відноситься до часівДавньокиївської держави. Відтоді бере початок українська традиція наповнення внутрішнього простору храму канонічно заданими предметами обстави літургійного простору. Проведений автором порівняльний аналіз тогочасних малочисельних тепер раритетів показав, що давньоукраїнські майстри зуміли творчо переосмислити предмети запозичені зі сфери візантійського церковного обладнання. При цьому їх пристосовували до нових умов у відповідності з місцевою народною естетикою, застосувавши власні мистецькі прийоми, давні традиції декорування. На користь цього свідчать тогочасні джерела (мініатюри літописів, іконопис, мозаїки, фрески) та окремі збережені зразки обстави XI-XIII ст., зроблені з довговічних матеріалів (металеві хороси).

У процесі трансформації візантійських засад храмобудівництва і сакрального мистецтва в давньокиївському середовищі проходила також трансформація інтер’єру церковних споруд. Поступово протягом Х – початку XIV ст. формувався давньоруський тип облаштування церковного інтер’єру.

На підставі проведеного аналізу джерел автор робить висновок, що в той період обладнання дерев’яних церков на Покутті і Західному Поділлі ще не мало сформованих регіональних відмінностей і тому в цілому не відрізнялось від аналогічних предметів з храмів інших теренів Давньокиївської держави. Простежено, що обстава інтер’єру дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля, як і в інших частинах тодішніх українських земель ще до XVI ст. перебувала під сильним впливом первісної візантійської традиції.

2.2. Розвиток церковного обладнання інтер’єру дерев’яних храмів Західного Поділля та Покуття XVI-XVIII ст. У підрозділі характеризуються явища, котрі позначилися на облаштуванні інтер’єру дерев’яних храмів протягом XVI-XVIII ст. XVI-XVII ст. розглядається як переломний етап у розвитку церковного обладнання. Під впливом ренесансових тенденцій воно зазнало значних змін. В інтер’єрі української церкви впроваджуються пристінні вівтарі, багатоярусні іконостаси, урізноманітнюються форми й конструкції предметів церковної обстави, їх декоративні елементи.

Починаючи з середини XVII ст. на зміну переважно камерним і темним інтер’єрам невеликих храмів попереднього періоду приходять просторі й добре інсольовані внутрішні простори, переважно дерев’яних сакральних споруд. Період після визвольної війни 1648-1654 рр. позначився широкомасштабним будівництвом храмів. З різних причин, передусім матеріального характеру для цього найчастіше використовувався переважно найдоступніший матеріал – дерево. На Поділлі, менше на Покутті розгорнулося будівництво численних церков. Завдяки новому об’ємно-просторовому вирішенню храмів інтер’єри наповнювалися новою, обставою більших масштабів з багатим декором.

Відзначається, що головну роль в церковному інтер’єрі того часу починає відігравати багатоярусний іконостас, що розвинувся з первісної передвівтарної перегородки в складний художньо-стилістичний ансамбль малярства і різьблення. Відтоді всі інші предмети церковного обладнання займають підрядне становище щодо іконостасу. Констатується, що західні впливи в формах і стилістиці церковної обстави розповсюдились у великій мірі через релігійні і цехові братства організації, що мали тісні зв’язки з західним мистецьким світом. Зокрема завдяки цеховим організаціям, впливу бароко в організації інтер’єрів українських храмів став активніше використовуватися декор західних зразків, ширше застосовуватися живопис і насамперед різьблення, збагачене позолотою та срібленням.

Форми й художньо-конструктивні особливості обладнання церковних споруд XVI – початку XVIII ст. аналізуються на основі нечисленних збережених музейних експонатів та зображень з тогочасних мініатюр, гравюр, творів іконопису.

Виявлено, що завдяки західним стильовим віянням XVI-XVIII ст., їх впливу на українське сакральне мистецтво й обладнання церковного інтер’єру зокрема, останній майже повністю позбувся усталених візантійських шаблонів і стереотипів, збагатився новими модерними формами й декором.

2.3. Формування локальних особливостей обладнання інтер’єру західноподільських і покутських дерев’яних церков кінця XVIII — початку ХХ ст. У XVIII ст. стилістичні риси бароко широко проявляють себе в облаштуванні церковних інтер’єрів, предметах обладнання, формуючи цілісний бароковий ансамбль із різьбленими в цьому ж стилі іконостасами. Завдяки експресивним бароковим формам і декору, різноманітному різьбленню й поліхромії інтер’єри дерев’яних храмів стають динамічнішими. У відповідності з ідейною концепцією нового стилю увесь внутрішній простір храму від іконостасу до найдрібніших предметів обстави оздоблюється з досі небаченою пишнотою.

Різьблення багатоярусних іконостасів, зроблене руками майстрів-професіоналів, були одним із головних чинників орієнтації народних майстрів різьби по дереву, творців предметів церковної обстави на барокові тенденції. Вони намагалися використовувати досвід фахівців у виготовленні свічників, кіотів, аналоїв тощо.

Предмети церковної обстави виготовлялися на всій території Західного Поділля та Покуття і призначалися переважно для дерев’яних сільських церков, де впливи бароко відчувалися ще впродовж усього XIX ст.

У великих містах предмети церковного обладнання мали переважно чітко виражений бароковий характер, майже завжди були позолочені або покриті поліхромією, натомість в селах вони були простіші (виконані на народний лад) з менш вираженими бароковими тенденціями і більш показовими мотивами народного мистецтва.

Стародруки цієї епохи засвідчують, що, починаючи з першої половини XVIII ст., на гравюрах зображуються тетраподи, аналої, ставники, оздоблені бароковою різьбою.

Кінець XVIII-XIX ст. – час розквіту декорування всіх компонентів церковного інтер’єру, появи нових  народних орнаментальних мотивів в оздобленні предметів обстави. Виникненню “народного стилю” в оформленні церков передував весь попередній історичний досвід, який народні майстри, синтезуючи його мистецькі прояви на власний смак, втілювали в еклектичній манері убранства церковних інтер’єрів. Особливо це помітно на прикладі покутських церков, де колоритне убранство обстави поєднувало в собі найрізноманітніші стилі і напрями, що було характерним для всього регіону Карпат.

Інтер’єри дерев’яних храмів Західного Поділля, попри певну стильову неоднорідність (данина часу), виглядали стриманішими, лаконічнішими і цільнішими. Водночас обстава в “народному” стилі та інші декоровані в цьому ж ключі речі часто з бароковими ремінісценціями вироблялись як на Покутті, так і на Західному Поділлі впродовж майже всього XIX століття.

Всередині XIX ст. з наростанням конкуренції з боку промислового (фабричного) виробництва, “народний стиль” занепадає. На зміну його приходять лаконічність форм і декору, що проявлялися передусім в дещо спрощеній класицистичній манері декорування деталей предметів церковного облаштування. Народні майстри вже акцентують свою увагу на пошуках нових об’ємно-просторових і мистецьких рішень, загального поширення набуває профілювання предметів і окремих деталей, накладний декор.

У кінці XIX – на початку ХХ ст. важливу роль для збереження і розвитку народних традицій в оформленні церковних інтер’єрів відіграли різні сільськогосподарські, етнографічні та промислові виставки в Галичині, на яких експонувались численні мистецькі вироби, в тому числі з Покуття та Західного Поділля: Львів (1877, 1894 рр.), Станіслав (1879 р.), Коломия (1880, 1912 рр.), Косів (1904 р.) та ін. Все це викликало в різних колах громадськості широке зацікавлення, пробуджувало інтерес до народного українського мистецтва. В результаті виникають численні мистецькі спілки, об’єднання, що культивують, розвивають традиції народних промислів.

Під впливом вищезгаданих мистецьких явищ, традиційний інтер’єр дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля кінця XIX –початку ХХ ст. зазнає значних стильових змін, як правило, еклектичного характеру. Саме у цей період в мистецькому оформленні церковних інтер’єрів спостерігається своєрідна “еклектика” різних стилів і напрямків з численними проявами барокових ремінісценцій та інших стильових віянь.

З початком ХХ ст. на предметах обстави дерев’яних церков Покуття і Західного Поділля все частіше позначається новий стиль – модерн (сецесія), як своєрідне заперечення еклектики XIX ст. Модерн привертав  увагу суспільства до народного мистецтва, стилізуючи традиційні народні форми й декор.

Автором встановлено, що обстава дерев’яних церков на Західному Поділлі та Покутті в XVIII – поч.ХХ ст. своїми формами й декором, збільша відповідала мистецьким стильовим впливам певного періоду, проте вона несла в собі і певні трансформації, екстрапольовані народним розумінням цих явищ.

У третьому розділі  “БАЗОВІ ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЇ ЦЕРКОВНОГО ОБЛАДНАННЯ (ОБЛАДНАННЯ ЛІТУРГІЙНОГО ПРОСТОРУ)” вперше проведено класифікацію церковної обстави, що базуєтся на функціональних і формотворчих засадах. Побудований за цим принципом типологічний аналіз предметів церковного обладнання дозволив визначити їх основні роди, типологічні групи та типи. Сформований типологічний ряд нараховує 2 функціонально-родові відміни (обладнання літургійного простору та обладнання церковно-ужиткового призначення), біля 10 типологічних груп предметів та понад 40 їх типів.

Проведено аналіз характерних конструктивних формотворчих ознак кожної з типологічних груп і їх типів обладнання літургійного простору із стислою характеристикою їх функціонального застосування в церковному інтер’єрі. Автором не проводився аналіз художньо-конструктивних особливостей обладнання церковно-ужиткового призначення, оскільки воно відіграє другорядну роль в облаштуванні і функціонуванні інтер’єру храму і не несе літургійного навантаження. Відзначається, що наявність в допоміжних церковних приміщеннях предметів обстави церковно-ужиткового призначення не стосується літургійного простору храму, а тому не має відношення до предмету даного дослідження.

Серед обладнання літургійного простору виділено чотири основні типологічні групи: престолоподібні предмети (престіл, проскомедійник, тетрапод, аналой, канунник), домінуючі архітектонічні конструкції (іконостас, казальниця, вівтарі, кіоти), церковно-ритуальні конструкції для сидіння (запрестольне крісло, сповідальниця, крилосна лава, клячники, лави для молитви), освітлювальні прилади (панікадила, лампадки, ставники). Проведено мистецтвознавчий аналіз типів обладнання, художньо-конструктивних особливостей предметів обладнання кожної з груп. На прикладі предметів з церков Західного Поділля та Покуття визначено регіональні відмінності між ними.

Відзначено, що наявність в церковному інтер’єрі того чи іншого предмету обладнання літургійного простору зумовлене трьома основними факторами: 1) існуючими канонічними приписами; 2) конфесійними особливостями; 3) місцевими традиціями. У відповідності з ними обстава літургійного простору формує інтер’єр церковної споруди, наповнюючи його функціональним (ритуально-обрядовим) і художньо-естетичним змістом.

У четвертому розділі “ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛАШТУВАННЯ ІНТЕР’ЄРУ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ І ПОКУТТЯ (ПРОБЛЕМА АНСАМБЛЕВОСТІ)” дано комплексну художньо-естетичну оцінку облаштування церковного середовища досліджуваних районів з позиції ансамблевості.

Відзначається, що завдяки різноманітності форм і декору предметів церковного обладнання, стилістичної гармонії між ними досягається художньо-естетична виразність внутрішнього простору храму, цілісність художнього вирішення обстави церкви, від вдалого поєднання форм і декору її складників залежить ансамблевість церковного інтер’єру і самого обладнання зокрема.

4.1. Основні чинники формування  церковного обладнання. Склад, характер, кількість і форма складових елементів церковної обстави, так само як і їх художньо-стильові прийоми та декор не є сталими і залежать від багатьох факторів: існуючих церковно-приписних вимог, історично обумовлених конфесійних відмінностей, різночасових функціональних потреб, різностильових мистецьких впливів, місцевих традицій, економічних можливостей та естетичних смаків замовника, матеріалу, специфіки об’ємно-просторового вирішення самого інтер’єру та ін. В результаті сумарної дії цих факторів й складається комплекс церковного обладнання – як збірно-композиційний функціональний ансамбль різних предметів внутрішнього простору храму.

Виділено основні чинники, що впливають на формування комплексу церковного обладнання з позиції ансамблевості:

–    функціональний та літургійний зв’язок складових предметів церковної обстави;

–    вдале архітектурно-просторове вирішення і компонування в церковному інтер’єрі;

–    гармонійне художньо-стилістичне вирішення обладнання та його декору.

Як показали польові дослідження церков, ансамблевість обстави у великій мірі базується на функціональному зв’язку предметів церковного обладнання на основі їх групування згідно літургійних вимог в інтер’єрі храму.

З художньо-естетичного боку ансамблевість обстави літургійного простору досягається за рахунок її гармонійного стилістичного і художньо-конструктивного вирішення.

4.2. Народні традиції та джерела творчих інспірацій (проблема стилістичної єдності). Інтер’єри дерев’яних церков Західного Поділля та Покуття наповнені особливим народним колоритом з вираженою регіональною специфікою (локально вираженими стильовими ознаками).

В порівняно невеликих сільських дерев’яних храмах Західного Поділля і Покуття місцева специфіка особливо проглядається через художньо-стильові ознаки іконостасу і обстави богослужбового призначення – основних виражальних засобів церковного інтер’єру. В подібних камерних інтер’єрах обстава разом з іконостасом найактивніше впливає на формування внутрішнього образу сакральної споруди.

Місцева регіональна специфіка проявляється у власній художньо-естетичній традиції трактування всього комплексу церковної обстави зі своїм характером місцевого мистецько-стильового вирішення.

Це зумовлює багатство образного змісту і неповторність внутрішнього предметного світу дерев’яних церков Західного Поділля і Покуття, інтер’єри яких вирізняються своєрідним місцевим декором та колоритом обстави.

В невеликих дерев’яних сакральних спорудах Покуття і безверхих церквах Західного Поділля історично сформувалась і аж до XIX ст. домінувала камерна композиція внутрішніх просторів, при якій особливого значення набували деталі  обстави церковного інтер’єру. Відтак мистецькі якості обстави набували важливішого, ніж в інших регіонах України значення, оскільки від цього вже в більшій мірі залежало візуальне сприйняття художньо-естетичних особливостей всього церковного інтер’єру. Цим значною мірою пояснюється та неодмінна декоративність і деяка стильова неоднорідність убранства насамперед покутських церков.

Усталені народні традиції на Західному Поділлі і Покутті не помінялись навіть тоді, коли в першій половині XIX ст. почалося будівництво великих багатоверхих храмів. І надалі значна роль в реалізації творчих задумів місцевих майстрів відводилась декору, зокрема оздобленню церковної обстави, в результаті предмети місцевого церковного обладнання вражають не своїми формами чи розмірами, а насамперед багатством оздоблення, різьблення, поліхромією. Часто це породжує проблему стилістичної єдності (ансамблевості) обстави в контексті церковного інтер’єру.

Проведені дослідження показали, що ансамблевість обстави в інтер’єрі дерев’яних церков Західного Поділля і Покуття досягається як схожістю і неповторністю форм і декору предметів церковного обладнання, так і їх взаємним протиставленням за масштабом, спрямованістю, оздобленням.