БАЛКО ОЛЕСЯ ОЛЕКСІЇВНА ІНСТИТУТ ШЛЮБУ ЗА РИМСЬКИМ ПРАВОМ ТА ЙОГО РЕЦЕПЦІЯ У КОНТИНЕНТАЛЬНОМУ ТИПІ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методологію; розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів; подано відомості про їхню апробацію; структуру та обсяг дисертації. Розділ 1 «Історіографія та джерельна база дослідження. Методологія дослідження» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню історико-правової літератури, джерельної бази та методології за темою дисертації. У підрозділі 1.1 «Стан розроблення проблеми в історико-правовій літературі» проаналізовано стан наукового опрацювання проблеми інституту шлюбу за римським правом та його рецепції у континентальному типі правової системи.
5
Історико-правова література складається з праць українських та зарубіжних (польських, італійських, німецьких) дослідників, де висвітлено окремі питання правового розвитку шлюбу в Давньому Римі. Дослідження римського шлюбу започаткували італійські вчені-романісти наприкінці ХІХ ст. - ХХ ст. П. Бонфанте E. Aльбертаріо, E. Вольтерра, Р. Орестано. Серед польських вчених-романістів ХІХ ст. - ХХ ст. проблеми правового розвитку шлюбу в Давньому Римі досліджували В. Абрагам, Г. Інсадовскі, Б. Лапіцкі, В. Окецкі, Р. Таубеншляг та ін.. Певні питання розвитку інституту шлюбу за римським правом розглядалися українськими, іспанськими, польськими вченими-романістами та істориками права: Є.М. Орачем, Б.Й. Тищиком, О.А. Підопригорою, Є.О. Харитоновим, С. Бенінкаса, М.І. Нуньєз-Пас, В. Боярскі, В. Розвадовскі, Я. Заблоцкім, В. Володкевічем та ін.. Незважаючи на такий дослідницький доробок в історико-правовій літературі, спеціальних наукових праць, присвячених проблемі аналізу інституту шлюбу за римським правом та його рецепції у континентальному типі правової системи, на сьогодні немає. У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» охарактеризовано першоджерела римського права, якими здійснювалося правове регулювання шлюбу (Закони ХІІ таблиць, Інституції Гая, Кодифікація Юстиніана); норми кодексів, які висвітлюють правове регулювання інституту шлюбу у країнах котинентального типу правової системи (Французький цивільний кодекс 1804 р., Німецьке цивільне уложення 1900 р., Сімейний кодексу України 2002 р.); та законодавчі акти, які регулювали шлюбно-сімейні відносини на українських землях, у яких простежується рецепція римського права та зв’язок з європейським правом (Руська правда, Статути Великого князівства Литовського, Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р., Зібрання малоросійських прав 1743 р., Звід законів Російської імперії 1832 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р. тощо). У процесі роботи було опрацьовано фонд 91 Державного архіву Львівської області (5 справ). У підрозділі 1.3 «Методологія дисертаційного дослідження» розкрито й обґрунтовано основні концептуальні засади роботи, загальнонаукові та спеціально-наукові методи історико-правового дослідження. Агрументовано застосування в роботі таких концептуальних дослідницьких підходів: діалектичний, цивілізаційний, герменевтичний. Показано, що за допомогою діалектичного підходу можна з’ясувати динаміку та закономірності розвитку інституту шлюбу в Давньому Римі. За допомогою цивілізаційного підходу показано, що розвиток інституту шлюбу відбувався одночасно і нерозривно з розвитком цивілізації, а також показано шляхи та обсяги рецепції інституту шлюбу за римським правом у країнах континентального права. Серед загальнонаукових методів найпродуктивнішим було застосування історичного методу та методу системного аналізу. Історичний метод було використано для виявлення особливостей розвитку інституту шлюбу в Давньому Римі, а також закономірностей правового регулювання відносин між подружжям у сучасних країнах континентального права (Франція, Німеччина, Україна). За допомогою методу системного аналізу вдалося з’ясувати, що розвиток інституту шлюбу пов’язаний з розвитком всієї правової системи.
6
Серед спеціально-юридичних методів на увагу заслуговує історико-правовий, порівняльно-правовий, герменевтико-правовий. За допомогою історико-правового методу було проаналізовано вплив християнських ідей та цінностей на законодавство римських імператорів та норм канонічного права на законодавство країн континентального права; було виявлено обсяг впливу римського приватного права на розвиток інституту шлюбу в Україні та інших країнах континентального права. За допомогою порівняльно-правового методу було порівняно норми інституту шлюбу за римським правом та за сучасним законодавством країн континентального права, що дозволило встановити обсяг рецепції римського права, а також з’ясувати спільні та відмінні риси правового урегулювання відносин між подружжям у континентальному типі правової системи. Формулювання й переосмислення основних понять цього дослідження (заручини, шлюб, згода, влада чоловіка над жінкою, спільність проживання, розлучення тощо) відбувалось на основі формально-догматичного методу. Розділ 2 «Інститут шлюбу за римським правом» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 «Регулювання шлюбних відносин в архаїчному праві» проаналізовано особливості шлюбно-сімейних відносин у період дії давнього римського права (іus quiritium (іus civile), норми якого було зібрано та узагальнено в Законах XII таблиць (Leges XII tabularum). Відносини між подружжям розвивались в межах патріархальної сім’ї, яка існувала завдяки спільному підпорядкуванню дружини, дітей та їх потомків, рабів батьку сімейства (paterfamilias), а шлюб розвивався опираючись на звичаї та норми моралі, поза сферою права. Враховано, що статус одруженого чоловіка міг співпадати з правовим статусом paterfamilias, відтак статус дружини у сім’ї міг співпадати зі статусом доньки або матері сімейства (mater familias). Відмежовано поняття укладення шлюбу від встановлення влади (manus) над жінкою, відтак релігійний обряд (confarreatio), купівля дружини (соеmрtіо) та безперервне перебування у шлюбі протягом року (usus) були способами переходу під владу чоловіка (conventio in manum), а не формами укладення шлюбу або умовами його дійсності. З часів Законів XII таблиць (V ст. до н. е.) спостерігалася свобода вибору жінки вступати в шлюб з владою чоловіка чи ні, що породило концепцію розмежування шлюбу з чоловічою владою (cum manu) та шлюбу без чоловічої влади (sine manu), хоча римське право не поділяло шлюби на види, а навпаки шлюб був інститутом монолітним, незалежно від того, яке становище займала дружина в цьому союзі. Проаналізовано консенсуальну концепцію римського шлюбу, що опиралася на твердження, що єдиним конститутивним елементом римського шлюбу була суб’єктивна взаємна згода (consensus) чоловіка та жінки поєднати свої життя, яка мала тривалий характер (consensum perseverans) протягом усього часу поки існував шлюб. Враховано практичне значення урочистого акту введення жінки в дім чоловіка (deductio in domum mariti), як такого, що був формою публічного свідчення взаємної згоди та добровільності шлюбу та встановлював конкретний момент, з якого шлюб вважали укладеним. Проаналізовано особливості правового статусу жінки та особливості майнових і особистих немайнових відносин між подружжям залежно від того, чи
7
жінка перебувала у шлюбі з встановленою владою чоловіка (in manu mariti) чи у шлюбі без такої влади (sine manu). Суб’єктивною підставою припинення шлюбу було розлучення (divortium), яке відбувалось шляхом відмови (repudium) чоловіка від дружини. Воля чоловіка щодо розірвання шлюбу обмежувалася певними підставами, однак дружина не могла покидати свого чоловіка. Тобто в архаїчний період жінка ще не могла бути ініціатором розлучення. У підрозділі 2.2 «Становлення інституту шлюбу у преторському праві» розкрито значення судової практики претора, спрямованої на урегулювання відносин, що виникали між особами під час укладення чи розірвання шлюбу. Саме у практиці претора вперше була застосована вимога щодо психічного здоров’я наречених, оскільки психічна хвороба робила неможливим висловлення згоди на укладення шлюбу. Претор вважав допустимим укладення шлюбу за відсутності чоловіка та наявності його листа чи участі вісткаря, оскільки для встановлення факту укладення шлюбу, необхідним було введення жінки в дім чоловіка (deducilo in domum mariti), а не навпаки. Встановлено, що претор поширив заборону дарування між чоловіком та дружиною (donatio inter virum et uxorem) на інших суб’єктів, а також розширив коло об’єктів. Претор визначив способи встановлення приданого (dos): передачу (datio), призначення (diction) та обіцянку (promissio dotis) приданого. Придане міг обіцяти також боржник жінки, а ризик невиконання ним такого зобов’язання через неплатоспроможність залежав від того, коли обіцянка була дана. На практиці претор також застосовував можливість договірного урегулювання між чоловіком та жінкою питання ризику неотримання приданого по зобов’язанню боржника. Претор також застосовував формальний акт знищення боргового зобов’язання (acceptum ferre), у тому випадку, коли чоловік був боржником особи, що встановлювала придане. Претор також розглядав звичайні стипулярні позови (ex stipulatu) про повернення приданого у випадку розірвання шлюбу (cautiones rеi uхоriае), смерті чоловіка чи у випадку розлучення. Претор у своїй практиці чітко розмежовував терміни відмова (repudium) і розлучення (divortium) та вважав розлучення справжнім, якщо воно здійснювалося з наміром припинити шлюб назавжди. Таким чином, в основному претор регулював сферу майнових відносин між подружжям. Незважаючи на те, що відносини між чоловіком та жінкою, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі (конкубінат) були урегульовані на законодавчому рівні у період імперії, саме у діяльності претора вперше зустрічалися вимоги до особи конкубіни. Підрозділ 2.3 «Розвиток інституту шлюбу в імператорський період» містить аналіз зміни ціннісних характеристик інституту шлюбу, його істотних елементів та правове закріплення цих змін в законодавстві. Римське імператорське законодавство відобразило той факт, що суспільство перестало вважати шлюб союзом в інтересах держави, а цінувало його моральні аспекти. Усвідомлення давньоримським суспільством правової категорії «згоди», як елемента двосторонньої угоди (contractus bilateralis) відмежувало шлюб від інших відносин у сфері сімейного права, де особи мали взаємні права та обов’язки, незалежно від їх індивідуальної волі.
8
Проаналізовано визначення шлюбу римського юриста Ульпіана, з точки зору ідеї природного права. Шляхом філологічного, логічного та історико-правового тлумачення розкрито правовий зміст визначення шлюбу Модестина. Проаналізовано християнські цінності з точки зору їх співзвучності з етико-моральними поглядами римлян на шлюб. Встановлено межі та наслідки впливу християнської моралі на розвиток інституту шлюбу, зокрема на законодавство Юстиніана. Про вплив християнської релігії на законодавство Юстиніана свідчать: заборона шлюбів римлян з варварами; обмеження шлюбів кліриків; заборона шлюбів між спільниками в перелюбі; покарання смертною карою за двоєженство; проголошення рівноправ’я чоловіка та жінки; правове урегулювання відносин у конкубінаті. Встановлено, що за Юстиніана правове оформлення отримав початок подружнього життя, оскільки вперше в законі 537 року було визначено вимоги публічності та урочистості вступу в шлюб. Розділ 3 «Рецепція інституту шлюбу у континентальному праві (Франція, Німеччина, Україна)» складається із трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Рецепція римського поняття шлюбу, умов, порядку його укладення та припинення» показано, що континентальний тип правової системи виник як продукт запозичення основних цінностей римської правової культури, а не як результат цілеспрямованої діяльності держави. Підтвердженням цього є і сфера правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Проведено порівняльно-правову характеристику норм Цивільних кодексів Франції та Німеччини, як модельних для континентального типу правової системи, а також норм Сімейного кодексу України. Виявлено обсяг впливу римського приватного права на зміст інституту шлюбу у країнах континентального права. Зокрема, важливими засадами шлюбу у цьому типі правової системи є: монагамність, відсутність споріднення, досягнення шлюбного віку, добровільність, публічність, офіційність, взаємна обізнаність наречених про стан здоров’я, спільне проживання. Разом з тим, така важлива ознака шлюбу як різностатевість нині втрачає своє значення. Хоча не у всіх країнах континентального права заручини є правовою категегорією, однак відмова від шлюбу після подання заяви про його реєстрацію передбачає негативні наслідки у вигляді матеріальної відповідальності особи, яка винна у розірванні заручин. Доведено, що у країнах континентального права, як і у Давньому Римі, шлюб розглядається у двох аспектах: 1) як акт, що полягає у висловленні згоди (consensus); 2) підстава виникнення взаємних прав та обов'язків дружини і чоловіка. Проаналізовано питання розірвання шлюбу в країнах континентального права, з точки зору впливу на цю процедуру римського приватного права та канонічного права.
У підрозділі 3.2 «Рецепція положень римського права у сфері регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям у континентальному праві» досліджено правові відносини між подружжям, з точки зору їх одночасного приватного та публічного характеру. Проведено порівняльно-правову характеристику взаємних прав та обов’язків подружжя з тими, що були закріплені у римському праві. Встановлено, що поступова зміна становища жінки в суспільстві вплинула також і на її становище в сім’ї, що виключало беззаперечну покору чоловікові. Відтак у законодавстві знайшли своє відображення нові етичні погляди
9
на характер відносин між подружжям. Насамперед, в особистих немайнових відносинах спостерігається рівність подружжя, утвердження принципу поваги до особи та права на розвиток. Кожен з подружжя вільний у виборі прізвища та місця проживання. Важливо підкреслити, що принципи взаємної поваги та рівності подружжя є загальновизнаними, а їх порушення суперечить самій суті шлюбу. А ідея рівності та свободи кожного з подружжя, відображена у положенні про взаємну матеріальну підтримку і допомогу зокрема у ст.ст. 212, 213 Французького ЦК, ст. 1356 Німецького ЦУ, ст. ст. 49, 50, 55 СК України. Для майнових відносин між подружжям у країнах континентального права характерним є закріплення у законі різних режимів власності. Виникнення спільної сумісної власності як основи майнових відносин подружжя зумовлено тим, що як чоловік, так і жінка здійснюють спільні трудові чи грошові затрати, таким чином мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, яке вони накопичують, протягом шлюбу. Законодавче закріплення режиму роздільної власності подружжя у країнах континентального права зумовлено утвердженням ідеї майнової захищеності кожного з подружжя, яка виникла та набула розвитку в римському праві. Крім того, у законодавстві Франції, Німеччини, України закріплена можливість регулювання майнових відносин між подружжям за допомогою шлюбного договору. Належить підкреслити, що норма про регулювання майнових відносин між подружжям за допомогою шлюбного договору була закріплена у Кодифікації Юстиніана. Однак, саме претор вперше запровадив практику договірного урегулювання майнових відносин між подружжям, зокрема щодо визначення долі приданого та дошлюбного дарунку. У підрозділі 3.3 «Особливості рецепції римського інституту шлюбу в Україні» проаналізовано норми законодавства, яке діяло на українських землях (Руська правда, Статути Великого князівства Литовського, Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р.) та встановлено шляхи і особливості рецепції римського права в Україні у сфері шлюбно-сімейних відносин. Встановлено, що інститут шлюбу на українських землях розвивався з урахуванням загальноєвропейських правових традицій, через які і здійснювався вплив римського права. Помітно, що нормативно-правові акти, які діяли на території України, розглядали шлюб як інститут цивільного права, відтак урегульовували переважно майнові відносини між подружжям. Характерно, що в Україні сфера регулювання особистих відносин між подружжям перебувала під юрисдикцією церкви. Крім того, важливе значення для укладення шлюбу мали також народні звичаї і традиції. Отже, в Україні шлюб розглядався і як акт релігійний і як акт світський. Відтак можна стверджувати про реалізацію ідеї невтручання держави у регулювання особистих немайнових відносин між подружжям.